ВСТУП 2
ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДО 1648 РОКУ. ПРИЧИНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В УКРАІЇНІ 3
ВЕЛИКЕ ПОВСТАННЯ 1648 РОКУ І ОРГАНІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 5
БОРОТЬБА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В 1649 – 1657 РОКАХ. МІЖНАРОДНІ УГОДИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 9
БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ В ОЦІНКАХ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ 10
ВИСНОВКИ 14
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 16
ВСТУП
Багато написано книжок та складено пісень про славного гетьмана українського Богдана Хмельницького. Та про нього можна говорити й говорити, бо до нього Україна не знала на стільки розумного та дипломатичного політичного діяча. Богдан Хмельницький зробив перші кроки до незалежної України. Намагався підтримувати добрі відносини з багатьма варварськими сусідами, з якими до нього дуже небагато людей спробували би вести переговори. Богдан Хмельницький вірно розумів, що досягти розквіту неможливо, терплячі постійні навали загарбників. Та гетьман намагався під час перемир’я налагодити збройні сили тогочасної України, якими були козацькі дружини. Але про це все надалі…
У наші часи багатьом політичним діячам не вистачає мудрості та досвідченості у державних справах. Особою Богдана Хмельницького можна пишатися, бо в роки усепоглинаючого безграмоття він зміг отримати гарну освіту, все завдяки власній роботі над собою. З цього можна зробити висновок, що які б не були часи, та розумні люди завжди ціняться на рівні з золотом [1]
ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДО 1648 РОКУ. ПРИЧИНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В УКРАІЇНІ
Народився близько 1595 року на Наддніпрянщині, ймовірно у Чигирині, в родині службовця при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, пізніше чигиринського підстарости Михайла Хмельницького. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, заснованій 1608 року. Опанував польську, латинську мови, писав і говорив тогочасною українською мовою. У 1620 році разом з батьком, старшиною загону охочих стрільців з Чигиринщини, бере участь у поході гетьмана Жолкевського на Молдавію.
У бою з татарами під Цецорою в жовтні того ж року Михайло Хмельницький загинув, а Богдан потрапив у полон, в якому був два роки. Після повернення з полону вступив до Запорозького війська, брав участь у козацьких походах на татар і турків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти 1630, 1632, 1637 років. 1637 року бере участь у битві під Боровицею як військовий писар Запорозького війська. 1638 року у складі делегації їздив до Варшави до короля з петицією про повернення реєстровому козацтву привілеїв. 1640-ві роки.
Стає відомим козацьким діячем, який викликав недовіру у польської влади й популярність на Запорожжі. У березні 1645 року разом з козаками брав участь у битві французів проти іспанців під Дюнкерком (Франція). З квітня 1646 року організовує козацтво та селянство на боротьбу з Польщею. Восени 1647 року скликає таємну нараду однодумців і оприлюднює план повстання проти шляхти. Того самого року за наказом гетьмана О. Конецпольського був заарештований, у грудні того ж року втік на Запорожжя, де активно готує повстання проти Польщі.
Причини й передумови революції.
Н. р. була спричинена комплексом суперечностей політ., соціального, екон. та духовно-культ. характеру, що нагромадилися на серед. 17 ст. в сусп. житті Речі Посполитої, у складі якої після Люблінської унії 1569 опинилася переважна більшість етнічних укр. земель. Польс. еліта намагалася запобігти відродженню укр. держ. життя. Із цією метою не визнавала "руський політичний народ" рівноправним із польс. і литовським, всіляко сприяла покатоличенню й полонізації його аристократії та шляхти. Проводився курс на ліквідацію православ'я й утвердження католицизму. Закривалися церкви й монастирі. Масового характеру набуло зневаження реліг. почуттів віруючих; непоодинокими були випадки примусового навернення в греко-католицизм. Вживалися дискримінаційні заходи щодо укр. мови, гальмувався розвиток освіти.
