Ім'я файлу: Робота № 1 від 07.04.2020.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 11.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Робота № 3 від 10.04.2020.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 11.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Робота № 3 від 10.04.2020.docx
Семінарське завдання 1
Методологічні основи криміналістики
Поняття, наукові основи і значення ідентифікації, її види.
Ідентифікація - в перекладі з латинської означає ототожнювати, тобто встановлення тотожності об'єкта за якимись ознаками, властивостями. Тому ідентифікація - це процес дослідження, пізнання об'єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Звідси, ідентифікацію можна інтерпретувати як форму пізнавальної діяльності, що використовується в різних галузях знань, у тому числі і кримінальному судочинстві при встановленні істини в кримінальній справі.
Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином закон тотожності і категорії матеріалістичної діалектики. Суть закону тотожності полягає в тому, що будь-яка думка про предмет у процесі даного розгляду тотожна самій собі, скільки б раз вона не повторювалась, тобто суть ідентифікації полягає у встановленні того ж самого в різних об'єктах або того ж самого об'єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає структуру розгляду будь-чого; доказування існування будь-якого факту, події, явища; встановлення різних станів об'єкта на цей час, у минулому та майбутньому; визначення моментів часу.
Ідентифікація - це загальнонауковий метод криміналістики, оскільки він використовується останнім часом в інших науках, таких як фізика, кібернетика, хімія, біологія, генетика тощо. Суть ідентифікації полягає в установленні тотожності. Це пізнавальний процес виділення індивідуального, конкретного із загального. Ідентифікація в інших науках означає встановлення формально-логічної тотожності, коли об'єкти вважаються тотожними за наявності хоча б однієї спільної ознаки. Отже, за суттю, ідентифікація як загальний метод встановлює групу, рід, вид об'єктів. Наприклад, у сплаві виявляють свинець і мідь та розповсюджують цей висновок на всі об'єкти, виготовлені з усього сплаву. У фізиці або хімії спектральним аналізом виявлення одного атома речовини вважається ідентифікація всіх атомів та конкретного металу, рідини або газу. Тому для загальнонаукового методу ідентифікації вираз «обидва об'єкти тотожні» видається правильним, оскільки ототожнюється не індивідуальний об'єкт, а сукупність (рід, вид).
Криміналістична ідентифікація - специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні завдання, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню срорму. Такі завдання виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди. У процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову належність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання. Ось чому в процесі ідентифікації як загального методу, так і криміналістичної ідентифікації (часткового методу) встановлюється тотожність, тільки в першому випадку тотожність групи, виду, роду, класу, а в іншому - індивідуального конкретного об'єкта.
Криміналістичний метод ідентифікації є окремим (спеціальним), оскільки мета та завдання, що вирішуються, зводяться до встановлення тотожності конкретного об'єкта-особи, предмета, події, факту. Тому ідентифікацію поділяють на індивідуальну й групову (родову). Остання зараз має назву класифікаційного дослідження.
Методологічну основу теорії ідентифікації складають положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструмента пізнання, а саме:
а) загальний взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві (якщо є наслідок, то обов'язково існувала причина, немає наслідку без причини, немає злочинів без слідів);
б) усі об'єкти матеріального світу індивідуальні («немає двох речей, що були б однакові» - Гегель); будь-який об'єкт, подія, явище індивідуальні і можуть бути ототожнювані;
в) всі об'єкти рухаються та видозмінюються, таким чином, об'єкт залиша-ється самим собою тільки деякий час, який залежить від швидкості змін; час, протягом якого об'єкт залишається відносно незмінюваним і його можна ототожнювати, називають ідентифікаційним періодом. Зокрема, ідентифікаційний період каналу ствола зброї залежить від кількості проведених пострілів, а леза сокири - від його зносу.
Криміналістична ідентифікація в судовій та слідчій практиці неоцінна, вона дозволяє встановлювати конкретні події злочину та осіб, що його вчинили, розшукувати та розпізнавати будь-які об'єкти злочинного вчинку. У цьому плані доказування у кримінальній справі можна інтерпретувати як ідентифіка-ційний процес, що здійснюється різними методами пізнання істини, в тому; числі окремим методом криміналістики, яким є криміналістична ідентифікація.
