Ім'я файлу: Порівняльна характеристика стану води Харківської та Луганської
Розширення: docx
Розмір: 533кб.
Дата: 09.10.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 533кб.
Дата: 09.10.2022
скачати
Міністерство освіти і науки України
Харківський державний політехнічний коледж
Реферат
На тему Порівняльна характеристика стану води Харківської та Луганської областей
З дисципліни Екологія(Основи екології)
Код спеціальності 5.141.2.
Група 12 – ЕТЕМ
Виконав Козлов А.О.
Перевірив Бець.Т.Ю.
ч.рік
Зміст
1 Вступне слово
2 Харківська область
2.1 Загальна характеристика
2.2 Водозабезпеченість територій Харківської області
2.3 Основні показники використання і відведення води,млн.,м3
2.4 Скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти та очістка стічних вод
2.5 Транскордонне забруднення поверхневих вод
2.6 Якість поверхневих вод
2.7 Оцінка централізованої водопостачання у міст. Харків
3 Луганська область
3.1Загальна характеристика
3.2 Дослідження
3.3Оцінка централізованого водопостачання у Луганській області
4 Висновки
Вступне слово
Кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану та про основні напрямки державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Однією з умов сталого економічного і соціального розвитку області та України в цілому є охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів та збереження екологічної безпеки життєдіяльності населення. Водні ресурси є одними із важливих природних ресурсів. Як правило, до них відносять води Землі, що представлені річками, озерами, водосховищами, болотами, льодовиками, водоносними горизонтами, океанами і морями, а також ґрунтовою вологою і водяною парою атмосфери, які використовуються у всіх галузях господарства. До найбільш цінних водних ресурсів належать запаси прісних вод. Завдяки своїм властивостям вода визначає особливості кліматичних, метеорологічних і геоморфологічних процесів. Сучасні водні ресурси в окремих районах піддаються антропогенному виснаженню і забрудненню.Особливо гостро стоїть проблема збереження водних ресурсів на території Харківської та Луганської областей, оскільки вони відноситься до великих промислових зон. Тут розміщені великі металургійні, гірничодобувні, хімічні, енергетичні та машинобудівні підприємства. Відомо, що перші гідрологічні дослідження на території України пов’язані з військовим судноплавством в середині ХVIII століття. У другій половині XIX століття неврожаї підштовхнули подальші річкові дослідження, які були пов'язані з сільськогосподарською діяльністю. В цей час відбувається наукове узагальнення накопичених багаточисельних фактів і спостережень щодо водних ресурсів країни. В цілому гідрологічні та гідроморфологічні дослідження проводяться у наступних напрямках: вивчення процесів формування стоку річок, пошуки розрахункових залежностей, за допомогою яких можна прогнозувати параметри стоку води великих і малих річок; гідрологічне, гідролого-географічне та водогосподарсько-екологічне районування і типізацію річок за гідрографічними, гідрометричними, структурними та гідрологічними характеристиками. Так в роботі викладено закономірності зміни якості поверхневих вод у всьому басейні р. Сіверський Донець, зокрема, визначені місця підвищеної концентрації речовин, які впливають на екологічний стан річки. Також наведено нові розрахунки характеристик річного стоку в басейні р. Сіверський Донець за умов антропогенного впливу шляхом подальшого теоретичного та практичного розвитку комплексу моделей «клімат – стік». Розроблено метод визначення статистичних параметрів річного стоку за природних кліматичних умов і у разі глобальних змін клімату. Досліджено основні природні та господарські чинники впливу на водні об'єкти України. Охарактеризовано господарський комплекс, його найбільш водомісткі галузі, а також основні водогосподарські об'єкти. Детально розглянуто гідрологічні та гідрохімічні характеристики річок, озер і лиманів. Окремі розділи його праці присвячені гідрологічним особливостям найважливіших річок: Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Донця та Дунаю. Значну увагу приділено впливу господарювання на гідрологічний режим річок та екологічну ситуацію. Розглянув основні причини погіршення якості природних вод, особливості їх сучасного хімічного складу. Показав залежність якості води від її хімічного складу. Представив порівняно нові для України і мало описані у вітчизняній літературі речовини – органічні мікрозабруднювачі та медикаменти, які формують негативні споживчі властивості вод – їх канцерогенність, тератогенність. Виклав сучасні вітчизняні, а також найбільш відомі зарубіжні методики та критерії оцінки і прогнозування якості води, які використовуються у практиці українських водогосподарських організацій.Наведено дані про умови формування гідрологічного і гідрохімічного режимів, гідробіологію та господарське використання малих річок України, рекомендації щодо раціонального використання малих річок та збереження їх як джерела водопостачання і елемента ландшафту. Таким чином, сучасна екологічна ситуація на річці Сіверський Донець привертає увагу як науковців, так і водокористувачів з метою поліпшення водогосподарських комплексів.
