ПРОТОКОЛ ОПЕРАЦІЇ
«Пульмонектомія»
(курсова письмова робота з клінічної анатомії та оперативної хірургії)
| Виконавець роботи | | |
| Викладач | | |
| Оцінка | | |
Київ – 2022
План протоколу операції
Вступ ______________________________________________________3
Клінічна анатомія ділянки та органу, на яких буде виконуватись операція ____________________________________________________4
Показання до операції _________________________________________9
Абсолютні та відносні протипоказання __________________________10
Передопераційна підготовка ___________________________________11
Положення хворого на операційному столі _______________________12
Обробка операційного поля. Знеболення _________________________13
Оперативний доступ _________________________________________14
Оперативний прийом _________________________________________15
Вихід із операції _____________________________________________19
Післяопераційний період _____________________________________20
Можливі ранні та пізні ускладнення ____________________________21
Вступ
Пульмонектомія (пневмонектомія) - оперативне втручання, що має на меті повне видалення легені. Застосовується зазвичай при лікуванні злоякісних новоутворень, центрального раку легень, гострих форм туберкульозу, інших хвороб або уражень, що призводять до обструкції легень, як найбільш радикальний спосіб лікування. За методом доступу розрізняють пульмонектомію відкритого (торакоскопічну) та закритого (ендоскопічну) типу. Операція може бути виконана через великий розріз (передньобоковий, задньобоковий) або через кілька невеликих проколів. Метод доступу визначають за обсягом уражень та ступенем розвитку ускладнень, пов'язаних із тим чи іншим захворюванням. Про історію використання хірургічної операції мало відомо. Дуже поширеним було й залишається вже протягом майже пів століття проведення пульмонектомії з метою лікування туберкульозу легень (частота призначення операції складає в середньому 22% випадків, за клінічними даними), техніка виконання операції постійно вдосконалюється. В Україні вперше її було виконано в місті Києві в середині 20 ст. засновником фтизіохірургії в нашій країні, талановитим клініцистом В.Н. Савичем. На той час він працював доцентом на кафедрі туберкульозу Київського медичного інституту під керівництвом завідувача кафедри, професора Володимира Петровича Рудіна.
Клінічна анатомія ділянки та органу, на яких буде виконуватись операція
Грудну клітку утворюють: кістковий скелет, фасції, м'язи та судини й нерви, розміщені в міжреберних проміжках. Скелет формують: груднина, 12 пар ребер і 12 грудних хребців. Міжреберні проміжки займають зовнішні і внутрішні м'язи. Проте вздовж реберних хрящів замість зовнішніх м'язів наявні блискучі зв'язки. Внутрішні міжреберні м'язи простягаються від кутів ребер до латерального краю груднини. У щілинах між ними лежать судинно-нервові пучки: зверху - вена, унизу - нерви, а між ними - міжреберні артерії. У проміжку між задньою й середньою пахвовими лініями судини знаходяться в реберній борозні. Дистальніше цієї лінії судинно-нервовий пучок виходить із-під ребра й займає серединне положення в проміжку.
Легені (pulmonеs) - парний паренхіматозний орган дихальної системи. Права легеня займає 58% загального об'єму, ліва - 42%. Довжина правої легені у чоловіків складає 27 см, лівої - 29,8 см, у жінок відповідно - 21 і 23 см. Розрізняють верхівку, основу й три поверхні легень: реберну, медіастінальну й діафрагмальну.
Скелетотопія легень
Верхня межа легені лежить на 2-3 см вище за ключицю. Нижче (мал. 1) наведено співставлення скелетотопії легень та серозної оболонки навколо них – плеври.