Існує кілька класифікацій криміналістичної ідентифікації. Найбільш розповсюдженим вважається поділ на:
1) ідентифікацію за матеріальним відображенням;
2) ідентифікацію за ідеальним відображенням (сліди пам'яті, уявні образи). Інколи криміналістичну ідентифікацію поділяють за об'єктом ототожнювання на дактилоскопічну, судово-балістичну, трасологічну тощо. Якщо основу класифікації використовувати процесуальну форму, то її можна розділити на процесуальну та непроцесуальну. Процесуальна здійснюється в ході слідчих дій, а непроцесуальна - при оперативно-розшуков діяльності. Ідентифікацію за суб'єктом розрізняють на: слідчу, експертну та судову.
Об'єкти криміналістичної ідентифікації та їх класифікація.
Ідентифікація як часткова теорія встановлення тотожності в кримінальному судочинстві була розроблена С. М. Потаповим. Значний внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації внесли М. В. Терзієв, Б. І. Шевченко, А. І. Вінберг, В. Я. Колдін, Р. С. Бєлкін, М. О. Селіванов, М. Я. Сегай, М. В. Сал-тевський та інші вчені-криміналісти.
Поняття «об'єкти» в теорії ідентифікації мають, принаймні, два значення. у першому значенні - це матеріальні об'єкти - фізичні тіла, тверді, сипкі, рідкі, різноманітні як неорганічного, так і органічного походження, щодо яких треба встановити тотожність або групову належність. Такі об'єкти називаються ототожнюваними або ідентифікованими. Ідентифікується тільки один об'єкт, оскільки встановлюється тотожність конкретного об'єкта. Якщо об'єктів кілька, тоді й актів ідентифікації буде декілька.
У другому значенні об'єкти - це будь-які матеріальні тіла органічного та неорганічного походження, які є засобами для встановлення тотожності. Такі об'єкти називаються ототожнюючими або ідентифікуючими. Ось чому процес встановлення тотожності у своїй структурі вміщує ідентифікований (ототожнюваний) та ідентифікуючий (ототожнюючий) об'єкти. Ідентифікуючих об'єктів у процесі ідентифікації може бути кілька.
Основоположник теорії ідентифікації С. М. Потапов вважав, що ідентифікувати можна будь-які матеріальні об'єкти, явища природи, стан, час, клас, рід та вид об'єктів. Однак методом криміналістичної ідентифікації можна ототожнювати лише індивідуально визначені предмети, які мають стійку зовнішню форму, тобто об'єктами ідентифікації є люди, предмети, трупи, а також тварини. Сипкі, рідкі та газоподібні тіла - об'єкт встановлення родової (групової) належності. Однак це не означає, що відносно подій, явищ, часу не можна встановлювати тотожність. Ототожнювати їх можна, але тільки всіма методами та засобами доказування при розслідуванні в судовому розгляді кримінальної справи. Одним методом криміналістичної ідентифікації встановити тотожність вказаних об'єктів неможливо.
Поняття та класифікація ідентифікаційних ознак.
Поняття ідентифікаційна ознака в теорії криміналістичної ідентифікації є одним з основних. В ознаках виражаються властивості предметів, їх характеристика, завдяки чому кожен предмет може бути ідентифікований. Ознака самостійно (поза предмета) не існує.
Ідентифікаційний ознака - це властивість матеріальних об'єктів, відобразити в матеріальному середовищі в ході їх взаємодії і використовується з метою ототожнення об'єктів, що відображаються [1] .
Всі об'єкти матеріального світу мають певною сумою властивостей, які характеризують конкретний об'єкт по його формою, розмірами, матеріалом, з якого він складається, і т.д. Для того щоб пізнати певний об'єкт з метою його ідентифікації, необхідно досліджувати такий комплекс його ознак, властивостей, який би дав про нього необхідне уявлення.
Ознака, який використовується в якості ідентифікаційного, повинен відповідати наступним критеріям:
1) специфічність, особливість, оригінальність ознаки, тобто в даному ознаці повинні найбільш повно і точно відбитися властивості характеризується об'єкта;
2) виразність ознаки, його здатність до багаторазового відображення; ідентифікаційний ознака повинен бути відтворюємо кожен раз в разі утворення сліду, а його відображення має адекватно характеризувати властивості следоообразующего об'єкта;
3) відносна стійкість ознаки; ніж менш схильний до ознака різних змін, тим більшу ідентифікаційну цінність він представляє;
4) частота народження ознаки; чим рідше конкретний ознака зустрічається у інших об'єктів, тим менше існує таких об'єктів, тим вище його ідентифікаційна значимість;
5) ступінь залежності конкретного ознаки від інших ознак цього ж об'єкта; чим більше ця залежність, тим менше ідентифікаційна значимість даної ознаки, оскільки зміни інших ознак, які відбуваються постійно, можуть спричинити передчасне видозміна або його втрату.
У криміналістиці є кілька класифікацій ідентифікаційних ознак матеріальних об'єктів, в основі своїй не мають принципових відмінностей.
Найчастіше ідентифікаційні ознаки класифікують :
1) по відношенню до об'єкта в цілому: а) на загальні - повністю характеризують об'єкт) і б) приватні - містять інформацію про окремі сторони (частинах) ідентифікованого об'єкта;
2) за кількістю об'єктів, що мають дані ознаки: а) на родові (групові), тобто характеризують всі об'єкти, що входять разом з даними в одну класифікаційну групу і б) індивідуальні, т. е властиві тільки одному об'єкту, який бере участь в ідентифікації;
3) за своєю природою: а) на необхідні (закономірні), тобто властиві даному об'єкту і визначають його основні функції, призначення та б) випадкові, "ситуативні", з самого початку не властиві даному об'єкту і характеризують, наприклад, спосіб його зберігання, експлуатації і т.п .;
4) за місцем розташування: а) на внутрішні, що характеризують внутрішню будову об'єкта ідентифікації та б) зовнішні, що характеризують зовнішню будову ідентифікованого об'єкта;
5) за своїм характером: а) на якісні (атрибутивні) - наприклад, виготовлений з металу жовтого кольору і б) кількісні - наприклад, має розміри: 15 х 8 х 5,5 мм; чотири нареза нулів каналу ствола і т.п .;
6) за походженням: а) на власні - від початку притаманні даному об'єкту) і б) набуті в ході експлуатації, життєдіяльності або зберігання об'єкта.
4. Значення встановлення групової належності й тотожності у цивільному та кримінальному судочинстві.
Положення теорій криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики мають важливе теоретичне значення для всіх розділів криміналістики як одна зі складових їх наукових засад - насамперед це стосується криміналістичної техніки. На підставі положень зазначених теорій за кожним розділом розробляються рекомендації, що пов'язані з розв'язанням ідентифікаційних і діагностичних питань, установленням групової належності та відповідними дослідженнями.
Практичне значення теорій криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики виявляється у двох аспектах. Передусім їх положення безпосередньо чи як складова відповідних криміналістичних рекомендацій використовує слідчий, учасники судового розгляду кримінальних справ, експерт під час збирання, дослідження, оцінки і використання доказів (наприклад, слідчий під час пред'явлення для впізнання, експерт під час криміналістичних експертиз).
Інший аспект полягає в тому, що результати ідентифікації, встановлення групової належності, діагностики, одержані як за процесуальною, так і непроцесуальною формою, мають вагоме значення для розслідування конкретних злочинів, судового розгляду кримінальних справ. Вони уможливлюють найбільш ефективне планування і організацію розслідування, тактику слідчих дій, тактичних операцій, інших заходів; їх використовують для встановлення і розшуку злочинців, предметів посягання, засобів учинення злочину, з'ясування вини конкретних осіб, інших важливих обставин у справі. Зафіксовані в передбачених ч. 2 ст. 65, ст. 82 КПК України джерелах зазначені результати набувають значення доказів. На їх підставі приймаються процесуальні рішення у справі. Отож, результати криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики сприяють всебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставин справи, доведенню всіх обставин, що передбачені ст. 64,23 КПК України і підлягають доказуванню в конкретній кримінальній справі, а отже встановленню об'єктивної істини.
Результати досліджень із метою встановлення групової належності й діагностичних є придатними, насамперед, для побудови версій і пошуку об'єктів для перевірки з метою ототожнення, адже визначення групи, особливостей невідомого об'єкта звужує напрямок пошуку, робить його цілеспрямованим, а отже успішнішим. Якщо встановлення групової належності, стану, властивостей об'єкта, механізму події тощо є самостійним завданням, відповідний результат, процесуально закріплений, використовується як доказ для встановлення суттєвих обставин учиненого. Так, віднесення пристрою, вилученого у громадянина, до розряду вогнепальної зброї (групова належність), визначення його придатності до стрільби (діагностичне питання) є доказом події злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, і вини вказаної особи.
Окремо доцільно зазначити, що дані про особу, приховані в слідах-речовинах, завдяки застосуванню діагностичних цитологічних, імунологічних, медико-криміналістичних, спектрографічних методів дослідження об'єктів органічного походження набувають глибинної конкретики, що дозволяє отримати достатній обсяг інформації про особу злочинця. А саме:
- за слідами крові можливо встановити стать, вік (дорослий або дитина), регіональне походження крові, можливість походження від живої людини, вагітної жінки або породіллі;
- за слідами слини, сечі й інших виділень людини групову приналежність виділень, стать людини;
- за волоссям стать людини; колір та їх регіональну приналежність; довжину зачіски, давність стрижки, факт перефарбування волосся і його давність; механізм відокремлення (випали, вирвані, відрізані тощо); якщо вирвані, то повільно або швидко; якщо зрізані, то якого виду знаряддям;
- за нігтьовими пластинами і волоссям (за мікровключеннями в них різних елементів) - побутові умови, професію, захворювання: перед - або після інфарктний стан, цукровий діабет, гінекологічні та шкірні захворювання, вагітність, лактацію, функціональні порушення; факт уживання наркотиків, дози і періодичність їх прийому (М. Б. Вандер);
- за зубом (або його фрагментами) можна діагностувати особливості зубної дуги, зубо-щелепної системи людини загалом, вік, групу крові, особливості зовнішності, ознаки захворювань, професію та звички.
Особливо значущими для розслідування злочинів, судового розгляду кримінальних справ є результати криміналістичної ідентифікації.
Зокрема, із застосуванням методу ДНК-аналізу за слідами біологічного походження (кров, сперма, слина, волосся, м'язова, епітеліальна й кісткова тканини) можливе: встановлення їхнього походження від певної людини; виявлення слідів такої людини у змішаних слідах; установлення ідентичності останків у випадках розчленування трупа; ідентифікація жертви катастрофи, якщо близькі родичі живі (Н.М. Д'яченко). На сучасному етапі метод ДНК-аналізу сприяє розв'язанню складних завдань у процесі досудового розслідування, при цьому для експертного дослідження можуть бути використані мінімальні кількості речовини. Наприклад, наприкінці грудня в кюветі поблизу об'їзної дороги було виявлено труп чоловіка. У підозрюваного у вчиненні злочину було вилучено одяг, на якому виявлено кров людини, групову приналежність якої не встановлено. Під час огляду одягу було виявлено мікро слід крові, за яким було визначено ДНК-профіль, ідентичний ДНК-профілю потерпілого. При цьому ймовірність випадкового збігу генетичних ознак становила не менше 1 на 10 мільярдів осіб.
На підставі факту тотожності об'єкта будуються відповідні версії, планується розслідування злочину, провадиться пошук об'єкта за його відсутності, а головне, - встановлюються окремі обставини у справі. Ототожнення об'єкта - прямий доказ його причетності до розслідуваної події, нерідко це основний доказ учинення злочину конкретною особою. Наприклад, дактилоскопічна експертиза визначає, що слід пальця руки, знайдений на місці крадіжки, залишений гр-ном Н. Цей висновок використовують як доказ винуватості гр. Н. у вчиненні крадіжки.
Певне застосування положення криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики можна виявити і в інших сферах юридичної практики. Йдеться, насамперед, про цивільне, господарське судочинство, де суттєву роль у процесі доказування відведено судовим криміналістичним експертизам. Також можна згадати діяльність нотаріусів, адвокатів, юрисконсультів тощо. Дані аналізованих теорій є застосовуваними як у процесуальній, так і в повсякденній діяльності (наприклад, під час відбору об'єктів для дослідження, формулювання завдань експертові, оцінки експертних висновків, для ототожнення людини, зображеної на фотознімку документа, тощо).