Метою дослідження стало вивчення сучасного стану водних ресурсів Харківської та Луганської областей. В якості вихідних даних використовувалися матеріали Харківського та Луганського обласного управління водних ресурсів за 2007-2017 рр., де за допомогою аналітично статистичного аналізу були виявлені основні джерела забруднення вод в Харківській та Луганській областях, виявлена динаміка водоспоживання та водокористування.
У звітній доповіді надані данні щодо стану водних ресурсів у Харківській та Луганській областях. Усі експеременти були проведені повторно 02.02.2022.
2 Харківська область
Водні ресурси та їх використання Харківська область розташована на вододілі двох річкових басейнів – Дона (Сіверського Дінця) та Дніпра. Територіально до басейну Сіверського Дінця належать 17 адміністративних районів, до території Дніпра – 10. Регіон має надзвичайно низьку забезпеченість водними ресурсами – 1,8% від загальних водних ресурсів України.
2.1 Загальна характеристика
Водні ресурси Харківської області формуються за рахунок транзитної притоки поверхневих вод по р. Сіверський Донець, місцевого річкового стоку, що формується в межах області, стічних, шахтних і кар’єрних вод, а також експлуатаційних запасів підземних вод. По території області протікає 867 річок, загальною протяжністю – 6 405 км, з них довжиною більше 10 км – 172 річки протяжністю – 4 666,6 км. З них, згідно класифікації річок України, одна відноситься до великих – Сіверський Донець довжиною – 1 053 км (в межах області – 375 км), шість – до середніх річок, до яких відносяться Оскіл, Уди, Лопань, Мерла, Оріль, Самара. Решта річок відноситься до категорії малих. 31 Площі земель, зайняті водними об’єктами, складають 91,3 тис. га (2,9% території області), в тому числі під водосховищами і ставками 46,3 тис. га. В області: – збудовано 57 водосховищ ,загальним об’ємом 15 млн. м3 , площа дзеркала 33 тис. га. – налічується 2 538 ставків, загальним об’ємом 229 млн. м3 та площею дзеркала 13 тис. га. В гідрографічному відношенні територія області розміщена в межах басейнів р. Сіверський Донець і р.
2.2 Водозабезпеченість територій Харківської області
Середньобагаторічна забезпеченість сумарними водними ресурсами на 1 мешканця в Харківській області складає 1,3 тис. м 3 /рік, в тому числі річковим стоком – 0,8 тис. м 3 /рік. Джерелом водопостачання населення та галузей економіки є підземні та поверхневі води басейну річок Сіверського Дінця та Дніпра. Забезпечення маловодних регіонів області (Лозівський, Первомайський, Харківський райони) та м. Харків здійснюється за рахунок перекидання води з Краснопавлівського водосховища по каналу Дніпро-Донбас. Об’єм забору з Краснопавлівського водосховища у 2017 році склав 50,8 млн.м 3 . Обсяг затверджених експлуатаційних запасів підземних вод – 1 034,59 тис. м 3 /добу (377,6 млн. м 3 /рік) та дорівнює 26,7% від прогнознихВодокористування та водовідведення
2.3 Основні показники використання і відведення води, млн. м3
Згідно бази даних за формою 2ТП-водгосп (річна) за 2017 рік кількість підприємств, що мають скиди зворотних вод до поверхневих водних об’єктів, становить 98, із них: 81 – в басейні р. Сіверський Донець, 17 – в басейні Дніпра. Із загальної кількості підприємств 76 – мають очисні споруди перед скидом у водні об’єкти. Ефективну очистку забезпечують очисні споруди 33 водокористувачів, що складає 43% від загальної їх кількості (76 очисних споруд), в тому числі по видам очистки: біологічної очистки – 24, механічної очистки – 9. Із вказаної кількості очисних споруд біологічної і механічної очистки 2 очисні споруди здійснюють фізико-хімічну очистку. Потужність очисних споруд, згідно даних за формою 2ТП-водгосп (річна) за 2017 рік становить – 504,5 млн. м³, в тому числі перед скидом до водного об’єкту – 481,0 млн. м³ (табл. 4.2.1). Потужність очисних споруд перед скидом у поверхневі водні об’єкти та об’єми зворотних вод згідно форми 2ТП-водгосп (річна) за 2017 рік, що надійшли на очисні споруди в розподілі по галузях економіки