Мал.1
Голотопія. Зліва: спереду до кореня прилягає діафрагмальний нерв і діафрагмально-перикардіальні судини; зверху - дуга аорти й зворотна гілка блукаючого нерва; позаду - блукаючий нерв, стравохід, низхідна аорта; знизу - лівий шлуночок із перикардом. Справа: зверху - дуга непарної вени, що впадає у верхню порожнисту вену; спереду - перикардіально-діафрагмальні судини, діафрагмальний нерв і частково верхня порожниста вена; ззаду - блукаючий нерв, непарна вена; знизу - праве передсердя.
Анатомічно ліву легеню поділяють на дві долі - верхню і нижню, праву - на три: верхню, нижню й середню (мал. 2). В обох легенях виділяють по 10 сегментів, кожен із яких вентилюється бронхом третього порядку. Права легеня: 3 - сегменти у верхній долі, 2 - в середній і 5 - в нижній. Ліва легеня: 5 у верхній, із них 2 - язичкових долі і 5 - в нижній (мал. 3).
Мал.2
Мал. 3
Кровопостачання легень забезпечує система легеневих та бронхіальних артерій. Легеневі судини кровопостачають альвеоли й беруть участь у газообміні. Бронхіальні ж артерії живлять бронхіальне дерево аж до респіраторних бронхіол. Ворота легень розміщені на рівні II-IV ребер або V-VII реберних хрящів. Через них проходить корінь легень. Розміщення його елементів у правій і лівій легенях неоднакове. У лівій легені при розгляді кореня у фронтальній площині найвище положення займає легенева артерія, найнижче - вена, а між ними - бронх (АБВ). У правій легені найкраніальніше розміщений бронх, нижче - артерія, а ще нижче - легеневі вени (БАВ). Венозний відтік: бронхіальні вени – у непарну, напівнепарну, легеневі вени.
Іннервація: rr. bronchiales із блукаючого нерва.
Лімфовідтік забезпечує поверхнева і глибока внутрішньолегенева сітка. Регіонарні вузли: 1) внутрішньолегеневі - у тканині легень і в кутах розгалуження бронхів; 2) бронхопульмональні - у ділянці кореня легень; 3) трахеобронхіальні (праві, ліві, біфуркаційні) - розміщені в кутах, утворених поділом трахеї на бронхи.
Плевра. Розрізняють парієтальну (pleura parietalis), що вистилає внутрішню поверхню грудної клітки, і вісцеральну (pleura visceralis), або легеневу, яка вкриває поверхню легень. Парієтальна плевра переходить у легеневу в ділянці коренів легень і формує при цьому замкнутий простір - плевральну порожнину. Нижче коренів перехідна складка плеври утворює дуплікатуру - легеневу зв'язку, що розміщена у фронтальній площині. У парієтальній плеврі виділяють реберну, медіастінальну й діафрагмальну частини. Реберна й медіастінальна утворюють купол плеври, що закриває плевральну порожнину з боку шиї й спереду підноситься над ключицею на 1-3 см. Ззаду його межа доходить до VII шийного хребця. Безпосередньо до купола плеври прилягає підключична артерія. Лінії переходу правої і лівої реберної плеври в медіастінальну проектуються на передню грудну стінку неоднаково (мал. 1). Передня межа правої плеври простягається від проміжку між ніжками груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, пересікає груднинно-ключичне зчленування, прямує вниз, сягаючи серединної лінії груднини на рівні другого ребра. Далі вона стрімко спускається вниз до шостого ребра, повертає латерально й утворює нижню межу плеври. При цьому плевра пересікає по середньоключичній лінії 7-ме ребро, по середній пахвовій - 10 ребро, по лопатковій - 11, а по паравертебральній - 12 ребро. Передня межа лівої медіастінальної плеври має вертикальне спрямування вздовж груднини від лівого груднинно-ключичного з'єднання до місця зчленування хряща четвертого ребра з грудниною. Нижче цієї точки вона відхиляється й досягає латерального кінця хряща 6 ребра. Плевральна порожнина є капілярною щілиною шириною не більше 7 мкм, містить у собі 5-10 мл серозної рідини, що зменшує тертя листків під час дихання. Вважають, що продукує серозну рідину вісцеральна плевра, а всмоктує - парієтальна. У плевральній порожнині, при переході одного відділу її в інший, розміщені синуси - резервні простори плеври: реберно-діафрагмальний, реберно-медіастінальний (передній, задній), діафрагмально-медіастінальний. Кровопостачання плеври: парієтальна - міжреберні артерії, внутрішня грудна й верхні діафрагмальні артерії, вісцеральна - легеневі артерії. Іннервацію здійснюють міжреберні та діафрагмальні нерви парієтального листка й вегетативна нервова система.
