ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»
ВИЩА ШКОЛА МЕНЕДЖЕРСЬКА В М. ВАРШАВА
Індекс групи: П-8-18-Б1МКП(4,6 з)
ПІП студента: Лесюк Святослав Олегович
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни: «Конституційне право»
на тему: Конституційно правові засади здійснення правосуддя в Україні.
викладач: ____________________________
Результат _______________ дата ____________
Перевірив ________________________________
(підпис) ПІП викладача
Київ 2019
ПЛАН
Сторінки
Вступ
1. Поняття, основні ознаки та принципи правосуддя в Україні..........5
2.Судова система України. Суди загальної юрисдикці
3.Правовий статус суддів .....................8
Висновок ………….…………… 23
Список використаної літератури ..…………………………………. 25
Вступ
Правосуддя — особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, що стосуються прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань і кримінальних справ, і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному громадянинові гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод. Правосуддя в Україні регулюється ст. 124—131 Конституції України, Законом України «Про судоустрій України» від 07.11.02, а також законами України про конституційне, цивільне, кримінальне і господарське судочинство.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, які відповідно до ст. 6 Конституції України є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Завданнями правосуддя є: всебічне зміцнення законності й правопорядку; запобігання злочинам та іншим правопорушенням; охорона від будь-яких посягань закріплених у Конституції України основних засад суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань; виховання громадян у дусі точного й неухильного виконання Конституції та законів України, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов’язку, поваги до прав, честі й гідності громадян; виправлення й перевиховання осіб, які порушили закон.
До основних ознак правосуддя слід віднести: здійснення правосуддя виключно спеціальними державними органами — судами (суддями), які у своїй діяльності є незалежними і підкоряються тільки закону; розгляд будь-яких справ у судах із дотриманням особливого порядку, регламентованого процесуальним законом, — порядку судочинства; загальнообов’язковість будь-яких судових рішень у справах, що проголошуються ім’ям України і мають силу закону.
Принципи здійснення правосуддя — це закріплені в законі основні державно-політичні та правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів по всіх категоріях справ.
Принципи здійснення правосуддя визначаються ст. 129 Конституції України, Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.02, кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством України. Порушення принципів здійснення правосуддя є підставою для скасування судового рішення у справі. Розглянемо ці принципи детальніше.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Поняття, основні ознаки та принципи правосуддя в Україні
жКонституцією України проголошено про те, що Україна с соціальна, правова держава. Тому одне з центральних місць серед функцій держави займає охорона прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань, забезпечення неухильного дотримання законності та громадського порядку, боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями.
Провідне місце серед названих функцій держави займає правосуддя.
Правосуддя - це особливий вид державної діяльності, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ.
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Правосуддя, на відміну від діяльності органів виконавчої влади, здійснюється у строго визначеній законом процесуальній формі.
Правосуддя здійснюється на підставі Конституції України і регламентується законодавством про судоустрій, цивільне, господарське та кримінальне судочинство. Правосуддя - це виключно судова діяльність. Суди, згідно зі ст.6 Конституції України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Правосуддя характеризується рядом ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.
По-перше, воно здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ стосовно спорів захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях Кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; вирішення господарських спорів, що виникають між учасниками і володарських правовідносин.
По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, Кримінальних та інших справ ґрунтується на конституційних засадах.
По-третє, правосуддя здійснюється відповідно до чинного законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду і рішень, які виносить суд.
По-четверте, судові рішення ухвалюються судами іменем України. Вони обов'язкові до виконання на всій території України. Ці рішення є ніби «коном у кожній конкретній справі.
Таким чином, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства прана, забезпечує, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
В Україні правосуддя базується на відповідних принципах, до «міх необхідно віднести:
здійснення правосуддя виключно судами. Цей принцип закріплений у і'1.124 Конституції України, ст.5 Закону України „Про судоустрій України", ст.6 ЦПК України і ст.16 КПК України, і передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється винятково судами і делегування функцій судів або привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не ■(опускаються. Не допускається також створення надзвичайних та особливих судів. (ч.5 ст.125 Конституції України);
незалежність судів і підкорення їх лише закону. Цей принцип закріплений у ст.ст. 126, 129 Конституції України, ст.3 Закону України „Про Статус суддів", ст.14 Закону України „Про судоустрій України" і передбачає, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і вирішують справи тільки на основі закону, виходячи з власного його розуміння та переконання, які ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи.
