Ім'я файлу: Християнізація Європи.docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 25.09.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсова тдп.rtf
курслвой Баханастюк (виробництво пудингу із мяса криля).docx


ФОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


РЕФЕРАТ

З дисципліни: «Євроінтеграційні процеси

та збереження національної ідентичності»

З теми: «Християнізація Європи та її значення.

Розкол Європейського християнства»

Виконала:

Студентка групи ЕМ-461

Тимошенко В.О.

Викладач:

Мамроцька О. А.


м.Одеса

2021 р.

ЗМІСТ
ВСТУП.………………………………………………………………….......…..…3

  1. Християнізація Європи………………………………………...……..........5

  2. Значення та наслідки християнізації Європи………………………....…..6

  3. Розкол християнізації Європи………………………….…........…......…...9

ВИСНОВКИ………………………………………………………...…........…....11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………........…............…..12

ВСТУП

Християнство виникло в І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії. З'явилися перші християнські громади, які проповідували про пришестя Бога — Спасителя і встановлення на Землі царства Божого на чолі з Ісусом Христом. У 313 р. імператор Константин дозволив християнам відкрито сповідувати свою релігію й узаконив християнство, яке було проголошено державною релігією у 381 р. Всього лише за три століття християнство перетворилося з віри небагатьох людей на офіційну релігію Римської імперії.

Християнство з'єднало античність і середньовіччя. В епоху середньовіччя воно стало світовою релігією, тоді сформувалася і зміцніла його організація — церква. На початку середньовіччя в Європі не було міцної центральної влади. Тому збільшився вплив римських єпископів. Наприкінці IV — на початку V ст. римський єпископ почав іменуватись «папа», тобто глава церкви. Християнська церква стала називатися католицькою. Очолював її Римський папа — намісник апостола Петра па землі. Загострювалися відносини між східною і західною церквами. Суперництво між константинопольським патріархом і римським єпископом почалося ще в IV ст. після розпаду Римської імперії на дві частини.

Релігія в середні віки панувала над розумом і почуттям людей. Церква відігравала вирішальну роль у формуванні світогляду суспільства та людини. Середньовічна людина не могла уявити собі життя без віри в Бога, в потойбічний світ. Церква міцно підкорила її свідомість. Вважалося, що духовенство керує духовним життям суспільства, відає їхніми душами. Християни глибоко вірили в чудодійну, рятівну силу церкви, сподівалися, що духовенство своїми молитвами врятує їх від хвороб, воєн, не урожаїв та інших бід. І в радощах, і в печалі люди завжди зверталися до Бога, кілька разів на день молилися, обов'язковими були ранкова і вечірня молитви. У середні віки церква мала підтримку з боку держави, звільнялася від податків, мита, військової служби тощо. Вона стала великим землевласником, володіла 1/3 всієї оброблюваної землі в Європі. Панщина й оброк були на землях церкви та монастирів. Перші монастирі виникли на Сході ще в IV ст., а в У-УІ ст. вони поширились і на Заході. В ХІ-ХШ ст. християнська церква в Західній Європі досягла великої могутності, посилилась влада Римського папи. Величезні багатства католицької церкви були основою її сили і могутності в Західній Європі.

ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ ЄВРОПИ
Імператори Константин І і Феодосій І навернули Римську імперію в християнство ще наприкінці IVст. Тоді ж стали християнами й деякі варварські племена на території імперії. Відбулася християнізація варварських племен. У IV ст. почалося навернення до християнства тих варварських племен, які вторглися на території Римської імперії, — вандалів, остготів, вестготів.

Після завоювання Галлії франки прийняли християнство за Хлодвіга, який сам першим з усіх варварських вождів прийняв християнство (498 р.). Церква зміцнювала владу Хлодвіга, який щедро роздавав їй землі. Римська церква активно займалася місіонерством — проповідями своєї віри добровольцями, які несли слово Боже в найвіддаленіші куточки Європи.

У V ст. прийняли християнство ірландці. Прийняття християнства варварами було не просто зміною віри. Воно сприяло знайомству з пізньоримською культурою.

У XII — XIV ст. почала здійснюватися насильницькими методами християнізація полабських слов'ян, пруссів, литовців, балтійських племен.

У християнізації Європи не все відбувалося гладко. Новохрещені нерідко поверталися до своєї прадавньої віри і знову ставали язичниками. Тому християнізація відбувалася тривалий час.


ЗНАЧЕННЯ ТА НАСЛІДКИ ХРИСТИЯНІЗАЦІЇ ЄВРОПИ

У кожному селі було зведено храм, де священик правив службу і виступав з проповідями. Духовенство керувало духовним життям людей — мирян. Громади, що об'єднувалися навколо церкви, називалися парафіями. У великих областях церковними справами управляли єпископи. Єпархії об'єднувалися у митрополію, на чолі якої стояв митрополит на Сході й архієпископ — на Заході.

Очолював церкву в Західній Європі Римський папа. Римськими папами почали називатися з VI ст.. коли Григорій І Великий, який багато зробив для процвітання Риму і Рим був названий містом святого Петра - найближчого учня Христа, проголосив себе його законним спадкоємцем. Таким чином, у У-УІ ст. посилюється паповство. Папи стали не пише духовними, а й світськими володарями Римської імперії.

756 р. в Італії утворилася папська держава, яка проіснувала по 1870 р. Могутність пап зросла за Каролінгів. Папа надав імператорський титул Карлу Великому і весь християнський світ побачив, що влада монарха стає законною лише після папського благословення.

Проте вже в X ст. римські папи втратили свою владу. Німецькі імператори перетворили пап на своїх васалів, дістали право призначати і затверджувати їх.

Християнська церква зосередила в своїх руках величезні багатства. Щоб не допускати дроблення і розкрадання церковних багатств, представникам католицького духовенства в XI ст. було заборонено обзаводитись сім'єю і мати дітей.

Деякі глибоковіруючі християни присвячували своє життя тільки служінню Богові, усамітнювалися у незаселених місцях — лісах, пустелях. Їх називали ченцями. Пізніше ченці почали жити групами в спеціальних поселеннях — монастирях. На чолі монастиря стояв абат. Ченці в монастирі багато молилися, а решту часу працювали, щоб забезпечити себе житлом, одягом та їжею. З часом при монастирях виникли школи, майстерні, де переписували книги. Монастирі ставали важливими центрами освіти та культури в ранньому середньовіччі.

Франкські, а згодом і германські імператори призначали пап. Світська влада привласнила інвеституру — право призначати вищих духовних осіб. А тому загострювалася боротьба між імператорами і папством.

У X і в першій половині XI ст. папська влада була в стані глибокого занепаду. Після утворення Священної Римської імперії в 962 р. папи па сто років потрапили в залежність від імператорів. Було встановлено, що папа може стати па престол лише після присяги імператору. Духовенство втрачало свій вплив.

Папи прагнули підкорити своїй владі государів Європи. В XI ст. розгорнулася запекла боротьба між папою Григорієм VII і німецьким королем Генріхом IV. Папа й король оголосили один одного позбавленими влади. Папа Григорій VII звільнив підданих короля віл присяги на вірність королю. Великі феодали Німеччини організували заколот проти короля той був змушений шукати примирення з папою. Король виру шив до Італії. Папа сховався у замку Каносса па півночі Італії. Протягом трьох днів приходив Генріх IV до стіп замка в одязі грішника, що кається (в одній сорочці і босоніж). Нарешті його впустили до папи і він навколішки вимолив у нього про­щення. Вираз «піти в Каноссу» тепер означає необхідність іти на принципові поступки.

РОЗКОЛ ХРИСТИЯНІЗАЦІЇ ЄВРОПИ

Останнє зіткнення Візантії з Римом сталося в середині ХІ століття і означало повний розрив між Римською та Константинопольською Церквами, який тривав великий період і який пізніше було названо Великим церковним розколом. У 1054 р. закінчується розривом багаторічна дискусія римської та константинопольської церков, кожна з яких наполягала на своїй першості та ортодоксальності. З цього часу існує поділ на православну та католицьку церкви.

Також розкол у християнстві був породжений ще й різним становищем церкви у Західній Європі та Візантії. Відсутність централізованої влади у Священній Римській імперії сприяла посиленню ролі римських пап. У Візантійській імперії патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Західна церква була політично незалежнішою та централізованішою. Особливості історичного розвитку й функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, церковній організації, богослужінні. Тому розкол 1054 року лише організаційно оформив розбіжності, які століттями формувалися між християнськими церквами.

У 1215 р. було організовано інквізицією для боротьби з єресями. На початку X ст. з'явилися такі церковні організації, як ордени. Монахи Клюнійського ордену у Франції суворо дотримувалися обітниці бідності та безшлюбності. Франциск Ассизький у 1209 р. заснував орден францисканців, а Папа римський, прагнучи набути ще більшої влади, у 1216 р. - орден домініканців. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церковного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утворення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визначилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі.

ВИСНОВКИ

Християнізація Європи була довгою та затяжною. Цей процес поєднував у собі як місіонерську діяльність церкви з наверненням у нову віру силою слова, так і силою зброї.

Після прийняття християнства римським імператором Костянтином у IV столітті, Європа стала важливим центром християнської культури, навіть незважаючи на те, що релігія була успадкована з Близького Сходу, а важливі християнські громади процвітали за межами Європи, наприклад, православ'я та Церква Сходу. Християнська культура була важливою силою західної цивілізації, впливала на напрям філософії, мистецтва та науки.

Європа має багату християнську культуру, тим паче, що численні святі, мученики та папи були європейцями. Усі римо-католицькі папи з 741 по 2013 рік були з Європи. Європа об’єднала багато святих християнських місць, спадщин та релігійних центрів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



  1. Дуров В. С. Латинская христианская литература III –V веков. СПб., 2003.

  2. Детальніше на тему християнізації Центрально-Східної Європи в період Візантійської Імперії див. A. Ammann, 2000.

  3. Дыбковская А., Жарын М., Жарын Я. История. С древнейших времён до наших дней. 1995.

  4. A. Kuhar, The Conversio of the Slovenes and the German-Slavs Ethnic Boundary in the Eastern Alps, New York–Washington, 1959


скачати

© Усі права захищені
написати до нас