Ім'я файлу: 10 ІУ.docx
Розширення: docx
Розмір: 115кб.
Дата: 21.08.2023
скачати
Пов'язані файли:
7 СР ІУ.docx
10 педагогіка.docx
11 педагогіка.docx
12 педагогіка.docx
13педагогіка.docx

Семінарське заняття 10

Другий етап революції (червень 1652 – серпень 1657 рр.)

1. Військово-політичні проблеми 1652 – 1653 рр.

2. Відновлення наступу на Річ Посполиту в 1654-1655 рр.

3. «Віленське перемир’я» та зміна зовнішньополітичного курсу Б.Хмельницького.

4. Сподівання та тривоги 1657 року.

1.

Битва під Батогом

Після укладення Білоцерківського договору магнати й шляхта стали повертатися в Україну, відновлюючи феодально-кріпосницькі порядки. Селян примушували виходити на панщину, виконувати повинності в ма­єтках феодалів. Це спричинило нову хвилю повстань на Подніпров'ї, Чер­нігівщині, Полтавщині і Брацлавщині.

Масове обурення викликала поява в Україні 20-тис. польського вій­ська на чолі з коронним гетьманом М. Калиновським, яке стало табо­ром біля урочища Батіг (поблизу теперіш­нього с. Четвертинівки Вінницької обл.).

«Хмельницький боїться нас, - запевняв шляхту Мартин Калиновський, - настав час готуватися до битви». Коронний геть­ман планував розбити козацькі сили по час­тинах. Вибір упав на військо, яке вів до Молдови син гетьмана Тиміш. Для того щоб Калиновський не встиг одержати допомогу від короля, 22 травня 1652 року Богдан Хмельницький з усіх боків оточив ворожий табір і атакував його. Уночі козаки й тата­ри вдерлися в розташування ворога. Значна частина шляхтичів намага­лася втекти. Скориставшись метушнею, козаки підпалили польський табір.

Уранці 23 травня Б. Хмельницький розпочав загальний наступ проти польської армії. Жорстока й кривава битва тривала аж до самої ночі. Польське військо було знищене. За всю середньовічну історію Польща не знала такої нищівної поразки. Загинуло 8 тис. найкращих воїнів, серед них половина гусарських частин і сам гетьман М. Калиновський. Битва під Батогом піднесла славу великого полководця Б.Хмельниць­кого, сучасники  навіть порівнювали перемогу під Батогом із перемо­гою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами 216 року до н. є. Унаслідок Батозької битви 1652 року майже вся територія України бу­ла звільнена з-під ярма Речі Посполитої. Білоцерківський договір утра­тив свою силу.

Жванецька  облога

Наляканий таким розвитком подій польський уряд став збирати нове військо. До королівської армії приєдналися великі загони найманців, у її складі нараховувалося близько 20 тис. німців та 8 тис. молдованів, а, крім того, напоготові стояли ще 15 тис. угорців і трансільванців. Це військо, очолюване самим королем, отаборилося під Жванцем на Поділлі. Об'єдна­не козацько-татарське військо під проводом Б. Хмельницького та Іслама-Гірея зненацька підійшло до табору й почало облогу, яка тривала кілька місяців (вересень - грудень 1653 року). У та­борі почався голод, лютували хвороби.

Ста­ли масово тікати угорські воїни (бійці ко­ролівської армії, яким платили найбільше), невдовзі так само вчинили й молдовські.

Над Польщею нависла загроза військо­вої катастрофи. За цих трагічних обставин король послав до татарського хана таємне посольство й уклав з ним мир. Окрім щед­рих дарунків, Іслам-Гірей отримав від поль­ського короля зобов'язання сплачувати ханові щорічну данину розміром 100 тис. червінців і дозвіл на грабунок українських земель протягом 40 діб. Після укладення угоди з поляками татари почали вимагати від Б. Хмельницького припинення воєнних дій, а від короля - виконання умов Зборівської угоди. Уже втретє, як і перед Зборовом та Берестечком, хан зра­див союзника. Б. Хмельницький змушений був відступити. Татари, по­вертаючись до Криму через усю Україну, взяли великий ясир.

