Ім'я файлу: 16.11 дипломатия.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 939кб.
Дата: 30.11.2020
Функції дипломатичних та консульських представництв: спільне та особливе
Роботу виконали студенти гр. ЕМ 17-2 Жмуренко Софія та Чупікова Вікторія
Посольство України  у ВашингтоніСША2018
Дипломати́чне представни́цтво — це особливого роду державна установа, завданням якої є підтримка і розвиток офіційних стосунків з країною перебування і захист прав та інтересів своєї держави, її громадян і юридичних осіб. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. визначає функції дипломатичних представництв з позиції міжнародного права. До них належать такі:
1) представництво акредитуючої держави в державі перебування;
2) захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;
3) ведення переговорів з урядом держави перебування;
4) з'ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування та повідомлення про них уряду акредитуючої держави;
5) заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у сфері економіки, культури і науки (ст. 3).
У міжнародному праві акредитуючою державою називається та, яка направляє в іншу державу своє дипломатичне представництво. А держава, у якій розміщено дипломатичне представництво, іменується приймаючою державою, або державою перебування. Перша й основна функція дипломатичного представництва - представляти акредитуючу державу в державі перебування. Решта функцій дипломатичного представництва взаємопов'язана і взаємодіє з цією основною функцією. Глава дипломатичного представництва е єдиною офіційною особою акредитуючої держави, яка представляє її з усіх питань у приймаючій державі. Він також є старшим посадовцем акредитуючої держави щодо всіх інших можливих представників цієї держави в державі перебування.
  • посол і папський легат, або нунцій;
  • посланник;
  • повірений у справах.
  • Аахенський протокол 1818 р. доповнив цю класифікацію класом міністра-резидента, який посів позицію між посланником і повіреним у справах. Проте цей клас не прижився і Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. використовує триланкову класифікацію. Відповідно до ст. 14 цієї Конвенції глави дипломатичних представництв поділяються на такі класи:
  • послів і нунціїв, що акредитуються при главах держав;
  • посланників та інтернунціїв, які акредитуються при главах держав;
  • повірених у справах, що акредитуються при міністрах закордонних справ.
Вищі дипломатичні ранги (посла і посланника) зазвичай надаються главою держави, інші - міністром закордонних справ. Ранг аташе присвоюється, як правило, випускникам інститутів і факультетів міжнародних відносин під час вступу на службу у відомство зовнішніх зносин. Цей ранг не слід плутати з посадою військового, морського і повітряного аташе, які є представниками військового відомства держави, яка їх призначила, й отримують акредитацію при військовому відомстві держави перебування. Одночасно ці співробітники виконують функції військових радників керівника дипломатичного представництва. Процедура призначення глави дипломатичного представництва регулюється як нормами міжнародного, так і внутрішньодержавного права.
Деякі держави з метою економії коштів використовують практику кумуляції {поєднання) дипломатичного представництва, тобто акредитації однієї особи як глави представництва в іншій або декількох державах одночасно за згодою на це приймаючих держав. Так, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Фінляндії за кумуляцією виконує також функції глави дипломатичного представництва України в Ісландії, а Надзвичайний і Повноважний Посол України в Грецькій Республіці - в Республіці Албанія. Часто практику кумуляції держави використовують і щодо міжнародних організацій. Наприклад, глава дипломатичного представництва якоїсь держави у Франції одночасно призначається офіційним представником цієї держави при ЮНЕСКО, оскільки місцеперебування цієї організації - Париж. 1) відкликання його акредитуючою державою (більшість держав широко використовує практику ротації керівників дипломатичних представництв);
2) оголошення його persona non grata (відбувається це через діяльність, несумісну зі статусом дипломата);
3) розриву дипломатичних відносин між державами;
4) війна між акредитуючою і приймаючою державами;
5) припинення існування акредитуючої і приймаючої держави (або однієї з них) як суб'єктів міжнародного права (наприклад, так було в 1991 р. з НДР і СРСР).