2.4 Скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти та очистка стічних вод
У 2017 році, згідно звітів про використання води за формою 2ТП-водгосп (річна), скинуто забруднюючих речовин у водні об’єкти: сухий залишок – 163 тонн, сульфати – 43 тонн, хлориди – 23 тонн, азот амонійний – 415 тонн, нітрити – 136 тонн, кальцій – 7тонн, фосфати – 635 тонн, магній – 3тонн, нафтопродукти – 134 тонн, залізо загальне – 52тонн.Значна кількість забруднюючих речовин припадає на житлово-комунальну галузь: сухий залишок – 156 600 тонн, сульфати – 41 410 тонн, хлориди – 22 480 тонн, завислі речовини – 2 528 тонн, БСК5 – 1 931 тонна, азот амонійний – 406 тонн, нітрити – 134 тонни фосфати – 618,1 тонни нафтопродукти – 133 тонни. Із загального скиду нормативно-очищених зворотних вод в області 198млн. м 3 скид на спорудах механічної очистки складає 1млн. м 3 (0,006%), біологічної очистки – 196 млн. м 3 та фізико-хімічної очистки – 0,282 млн. м 3
О
сновні забруднювачі водних об’єктів (за сферами діяльності) Використання та відведення води підприємствами галузей економіки протягом 2017 року наведено у таблиці. Використання та відведення води підприємствами (за сферами діяльності) протягом 2017 року, млн. м 3
2.5 Транскордонне забруднення поверхневих вод
Протягом 2017 року лабораторною службою Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів здійснювався моніторинг на транскордонних водних об’єктах. Моніторингові спостереження впродовж року проводились в односторонньому порядку по 5 створах басейну р. Сіверський Донець на кордоні Харківської (Україна) та Бєлгородської (Росія) областей: р. Сіверський Донець (с. Огірцеве), р. Вовча (с. Землянки), р. Уди (с. Окоп), р. Лопань (с. Козача Лопань), р. Оскіл (с. Тополі). Загалом за 2017 рік у прикордонних створах транскордонних водних об’єктів на території Харківської області було відібрано 32 проби води, виконано 1 068 визначень, з них гідрохімічних – 840, токсикологічних – 200 та радіологічних – 28
2.6 Якість поверхневих вод
На території Харківської області державний моніторинг поверхневих водних об'єктів здійснюється лабораторією моніторингу вод Харківського регіонального управління водних ресурсів Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів відповідно до Положення про Державну систему моніторингу спостережень, а також за Програмою моніторингу поверхневих вод. У Харківській області об’єктами спостережень у 2017 році були 7 річок, 2 водосховища та 1 канал. Контроль якості води проводився в басейнах річок Сіверський Донець та Дніпро у 26 створах, у тому числі Харківською лабораторією моніторингу вод Харківського регіонального управління водних ресурсів – у 18 створах.
Створи спостережень встановлені на типових ділянках по руслу основних водотоків, в місцях впадіння приток, на яких здійснюється активна господарська діяльність, а також в місцях розташування великих питних водозаборів та комплексного призначення, в міжобласних моніторингових створах. Створена система спостережень дозволяє отримувати об’єктивну інформацію про стан якості водних ресурсів з урахуванням основних джерел, які впливають на його формування, відстежувати тенденції змін якості поверхневих вод у просторі і часі. Дослідження проводились за встановленою періодичністю за гідрохімічними, радіологічними, токсикологічними, гідробіологічними та бактеріологічними показниками.
2.7 Оцінка централізованого водопостачання у місті Харків.
На території Харківської області були узято біля 300 проб централізованої води. Та було проведено експерименти на такі показники як: кислотність, на вміст нітратів, жорсткість води, на вміст заліза, на вміст фосфатів, та карбонатну жорсткість води. Судячи з проведених експериментів було визначено, що майже усі показники були у нормі. Але за кислотністю води – показники були трішки відхилені. Було визначено , що вода є слабо лужною. Та трішки підвищена жорсткість води аж до 17 градусів німецької карбонатної жорсткості.