На початку грудня 1653 року воєнні дії припинилися, тривали лише незначні сутички в західних районах Поділля й на Волині.

Молдовські походи

Серед дипломатичних планів Б. Хмельницького було закріплення сою­зу України із сусідніми державами. Це мало забезпечити найкращі зов­нішньополітичні умови для боротьби з Польщею й сприяти досягненню воєнно-політичної ізоляції Речі Посполитої. Гетьман прагнув зміцнити стосунки з придунайськими країнами - Волощиною (Валахією) і Тран­сільванією (Семиграддям). Особливо важливими були для нього відноси­ли з Молдовою. Тому він задумав одружити свого сина Тимоша з Розандою, донькою молдовського володаря Ва­силя Лупула.

Ще влітку 1648 року Б. Хмельницький робив спроби че­рез посередництво турецького султана Магомета IV схили­ти васала Османської імперії молдовського господаря Ва­силя Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною. Однак В. Лупул, намагаючись лавірувати між Туреччиною та Річчю Посполитою, і далі підтримував тісні відносини з польським урядом.

У цих умовах улітку 1650 року Б. Хмельницький для то­го, щоб перешкодити стратегічним планам польського ко­мандування використати Молдову як плацдарм для насту­пу на Україну й примусити В. Лупула розірвати зв'язки з Польщею, став готувати військовий похід проти молдов­ського господаря. До цього походу гетьманові вдалося за­лучити кримського хана Іслама-Гірея III, який за умовою нового українсько-татарського союзу поставив питання про воєнну акцію проти Московського царства.

У другій половині серпня 1650 року українська армія під проводом Б. Хмельницького й загони кримських татар перейшли р. Дністер і вступили на територію Молдовського князівства. На початку вересня 1650 року козацькі полки, очолювані Д. Нечаем і Ф. Джалалієм, здобули столицю князівства м. Ясси. В. Лупул був змушений укласти угоду, за умовами якої він мав:

  • відмовитися від союзу з Польщею;

  • вступити в союзницькі відносини з Гетьманщиною;

  • сплатити переможцям контрибуцію в розмірі 600 тис. талерів;

  • щоб зміцнити політичні зв'язки з Гетьманщиною, зо­бов'язався видати свою дочку

Розанду за сина гетьма­на Тимоша Хмельницького (За «Довідником з історії України»).

Молдовський господар погодився на шлюб своєї доньки з гетьманичем, незважаючи на її заручини з Дмитром Вишневецьким. Поразка під Берестечком завадила здійсненню планів гетьмана. В. Лупул відмовився виконувати свої попередні зобов'язання. У цій ситуації Б. Хмельницький підготував новий похід проти Молдови.

Намагаючись перешкодити гетьманові, польське коман­дування вислало на Поділля 60-тис. армію під командуван­ням коронного гетьмана М. Калиновського. Після роз­грому в травні - червні 1652 року в Батозькій битві поль­ського війська, українська армія, уступивши в Молдову, змусила В. Лупула прийняти умови Б. Хмельницького.

Активна зовнішня політика українського гетьмана в Молдові стурбувала її сусідів і призвела до формування сильної антиукраїнської коаліції, до якої увійшли Річ Посполита, Валахія й Трансільванія. У квітні 1653 року волоський господар М. Басараб і семиградський князь Юрій II Ракоці при підтримці польського уряду захопили Ясси й посадили на престол С. Георгіцу.

