Ім'я файлу: реферат укр.docx
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 21.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Конференция.docx
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 21.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Конференция.docx
Міністерство освіти та науки України
Одеський національний морський університет
Кафедра українознавства історико-правових і мовних дисциплін
Реферат
Тема: Суржик і шляхи його подолання
Підготувала студентка ННМГІ 1.4
Постолова Дар'я
Перевірив: старший викладач
Дзинглюк Оксана
Одеса 2021
ЗМІСТ
1. Суржик: проблеми термінологічного визначення
2. Історія виникнення й поширення суржику.
3. Функції суржику у сучасній художній літературі
4.Мовний гібрид у радянській масовій культурі
5.Гібридизація мови в телевізійних жанрах
Висновки
Список літератури і джерел
1. Суржик: проблеми термінологічного визначення
Мовне явище, що одержало назву суржик, належить до сільськогосподарської лексики.
Якщо взяти 11-томний словник української мови, то ми можемо побачити два значення:
1. Суміш зерна пшениці й жита, жита ячменю, ячменю вівса та ін.
2. Елементи двох або кількох мов, об'єднанні штучно, без додержання норм літературної мови, тобто нечиста мова.
Аналогічний мовленнєвий феномен відомий Білорусі, де суміш російської та білоруської мов зветься трасянкою. Назва має спільне з нашим суржиком джерело походження. У сільському господарстві так називають неякісний корм для великої рогатої худоби, в який до сіна додають («натрушують») солому наприкінці зими, коли сіна не вистачає. Вторинне значення слова трасянка — «мовний продукт, що виник через механічне змішування в різних пропорціях елементів матерії і форми двох мов — російської й білоруської»
Можливо, першість у застосуванні цього терміну, варто віддати російському мовознавцеві Борису Ларіну.
Ларін опублікував статтю "Мовний побут міста", у якій виклав власні спостереження над мовленням киян. Навівши приклади лексичного поєднання двох мов, унаслідок побутової дводіалектності мешканців Києва мовознавець зробив висновок що, хоч і досить численний у розмовнім ужитку, але він не має майбутнього.
Чим більше зміцнюється і поширюється вживання української мови, то швидше і виразніше буде усвідомлена там загальна потреба володіти двома мовами.
Лексему суржик вживають переважно на позначення українсько-російського змішаного мовлення, хоча дехто з науковців переносить термін на інші види мовних гібридів.
Широке трактування терміна знаходимо у діалектолога Павла Гриценка, який зараховує до суржику не лише змішування української мови з російською, а й поєднання в усномовному спілкуванні української мови з елементами польської, румунської, словацької й угорської мов.
2.Історія виникнення й поширення суржику.
Якщо обмежити вживання терміна суржик українсько-російськими змішаними формами усного мовлення, то історично часом їхньої появи слід вважати, очевидно, кінець XVII — початок XVIII сторіччя, коли імперська асиміляційна політика перервала розвиток староукраїнської писемної традиції на території підросійської України. Впровадження російської мови в адміністративно-управлінську сферу й освіту спричинило формування у середовищі місцевого чиновництва — канцеляристів, писарів, дячків, а також бурсаків і шкільних учителів специфічного макаронічного усного мовлення.
Зразки такої мовної мішанини становили об’єкт пародіювання в українській літературі з появи перших же творів, написаних живою народною мовою. Це, наприклад, часто цитована промова «філозопа» над убитим Паллантом із шостої частини поеми Івана Котляревського «Енеїда».
Штучне мішане мовлення представників сільського чиновництва, в якому стереотипні формули російської ділової мови вживали в українській вимові та з українськими морфологічними й окремими лексичними особливостями, відтворено у прозі Григорія Квітки-Основ’яненка.(Сердешна Оксана)
Суржиком «цвенькає» й землячок з циновими ґудзиками, якого ліричний герой поеми Тараса Шевченка «Сон» зустрічає в царських палатах СанктПетербурга. Лаконічно, кількома рядками, що відтворюють скалічену гібридну мову землячка та його призвичаєність в імперській столиці до хабарництва, малює Т. Шевченко виразний портрет малороса-пристосуванця.