Суддя мас бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників державної влади, юридичних чи фізичних осіб.
Втручання у здійснення правосуддя, вилив на суд або суддів будь-яким чином, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово чи іншим способом з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і передбачає визначену законом відповідальність.
Принцип незалежності суддів має кілька значень:
по-перше, незалежність їх від впливу і думки різних органів державної влади і управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян. Тобто незалежність від впливу так званого правосуддя на замовлення;
по-друге, незалежність від висновків органів попереднього розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учасників судового засідання; по-третє, незалежність їх від судів вищого рівня і незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду від голови суду.
Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є:
особливий порядок їх призначення, обрання, притягнення до відповідальності і звільнення;
їх незмінюваність і недоторканність;
сувора юридична процедура здійснення правосуддя;
таємниця нарадчої кімнати при винесенні рішень;
відповідальність за неповагу до суду чи судді або втручання у вирішення конкретних справ;
створення необхідних умов для діяльності судів;
належне матеріальне і соціальне забезпеченні суддів;
функціонування органів суддівського самоврядування;
визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також інші засоби їх правового захисту;
державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. Ст.10 Закону України „Про судоустрій України" передбачає, що застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і в порядку, визначених законом. Зокрема, відповідно до ст.9 ЦПК України та ст. 19 КПК України судочинство проводиться українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.
У випадках, коли громадяни іншої національності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць чи населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в їх межах компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, вони мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Обмеження права особи на користування рідною мовою, необґрунтована відмова в запрошенні перекладача є істотним порушенням процесуального закону, що веде до скасування судового рішення в цивільній справі чи вироку в кримінальній справі.
принцип законності. Принцип законності віднесений ст.129 Конституції України до одного з основних принципів здійснення правосуддя в Україні.
Суть принципу законності полягає у тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Принцип законності поширює свою дію на всіх суб'єктів судового процесу: суддю, прокурора, підсудного, захисника, потерпілого, цивільного Позивача і відповідача, їхніх представників і інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.
Реалізація принципу законності забезпечується такими гарантіями:
можливістю перегляду судових постанов (у апеляційному, касаційному порядку і за нововиявленими обставинами);
встановленням відповідальності за неповагу до суду;
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип закріплений у ст.129 Конституції, ст.7 Закону України „Про судоустрій України", ст.6 ЦПК України та ст.16 КПК України.
Правосуддя в Україні здійснюється на принципах рівності усіх «Часників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, віросповідання, політичних, релігійних і інших переконань, Національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру іанять, місця проживання та інших обставин.
Рівність перед законом - це однакове застосування положень, скріплених у законодавстві, до всіх громадян, усім суб'єктам правовідносин гарантується доступність судового захисту їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
Поняття рівності перед судом не відрізняється істотно від поняття рівності перед законом. Воно означає наділення всіх громадян, які постають перед судом у тій чи іншій якості, рівними процесуальними правами й обов'язками. Закони, застосовувані судом, дають рівні права і покладають на громадян рівні обов'язки з урахуванням їх процесуального становища. Ніхто не може бути звільнений від обов'язку дотримуватись закону;
забезпечення доведеності вини. Цей принцип закріплений уст.ст.62, 129 Конституції України та ст.15 КПК України.
Юридичний зміст цього принципу становлять такі положення:
ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч.2 ст.62 Конституції);
обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ч.3 ст.62 Конституції);всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч.3 ст.62 Конституції);
висновок про винність особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.3 ст.62 Конституції);
з обвинуваченим не можна поводитися як з винним до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визначення його винним у вчиненні злочину, а також публічно твердити в засобах масової інформації та в будь-яких офіційних документах, що дана особа є злочинцем (ч.2 ст.15, ст.22, ч.1 ст.237, частини 2 і 4 ст 327 КПК України).
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч.4 ст.62 Конституції);
змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип полягає у тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві - сторона обвинувачення і сторона захисту, в цивільному судочинстві - позивач і відповідач. При цьому кожна із сторін відстоює свою правову позицію за допомогою тих засобів, які передбачені процесуальним законом.
Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості учасників процесу щодо надання доказів, їх дослідження і заявлення клопотань, а також виступає гарантією всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи і винесення законного, обгрунтованого і справедливого рішення;
підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Цей принцип закріплений у п.5 ч.З ст.129 Конституції України. Прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Підтримуючи обвинувачення, прокурор зобов'язаний керуватися вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на розгляді всіх обставин справи (частини 1 і 2 ст.264 КПК України);
забезпечення обвинуваченому права на захист. Суть цього принципу полягає в тому, що кожна особа може особисто захищатися від обвинувачення у вчиненні злочину. Разом з тим Конституцією України гарантовано, що кожен має право на правову допомогу, тобто можливість фізичних осіб одержати юридичні послуги. У випадках. передбачених чинним законодавством, така допомога надається безкоштовно.
Закон зобов'язує особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суддю до першого допиту обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника (ст.21 КПК України). Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура (ст.59 Конституції). У випадках, Передбачених законом, правову допомогу можуть надавати і інші особи, які Мають вищу юридичну освіту. Держава визначає коло суб'єктів, які можуть Надавати правову допомогу та їх повноваження;
гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Цей принцип проголошений у ст.129 Конституції України і передбачає відкритість судової процедури, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, або щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до с уду, а також таємниці усиновлення.
Рішення і вирок суду у всіх випадках проголошуються публічно, крім рішень про усиновлення. їх зміст може бути доведено до відома населення засобами масової інформації. Необгрунтоване обмеження гласності судочинства може служити підставою до скасування вироку вищестоящим судом, оскільки це являє собою істотне порушення процесуального закону.
Закон України „Про судоустрій України" визначає, що при розгляді справ хід судового процесу фіксується технічними засобами;
забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Цей принцип закріплений у п.8 ч.3ст.129 Конституції України і має важливе значення для виконання завдань суду із захисту прав і законних інтересів Громадян і організацій, зміцнення законності і правопорядку, утвердження принципу справедливості та забезпечення розвитку демократії в державі.
Апеляція - це форма оскарження постанов суду першої інстанції, що не набрали законної сили, до судів вищої інстанції. Апеляційний суд наділено Повноваженнями проводити своє судове слідство або обмежитись тими матеріалами, які є у справі, тобто суть апеляції полягає в новому розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції.
Касація - це форма перегляду вищестоящим судом судових вироків, постанов і рішень судів нижчої інстанції, що набрали законної сили. Суд Касаційної інстанції не може проводити судове слідство;
обов'язковість рішень суду. Судове рішення - це найважливіший акт здійснення правосуддя, яке ухвалюється судами іменем України. Ст.124 Конституції України, ст.403 КПК України та ст.14 ЦПК України встановлюють, що вирок, рішення, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання всіма органами державної І мли. органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян, фізичними і юридичними особами на всій території України.
Держава забезпечує силою примусу виконання вимог суду і його рішень. Для виконання таких функцій у механізмі держави є спеціальні органи і посадові особи, до обов'язків яких входить виконання судових рішень. Крім того, за невиконання судових рішень передбачена законом відповідальність.
2. Судова система України.Суди загальної юриздикції.
Судова система України являє собою сукупність усіх судів держави, основою яких є єдині засади організації і діяльності та наділених повноваженнями здійснювати судову владу.
Відповідно до Конституції та Закону України „Про судоустрій України" судову систему України складають Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.
Термін „юрисдикція" в перекладі з латинської означає - проголошувати право, повноваження давати правову оцінку суспільним явищам, роз'яснювати правові питання. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч.1 ст.125 Конституції система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Систему судів загальної юрисдикції становлять:
місцеві суди;
апеляційні суди, Апеляційний суд України;
вищі спеціалізовані суди;
Верховний Суд України.
Законом України „Про судоустрій України" було передбачено функціонування Касаційного суду України, але рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 р. це положення закону було визнане таким, що не відповідає Конституції України.
Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженому з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.
Місцеві суди
Місцеві суди є основною ланкою у системі судів загальної юрисдикції. Цс випливає перш за все з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи, за винятком піч, які віднесені чинним законодавством до компетенції інших судів.
