МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Навчально-науковий інститут економіки і права
Кафедра менеджменту та економічної безпеки
Реферат
З дисципліни
«Україна в історії Європи»
Кирило Розумовський
Студентки 1 курсу
спеціальності 073 Менеджмент
(Менеджмент організацій)
денної форми навчання
Гарасюти Альони Олексіївни
Викладач
д.і.н., доц.,Івангородський К.В.
Черкаси - 2021
План
Кирило Розумовський - останній гетьман України
Реформи Кирила Розумовського
Підсумки
Список використаних джерел
Кирило Розумовський - останній гетьман України
Народився в селі Лемеші Козелецької сотні Чернігівського полку в сім'ї козака Григорія Розума. Молодший брат його, Олексій Розумовський, 1731 року завдяки чудовому голосу потрапив до придворної капели в Петербурзі й став невдовзі фаворитом Єлизавети Петрівни, а після її вступу на престол 1741 року дістав від неї високі чини камергера та генерал-поручика і 1742 року таємно обвінчався з нею. Олексій Розумовський мав великий вплив при царському дворі й домігся багатьох пільг для української старшини, сприяв відновленню гетьманства на Лівобережній Україні. Саме Олексій Розумовський 1742 року забрав свого брата Кирила в Петербург, де він виховувався під опікою О.Сумарокова та І.Єлагіна. У 1743--1745 роках Кирило Розумовський навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга під керівництвом відомих вчених Ейлера та Штрубе. У червні 1744 року разом із старшим братом був удостоєний графського титулу. Після повернення з-за кордону 1745 року одержав чин дійсного камергера. Маючи гарну зовнішність, чудову освіту та приємні манери, швидко завойовує високий авторитет у царському дворі. 1746 року одружується з родичкою цариці Катериною Наришкіною. У 1746 році 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької Академії наук. Йдучи назустріч проханням Олексія Розумовського та української старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 року, і на Глухівській раді в лютому 1750 року за вказівкою цариці гетьманом Лівобережної України було обрано Кирила Розумовського. Під час гетьманства Розумовський здійснював заходи на зміцнення автономного державного устрою України, станових прав і привілеїв української козацької старшини. 1752 року гетьман домігся царського указу про заборону холопства. З перших днів гетьманування К. Розумовський, насамперед, подбав про власне збагачення та соціальне зростання своїх близьких і далеких родичів. Сестрам та їхнім чоловікам надавались сотенні містечка, які до того були завжди вільними. Так, бунчуковий товариш Ю. Дараган (чоловік сестри Віри) одержав м. Бориспіль Переяславського полку, В. Климович (чоловік сестри Агафії) -- м. Срібне Прилуцького полку і м. Олишівку Ніжинського полку, його родич С. Кочубей був призначений генеральним обозним. При К. Розумовському козацька старшина остаточно захопила в свої руки справи місцевого управління і, користуючись родинними зв'язками з гетьманом, спішно привласнювала села, які ще залишалися вільними. Загалом часи гетьманування К. Розумрвського характеризуються як часи панування козацької старшини. Сам Розумовський за 14 років свого гетьманування приїздив в Україну лише кілька разів на короткий час. Постійним місцем його перебування залишалися Петербург і Москва.
Розбудував свою резиденцію в Глухові та Батурині. Без царського дозволу почав роздавати старшині землі, пізніше без погодження з Петербургом призначав полковників. Водночас під тиском царського уряду 1760 року видав універсал, за яким переходи селян дозволялися лише тоді, коли все їхнє майно залишалося на користь поміщика. 1760 року Розумовський відвідав усі полки Гетьманщини й вирішив провести ряд реформ для зміцнення системи управління гетьманської влади. Наприкінці 1761 року, після смерті Єлизавети Петрівни, намагався наблизитися до нового імператора -- Петра III, але невдало. У червні 1762 року бере участь у двірцевому перевороті. Керований Розумовським Ізмайловський гвардійський полк відіграв вирішальну роль у скиненні з престолу Петра III і проголошенні імператрицею Катерини, за що йому було надано звання сенатора й генерал-ад'ютанта імператриці. З 1763 року, після незгод з новим фаворитом цариці, графом Орловим, Розумовський переїжджає в Україну. Виношує плани про спадкове гетьманство, що разом з іншими заходами Розумовського мало на меті зберегти державно-політичну автономію України в складі Росії. Розумовський розробляє спеціальні пункти щодо цього і пише на ім'я Катерини II чолобитну. Катерина II, викликавши Розумовського до Петербурга, змусила його подати прохання про звільнення від гетьманства, що було затверджено указом від 10 листопада і сенатським указом від 17 листопада 1764 року, за якими скасовувалося гетьманське правління й створювалася Малоросійська колегія на чолі з графом П. Румянцевим.
Запорозька Січ підпорядковувалася владі колегії. Колишньому гетьманові заборонено перебувати в Україні, і Розумовський від'їжджає за кордон, склавши перед цим функції президента Академії наук. Лише після 11-річної перерви йому дозволили з'явитися в Україні. З 1794 року він постійно живе в Батурині, де присвятив себе будівництву церков та палаців у своїх маєтках -- Батурині, Баклані, Почепі, Яготині. 1803 року К.Г.Розумовський помер на 75-му році життя. Похований у батуринській Воскресенській церкві.
У 1734 році царський уряд, скориставшись смертю гетьмана Данила Апостола, у черговий раз заборонив вибори гетьмана, і для управління Лівобережною Україною було запроваджено тимчасове Малоросійське правління, яке згодом було перетворено на Правління гетьманського уряду. До його складу входили: царський резидент князь Олексій Шаховський (до 1738 року фактичний голова Правління) з двома російськими урядовцями та генеральний обозний Яків Лизогуб з двома українськими старшинами. Правління гетьманського уряду ще більше обмежило автономію Лівобережної України. Вирішальним поштовхом до прийняття Єлизаветою рішення про відновлення в Україні гетьманства, яке вже давно визрівало на домагання Олексія Розумовського й впливових у Петербурзі полковників Гудовича, Ханенка та Лизогуба, стало ускладнення міжнародного становища Росії в час, коли на заході назрівала війна з Пруссією, а на півдні -- з Туреччиною. Тому 22 лютого 1750 року в Глухові, у присутності великого зібрання глухівців, представників усіх десятьох козацьких полків, старшин, духівництва та російського посланця графа Гендрікова, Кирила Розумовського було обрано гетьманом. Під час Ради сам Розумовський був у Петербурзі. У своїй присязі, даній Єлизаветі Петрівні у двірській церкві, він зобов'язувався бути «вірним, добрим і слухняним рабом і підданцем і народ малоросійський до вірності і послуху приводити».
Вважав відновлення гетьманства можливістю відродження й зміцнення української державності. Хоч Розумовський був найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, він, на відміну від багатьох його попередників та сучасників, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв'язки, зокрема й родинні, між впливовими українськими старшинами. Прагнучи зміцнити гетьманську владу, він через шлюби своїх дітей поріднився з Журавками, Кочубеями, Апостолами, Галаганами, Валькевичами, Дараганами. Гетьман без дозволу царського уряду роздає старшині у володіння вільні маєтності, сотенні містечка й села.
Ще з часів Петра I полковники в Україні призначалися лише за погодженням з царським урядом. Гетьман Розумовський, використовуючи своє становище при царському дворі, почав сам призначати своїх прихильників на ці посади. Під впливом гетьмана з'явився царський указ від 13 січня 1752 року, який забороняв поширення на українське населення стану холопства, а тих, хто переступав цей указ, оголошено було злочинцями й ослушниками. Без дозволу гетьмана заборонялося чинити арешти українців, окрім карних злочинців. Для підтримання встановлених правил та з метою запобігти порушенням указу Розумовський запровадив при своєму дворі особливу канцелярію для приймання листів, скарг, прохань і документів від населення, що було якісно важливим кроком у запобіганні зловживань старшин та царської адміністрації й сприяло зміцненню автократичної влади гетьмана. Крім того, Розумовський вів доволі самостійну економічну політику, сам встановлював митні збори й не посилав звіту в Петербург. Він навіть почав реформувати армію, вводити однострій -- голубі мундири -- у полки.