Цікавим зразком літературного чи, точніше, псевдолітературного тексту, написаного українсько-російською мішаниною, є поема анонімного автора «Рассказ казака о былом в Украине», що його Григорій Нудьга подав в антології «Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини XIX ст.». Як свідчить зміст поеми, її автор належить до типу «вірнопідданого хохла». У творі йдеться 16 про «зраду» Мазепи — «гетьмана-злодєя», як називає його автор. Пролог до поеми, що вводить читача в історичний час оповіді, написано російською літературною мовою. Але далі автор передає слово уявному старому козакові і продовжує оповідь від його імені, намагаючись імітувати українську мову. Проте якість цієї мови можна проілюструвати будь-яким її фрагментом, наприклад такою характеристикою Мазепи
Аналогічне свідчення формування суржикового мовлення в українському селі кінця XIX — початку XX століття навів літературознавець Анатолій Погрібний з повісті Б. Грінченка «Серед темної ночі». Один з персонажів повісті, Роман Сиваш, відслуживши в армії, повернувся до рідного села вже з такою мовою: «Брат Зіновій! Получай рубля і бігай у лавочку! На всього рубля купуй канхвєтов, пряніков, орєхов — для наслаждєнія дєвушкам»
. Отже, суржик, уживаний у XVIII–XIX століттях, можна, очевидно, кваліфікувати як соціолект окремих груп українського етносу — прошарку місцевого чиновництва, яке пристосовувало своє мовлення до загальноімперського офіціозу, та ідіолекти селян, зросійщених під час військової 18 служби. Натомість у середовищі селянства, яке становило на той час основну масу соціально неповної української нації, далі побутували територіальні різновиди української мови.
В умовах імперської Росії урбанізація України означала й розширення сфер впливу російської мови, оскільки в містах на початку XX століття українці становили лише третину населення. Інші дві більш-менш рівні частини становили росіяни і євреї, останні — переважно зрусифіковані. Української буржуазії й середнього класу майже не існувало Така демографічна ситуація перетворювала міста підросійської України на потужні центри русифікації українських селян, які активно поповнювали міське населення
На зміну мовного коду з українського на змішаний українсько-російський істотно впливала й та обставина, що більшість українських селян того часу були неписьменними. Тільки 18,9 % українців віком понад 10 років уміли читати.
«Високий рівень неписьменності українських селян, — пише історик Ярослав Грицак, — цілком новий феномен, що виник після ліквідації залишків українського самоврядування та впровадження особливих імперських порядків. За часів Гетьманщини майже кожне село мало свою школу... Погіршення стану освіти пояснювалося декількома причинами. Передовсім російська влада традиційно побоювалася поширення освіти серед селянства, остерігаючись його перетворення на неспокійний соціальний елемент... З часу освітньої реформи 1804 р. аж до революції 1917 р. українську мову було заборонено і як мову викладання, і як окремий навчальний предмет»
Поширення змішаних форм українсько-російського мовлення внаслідок демографічного зростання міського населення й інтенсифікації контактів між українським селом і зросійщеним містом знайшло відображення в художніх творах, наприклад у не раз згадуваній у дослідженнях суржику п’єсі Михайла Старицького «За двома зайцями» та у творах Володимира Винниченка.
Суржик у Винниченка – це мовлення селян, які приїздили до міст на заробітки. Вони працювали двірниками, візниками, прислугою в панських родинах, наймитами, чорноробами, отже, належали до нижчих соціальних верств. Намагаючись пристосуватися до російської мови оточення, але не володіючи нею в достатньому для спілкування обсязі, вони починали «ламати» свою первинну українську мову, накладаючи на неї елементи вторинної російської. Ось як говорить, приміром, слюсар Середчук у повісті «Гріх»: «Ви, папаша, не пролетаріат, а мєлкобуржуазний господін. Я, звиняйте, таких слов не особенно понімаю, я не вчений».
