ЕСЕ
На тему : «Роль міжнародних організацій у становленні глобального права»
Студентки 2 курсу,
Денної форми навчання
Спеціальності 293 «Міжнародне право»
Горелікової Поліни Юріївни
ВСТУП
Актуальність проблеми. У період швидкого розвитку науково-технічного прогресу, неможливе існування держав без їхньої взаємодії. Ця взаємодія може здійснюватися як через економічні, так і політичні відносини. У сучасному світі саме за допомогою міжнародних організацій здійснюється співробітництво між державами. Міжнародні організації не тільки регулюють міждержавні відносини, але і приймають рішення з глобальних питань сучасності. На сьогоднішній день існує багато гострих питань: питання війни і миру, екологія, питання інтеграції держав тощо. Тому кожна міжнародна організація покликана вирішувати зазначені питання.
До недавнього часу міжнародні організації найчастіше розглядалися як інструмент дипломатії. Однак діяльність міжнародних організацій набагато ширше дипломатичних рамок, і вона все більше виходить за межі традиційної інформаційно-координаційної компетенції, набуває власних оперативних функцій, охоплюючи все нові сфери, що представляють інтерес для багатьох, а найчастіше – для більшості держав та людства в цілому.
Метою дослідження є визначити, що таке міжнародна організація та яку роль у глобальному праві вона має.
Для досягнення даної мети потрібно виконати наступні завдання:
Визначити поняття «Міжнародна організація»;
Дослідити історію виникнення;
Розглянути роль міжнародних організацій у становленні глобального права.
Міжнародні економічні відносини реалізуються через їх суб’єкти. До суб’єктів належать підприємства, фірми, держава, приватні особи, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також міжнародні організації. Особливістю міжнародних організацій як суб’єктів системи міжнародних економічних відносин є те, що вони, поряд з державними органами, є регуляторами цих відносин. Крім того, на відміну від державних органів, міжнародні організації виконують регулюючі функції на наднаціональному рівні. Як регулятори міжнародні організації мають великий вплив на розвиток і спрямованість міжнародних відносин, оскільки вони залучають в упорядкований процес чимало держав. По суті, сьогодні майже немає в світі держави, яка не буда б членом якоїсь організації; більшість країн залучена зразу до декількох організацій.
Міжнародна організація - це об’єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил і процедур і діяльність яких виходить за національні кордони.
Утворення міжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головують: міжнародний поділ праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосунки між країнами, глобалізація міжнародних відносин. [1, с.9]
До перших міжнародних організацій часто зачисляють древньогрецькі проксенії та амфіктіонії, які фактично за своїм характером нагадували союзи та об’єднання з визначеними спільними інтересами та принципами функціонування. Характерним явищем у міжнародних відносинах доби середньовіччя та нового часу була наявність військових союзів та коаліцій, головно спрямованих проти тієї чи іншої держави. Тобто, іншими словами, вони були зорієнтовані на здобуття нових ринків та захоплення територій інших держав, а рідше – спрямовані на захист власних територіальних володінь. Загалом XIX ст. стало етапним моментом як у розвитку самих організацій, так і в науковому дискурсі, коли проблематика діяльності та функціонування цих інститутів багатостороннього співробітництва значною мірою почала зацікавлювати науковців. Саме це спричинило введення у науковий і повсякденний лексикон терміна «міжнародна організація».
Наприкінці ХІХ ст. такі вирази, як «Міжнародне громадське об’єднання», «Міжнародний офіс» або «Комісія», широко використовували в науковій літературі, що зумовлено існуванням низки «Комісій», «Союзів», «Міжнародних офісів» тощо. Цей термін цілковито відповідав багатьом тогочасним міжнародним організаціям, оскільки такі об’єднання, відділення або комісії насправді мали чітко розмежовані технічні й адміністративні повноваження. Першим прикладом утворення такого характеру була Комісія щодо річки Рейн в 1815 році, яку утворено відповідно до рішень Віденського конгресу, завданням якої була координація здійснення судноплавства по р. Рейн згідно з правилами щодо міжнародних перевезень. Згодом з’явилася подібна комісія по р. Ельбі в 1821р. і комісія по р. Дунаю в 1856р.. Інститут міжнародних комісій не вичерпувався лише розглядом «навігаційних» питань, а охоплював і низку інших проблем. Серед них можна назвати такі: Комісія державного боргу Туреччини, Комісія для контролю за грецькими фінансами тощо. У сучасних міжнародних відносинах конференції й комісії не лише зберегли своє значення як одна із форм багатосторонньої дипломатії, до якої звертаються за необхідності розв’язання численних проблем міжнародно-політичного характеру. У середині ХІХ ст. створено Поштовий союз, а в другій половині ХІХ ст. – Комітет Червоного Хреста та низку інших організацій.