В. Лупул звернувся по допомогу до Б. Хмельницького. 1-2 травня 1653 року українські війська під проводом Т. Хмельницького розгромили загони С. Георгіцу та повер­нули владу В. Лупулові. Намагаючись розвинути успіх, Т. Хмельницький розпо­чав наступ на Волощину, що було, як показали наступні події, стратегічною помилкою гетьманича. Улітку 1653 року об'єднані волосько-польські сили примусили україн­сько-молдовські війська відступити. У Сучавській фортеці ворог оточив 2-тис. загін В. Лупула. На допомогу молдовсько­му господарю поспішив Т. Хмельницький на чолі 12-тис. козацького війська. 20 серп­ня 1653 року він прорвався до Сучави. 12 вересня 1653 року під час героїчної обо­рони міста Т. Хмельницького смертельно поранено, через кілька днів він помер.
19 вересня 1653 року сучавський гарні­зон припинив опір, уклавши почесні умо­ви здачі (козакам дозволялося вийти з Сучави й вивезти із собою тіло Т. Хмель­ницького), залишив місто. На кордоні українське військо зустрів Богдан Хмельницький.

Гетьман наказав везти тіло до Чигирина, а сам повернувся до війська.

Влітку 1651 р. між Україною і Польщею знову розпочалися бойові дії. Вирішальна битва відбулася на кордоні Галичини і Волині під Берестечком. Загальна чисельність польської армії сягала 150–200 тис. чоловік, а військо Хмельницького налічувало 120–140 тис. чоловік і 28 тис. татар на чолі з Іслам-Гіреєм. Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Українське військо в ході битви знищило 7 тисяч польських кінників, захопило 28 польських коругов. Але вже 30 червня татарська орда, не витримавши масового артилерійського обстрілу, починає відступати, захопивши в полон гетьмана. Відходом козаків з поля бою командував Іван Богун. Залишившись без проводу, українські полки впали в паніку, що ускладнювало їх відхід через переправу, проте нечуваний героїзм трох сотень козаків, які стримували до останього наступ поляків врятував основні сили козацької армії.

Внаслідок битви під Берестечком українська армія втратила обоз з гетьманською канцелярією, 28 гармат, загинув митрополит Йосафат, полягло багато селянства. Ця битва негативно вплинула на бойовий дух української армії.

Після битви під Берестечком центром концентрації українських військ стала Біла Церква. Вже на початку жовтня тут стояла боєздатна українська армія. Проте бої в середині вересня 1651 року під Білою Церквою показали, що ні Хмельницький, ні поляки не мають достатньо сил для ведення активних військових дій. З іншого боку, український гетьман не був впевнений у подальших стосунках з ханом, який міг знову стати на бік Польщі. За таких умов розпочались переговори, наслідком яких став Білоцерківський мир 28 вересня 1651 року, за яким:

·козацька територія обмежувалась тільки Київським воєводством;

·гетьманові заборонялись закордонні зносини;

·козацький реєстр зменшувався на 20 тис. чоловік;

·польські пани одержали право повертатись до своїх маєтків;

·Б. Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.

Оцінюючи Білоцерківський договір, важливо звернути увагу на те, що Б. Хмельницький розглядав його як тактичний крок (зумовлений впливом конкретних обставин) на шляху до мети. Білоцерківський мир виявився короткотерміновим і не був ратифікований польським сеймом.

Білоцерківська угода викликала велике невдоволення широких народних мас і радикального угруповання козацької старшини. Під час формування нового 20-тисячного реєстру спалахнуло повстання Корсунського полку, один за одним почали з’являтися самозванні гетьмани, дії яких, за словами В. Липинського, були виразом “тупого егоїстичного анархізму” і сприяли зміцненню охлократичних (охлократія – влада натовпу – Авт.) тенденцій. Стрімко наростала хвиля соціальної боротьби, в ході якої українське селянство намагалося “скинути із себе ярмо підданства” і масово покозачувалось. Внутрішньополітичну ситуацію ускладнювала серйозна опозиція з боку ряду полковників. Виникла примара вибуху громадянськоївійни (за словами Б. Хмельницького, війна “Русі з Руссю”), що могла знищити завоювання національно-визвольної боротьби.