3 Луганська область
3.1 Загальна характеристика
З
а запасами водних ресурсів Луганська область відноситься до недостатньо забезпечених. Водозабезпеченість території і населення регіону загальними водними ресурсами в 1,5 рази і місцевими в 2 рази нижче, ніж у середньому по Україні. На одного мешканця області залежно від водності року припадає від 0,16 до 0,5 тис. м3/рік.Крім того, суттєву роль відіграє забруднення поверхневих вод Луганської області, яке обумовлено скидами стічних вод підприємств промисловості, комунально-побутової сфери та поверхневого стоку з селітебних територій.
До основних джерел забруднення басейнів рік відносяться: точкові джерела забруднення - стічні води комунального господарства, промисловості, підприємств агропромислового комплексу; дифузійні джерела – зливовий стік із забудованих територій; скидання із сільськогосподарських угідь.
Основні причини надходження забруднюючих речовин - недостатні потужності і технічна зношеність очисних споруд.
У 2014 році кількість скинутих стічних вод у поверхневі водні об'єкти склала 41,25 млн. м3, з них найбільшу кількість було скинуто у м. Сєвєродонецьк (9 млн. м3), м. Лисичанськ (9 млн. м3), м. Рубіжне (5млн. м3).
Відновлення якості водних ресурсів можливо за умови вирішення двух задач: економії води та впровадженні замкнутих циклів водоспоживання, скорочення обсягів скидів забруднених вод у природні джерела.
Комплексне вирішення цих задач залежить від сумісної та плідної роботи органів влади, підприємств та громадськості. Гідрографічна мережа Луганської області представлена річками, струмками, яругами та балками, з яких формується місцевий стік. В цілому гідрологічний режим річок характеризується нерівномірним розподілом стоку впродовж року – короткочасним весняним паводком і тривалими низькими рівнями в період літньої і осінньої межені. Поверхневий стік річок (рис. 1) формується переважно за рахунок весняного сніготанення. Дощове живлення незначне, тому в літній період живлення річок забезпечується підземними водами, що становлять 1,9 млн. м³/д. Щорічно на гідрографічній мережі області може формуватися 95% забезпеченості поверхневими водами в середній по водності рік, з яких 50-80% припадає на період весняної повені та 18-30% на літній період – це місцеві водні ресурси.
3.2 Дослідження
На території дослідження налічується 96 річок (протяжністю понад 10 км) загальною довжиною 3173 км, з яких до басейну Сіверського Дінця належать 87,5% и річок Приазов’я – 12,5%. Басейн Сіверського Донця в межах Луганської області є найбільш навантаженою територією. Проте забезпеченість місцевими водними ресурсами в області на 1 км^2 складає від 54,7 тис. м3 в середній по водності рік до 16,9 тис.м3 в рік 95% забезпеченості, в той час, як по Україні – 86,8 тис. м 3 /рік. Водозабезпеченість в області в середній по водності рік становить 0,5 тис. м3 /чол., в маловодний рік – 0,16 тис. м 3 /чол. проти 1,01 тис.м3 /чол. в середньому по державі. Джерелами водопостачання населення та галузей економіки Луганської області є поверхневі та підземні води. Основним поверхневим джерелом прісної води на території області є р. Сіверський Донець з притоками, а також р. Міус. Але потреби області в воді за рахунок місцевого стоку покриваються не повністю. У прибутковій статті водного балансу області значне місце має транзитний стік, що потрапляє на територію області з сусідніх областей. Отже, на території Луганської області відчувається дефіцит води, що покривається через канали та водосховища. Забезпечення водою населення області в необхідному обсязі ускладняється через незадовільну якість води в водних об’єктах. Найгірша екологічна ситуація на річках Лугань і Сіверський Донець, де в більшості якість води класифікується як забруднена (4 клас якості). У Луганській області впродовж періоду 2007-2011 рр. існує тенденція зниження обсягів забору і використання свіжої води. Так у 2007 році було забрано 571,6 млн. м 3 , а в 2011 році на 96,7 млн. м³ менше (474,9 млн. м³). Аналізуючи дані , можна відмітити, що найбільші об’єми забору води відмічалися у 2007 р. (максимальні значення виділені жирним шрифтом, мінімальні – підкреслені). Основне джерело постачання води склали підземні води, які станов
или 73,8% від всього забору води. Решта води використовувалася через річкову мережу (26,2%). Найменших обсягів забір води склав у 2009 р., де становив 458,9 млн. м³. За період 2007-2011рр. забір поверхневих вод склав 677,1 млн. м³, що в середньому склав 135,4 млн. м³ і відповідно 26,8%. В цілому потреби Луганської області у водних ресурсах покривалися за рахунок підземних вод, яких було використано за п’ятирічку 1851,2 млн. м³, тобто 73,2%, що в середньому склало 370,2 млн. м³. Максимальні значення забору води за рахунок поверхневих вод відмічалися у 2008 р., а мінімальні – у 2011 р. Аналізуючи темпи використання водних ресурсів Луганської області, починаючи з 2008 р. забір води за рахунок поверхневих вод скоротився на 33,9 млн. м³. Це можна пояснити скороченням обсягів виробництва. Отже, підземні води є основним джерелом постачання води території Луганської області і характеризуються складною динамікою (рис. 2). Так у період 2007-2009 рр. відмічається зменшення темпів забору води на 83,9 млн. м³, а надалі зафіксоване поступове збільшення забору води (на 20,1 млн. м³).
Найбільші об’єми споживання води відмічалися у 2007 р. і склали 241,5 млн. м³, а найменші об’єми – у 2011 р. (185,7 млн. м³). Найбільше спожитої води припадає на виробничі потреби, побутове і питне призначення. Зрошення та сільськогосподарські роботи за досліджуваний період використовували менші об’єми води. Якість води Сіверського Дінця оцінюється за вимогами граничнодопустимих концентрацій (ГДК) водоймищ рибогосподарського водокористування, якість притоки – за вимогами санітарних норм для водойм культурно-питного водокористування. За результатами лабораторних досліджень гідрохімічний стан річки Сіверський Донець у прикордонному створі з Донецькою областю, на вході у Луганську область (питний водозабір с. Білогорівка), не відповідає нормативам ГДК для водойм рибогосподарського призначення, а також санітарним нормам для водойм культурнопобутового водокористування. Від кордону з Донецькою областю до м. Рубіжне (Рубіжано-Лисичанський промисловий регіон) на стан річки негативний вплив справляють скиди шахтних вод ВО «Лисичанськ вугілля» та комунальних господарств міст Привілля та Новодружевськ. Основна кількість забруднюючих речовин до басейну р. Сіверський Донець в межах Луганської області надходить за рахунок скидів підприємств хімічної та вугільної промисловості, житлово-комунального господарства безпосередньо в русла річок. Основними показниками, які визначали клас якості вод басейн р. Сіверський Донець на території Луганської області, були: хром 6, сульфати, марганець, мідь, залізо загальне, БСК 5. Найбільший об’єм забруднених зворотних вод був скинутий у 2007 році та складав 203,5 млн. м³, а найменший – у 2011 році (87,16 млн. м³). З них без очищення максимальний об’єм спостерігався у 2011 році (34,1 млн. м³) і склав 27,1%, а мінімальний об’єм у 2007 році, що становив 23,7 млн. м³ (16,8%).
За період 2007-2011 рр. обсяги скидання забруднених зворотних вод склали 634,1 млн. м³, що в середньому складає 126,8 млн. м³. З них без очищення обсяги склали 138,2 млн. м³, що в середньому складає 27,6 млн. м³. Аналізуючи дані, можна відмітити, що найбільші обсяги скидів забруднюючих речовин відмічалися у 2007 році (максимальні значення виділені жирним шрифтом, мінімальні – підкреслені) і склали 22,291 тис. т. Найбільшу частку має ХСК та складає 35,3%. За період 2007–2011 рр. обсяг забруднюючих речовин приблизно склав 93,73 тис. т що в середньому складає 18,74 тис. т. Загальна кількість очисних споруд в регіоні 186, в тому числі перед скидом до поверхневих водних об’єктів – 161, з них ефективну очистку забезпечують 90 очисних споруд, 71 – працюють не ефективно і не забезпечують нормативну очистку зворотних вод. Причиною незадовільної роботи очисних споруд є фізична застарілість обладнання, несвоєчасне проведення поточних та капітальних ремонтів. Загальна потужність очисних споруд - 1723,0 тис. м³/добу. 66 комплексів працюють в режимі штучної біологічної очистки з подальшим скидом очищених стічних вод. На сьогоднішній час існуючі методи демінералізації (електродіаліз, випарювання, осмос) винятково енергоємні, а також вимагають глибокого рівня попереднього освітлення шахтних вод (до 3-5 мг/л), рішення питань утилізації мутних розсолів або сухих солей. Проектна потужність очисних споруд в цілому по області складає 636,4 млн. м 3 /рік, у тому числі потужність очисних споруд перед скидом в водні об’єкти 628,8 млн. м 3 /рік. І хоч існує запас вільної потужності на очисних спорудах, із всього обсягу стічних вод, які пройшли очищення, 188,4 млн. м 3 віднесені до категорії нормативноочищених. В області існують очисні споруди, які експлуатуються з 1940 року (м. Новодружевськ); у зв’язку із зниженням виробництва і закриттям ряду шахт у вугільній промисловості, зменшився обсяг шахтного водовідливу, внаслідок чого на ряді шахт проектна потужність очисних споруд значно перевищує фактичне надходження шахтних вод. Високо мінералізовані шахтні води надходять до очисних споруд механічного та фізико-хімічного очищення, в результаті якого знижується лише вміст завислих речовин.