Трахея і бронхи. Бронхи (bronchus, грец. Bronchos - дихальне горло) — частина повітроносних шляхів: трубчасті гілки трахеї, що з’єднують її з дихальною паренхімою легень. Трахея на рівні V—VI грудного хребця поділяється на правий та лівий головні бронхи. Вони входять у відповідну легеню, де розгалужуються 16-18 разів та формують бронхіальне дерево. Правий головний бронх займає більш вертикальне положення і є коротшим, ніж лівий. Довжина правого головного бронха 2—3 см, діаметр 1,5—2,5 см, він містить, як правило, 6—8 незамкнених хрящових кілець. Довжина головного лівого бронха 4—6 см, діаметр 1—2 см, він складається з 9—12 незамкнених хрящових кілець. У жінок бронхи вужчі та коротші, ніж у чоловіків. Головні бронхи при входженні в легені поступово діляться спочатку на часткові, а згодом на сегментарні бронхи. Правий головний бронх утворює верхній, середній та нижній часткові бронхи. Верхній частковий бронх ділиться на верхівковий, задній та передній сегментарні бронхи (BI, BII, BIII), середній частковий — на латеральний та медіальний сегментарні (BIV, BV), нижній частковий — на верхівковий (верхній), медіальний (серцевий) базальний, передній базальний, латеральний базальний, задній базальний (BVI, BVII, BVIII, BIX, ВХ). Лівий головний бронх ділиться на верхній та нижній часткові бронхи. Верхній частковий бронх формує верхівково-задній, передній, верхній язичковий, нижній язичковий сегментарні бронхи (BI-II, BIII, BIV, BV), нижній частковий — верхівковий (передній), медіальний (серцевий) базальний, який зазвичай відсутній, передній базальний, латеральний та задній базальний (BVI, BVII, BVIII, BIX, ВХ). Сегментарні бронхи діляться на субсегментарні, далі – на бронхи 4-8-го порядку. Найбільш мілкі бронхи — часточкові (діаметр близько 1 мм) розгалужуються в межах часточки легені. Часточкові бронхи поділяються на ряд кінцевих (термінальний) бронхіол, які закінчуються дихальними (респіраторними) бронхіолами, що переходять в альвеолярні ходи та альвеоли. Дихальні бронхіоли, альвеолярні ходи та альвеоли формують дихальну паренхіму легень. Кровопостачання бронха здійснюється артеріальними бронхіальними гілками з грудної аорти, а також зі стравохідних артерій. Відтік венозної крові здійснюється через непарну та напівнепарну вени. Лімфатичні судини з бронха впадають у легеневі, трахеобронхіальні та біфуркаційні лімфатичні вузли. Іннервація бронхів здійснюється гілками з переднього та заднього легеневих нервових сплетень.
Мал. 4 Топографічна анатомія ділянки, на якій проводиться операція
Показання до операції
Абсолютні показання:
Центрально розташована неметастатична злоякісна пухлина або деструктивне захворювання легені (наприклад, центральний рак легені, гнійний плеврит, фіброзно-кавернозний туберкульоз легень);
Утворення спайок;
Ателектаз;
Паразитоз;
Киста, абсцес;
Профузна легенева кровотеча (крововтрата становить близько 500 мл);
Важкі травми, у результаті яких відбулося пошкодження паренхіми легені.