Б. Хмельницький зрозумів цю страшну небезпеку, спрямувавши зусилля на опанування бурхливої стихії національно-визвольної і соціальної боротьби ( навіть не зупиняючись перед стратами і придушенням виступів військовою силою), розпочав з квітня 1652 р. мобілізацію козацьких полків. На початку червня 1652 р. відбулася знаменита битва під Батогом (на Вінниччині, недалеко від м. Ладижин). Наслідком цієї битви був повний розгром 20-тисячної польської армії. За всю середньовічну історію Польща ще не зазнавала такої страшної поразки. Ця битва увійшла в історію як зразок знищення оточеної армії ворога.

Проте з весни 1653 р. значно ускладнилося міжнародне становище України:

1. Оформилась антиукраїнська коаліція в складі Польщі, Валахії і Трансильванії як реакція на молдавську політику Б. Хмельницького. (Вони не бажали включення Молдавії у сферу політичних інтересів України).

2. Погіршились відносини з Кримом і Туреччиною (Молдавія була під протекторатом Туреччини, і тому молдавська політика викликала невдоволення останньої).

3. Невдачі в Молдавії (смерть сина Хмельницького Тимоша, переворот в Молдавії і її приєднання до антиукраїнської коаліції).

Навіть в таких вкрай несприятливих умовах у жовтні 1653 р. Б. Хмельницькому вдалося разом з кримськими татарами оточити польські війська під Жванцем (поблизу м. Кам’янця-Подільського). Не зупиняючись на аналізі Жванецької битви (цей матеріал є в підручнику), зауважимо, що, потрапивши в катастрофічну ситуацію, король знову пішов на переговори з ханом, які завершились укладенням угоди (поляки зобов’язувалися заплатити татарам т. з. “упоминки” – 100 тис. польських злотих і дозволили їм протягом 40 днів грабувати і брати ясир з українських земель). Традиційно в історіографії стверджувалось, що стосовно України Жванецька угода повертала її відносини з Польщею до умов Зборівської угоди. Сучасні вітчизняні дослідники уточнюють, що це було не поновлення умов Зборівської угоди, а лише підтвердження забезпечуваних нею прав і вольностей козацтву, а всі інші аспекти відкидались.

Таким чином, політичні наслідки Жванецької кампанії теж виявилися катастрофічними, більшість здобутків визвольної боротьби були втрачені, навіть автономія, не говорячи про незалежність України, була втрачена.

У зв’язку з таким несприятливим перебігом подій гостро постала проблема пошуку нової військово-політичної допомоги ззовні

2.  У січні 1654 р., після отримання повідомлень про події в Переяславі, уряд Речі Посполитої став готуватися до нової великої війни. Московська держава розірвала дипломатичні відносини з Річчю Посполитою і вступила у війну з нею на боці Гетьманщини.

У лютому 1654 р. 20-тисячне польське військо вторглося на Поділля і Брацлавщину. Так, місто Немирів було взяте в облогу, але ніхто з мешканців у полон не здався, і воно було знищене поляками. Проте, дійшовши до Брацлава й Умані, через опір населення і протидію козацьких військ полковників В. Томиленка та І. Богуна, поляки були змушені відступити.

Тим часом головні воєнні дії розгорталися на території Білорусі та Смоленщини. Хмельницький на вимогу царя у травні 1654 р. направив туди 18-тисячне козацьке угруповання, очолюване наказним гетьманом Іваном Золотаренком. Унаслідок успішних воєнних дій на кінець 1654 р. від польсько-литовських військ було звільнено південь Білорусі і всю Смоленщину.

Кримське ханство негативно поставилося до рішень Переяславської ради. Після того як Хмельницький проігнорував вимогу Іслам-Гірея розірвати союз із Московією, татари пішли на союз із поляками. 10 липня 1654 р. між ними було укладено «Вічний договір», що передбачав взаємну допомогу «проти будь-якого ворога».

У жовтні-листопаді 1654 р. 30-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом Стефаном Потоцьким вторглося на Поділля. Поляки діяли з надзвичайною жорстоко, знищуючи все населення.

