Ім'я файлу: реферат риторика.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 159кб.
Дата: 06.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Тематика рефератів (1).docx
Розширення: rtf
Розмір: 159кб.
Дата: 06.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Тематика рефератів (1).docx
Міністерство освіти і науки України
Черкаський державний бізнес-коледж
Циклова комісія природничо-математичних та гуманітарних наук
Реферат на тему:
«Судове красномовство»
Виконав студент:
групи 3к-19
зі спеціальності «комп’ютерна інженерія»
Васильченко Ю.В.
Перевірила:
Дражан Н.С
Черкаси 2021
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………...………………… ..3
Загальна характеристика судового красномовства…………………………4
Види судових промов…………………………………………………………9
Особливості мовленнєвого етикету……………………………………...…11
ВИСНОВОК……………………………………………………………………...13
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………......14
ВСТУП
Судове (юридичне) красномовство — це ораторські виступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства.
Особливої уваги потребує підготовка судової промови. Важливо визначити її предмет, види та функції, специфіку словесного оформлення.
Судова промова мусить висвітлити громадську точку зору та оцінку злочину, особи підсудного з погляду того чи іншого учасника дебатів. Проте право пропонувати міру покарання або думку про невинність підсудного мають лише прокурор та адвокат; інші лише уточнюють деталі, які допомагають об'єктивно змалювати стан справи.
Варто враховувати й те, що судова промова мас виховну спрямованість, активно впливаючи на судову аудиторію, широку громадськість і передаючи ті вселюдські духовні цінності, якими мас керуватися судовий оратор.
1. Загальна характеристика судового красномовства
Судове (юридичне) красномовство — це ораторські виступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства.
Судове красномовство виникло в Давній Греції як апології — промови на захист самого себе, що їх писали для населення логографи - софісти. Тоді не було ані державного звинувачення, ані попереднього судового слідства. У пору існування родового полісу суд вершили племінні вожді-царі. В античні часи роль судді взяла на себе держава, відкинувши сваволю полісного суду. Кожен міг звинуватити будь-кого в злочині, а захищатися людина мусила сама, зібравши для того необхідний матеріал і виклавши його красномовно передсудом. Логографи-софісти постали внаслідок того, що не всі вміли себе оборонити. Інколи, правда, замість звинуваченого дозволяли виступати іншій особі, але обов'язково громадянину цієї держави. Судова промова мала приблизно таку структуру: вступ (у якому прагнули схилити до себе суддів); оповідь (виклад фактів справи з точки зору виступаючого); докази своєї правоти й полеміка з супротивником, якого чорнили скільки могли; висновок, що мав стандартний вигляд. Вступ та висновки були типовими шаблонами.
Сучасний суд дуже відрізняється від судочинства античної пори. Це складна процедура, учасники якої чітко розподіляють ролі: прокурор, адвокат, свідки і т.д. Античний «захист самого себе» поступився всебічному вивченню особистості підсудного та обставин справи. Кожне слово тут повинно бути вагомим і точним, особливо в суді першої інстанції, важливою частиною якого є дебати. Успіх справи, торжество справедливості неможливі без відповідної підготовки судочинця чи просто того, хто виступає в суді. Дуже важливо, щоб усі, хто має слово у процесі, вміли виступати публічно, мали відповідну риторичну підготовку.
Особливої уваги потребує підготовка судової промови. Важливо визначити її предмет, види та функції, специфіку словесного оформлення. Судова промова — це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.
Цікаво, що в одній з праць російського автора П. Сергеіча (Пороховщикова), створеній на рубежі ХІХ-ХХ ст. («Искусство речи на суде»), юридичне красномовство розглядалося не лише як підготовка промоїні для судового засідання (юридична оцінка дій, моральна оцінка злочину, допит свідків, експертиза та ін. становлять тут лише матеріал для промови). Автор наголошує на потребі вирішення загально риторичних питань: про чистоту мови; про її ясність; про непотрібність витончених, заплутаних зворотів; про пафос; про увагу слухачів; ціла глава — «Квіти красномовства» присвячена мовним прикрасам (антитеза, метафора, порівняння і т.д.).
«Основними особливостями судової промови в порівнянні з іншими видами ораторського мистецтва є: офіційний характер промови; полемічність; спрямованість (до суду); попередня зумовленість змісту (справа, яку слухає суд); підсумковий характер судової промови».
У суді виступають з промовами прокурор (обвинувач) та адвокат (захисник). Звичайно визначають прокурорську (звинувачувальну) та адвокатську (захисну) промови. Крім того, у судових суперечках часом беруть участь громадський обвинувач і громадський захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач (або їх представники); потерпілий та його представник, нарешті — підсудний, у ролі захисників якого можуть виступати його близькі родичі, опікуни або піклувальники.
Судова промова мусить висвітлити громадську точку зору та оцінку злочину, особи підсудного з погляду того чи іншого учасника дебатів. Проте право пропонувати міру покарання або думку про невинність підсудного мають лише прокурор та адвокат; інші лише уточнюють деталі, які допомагають об'єктивно змалювати стан справи. Судова промова ефективно впливає на суд, допомагає формуванню переконань суддів та присутніх у залі суду громадян.
У багатьох життєвих ситуаціях, за яких юрист використовує ораторське мистецтво, особливе місце посідає судовий процес. Саме тут досить часто рівень володіння словом стає чи не найголовнішим критерієм професіоналізму юриста. Маючи бездоганно побудовану логіку доказування певної тези, можна отримати негативний результат, якщо ця логічна схема не буде перетворена в промову, що втілює єдність та адекватність змісту і форми. Тому важлива складова частина під час підготовки до професійної участі в судовому процесі — відпрацювання павичок ораторського мистецтва. Протягом сторіч існування судової системи та юридичної професії в цілому велика увага приділялась узагальненню певних правил чи законів судового красномовства. З точки зору повноти та систематизування судове красномовство — найрозвиненіша професійна сфера ораторського мистецтва як теорії та навчальної дисципліни.
Характеризуючи судову промову, слід виходити з того, що її зміст та форма визначаються загальними принципами судочинства. Довгий час у країні панувала така система судочинства, що суттєво зменшувала потребу в ораторських навичках. Проте за умов більш повної реалізації принципу змагальності, існування суду присяжних, ораторське мистецтво набуває рис важливого процесуально допустимого чинника впливу на судове рішення.
В цілому не існує єдиного підходу до судової промови, її визначення та атрибутів, ознак. Можна вважати, що до сфери розгляду в судовому красномовстві належать всі форми виступів учасників процесу.
За своїм цільовим призначенням у кримінальному процесі судова промова може бути або «захисною», або «обвинувальною» . Цей поділ свідчить про існування двох моделей судового красномовства, що конкретно пов'язані з процесуальними ролями і мають свої правила та норми. Ці моделі суттєво не відрізняються від моделей, характерних для цивільного чи господарського судочинства.
За своєю формою судова промова поєднує риси діалогічної та монологічної мови. Це ґрунтується на тому, що основою судового процесу за сучасних умов є дебати, які мають встановити істину, тобто зміст судового рішення. Судові дебати с важливою характеристикою та складовою частиною судового процесу, їх хід та загальні правила досить жорстко визначаються процесуально-правовими нормами. Але в даному випадку істотну вагу має і судова практика. Досить часто саме практика формує штампи та стереотипи, що впливають на мовленнєву поведінку учасників процесу.
Головною характеристикою судової промови є те, що це процесуальна діяльність, визначена законом, та, відповідно правовий акт. Цим зумовлюються певні елементи формалізації в судовій промові.
Перш за все, формалізуються, тобто перетворюються на штампи, деякі мовні конструкції, що використовуються при зверненні до суду та учасників процесу, при представленні доказів, тощо. Такі мовні конструкції, як правило, не містять чітких визначень у законі чи підзаконних актах і базуються на звичаях. Тому при підготовці судової промови слід вивчати практику відомих судових процесів, звертаючи увагу на «стандартні» елементи промови та правила їх застосування.
Будь-яка промова завжди містить взаємодію з аудиторією, навіть якщо ця аудиторія була б уявною, а сам контакт — умовним. Не є винятком і судова промова. Існують розбіжності стосовно розуміння того, що вбачається в понятті «аудиторія » у даному випадку. В іншому випадку, тобто коли аудиторією вважають всіх присутніх в залі судового засідання, саме визначення судової промови буде розпливчастим, і вона втрачає свою якісну природу як процесуальної дії.
Судова аудиторія створює передумови врахування загальних правил взаємодії з аудиторією, зважаючи й на обмеження в спілкуванні з учасниками процесу згідно з законом. Тобто судова аудиторія характеризується структурованістю за процесуальними ролями та незалежністю учасників процесу.
Психологічна культура судового оратора полягає втому, що він має володіти знаннями та вміннями психологічного спілкування такою мірою, щоб стати керівником (лідером) організації специфічного пізнавального процесу, яким є судовий розгляд. Досягається це не лише логічними та фактологічними засобами, але й за допомогою таких психологічних прийомів, як управління увагою, пізнавальною активністю т. ін.
Підпорядкованість процесуальним завданням містить і те, що судова промова в своїй основі мас суто професійну мовленнєву базу, тобто до лексики належить професійна юридична мова. Це зумовлює її насиченість спеціальними термінами та зворотами. Тому мовленнєвою нормою в судовій промові найчастіше є адекватне вживання спеціальних термінів. Різновиди судової промови в процесі пов'язані з певними процесуальними функціями, і їх побудова має свої особливості, хоча ці особливості більше стосуються особливостей процесуальної ролі ніж їх змісту та форми. Загальними принципами побудови промови мають бути: поєднання її направленості (наприклад, обвинувальної чи захисної) з абсолютною точністю та повнотою у викладенні права; уникнення загальних положень, абстрактної та нецілеспрямованої мови; аргументованість та підпорядкованість усієї промови цільовому призначенню та темі промови.
Варто враховувати й те, що судова промова мас виховну спрямованість, активно впливаючи на судову аудиторію, широку громадськість і передаючи ті вселюдські духовні цінності, якими мас керуватися судовий оратор.
9
2. Види судових промов
Наш славетний земляк Антон Чехов писав понад сто років тому: «Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори і взагалі посадові особи, які за обов'язками служби мають говорити не лише вчено, але й зрозуміло і гарно, не виправдовуватимуться тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою непристойністю, як не вміти читати і писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим».
Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, в якій певною мірою відбито дивоцвіт і світовідчуття українського народу. Україна проголосила, що будує правову демократичну державу. Для цього їй необхідні передусім духовні, інтелектуальні особистості, високопрофесійні правники, політики, викладачі. Настала пора змінити ставлення до базових класичних наук, з-поміж яких на чільному місці й красномовство — наука і мистецтво переконуючої комунікації. Наука, що становить фундамент професіоналізму спеціаліста гуманітарної професії і найперше адвоката, прокурора, судді.
У судовому засіданні при розгляді кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справ можна виділити такі види судових промов:
1. Обвинувальна промова прокурора в кримінальних справах в суді першої інстанції.
2. Промова прокурора в кримінальній справі при відмові від обвинувачення в суді першої інстанції.
3. Захисна промова адвоката в кримінальній справі в суді першої інстанції.
4. Промова адвоката — представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.
5. Садозахисна промова підсудного.
6. Промова потерпілого і його представника.
7. Промова цивільного позивача і цивільного відповідача або їхніх представників (у межах цивільного позову в кримінальних справах).
8. Промови прокурора й адвоката в цивільних справах у суді першої інстанції.
9. Промови прокурора й адвоката в адміністративних справах.
10. Промови прокурора й адвоката в кримінальних і цивільних справах у суді другої інстанції.
11. Промови громадського обвинувача і громадського захисника в
кримінальних справах.
12. Промови позивача та відповідача або їхніх представників у цивільних справах.
13. Промови третіх осіб або їхніх представників у цивільних справах.
14. Промови уповноважених органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, кооперативних організацій та їх об'єднань у цивільних справах.
15 Промови представників громадських і трудових колективів у цивільних справах.
16. Промови осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, та їхніх представників.
17. Промова потерпілого в адміністративній справі. 1& Захисна промова близьких родичів, опікунів або піклувальників
підсудного в кримінальній справі.