Альтернативні операції: лобектомія/атипова резекція при паліативному лікуванні, сегментектомія (мал. 5).
Мал. 5
Абсолютні та відносні протипоказання
Відносні протипоказання: циліндрична бронхоектазія окремих сегментів у дітей (без ознак хронічного гнійного запалення).
Абсолютні протипоказання:
Бронхоектатична хвороба при ураженні більш, як 12-13 сегментів (двобічна), особливо у дітей;
Виражена серцево-легенева (дихальна) або інші види органної недостатності;
Недостатній функціональний резерв легень;
Амілоїдоз (мал. 6);
Метастазування сусідніх органів у випадку онкології (видалення легені вже не вплине на перебіг хвороби).
Мал. 6
Передопераційна підготовка
Першочергово проводяться загальні обстеження (загальний і біохімічний аналіз крові, сечі, флюорографія, КТ, цитологія, бронхоскопія, біопсія, УЗД, МРТ, остеосцинтіграфія) для уточнення діагнозу, а далі - спеціальні (ЕКГ, ехокардіографія, бронхоспірографія, перфузійна сцинтіграфія, коагулограма) для визначення обсягу хірургічного втручання, можливості часткового збереження органа, тобто застосування альтеративних методів лікування. Далі лікар має проконсультувати пацієнта щодо прийняття препаратів, що розріджують кров (аспірин, ібупрофен тощо), - бажано уникнути їх уживання за 7-10 днів до операції. Напередодні, після обіду, хворі не повинні їсти і пити. Після проведення всіх необхідних обстежень також слід провести з пацієнтом інструктаж із приводу можливих післяопераційних ускладнень та ризиків. Тютюнозалежним слід обов'язково кинути курити з моменту постановки діагнозу. У день операції пацієнтові встановлюється крапельниця (мал. 7).
Мал. 7
6. Положення хворого на операційному столі
Положення хворого на операційному столі аналогічне тому, що й при торакальній хірургії. Пацієнта вкладають на лівий або правий бік, під поперековою ділянкою розташовують валик таким чином, щоб рівень крила клубової кістки збігався з рівнем грудної клітки, гомолатеральну руку витягують вгору й дещо назад (мал. 8). Також за умови малоінвазивної операції допустиме положення на спині (якщо видаляється права легеня) або на животі (якщо ліва). Анестезіологічну дугу відносно хворого розміщують на рівні голови. Таке укладання хворого може бути використане для всіх відеоторакоскопічних операцій, але залежно від виконуваного втручання й для забезпечення оптимального доступу до оперованих ділянок грудної порожнини слід змінювати нахил тулуба.
При операції в передніх відділах грудної клітки (переднє середостіння) пацієнт повинен бути відхилений назад на 20—30°, а при патології в задніх відділах грудної клітки хворого укладають на 20-30° наперед.
Мал. 8
7. Обробка операційного поля. Знеболення
Операційне поле слід підготувати дещо ширше, ніж за певними анатомічними орієнтирами, для того щоб була можливість розширити обсяг втручань або змістити їхню локалізацію. Спершу слід оголити визначену ділянку, якщо раптом у цьому є необхідність. Далі стерильним пінцетом узяти підготовлену серветку, змочити дезінфікуючим засобом та спіралеподібними рухами обробити ділянку, рухаючись від центру до периферії. Не можна тією самою серветкою повторно обробити ділянку по центру, якщо нею вже було оброблено краї поля. Зазвичай у якості дезінфікуючого засобу використовують 1%-ий розчин активного йоду, розведений із кип'яченою водою у співвідношенні 1:4,5, використовують у кількості 5-7 мл. Повторити процедуру 3-4 рази (мал. 9). Операція вимагає загального знеболювання, проводиться інгаляційний наркоз та одночасно з ним внутрішньовенно вводиться препарат-міорелаксант. Виконується інтубація трахеї, пацієнт підключається до апарату штучної вентиляції легень (ШВЛ).