Зрозуміло, що «чистісінькою» мовою до русифікації українці не розмовляли. Найпоширенішою формою побутування української мови, як, до речі, й інших мов, у минулі віки, до періоду індустріалізації, були територіальні діалекти, що становлять не менш багаті й повноцінні в лексичному і структурному плані мовні утворення, ніж пізніше сформований на їхній основі наддіалектний літературний стандарт. Та чи є міфом нинішній різновид змішаного українсько-російського мовлення і чи є міфом русифікація? Цікаво, що відповідь на ці питання дає співавтор О. Гриценка Максим Стріха, який цілком переконливо трактує суржик як проміжну субмову, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською
3. Функції суржику в художній літературі
У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту. Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-"макаронічну" суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом. Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза,П. Глазового та ін. У двомовному дуеті популярних естрадних гумористів ТарапунькиіШтепселя, Штепсель у більшості ситуацій грав допоміжну роль подавача цілком банальних реплік «міською» російською мовою, на які Тарапунька мав відповідати дотепним «народним» суржиком. Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака (серія оповідань «Прощавай, суржику!»). Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п'єс Леся Подерв'янського. У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.
Суржик у сучасному мережевому жаргоні. У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блоґахвживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількістьрусизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова, спотворені на «падонківський» манер, можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику.
Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду «штучна диглосія ») підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, в умовах складних бюрократичних систем сучасних держав, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас, модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки.
4.Мовний гібрид у радянській масовій культурі
Відомо, що комуністичний режим тримався не лише на терорі і всеосяжному контролі над суспільством, а й на великому ошуканстві. Уміння застосовувати витончені маніпулятивні технології для розкладання національних культур, традицій, загальнолюдських моральних засад забезпечили режимові значно довше перебування при владі порівняно з іншим тоталітаризмом — нацистським
Комуністичний режим застосовував різноманітні методи фальшування дійсності й поширення ментальних стереотипів, потрібних для формування з підвладного йому населення слухняної маси, позбавленої власної думки та гідності. Багатий матеріал для вивчення маніпулятивних технологій прихованої ідеологічної пропаганди дають артефакти радянської масової культури. На особливу увагу в цьому зв’язку заслуговує радянська масова культура, адже за її посередництвом можна було значно ефективніше, ніж це робила офіційна пропаганда, нав’язати масовій свідомості потрібні ідеологеми. З цією метою режим використовував сміхові та сатиричні жанри популярної культури, що сприяло реалізації спланованого проекту поступового перетворення української мови на бліду кальку російської. 117 Для висвітлення відповідних схем прихованої маніпулятивної антиукраїнської практики варто розглянути творчість популярного в 50–70-х роках минулого століття комедійного дуету — Тарапуньки і Штепселя (Юрія Тимошенка та Юхима Березіна). Лінгвістичний аналіз проведено за двома фільмами, створеними на кіностудії імені О. Довженка — «Штепсель женит Тарапуньку» і «Смеханические приключения Тарапуньки и Штепселя» (подаємо назви російською мовою, як їх титрували у радянський час). Дует Тарапуньки і Штепселя був двомовним — перший говорив позірно українською мовою, а фактично суржиком, другий — російською. На функціонально-стильовому рівні мовлення російськомовного представника дуету не відповідало українськомовному партнерові. Штепсель виголошував свою партію літературною, добре інтонованою мовою, тоді як Тарапунька вживав не літературну форму мови, а суржик.
Гібридизація та примітивізація української мови в суржикомовних партіях комедійних персонажів мала демонструвати масовому глядачеві її цілковиту несамостійність і меншовартісність порівняно з розвиненою літературною російською мовою. Відтак, за задумом творців такої сміхової продукції, у її споживачів мало сформуватися стійке переконання в непотрібності, зайвості української мови.
Аналогічне використання суржику з метою дискримінації української мови та приниження українців можна проілюструвати на прикладі п’єси О. Корнійчука «В степах України». Написана в 1941 році, комедія впродовж багатьох післявоєнних років не сходила зі сцени. Після смерті Сталіна, в часи хрущовської «відлиги», автор вніс у текст деякі незначні зміни — відмовився від згадок про «великого вождя», зняв зі складу персонажів реальну постать маршала Будьонного, який у початковому варіанті з’являвся у фіналі п’єси, ввів фрагменти пісень з тогочасного радянського репертуару. Проте основний зміст п’єси лишився незмінним.