 



Цікаво знати

Героїчним опором переважаючим силам ворога уславилося невелике подільське містечко Буша. Його захищали близько 6 тис. козаків, міщан, подільських опришків і загін повстанців-молдаван. Протягом 18—20 листопада захисники Буші відбивали запеклі штурми поляків. Коли після кровопролитного бою вони вдерлися до міста, жителі підпалювали домівки, знищували своє майно та продовжували боротися з ворогом на вулицях. Відчуваючи поразку, вони кидалися у вогонь, віддаючи перевагу смерті, аніж полону. Дружина одного з місцевих козацьких старшин зустріла поляків, які оточили її презирливим глузуванням, а потім піднесла вогонь до діжки з порохом. Частина захисників Буші, що обороняла замок, не маючи сил протистояти ворогу, підпалила пороховий погріб. Від величезного вибуху вони загинули разом із польськими військами, які обложили замок.

Близько 70 бушанців (переважно жінок і дітей) сховалися в печері. Після того як їх виявили поляни, вони відмовилися здатися й відстрілювалися до останнього. Ніхто з них не здався й тоді поляни спрямували в печеру воду потоку, що протікав поряд, і затопили печеру. У ній загинули останні нескорені бушанці.

 

На початку грудня 1654 р. в Україну вторглася і приєдналася до польської армії 20-тисячна татарська орда на чолі з ханом Менглі-Гіреєм. Болісно переживаючи спустошення поляками й татарами Поділля, Хмельницький очікував прибуття московських військ. 13 січня 1655 р. до нього приєдналися 10—12 тис. вояків війська воєводи Василя Шереметьєва. Гетьман поспішив із 40—42-тисячною україно-московською армією під Умань.

Вирішальна битва відбулася 19—21 січня неподалік від Охматова. Під час запеклої битви, що відбувалася посеред поля у лютий мороз, з обох сторін загинуло до 30 тис. осіб. Ніхто з противників не здобув переваги, але одночасно не мав сил продовжувати воєнну кампанію. Наступ польсько-татарського війська вглиб України було зупинено.

Намагаючись зруйнувати кримсько-польський союз, гетьман повідомив турецькому султану, що згодний прийняти його протекцію. У відповідь Мехмед IV наказав кримському хану утримуватися від нападів на Гетьманщину. Становище Речі Посполитої ускладнилося. Українські війська наказного гетьмана І. Золотаренка захопили Мінськ, а пізніше разом із московськими полками — Вільно і Ґродно. Із півночі на Польщу рушив шведський король Карл Х Густав, що претендував на польську корону, і швидко здобув Варшаву і Краків.

Хмельницький вирішив використати сприятливу для себе ситуацію і звільнити з­під польської влади західноукраїнські землі, 19 вересня україно-московська армія взяла в облогу Львів. Пізніше вона захопила Ярослав, Люблін, Яворів, Янів та інші міста, вийшовши в окремих місцях до Вісли і за Сян. Однак це не сподобалося шведському королю, який став вимагати від Хмельницького зняти облогу Львова й відступити до Гетьманщини. До того ж гетьман дізнався, що Менглі-Гірей, порушивши заборону турецького султана, разом з ордою вдерся в Україну й просувається до Львова. У цих умовах наприкінці жовтня Б. Хмельницький наказав відступати. Перед цим він зустрівся з послом польського короля й заявив про готовність укласти мир й надати допомогу в боротьбі з ворогами. В обмін на це він пропонував полякам відмовитись від претензій на володіння «усім Руським князівством» та визнання входження до нього західноукраїнських земель. Хоча, на думку гетьмана, польська шляхта на це ніколи не погодиться, а козаки не відступлять від цієї умови.

Відступаючи, україно-московські війська були двічі атаковані татарами, але успішно відбилися. З огляду на це, 12 листопада 1655 р. під Озерною Мехмед­Гірей уклав угоду з Хмельницьким про невтручання Кримського ханства в боротьбу Гетьманщини та Московії з Річчю Посполитою, відновлення україно-татарської дружби та заборону татарам чинити напади на українські й московські землі.

3. ВІЛЕНСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1656 – угода про припинення війни між Рос. д-вою та Річчю Посполитою, підписана 24 жовт. повноважними представниками польс. короля Яна ІІ Казимира Ваза та рос. царя Олексія Михайловича, що завершила переговори, які відбувалися у с-щі Нємєжі під Вільно (нині Вільнюс) у серп. 1656. Царський уряд пішов на переговори з польс. стороною, оскільки побоювався, що внаслідок послаблення Речі Посполитої значно посиляться позиції Швеції, яка конкурувала з Росією в боротьбі за Прибалтику. Повноважні представники Укр. козац. д-ви на чолі з Р.Гапоненком не були допущені за стіл переговорів. Пріоритетними на переговорах були територіальні й фінансові питання, а також умови елекції (обрання) рос. царя на польс. престол. Згідно з укладеним перемир'ям Польща і Росія мали припинити між собою війну і приступити до спільної боротьби зі Швецією і Бранденбургом (у випадку, якщо правитель останнього – Фрідріх Вільгельм не розірве союзу з Карлом Х Густавом). Примирення базувалося на попередній домовленості сторін щодо елекції рос. царя на польс. престол, згоду на яку мав дати найближчий сейм Речі Посполитої. Передумовою вступу Олексія Михайловича на польс. королівство після смерті Яна II Казимира Ваза мало стати прийняття ним спец. рacta conventa (див. Пакти-конвенти), гарантування всіх прав і привілеїв католикам Речі Посполитої, а також реалізація владних повноважень у д-ві особисто, а не через намісника. Протягом першого року після елекції цар мав скликати спец. комісію для врегулювання укр. справ. Причому польс. 0шляхта отримувала право повернутися до своїх укр. маєтків відразу після ратифікації перемир'я.

В.п. дало змогу Польщі деякий час протистояти Швеції. Водночас передбачена договором можливість здобуття царем польс. корони спричинила погіршення стосунків Речі Посполитої з Австрією та папською курією. Відповіддю Швеції і Бранденбургу стало утворення спільно з Трансільванією (істор. область на пн. Румунії) Раднотської коаліції, спрямованої на поділ земель Речі Посполитої.

Для Рос. д-ви перемир'я не дало бажаних результатів, оскільки не були закріплені її територіальні здобутки на тер. Великого князівства Литовського і Корони Польської. Перемир'я призвело до міжнар. ізоляції Рос. д-ви і серйозно ускладнило її стосунки з 0Гетьманщиною. Уряд Б.Хмельницького не визнав умов перемир'я і приєднався до Раднотської коаліції.

У цей час змінилася міжнародна ситуація. На Польщу, скориставшись її слабкістю, напала Швеція. У польській історії цей період сприймають як «потоп». Б. Хмельниць­кий неодноразово робив спроби зблизитися з Карлом X Густавом для походу проти Польщі, хоч союзник Росія, перебу­ваючи в стані війни зі Швецією, зовсім не хотіла зміцнення свого могутнього північного сусіда. Деякі військові підроз­діли козаків разом

 зі шведами завдали поразки полякам, невдовзі після чого гетьман Станіслав Потоцький був змушений визнати себе васалом Карла X Густава. Проте на зміну перемогам прийшли невдачі. Уже 1656 року шведський король зазнав ряду по­разок, що змусило його покинути Варшаву й відступити до бранденбурзького курфюрста.

