«Роль медичної сестри в системі диспансерного спостереження»

Ім'я файлу: Роль медичної сестри в системі диспансерногго спостереження.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 15.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
фізіологія.docx
posadova_ins_medsestra_stomat.doc
Лекція_Репродуктивне здоровя_2020 (6).docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«МЕДИКО – ПРИРОДНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МЕДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МЕДСЕСТРИНСТВА

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

На тему: «Роль медичної сестри в системі диспансерного спостереження»

Студентки ІІІ курсу МС 31-24/1

Галузь знань:22 «Охорона здоров’я»

Спеціальність 223 «МЕДСЕСТРИНСТВО»

Плотникової Катерини

Національна шкала_____________

Кількість балів ________________

Оцінка ЕКТS__________________

Члени комісії __________________

Миколаїв – 2023

На сьогоднішній день система охорони здоров’я вийшла на новий та якісний рівень розвитку. Він охарактеризований не лише в можливостю задовольнити потреби населення в наданні медичної допомоги, але і в здійсненні всебічного обстеження та регулярного нагляду за здоров’ям кожної людини. Ще з давніх часів передові вчені та лікарі прийшли до висновку, що попередження розвитку хвороби ефективніше за лікування самої хвороби, з цією метою в Україні було введено диспансеризацію.

Диспансеризація - це важливий метод роботи ЛПЗ, це система динамічного спостереження за станом здорових і хворих людей і вона займала провідне місце в нашій системі охорони здоров’я. Завдяки диспансеризації забезпечувались регулярні медичні огляди і динамічне спостереження за станом здоров’я населення, попередження і лікування захворювань, здоровий спосіб життя, підвищення трудової активності людини.

Диспансеризація – це система охорони здоров’я населення, вона полягає в активному динамічному спостереженні за здоров’ям різних контингентів населення, в вивченні умов життя, праці, забезпечення їх фізичного розвитку. Диспансеризація сприяла попередженню захворювань та виявленню їх на ранніх стадіях розвитку та проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Метою диспансеризації є зміцнення здоров’я населення, підвищення працездатності працюючих та забезпечення активного довголіття людей.

Основними задачами диспансеризації є

вивчення і усунення причин які приводять до виникнення і розповсюдження захворювань;
активне виявлення і лікування захворювань на ранніх стадіях розвитку;
попередження рецидивів та можливих ускладнень захворювань що вже мають місце.

Ведучим закладом в проведенні диспансеризації є територіальні поліклініки та медико-санітарні частини. Центральна роль в організації і проведенні диспансерної роботи належить лікарю. Роль медичної сестри в диспансеризації полягає в тому, щоб допомогти лікарю, вона як помічник дільничного терапевта чи сімейного лікаря бере активну участь у забезпеченні успішного диспансерного нагляду за хворими і здоровими.

Насамперед, медична сестра веде документацію (паспорт дільниці, картотеку контрольних карт диспансерного спостереження), виписує направлення на лабораторні та інструментальні дослідження, готує хворих до планових профілактичних оглядів. Після профоглядів медична сестра забезпечує виконання лікувально-профілактичних заходів щодо кожного хворого, як в умовах поліклініки, так і вдома.

Середній медичний персонал бере участь у проведенні епідеміологічних обстежень на дільниці і профілактиці інфекційних захворювань. Під час патронажу хворих удома проводить індивідуальні бесіди на теми здорового способу життя, профілактичного і раціонального харчування, ролі шкідливих звичок у виникненні тяжких недуг.

Диспансеризація складається з двох етапів.

На першому етапі диспансеризації медична сестра проводила облік чисельності населення на ділянці, визначає віковий, статевий, соціальний склад, складає списки осіб, які спостерігаються в інших лікувальних установах, обстежуваних за місцем роботи, контролює виконання термінів відвідування лікаря. Раніше для забезпечення повноти і своєчасності явки диспансеризованих була важлива робота з картотекою форми №30 - «Карта диспансерного спостереження», що представляла собою картотечний ящик, розділений на 12 секцій - по числу місяців у році. Медична сестра попередньо сповіщала пацієнтів про необхідність з'явитися на прийом до лікаря, про дні та години явки.

Другий етап полягаву профілактичних оглядах, проводився цілий ряд вимірювань (антропометрія, термометрія, спірометрія, в имірювання артеріального тиску, вимірювання внутрішньоочного тиску і ін.) Також готували медичну документацію, організовували при необхідності активне відвідування і обстеження пацієнта на дому. Контролювали виконання призначеного лікування пацієнтами, проводили роз'яснювальну роботу, переконуючи проходити необхідні курси лікування.

Подальша робота медичної сестри полягала у виконанні лікарських призначень, передбачених кожному диспансеризованому, в забезпеченні контролю за виконанням режиму, призначень лікаря. Крім того, медична сестра вивчала умови праці, побуту пацієнта, брала участь в санітарно-просвітницькій роботі.

Алгоритм участі медичної сестри в диспансеризації населення

Список осіб, що підлягали періодичним медичним оглядам, складали за формою 122/о. У них зазначали дату і давали загальну оцінку стану здоров’я пацієнта.

Після уточнення діагнозу заповнювали «Статистичний талон реєстрації остаточних (уточнених) діагнозів» (Ф—025-2/о), робили запис у «Талоні амбулаторного пацієнта в закладі загальної практики — сімейної медицини» (Ф—025-6-1/о) і в медичній картці амбулаторного хворого (Ф—025/о).

Запис у медичній картці амбулаторного здійснював лікар. Він фіксував, що це первинний диспансерний огляд, описував скарги хворого, анамнез, дані об’єктивних методів обстеження, діагноз захворювань відповідно до сучасних класифікацій, план додаткових методів обстеження і лікувальних заходів (амбулаторне, стаціонарне, санаторно-курортне лікування тощо). Обов’язково вказував оздоровчі заходи (звільнення від поза- урочних робіт, відряджень, поліпшення умов праці, додаткова перерва в роботі тощо), потім зазначав терміни диспансеризації. Закінчувався запис словами «Хворого взято на диспансерний облік із приводу певного захворювання». На титульному листі кольоровим чорнилом писали літеру «Д» і дату взяття хворого на облік, проводили маркування картки відповідно до правил дільниці сімейної медицини і нозологічної форми захворювання, з приводу якого хворого взято на диспансерний облік.

Групи диспансерного обліку:

I група - здорові і практично здорові, їх оглядають 1 раз на рік, проводять дослідження загального аналізу крові і сечі, крові на глюкозу, флюорографію, жінкам — огляд гінеколога, усім після 40 років — електрокардіографію;

II група - особи, які перенесли деякі гострі захворювання (ангіна — спостерігання 1 міс, пневмонія — 12 міс, гострий гломерулонефрит — 2 роки). Обсяг обстежень визначають за стандартами, що діють;

III група - особи з хронічними захворюваннями в стадії компенсації;

IV група - особи з хронічними захворюваннями в стадії декомпенсації.

Окремо виділяють осіб, які часто і тривало хворіють (понад 30 днів).

На кожного диспансерного хворого медсестра заводила контрольну картку диспансерного спостереження (Ф - 030/о). Цей документ давав змогу контролювати виконання медсестрою призначень лікаря, своєчасного повторного диспансерного огляду пацієнта.

Якщо пацієнт вчасно не з’являвся на диспансерний огляд, в амбулаторній картці писали причину, а в контрольній картці диспансерного огляду призначали нову дату огляду. Найкращим веденням контрольних карток мало б бути введення в комп’ютер, що дозволяло провести повний аналіз диспансеризації населення на дільниці сімейної медицини.

Ефективність диспансеризації аналізують за низкою показників, що їх вираховують сімейний лікар і медсестра.

Диспансеризація дісталась нам із нашого радянського минулого, як складова системи Семашка. Диспансеризацію дорослого населення за радянських часів регламентував наказ Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) від 30.05.1986 р. № 770 «Про порядок проведення загальної диспансеризації населення», у свій час він був скасований, потім став діяти є наказ МОЗ від 27.08.2010 р. № 728 «Про диспансеризацію населення» (але він втратив чинність 01.07.2018 р. із набуттям чинності наказу МОЗ України від 19.03.2018 р. № 504 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги»), який, безумовно, врахував потреби часу, але суть диспансеризації не змінив.

Міжнародний досвід свідчить, що поширеність чинників ризику основних неінфекційних захворювань серед населення пов’язана з рівнем смертності, а провідним фактором, що визначає здоров’я населення, є спосіб життя. Базовим завданням проведення диспансеризації є раннє виявлення хронічних неінфекційних захворювань (станів), які є основною причиною інвалідності та передчасної смертності населення. Крім того, важливою особливістю диспансеризації є не лише раннє виявлення хронічних неінфекційних захворювань і чинників ризиків їх розвитку, а і проведення профілактичного консультування серед пацієнтів із високим рівнем ризику.

Тож диспансеризація населення — це провідна частина профілактичного напрямку охорони здоров’я і метод активного динамічного спостереження за станом здоров’я населення.

Визначення контингенту населення, що підлягає диспансерному спостереженню, здійснюється лікарями під час амбулаторних прийомів, при відвідуванні хворих на дому, при лікуванні хворих у стаціонарі, під час проведення профілактичних оглядів, метою яких є виявлення патологічних станів і захворювань на ранніх стадіях розвитку.

Ретельне обстеження дозволяє терапевту, педіатру чи сімейному лікарю зробити висновок про стан здоров’я пацієнта та включити його до однієї з диспансерних груп.

Аналіз ефективності диспансеризації — це підведення підсумку за диспансеризацією за рік. Він дає можливість оцінити проведену роботу, виявити недоліки та намітити заходи щодо їх усунення.

Критерії ефективності диспансеризації

Для І групи (здорові) — відсутність захворювань; збереження працездатності.
Для осіб із гострими захворюваннями — повне видужання.
Для осіб із хронічним перебігом захворювання — повнота охоплення населення диспансерним спостереженням; своєчасність взяття на диспансерний облік; повнота проведення обов’язкового мінімуму діагностичних обстежень; частота загострень; кількість випадків із тимчасовою втратою працездатності; первинний вихід на інвалідність; перехід з однієї групи диспансерного спостереження в іншу; смертність.

Щорічний аналіз диспансерного спостереження хворих (у кінці календарного року) становить собою оцінку результатів диспансерної роботи і дає можливість обґрунтовано планувати індивідуальні лікувально-оздоровчі заходи на наступний рік. Крім того, показники диспансеризації дають можливість оцінити якість роботи того чи іншого лікаря, оскільки інших засобів вимірювання поки в Україні не запроваджено. Не запроваджено ні критеріїв якості медичної допомоги/послуги, ні, відповідно, критеріїв її контролю.

Практичне значення мають такі показники диспансеризації, кожен з яких визначається за відповідною формулою:

Повнота обсягу населення диспансерним спостереженням.
Повнота обсягу диспансеризацією окремих нозологічних форм.
Своєчасність взяття хворих на диспансерний облік.
Кількість випадків тимчасової непрацездатності на 100 працюючих у році.
Частка (%) хворих, переведених на інвалідність.
Перехід з однієї диспансерної групи в іншу.

Слід зазначити, що найбільш важливим моментом в організації та проведенні диспансерного обслуговування є правильне санітарне виховання населення. Його необхідно організувати так, щоб воно розуміло суть диспансерного спостереження, свідомо виконувало всі рекомендації лікарів і своїми діями допомагало організації диспансеризації. Бесіда з хворим допомагає в розумінні його особистості: з’ясовує не тільки особливості його професійної діяльності, звичок і уподобань, культурного рівня і соціального стану, але і реакцію на хворобу, соціальні, сімейні та інші проблеми, що виникли у зв’язку із захворюванням.

Прогнозовані позитивні результати діяльності стануть помітними лише при дотриманні певних умов:

системний підхід, який ґрунтується на нормативних документах з чіткими правилами та принципами диспансерного нагляду, а також на даних наукових досліджень. Підхід повинен корегуватися залежно від результатів новітніх досліджень в цьому напрямку
безперебійне функціонування єдиної уніфікованої інформаційної системи обліку диспансеризації населення
створення засад для ефективного використання кадрового потенціалу та матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних закладів

Виконання цих умов можливе лише за наявності тісної співпраці між медичними установами, органами виконавчої влади, громадськими організаціями та науково-дослідними центрами.

Диспансеризація проводиться на базі закладів охорони здоров’я. До цього процесу долучаються навчальні заклади медичного профілю, заклади післядипломного навчання, наукові заклади, органи центральної та місцевої виконавчої влади та інші установи та організації.

Ефективність роботи в цьому напрямку залежить від відповідальності та ефективної праці посадових осіб:

керівників лікувальних закладів
сімейних лікарів та спеціалістів загальної практики — сімейної медицини

Керівник лікувального закладу несе персональну відповідальність за організацію та проведення власне диспансеризації населення, що знаходиться на обслуговуванні ввіреного йому медичного закладу. Саме керівник визначає посадових осіб, на яких покладається відповідальність за якість проведення цієї діяльності. Ним же визначаються підрозділи медичного закладу, що залучаються до процесу. Керівник лікувального закладу повинен повідомити кожного з учасників про завдання та відпрацювати схему взаємодії.

Сімейний лікар відповідає за організацію та проведення диспансеризації. Проте лікар кожної медичної спеціальності в своїй повсякденній роботі проводить відбір контингенту населення, що підлягає диспансерному нагляду, ставить його на облік та провадить надалі весь перелік заходів, передбачених планом на поточний рік за його напрямком діяльності.

Але на сьогоднішній день диспансеризація, як регулярний огляд здорових людей відійшла в минуле. Досвід розвинених країн показав, що така модель не вважається ефективною. На заміну диспансеризації у медичних закладах ввели скринінг - огляд пацієнтів за групами ризику. Такі планові заходи, як флюорографія, вважаються застарілими, і немає необхідності постійно перевіряти всіх людей, у яких немає специфічних показань.Також у МОЗ наголошують, що надмірні радіологічні обстеження є небезпечними, а значна кількість діагностичних обстежень і лабораторних досліджень призводить до накопичення помилкових результатів і подальшого непотрібного лікування.

Натомість, концепція скринінгу в охороні здоров'я, тобто активного виявлення хвороби або стану, що передує хворобі у осіб, що вважаються або які вважають себе здоровими, протягом XX ст. швидко поширилася і на сьогодні широко прийнята в більшості розвинених країн в тому числі і в Україні. При правильному використанні скринінг може бути дієвим інструментом в профілактиці захворювань.

Скринінг - це можливе виявлення прихованої хвороби або дефекту шляхом застосування тестів, обстежень та інших процедур, які можуть бути проведені швидко. Скринінг-тести дозволяють відокремити зовні здорових людей з явними ознаками захворювання від тих, хто, очевидно, не хворий.

Отже, можна прийти до висновку що масова диспансеризація не потрібна, бо, як правило, проводили її формально, пацієнти сприймали такий «похід по лікарях» як примус в обмін на отримання відповідної довідки. Траплялися непоодинокі випадки, коли людина, котра щойно пройшла диспансеризацію й мала довідку, що вона здорова, незабаром приходила на прийом до лікаря зі скаргами на загострення хронічних захворювань.

У нинішніх умовах сімейний лікар зацікавлений в обстеженні пацієнта, який уклав із ним декларацію на медичне обслуговування, оскільки від цього залежатиме рівень його доходу. Коли серед пацієнтів сімейного лікаря буде багато хворих із задавненими онкологічними патологіями, туберкульозом, на нього накладатимуть штрафні санкції, і він втрачатиме в зарплаті. Скринінг набагато ефективніший за диспансеризацію, оскільки це «прицільне» обстеження. Сімейний лікар спостерігає своїх пацієнтів і знає, хто з них належить до якої групи ризику, а це набагато ефективніше, так як скринінг не є примусовим, а відповідальність за здоров’я пацієнта несе перш за все він сам, а потім лікар.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Наказ МОЗ України від 27.08.2010 № 728 « Про диспансеризацію населення».
Наказ МОЗ України від 19.03.2018 р. № 504 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги».
Андрєєва І. М. Диспансеризація - резерви її вдосконалення/І. М. Андрєєва, Н. Т. Комарницька.- Київ, 2009.
Балмасов А .А Диспансеризація/А. А. Балмасов, А. В. Свєшніков.- М.: Медицина, 1999.
Гаджієв Р. С. Основи сестринської справи/Р. С. Гаджієв.- М.: Медицина, 2008.
Енциклопедія медичної сестри. Всі по догляду за хворими в лікарні і вдома/М. Є. Бокеренко [и др.].- М.: ГЕОТАР - МЕД, 2003.
Керівництво для середніх медичних працівників/під ред. Ю. П. Нікітіна, В. М. Чернишова.- М.: ГЕОТАР - Медіа, 2006.
Лісіцин Ю. П. Спосіб життя і здоров'я населення/Ю. П. Лісіцин.- М., 2002.

скачати