Місцевими загальними судами в Україні, які розглядають цивільні та кримінальні справи є:
районні;
районні в містах;
міські й міськрайонні;
військові суди гарнізонів.
Місцевими господарськими судами є:
господарські суди Автономної Республіки Крим;
господарські суди областей;
господарські суди міст Києва і Севастополя.
Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.
За своїм повноваженням місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.
Апеляційні суди. Апеляційний суд України
Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і низовими стосовно Верховного Суду України. У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є:
апеляційні суди областей ( у разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області); апеляційні суди міст Києва та Севастополя; Апеляційний суд Автономної Республіки Крим; Військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України; Апеляційний суд України. Апеляційними спеціалізованими судами є:
апеляційні господарські суди;
апеляційні адміністративні суди.
Апеляційні спеціалізовані суди утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. Суди другої ланки мають однакову компетенцію та рівні права щодо розгляду кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ.
Апеляційні суди здійснюють такі повноваження: розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;
розглядають по першій інстанції справи, визначені законом ( крім апеляційних господарських судів);
ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;
надають методичну допомогу у застосуванні чинного законодавства місцевим судам;
здійснюють інші повноваження, передбачені законом.
До складу апеляційного суду входять, як правило, обрані Верховною Радою України на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.
Відповідно до ст.25 Закону України „Про судоустрій України" Апеляційний суд України діє у складі:
судової палати у цивільних справах;
судової палати у кримінальних справах;
військової судової палати.
Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Переважно це справи, які розглядалися обласними та військовими апеляційними судами як судами першої інстанції.
Вищі спеціалізовані суди України
Згідно з Законом України „Про судоустрій України" вищими судовими органами спеціалізованих судів є:
Вищий господарський суд України;
Вищий адміністративний суд України;
інші вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом.
У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за певною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.
Вищий спеціалізований суд здійснює такі повноваження:
розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;
веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;
надає методичну допомогу у застосуванні чинного законодавства судами нижчого рівня;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально. У вищому спеціалізованому суді для вирішення організаційних питань діє Президія, а для вирішення загальних питань у діяльності відповідних і пеціалізованих судів - Пленум вищого спеціалізованого суду, який Окликається не рідше двох разів на рік. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган „Вісник господарського судочинства", у якому публікуються матеріали судової практики, діяльність вищого спеціалізованої ч суду і відповідних спеціалізованих судів та інші матеріали.
Верховний Суд України
Ст. 125 Конституції України визначено, що найвищим судовим органом | системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Він здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування чинного законодавства усіма судами загальної юрисдикції.
У складі Верховного Суду України діють:
судова палата у цивільних справах;
судова палата у кримінальних справах;
судова палата у господарських справах;
судова палата в адміністративних справах;
військова судова колегія.
Відповідно до ст.47 Закону України „Про судоустрій України" Верховний Суд України здійснює такі повноваження:
розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом;
переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку;
у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;
дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики;
дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину;
надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;
звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів,інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;
веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться у судах з практикою застосування чинного законодавства;
у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України;
представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Розгляд та перегляд справ, віднесених законом до підсудності Верховного Суду України, відбувається у судових палатах. Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України, який обирається Пленумом Верховного Суду України строком на п'ять років шляхом таємного голосування. Він не може бути обраний на цю посаду більш ніж на два строки підряд. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України. Для розв'язання внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України, а для вирішення питань, визначених Конституцією та Законом України „Про судоустрій України" діє Пленум Верховного Суду України, який є колегіальним органом і скликається в міру потреби, але не менш як один раз на три місяці.
Верховний Суд України знаходиться в місті Києві, має свій офіційний друкований орган — „Бюлетень Верховного Суду України", в якому публікується вся інформація про здійснення правосуддя в Україні та організації і діяльності судової системи.
Конституційний Суд України
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Статус Конституційного Суду України, тобто порядок його формування, функціонування і компетенції визначається ст.ст. 147-153 Конституції та Законом України „Про Конституційний Суд України".
Головним завданням Конституційного Суду є гарантування забезпечення верховенства Конституції, як Основного Закону держави на всій території України.
Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах:
верховенства права;
незалежності;
колегіальності;
рівноправності суддів;
гласності;
повного і всебічного розгляду справ;
обгрунтованості винесених ним рішень.
Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції і правосуддя в класичному розумінні він не здійснює, тобто не розглядає конкретних кримінальних або цивільних прав, не є апеляційною, касаційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції.
Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки з таких питань:
конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на обов'язковість;
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з посади у порядку імпічменту, визначених ст.ст. 111 і 151 Конституції України;
офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Конституційний Суд має повноваження не лише визнавати неконституційними закони і правові акти, але й анулювати їх, припиняти своїм рішенням їх дію. Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом поіменним голосуванням шляхом опитування суддів, при цьому судді не мають права утримуватися від голосування.
Рішення та висновки Конституційного Суду України стосовно зазначених питань є обов'язковими до виконання на всій території України, остаточними та такими, що не можуть бути оскаржені.
До повноважень Конституційного Суду не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.
У Законі України „Про Конституційний Суд України" визначені форми звернення до Конституційного Суду. Такими зверненнями є конституційне подання та конституційне звернення.
Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта або його окремих положень неконституційним, про визнання конституційності міжнародного договору, про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про надання висновку щодо додержання конституційності процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту.
Суб'єктами права на конституційне подання з питань:
1) прийняття рішень Конституційним Судом про конституційність законівта інших правових актів є:
Президент України;
не менш як 45 народних депутатів України;
Верховний Суд України;
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
Верховна Рада Автономної Республіки Крим;
2) дачі висновків Конституційним Судом щодо відповідності Конституції України діючих міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться у Верховну Раду для дачі згоди на їх обов'язковість є:
Президент України;
Кабінет Міністрів України;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з посади у порядку імпічменту є:
— Верховна Рада України;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України є:
Президент України;
не менше як 45 народних депутатів України;
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
Верховний Суд України;
Кабінет Міністрів України;
Органи державної влади;
Верховна Рада Автономної Республіки Крим;
Органи місцевого самоврядування
Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
Суб'єктами права на конституційне звернення є:
громадяни України:
іноземні громадяни чи піддані;
особи без громадянства;
юридичні особи.
Строк провадження у справах за конституційним поданням та конституційним зверненням не повинен перевищувати відповідно трьох та шести місяців. Судді не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом. Конституційний Суд за результатами розгляду справ приймає рішення і висновки, які публікуються у „Віснику Конституційного Суду України" та інших офіційних виданнях України, і які рівною мірою е обов'язковими до виконання.
Формування складу Конституційного Суду відрізняється від формування інших судових органів. Згідно ч.1 ст.148 Конституції Конституційний Суд складається з 18 суддів, яких призначають по шість Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України.
Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і сі аж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.
Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.
Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає присягу, яка складається на засіданні Верховної Ради, за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніше як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України при виконанні своїх обов'язків на засіданні суду повинен бути одягнений у мантію та мати нагрудний знак.
У випадках припинення повноважень судді, призначеного Президентом України або Верховною Радою України, Президент або Верховна Рада у місячний термін призначають іншу особу на цю посаду, а обраного з'їздом суддів України - у тримісячний термін.
Необхідно зазначити, що основні положення норм розділу VIII Конституції України „Правосуддя" на суддів Конституційного Суду не поширюється, за деяким винятком. Так, згідно ст.149 Конституції України на суддів Конституційного Суду поширюються гарантії незалежності та недоторканості, підстави щодо звільнення з посади, передбачені ст.126 та вимоги щодо несумісності, визначені в ч.2 ст.127 Конституції України.
3.Правовий статус суддів
Судді та залучені для здійснення правосуддя представники народу (народні засідателі і присяжні) є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя.
Судді є посадовими особами судової влади, які наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.
Правовий статус суддів визначається Конституцією України, Законами України „Про статус суддів", „Про Конституційний Суд України", „Про судоустрій України", „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів".
Статус суддів - це сукупність прав та обов'язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їх повноважень, гарантій їх діяльності та відповідальності.
Такий статус є єдиний для всіх суддів України, незалежно від того, у якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується і єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді. Згідно ст.127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою.
Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та професійного рівня встановлюються законом. Так, відповідно до Закону України „Про статус суддів" вік кандидата судді місцевого суду повинен бути не менше 25 років, апеляційного і вищого спеціалізованого суду - ЗО років, Верховного Суду України - 35 років, Конституційного Суду України - 40 років.
Стаж роботи кандидата за юридичною спеціальністю для суддів місцевих судів повинен бути 3 роки, апеляційних судів - 5 років, у тому числі
Не менше 3 років на посаді судді; вищого спеціалізованого суду - відповідно 7 і 5 років; Верховного Суду України - 10 і 5 років; Конституційного Суду України - 10 років практичної, наукової чи викладацької роботи зі спеціальності.
Суддя повинен бути неупереджений і незалежний один від одного, від суддів вищого рівня та від будь-якого зовнішнього впливу. У своїй діяльності піп зобов'язаний керуватися тільки законом. Через це, з одного боку, до суддів застосовують деякі обмеження. Згідно ст.127 Конституції України суддя не має права:
належати до політичних партій та профспілок;
брати участь у будь-якій політичній діяльності;
мати представницький мандат;
обіймати будь-які інші оплачувані посади;
виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
З іншого боку, незалежність суддів забезпечується за допомогою правових гарантій їхньої діяльності, до числа яких згідно ст. 126 Конституції України належать:
недоторканість суддів. Без згоди Верховної Ради України суддя не може бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувачуваного вироку судом;
відповідальність за неповагу до суду чи судді;
забезпечення особистої безпеки суддів і членів їх сімей. Погроза або насильство щодо суддів, посягання на його життя карається як злочин;
незмінюваність суддів. Судді обіймають посаду безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та судів, які призначаються на посаду судді вперше.
Добір кандидатів на посаду судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Подання про призначення судді на посаду вносить Вища рада юстиції. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково. Судді звільняються з посади органом, що його обрав або призначив на підставі вимог ст.126 Конституції України.
Висновок
Згідно з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.
Правосуддя є гарантом охорони та виконання інших конституційних принципів, таких як: недоторканність особи; недоторканність житла; охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом; здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом; презумпція невинності та ін.
Правосуддя, як одна з форм державного управління, забезпечує виконання державою внутрішньої функції здійснення законності і охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян. Це здійснюється шляхом вирішення судом цивільних, кримінальних і господарських справ за правилами, передбаченими цивільним, кримінальним, арбітражним правом, тобто шляхом застосування від імені держави норм права до встановлених у судовому засіданні фактів і відносин, а в необхідних випадках - і мір примусу до правопорушників.
У відповідності з ч. 1 статті 127 Конституції правосуддя в Україні здійснюється професійними судами. Здійснення суддівських функцій на професійній основі має забезпечити накопичення суддями відповідного досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що, в свою чергу, має привести до винесення тільки законних рішень при розгляді конкретних судових справ.
Використана Література :
1. Конституція України // Голос України, 13 липня 1996 р., № 128.
2. Закон Української РСР від 5 червня 1981 р. "Про судоустрій" // Додаток до "Від. Верх. Ради Української РСР", 1981, № 24, ст. 357; Від. Верх. Ради України, 1992, № 35, ст. 508; 1994 р., № 26, ст. 204.
3. Постанова Верх. Ради України від 24 лютого 1994 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про судоустрій Української РСР" // Голос України, 20 квітня 1994 р, № 73.
4. Постанова Верх. Ради України від 28 квітня 1992 р. "Про концепцію судово-правової реформи в Україні" // Від. Верх. Ради України, 1992, № 30, ст. 426.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" // Голос України, 3 жовтня 1996 року, № 234.
6. Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України, 1998, № 1, с. 20.
7. Опришко В. Конституція - фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України // Право України, № 9, 1996, С. 45-48.
8. Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України, № 8, 1997, С. 7-10.
9. Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів судів України. - К.: «Право». Українська Правнича Фундація, 1996. - 320 с.
10.Притика Д. Конституційні засади правосуддя і розвиток господарського судочинства // Право України, № 8, 1997, С. 7-10.
11.Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України, № 1, 1997, С. 16-20.
12.Конституція України. Матеріали до вивчення К., Либідь, 1997.
13.Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботи судів // Право України, № 3, 1999, С. 3-8.