Ім'я файлу: Соціальна філософія та філософія історії.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 15.04.2024
скачати
Пов'язані файли:
Документ.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 15.04.2024
скачати
Пов'язані файли:
Документ.docx
Тема : Соціальна філософія та філософія історії.
1. Суспільство як система, його структура, функції та історичні форми.
2. Матеріальне та духовне життя суспільства. Культура і цивілізація.
Людина, культура і суспільство нерозривно пов'язані між собою. Ні людина, ні суспільство, не можуть існувати поза культурою. Культура виникла і розвивалася разом з людиною. Вона являє собою те, що відрізняє людину від усіх інших істот
Саме слово «культура» з'явилося в Стародавньому Римі, де воно означало насамперед обробіток, обробку, «культивування» землі. Однак, вже знаменитий давньоримський оратор Цицерон зазначив, що поряд з культурою, що означає обробіток землі. Є також культура, що означає «обробіток душі». І це друге значення в подальшому поступово стало основним: під культурою стала розумітися насамперед духовна культура людей.
У сучасному гуманітарному знанні існує безліч визначень культури - до 200. Це пов'язано з багатозначністю і багатством цього поняття. У самому широкому сенсі культура - це все створене людиною, вся сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством за всю історію. Культура при цьому розуміється як «друга природа», створена самою людиною, що утворює власне людський світ, на відміну від незайманої людиною природи.
Під культурою також розуміють:
«соціальну спадковість» або «соціальну пам'ять», які не передаються біологічним шляхом;
внутрішнє духовне розвиток і багатство людини;
спосіб життя певного народу (наприклад, культура Стародавнього Єгипту чи Китаю).
Культура виконує ряд дуже важливих функцій в житті людини і суспільства. По-перше, культура є тим середовищем, в якій відбувається соціалізація і виховання людини. Тільки через культуру людина оволодіває накопиченим соціальним досвідом і стає членом суспільства. Тому культура дійсно виступає як «соціальної спадковості», яка не менш важлива, ніж біологічна спадковість.
По-друге, важлива нормативна функція культури. Культура регулює відносини між людьми за допомогою системи норм взаємовідносин між людьми, принципів моралі.
З цим пов'язана і третя - цінності функція культури. Освоюючи культуру, людина набуває орієнтації, які дозволяють йому розрізняти добро і зло, прекрасне і потворне, справедливе і несправедливе і т.п. Критерієм для цього служать передусім моральні та естетичні цінності, накопичені культурою.
Важлива також, особливо в сучасному суспільстві, четверта - розважальна або компенсаторна функція культури. У багатьох видах культури, насамперед у мистецтві. Є елемент гри, спілкування, психологічної розрядки, естетичної насолоди.
Розрізняють матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює матеріальне виробництво. Вона визначається рівнем розвитку техніки, транспорту, засобів зв'язку тощо і є показником рівня практичного освоєння людиною природи. Духовна культура - це духовне виробництво: ідей, ідеалів, знань, предметів мистецтва, традиції і звичаї, моральні та правові норми і т.д.
В принципі між рівнями матеріальної і духовної культури немає прямої і однозначної зв'язку. Наприклад, давньогрецька духовна культура У-1У ст. до н.е. була явно вище духовної культури пізнішої римської імперії, хоча щодо матеріальної культури Афіни поступалися Риму. У деяких видах мистецтва і культурної діяльності взагалі потрібно дуже обережно говорити про прогрес (наприклад, живопис Відродження завжди буде недосяжним ідеалом). Незважаючи на всі досягнення науки і техніки, нині ніхто не може відтворити скрипку Страдіварі. Духовна культура багато в чому живе за своїми законами, у неї бувають свої періоди злету, які вже потім не вдається повторити.
Поняття цивілізації народилося в античності як визначення якісної відмінності античного суспільства від варварського оточення. У сучасній суспільствознавчої літературі поняття «цивілізація» не має однозначного визначення і використовується щонайменше у п'яти значеннях:
як синонім культури (А.Тойнбі);
як стадія руйнування локальної культури, її захід (А.Шпенглер);
як наступна за варварством вища ступінь розвитку людства (епоха Просвітництва);
світове співтовариство держав і народів; 5) як щабель розвитку регіону або етносу (його матеріально-технічний прогрес).
В даний час цивілізацію визначають як локальну міжетнічну спільність, яка формується на основі єдиної історичної долі народів, що проживають на одній території з високим рівнем схожості форм і механізмів організації життя суспільства.
У рамках цивілізації складається певне схожість в господарсько-економічної діяльності, політично-правових системах, релігійних уявленнях, системах освіти і виховання. Такі цивілізації формуються на основі тривалого входження в багатонаціональна держава (наприклад, «римський світ», «китайська цивілізація», «російська цивілізація») або на основі спільної системи цінностей і життєвої практики (мусульманський світ, християнський світ, східна цивілізація).
3. Сутність історії, проблема її спрямованості та смислу.
Сенс історії вбачається у реалізації певних принципів, ідей, сутностей або цінностей. Такі об'єктивно існуючі всезагальності впорядковують історичне життя людства у організоване ціле, прозоре для філософського самоусвідомлення.
Як правило, подібна всезагальність покликана виразити призначення існування людини. Коли історія постає: як процес спокути та очищення, який повинен знайти своє завершення у Божому суді; як одна велична шанувальна пісня до Бога, рядки якої утворюють ті чи інші історичні культури, епохи, обставини та люди; як рух людства до свого звільнення; як процес боротьби з природою, покликаний привести до створення усвідомленого людського ареалу у надрах масивно-несвідомого природного буття тощо, - тоді всі ці версії історичного процесу повністю відповідають "образу людини", є виразом буттєвої долі людини.
Друга позиція ніби протилежна першій. Вона пов'язана зі ствердженням того, що історичний сенс постійно породжується суб'єктами історичного життя; історична діяльність суб'єктів різних формацій не має заданого або тим більше зумовленого характеру.
Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише калейдоскопом, хаосом подій. В ньому можна виділити певні періоди розвитку, певні типи суспільства. Але чи можливо, виходячи з того, охопити Історію в її цілісності, тобто зі врахуванням майбутньої перспективи? Чи можливо однозначно відповісти на питання: куди саме йде людство, в чому полягає сенс історії і чи є вона прогресивним розвитком?
Жодне фактичне знання про минуле не дозволяє судити про історію в її цілісності. Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячись всередині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої системи для порівняння (бо людство - єдине і унікальне, іншого просто немає), не можна сказати, на якій стадії всесвітньої історії як цілої людство знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних явищ, є процесом людської діяльності і творчості, який передбачити дуже складно. Отже, науково-теоретична відповідь на запитання про спрямованість історії в її цілісності неможлива, як неможливе і обгрунтування або спростування історичного прогресу. Проблема спрямованості і сенсу історії - суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальність, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи зі своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії. Зокрема це стосується досить складної і неоднозначної проблеми - проблеми історичного прогресу.
Ідея прогресу в тому значенні, яке їй надала попередня епоха, може вважатися вичерпаною. Не випадково формаційний підхід до історії змінився у XX ст. на цивілізаційний. Поняття цивілізації передбачає розгляд історії не лише як історії економіки, а як історії людей, в єдності їх матеріального і духовного життя. Основу цивілізацій складають певні культурні цінності. Кожна епоха є відбитком неповторної унікальної культури, яка є самоцінною і не підлягає порівнянню, не може вимірюватись критеріями прогресу.
Безперечно, людство йде вперед, але це скоріше рух від дитинства до юнацтва, від юнацтва -до зрілості. Це сходження не до кращого, а до складнішого: це нові труднощі, нова відповідальність, загострення і необхідність подолання нових, більш серйозних проблем.
4. Рушійні сили та суб’єкт історичного процесу.
У соціальній філософії рушійнимисилами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей.
Адже життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тобто діяльністю особистостей, соціальних груп, народів тощо. Тому ця історія має розглядатися саме у контексті діяльності людей: усі закони суспільного розвитку, вся логіка такого процесу існують лише у людській діяльності. Акцентування на тому, що суспільство — це діяльність людей, має глибокий методологічний сенс. Здатність бути рушійною силою — це найсуттєвіша властивість людської діяльності взагалі.
Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.
Часом у науковій літературі рушійні сили суспільства пов'язують з певною спрямованістю, з прогресивними перетвореннями суспільства. Але такий підхід, мабуть, є однобічним: вся історія суспільства, його життя є цілісним процесом, який складається із складного переплетіння протиборства різних людей, націй, народів. І в цьому розумінні будь-яка Діяльність людей є рушійною силою, людською суспільною діяльністю.
Що ж є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілому як соціальної системи; кожного соціального інституту, що функціонує у тому чи іншому суспільстві (держави та її органів, системи освіти тощо); соціальних спільнот людей (сім'ї, роду, племені, нації, народу), нарешті, всього людства?
Відповідь, мабуть, може бути однозначною — інтерес. Зміст інтересу визначається умовами життя людей та їхніх спільнот, місцем у системі суспільних відносин. Інтерес є реальною причиною соціальних дій, подій звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помислами, ідеями індивідів, соціальних груп чи спільнот, які беруть участь у цих діях.