Загострювалися суперечності і в соціально-екон. сфері. Еліта Речі Посполитої відмовилася визнати "лицарські" права і привілеї козацтва, а з 1638 намагалася ліквідувати його як стан. Інтенсивний розвиток фільваркового госп-ва призвів до неухильного зростання в зх., центр. і пн. регіонах України панщини (3–6 днів на тиждень), повинностей і податків, обезземелення селян, їх закріпачення. Крайніх меж досягли зловживання орендарів (серед останніх доволі виразним був іноетнічний елемент). У 1630–40-х рр. почастішали спроби поширити кріпацтво й фільваркове госп-во на пд. і сх. регіони, більшість населення яких складали ще відносно вільні селяни та козаки, готові померти, захищаючи свої права й свободи.[2]
ВЕЛИКЕ ПОВСТАННЯ 1648 РОКУ І ОРГАНІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
У січні 1648 р. на Запорозькій Січі Б. Хмельницький піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат.
Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорізька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Вже в ході цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмельницького як воєначальника. Успіх досягався завдяки застосуванню різних тактичних заходів: розгрому ворога частинами у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); створення психологічної кризи у війську противника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці).
Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно протистояти польській. Тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад 3 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.
Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя.
Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок і у козаків з'явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну. Багато вчених називають це доленосною помилкою гетьмана. Проте необхідно враховувати, що на тому етапі війни метою українців було реформування державного устрою Речі Посполитої, а ніяк не незалежність України. Окрім цього, українські війська були знесилені, союзники-татари повернулись у Крим. А війна на польській території неминуче б викликала активний опір місцевого населення.
У грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками, які почалися, Хмельницький захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.
Утворення української козацької держави – Гетьманщини
Уже в перший період української національної революції (1648–1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:
– право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;
– незалежність і соборність Української держави;
– генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.
Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною – від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорізької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави – Військо Запорозьке.
Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале („покозачене") селянство та міське населення.
Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя – демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм:
– функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся „чернь", тобто все військо;
– виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана;
– відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам „покозачитися" і стати частиною привілейованої верстви – козацтва.
БОРОТЬБА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В 1649 – 1657 РОКАХ. МІЖНАРОДНІ УГОДИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Бахчисарайський договір (березень 1648р.).Встановлення дружніх відносин Війська Запорізького і Кримського ханства, надання взаємної військової допомоги, заборону татарам спустошувати українські землі й брати ясир тощо.
Замостське перемир'я (20 листопада 1648р.). Головні пункти перемир’я:
амністія повстанцям;
ліквідація Берестейської унії;
відновлення давніх прав і вольностей козацтва тощо.
Зборівський договір (8 серпня 1649р.). Договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини, легалізував самоврядність українських козаків у межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася в козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому.
Білоцерківський мирний договір (28 вересня 1651р.) Згідно з Договором:
польській шляхті поверталися маєтки у Київському , Брацлавському і Чернігівському воєводствах;
територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством тощо.
Жванецьке перемир'я (1653р). Перемир'я, укладене між Б.Хмельницьким і польським королем Яном II Казимиром після Жванецької облоги. За умовами перемир'я Білоцерківська мирна угода 1651 р. скасувалась, а стосунки між Україною і Польщею регулювались на основі Зборівської угоди 1649 р.
Березневі статті (22 березня 1654р.). Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України тощо.
БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ В ОЦІНКАХ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ
Постаті Богдана Хмельницького та подіям Української національно-визвольної революції приділено чимало уваги в українській та зарубіжній історіографії. Дослідження даної проблематики продовжується до сьогодні. Актуальності не втрачають студії присвячені осмисленню ролі Богдана Хмельницького для української історії ХVІІ ст. та значення його діяльності. Більше того зацікавленість проявляли і проявляють історики, які представляють різні держави й відповідно оцінки, висновки, що їх роблять автори, значно різняться.
