Ім'я файлу: бліц.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 19.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
Питання на екзамен .pdf
urecl552.doc

  1. Культура

  2. Природа

  3. Цивілізація

  4. еволюція людини

  5. форми культури

  6. первісна культура (в тому числі й на теренах України)

  7. культурологічна проблематика в праці Грушевського "Хто такі українці..

  8. культурологічні параметри Захід-Схід.



  1. Культура

Культу́ра — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені в своїй праці 180 визначень терміну «культура», а ще пізніше кілька сотень визначень цього поняття. Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією, соціологією, психологією, історією. культура - щось створене, перетворене людиною, штучне.

  1. Природа

Природа – незалежний від людини процес, який існує без її участі, але є безпосньо середовищем існування людини. Природа є протилежним значення до визначення культура. Однак природне середовище впиває на культурні форми. Людина продукт біологічний то має усвідомлювати свій звязок з нею.

  1. Цивілізація

Цивілізація може бути визначена як власне соціальна організація життя, що характеризується загальним зв'язком індивідів на основі відтворення, що забезпечує її буття і розвиток суспільного багатства.

Сучасна цивілізація виступає як суспільство, засноване на ідеалах «розуму», «справедливості», «поваги прав людини», використання досягнень науки і техніки, що забезпечують безпеку і комфорт в житті людини.

Цивілізація обмежує вроджений егоїзм людей. Цивілізована людина - той, хто не чинить неприємностей іншому, приймає його до уваги, при цьому чемний, ввічливий, тактовний, уважний, поважає людину в іншому. Культура ж є діяльність, в якій людина реалізує свою сутність і суб'єктивність, суть умова його волі. Культура складається в суспільної цінності людини, а також в отриманні ним здатності це-леполаганія. Вища ступінь розвитку культури полягає в розвитку здібностей і моральному досконало людини, яке виникає єдино з поваги до морального закону, а не тільки з емпіричної схильності до його виконання.

  1. Еволюція людини

Еволюційні досягнення людства пов’язані насамперед з його значними пристосувальницькими можливостями. Однак можливості технічного прогресу зменшили стійкість людини до природних впливів. Внаслідок діяльності людини з’явилося чимало глобальних проблем, які мають планетарний характер. До сучасних глобальних проблем відносять: запобігання ядерній війні, екологічну, енергетичну, сировинну, продовольчу, демографічну, освоєння космосу, освоєння океану, подолання економічної відсталості, епідемії та хвороби, проблема майбутнього людства.

В сучасній науці прийнята така класифікація стадій еволюції людини: («людина вміла»), («людина прямоходяча», пітекантропи), («людина розумна», неандертальці), («людина розумна розумна», кроманьйонець, людина сучасного типу).

Згідно традиційним уявленням, еволюція є суцільною лінією, що плавно рухається вгору. Створюється враження, що під впливом праці, пристосування до оточуючого середовища, статевого відбору, зміни їжі і т.д. антропоїдні люди поступово перетворювалися в людину. В останні роки з’явилася інша гіпотеза: еволюція людини, як і інших видів, мала вибуховий характер за рахунок мутацій, порушень генетичної спадковості. В результаті народжувалися «виродки», які або гинули, або, навпаки, краще «нормальних» особин пристосовувалися до оточуючого середовища і витісняли своїх співродичів. Остання з таких мутацій дала «людину розумну розумну», яка і є нашим далеким безпосереднім пращуром. Дослідження генетиків показують, що у нас відсутні навіть гени неандертальця, який по дуже багатьом показникам близький людині сучасного типу. Залишається нез’ясованим, чому багато гілок еволюції людини виявилися тупиковими, яку роль відіграла різниця в рівні розвитку окремих груп, що належали до одного «виду».

  1. Форми культури

Існує 3 форми культури: елітарна, масова, народна

Елітарна (висока) культура створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення професійними творцями. Висока культура часто на десятиліття випереджає середній рівень розвитку сучасної їй культури і цим встановлює для неї певні дороговкази.

Народна культура складається із популярної й фольклорної культур. Популярна культура охоплює сьогоднішній побут, вдачі, звичаї, пісні, танці народу, а фольклорна – його минуле, певна частина якого використовується і в наш час. Автори творів народної культури, як правило, анонімні, самі твори існують в безлічі варіантів, передаються із покоління в покоління. Часто розуміння творів народної культури не вимагає професійного вишколу, воно доступне широкому колу невибагливих споживачів.

Народна культура в усіх своїх проявах є депозитарієм, сховищем культурної пам'яті, дозволяючи зберігати і передавати крізь віки важливий культурний досвід, передусім, відчуття культурної ідентичності, належності до тієї чи іншої етнокультурної спільноти. Наприклад, у результаті активізації етнічної самосвідомості в 1990-х pp. Крим, як і всю Україну, охопила хвиля фольклорного руху. На противагу фольклорним самодіяльним колективам, створеним за аналогією із професійними народними хорами й ансамблями, виникає й поширюється досвід створення місцевих фольклорних осередків в умовах міста серед молоді, студентів, інтелігенції. При цьому у середовищі фольклорних ансамблів стали природними зустрічі, гостювання, застілля у вигляді традиційних вечорів, посиденьок, ігрищ.