3.3 Оцінка централізованого водопостачання у Луганській області
З систем централізованого питного водопостачання досліджено 2841 проби води за санітарно-хімічними показниками, з яких 1334 проби (46,9%) не відповідали вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною».
“Питомої вага нестандартних проб за санітарно-хімічними показниками складає у Сєвєродонецькому районі — 24,1%, Щастинському — 30,09%, Старобільському — 82,8%, Сватівському — 92,7%”, - повідомииои в Центрі.
В абсолютній більшості випадків перевищення санітарно-епідеміологічних нормативів пов’язано з показниками, що характеризують мінеральний склад питної води (загальна жорсткість та сухий залишок), що спричинено природними факторами. В 2,3% досліджених проб води виявлено рівень нітратів, що перевищує нормативи санітарного законодавства.Питома вага нестандартних проб за вмістом нітратів у воді сільських водопроводів виявлена на рівні 9,54% проб.
За мікробіологічними показниками з систем централізованого питного водопостачання досліджено 4283 проби води, з них 137 проб (3,19%) не відповідали вимогам санітарного законодавства. Найбільша кількість проб з відхиленнями від нормативних показників була виявлена у Старобільському районі — 14,7%. При цьому, в окремих пробах води були виділені ентерококи (специфічний індикатор свіжого фекального забруднення води), що свідчить про підвищені ризики впливу питної води на захворюваність людей на гострі кишкові інфекції.
При цьому, питома вага нестандартних проб за хімічними показниками (сухий залишок, загальна жорсткість та інші) із води джерел нецентралізованого водопостачання Сватівського району складає 75,5% проб, із них з перевищенням ГДК (гранично допустима концентрація) по вмісту нітратів — 32,4% проб, Старобільського району — 56,4% проб (перевищення ГДК по нітратам не виявлено), Сєвєродонецького району — 46,1% проб, із них з перевищенням ГДК по нітратам — 1,47% проб, Щастинського району — 22,2% проб (перевищення ГДК по нітратам не виявлено).
На стабільно високому рівні в області залишається і мікробне забруднення води джерел нецентралізованого господарсько-питного водопостачання. Так, за мікробіологічними показниками з цих джерел за 2021 рік досліджено 479 проб води, з яких 24,21% не відповідали вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». Висока питома вага нестандартних проб питної води за мікробіологічними показниками характерна для населених пунктів Сєвєродонецького району (33,92% нестандартних проб), Старобільського (28,16%), Сватівського (13,33%) районів.Судячи з цих даних можна судити, що вода майже відповідає нармам, також можно сказати, що вода в Луганській області е слабо кислотною
4 Висновки
В результаті проведеної роботи з огляду стану води Харківської та Луганської областей можна зробити висновок, джерелами водопостачання населення та галузей економіки обох областей є поверхневі та підземні води. Але різниця між ними є. По – перше, на території Харківської області протікає 867 річок, загальною протяжністю – 6 405 км, а у Луганській області налічується 96 річок загальною довжиною 3173 км. По - друге, різна водозабезпеченість областей порівняно з загальною кількістю води України. На одну особу у Харківській області складає 1,3 тис. м 3 /рік, а у Луганській - від 0,16 до 0,5 тис. м3/рік. По –третє, забруднення поверхневих вод Харківської області складає 504 млн.м3, а у Луганській аж 634 млн. м3. Основними забруднювачами цих областей є такі галузі, як Електроенергетика, Житлово – комунальне господарство, сільське господарство, промисловість будівельних матеріалів та стічні води. Головними заходами щодо покращення цих проблем є реконструкція та будівництво очисних споруд, встановлення нових фільтрів та заміна небезпечної речовини (Cl) на більш безпечну речовину для очищення води. Оскільки вода – це головний ресурс, тому від забезпечення належною кількістю та якістю водних ресурсів залежать задоволення основних потреб людини, навколишнього середовища, соціально-економічного розвитку. Подальше вивчення, збереження та раціональне використання їх є основою добробуту людини та сталого розвитку країни.