Ім'я файлу: Реферат 1.doc
Розширення: doc
Розмір: 87кб.
Дата: 09.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Традиції та культура Китаю.doc
Нормативно-правові документи щодо організованого початку нового
Розширення: doc
Розмір: 87кб.
Дата: 09.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Традиції та культура Китаю.doc
Нормативно-правові документи щодо організованого початку нового
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Факультет радіофізики, електроніки та комп'ютерних систем
РЕФЕРАТ
Специфіка підприємницької етики як «двигуна
прогресу»
з навчальної дисципліни
«Професійна та корпоративна етика»
Виконав студент 1–го курсу магістратури
Галузь знань 17 «Електроніка та телекомунікації»
Спеціальність 172 «Телекомунікація та радіотехніка»
ОП «Інформаційна безпека телекомунікаційних систем і мереж»
Антоненко Андрій Михайлович
Київ 2021
План
1. Етика підприємництва 4
2. Фігура підприємця в підприємницькій діяльності 7
3. Раціоналізм підприємця 10
4. Дві сторони діяльності підприємця: особиста і суспільна 12
5. Суспільна функція підприємництва 14
6. Висновки 15
Список використаної літератури 16
1. Етика підприємництва
У сучасних умовах (як ніколи раніше) слово “підприємець” має породжувати суспільну повагу. Тільки культура бізнесової діяльності допомагає зберегти постійний інтерес партнерів і клієнтів. За підрахунками спеціалістів, утримати наявних клієнтів набагато дешевше, ніж залучити нових.
Сучасна підприємницька діяльність може ефективно здійснюватись і розвиватись за умови належного дотримання вимог не тільки економічного, а й соціально-духовного та політичного характеру.
Будь-який підприємець, безперечно, повинен уміти професійно (і завдяки цьому успішно) вести справу у своїй фірмі, постійно брати активну участь у задоволенні потреб ринку щодо нових товарів і послуг за можливо низькими (помірними) цінами. Зрозуміло, що це вимагає від нього новаторського підходу до власної діяльності та ретельного обліку витрат виробництва.
Проте до конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не менш важливі вимоги (критерії оцінки реальності) морально-етичного і духовного характеру. Йдеться про те, що у своїй діяльності підприємець має обов’язково керуватися усталеними у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.
Ясна річ, підприємницька діяльність значною мірою регулюється комплексом норм законодавства (трудового, господарського тощо). Проте далеко не всі норми можуть бути строго (точно, достатньо, достатньо повно) сформульовані. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності у ділових стосунках, вірність слову, поважання законів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, котрі становлять суть поняття “етика підприємництва”. Без чесності і порядності в системі відносин між фірмами, банками і окремими фізичними особами ефективна і тривала підприємницька діяльність просто неможлива.
Етика підприємництва означає здійснення господарської діяльності фірми, її керівництва, окремого підприємця відповідно до етичних (духовних) критеріїв поведінки, соціально відповідальних дій у дусі того культурного середовища, до якого підприємець тяжіє.
Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою і соціально спрямованою економікою, протягом останніх років триває широка дискусія з питань культури підприємництва як в теорії, так і в практиці господарювання. В поняття “підприємницька культура” вкладають неоднаковий зміст, але вихідною позицією неодмінно залишається уявлення про культурний світ як про світ людської гідності.
Культура підприємництва має привертати увагу передовсім до етичного і поведінкового начал у діяльності підприємця як засобів легітимізації підприємницької влади. Вона є важливим чинником гуманізації сучасного бізнесу. Однак це залежить від того, яке місце у підприємницькій діяльності займатимуть традиційні і набуті цінності і навички.
Підприємницька культура охоплює широкий спектр питань ділової етики та етикету. У кожній галузі чи сфері підприємницької діяльності існують свої правила поведінки, але майже в усіх конкретних випадках вони базуються на:
чесності і законопослушності підприємця;
забезпечені високої якості і технічного рівня своєї продукції;
забезпечені безпеки праці;
чесних і порядних відносинах з постачальниками, клієнтами, партнерами по бізнесовій діяльності.
Варто звернути увагу на те, що ділова етика (етика бізнесу) є одночасно і духовною, і економічною категорією. На думку зарубіжних підприємців, існують певні усталені етичні норми бізнесу, котрих треба обов’язково дотримуватись. Основні з них такі:
найвища продуктивність і найбільший прибуток не повинні досягатися за рахунок завдання шкоди довкіллю;
конкуренція має здійснюватися чесно, за встановленими правилами;
необхідно, щоб техніка слугувала людині, а не навпаки;
морально-етичні норми завжди мають перевагу перед економічними інтересами.