Улітку 1656 року у м. Вільні між Поль­щею та Москвою  розпочалися переговори про припинення війни. На цих переговорах та­кож обговорювалося питання про призна­чення після смерті Яна II Казимира коро­лем Польщі Олексія Михайловича, який, у свою чергу, зобов'язувався боронити Річ Посполиту від шведів. У вересні 1656 року між Польщею та Росією, але без участі представників гетьмана, було підписане Віленське перемир'я. Тож українсько-російський союз проти Польщі фактично втрачав свою силу. Історики вважають, що в цей час Б. Хмельницький був на шляху до розриву переяславсько-московської угоди. З роздратуванням український геть­ман писав російському царю: «Проте цар, уклавши перемир'я з поляками й маючи намір повернути нас у їхні руки, вчинив з нами безсердечно».

На Чигиринській раді гетьман і козаки присягли один одному боротися за українську справу до останнього подиху. Не розриваючи остаточно Москвою, Б. Хмельницький вдався до відносин з спроби утворити нові коаліції проти Польщі та Криму: зі Швецією, Семиграддям, Молдовою, Волощиною та Литвою. Він уклав антипольський договір із семиградським князем Юрієм II Ракоці, після чого до Галичини на допомогу Ю. Ракоці вирушило 20-тис. козацьке військо на чолі з Антоном Ждановичем.

4. Богдан Хмельницький - одна з яскравих  постатей  української історії. Діяльність цього гетьмана - гнучкого політика, вправного дипломата, досвідченого полковоця - не тільки визначила подальшу долю України, а й відчутно вплинула на європейське політичне життя. Він не лише очолив національно-визвольну боротьбу в Україні, але й зміг об'єднати для цієї мети зусилля різних станів українського суспільства. Це був видатний полководець європейсь­кого масштабу. Він створив одну з найкращих у Європі армій. В історії воєнного мистецтва він сто­їть на одному щаблі з найвидатнішими полководцями XVII ст. - Олівером Кромвелем, Густавом II Адольфом, Яном Собеським, Євгенієм Савойським.

Б. Хмельницький започаткував будівництво Української козаць­кої держави. На звільненій від польсько-шляхетського панування території було ліквідоване маг­натське й шляхетське землеволо­діння, фільварково-панщинну систему господарювання й кріпосни­цькі відносини. Кріпосницькі закони Речі Посполитої перестали діяти в Україні, люди отримали особисту волю й право на спадко­ємне володіння землею та угіддя­ми. Земля перейшла в розпоря­дження Скарбу Війська Запоро­зького. Селянська власність на землю, придбану за правом займанщини, по суті своїй була бур­жуазною, тобто могла бути про­даною, подарованою .

Козацькі господарства пере­ростали в господарства фермер­ського типу, головними ознаками якого було використання найма­ної праці і зв'язок з ринком. Відбувся грандіозний соціально-економічний переворот. Серйоз­них змін зазнали й суспільні відносини в Україні. Життя в Україні організовувалося на осно­ві звичаєвого права, а в містах - Магдебурзького.

Хмельницький здобув визнання в Європі і як полково­дець. Він не тільки створив одну з найсильніших армій, 1 зумівши належним чином озброїти її, а й збагатив воєнне | мистецтво самобутньою тактикою, використовуючи яку,  завдав Польщі найтяжчих поразок за всю її історію. Жовтоводська, Корсунська, Батогзька битви стали взірцем полководського мистецтва.

Богдан Хмельницький вирізнявся й дипломатичними здібностями. Він домігся ізоляції Польщі й налагодив добрі відносини з багатьма сусідніми державами, забезпечив Ук­раїні допомогу Криму, домігся невтручання Туреччини і Трансільванії, змусив Молдову розірвати союз із Поль­щею, готував союз зі Швецією, зав'язав дружні взаємини з Венецією та Австрійською монархією. Б. Хмельницький був видатним дипломатом, який зумів у короткий термін налагодити дипломати­чну службу, паралізувати дії Речі Посполитої по створенню анти­української коаліції ряду євро­пейських держав.

Гетьман був  високоосвіченою людиною. Маючи необмежену владу, він не потребував розкошів і жив дуже скромно. Тільки загальна воєнна розру­ха в період так званої «Руїни» привела Україну до злиття з са­модержавно-кріпосницькою Московською державою.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас