Ім'я файлу: Адміністративний менеджмент.docx
Розширення: docx
Розмір: 274кб.
Дата: 21.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
Розширення: docx
Розмір: 274кб.
Дата: 21.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
3 тема
1. Адміністративне планування, сутність, принципи.
Планування – процес, що включає в себе розробку основних напрямів діяльності і розвитку підприємства, визначення потреб у ресурсах та засобах, а також вибір методів і способів реалізації намічених заходів.
За характером управлінської діяльності і обовязком виконання планових задач розрізняють два основні типи планування:
1) Адміністративне – діє в основі в межах організації, спирається на створення і функціонування централізованих норм – правової бази усіх субєктів економіки, а також на прямий контроль бюджету і використання їх коштів.
2) Індикативне – носить рекомендаційний характер, його базовим поняттям є індикатор – інтегральний показник, зо кількісно визначає якісні характеристики процесу.
Індикатори визначаються як параметри границь у межах яких система, що включає організаційні механізми, технологічні звязки, матеріальний і фінансовий потоки може стійко розвиватися і функціонувати.
Таким чимном відмінними рисами адміністративного планування є:
1) Централізований характер.
2) Розробка планів згори донизу.
3) Директивність.
4) Раціональні методи, що використосуються в процесі планування.
2. Види і методи адміністративного менеджменту
Три види адміністративного планування: стратегічне (перспективне), тактичне (середньострокове), оперативне (поточне).
Стратегічне планування – полягає в визначенні головних цілей діяльності підприємства і орієнтації на визначення планових, кінцевих результатів з урахуванням засобів і способів досягнення кінцевих цілей.
Основа стратегічного планування – план: 1. Який допомагає проаналізувати перспективу розвитку підприємства, 2. Здійснює аналіз підприємства у конкурентній боротьбі, 3. Допомагає вибрати оптимальну стратегію на основі аналізу перспектив розвитку. 4. Проведення аналізу напрямів диверсифікованості видів діяльності та визначення очікуваних результатів. 5. Стратегічне планування виражається у формі стратегії підприємства, у якій містяться рішення щодо сфери діяльності, розроблюються основні проекти і реалізується основні показники розвитку підприємства.
Тактичне планування – полягає у визначенні проміжних цілей для досягнення стратегічних цілей і задач, при цьому детально розглядаються засоби і способи вирішення задач використання ресурсів, впровадження нових технологій.
Оперативне планування – здійснюється на основі детальної розробки оперативних планів підприємства та його підрозділів. Оперативні плани реалізуються через систему бюджету або фінансових планів, зазвичай складаються на рік або на більш короткий термін.
Бюджет підприємства – це вираження оперативного планування у грошових одиницях на основі погодження оперативних і фінансових планів з можливістю передбачити кінцевий результат діяльності.
Методи складання планів:
1) Бюджетний метод – базується на складанні звітних і планових бюджетів на підприємстві можуть складатися декілька видів бюджетів, а саме: бюджет виробництва, продажу, матеріальних запасів, готової продукції, комерційний, адміністративний.
Бюджетний метод планування забезпечує: 1. Підвищення ефективності роботи підприємства, 2. Оптимізація розподілу та витрат ресурсів та попередження без господарності, 3. Надійний контроль і оцінку руху витрат.
2) Балансовий метод – базується на взаємному взаємозвязку 2х бюджетів: ресурсів якими буде володіти підприємство і потреб у них в межах планового періоду.
Балансовий метод: реалізується через складання систем балансів, що бувають:
1. За змістом: матеріально речовинні, трудовими, вартісними.
2. За часовим горизонтом: звітні, планові, прогнозні.
3. За цілями: аналітичні, робочі.
Баланс – двостороння бюджетна таблиця у лівій частині якої відображається джерела ресурсів, а у правій їх розподіл. В основі балансу лежить баланс рівняння, зміст якого полягає у тому, що сума залишків ресурсів на початок періоду та їх надходження з внутрішніх і зовнішніх джерел повинна бути рівна сумі їх витрат.
3) Нормативний метод – використовується як самостійний так і в якості допоміжного стосовно балансового, його основою є норми і нормативи.
Норма – це гранично допустима витрата різних ресурсів на одиницю продукції або роботи, що періодично переглядається з урахуванням науково-технічного прогресу.
Норматив – 1. Питому витрату елемента нормування на одиницю результату, 2. Питома величина технічних відходів та витрат, 3. Питомі розміри відрахування та платежів.
Виходячи з того, що нормується виділяється:
1. Норму виробітку, тобто, кількість одиниць продукції, які повинні бути виготовлені за одиницю часу у визначених умовах.
2. Норма обслуговування – кількість одиниць обладнання, площ, робочих місць, що можуть бути обслуговувані одним робітником.
3. Норма часу – визначає його необхідність витрати на випуск умовного обсягу продукції, обслуговування обладнання або здійснення операцій.
4. Норма чисельності – кількість працівників, що необхідні для виконання завдань.
За формою вираження норми, які використовуються у плануванні можуть бути: натуральними, вартісними і часовими.
Нормування ресурсів здійснюється за допомогою наступних методів:
1. Звітно-статистичний метод – обсяг випущений продукції зіставляється з витратами ресурсів на основі чого визначається їх питома вага.
2. Дослідно-виробничий – випробування обладнання, хронометражі операції, що виконуються найбільш досвідченими і підготовленими працівниками, науковій оцінці та узагальнення отриманих даних, що створюються основою для розрахунку норм.
3. Аналітично-розрахунковий – характеризується конструктивними особливостями обладнання, дослідженням потенціалу людської організації який виявлено на основі спеціальних досліджень та якісних характеристик, застосування сировини та матеріалів
4) Математичний метод – зводиться до оптимізації розрахунку на основі різного роду моделей до яких належать: статистичне, лінійне програмування.
Основою з математичного методу виступає – лінійне програмування.
Дані методи дають можливість шляхом вирішення системних рівнянь і нерівнянь знайти оптимальні величини показників у їх взаємному сполученні.
Це допомагає за заданим критерієм обрати найбільш прийнятний варіант функціонування чи розвитку обєкта управління.
5) Найчастіше методи лінійного програмування застосовуються – там де мова йде про оптимізацію витрат та дозволяють: 1. Обрати технології, що дають можливість отримати необхідний обсяг продукції за найменших витрат.
2. Завантаження обладнання, що виконує декілька видів робіт.
3. Скласти маршрути руху транспорту, що дозволяють з одного боку – найбільш повно обслужити клієнтів, а з іншого боку зробити це за мінімальних витрат.
6) До графічних методів варто віднести метод: стійкого планування, що був розроблений в 50х роках ХХст. Для прогнозування управління реалізації та контролем за великими проектами. Вихідним моментом застосування даного методу є визначення тривалості дій (робіт), що повязані між собою для досягнення поставленої мети.
3. Прогнозування і програмування в адміністративному менеджменті.
Прогноз – системне аргументовання уявлень про напрями розвитку та майбутнього стану підприємства
За функціональним призначенням розрізняють види прогнозів: 1) Прогноз майбутнього підприємства за різних варіантів зовнішнього впливу. 2) прогноз напрямів досягнення мети. 3) прогноз проблемних ситуацій, що можуть виникнути. 4)прогноз можливих напрямів прийняття рішень. 5) прогноз стану середовища.
Надійність прогнозів залежить від: строків, новизни, складності та темпів зміни системи
Прогнозування – ймовірне визначення ходу подальших дій
Прогнозування може здійснюватися: 1) до початку процесу планування, паралельно та по завершенню
Складність прогнозування або прогнозування припускає: 1) Аналіз економічних, соціальних та технічних процесів, що відбуваються на підприємстві. 2) Формування бачення майбутнього і визначення труднощів та практичних задач які необхідно вирішити. 3) Обгрунтування і аналіз різних варіантів зміни потенціалу та можливих стратегій їх реалізації
Етапи розробки прогнозування: 1. Визначення потреб у прогнозуванні та його мети. 2) Уточнення характеристики обєкту прогнозування. 3) становлення і аналіз активних факторів прогнозування фонду. 4) формування інформаційної бази. 5) вибір моделей і методів прогнозу. 6) формулювання і оцінка варіантів. 7) розробка рекомендацій щодо прийняття рішень.
Найважливіші методи прогнозування: 1) метод короткостроково прогнозування. 2) метод експертних оцінок. 3) метод мозкового штурму. 4) метод прогнозування сценаріїв розвитку.
За способами обробки і аналізу прогнозування інформації виділяють методи:
статистичні: 1. Побудова і аналіз динаміки рядів, 2. Екстраполяція – перенесення минулого на попереднє,3. Регресійне поделювання.
Логічні методи: аналогія,побудова параметричних рядів, морфологія, матричні моделі
Процес програмно-цільового підходу планування проходить у етапи: 1) розробка загальних цілей. 2) визначення конкретних деталізованих цілей та завдань порівняно за короткий період часу. 3) визначення напрямів та засобів їх досягнення. 4) контроль за досягненням поставлених цілей на основі співставлення планованих показників з фактичними.
Розрізняють такі види управлінської діяльності, що відіграють важливу роль за внутрішньо фірмового програмно-цільового плану: 1) розподіл ресурсів в основі обмеженості. 2) адаптація до зовнішнього середовища. 3) внутрішня координація. 4) усвідомлення стратегій підприємства.
Процес адміністративного планування – охоплює ряд взаємозалежних етапів: 1) аналіз сьогодення та планування майбутнього стану підприємства і середовища.
2) розробка системних цілей підприємства. Постановка цілей – це формування дерева цілей – це структуруване відображення розподілу цілей, за рівнями управління підприємтсва у їх взаємозвязку.
3) конкретизація цілей підриємства через формулювання управлінськх задач. Вимоги до задач: 1 відповідальність цілям функціонування підприємства. 2 простота формулювання і викладення. 3 узгодженість з керівником та виконавцями. 4 закріплення у письмовій формі. 5 реалізм
4) розробка стратегій, тактичних і оперативних заходів і дій, які необхідно здійснити для вирішення завдань різного рівня.
5) визначення строків виконання конкретних заходів
6) встановлення приорітетності, розподів ресурсів і відповідальності між визначенними заходами
7) формування цільової комплексної програми підприємства – системи взаємозалежних стратегічних, тактичних, оперативних планів та програм різного рівня.
8) доведення планів до конкретних виконавців та контролювання їх виконання.
План – документ, що відображає системну взаємозалежність рішень, що спрямований на досягнення бажаного результату.
Програма – це перелік конкретних заходів з вказівкою конкретних виконавців і строків виконання за кожним із запланованих заходів. На основі програм розробляється календарні плани і графіки виконання робіт.
Процедура складання графіків виконання робіт має етапи: 1) розробити кожен крок програми на ряд послідовних подій і стадій, 3що можуть бути представлені наступним чином: дослідження ситуацій, представлення керівникові пропозицій, підготовка дослідно випробувального проекту нового режиму роботи, оцінка результату експерта, доповідь керівника щодо результату, перехід на новий режим роботи.
2) Визначити скільки часу знадобиться на виконання кожної стадії роботи. Час виконання роботи на кожній стадії повинен бути встановлений у календарних днях з урахуванням можливих незапланованих затримок та простоїв
3) Визначення кроків, що можуть виконуватись послідовно, а також інших, що можуть здійснюватись паралельно.
4) Розробка загального календарного графіка
5) уточнення складеного графіка роботи за допомогою включення в нього додаткових заходів
4 тема
Організація структури адміністрації підприємства
Важливою функцією адміністративного управління є організація – це встановлення постійних і тимчасових взаємовідносин між усіма підрозділами підприємства та визначення порядку і умов його функціонування.
Організація як поняття включає в себе 3 основні складові:
Організація (Проектування робіт)
Побудова (Проеткування структури організації)
Побудова системи взаємодії підрозділів та управління ними
Функція організації реалізована двома напрямами:
Адміністративно-організаційне управління
Оперативне управління
Адміністративно-організаційне управління – припускає визначення структури підприємства, встановлення взаємодії і функцій між усіма підрозділами. Надання прав та встановлення відповідальності між працівниками
Оперативне управління – забезпечує функціонування підприємства відповідно до плану
Адміністративний апарат – можна класифікувати з урахуванням функціоналу, що він виконує. До типів адміністративного апарату належить:
Консультативний – в обовязки входить консультування лінійного керівництва в їх області знань
Обслуговуючий апарат – надає керівництву інформацію, що необхідна для прийняття ефективних рішень
Особистий апарат – в обовязки входить виконання того, що вимагає керівництво
Основна проблема, що вимагає рішення при розробці структури адміністрації:
Встановлення правильних взаємовідносин між окремими підрозділами, що повязано з визначенням їх цілей, умов роботи та стимулювання.
Розподіл відповідальності між керівниками
Вибір конкретних схем управління та послідовність процедур при прийнятті рішень
Організація інформаційних потоків
Вибір відповідних технічних засобів
Проблема удосконалення структури адміністрації підприємства припускає: уточнення структури, визначення прав і обовязків кожного керівника та усунення багатостепеневості, та дублювання функцій інформаційних потоків.
Організація діяльності адміністрації припускає:
Розподіл повноважень, обовязків і відповідальності між працівниками адміністрації
Встановлення чітких взаємозвязків між окремими підрозділами підприємства
Закріплення прав, обовязків і відповідальності працівників адміністрації в регламентуючих документах
Делегування повноважень
Повноваження, обов’язки і відповідальність працівників адміністрації підприємства
Офіційні обов'язки бувають: - загальними (визначаються конституцією);
- спеціальними (покладеними вищим керівництвом і ін.);
- службовими ( що випливають із сукупності функцій посади). Службові права й обов'язки керівників регламентуються документами: статут, положення про підприємство та ін.
Неофіційні права і обовязки: - дотримуватися заведеного у підприємстві порядку; - шанобливо відноситися до підлеглих і колег, їх роботи, не підкреслювати недоліки, не висловлювати в присутності інших сумніви в їх здібностях і т. д.; - не перекладати на інших свої обов'язки, але і не виконувати чужі; - не замовчувати досягнення підлеглих і не приписувати собі їх успіхи; - самокритично відноситися до себе, цікавитися думкою інших про свою роботу і поведінку; час від часу задаватися питанням, хотілося б працювати у себе у підпорядкуванні; - піклуватися про особисті інтереси і проблеми підлеглих і колег, їхнє здоров'я, успіхи; надавати їм при необхідності всебічну допомогу; - не допускати фаворитизму.
Повноваження - сукупність офіційних прав і обов'язків самостійно приймати рішення, віддавати розпорядження і виконувати ті або інші дії в інтересах підприємства. Ними наділяється підрозділ або окрема посада у зв'язку з виконанням покладених на них функцій. конкретні доручення посадовій особі або групі.
Кілька типів і видів управлінських повноважень:
- розпорядницькі - їх власники мають право приймати рішення, обов'язкові для виконання тими, кого вони стосуються. Ці повноваження можуть бути загальними, лінійними і функціональними:
- загальними повноваженнями володіють представники вищого керівництва підприємства; вони поширюються на питання постановки цілей, вироблення стратегій;
- лінійні - наявність прямого посадового зв'язку між керівниками і виконавцями. У їх рамках перші пропонують другим, що, коли і де ті повинні робити або, навпаки, не робити, щоб забезпечити досягнення поставленої мети
- функціональні - здійснюються в умовах непрямих зв'язків. Вони припускають прийняття відповідними керівниками обов'язкових для виконання рішень, що регулюють діяльність працівників, безпосередньо підпорядкованих іншим (лінійним) керівникам. Такими повноваженнями володіють головні фахівці підприємства, керуючі відповідними службами (бухгалтерською, кадровою, плановою та ін.);
- рекомендаційні - можуть давати поради керівникам, що їх потребують, яким чином найкраще вирішити питання, але ці поради не носять ініціативного характеру і не є обов'язковими;
- представницькі - дозволяють їх власникам діяти від імені адміністрації; містять у собі:
- контрольно-звітні повноваження - надають можливість здійснювати перевірку діяльності інших співробітників, вимагати від них надання необхідної інформації;
- координаційні повноваження - реалізуються в процесі розробки і прийняття спільних рішень. Особа, що ними володіє, має право погоджувати діяльність суб'єктів і направляти її в русло, що відповідає цілям підприємства. Координаційними повноваженнями наділяються різного роду комітети і комісії, для вирішення складних або спірних проблем;
- повноваження на здійснення зовнішніх контактів і ведення переговорів;
- погоджувальні - їх власник в обов'язковому порядку висловлює в межах компетенції своє відношення до рішень, прийнятих у рамках розпорядницьких повноважень. Погоджувальні повноваження можуть бути застережливими і блокуючими.
Застережливими володіє, наприклад, юрист, що перевіряє відповідність прийнятих рішень діючим правовим нормам, вказує на помилки, що містяться у них, або порушення, і пропонує їх виправити.
Блокуючими - володіє головний бухгалтер. Без його згоди, що оформлюється особистим підписом, рішення, реалізація якого пов'язана з витратою коштів, не може з'явитися.
1 2 3 4