Так, історія Української національно- визвольної революції (війни у Ю. Мицика), наголошує Ю. Мицик, привертає до себе зростаючу увагу зарубіжних дослідників Німеччини (А. Каппелер, Г. Кумке, Д. Злепко), Канади і США (Ф. Сисин, Ю. Гаєцький), Росії (Л. Заборовський, Г. Санін, Б. Флоря, Т. Яковлєва) і особливо Польщі (З. Вуйцік, Я. Качмарчик, Л. Підгорецький, М. Нагельський, Т. Хинчевська-Геннель, В. Серчик та ін.). Історик зауважує, що переважна більшість дослідників відкинула нав’язуваний із Москви погляд на Переяславську раду 1654 р. як на завершення Української національно-визвольної революції. Ю. Мицик, розглядаючи різні погляди на кінцеву дату Української національно-визвольної революції (1657, 1658, 1659, 1676 рр.), вказує, що найдоцільніше пов’язувати завершення Української національно-визвольної революції з Гадяцьким пактом 1658 р., котрий формально поклав кінець війни проти Речі Посполитої. Переглядає дослідник й питання політичної програми Б. Хмельницького та уряду Української держави-Гетьманщини. Дискусії, наголошує він, тепер точаться переважно навколо питання про час кристалізації плану відродження Української держави. І на його думку, Б. Хмельницький, коли розпочав повстання, вже прагнув до незалежності України, але з тактичних міркувань не згадував про це у переговорах з Річчю Посполитою до початку 1649 р. [5].
Михайло Флоринський, син російського націоналіста Тимофія Флоринського, зображував козаків як найманців, бандитів, Б. Хмельницького називав авантюристом та найманцем, висловлював сумнів у доцільності встановлення йому пам’ятника в Києві або у виправданні тієї «аури національного героя, захисника православ’я і будівничого імперії, яка оточує його ім’я в писаннях патріотично налаштованих російських істориків» [6, c. 691].
У 1963 р. вийшов друком посібник професора університету Берклі Миколи Рязановського, який як вказує Ф. Сисін став стандартом в царині російської історії. М. Рязановський позитивно оцінив діяльність козацтва і самого Б. Хмельницького [6, c. 691].
Важливою стала праця Г. Вернадського, який використав як джерела праці М. Грушевського, Д. Дорошенка, В. Голо- буцького, О. Оглобліна та інших українських істориків. Розглядувані події Г.Вернадський називає українською революцією, національною революцією. Він повторює свою позитивну оцінку діяльності Б. Хмельницького, яку раніше дав у популярному біографічному нарисі. Зауважує про невдоволення гетьмана і козацької старшини Москвою [6, c. 692].
Іван Лисяк-Рудницький головним завданням Б. Хмельницького вважає запобігання розгортанню війни на два фронти. На різних етапах це і укладення союзу з Кримом, щоб уникнути ворогів у тилу, потім домовленості із Москвою, надалі без поспішного розірвання союзу, підкреслює науковець, Б. Хмельницький планує створення союзу із блоком протестантських держав (Швеція, Бранденбург-Прусія, Трансільванія, кальвіністська партія Литви), гетьман відновив зв’язки із Портою та її васалами Молдавією та Волощиною. Ця задумана міжнародна система була спрямована проти Польщі, а також проти амбітних планів Москви [7, c. 74].
І. Лисяк-Рудницький вказує на неточності у праці Лонгворта, що Б. Хмельницький карбував власну монету із власним ім’ям, й те що державу засновану Б.Хмельницьким важко назвати козацькою [7, с. 53].
І. Лисяк-Рудницький зауважує, що оцінки ролі Б.Хмельницького щодо укладення Переяславської угоди 1654 р. є досить суперечливими. При цьому дослідник робить висновок, що і похвала, і звинувачення безпідставні, бо Б. Хмельницький і його оточення не надавали такого значення цим домовленостям. Пізніше виник так званий «Переяславський» міф, який надав нового звучання і ваги подіям 1654 р. [7, c. 74]. Б. Хмельницький і його оточення спершу не думали про вихід із Речі Посполитої. Їхні цілі, вважає І. Лисяк-Рудницький спрямовувалися на задоволення скарг козаків і православних, на здобуття для України якоїсь обмеженої автономії [7, с. 89]. Приблизно від 1650 р. дії Б. Хмельницького, вказує історик, були спрямовані на розрив із Польщею [7, с. 90].