Масова культура – культура, доступна для широких соціальних верств. Вона з'явилася у середині XX ст., завдяки розвитку індустріального виробництва, яке дозволило виготовляти у величезних кількостях відносно якісні і відносно дешеві артефакти, а також завдяки успіхам засобів масової комунікації (від преси до Інтернету), які дозволяють культурним явищам масово і швидко поширюватися по всьому світу. Звичайно, що масова культура, як правило, має меншу художню цінність, ніж елітарна або народна культура. Але в неї найширше коло споживачів і найгнучкіша структура, яка дозволяє задовольняти негайні запити людей. Зрозуміло, що в більш тривалій часовій перспективі прояви масової культури доволі швидко виходять з моди, як це відбувається з певними музичними напрямами, музичними гуртами або окремими виконавцями, тоді як найкращі прояви народної культури виявляються затребуваними і через століття.

  1. Первісна культура

Первісна культура: гомогенна – соціально однорідна, виражає інтереси всіх соціальних груп; релігійні уявлення і вірування (анімізм, тотемізм, фетишизм); культура табу (заборон), регулює все життя первісного колективу; синкретизм – поєднання або злиття несумісних явищ, образів мислення та поглядів; ритуальний характер (ритуал – дія, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості, ритуал може впливати на природні та надприродні сили).

Первісна культура була своєрідним поштовхом для культур, які виникнуть пізніше, незважаючи на її гомогенність. Сліди первісності продовжували існувати протягом усієї історії людства, органічно вплітаючись в культури подальших епох. У всі часи люди продовжували вірити у прикмети, віщі сни, ворожбу, інші забобони, що є відгомоном первісної культури. Розвинені культури зберегли магічне відношення до світу в своїх культах ( віра у чудотворну силу мощів, зцілення святою водою). Фольклор зберіг відгомони магії та міфу в піснях та казках. Художня культура постійно використовувала міфи для своїх сюжетів і образів. Первісне світосприйняття живе в глибинах психіки кожної сучасної людини і при певних обставинах виривається назовні.

  1. культурологічна проблематика в праці Грушевського "Хто такі українці..

якого на перший план виступає поняття нації як історично сформованої індивідуальності, на структуризацію якої впливає природне середовище, географічне положення та соціальні умови

За М.Грушевським, зміст розвитку «народу-нації» виявляється саме у матеріальній та духовній культурі

Укранцем звати хто може….

Тавг і в старих тснях, які заховалися до наших часів,

«Україшш» зветься та країна, де жнв}ггь наші люди

Згадка про шеву, хто такі українці означалися люди, які хотіли волі для .України і для

всього українського народу, рівності, освіти' і добробуту

для всіх людей

боровся за україну прізвища

Грушевський повторює, що українці хочуть «демократичного устрою із загальним, рівним, прямим, таємним вибором», а Україні потрібна автономія у складі Федеративної Російської Республіки.



  1. захід і схід

Загальні критерії визначення понять «Захід» і «Схід» можна коротко виокремити наступним чином:

1. Місце людини в суспільстві: для «Заходу» характерно цінувати людину як індивідуальність, переважання особистих інтересів над суспільними; для «Сходу» превалюючого значення набуває колектив, а не людина як особистість з її приватними інтересами.

2. Ставлення до приватної власності: для «Заходу» приватна власність є «священною»; на «Сході» превалює одержавлення засобів виробництва, землеволодіння тощо.

3. Превалювання матеріального чи духовного: для «Заходу» притаманне переважання матеріальних цінностей, в той час як на «Сході» перевага надається духовній гармонії.

4. Ставлення до традицій та новацій: «Захід» з готовністю приймає різноманітні новації, не завжди зважаючи на їх доцільність; «Схід» дотримується усталених традицій, навіть якщо вони вже втратили свою актуальність і гальмують культурно-цивілізаційний розвиток.

Відмінності західного і східного типу культур.

1. В ставленні до світу:

- Захід виходить із Буття; головна увага – пошук його субстанції, основи. Можливі уявлення про недосконалість світу, творчість – доля Бога і людини, може бути налаштована на розумне переоблаштування світу;

- Схід виходить із не-буття (як до-буття); головна увага – структурі світу, ролі його частин. Творчість – доля виключно Неба і богів. Панує переконання про досконалість, гармонію світу, чужа думка про його переоблаштування.

2. В ставленні до природи:

- Захід ніби протиставить людину і природу, при цьому людина, керуючи природою, може змінювати її у відповідності до своїх потреб і уявлень про досконалість; єднання людини з природою можливе через її зміни, підлаштування під людину;

- Східна культура орієнтується на нерозчленованість людини і природи, на їх єднання на основі пристосованості людини до природи, коли чеснотою людини є вміння «вписатися» в природу, в природний плин речей через вдосконалення душі й тіла.

6. В часовій орієнтації людської поведінки:

- орієнтація на майбутнє (своє особисте, своїх дітей, онуків, свого народу, людства), що має іудейсько-християнське коріння;

- орієнтація на вічність (що, звичайно, не виключає майбутнє), на цикли, колооберти, в тому числі – народжень і смертей.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас