Ім'я файлу: Актуальні проблеми лінгвогендерології_Войтовська Ю.О..docx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 16.11.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 16.11.2020
скачати
Актуальні проблеми лінгвогендерології
Термін ґендер визначається як соціальна стать на відміну від біологічної, і продукується вона у процесі соціальної, культурної і мовної практики. Категорія “ґендер” була впроваджена феміністками з метою розрізнення понять “біологічна стать” та “соціокультурна стать”.
Питання співвідношення мови та ґендеру привернули увагу дослідників у 70-х роках ХХ століття. Саме тоді виник новий напрям – ґендерна лінгвістика, представниці якого вперше заявили про те, що внаслідок патріархального устрою суспільства мова відтворює світ та уявлення про нього з чоловічої позиції, представляючи чоловіка та все з ним пов’язане як норму, а жінку та “жіноче” – як відхилення від неї.
Лінгвогендерологія – це інтегративна галузь наукового знання, що виникла на межі мовознавства, гендерології, психології, соціології, культурології та досліджує гендерні стратегії в мові та мовленнєвій комунікації. Об’єкт – мова як прояв гендерної приналежності індивіда.
Інтерес до вивчення ґендерних аспектів мови й мовлення зумовлений, з одного боку, посиленням феміністського руху, а з іншого – загальною тенденцією лінгвістичних наук до вивчення соціальних умов, за яких відбувається комунікація, зокрема, людського чинника в мові.
Ґендерна проблематика в мовознавстві розглядається в кількох аспектах: як чоловік та жінка зображені в мові та чи є відмінності у їхньому мовленні. У першому випадку ми маємо справу переважно з мовою як системою, тоді як у другому – з мовленням, мовленнєвою діяльністю, яка є реалізацією мови на практиці.
Асиметрії мовної системи, глибинні ґендерні стереотипи відбиті також у фразеології. Саме фразеологія нав’язує носіям мови готові матриці для оцінювання жіночих чи чоловічих якостей і саме в ній відбитий досвід патріархального суспільства, яке принижує жінку й відводить їй другорядні ролі.
Так само фразеологія нав’язує певні стереотипи чоловічої поведінки, і порушення жорсткої межі маскулінності/фемінності, “ожіночнення” завжди оцінюється вкрай негативно. Ще одвертіший щодо ґендерної дискримінації сленг, який твориться переважно в чоловічих одностатевих групах (військо, табір, ув’язнення, закриті навчально-виховні заклади тощо).
Представниці феміністського руху також відзначили, що часто дослідники, майже винятково чоловіки, досліджуючи різні аспекти суспільного життя, вивчали насамперед чоловіків і часто просто не помічали жінок. Це пов’язане передусім з патріархальним устроєм багатьох суспільств. Тому не дивно, що перші дослідники-антропологи, які теж були чоловіками, не вважали жінок за рівних собі людей та, відповідно, вартих уваги як об’єктів досліджень.
Про те, що дослідники часто просто “не помічали” жінок, свідчать записи відомого антрополога Клода Леві-Строса, який у 1930-х роках вивчав життя південноамериканського племені Бороро. Дослідник так описує події одного дня, проведеного серед племені: “Наступного дня все село відпливло на тридцяти каное, залишивши нас самих, разом з жінками та дітьми у порожніх будинках”. Сучасних читачів може здивувати, як “усе” село могло поїхати, коли залишилися жінки й діти, і чому в такому разі антропологи вважали себе самими, а також те, чому вони вважали будинки порожніми, якщо там залишилася принаймні половина населення. Дослідниця Анна Лівія Браун, яка наводить цей приклад, зазначає, що Клод Леві-Строс в одному реченні тричі підтвердив, що не вважає жінок і дітей за повноцінних людей.
Як приклад андроцентричного характеру перших лінгвістичних досліджень часто згадується класична праця лінгвіста Отто Єсперсена “Мова: її природа, розвиток та походження” (1922), яка містить окремий розділ про мовленнєву поведінку жінок, дітей та іноземців, і не має відповідного розділу, присвяченого мовленню чоловіків. Цей приклад засвідчує, що класичну лінгвістику створили чоловіки, які досліджували особливості мовлення інших чоловіків, вважаючи їх за норму, тоді як особливості мовлення жінок згадувалися лише для того, щоб підкреслити їхнє відхилення від норми.
Сучасні ґендерні дослідження здійснюються, зокрема, в межах нового напряму, що дістав назву феміністської лінгвістики або феміністської критики мови. Саме представниці цього напряму привернули увагу до андроцентричного характеру попередніх лінгвістичних досліджень. Представниці феміністської лінгвістики також вказали на те, що жінки й чоловіки зображенів мові неоднаково: жінка або взагалі “замовчується”, або зображується другорядною й залежною від чоловіка.
Першим важливим дослідженням мовної презентації чоловіків і жінок стала праця Робін Лакоф “Мова та місце жінки” (1975), у якій авторка говорить про мовний андроцентризм і неповноцінність образу жінки в мовній картині світу. Це відбувається тому, що мовна картина світу створена чоловіками, продовжує думку інша дослідниця, Дейл Спендер у відомій праці “Мова створена чоловіком” (1980). Вона говорить про безпосередній зв’язок між патріархальним суспільством та англійською мовою. На думку Дейл Спендер, чоловіки, що мають “лише часткове уявлення про світ... перебувають у позиції, яка дозволяє їм стверджувати, що їхні погляди та цінності є “справжніми” та єдиними цінностями; і вони мають змогу нав’язувати ці погляди іншим людям, які не поділяють їхньої думки”. Дейл Спендер стверджує, що англійську мову створили чоловіки, а жінкам доводиться лише користуватися мовою, яка відбиває цінності чоловіків та особливості “чоловічого” світобачення. Попри певну категоричність поглядів Дейл Спендер, її праця мала неабияке значення для посилення інтересу до вивчення ґендерної проблематики на матеріалі різних мов.
Дослідники, які прагнули з’ясувати, чи існують розбіжності в мовленні жінок і чоловіків, не дійшли одностайної думки: одні вважають, що суттєвих відмінностей немає, тоді як інші твердять, що чоловік та жінка розмовляють різними мовами. До других належить Дебора Таннен, авторка праць “Це не те, що я хотіла сказати!” (1986) та “Ти просто не розумієш: жінки та чоловіки у спілкуванні” (1990), яка зазначає, що чоловіки й жінки належать до різних мовленнєвих спільнот. На її думку, в них не лише різні стилі спілкування, а й різні комунікативні цілі: жінки спілкуються, щоб зблизитися, поліпшити особистісні стосунки, а чоловіки – заради самоствердження та закріплення свого авторитету. Саме тому спілкування статей часто нагадує спілкування людей з інших країн і часто призводить до непорозуміння. Дебора Таннен вважає, що так само, як люди з різних країн розмовляють різними мовами, жінки й чоловіки розмовляють різними ґендерлектами.
Вже згадувана Робін Лакоф теж вважає, що мовлення жінок значно відрізняється від чоловічого. Головними відмінностями вважаються такі: жінки частіше за чоловіків вживають висхідну інтонацію у стверджувальних реченнях, використовують запитально-стверджувальні речення (наприклад, “Гарна погода, чи не так?”), що свідчить про їхню невпевненість у собі та неспроможність сформулювати власну думку. Дослідниця стверджує, що жінки вживають так звані “порожні” слова, для того щоб висловити почуття (наприклад, чудовий, гарний), використовують інші типово “жіночі” слова, зокрема, численні відтінки кольорів, частіше використовують емфазу, а також частіше за чоловіків ухиляються від прямої відповіді на запитання. Іншими ознаками “жіночого” мовлення є ввічливість і гіперкоректність.
Інші дослідження мовлення жінок і чоловіків спростовують твердження про існування якоїсь особливої “жіночої” або “чоловічої” мови. Зокрема, було виявлено, що на особливості їхнього мовлення впливають передусім різноманітні соціальні чинники, такі як сфера спілкування, соціальний статус мовців, їхній рівень освіти. Також вважають, що контекст спілкування (хто говорить? кому говорить? з якою метою?) значно більше впливає на особливості мовлення учасників спілкування, ніж їхня стать.
Дослідження комунікації всередині одностатевих груп виявили, що жінки розмовляють між собою більше, ніж чоловіки. Темою розмов жінок і чоловіків стають різні речі: тоді як чоловіки говорять переважно про роботу, спорт та інші види спільної діяльності, жінки обговорюють проблеми персонального характеру. Також жінки, на відміну від чоловіків, менше говорять про себе, розмови жінок динамічніші за чоловічі. Й хоча жінки перебивають одна одну частіше, ніж чоловіки, це робиться для того, щоб підтвердити згоду з поглядом співрозмовниці, висловити співчуття або закінчити за неї фразу, коли вона не може підібрати вдалого слова.
Враховуючи результати наведених та інших досліджень, можна зробити висновок про те, що немає значних відмінностей у мовленні жінок і чоловіків, так само як не існує окремої “жіночої” чи “чоловічої” мови. Чоловік або жінка говорять саме так, а не інакше, залежно від обговорюваної теми, а також ситуації, в якій відбувається спілкування.
Інший напрям мовно-ґендерних досліджень пов’язаний з презентацією статей у мові. Увагу до цього аспекту привернули представниці феміністської лінгвістики. Вони завважили, що жінка й чоловік представлені в мові неоднаково: чоловік зображений головним і важливішим у мові, а жінка – другорядною та менш вагомою за чоловіка. Дослідниці також звернули увагу на те, що мова часто відбиває світ з “чоловічої” позиції, і жінка часто залишається “невидимою” в мові. А коли жінка стає “видимою”, це робиться лише для того, щоб підкреслити її залежність від чоловіка й другорядний статус. Це явище дістало назву ґендерних упереджень, андроцентризму або мовного сексизму.
Сексизм – дискримінація за статтю. Як зазначає Андре Мішель у книзі “Геть стереотипи!”, сексизм – це позиція чи дії, що принижують, вилучають, недооцінюють або стереотипізують людей за статевою ознакою. Сексизм – це орієнтація, яка ставить у несприятливі умови одну стать стосовно іншої. Сексизм знаходиться на одному щаблі з іншими видами дискримінації – дискримінацією за етнічними ознаками (расизм), дискримінацією за сексуальною орієнтацією (гетеросексизм), за віковою категорією, за зовнішністю. Мовний сексизм – це дискримінація за статтю в мові. Цей термін частіше використовують стосовно жінок, проте мовний сексизм може бути спрямованим також на чоловіків. Однак жінки стають жертвами мовного сексизму набагато частіше за чоловіків.
Сексизм може існувати в мові як на рівні слова, вислову, речення, так і на рівні всього дискурсу. Найпоширенішими прикладами мовного сексизму є ґендерні стереотипи, асиметрії у використанні паралельних висловів стосовно чоловіків і жінок, а також “невидимість” жінок у мові.
Безперечно, жінки й чоловіки неоднаково зображені в різних мовах світу, так само як неоднаковим є їхнє становище в різних країнах. Проте численні дослідження на матеріалі різних мов виявили наявність спільних рис зображення статей, які Енн Павелз узагальнила в книзі “Жінки, що змінюють мову”(1998) та серед яких такі:
• Зображення чоловіка як норми, а жінки – як відхилення від неї, прикладом чого є використання так званих родових іменників, що начебто означають і чоловіка, й жінку водночас, проте форма яких збігається з формою граматичного чоловічого роду.
• Внаслідок цього жінка робиться “невидимою” в мові. У тих випадках, коли вона стає “видимою”, її видимість має асиметричний характер: жінку часто роблять “видимою” лише для того, щоб підкреслити її “відхилення” від норми, тобто чоловіка.
• Лексичні та граматичні форми жіночого роду залежать і часто утворюються від форм чоловічого роду.
• Мовне зображення жінок і чоловіків має стереотипний характер: жінок переважно зображують як сексуальних, а чоловіків – як раціональних істот.
Ознакою мовного сексизму є так звані лексичні лакуни. Про них говорять, зокрема, коли для позначення професії, яку можуть мати як чоловіки, так і жінки, існує лише форма чоловічого (або жіночого) роду, а відповідної форми жіночого (або чоловічого) роду немає. Іншими прикладами є назви посад, наукових ступенів, звань.
Зокрема, в багатьох мовах назви професій існують лише у формі чоловічого роду. Це насамперед стосується престижних професій і посад, які протягом тривалого часу були недосяжними (а деякі й досі залишаються такими) для жінок: юрист, хірург, директор, менеджер, професор, депутат, міністр, президент.
Цікаво, що навіть у тих сферах, де значну (а інколи навіть переважну) частину становлять жінки, їх називають за допомогою слів чоловічого роду – викладач, бухгалтер, модельєр, стиліст, дизайнер, повар тощо. З іншого боку, деякі назви непрестижних та малооплачуваних професій існують лише у формі жіночого роду: педикюрша, манікюрниця, покоївка.
У деяких випадках назва професії має форми чоловічого й жіночого родів, але ці слова мають різне семантичне значення, наприклад: акушерка – жінка з середньою медичною освітою, що має право самостійно надавати медичну допомогу при пологах; акушер – лікар-фахівець з акушерства; друкарка – жінка, що друкує на друкарській машинці; друкар – фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва, той, хто працює в друкарні. Ті ж назви професій, що мають як форми чоловічого, так і жіночого роду (хоча б у розмовній мові), насправді мають різну конотацію: як правило, форми жіночого роду мають знижене стилістичне значення та сприймаються інакше, ніж відповідне слово чоловічого роду.
Так звана семантична асиметрія спостерігається не лише в назвах професій. Багато слів, що мають паралельні форми чоловічого та жіночого роду, насправді різні за значенням. У таких парах слів форма чоловічого роду має позитивне або нейтральне значення, а форма жіночого роду з часом зазнає пейорації (погіршення) значення. Наприклад, іменник чоловічого роду “професіонал” має позитивне значення, тоді як відповідний іменник жіночого роду “професіоналка” в багатьох мовах означає повію. Неоднаково тлумачаться інші пари слів: майстер (фахівець високого класу) та майстриня (жінка, що займається народним ремеслом – вишиванням, плетінням тощо).
Сексизм також спостерігається в тлумаченнях слів: часто жінок визначають через їхні біологічні характеристики або стосунки з чоловіками. Наприклад, слово “дівчина” тлумачиться в “Тритомному словнику української мови” як “незаміжня молода особа жіночої статі”, а слово хлопець – “дитина чоловічої статі або підліток”. Як бачимо, жінку визначають через її стосунки з чоловіком (у цьому прикладі зазначено сімейний статус), тоді як визначення чоловіка не потребує будь-якого посилання на його стосунки з жінкою.
Ці тлумачення слів є прикладами стереотипного зображення статей. Зокрема, вважають, що чоловіки повинні бути сильними, мужніми, сміливими, жінки – добрими, ніжними, гарними. Таке стереотипне бачення статей закріплюється в мові. Поширеними стереотипами є зображення чоловіків активними, логічними, серйозними, виваженими, а жінок – пасивними, емоційними, імпульсивними, нераціональними.
Прикладами стереотипного зображення жінок і чоловіків є вислови на зразок “жіноча логіка” (який радше вказує на брак логіки), “жіноче щастя” (мати чоловіка й дітей), “жіночі балачки” (несерйозні розмови). У той час відповідних висловів про чоловіків або немає (скажімо, “чоловічого щастя”), або вони мають позитивне стилістичне значення – чоловіча розмова (серйозна розмова).
Мова також відбиває традиційний розподіл діяльності чоловіків і жінок. Жінки традиційно асоціюються з хатнім господарством, дітьми, тобто приватною сферою, чоловіки – з бізнесом, кар’єрою, себто публічною сферою. Саме цим пояснюється той факт, що багато слів, пов’язаних з публічною сферою, – чоловічого роду, а з приватною – жіночого (домогосподарка, хатня робітниця). Попри те, що вже минули часи, коли лише чоловіки заробляли на хліб, а жінки були берегинями домашнього вогнища, ці стереотипи збереглися в мові.
Інша тенденція стереотипного зображення статей полягає в зображенні жінок лише як дружин, матерів, які протягом усього життя залежать від чоловіків (батьків, чоловіків). Зокрема, наприклад, в англійській мові й досі збереглася традиція називати заміжню жінку на ім’я її чоловіка (наприклад, місіс Джон Сміт). Іншим прикладом є асиметричне звернення до подружжя: титул чоловіка вказує на його професійні здобутки, а титул жінки – на сімейний стан, наприклад, “шановні доктор та місіс Робертз”). Іншою сексистською практикою вважають традицію, коли жінка під час шлюбу бере прізвище свого чоловіка. У результаті цього жінка, особливо якщо вона має певні здобутки в професійній сфері, якоюсь мірою втрачає їх, оскільки через нове ім’я її перестають асоціювати з цими здобутками. Через те, що жінки змінюють прізвище, важко дослідити їхнє коріння – родовід, також зникає (видима) асоціація жінок з відомими пращурами.
Мова також відбиває подвійний стандарт щодо поведінки жінок і чоловіків, зокрема сексуальної. Наприклад, сексуальноактивного чоловіка називають “мачо”, “донжуаном” (і ці слова вважаються компліментами), тоді як сексуально-активну або навіть “не так” одягнену жінку називають повією, що важко назвати позитивною оцінкою. Цікаво, що жіноча сексуальність майже завжди оцінюється негативно: якщо, на думку чоловіків, її замало, жінку називають чоловікоподібною, фригідною, холодною, а якщо її забагато, то використовують згадані вище слова. Чоловіча ж сексуальність зазнає критики переважно в двох випадках – якщо чоловік не здатен виконувати вищезазначену функцію або якщо він “нетрадиційної” сексуальної орієнтації.
Проблема сексизму є набагато глибшою, ніж використання образливих слів та висловів, неоднакове використання мовних структур або граматичної категорії ґендеру.Не лише окремі слова можуть бути сексистськими, часто сексизм трапляється на рівні всього дискурсу. Важливо й те, як про жінок та чоловіків говорять взагалі, як вони зображені в культурному дискурсі і як це відповідає уявленням про їхні ролі в певному суспільстві.
Звичайно, якщо хтось почує образливий вислів на адресу жінки або чоловіка, то відразу зрозуміє, що це – сексизм. Проблема полягає в тому, що у великій кількості випадків сексизм помітити набагато важче і тому він набагато небезпечніший. Представниця ґендерної лінгвістики Дебора Камерон у вступі до книги “Феміністська критика мови” (1990) наводить типовий приклад прихованого сексизму. Вона цитує два повідомлення про зґвалтування, надруковані в різних газетах – респектабельній “Дейлі телеграф” (1) та бульварній “Сан” (2):
1. Чоловіка, якого поранено в голову в результаті нападу двох чоловіків, що вдерлися до його оселі в Бекенхемі, округКент, учора вранці, силою тримали в ліжку, поки нападники по черзі ґвалтували його дружину.
2. Наляканий до смерті здоровенний чоловік був примусово змушений лежати в ліжку, поки два чоловіки ґвалтували його дружину вчора.
Дебора Камерон аналізує ці два приклади, порівнюючи ґвалтування жінки з крадіжкою, а також наводить низку лінгвістичних характеристик, що роблять ґвалтування злочином, спрямованим проти чоловіка. Зокрема, в обох прикладах чоловіка згадано першим, він є підметом головного речення, стосується присудків “постраждав” та “був змушений”, внаслідок чого виникає враження, що головним постраждалим був чоловік, а не його дружина. Постраждала жінка згадується лише як “його дружина” наприкінці обох довгих складних речень. У “Дейлі телеграф” зґвалтування жінки повідомляється як менш страшний злочин, ніж поранення голови її чоловіка та вторгнення незнайомців до “його” будинку. А в “Сан” факт, що чоловік був змушений спостерігати за злочином, подається як більша подія, ніж сам факт зґвалтування. Дебора Камерон зазначає, що, окрім асиметрії у використанні слів “чоловік” та “дружина” в повідомленні з “Дейлі телеграф”, у цих прикладах більше немає нічого такого, що можна було б критикувати – ні родових слів чоловічого роду, ні відверто принизливих описань, лише низка синтаксичних та текстових виборів, що є прикладом сексистського та андроцентричного світосприйняття. Наведений приклад підтверджує думку про те, що не лише слова можуть мати дискримінаційне значення, дискримінація статей (оскільки упередженою буває також інформація про чоловіків) може відбуватися й за умови правильної граматики та вибору слів.
Проблема співвідношення ґендеру й мови набагато складніша, ніж здається на перший погляд. Мова не лише відбиває ставлення до жінок і чоловіків у суспільстві, а й здатна формувати наше уявлення про статі та наше ставлення до жінок. Мова сама по собі не є сексистською, такою її роблять ті, хто нею користується. І тому ставлення до статей неможливо змінити лише здійснюючи зміни в мові. Певні зміни мають статися і в нашій свідомості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Основи теорії гендеру / відп. ред. М.М. Скорик. – К.: К.І.С., 2004. [Електронний ресурс]. – [Режим доступу]: http://gender.at.ua/_ld/1/186_osnovy_teorii_g.pdf