Ім'я файлу: 10505 правка.docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 29.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
2_5195080793566744950.docx


ЗМІСТ

Вступ.........................................……......................……………........….…………….3

Розділ І. Закарпатська преса як об’єкт наукового вивчення: теоретичний аспект

Розділ ІІ. Культура українського слововжитку в газеті «Карпатський об’єктив»……………..

2.1 Відображення орфографічних засад нового українського правопису на шпальтах газети……….

2.2 Граматичні норми в мові газети……………….

Висновки..................................................………………..…………….………...

Список використаної літератури…………………..…………............................

ВСТУП

З кожним роком в Україні виникає все більше нових видань. Деякі з них є досить успішними, часто потрапляючи в руки читачу, а інші на вітчизняному ринку не затримуються надовго і невдовзі просто втрачаються.

Динамічний розвиток ЗМІ, зумовлений демократичними трансформаціями в нашій країні, лібералізацією суспільних процесів, відсутністю політичної цензури, пропагує нагальну вимогу більш глибокого теоретичного розуміння місця, ролі, фахового рівня, тематичної направленості та багатьох інших чинників періодики. В сьогоденний період розвитку українського суспільства успішне віднайдення рішення щодо політичних, економічних і соціальних завдань все більше перебуває в залежності від дії такого суб'єктивного чинника як соціальна активність особи.

Періодичні публікації мають відповідне читацьке направлення, допомагають у дослідженні певного питання, інформують про підсумки проведених наукових вивчень чи про конкретні події у світі, тлумачать у доступній формі бази наукових знань, є базовим елементом дозвілля.

Варто відзначити, що кожне періодичне видання має власне цільове призначення - головну рису, що окреслює відмінні риси конкретного видання. Від цільового призначення залежить обсяг, характер викладу матеріалу, будова та оформлення того чи іншого видання.

Широкі можливості друкованих періодичних видань провокують необхідність досліджувати механізми їх функціонування і розвитку, ефективність впливу на реципієнта.

Було визначено, що при розповсюджені і доступності інформація стає важливою умовою і засобом виконання практично будь-якої соціальної активності: суспільно-політичної, пізнавальної, трудової та інших. Але це відбувається тільки тоді, коли суть і форма періодичних видань трансформується відповідно до інформаційних зацікавлень і вимог осіб.

Дана тема є досить популярною і не менш цікавою, адже періодичні видання мають дуже багато інформації, яка може застосовуватися в найрізноманітніших сферах нашого життя. 

Метою курсової роботи є комплексна характеристика стилістичних особливостей мови сучасних засобів масової інформації, дослідження особливостей її формування.

Об’єктом дослідження є система сучасної української мови.

Предмет дослідження – стилістичні, семантико-структурні, словотвірні та функціональні особливості мовних одиниць мови українських ЗМІ, на матеріалі випусків газети «Карпатський об’єктив»..

Виходячи з мети та предмету дослідження, визначимо головні завдання роботи:

1. проаналізувати становлення закарпатської періодики та формування національної думки;

2. дослідити граматичні особливості газети «Карпатський об’єктив»;

3. дослідити орфографічні проблеми газети «Карпатський об’єктив»;

4. проаналізувати мову газети «Карпатський об’єктив.
Методи: Основним методом роботи є описовий, що містить стилістичне та лінгвістичне спостереження, аналіз і систематизацію мовних явищ. Також застосовано метод компонентного аналізу порівняння базових і похідних синтаксичних побудов та функціональний метод для визначення стилістичного навантаження мовних одиниць.

Теоретичне й практичне значення дослідження. Робота може бути застосована в підготовці теоретичних курсів із дослідження стилістики літературної української мови в журналістиці, а також для формування нових наукових робіт з питання розвитку мови українських ЗМІ.  

Підсумки даної роботи можуть бути застосовані у підготовці до семінарських та практичних уроків, а також для планування матеріалів для конференцій, спецкурсів тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, двох підрозділів, висновків та списку використаної літератури. 

Розділ І. Закарпатська преса як об’єкт наукового вивчення: теоретичний аспект

Доповнення суспільних функцій української мови з відданням їй статусу державної має на меті збільшення уваги до проблеми літературної мови. Згідно з Законом про засоби масової інформації, офіційною мовою є українська літературна мова, тобто сталий, ідеальний тип загальнонародної мови. ЗМІ формують для функціонування української мови особливу сферу, де сказане слово має значну морально-етичну вагу, де для слова виробляється своє естетичне мірило.

На думку О.А.Сербенської, саме мова цієї сфери найбільш причетна до формування спеціального морального середовища, та стихія цієї мовленнєвої сфери має вплив на утворення особистості громадянина, виховання його політичної культури [11, с.7].

Мова на сторінках газети, відтворюючи те, що притаманно для мови як системи в загальному її вигляді, найбільшою мірою окреслює соціальну практику народу і його поодиноких репрезентаторів, можливо, найбільше відзначає рівень духовної культури людства, ту моральну атмосферу, яка говорить про його життєдіяльні сили, вміння до збереження своєї особистості, акумулює в своїх знаках його генетичну силу.

З уваги на те, що періодика найбільш популярний тип друкованої продукції, який, як правило, переступає межі державних кордонів, мова періодики стає тим дзеркалом, у якому видніється стан розвитку літературної мови народу. «Інформаційний вибух» призвів до того, що база для утворення української літературної мови зі сфери художньої літератури (що було притаманно, наприклад, для ХІХ століття) перенісся у сферу ЗМІ, в якій відтворюються усі живомовні функції. Преса відіграє ще одну важливу роль «у розширенні словника мови, в лексичному і граматичному нормуванні, в розкритті стилістичних вмінь» [12, с.5]. А це в свою чергу потребує від працівника зі сфери ЗМІ глибшого розуміння норм літературної мови, розширення запасу слів, доповнення засобів образності й виразності, возвеличення її авторитету як засобу до комунікування багатомільйонного народу нашої держави.

Обов’язково повинна міститись максимальна увага до слова і його значення, велике почуття відповідальності за збереження чистоти і неповторності мови, її граматичної будови. І головна роль у цьому відписується публіцистичному стилю. Як відзначають науковці, на сьогоднішній день в Україні підвищилася кількість ЗМІ. Збільшилася відповідно і вимога культури публіцистичного стилю української мови.

«За останні роки публіцистика зробила колосальний крок у бік відкритості, можливості висвітлювати життя суспільства, не озираючись на цензуру. Проте соціальні, політичні, економічні процеси нашого часу впливають на пресу взагалі і на мову зокрема не тільки позитивно, але й негативно. Свобода слова подекуди сприймається як вседозволеність, зняті всі бар’єри й фільтри на шляху проникнення в літературну мову грубої, навіть вульгарної лексики, значної кількості жаргонізмів», – говорить Олена Тимчук [14, с.36] .

Такий підхід, на думку авторки, не є правильним, так як публіцистика, яка в наш час популярніша, ніж художня література, повинна допомагати розумінню позитивних морально-етичних норм поведінки, виховувати позитивні етичні смаки, мовну культуру. На всіх етапах активності періодики завжди віддавалася увага глибині суті, дохідливості, відкритості і популярності викладу. Особливе місце при цьому має вибір і впорядкування мовних засобів, адже від мови і стилю багато в чому перебувають в залежності популярність публікації, дієвість виступів періодики.

О.А.Сербенська з цього приводу відзначила, що навіть «найправильніша і найглибша думка, якщо вона викладена поганою мовою, може здатися сірою і непривабливою, виявитися перекрученою і врешті-решт не дійти до свідомості читача» [12, с.6].

На думку М.У.Каранської, «українська журналістика має відігравати надзвичайну роль у відновленні повнокровних функцій та у спрямуванні розвитку української літературної мови, у збереженні її багатств» [3, с.7]. Вчена спрямовує нашу увагу на звичні мовні помилки в сьогоденних газетах та журналах: велика кількість використаних іншомовних слів, штампованість мови газет, надмірна стандартизація, недоречне використання діалектизмів, неправильні кальки, порушення прийомів милозвучності, або евфонії.

Питання культури мови українського публіцистичного стилю було підняте ще в ХІХ - на початку ХХ століття. Багато у цьому напрямі здійснили І.Я.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, Б.Грінченко та ін.

Точки зору І.Я.Франка на журналістську справу у загальному плані і на мову публіцистики зокрема відобразила професор Львівського університету О.А.Сербенська. Вона відзначила, що І.Франко залишив у теорії і практиці журналістики дуже цінні спостереження, теоретичні твердження, істинність яких особливо помітна в наш час.

«Проблема загальнолюдського, так сильно розвинена в спадщині І.Франка, — говорить О.Сербенська, — завжди важлива, тому що в центрі уваги залишається людинознавство. Зокрема співзвучна вона пошукам сучасників, коли проблема людини стала однією з центральних, визначає розвиток цивілізації кінця ХХ століття» [12, с.49]. Іван Франко говорив, що в різні часи «всі щирі люди почувають обридження до пустомельщини та фальші, зупиняються і шукають нового ходу» [12, с.52].Він виступав за єдність слова і справи. Журналіст, публіцист у концепції І.Франка — це чесна, порядна людина. Він повинен мати чітку програму, мету своєї активності, чітко окреслені напрями, точки зору, симпатії.

О.А.Сербенська виокремила, що одна з головних тез І.Франка — «це вимога добре знати свою рідну мову, охоче вчитися її, черпати її з усіх доступних джерел, виробляти професійну навичку - думати мовою і передавати нею думки» [12, с.62].

За спостереженнями О.Сербенської, найголовнішою рисою газетнопубліцистичного спілкування Каменяр вважав його вміння мати вплив на реципієнта. «Одночасно, - підмічає авторка,- критикував «утерті шаблони і підтоптані фрази», «шаблоновість думання», «привичку до утертих формул», «в’ялість, нерухливість руху» [12, с.63] .

Питанню культури мови публіцистичного стилю акцентувала свою увагу і Леся Українка, про що ми дізнаємося з окремого підрозділу «Міркування Лесі Українки про науковий та публіцистичний стилі» монографії В.І.Статєєвої [13, с.207-211].

Леся Українка відзначала, що публіцистичний стиль повинен мати унікальний авторський колорит. «У нас, — говорила вона, — люди звикли, що наука та публіцистика мусять говорити мовою сухих, безстрасних мумій, а не живою мовою певної в своїх поглядах людини» [7, с.111]. Мові публіцистичного стилю віддана також колективна праця «Мова сучасної масово-політичної інформації».

Окремі питання культури мовлення засобів масової інформації відображені в посібниках зі стилістики української мови, довідниках із питань культури мови і багатьох роботах А.П. Коваль, П.Одарченка, Н.Д. Бабич, М.У.Каранської, А.І. Мамалиґи, О.Д. Пономарева, Т.М. Розумик, С.В.Грабовської та інших вчених.

Проблемам культури мови сьогоденного газетно-публіцистичного тексту присвятила докторську дисертацію О.А.Сербенська. Вона зуміла прояснити декілька головних тем:

1) про увагу до семантики журналістського слова як потребу дня;

2) про словесні кліше в газетному мовленні;

3) про правильність як комунікативну якість газетного мовлення [12]. Вчена вивчає журналістську мову як атрибут культури, підіймає проблему стереотипу, досліджує середовище словесного штампу, направляє на його соціальну небезпечність.

О.А.Сербенська описує також звичні помилки, притаманні для мови наших українських газет, оберігає від них, відзначає загальновизнане твердження про правильність як комунікативну рису газетного комунікування. Вона, зокрема, відзначає: «У час всевладдя ЗМІ, час, коли звідусіль людину «обволікає» слово, коли постійно підвищується інтелектуальний рівень суспільства, писати стає щораз важче. Відповідальність за якість мовностилістичного оформлення журналістських матеріалів посилюється і у зв’язку з тим, що центр розвитку національної мови, який, наприклад, у ХІХ столітті був у сфері художньої літератури, сьогодні перемістився у сферу ЗМІ» [12, с.5].

Т.А. Коць у роботі «Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації (на матеріалі газет 90-х років ХХ століття)» описала закономірні процеси трансформації лексичної норми на матеріалі газетно-інформаційного стилю 90-х років у порівнянні з знаменитими лексикографічними базами української мови [4].

Що ж відноситься вивчення мови закарпатських ЗМІ, то це питання вимагає детальнішого вивчення. На сьогодні маємо всього декілька наукових робіт Т.М.Розумик, С.В.Грабовської, А.В.Кікало, Г.В.Шаповалової та деяких інших вчених, у яких обговорюються питання нормативності, звичності та експресії газетної мови.

Вивчаючи мову закарпатських ЗМІ у контексті історії української літературної мови, варто брати до уваги суспільнополітичні умови розвитку Закарпаття, які не могли не відзначитися й на функціонуванні літературної мови в цьому краї. Популярними й на сьогодні є питання про роль ЗМІ Закарпаття в утвердженні та розширенні літературної української мови.

Питання розвитку й існування української мови на Закарпатті є одним із найпопулярніших серед регіональних наукових проблем.

Як говорять вчені, саме в час Чехословацької республіки національна періодика доповнилася не тільки кількісно, але й якісно: якщо за час австроугорського керування на Закарпатті налічувалося всього 17 видань, у тому числі 4 — угорською мовою, то до 1923 року їх було вже 35, а до 1938 року — 126 друкованих публікацій українською, російською мовами та «язичієм» [2, с.2]. Але україномовних публікацій було найбільше. Унікальне місце серед них займали педагогічні друковані пулікації «Учитель» та «Наша школа».

«Учитель» (1920 – 1938) — перший педагогічний часопис Шкільного відділу (реферату), посаду редактора якого два роки займав І.Панькевич, потім — С.Бочек, опісля — Й.Пешина і Ю.Ревай. Цей журнал був фаховим виданням, скерованим суто професійній учительській аудиторії. Головною задачею було так зване поєднання прогресивної інтелігенції регіону у справі розширення народної школи. На шпальтах «Учителя» вивчалися популярні питання методики викладання шкільних предметів. Окрім української, тут публікувалися матеріали також чеською й угорською мовами.

Особливе місце в часописі «Учитель» належало й мовним питанням. Творці публікацій весь час говорять, що мовою навчання може бути лише материнська рідна мова. У журналі друкували свої наукові роботи знамениті закарпатські культурні активісти І.Панькевич, Ю.Ревай, К.Чехович, А.Волошин та ін. Уже в квітні 1921 року перший керівник Берегівської української гімназії Андрій Алиськевич у своїй роботі підіймає питання про навчання дітей народною мовою [Учитель.– 1921.– № 4.– С. 52].

Часопис «Учитель» використовував у роботі етимологічний правопис, що, на думку М.Штеця, «мав стати тим штучним бар’єром, яким чеська адміністрація намагалася відгородити населення Закарпаття від українців Галичини, Буковини та України» [16, с.184].

Але ще в 1931 році на шпальтах часопису «Учитель» була розміщена стаття К.Чеховича «Мова і правопис», у якій митець, розповідаючи історію правописів «ярижки» і «драгоманівки», висвітлює також поодинокі якості фонетичного правопису і доводить його наукові переваги [Учитель.– 1931.– № 7-8.– С. 139].

Відчайдушно переживаючи за долю української мови, К.Чехович критикує ту частину закарпатської інтелігенції, яка використовує мішанину слів церковнослов’янських, російських та місцевих «замЂсць уживати чистоЂ народноЂ литературноЂ мовы» [Учитель, 1931.– №7- 8. – С.138].

Головна роль в утвердженні української мови на Закарпатті відписується часопису «Наша школа» (відповідальний редактор Іван Васко), що був друкованим стрижнем народовецького педагогічного братства «Учительська громада». Цей часопис послуговувався вже фонетичним принципом правопису. Тематика розміщених статей, повідомлень, художніх текстів цього щомісячного друкованого видання мала повчальний характер. Базою і найважливішою якістю його була безкомпромісність у мовних і національних питаннях. Часопис «Наша школа» боровся за права українського народу, за рідну мову, допомагав її утворенню і розвитку.

Наполягаючи на взаємопоєднанні підкарпатських українців з іншими слов’янськими народами, тобто «на правдивій слов’янській солідарності», Авґустин Волошин у праці «Славянизм і наш народний культурний напрям» виголошує перед освітянами головні завдання: довести до розуміння дитини «свого народнього ґенія, своєї рідньої, так багатої, так гнучкої, формами так розвиненої мови, її літератури, своєї історії і своїх звичаїв» [Наша школа.– 1936.– № 8.– С.7].

Як відомо, літературна українська мова на Закарпатті офіційно утверджується тільки після 1945 року. З огляду на це ми можемо спілкуватися лише про процес формування української літературної мови на Закарпатті, так як мова досліджуваних педагогічних часописів ще за багатьма критеріями різниться від сучасної унормованої і відшліфованої форми загальнонародної мови.

Так, досить видне місце займають діалектизми, що й до сьогодні активно використовуються в українських говорах Закарпаття: хосен “користь”, хворота “хвороба”, звідати “питати”, гейби “ніби”, днешня “сьогоднішня”, ружова “рожева”, табла “дошка”, кілько “скільки”, сесі “ці”, даґде “подекуди”, ніґде “ніде”, иншак “інакше” тощо. Для позначення поодиноких наукових термінів застосовуються лексеми злучник (сполучник), приложник (прикметник). Подекуди зустрічаємо й русизми типу падеж, конечно, окружаючий, средство, ошибки тощо.

Серед фонетичних характеристик мови аналізованих часописів ми бачимо такі риси:

1) непослідовне пом’якшення л у запозичених словах: алькоголь, клясифікувати, колєктивізм тощо;

2) використання літери і в словах іншомовного походження типу презідент, сітуація, Паріж, цітуючи та ін.;

3) послідовне застосування ґ у запозиченнях: маґистр, ортоґрафія, маґазин, ґімназія, лоґічно, педаґоґічний, оксиґен, реґулярно, етноґрафія та багато інших;

У плані морфології варто акцентувати увагу на такі риси:

1) притаманність історично закономірної флексії –и в родовому і давальному відмінках однини іменників сучасної ІІІ відміни: моральности, побожности, лінивости, помочи, склонности, бездіяльности, степени, самостійности, винахідчивости, приналежности тощо;

2) використання запозичених іменників типу контроля, метода, класа в жіночому роді;

3) відсутність подовження м’яких приголосних в іменниках середнього роду на –а (-я) житя, означеня, передаваня, вражіня, достигненя, вихованя, здивованя, пізнаня, почутя, стараня, составленя, що спричинене впливом місцевих говірок;

4) наявність флексії –ови в давальному та місцевому відмінках однини іменників чоловічого роду: братови, сватови, ученикови;

5) сплутування м’якої і твердої груп відмінювання прикметників: порожний, міжнародня, безпосередна, посередна, недавний, народня та ін.;

Описані вище фонетичні, лексичні та морфологічні риси аж ніяк не є показником однакового рівня мови досліджуваних педагогічних часописів, так як тут є суттєві відмінні риси. Найбільш «чистою», тобто наближеною до сучасної літературної, є мова часопису «Наша школа», бо, як відзначили підсумки нашого аналізу, і діалектизми, і описані вище фонетичні та морфологічні специфічні якості тут помітно пропадають, поступаючись місцем нормативним відповідникам.

Що ж до аналізу фразеологічних одиниць на матеріалі закарпатської періодики, то питання про зміни фразем у районній пресі підіймав І.Лазоришин [6]. Але застосування фразеологічного багатства української мови в обласній пресі Закарпаття поки що ніким із вчених спеціально не досліджувалося.

Як відомо, найчастіше піддаються змінам прислів’я, приказки, крилаті вислови, які, до того ж, у стилістиці записують до компетенції фразеології. В українському мовознавстві неоднозначно знаходить вирішення проблема про статус прислів’їв та приказок.

Знамениті вчені (Л.А.Булаховський, Л.Г.Скрипник, А.П.Грищенко та ін.) називали їх фразеологізмами, дотримуючись при цьому широкого тлумачення фразеологізму. Натомість у більшості сучасних українських роботах із фразеології переважає вузьке тлумачення фразеологічної одиниці.

Прислів’я вивчають як «виражене структурою речення народне висловлювання повчального змісту, яке формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду» [1, с.13].

Приказка – образний вислів, часто римований, наближений до прислів’я, але без повчального змісту (може бути компонентом байки або прислів’я) [9, с.123].

Прислів’я і приказки часто записують до афоризмів, а в літературознавстві на їх означення використовують також термін «паремія» [11, с.289].

Поки що не існує загальної точки зору на відмінність між приказками і прислів’ями. На думку одних, прислів’я мають як буквальний зміст, так і переносний («Сова хоч би попід небесами літала, а соколом не буде») або лише переносний («Була би шия, а хомут буде»), а прислів’я – лише прямий («Хто не працює, той не помиляється»). Але численна група прислівно-приказкових виразів містить в собі риси і прислів’їв, і приказок («На батозі далеко не заїдеш»; «На все вважай і на вус мотай»). Інші називають приказками вислови, які, як і прислів’я, мають лише переносний план, але за формою є незакінченими реченнями (незамкнене кліше). Деякі мовознавці взагалі не знаходять різниці між приказками і прислів’ями [15, с.487].

Намагання публіциста застосувати більш експресивні, емоційні мовні засоби формує структурно-семантичні видозміни фразеологізмів, що досягається, на думку М. Яцимірської, «шляхом актуалізації їх звучання, трансформації, переведення в новий семантичний план, контамінації з іншим фразеологізмом; інколи замість одних, узвичаєних складників ФО підставляються інші, незвичні» [17, с.53].

Є різні прийоми трансформації:

  • повна і часткова зміна семантики фразеологічних одиниць;

  • формування оказіонального значення і пояснення його аудиторії;

  • пристосування фразеологізму до певної ситуації;

  • долучення другої частини;

  • синонімічна чи антонімічна заміна елементів;

  • розповсюдження фразеологічних одиниць і долучення до їх складу нових частин тощо [9, с.128 – 130].

Проблема заголовка як текстового і позатекстового феномена була і є в полі пильної уваги багатьох вчених. Його досліджували в найрізноманітніших аспектах: з точки зору типології, функцій, виражальних вмінь, будови, композиційних характеристик тощо.

Сучасне бурхливе розповсюдження інформації й підвищення темпів життя здійснює відбиток і на спосіб ознайомлення з повідомленнями в друкованих засобів масової інформації. Сьогоденний читач часто насамперед вивчає заголовки й підзаголовки газетних текстів, намагаючись віднайти підсумки найголовнішого з того, що має текст. Звідси виникають підвищені потреби до лаконічності й в той же час змістової місткості назв матеріалів, а також їх примітності й впливу на адресата.

Базовою функцією заголовків сучасних ЗМІ стає акцентування уваги читача, викликання його інтересу. Задля цього журналісти використовують найрізноманітніші мовностилістичні засоби, зокрема включення різних шарів лексики обмеженого існування, нелітературних, розмовних компонентів тощо. З огляду на це вивчення практики використання територіально окресленої лексики в заголовкових структурах є популярним.

Як відомо, головне призначення територіально обмеженої лексики в публіцистичних текстах – формування місцевого колориту й індивідуалізація мовлення героїв. Таке тлумачення її функцій цілком може бути організовано й на застосування в заголовкових утвореннях.

Етнографізми або ж широко відомі лексичні діалектизми, використані в назві газетного матеріалу, є дієвим прийомом актуалізації етноспецифіки регіону. Навіть без занурення в текст публікації вони дають змогу віднайти елементи етнокультурної картини світу місцевих жителів. Тож із цього погляду долучення локальної лексики в газетні заголовки є цілком правильним прийомом.

Функціональність діалектизмів у заголовках не обмежена виявом етноспецифіки краю та вимогою до стилізації мовлення героїв. Компоненти місцевої говірки, як живорозмовні частинки в середовищі літературної лексики, допомагають інтенсифікації виражальної здатності заголовка – він акцентує увагу, може здійснювати емоційний, естетично ціннісний уплив на аудиторію. Вважаємо, свідомий вибір такого «чужорідного» елемента в назву публікації, за умови його впізнаваності й достатньої семантичної прозорості, є хорошим експресивним засобом, що покращує ефективність заголовка, направляючи адресата до ознайомлення з матеріалом.

До використання у мовленні ЗМІ діалектизмів, попри їх багатий етнокультурний, мовностилістичний і емоційно-експресивний потенціал, варто усе-таки підходити з розумом. Особливо з огляду на те, що цей тип лексики, будучи територіально обмеженим, деколи вузьколокальним, може формувати труднощі з розумінням у аудиторії, які перебувають у різних місцях Закарпаття. Обласне видання, застосовуючи місцеві слова, має підбирати їх, максимально звертаючи увагу щодо прозорості семантики. Також варто пам’ятати про імовірність різноманітних значень тої самої лексеми.

Отож, з усього вищесказаного випливає, що на Закарпатті в 20-30-і роки ХХ століття, не звертаючи увагу на ідеї «русинства» та «москвофільства», особливе місце займали позиції українізації, які розповсюджувалися до середини 30- х років.

Головну роль у створенні національної свідомості, утвердженні літературної української мови здійснили часописи «Учитель» і «Наша школа». Але раз за разом у виданнях досліджуваних часописів до кінця 30–х років є помітним не взяття до уваги проблем рідної мови. І це неспроста, бо, як говорять історичні факти, в адміністрації шкільництва при керуванні на цей час уже були відверті чехізатори і москвофіли [8, с.237], що не могло не відзначитися і на публікації педагогічних часописів.
Розділ ІІ. Культура українського слововжитку в газеті «Карпатський об’єктив»

2.1 Відображення орфографічних засад нового українського правопису на шпальтах газети

«Карпатський об’єктив» – це інформаційно-аналітичне видання, яке було утворене у березні 2013 року. За цей час вдалося сформувати одну з найкращих на Закарпатті щотижневу друковану газету. Це часопис суспільно-політичної тематики, що публікується один раз на тиждень (у четвер). До друку відправляється у вівторок. Має як поточні новини, так і аналітичну інформацію.

Вже звичними для газети є рубрики: «Політика», «Соціо», «Кримінал», «Економіка», «Історія», «Спорт», «Розваги», «Господиня», «Наші історії», «Бульвар». Також у газеті є детальна телепрограма на тиждень з анонсами найкращих фільмів, дитяча шпальта та колонка оголошень.

Так як газета містить різні вікові категорії (3-15 років – 5%; 15-25 років – 20%; 25-50 років – 45%; 50 – 65 років – 25%; 65 і більше – 5%) її активно передплачують та купують у всіх точках продажу. На сьогодні наклад видання становить 5000 штук. Сигнальний номер вийшов 10 000-им накладом, а тому тираж становив 3500 примірників.

Утім популярність газети динамічно збільшується. За останніми підсумками, «Карпатський об’єктив» належить до трійки найбільш тиражних газет області. Газета поширюється у всіх без виключення містах та селах Закарпаття. Редакція видання говорить, що «Карпатський об’єктив» – це якісне демократичне незаангажоване видання, покликане розтлумачити аудиторії лише правдиву та об’єктивну інформацію.

Розглянувши структуру заголовків №448-453 вищезгаданого часопису, який виходив друком з 7 квітня по 12 травня 2022 року, можна зробити висновок, що в них відсутня будь-яка художність, естетика. Переважно лише сухий виклад матеріалу:

  1. «На парламентських в Угорщині перемогла партія Віктора Орбана», «Наша область продовжує приймати гуманітарні вантажі» (№448);

  2. «Зеленський скасував весняний призов і відклав демобілізацію», «У Франції пройшов перший тур президентських виборів» (№449);

  3. «Ринок нерухомості Закарпаття в очікуванні нового післявоєнного рестарту», «У Великодню ніч запровадили комендантську годину» (№451);

  4. «В області запрацював Ситуаційно-аналітичний центр», «На яку допомогу можуть розраховувати переселенці на Закаратті» (№452);

  5. «До Києва повертаються посольства США та Канади», «Перший ракетний удар по Закарпаттю: усі подробиці» (№453).

Це зумовлено подіями, викликаними російською агресією, газета робить акцент на корисній інформації, а не на розважальному матеріалі.

Тільки в номері 449 («Рожеве диво: мукачівці та вимушені гості міста поділилися враженнями про цвіт сакури») та 452 («Рожева пора») наявні метафори, які дещо відволікають реципієнта від жорстоких реалій буденності та звертають його увагу на цвіт дивовижної сакури в місті Мукачево. Також №450 продемонстрував антитезу: «Прорив Калініної, фіаско Світоліної та виступи інших наших тенісисток» (№450).

Що ж стосовно синтаксичної організації аналізованої групи, то переважають складні речення :

  1. «На Тячівщині перевіряють підприємця, який може бути причетним до продажу гуманітарної допомоги», «На Закарпатті виявили мешканця Києва, який співпрацював з агресором» (№451) – складносурядні означальні;

  2. «Те, що рятує життя: в Ужгороді проводять безкоштовне навчання з надання домедичної допомоги», «Перший ракетний удар по Закарпаттю: усі подробиці» (№453) – безсполучникові.


2.2 Граматичні норми в мові газети

Варто зазначити, шо при творенні заголовків редактори та автори допустилися:

  • граматичних («США передала ношому краї 18 модульних будинків для тимчасового проживання» – прикметник та іменник мали б бути узгоджені в Д. в., а вийшло так, що іменник (краї) вжито в М. в.; «Жителя Тячівщини викрили на резаконному зберіганні наркотиків», «Великодній кошик в Україні у 2022 році подорожчав на чверть», «Мукачівський футболіст грає у другому дивізіоні Чехії» – некоректне використання прийменників);

  • лексичних («У Франції пройшов перший тур президентських виборів» – значення виділеного слова (віддалятися від об’єкта) не відповідає сенсу речення, краще використати лексему відбувся; «Закарпатських угорський інститут отримав акредитацію міжнародного рівня на п’ять років» – відсутність прийменників дизкординує читача, він не розуміє про що йдеться, краще перебудувати («Філія угорського інституту на Закарпатті отримала…»).

Якщо брати до уваги текст статей, то в них є також певні порушення організації тексту:

– лексичні:

  • «Днями в Закарпатському художньому музеї …» (№453, с. 2) – недоречно вжита відмінкова форма іменника, краще – нещодавно;

  • «Депутати проголосували також за питання «Про тимчасові заходи управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області», згідно до яких…» (№452, с. 3) – автори помилились в сполучуваності слів, депутати голосували не за питання, а за закон.

– пунктаційні:

  • «– Життя коротке, а мистецтво вічне» (№453, с. 2) – незрозуміле використання тире перед крилатим висловом, адже це не передача прямої мови;

  • «… – розповідає Олександр Ваш. Тому щотижня пенсіонери, особи з інвалідністю … отримують отримують 5 кг картоплі…» (№449, с. 2) – на мою думку, після «тому» варто поставити кому, адже це речення є продовженням попереднього і виражає причинно-наслідкові зв’язки.

– орфографічні:

  • «Через війну рф проти України зараз наша медична система зосереджена на допомозі бійцям ЗСУ» (№452, с. 3) – абревіатури на позначення федерації пишуться з великої літери, але зазначене явище пояснюється цинічним знеціненням вартості країни загарбника;

– граматичні:

  • «Депутати проголосували також за питання «Про тимчасові заходи управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області», згідно до яких…» (№452, с. 3) – некоректно змішувати форми відповідно до та згідно з.

Підсумовуючи можна сказати, що вищеперераховані типи помилок виникають через неуважність редакторської групи, а не через низький рівень газети на ринку періодики.

 
ВИСНОВОК

У курсовій роботі було виконано дослідження мови сучасних ЗМІ з точки зору редактора.

Варто відмітити, що «мова газети» - поняття багатогранне, так як на сторінках газети є майже всі стилі літературної мови: інформаційна хроніка витримана у діловому стилі, урядові постанови, дипломатичні документи і т. д. - в офіційно-документальному, велика кількість статей про науково-технічні здобутки, статистично-економічні спостереження тощо відповідають потребам наукового стилю.

Деяким жанрам притаманна найбільше публіцистичність (пропагандистські матеріали), в інших «гібридних» жанрах перебувають у певно взаємозв’язку якості публіцистичного і літературно-художнього стилів (нарис, фейлетон), а ще в інших переважають характеристики усного розмовного мовлення (інтерв'ю, репортаж) тощо.

Отож, відтворюючи такі різноаспектні функції, як повідомлення і вплив, мова газети не може обмежитися певними границями одного певного стилю. А це говорить про те, що характеристики функціонування мови у середовищі журналістики окреслюють багато чинників.

Наприклад, поліфункціональність періодики потребує від мови гнучкості, масовість - універсалізації, безперервна динаміка розвитку суспільного середовища - новизни. Тому можна говорити, що форма повідомлення, яку реципієнт не тільки отримує, а й активно розуміє через газету, є непростим актом мовлення, що дає певний шанс вивчати мову періодичного видання як поняття, в якому існують особливі динамічні процеси у зв'язку з її функцією бути методом спілкування в умовах майбутньої демократизації суспільного і покращення рівня культури, в умовах знищення негативних явищ у багатьох сферах суспільного існування.

Але варто звертати увагу на те, що преса формує унікальну сферу для функціонування мови, і всі процеси, які тут відбуваються, не лише показують мовленнєву ситуацію у загальному, а й мають певний вплив на будову самої мовної системи, що, у свою чергу, потребує всебічного розуміння мови, здатності послуговуватися нею і як засобом пізнання, і як інструментом комунікування й передачі інформації, і як базою естетичного розвитку - невід'ємної риси освіченої, усебічно розвиненої особи, а особливо працівників ЗМК.

Але у газетному мовленні, на жаль, виникають численні відхилення від мовностилістичних норм на етапі лексики, фразеології, у системі граматики, що є показником особливих тенденцій, які формуються в умовах білінгвізму та проявляють вміння до переходу в закономірності по причині непростих соціопсихічних процесів, що утворюються через поєднання двох контактуючих мов - української та російської.

Аналіз причин таких відступів у лінгвістичному та екстралінгвістичному планах показує, що вони зумовлюються, зокрема, недостатнім володінням норм літературної мови, впливом просторічних компонентів, усного мовлення, діалектного середовища, в якому перебуває чи з якого вийшов журналіст, міжмовною інтерференцією, особливо на лексичному рівні.

Претензії до мови преси проявляють реципієнти, критично намагаються передивитися свій словесний запас, актив публіцистичних прийомів самі журналісти.

Але тут важливо відзначити, що причини часом негативного відношення до мови газет азуються переважно не в ній самій. Це пов'язано:

• по-перше, з недооцінкою її походження і специфіки;

• по-друге, з тим, що не правомірно співставляти газетне мовлення з мовою, наприклад, художньої літератури.

Судити ж про риси мови періодичного видання варто за її власними законами, точніше характеристиками (це насамперед соціальна оціненість, комунікативна загальнозначущість, особливий характер експресивності), які виокремлюють її як різновид публіцистичного стилю серед інших стилів літературної мови.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія.– Харків: Вища школа, 1983.

  2. Габор В. Закарпатська україномовна преса 20-30-х років ХХ століття у контексті національного відродження краю: Автореф. дис. ...канд. філ. наук.– К., 1997. – 20с.

  3. Каранська М.У. Нумо до праці // Літ.Україна.— 1989.— 6 липня.— С.7

  4. Коць Т.А. Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації : Автореф.дис...канд.філол.наук.— К., 1997.– 17 с.

  5. Кривошеєва Ольга. Питання культури української мови у виданнях української діаспори США і Канади //Збірник Харківського історико-філологічного товариства.– Т.4.– Харків, 1995.– С.169 – 176.

  6. Лазоришин Ігор. Фразеологічні трансформації як засіб актуалізації газетного тексту (на матеріалі районної преси Закарпаття 1998 – 1999 рр.) // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства.– Вип. № 4.– Ужгород, 2001.– С. 295 – 297.

  7. Лист Лесі Українки до М.П.Драгоманова від 3 вересня 1891р. // Леся Українка. Зібрані твори: У 12т.— К., 1978.— Т.10.

  8. Небесник І.І. Українська мова в ґімназіях, учительських семінаріях і торговельній академії Закарпаття в 1919 – 1938 роках //Українська мова на Закарпатті у минулому і сьогодні.– Ужгород, 1993.– С.237 – 244.

  9. Пазяк О.М. Серії дієслівно-іменних фразеологізмів у мові публіцистики // Журналістика: Преса, телебачення, радіо.– 1981.– Вип.10.– С.108 – 119.

  10. Пискач О. Використання діалектної лексики в публіцистичному тексті (на матеріалі закарпатської районної преси) / О. Пискач // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: збірник наукових праць. Вип. 6. Збірник пам'яті Кирила Галаса. – Ужгород, 2002. – С. 281-287.

  11. Сербенська О.А. Мова газети і мовотворчість журналіста в аспекті соціально-культурного розвитку суспільства: Автореф.дис....канд.філ.наук.– Львів, 1992.

  12. Сербенська О.А. Мова преси в контексті перебудови.- К.: УМК ВО при Мінвузі УРСР, 1989.

  13. Статєєва В.І. Українські письменники про проблеми української літературної мови та мовознавства кінця ХІХ-початку ХХст. (На матеріалах спадщини М.Коцюбинського, Лесі Українки та ін.).— Ужгород, 1997.– 406 с.

  14. Тимчук О. Ціннісна переорієнтація суспільства в дзеркалі сучасного публіцистичного стилю // КС.- К., 1996.- Вип.48-49.

  15. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства).– К., 2003. – 448 с

  16. Штець Микола. Роль і місце Івана Панькевича в становленні правопису на Закарпатті і в Східній Словаччині //Матеріали нукової конференції, присвяченої пам’яті Івана Панькевича (23-24 жовтня 1992 р.).– Ужгород, 1992.– С. 183 – 185.

  17. Яцимірська М.Г. Фразеологічні одиниці – важливий засіб образності у мові газети // Вісник Львівського університету: Порівняльно-типологічне вивчення східнослов’янських мов. – 1987. – Вип. 18. – С. 52 – 56.

  18. http://cikave.ko.net.ua/?tag=gazeta

скачати

© Усі права захищені
написати до нас