Радянська масова культура, створювана і поширювана на базі російської мови, була головним інструментом формування спільного ідеологічно й соціокультурно уніфікованого простору, в якому, за задумом вождів, різномовне населення Радянського Союзу мало злитися в єдину російськомовну масу «радянського народу». Очевидно, є певна закономірність у тому, що тезу про постання «нової історичної спільноти — радянського народу» проголосив у звітній доповіді ХХІV з’їзду КПРС 30 березня 1971 року уродженець України Леонід Брежнєв, спроектувавши власну свідомість, зросійщену мовно й винародовлену етнічно, на населення всього багатонаціонального Радянського Союзу
Зросійщений українець Брежнєв не мав чіткої національної ідентичності. За свідченням російської Вікіпедії, в одних документах він у графі «національність» ставив запис «українець», а в інших — «росіянин». Як згадує Петро Шелест, у приватному спілкуванні Брежнєв проявляв зневагу до української мови, вважаючи її «суржиком російської».
Водночас, за звичаєм радянських функціонерів думати одне, а говорити інше, Л. Брежнєв у публічних промовах уживав «політично правильні» слова про «дружбу народів», «розквіт національних мов» і патетично заявляв про «дружбу і союз безсмертних народів — російського і українського».
5.Гібридизація мови в телевізійних жанрах
Явище мовної гібридизації провідні соціолінгвісти оцінюють украй негативно, оскільки воно призводить до втрати орієнтирів у відчутті рідної мови, нерозрізнення і, як наслідок, змішування різних мовних систем Процеси мовної гібридизації в Україні, на жаль, уже набули справді загрозливих масштабівна їхню деструктивну дію звертає увагу вже не одне покоління дослідників. Так, проблему змішування української й російської мов описують у своїх працях А. Брацкі, Г. Врублевська, І. Дзюба, Л. Масенко, О. Палінська, А. Погрібний, О. Половинко, О. Сербенська, Л. Ставицька, Б. Тарасенко, М. Флаєр, О. Шевчук-Клюжева. О. Селіванова відзначає, що одним зі шляхів поширення суржику є засоби масової інформації, література й мистецтво, де суржик знаходить своє застосування як засіб створення комічного ефекту, іронії, стилізації мовлення персонажів.
І дійсно, експлуатація суржику вже стала такою собі традицією чи не всіх жанрів української масової культури. Експлуатація українсько-російського мовного гібрида у сучасній масовій культурі, пишеЛ. Масенко, є маніпуляційним методом, що його свого часу взяла на озброєння радянська пропаганда. Дослідниця, зокрема, зазначає, що радянська масова культура набагато ефективніше, ніж офіційна пропаганда, за допомогою маніпулятивних технологій прихованої ідеологічної пропаганди нав’язувала масовій свідомості потрібні ідеологеми, і з цією метою режим використовував сміхові та сатиричні жанри популярної культури, що сприяло реалізації спланованого проекту поступового перетворення української мови на бліду кальку російської.
Традицію протиставлення літературної російської просторічному буцімто українському мовленню показало«СВ-шоу» з Вєркою Сердючкою, що виходило на телеканалі «1+1» у 90‑х рр. Суржик Сердючки звучав поряд зі «здоровою» російською мовою запрошених зірок, до того ж вищих за соціальним статусом
Штучне введення гібридного мовлення у протиставну пару з літературною російською мовою, що корелює з опозицією нормативне, серйозне/ненормативне, смішне, пише Л. Масенко, у свідомості тієї частини аудиторії, передусім підліткової, яка некритично сприймає телевізійні картинки, викликає стійку асоціацію суржику з українською мовою загалом як мовою «неправильною» порівняно з «правильною» російською. І така експлуатація суржику як недолугої напівмови на тлі повноцінної російської існує практично в усіх комедійних передачах: «Довгоносики», «Кролики», «95‑й квартал» – ці та інші комедійні персонажі активно експлуатують українсько-російський мовний гібрид для створення образу недорікуватого примітивного хохла, що сприяє збереженню в Україні колишньої радянської схеми мовно-культурних відносин, згідно з якою роль престижної мажоритарної мови відводилася російській, а підпорядкованої міноритарної – українській.