Документом, що оформляє припинення функцій глави дипломатичного представництва, є відзивна грамота, яке вручається главі приймаючої держави дипломатом, який відкликається, або його наступником.
Весь склад співробітників дипломатичного представництва поділяється на три групи: 1) дипломатичний персонал; 2) адміністративно-технічний персонал; 3) обслуговуючий персонал.
  • До адміністративно-технічного персоналу належать економісти, бухгалтери, завідувачі канцелярій, діловоди, друкарки, перекладачі та інші співробітники, які виконують адміністративну або технічну роботу.
  • Обслуговуючий персонал складається з шоферів, ліфтерів, двірників, садівників, кур'єрів та інших осіб, які виконують обов'язки з обслуговування дипломатичного представництва.
  • До адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу можуть входити як громадяни акредитуючої держави, так і місцеві громадяни.
  • Держава перебування у будь-який час може визнати главу дипломатичного представництва або іншого співробітника персоналу небажаною особою (persona non grata), причому ця держава не зобов'язана аргументувати своє рішення. Якщо такий співробітник не залишить в установлений строк державу перебування, то він розглядатиметься як приватна особа, а не член персоналу дипломатичного представництва.
Встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою. При цьому згода, дана на встановлення дипломатичних відносин між двома державами, передбачає, якщо не обумовлено інше, згоду на встановлення консульських зносин. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування тільки за згодою цієї держави. Але консульства функціонують не в масштабах усієї держави, а в межах так званого консульського округу. Консульський округ - територія держави перебування, на якій відповідно до угоди між урядами договірних держав консульська установа (консул) виконують покладені на них завдання. Реалізація консульських функцій за межами округу можлива лише в окремих випадках за згодою держави перебування. Функції консульства:
- захист інтересів своєї держави в державі перебування;
-захист інтересів юридичних і фізичних осіб держави, яку представляє консул, у державі перебування, зокрема представництво інтересів своїх громадян у суді у справах про спадщину і у разі смерті, а також охорона інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб держави в державі перебування, виконання доручень судових органів тощо; - сприяння розвитку у торгівлі, економічних, наукових, культурних зв'язків між своєю державою та державою перебування;
- інформування своєї держави про політичну, економічну, культурну, правову і наукову сфери життя держави перебування;
- виконання прав нагляду та інспекції щодо літаків і суден прапора своєї держави, надання їм у разі потреби допомоги і сприяння;
- видача паспортів і проїзних документів громадянам своєї держави, а також віз, свідоцтв та інших необхідних документів для поїздки до держави, яку представляє консульство, громадянам держави перебування та іноземцям; - легалізація документів.
Держава перебування повинна також забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересування і подорожей по її території. При цьому враховуються правила в'їзду в зони держави перебування з огляду на мотиви державної безпеки. В Україні функції консулів закріплені в Консульському статуті України 1994 року. Можна відповідно виділити наступні групи функцій:
  • функції консула стосовно юридичних осіб і громадян України;
  • функції консула щодо вчинення нотаріальних дій, а також консульської легалізації, консульського збору;
  • функції консула щодо військових кораблів і військово-допоміжних суден Військово-морських сил України;
  • функції консула стосовно суден України, цивільних повітряних суден України;
  • функції консула стосовно засобів автомобільного, залізничного транспорту і суден річкового флоту;
  • функції консула із санітарної, фіто-санітарної та ветеринарної охорони.
  • зателефонувати до консула особисто або до будь-якого співробітника консульської установи України, чи передати інформацію через третю особу, гуманітарну організацію;
  • особисто прийти на консульський прийом;
  • звернутися факсом чи поштою. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, контактний телефон (факс), громадянство та викладено по можливості детально суть проблеми. Таке звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати;
  • направити своє звернення електронним зв'язком на адресу консульства;
  • звернутись до будь-якої офіційної установи або ж до неурядової правозахисної організації з проханням передати відповідну інформацію консулу України.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!

скачати

© Усі права захищені
написати до нас