Зенон Когут аналізуючи праці про Гетьманщину, вказує, що перші роботи особливу увагу приділяли великому визволителю гетьману Б. Хмельницькому [8, с. 302], й називає важливим питанням те, чого ж хотів досягнути Б. Хмельницький, укладаючи Переяславську угоду [8, с. 19]. До Переяславської угоди, зауважує дослідник Б. Хмельницькому доводилось благати й умовляти Московію вступити до антипольської коаліції [8, с. 19]. У Переяславі ж гетьман виступав як козацький ватажок, лідер країни, представник найважливіших соціальних груп, а також як захисник православної віри [8, c. 88]. Він, підкреслює З. Когут уклав угоду з царем Московії, за якою в обмін на військову допомогу й гарантію автономії, Б.Хмель- ницький і українська еліта визнавали зверхність царя [8, c. 117]. Українські еліти намагались не підтримувати відкритих зв’язків із Московією, яка часто ворогувала із Річчю Посполитою, і це могла розглядати як державну зраду. Й разом із тим українці усвідомлювали, що Московія лишалася єдиною незалежною і могутньою державою. Деякі представники духівництва почали звертатися до Московії по релігійну, політичну і фінансову підтримку [8, с. 140]. З. Когут вважає, що витоки Гетьманщини знаходяться у 1648 р., коли гетьман Б. Хмельницький очолив Військо Запорізьке під час переможного повстання проти Речі Посполитої і захопив владу над більшою частиною України. 1654 р. згідно з умовами Переяславської угоди Хмельницький передав козацьку Україну у залежність московському цареві [8, с. 83]. Зенон Когут слідом за М. Максимовичем вказує, що Б. Хмельницький у стосунках із московітами називав Україну «Малоросія». Попри це на позначення України в той час вживалося декілька назв «Україна», «Малоросія», «Русь». До Переяславської угоди цар Московії мав титул «цар всея Руси»; після цієї угоди взяв титул «цар всея Великия и Малыя России» [8, с. 148].
Проблеми, що їх підіймають історики вивчаючи українське ХVІІ ст., аналізуючи діяльність Богдана Хмельницького є різноманітними, а також демонструють актуальність, потрібність та перспективність подальшого вивчення даної тематики.
ВИСНОВКИ
Життя Богданове було бурхливе, тяжке й нестерпне. Похід на Галичину літом 1656 року став останнім походом старого гетьмана, потім він став все більше упадати на силах і здоров’ї. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Та Богдан тішився однією думкою, що передає булаву свою гетьманську до рук сина Юраська. Та говорив, що до булави треба й голови. Він пильно наставляв сина на гетьманську справу.
Відтоді хвороба його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер у Чигирині. Ховали його в церкві св. Іллі в Суботові. Але костей Хмельницького там зараз нема, бо кілька літ по тому предводитель поляків Степан Чернецький наказав викинути кості Богдана на глум та наругу. Та не здобув цим слави ні собі ні своїй дружині, бо глумився над кістками чоловіка, якого не міг перемогти живим.
Пам’ять про Богдана зосталася на віки живою і дорогою для козацького війська і нащадків усього народу українського. Народ не забув того добра, що хотів для України славний гетьман. Він оспівав богданові діла в піснях і думах, як ні одного з гетьманів.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
Богдан Михайлович Хмельницький [Електронний ресурс] // Энциклопедия людей и идей [Інтернет-портал]. – Режим доступу: http://www.abc-people.com/data/hmelnickiy-b/ref2-txt.htm (дата звернення 08.10.2017).
Степанков В.С. НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режимдоступу: http://www.history.org.ua/?termin=Natsionalna_revoliutsiia (останній перегляд: 08.10.2017)
Українська національна революція (1648-1676 рр.) [Електронний ресурс] // Вікіпедія [Інтернет-портал]. – Режим доступу: https://history.vn.ua/article/91.html (дата звернення 08.10.2017).
Туранли, Фергад (2016). Історія України в Османо-Турециких писемних джерелах (друга половина XVI-перша чверть XVIII століття. Київ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія". с. 236, 249.
До 350-річчя початку національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. (деякі підсумки досліджень) // http://www.ukma.kiev.ua/ua/nauka/confer/dni_nauki/arhiv/DS_1998/hum_sec /history/ mytsyk.htm
Сисин Франк. Англомовна історіографія Переяславської угоди у ХХ ст. // Переяславська рада 1654 року (історіографія та дослідження). – К. : Смолоскип, 2003. – С. 680-697.
Лисяк-Рудницький Іван. Історичні есе. У 2 т. Том 1. – К. : Основи, 1994. – 554 с
Когут Зенон. Коріння ідентичності. Студії з ранньомодерної та модерної історії України. – К. : Критика, 2004. – 351 с