Висока культура підприємницької діяльності є неодмінною умовою досягнення великого господарсько-комерційного успіху на багатьох (якщо не більшості) підприємствах.
Відомі такі передумови виховання високої культури підприємництва:
наявність позитивних прикладів;
забезпечення молоді можливості ознайомлення з основами бізнесової діяльності, її привабливістю і корисністю для всіх верств населення ще у період професійного навчання;
створення системи навчання й виховання, яка б сприяла розвитку підприємницьких нахилів протягом усього періоду формування особистості;
наявність і постійна підтримка сімейних контактів і особистих знайомств з успішно працюючими бізнесменами.
Професійна репутація підприємця створюється роками, її нелегко набути, але втратити можна миттєво.
Отже, підприємець з високим рівнем культури має пам’ятати і виконувати певні “заповіти”:
перше – у своїй діяльності керуватися насамперед інтересами клієнтів;
друге – постійно працювати над власним бізнесом, а не в ньому;
третє – використовувати дійову рекламу безпосереднього реагування;
четверте – гарантувати клієнту повне задоволення його потреб;
п’яте – щотижня мати звіт про прибутки і збитки, ніколи не залишатися без готівкових коштів;
шосте – заохочувати дії, що відповідають інтересам власного бізнесу;
сьоме – організовувати власний бізнес, виходячи з виконуваних ним функцій, а не “припасовувати” його до окремих особистостей;
восьме – не ототожнювати фінансове благополуччя і власні успіхи, пам’ятаючи, що благополуччя і успіх – не те саме.
2. Фігура підприємця в підприємницькій діяльності
Успіх у підприємництві базується на здатності підприємця приймати правильні (обґрунтовані) рішення. Підприємець є визначальною особистістю у підприємництві, ключовою (центральною) фігурою у ринковій економіці. Будь-який підприємець працює як ділова людина, але не будь-яку ділову людину можна назвати підприємцем. Хто ж такий підприємець? Чим він відрізняється від інших суб’єктів господарської діяльності?
Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра вигадує щось нове або поліпшує щось вже існуюче і реалізує це у практичній діяльності. Зміст самостійного прийняття інноваційного рішення підприємцем зводиться до організації виробництва і постачання на ринок товарів та послуг з певним зиском для себе. Таким чином, ми можемо дати визначення поняття підприємець. Підприємець — це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або особистого доходу І передбачає здійснення нововведень. Отже, підприємець — це суб’єкт, що поєднує у собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.
Саме ініціатива, самостійність, творчість та динамізм дозволяють енергійним людям, якими і є підприємці, перетворювати цікаві ідеї на реальність. Успіх підприємницької діяльності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця центральною постаттю ринкової економіки в цілому.
Поняття “підприємець” часто вживають як синонім таких понять, як “господар”, “власник”, “новатор”, “бізнесмен”. Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Але постає запитання: чи можна назвати підприємцем суб’єкта, котрий має свою майстерню або ферму, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише існувати? Певна: річ, що ні. Підприємця від інших суб’єктів господарювання відрізняють специфічні функції, які він виконує (повинен виконувати) та визначальні (характерні) ділові якості його особистості.
Які ж основні функції виконує підприємець? Він виконує чотири функції, властиві саме цьому виду діяльності: ресурсну, управлінську, інноваційну, ризикову.
Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріальних, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуги, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.
Управлінська функція підприємця полягає у прийнятті управлінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяльності, здійснення організації, планування, мотивації та контролю виробництва.
Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності.
Ризикова функція полягає в необхідності прийняття рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість економічної ситуації. Підприємець ризикує не лише своєю власністю, вкладеними коштами, а й своєю працею, часом, діловою репутацією.
Функції підприємця є підставою для виділення підприємницької діяльності у самостійний фактор виробництва. Ось чому ми стверджуємо, що існує чотири фактори виробництва: земля, праця, капітал та здатність до підприємницької діяльності. Кожний фактор виробництва дістає винагороду. Так, земля — земельну ренту, праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а підприємець за здатність до підприємництва — підприємницький дохід.
Підприємницький дохід складається з двох частин: нормального (звичайного) прибутку та економічного прибутку (надприбутку). Нормальний (звичайний) прибуток — це відшкодування підприємцю за його працю з організації ресурсів та управління виробництвом, що пов’язано з ресурсною та управлінською функціями. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво. Економічний прибуток (надприбуток) — це специфічна частина підприємницького доходу, одержання якого пов’язано з функціями ризику і особливо інновації. Це — винагорода за інноваційно-підприємницьку діяльність.