Тому К.Гельвецій назвав інтерес "всесильним чарівником", який змінює вигляд будь-якого предмета. Мислитель підкреслював, що якщо світ фізичний підпорядкований закону руху, то світ духовний не меншою мірою підпорядкований закону інтересу. На думку П.Гольбаха, інтерес є єдиним мотивом людської діяльності. З різноманітними формами людської діяльності пов'язували інтерес Кант і Гегель. Конструктивно-творчу роль інтересу підкреслювали також інші мислителі. Уже кілька десятиріч у цивілізованих країнах світу перебуває на озброєнні психологічна формула: інтерес — стимул — реакція на стимул — мотив дії — сама дія.
Серед численних інтересів особливе місце належить матеріальним, особливо інтересам власності, адже історію розвитку людської цивілізації можна періодизувати за формами власності. Взаємодія ж інтересів (особистостей, соціальних груп, спільнот людей тощо) відбувається не сама собою, а через реальні суспільні відносини, зв'язки, організації. Суспільне життя постійно "нормує" інтереси, надає їм соціальної форми, сенсу, визначає засоби їхньої реалізації. Воно немовби "вбудовує" систему інтересів у суспільну взаємодію людей, визначає її зміст та соціальну спрямованість.
На основі спільності інтересів відбувається об'єднання людей у соціальні групи. Інтереси ж людей надзвичайно суперечливі, вони органічно "вплетені" в соціально-політичні, моральні, духовні, і, навпаки, духовні включають у себе матеріальні інтереси і вимоги. Проте саме матеріальний інтерес, тобто відносини власності, є найхарактернішою ознакою, що поєднує людей у різні соціальні спільноти чи роз'єднує їх.
Отже, соціальні рушійні сили суспільного розвитку — це діяльність людей, соціальних груп і верств, соціальних спільнот, в основі якої лежать певні інтереси і яка здійснюється через державні і недержавні органи, колективи, первинні соціальні осередки.
5. Погляди на майбутнє суспільства та соціальне прогнозування.
Сучасна людина живе у мінливому й динамічному світі. Це актуалізує можливість передбачати не лише безпосередні результати своєї діяльності, а й значно віддаленіші у перспективі. Дослідити шляхи подальшого розвитку й осмислити ознаки нової цивілізації (третього тисячоліття) - це основне завдання соціального прогнозування й передбачення. При цьому виникає чимало проблем, головною з яких є: наскільки і в якій мірі людина може передбачати майбутнє? Якість прогнозування залежить і від того, як далеко ми хочемо заглянути в майбутнє. Здійснити короткотерміновий прогноз на кілька місяців легше ніж довгостроковий на кілька десятків років. В міру віддалення майбутнього, знання про нього стають все менш конкретними й точними. Зростає й невизначеність у передбаченні майбутнього, яка з одного боку, залежить від часових параметрів, а з іншого - від природи соціального розвитку, багатоваріантності історичного процесу, непередбачуваності конкретного ходу й результатів подій. Безпосереднє майбутнє у зародковому стані має місце у нинішньому, як можливість. Соціальне прогнозування немислиме і без застосування методологічного арсеналу дослідження, наукових методів та методик, спеціальних засобів і прийомів дослідження. Дослідники вважають, що сучасний методологічний арсенал дослідження майбутнього становить понад 200 різноманітних методів, методик, засобів і прийомів. Незважаючи на те, що цей перелік не є остаточним, його все ж слід звести до таких типів, як: екстраполяція, історична аналогія, комп'ютерне моделювання, сценарії майбутнього, експертні оцінки та ін. Кожен з них має позитиви і негативи. Вважається, що найнадійнішим методом соціального прогнозування є експертна оцінка.
Щодо соціального передбачення, створення моделей майбутньої цивілізації, то тут виникає тип детермінації, в основі якого лежать фактори людської само детермінації - свідомості, вільного вибору, соціально-культурних пріоритетів тощо. Така цивілізація буде ґрунтуватися на іншій системі культурних цінностей, сповідувати етику толерантності і консенсусу у ставленні до різних культурних традицій і народів, на принципово інших засадах у відношенні до природи, землі. Зросте цілісність і єдність людства, глобалізація життя і діяльності буває супроводжуватися розмаїттям моделей і форм культурного розвитку, його багатоваріантністю. Суспільство егоїстично налаштованих, розрізнених, атомізованих індивідів зміниться на суспільство вільних соціальних спільнот, де людина формуватиме свої зв'язки, виходячи із міркувань вільного вибору, орієнтуючись на власні смаки і потреби. Кардинально зміниться матеріально-технічна база. Технологічною основою будуть принципово нові процеси й об'єкти, які класифікуватимуться як "синергетичні". Можна завбачити, що удосконалюватимуться такі об'єкти Й процеси, які здатні до самостійного розвитку. Це будуть самодостатні системи, комп'ютерні системи, біотехнологічні комплекси, які забезпечуватимуть продукування високоінтелектуальної продукції тощо.