Мал. 9
8. Оперативний доступ
Розтин грудної клітки - торакотомія - може бути передньо-, задньобоковий і бічний. При задньобоковому здійснюється розтин в ділянці 6 ребра, при передньо - в 4 або 5 міжребер'ї, а при бічному шкіру розтинають по ходу 5 ребра. Передньобоковий розтин застосовують для видалення правої легені (мал. 10), задньобоковий - для лівої (мал. 11).
Мал. 10
Мал. 11
9. Оперативний прийом
Методика виділення легені залежить від виразності та локалізації плевральних зрощень. За відсутності зрощень перетинають і лігують легеневу зв'язку. За наявності міцних зрощень вісцеральної плеври з парієтальною на великому проміжку часто доцільніше не розділяти зрощення, а виділити легеню екстраплеврально й зробити плевропневмонектомію, що технічно простіше, запобігає розкриванню субплевральних абсцесів, каверн і кавернозних осередків. Можна поєднувати інтра- та екстраплевральне виділення легені. Якщо виділення легені супроводжується значною кровотечею, краще обробити всі елементи кореня, а вже потім виділити та видалити легеню. Особлива обережність необхідна під час відокремлення легені від купола плеври та верхнього середостіння. Дуже міцні й щільні зрощення нерідко бувають у ділянці діафрагмальної плеври. У деяких випадках допустима закінчена резекція діафрагми з подальшим ушиванням. Усі маніпуляції при виділенні легені необхідно проводити в умовах достатнього освітлення. Як додаткові джерела світла, за необхідності можна використовувати лобову лампу, освітлювачі для глибоких порожнин, лампочку торакоскопа. Виділяють легеню гострим і тупим шляхом - довгими ножицями, тугими марлевими тупферами на довгих корнцангах, рукою. Для зупинки кровотечі застосовують та марлеву тампонаду.
Як правило, при пульмонектомії магістральні судини кореня легені та головний бронх повинні бути виділені, оброблені та пересічені окремо. Послідовність виділення судин та бронху залежить від оперативного доступу, анатомічних умов, особливостей патології, кількості мокротиння, оперативно-технічних прийомів. Рекомендується спочатку обробити легеневу артерію для того, щоб запобігти депонуванню крові в легені, що видаляється, після перев'язки легеневих вен. Однак за необхідності допустима попередня перев'язка легеневих вен. При пневмонектомії з приводу раку легені краще обробляти саме легеневі вени. На думку деяких фахівців, цим можна запобігти викиду в кров'яне русло ракових клітин, які потрапляють у кров під час маніпуляцій на легені. Іноді певні переваги дає попередня (до судин) обробка головного бронха. Після перетину головного бронха та невеликої тракції за легеню судинна ніжка подовжується, що полегшує препарування та обробку судин, а також дозволяє в деяких випадках накласти на блок судин танталовий шов апаратами УО-40 або УО-60. При гнійних захворюваннях легень із великою кількістю мокротиння попередня обробка головного бронха запобігає можливості затікання мокротиння в здорову легеню. Якщо застосовується роздільна інтубація, бронх можна обробити пізніше. При підході до судин із вентральної поверхні кореня легені розтинають плевру, що покриває, розрізом, паралельним діафрагмальному нерву. Ножицями та тупфером зсувають із судин жирову клітковину, розсікають сполучнотканинні тяжі. Пінцетом захоплюють адвентицію та розтинають її вздовж судини. Утворені клапті адвентиції підтягують, виділяють судину з усіх боків і обходять її дисектором. Перев'язують судину з обох боків від лінії перетину обов'язково двома лігатурами, із яких одна має бути накладена з прошивкою. Потім судину перетинають між