19. Промова адвоката (представника сторони) при веденні господарських справ в арбітражному суді. 2й Промова прокурора при підтриманні позову в арбітражному суді.
Виходячи з предмета судової промови, пропонується структура та зміст промови прокурора при вимові від обвинувачення:
• викладення фактичних обставин справи, як вони були встановлені попереднім слідством;
• заява про не підтвердження обвинувачення в суді — про відмову від обвинувачення;
• аналіз та оцінка доказів, зібраних і досліджених під час попереднього і судового слідства;
• фактичні обставини та юридичні підстави відмови від державного обвинувачення;
• причини необґрунтованого притягнення особи як обвинуваченого до кримінальної відповідальності, пропозиції щодо їх усунення;
• пропозиції про поновлення порушених прав підсудного;
• пропозиції про подальшу долю справи.
3. Особливості мовленнєвого етикету
Культура говоріння тісно пов'язана з мовленнєвим етикетом, тобто з правилами вітання, знайомства, прощання, вдячності, вибачення, запрошення, схвалення тощо. Люди, як правило, негативно реагують на порушення вироблених суспільством формул етикету.
Для того щоб ділове спілкування було ефективним, важливо, щоб його учасники обов'язково зверталися один до одного на "Ви" (як до співробітників, так і до клієнтів). Таке звертання — необхідний інструмент підтримання нормальних службових відносин і трудової дисципліни в колективі та встановлення партнерських стосунків з клієнтами. В обов'язковому порядку слід звертатися до іншого на його ім'я та по батькові. Вчасно висловлене слово "дякую" може стати не менш ефективним, аніж грошова премія. Про службовий етикет вже йшлося. Хворобою нашого часу є багатослів'я. Майже кожній людині здається, що вона знає більше та вміє щось зробити краще, аніж інший, тому їй хочеться говорити самій. Лише вихована людина відчуває, коли треба говорити, а коли слухати інших, навіть тих, хто її критикує.
Отже, мовленнєвий етикет — це складна система мовних знаків, що спирається на моральні правила й вимоги і вказує на ставлення як до інших людей, так і до себе. Культура спілкування — не просто культура вибору ефективних стратегій і тактик, в основі яких лежать гуманістичні комунікативні установки, знання та вміння. Це також результат застосування правил конструювання повідомлень, говоріння та слухання, це активне використання правил і норм гуманістичної етики, постійне дотримання вимог службового етикету.
ВИСНОВОК
Щоб бути переконливим у суді потрібно як із сторони обвинувачення так із сторони захисту використовувати в повній мірі судове красномовство. Особливо вміння володіти красномовством необхідне під час судових дебатів які можуть вплинути на судове рішення в плані вироку.
Дар красномовства включає уміння правильно використовувати ораторське мистецтво із застосуванням мовленнєвого етикету, майстерності слова , вміння впливати на людину, на її настрій, розум, бажання, талантом впливати на неї всебічно, сконцентровувати увагу аудиторії і широкої громадськості передаючи ті вселюдські духовні цінності, якими має керуватися судовий оратор.
Тому мовленнєвою нормою в судовій промові найчастіше є адекватне вживання спеціальних термінів. Різновиди судової промови в процесі пов'язані з певними процесуальними функціями, і їх побудова має свої особливості, хоча ці особливості більше стосуються особливостей процесуальної ролі ніж їх змісту та форми.
Психологічна культура судового оратора полягає втому, що він має володіти знаннями та вміннями психологічного спілкування такою мірою, щоб стати керівником (лідером) організації специфічного пізнавального процесу, яким є судовий розгляд.
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
Атватер И. Я вас слушаю: Пер. с англ. — М., 1984.
Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. — 3-е изд. — М., 1972.
Вацлавик П. Как стать несчастным без посторонней помощи. — М., 1988.
Кисарчук 3. Г. Диалог младших школьников в процессе совместного решения мыслительных задач // Тез. науч. сообщ. сов. психологов СССР к VI Всесоюз. съезду о-ва психологов.- М., 1983
Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.
Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.
Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.
“Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.
С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;
Стельмахович М. Г. Мовний етикет // Культура слова. — К., 1981. — вип. 20.
М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;
«Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.
Історія красномовства. – к., 2000.
Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 1999.