Термін «міжнародна організація» у науковий дискурс увів шотландський учений-юрист Джеймс Лорімер приблизно 1867 р. в деяких своїх останніх роботах. Праці Лорімера були добре відомими в Англії, а також були перекладені французькою мовою. Німецький публіцист Костянтин Франц 1880 р. виступав із промовою під назвою «Федералізм, як ... принцип ... міжнародних організацій». Отож, вислів набув популярності серед зацікавлених науковців і публіцистів до кінця ХІХ ст. Досліджуючи феномен міжнародної організації, Георг Єлінек в 1882р. зачислив термін «міжнародна організація» до галузі вивчення зв’язків між державами. У Німеччині концепція набула популярності завдяки трактату В. Шукінга під назвою «Організація світу» («Die Organisation der Welt») (1908) [2], яку опубліковано у Франції в скороченому варіанті під назвою «Міжнародна організація». У США вираз «міжнародна організація» набув поширення завдяки появі у підручнику «Міжнародні громадські об’єднання» Пола С. Райнша в 1911р. [3, с. 803–806].
Завершення Першої світової війни та спроби встановлення «справедливого миру» сприяли новому поштовху до розвитку науки про міжнародні відносини загалом та міжнародні організації зокрема. Однією з найвпливовіших у рамках науки про міжнародні відносини ХХ ст. стала школа політичного реалізму, що сформувалася протягом 1930-х – 1940-х років. Її яскравими представниками стали Рейнхольд Нібур, Ніколас Спайкман, Ганс Моргентау, Джордж Кеннан, Арнольд Уолферс, Раймон Арон, Генрі Киссинджер, Збігнев Бжезінський та ін.
Своєрідним маніфестом політичного реалізму стала книга Г. Моргентау «Політичні відносини між націями. Боротьба за владу і мир», що вийшла 1948 р., центральною ідеєю якої стало створення раціональної теорії міжнародної політики. Оскільки кожна держава для максимальної реалізації своїх національних інтересів в умовах анархічного середовища сприяє встановленню на міжнародній арені певного балансу сил, «прагнення до влади з боку ряду націй, кожна з яких намагається або зберегти, або порушити status quo, неминуче приводить до конфігурації, що звуть балансом сил, і політики, націленої на її збереження... Баланс сил і політика, націлена на його збереження, є не лише неминучим, але ключовим чинником у співтоваристві суверенних націй» [4, с. 187]. З погляду політичного реалізму саме баланс сил, а не механізми колективної безпеки, з якими часто пов’язують діяльність міжнародних організацій, є єдиним способом забезпечення миру. Виживання держави, з погляду політичного реалізму, не може бути забезпечено виключно покладанням надії на норми міжнародного права або міжнародні організації. З цього погляду реалісти розглядали міжнародну організацію як систему колективної безпеки, покликану забезпечити мирні відносини між державами [5].
Міжнародні організації виконують кілька основних типів функцій у процесах глобального управління, серед яких науковці виділяють регулюючі, координуючі, контрольні й оперативні функції.
Регулюючі функції полягають у встановленні шляхом рішень міжнародних організацій принципів, правил поведінки їх держав-членів, певних цілей діяльності цих держав та методів і форм їх досягнення, а також у регулюванні відносин з іншими суб'єктами міжнародного права. Одні рішення регулюють відносини між державами та мають силу тільки по відношенню до тих держав, які висловили на це свою згоду. Інші рішення регулюють відносини міжнародних організацій з державами або даних організацій між собою, а також між ними та їх персоналом [1,с. 36, 7,c. 18, 20-21; 8,c.209].