лігатурами. Якщо легеневі судини дуже склерозовані, їх можна прошивати танталовими дужками за допомогою апарату УС. За лінією дужок для повної безпеки доцільно накладати додаткову кругову лігатуру. Метод прошивання судин апаратом УС особливо зручний при коротких та глибоко розташованих судинах. У деяких хворих запальний інфільтрат, рубці, пухлина або патологічно змінені лімфовузли закривають доступ до судин кореня легені, роблять усі маніпуляції небезпечними через ризик кровотечі. У таких випадках доцільна внутрішньоперикардіальна перев'язка судин, яку запропонував П. Аллісон. А. Н. Бакульов та А. В. Герасимова розрізняють два варіанти внутрішньоперикардіальної перев'язки судин: трансперикардіальний та інтраперикардіальний. При трансперикардіальному варіанті судину виділяють після розрізу задньої стінки перикарда, а при інтраперикардіальному задню стінку перикарда розсікають уздовж країв судини, яку перев'язують разом із містком із задньої стінки перикарда. Головний бронх виділяють ножицями, марлевими тупферами, дисектором. Можливо, ближче до трахеї на краї бронха, звільненого від навколишніх тканин, накладають два шви-тримачі. Біля перетинчастої стінки головного бронха обшивають та перев'язують бронхіальні гілки грудної частини аорти. Перетинають головний бронх по міжхрящовому проміжку та аспірують його рідкий вміст. Для ушивання кукси бронха запропоновано більше 50 способів. Більшість хірургів ушиває бронхіальну куксу через усі шари тонкими синтетичними монофільними нитками на тонкій круглій голці (принцип Світа). Можна накладати шви без захоплення слизової оболонки бронха (принцип Метра). Шви накладають із таким розрахунком, щоб перетинчаста стінка головного бронха рівномірно підтягувалась до його хрящів. При цьому зручно спочатку накласти центральний шов, який ділить куксу на дві рівні частини. Число наступних швів має бути невеликим (по 2-4), але достатнім для створення герметичної кукси. Шви зав'язують без сильного затягування, до дотику стінок бронха. Правильно ушита кукса набуває серповидної (півмісяцевої) форми.
При пульмонектомії, коли немає спеціальних показань до розтину бронха (стороннє тіло, пухлина), а його стінка є нормальною, не потовщеною, не склерозованою та не запаленою, бронх можна попередньо не перетинати, а прошити танталовими дужками апаратом У0-40 (у дітей - апаратом УС). Потім бронх перетинають. Цей спосіб відрізняється асептичністю та швидкістю. Герметичність кукси бронху перевіряють після заповнення плевральної порожнини теплим розчином фурациліну (1: 5000) шляхом підвищення тиску в системі наркозного апарату. У випадках просочування газу, що добре визначається в рідині, на кукси накладають додаткові шви. Потім куксу по можливості вкривають клітковиною середостіння або, краще, медіастінальної плеврою, яку фіксують швами. З анатомічними відмінностями між коренями легень пов'язані деякі особливості пневмонектомії справа і зліва.
При пульмонектомії праворуч після розтину плеври, що покриває судини кореня легені, знаходять стовбур легеневої артерії або її передні гілки. Орієнтуючись за ними, виділяють у клітковині середостіння праву легеневу артерію, яка буває дуже короткою. Для полегшення всіх маніпуляцій верхню порожнисту вену зсувають тупфером медіально, а верхню легеневу вену - каудально. Потім на більшому проміжку виділяють й обробляють верхню та нижню легеневі вени. Правий головний бронх виділяють та обробляють поблизу трахеї. Куксу бронха вкривають медіастінальною плеврою, іноді використовують для плевризації й дугу непарної вени.