Характер підприємницької діяльності висуває певні вимоги до особистості підприємця. Тому підприємець повинен маяти не лише бажання або нахил до підприємництва, а й певні ділові якості й риси характеру. За даними п’ятирічного проекту виявлення “профілю підприємця”, організованого американською фірмою “Мак-Бер енд Компані”, виділено 21 найважливішу рису “оптимального типу підприємця”. Найбільш важливі серед них:
• організаційно-господарське новаторство;
• готовність та здатність до ризику;
• пошук нових можливостей та ініціативність;
• орієнтація на ефективність та якість продукції і обслуговування;
• майнова відповідальність та цілеспрямованість;
• висока інформованість та постійне спостереження;
• здатність до “жертв” в інтересах справи;
• чіткість, планомірність у роботі;
• здатність переконувати людей, комунікабельність,
• чесність, тощо.
Отже, деякі найважливіші характерні риси підприємця є результатом навчання та досвіду, а інші — продуктом розвитку природних даних людини. Звичайно, перелік позитивних ділових якостей підприємця можна було б продовжувати. Але й зазначеного вище досить для підсумку: підприємцем не народжуються — підприємцем стають. Тому підприємцем має бути людина не лише з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на інших людей, а й професійно підготовлена. А для цього треба вчитися основам підприємництва і постійно збагачуватись практичним досвідом. Саме такі люди досягають підприємницького успіху.
3. Раціоналізм підприємця
Раціоналізм підприємця полягає в тому, що він ніколи не буде виробляти товар, якщо на нього немає попиту на ринку або його виробництво не забезпечує йому прибуток, тобто перевищення сумарного доходу над сумарними витратами виробництва. У той же час раціоналізм покупця визначається тим, що він не буде купувати товари, які йому не потрібні.
Для забезпечення раціональної організації бізнес-процесів промислового підприємства необхідно розробити концептуальну модель, яка віддзеркалюватиме дію законів, що формують і регулюють взаємозв’язки в межах системи, поведінку системи і бізнес-процесів; закономірності, які визначають тенденції взаємодії всіх факторів бізнес-процесу виробництва і виробничої системи, тобто як результат взаємодії різних елементів організації; принципи, які забезпечують розвиток системи, тобто цілеспрямований напрямок системи і її порядок; чинники – як дієві сили, які сприяють або гальмують розвиток системи; механізм – методи, які дозволяють реалізувати дію законів на практиці та форми, що матеріалізують характер прояву законів у виробничій системі.
У процесі побудови моделі раціональної організації бізнес-процесів промислового підприємства необхідно також враховувати дію закономірності інтегративності (цілісності). Ця дія проявляється, перш за все, у процесі розробки стимулів до високої якості та ефективності праці на всіх рівнях виробничої діяльності. Безумовно, модель раціональної організації бізнес-процесів повинна будуватись з урахуванням закономірності ієрархічності, який проявляється в тому, що цілісність системи властива кожному рівню ієрархії. Виходячи із закономірностей розвитку складних систем тенденції взаємодії факторів бізнес процесів і сформульовані принципи, що забезпечують ефективне функціонування і розвиток промислового підприємства.
Раціоналізація бізнес-процесів також обов’язково передбачає врахування внутрішнього складу системи: технологічні процеси, особливості формування виробничих потужностей, конструкторські характеристики продукції, технологію її виготовлення, особливості технічної підготовки виробництва і системи освоєння нової техніки та організацію контролю якості виготовлених виробів тощо.
Тобто, для більш повного та швидкого прогнозування шляхів розвитку промислового підприємства шляхом раціональної організації його бізнес-процесів, важливо дослідити закономірність „потенційної ефективності” Б.С.Флейшмана, яка передбачає можливість своєчасної зміни складності („різноманітності”) системи у зв’язку з необхідністю реалізації нових цільових вимог, що обумовлені середовищем. Для соціально-економічних систем, якими є промислові підприємства, важливо визначити момент, коли необхідно „включити” механізм самоорганізації, тобто, якщо існуюча складність системи вже не в змозі вирішити проблеми, а кількість та складність проблем веде до зниження якості (ефективності) функціонування системи з точки зору ступеня реалізації її цілей.
4. Дві сторони діяльності підприємця: особиста і суспільна
Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особиста.
Соціальна функція полягає у виготовленні тих товарів і послуг, які необхідні суспільству відповідно до основної мети і вимог дії основного економічного закону.
Особиста функція підприємництва передбачає реалізацію власної мети підприємця, отримання ним задоволення від своєї роботи. Так, при опитуванні власників дрібних компаній Великобританії з'ясувалось, що переважна більшість із них (понад 80 %) головними стимулами своєї підприємницької діяльності вважать не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці. Очевидно, що це можливо лише за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.
Підприємництвом не можна вважати виконання будь-якого завдання, отриманого від іншої особи, якщо у виконавця був відсутній хоча б один особистісний фактор і не було права на свободу такої діяльності. Особистісними факторами підприємництва є особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві, права тощо.
Розпочинаючи свою діяльність, підприємець повинен здійснити вибір щодо:
1) сфери і масштабів діяльності;
2) місця розташування підприємства, фірми;
3) форми підприємницької діяльності і назви фірми;
4) способів і джерел фінансування та інвестування.
Обираючи сферу діяльності майбутній підприємець повинен заздалегідь проаналізувати потреби ринку у певних видах товарів і послуг, доцільність залучення коштів ззовні, визначитись з партнерами у постачанні сировини, комплектуючих виробів тощо, з торговельними організаціями та ін. Після цього складають бізнес-план, обирають організаційно-правову форму підприємства, добирають кадри, укладають угоди з підприємствами-субпідрядниками і постачальниками, залучають (у разі необхідності) зовнішні джерела фінансування, розпочинають процес будівництва тих чи інших об'єктів.
Підприємець повинен мати такі найважливіші якості, що групуються навколо відповідних функцій:
1) здатність бачити в людині основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, генератора нових ідей; проводити політику формування лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику; формувати економічне мислення; постійно здійснювати пошук нових можливостей, бути ініціативним та ін.;
2) уміння об'єднати людей для досягнення спільної мети, здатність переконувати їх, приділяти увагу прагненням людей, їх духовним якостям, домагатись, щоб цінності фірми підтримували всі працюючі тощо;
3) професійна підготовленість для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, інтенсифікації його діяльності; здатність постійно орієнтуватись на ефективність та якість, здійснювати систематичне планування, прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик; впроваджувати такі форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, праці); надавати підрозділам певну автономію в поєднанні з жорстким централізмом щодо досягнення стратегічних цілей та ін.;
4) постійне орієнтування на потреби споживачів; сплата податків відповідно до чинного законодавства; прагнення не забруднювати довкілля; добиватись оптимального поєднання індивідуальних, колективних та суспільних інтересів; відповідати за свої дії;
5) уміння діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі, організаторські здібності тощо.
Розвиток суспільної форми капіталу має певні історичні межі, сутність яких розкривається в історичній тенденції капіталістичного нагромадження.
В останній час у високо розвинутих країнах широко практикується придбання значної частини акцій робітниками і службовцями компанії, що веде до розповсюдження асоційованої (колективної) форми власності для того, щоб особисті і суспільні інтереси підприємницької діяльності співпадали. На тих підприємствах, що є повністю або частково власністю робітників і службовців, соціальні конфлікти виникають рідше.
5. Суспільна функція підприємництва
Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:
по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;
по-друге, підприємець може краще працювати "на споживача". Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення;
по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога.
Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.
Економічна та організаційна творчість і новаторство - це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки. Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати; створювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.
Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може займатися як окрема особа, так і група людей (колективне підприємництво). Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність". Водночас не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.
Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але загальним для всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу роль у підприємництві відіграють і психологічні мотивації економічної діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося вітчизняною економічною теорією.
Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість товарів як виробничого призначення, так і особистого споживання і здешевлювати їх. Тому розвиток підприємництва неодмінно пов'язується з поставкою на ринок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А. Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: "Він має на увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в цьому вилажу він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм".
Висновки
Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які реально забезпечували б, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання. Необхідна також система діючих законів, які захищали б підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри" на ринку.
Список використаних джерел
Палеха Ю. І. П14 Етика ділових відносин: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2007. – 356 с.
Сорока І. Підприємець — ключова фігура ринкової економіки // Економіка України. — 1992. — № 11. — С. 23—28. А 73 Ануфрієва О. Л., Пальчевська Т. Г., Лагоцька Г. М. Підприємницька діяльність. Навчальний посібник. / За науковою ред. О. Л. Ануфрієвої/ – ІваноФранківськ, «ЛілеяНВ», – 2014. – 304 с.
Соціальне підприємництво: від ідеї до суспільних змін. Посібник / Свинчук А.А., Корнецький А.О., Гончарова М.А., Назарук В.Я., Гусак Н.Є., Туманова А.А. – К: ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «ВІ ЕН ЕЙ», 2017 – 188 с.
Агеев А. Предпринимательство: проблемы собственности и культуры / А. Агеев. – М. : Наука, 1991. – 112 с.