Координуючі функції включають узгодження інтересів учасників міжнародних організацій, що особливо важливо для організацій загальної компетенції. Наприклад, у структурі ООН існує Економічна і Соціальна Рада- спеціальний орган для координації економічної й соціальної діяльності як членів ООН, так і інших її органів та установ [1,с. 36; 7,с. 18, 20-22].
Контрольні функції передбачають контроль з боку міжнародних організацій за відповідністю поведінки держав документам цих організацій. Ці функції включають встановлення фактичного стану справ шляхом вимагання звітів, проведення міжнародними організаціями досліджень на місцях (спостережні місії, інспекції) та його оцінку з точки зору відповідності положенням певних міжнародних документів з наступним вжиттям заходів, у разі потреби, відповідно до інструментів, якими володіють міжнародні організації(резолюції, рекомендації тощо) [1,с. 37;7,c. 18-19; 8,c. 210]
Оперативні функції полягають самостійній реалізації міжнародними організаціями своїх завдань за допомогою їх персоналу та засобів, що знаходяться в їх розпорядженні. Прикладами реалізації оперативних функцій є операції ООН з підтримки міжнародного миру і безпеки або надання технічної, економічної і фінансової допомоги країнам, що розвиваються [1, с. 36; 7,с.19; 8,c.211]
Міжнародні організації виникли в середині XIX століття і до його кінця ці інститути набули статусу важливих центрів міжнародного життя. Першими діючими міжнародними організаціями були організації неполітичного характеру: Міжнародний телеграфний союз (1865), Всесвітній поштовий союз (1874).
Першу політичну постійно діючу міжнародну організацію — Лігу Націй — було створено у 1919 році. її статут, розроблений на Паризькій мирній конференції, став компонентом Версальського мирного договору (1919), який підбивав підсумки Першої світової війни. Основною метою Ліги Націй, що офіційно діяла до 1946 року, було підтримання міжнародного миру та безпеки.
Масове виникнення міжнародних організацій розпочалося після Другої світової війни. Що пояснювалося прагненням націй встановити нову систему колективної безпеки, спрямовувати розвиток світової економіки і, зокрема, транснаціональних корпорацій, шукати шляхи міждержавної інтеграції. Теоретики-міжнародники і багато політичних діячів вважали, що саме міжнародні організації зможуть виконувати функції так званого "всесвітнього уряду", ідея якого була розроблена Іммануїлом Кантом.
На кінець XX століття у світі існувало близько чотирьох тисяч міжнародних організацій, з яких більшість були міждержавними чи міжурядовими.
Існує багато критеріїв класифікації міжнародних організацій. Зокрема, за критерієм компетенції міжнародні організації поділяють на:
1) загальної компетенції, тобто такі, що охоплюють різні сфери співробітництва;
2) спеціальної компетенції—спрямовані на співробітництво держав у певній сфері.
За критерієм можливості приєднання нових членів, міжнародні організації поділяються на:
1) відкриті — вступ до такої організації здійснюється одностороннім рішенням держави про приєднання до відповідного міжнародного установчого договору;
2) напіввідкриті — рішення про вступ приймається більшістю голосів інших країн-учасниць;
3) закриті — прийняття нових держав-учасниць може бути здійсненим лише шляхом згоди всіх держав—членів міжнародної організації.
За характером повноважень виділяємо міжнародні організації:
1) класичні міждержавні (міжурядові), в яких кожна держава-член зберігає всю повноту власного суверенітету;
2) наднаціональні, в яких держава добровільно делегує частину своїх суверенних прав міжнародній організації.
Найбільш популярною є класифікація міжнародних організацій за географічним колом учасників. За цим критерієм організації поділяють на:
1) глобальні, тобто відкриті для участі всіх держав світу;
2) регіональні — відкриті для участі держав певної частини світу;
3) субрегіональні, що охоплюють держави частини регіону.
До глобальних міжнародних організацій відносимо Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Всесвітню торговельну організацію (ВТО) та інші.
Без сумніву, найбільш відомою і, водночас, широкою за складом держав-учасниць та компетенцією міжнародною організацією є Організація Об’єднаних Націй (ООН).