Таке очевидне порушення даної Розумовським присяги спричинило те, що вже у березні 1754 року імператриця спеціальним указом заборонила гетьману призначати полковників, залишивши йому право відбирати кандидатури з-поміж старшини. Його зобов'язували надсилати докладні звіти стосовно всіх прибутків та видатків. Того ж 1754 року було ліквідовано всі діючі в Україні внутрішні митні збори. 1756 року, щоб остаточно підірвати автономічні прагнення гетьмана, українські справи було перенесено з Колегії іноземних справ до Сенату, а 1761 року від Гетьманщини було відокремлено Київ, який підпорядковувався Сенату.
Така була відповідь царського уряду на прагнення Кирила Розумовського зміцнити автономію України. Репресивні заходи були прискорені провокативною анонімною «Запиской о Малой России», в якій автор намагався довести існування в Україні сепаратистських віянь і обгрунтовував необхідність радикальних змін у її управлінні. Попри все це Розумовський, що мав при дворі могутніх покровителів і підтримував зв'язки з найвищими сановниками Росії, все-таки намагався й далі зміцнювати місцеві та центральні органи управління в Україні.
Реформи Кирила Розумовського
Заходи з відновлення самостійних дій державно-адміністративних органів України К.Розумовський, ставши гетьманом, домагався від уряду повернення Україні її прав. У жовтні 1751 року внаслідок його постійних і настійних прохань Україна була виведена з відомства Сенату й передана Колегії іноземних справ, як було раніше, передано під управління гетьмана і Запорізьку Січ, яка від 1686 року підпорядковувалась царському уряду, та Київ, який був до того у відомстві російській воєвод. З України було виведено царські війська, скасовано владу царських урядників. Кирило Розумовський почав сам призначати полковників і роздавати їм землі. Своєю столицею він обрав місто Батурин, а його резиденція знаходилась у Глухові.
Заходи зі зміцнення позицій української шляхти: Посилення позиції української козацької старшини, якій надавалося право керувати гетьманщиною за відсутності гетьмана, який надовго виїжджав у Санкт-Петербург. Великого значення набула старшинська рада, яку регулярно почали скликати в Глухові і яка за сприятливої політичної ситуації могла розвинутися в парламент. На одній з таких рад було поширено промову "Про поліпшення стану Малоросії", яка виражала шляхетські настрої того часу (термін "шляхетство" став офіційною назвою козацької старшини) - консервативні: зберігаючи козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої, а на перешкоді були посполиті які переселялися з місця на місце. Тому гетьман Кирило Розумовський видає декілька універсалів про обмеження прав переходу селян, але в той же час було відкрито ширший доступ до старшини представникам духовенства, міському патриціату тощо.
Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, тому Кирилу Розумовському не вдалося дістати право дипломатичних зносин. Особливому контролю підлягали фінансові справи, хоча гетьман і домігся зменшення податків і дбав про розвиток торгівлі і промисловості: "Я, граф Кирило Григорович Розумовський... гетьман... принял иноземца машинных дел мастера... Строить ему, где повелено будет, всякие машины и мельницы водяные…"
Реформа судочинства: Найрішучіші заходи, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, випали на 60-ті роки ХVIII століття, коли гетьман відвідав всі полки. Першочергового вирішення вимагало судочинство. Його реформування розпочав ще П.Полуботок і продовжив Д.Апостол, за гетьманування якого "Права, за якими судиться малоросійський народ" (складені комісією Борозки у 1743 році) не булл затверджені Сенатом. Тільки за Кирила Розумовського зведення законів повернуто на доопрацювання. В 1760 році видано гетьманський універсал про реформу судочинства (див. схему).
Генеральний суд (12 осіб) 2 генеральних судді +10 виборних осіб із старшини кожного полку судовий повіт земський суд (цивільні справи) гродський суд (кримінальні справи) підкоморський суд (земельні справи)
Універсалами 1763 року гетьман дозволяв полковим канцеляріям та прохачам-чолобитникам звертатися безпосередньо до Генерального суду, що зменшило кількість судових інструкцій. На виконання універсалів Розумовського у містах із значкових товаришів або сотенної старшини почали обирати возних. Спроби гетьмана відродити колишню систему судочинства Речі Посполитої свідчили про його прагнення перетворити Гетьманщину на цивільну шляхетську державу.
Реформа у війську та заходи з реформування культури і освіти
Великі задуми були у гетьмана стосовно освіти. В усіх полках почали діяти школи для обов'язкового навчання козацьких дітей від 12 до 15 років, де, крім загальних знань, вводилася військова підготовка. Гетьман планував оновити на європейський зразок Києво-Могилянську академію та відкрити у Батурині університет, план заснування та діяльності якого був детально розробленій на 1760 рік: мало діяти дев'ять кафедр, три факультети, друкарня.
Кирило Розумовський, вихований в царському оточенні, прагнув влаштувати життя в Україні подібне до столичного, тому й намагався перетворити місто Глухів на значний культурний центр. Тут був побудований палац з англійським парком, французький пансіон для дітей старшини. У місті відбувались концерти італійської опери.
За проектом Лубенського полковника Івана Кулябки проведено реформу козацького війська. Полки перетворювалися на регулярні. Запроваджувалася муштра за іноземним зразком, вводилася уніформа - синій мундир з червоним коміром, білі штани-різнокольорові шапки для кожного полку. Обов'язковим набором зброї були рушниця, шабля й спис. Удосконалювалась артилерія.
Підсумки
Але гетьман не встиг втілити в житія всі свої задуми.
Попри те, що Розумовський не був продовжувачем бойової слави своїх попередників-гетьманів, він усе-таки завдяки своїй цілеспрямованій державницькій діяльності й прагненню зберегти автономію України залишився в пам'яті нащадків як один з мудрих і освічених зверхників, а його час увійшов в історію як «золота осінь» автономії України.
Не зважаючи на те, що Кирило Розумовський безпосередньо допомагав Катерині II зійти на престол, імператриця, довідавшись про зміст чолобитної козацької старшини: відновити втрачені Україною вільності і зробити гетьманство спадковим за родом Розумовських, обурилась і навіть хотіла заарештувати гетьмана. Кирила Розумовського викликали до Петербурга і вимагали зректися гетьманства добровільно. Використовуючи свої зв'язки гетьман, намагався якось залагодити справу, але відверто протестувати не наважився. У жовтні і 764 року Кирило Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження, а імператорським наказом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 року його звільнено від гетьманства.
Позбавлений гетьманства, а також права проживати в Україні, К. Розумовський тривалий час перебував за кордоном, жив у Петербурзі, Москві. Лише 1794 р. переїхав на постійне проживання в Батурин. Доживав вік одинаком.
Похований у церкві Воскресіння Христового, відбудованій ним на руїнах мазепинської церкви (зруйнованої під час розгрому Батурина у 1708 р. О. Меншиковим). На могилі поставлено мармуровий пам'ятник з гербом і горельєфним погруддям гетьмана (в профіль), а на пам'ятнику -- чаша. На могилі напис: «Здесь покоится тело его сіятельства господина генерал-фельдмаршала, сенатора, действительного камергера й орденов россійских святаго апостола Андрея Первозванного, святаго Александра Невского, польскаго Белого орла і голстинскаго святыя Анны кавалера графа Кирила Григоріевича Разумовскаго, родившагося в 1728 году марта 18 дня, скончавшагося в Батурине а 1803 году генваря 9-го, в семьдесят четыре года, девять месяцов и двадцать два дни».
Список використаних джерел:
1. Велика історія України: У2-х томах: Том ІІ.-К: Глобус, 1993. - с. 131-132.
2. Власов В. Історія України: Підручник для 8-го кл. загально освіт. нав. закл. - К: Генеза, 2002. - с. 218-222.
3. Довідник з історії України (А-Я): Посібник для серед. загальноосвіт. навч. закладів/ за заг. Редакцією І.Підкови, К.Шуста. - К.: Генеза, 2001, - с. 662-663.
4. Історія України в особах IX-XVIII ст.
5. Історія України XV-XVIII ст. 8 кл. навч.-метод. Посібник для вчителів, студентів, - Х. - Скорпіон.
6. Крип'якевич І.П. Історія України. - Львів: Світ, 1990. - с. 223.
7. Основи правознавства: Підручник для 9-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Генеза, 2002. - с 23-24.
8. Смолій В.А. Володарі гетьманської булави. - с. 535-553.
9. https://otherreferats.allbest.ru/history/00111694_0.html