Втім, прихована маніпуляція масовою свідомістю може виявлятися і без явного протиставлення українсько-російського просторіччя літературній російській мові. Приміром, в іншій популярній розважальній телепередачі «Ліга сміху» на каналі «1+1» суржик і російська мова не зіштовхуються в межах однієї й тієї самої комічної сцени, хоча й широко вживаються. Літературної української мови ж не чути взагалі. Але при цьому ведучий, коментуючи виступи команд, із гордістю відзначає, що перемогти може команда, яка жартує «на чистій українській мові». Ось уривок виступу цієї команди: – Дмитро, ну, то і так понятно, шо ми в воді! … Прідурашний Дмитро! – … я би прікальнув тебе своїм пацанам! – Твої пацани з тебе і так по ходу вже прікальнулісь. («Ліга сміху» – фінал 2017, 4 000 000 переглядів на «Youtube», https://www.youtube.com/watch? v=Q5ztgcdKTMo&index=4&list=PLP8qlV2aurYop mUJRNwyDb30OzlSyM6wS).
Наведений текст, безсумнівно, являє собою приклад суржику (гібридне «прікальнув», росіянізми «понятно», «прідурашний», «прікальнулісь», ігнорування кличного відмінка), однак у зазначеному телепродукті його видають саме за літературну українську мову, ще й наголошуючи на цьому. Так, підміна понять, яку з маніпулятивною метою започаткувала радянська пропаганда, продовжує існувати і в сучасній українській масовій культурі, що стає справжньою загрозою культурі мови.
Вживання суржику в телевізійних жанрах сучасної української масової культури продовжує маніпулятивні тактики радянської масової культури (штучне протиставлення «суржик як вульгарне українське – висока російська мова), нав’язуючи споживачам телепродукту комплекс меншовартості й підриваючи їхню мовленнєву культуру, що зрештою веде до деградації мовної свідомості й мовної особистості. При цьому небезпечною є тактика соціокультурної підміни, коли гібридне мовлення на телеекрані (задля видимості виконання 75-відсоткових квот на мовлення державною мовою) видають за літературну українську мову, якою насправді не послуговується жодне розважальне телешоу. І запобігти цим загрозливим процесам може тільки системна продумана мовна політика, розроблення конкретних критеріїв оцінювання ефірного мовлення, проведення лінгвістичної експертизи, вироблення єдиного підходу до трактування мішаного мовлення на телебаченні. Звісно, обмежений обсяг статті не дає змогу глибше проаналізувати всі деструктивні явища, що відбуваються з мовою у масовій культурі, і тому перспективними є подальші дослідження у цій сфері.
Висновки
Під тиском громадянського суспільства органи влади започаткували процес українізації,усуваючи підґрунтя для впливу маніпулятивних практик російської пропаганди і масової культури на свідомість української людності.
Усе це створює належні умови для звільнення духовного і культурного життя країни від пострадянських деформацій, поступової зміни мовних середовищ великих міст завдяки розширенню комунікативних функцій української мови, розповсюдженню живомовних практик на її основі, що активізує креативний, культуротворчий потенціл нації та сприятиме її формуванню як спільноти вільних особистостей, позбавлених постколоніальних комплексів мовної і національної неповноцінності.
Список літератури і джерел
Лариса Масенко «Суржик: між мовою і язиком»,видавничий дім Києво-Могилянська академія, 2019р.
Сербенська О.І. «Антисуржик» Львів 1994
Лариса Масенко «Суржик як соціолінгвістичний феномен» видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2004р.
Тамара Комарницька «Гібридизація та вульгаризацiя мови в телевізійних жанрах масової культури як виклик мовній політиці України»(стаття)