ООН була створена у червні 1946 року, коли на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН як першої політичної універсальної організації, завданням якої було визначено підтримання міжнародного миру та колективної безпеки.
Завдання ООН і принципи її діяльності відображено в преамбулі та статтях 1- 2 Статуту. Ними є підтримання міжнародного миру та безпеки; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дій держав у досягненні цих спільних цілей. Членами ООН є суверенні держави, що утворили організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об'єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд.
Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах Статуту або функцій будь-якого органу ООН і давати відповідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано голоси 8 членів із 15, включно голосів усіх 5 постійних членів (росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У разі загрози миру, порушення миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили держав — членів ООН, надані в її розпорядження. Секретаріат ООН складається з Генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб. [9]
ВИСНОВКИ
Характерною особливістю розвитку людства є постійне вдосконалення технічного прогресу, господарського і культурного життя всіх народів, звідси відбувається підвищення уваги до міжнародних відносин. Звідси виникає необхідність вирішення міжнародних проблем, але не за допомогою військової сили, а через створені міжнародних організацій.
Підвищення ролі міжнародних організацій створює для держав певні гарантії, як у вирішенні різноманітних суперечок, так і в запобіганні військових конфліктів. Існування і створення міжнародних організацій розкриває більш широкі можливості зближення всього людства і сприяє найбільш швидкому розвитку цивілізації. Необхідно відзначити, що на сучасному рівні відносин людство все більше стало спільно вирішувати питання не тільки зростання технічного прогресу, але і про екологію нашої Землі. Вирішуючи питання екології Землі на міжнародному рівні - це означає, що людство вирішує питання майбутнього існування нашої планети.
ООН за допомогою різнобічної діяльності своїх організацій надає технічну та фінансову допомогу для підтримки програм економічних реформ в країнах, що розвиваються, контролюючи неухильно їх виконання шляхом застосування економічних санкцій (припинення фінансування) у разі невиконання програми, примушуючи їх до виконання рекомендацій міжнародного співтовариства:
- Дотримуватися демократичних принципів розвитку;
- Виконувати вимоги міжнародної торгівлі;
- Не допускати зниження життєвого рівня населення країни;
- Проводити заходи щодо захисту навколишнього середовища;
- Йти по шляху роззброєння і т.д.
У сучасному світі саме за допомогою міжнародних організацій здійснюється співробітництво між державами. Міжнародні організації не тільки регулюють міждержавні відносини, але і приймають рішення з глобальних питань сучасності.
Глобальне право - це система правил, принципів та норм, що регулюють взаємодію держав, міжнародних організацій та інших суб'єктів у міжнародному співтоваристві. Воно має на меті забезпечити стабільність, безпеку, співробітництво та захист прав людини на глобальному рівні, з чим і допомагають спрявлятись міжнародні організації.
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
Міжнародні організації : [навч. посібник]/ за ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, Н.С. Логвінової – К. :Центр навчальної літератури, 2009.-223 с.
Schücking Walther. Die Organisation der Welt / Walther Schücking. – Leipzig : Kröner, 1909.
Potter Pitman B. Origin of the Term «International Organization» / Pitman B. Potter // American Journal of International Law. – 1945. – Vol. 39. – № 4. – Р. 803– 806.
Morgenthau Hans J. Politics among Nations. The Struggle for Power and Peace / Hans J. Morgenthau / 6th ed. Revised by Kenneth W. Thompson. – New York : McGraw-Hill, 1985.
Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. 2012. Випуск 30. C. 24–32
URL:https://intrel.lnu.edu.ua/wpcontent/uploads/2015/10/VLNU_Mv_2012_30_6.pdf
Скрипник OM. Історія міжнародних організацій [навч. посібник]/O.M Скрипник - Умань ПП Жовтий О.О., 2011.- 226с.
Суліма Є.М. Глобалістика : [підручник] / Є.М. Суліма, М.А. Шепєлєв.- К.: Вища школа, 2010. - 544c.
Міжнародні організації : сутність і типологія.
URL:http://politics.ellib.org.ua/pages-2676.html