За необхідності внутрішньоперикардіальної обробки судин перикард розкривають протягом 6-8 см дорсальніше й уздовж діафрагмального нерва. Шматки перикарда прошивають нитками-тримачами й розводять убік. На дорсальній стінці перикарда, біля місця впадіння верхньої порожнистої вени в праве передсердя, виявляють мезоперикардіально нижню легеневу вену. Листок перикарда, що покриває її, розсікають у поперечному напрямку. Легеневу вену виділяють та обробляють. Далі виділяють й обробляють розташовану більш краніально верхню легеневу вену. Після перетину обох легеневих вен відкривається доступ до правої легеневої артерії. Дефект у перикарді після видалення легені звужують рідкими швами.
При пневмонектомії зліва після розтину плеврального листка обробляють відносно довгу ліву легеневу артерію, а потім обидві легеневі вени та довгий лівий головний бронх. Плевризувати куксу головного бронха зазвичай немає необхідності, тому що вона йде глибоко під дугу аорти. При необхідності внутрішньоперикардіальної обробки судин після розтину перикарда першою обробляють нижню легеневу вену, яка лежить відразу ж дозаду й нижче вушка лівого передсердя. Верхня легенева вена лежить вище. Препарування лівої легеневої артерії може виявитися дуже складним через коротку внутрішньоперикардіальну частину та близькість стовбура легеневої артерії. Тому обробку артерії легше виконувати після перетину лівого головного бронха.
Мал. 12 Схематичне зображення обробки легеневих судин
Мал. 13 Схематичне зображення ушивання кукси бронха
10. Вихід із операції
Заключним етапом є промивання рани дезінфікуючими розчинами (2-3 рази) та дренування. Дренаж установлюють у 8-9 міжребер'ї по задній пахвовій лінії. Його опускають у посудину з антисептичною рідиною, у якості клапана можна використати палець гумової рукавички, надрізаний на кінці. Після всіх варіантів часткового видалення легені в порожнину плеври вводять 2 дренажі з боковими отворами. Один уздовж задньої, другий - уздовж передньої стінки грудної порожнини. Обидва дренажі сполучають із системою для постійного відсмоктування. Рану грудної стінки зашивають наглухо вузловими швами (мал. 14).
Мал. 14
11. Післяопераційний період
По закінченню операції пацієнта переводять у палату, де він перебуває під наглядом медичного персоналу протягом кількох годин. У разі виникнення ускладнень хворого переводять на 1-2 дні у відділення інтенсивної терапії, де він перебуває під апаратом ШВЛ. Лікарі, призначаючи медикаменти, допомагають пацієнту усувати біль, контролюють рівень насиченості крові киснем, запобігають утворенню тромбів та вчасно видаляють рідину з легень. Годують у цей період шляхом внутрішньовенного введення поживних розчинів. Після того, як пацієнт починає самостійно дихати, проводитися оцінка його дихальної здатності, для цього використовується спірометр. Зазвичай повне відновлення нормальної життєдіяльності (коли легеня, що залишилась, пристосовується до нових умов) відбувається через 12 місяців із моменту операції.
Якщо операція проводилася пацієнту з діагнозом рак легень, то після оперативного втручання проводиться ще й курс променевої терапії. У випадку наявності в пацієнта туберкульозу легень після операції протягом 1,5-2 років до хворого застосовується комплексна антибактеріальна терапія.
12. Можливі ранні та пізні ускладнення
При проведенні будь-якої складної хірургічної операції можуть з'явитися ускладнення. Після пневмонектомії може виникнути:
Необхідність у продовженні використання апарату штучного дихання;
Аритмія серця, інфаркт міокарда та інші проблеми з серцем;
Запалення легень;
Інфекція в місці розрізу;
Емболія легеневої артерії;
Бронхоплевральна фістула;
Емпієма плеври (мал. 15)
Мал. 15
Джерела інформації:
1. Оперативна хірургія і топографічна анатомія голови та шиї: підручник/.за ред. професорів: В.І.Півторака, О.М.Проніної. – Вінниця: Нова Книга. 2016. -312 с.
2. Вайда Р.Й.// Основи клінічної анатомії та оперативної хірургії. Лекції. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.- 464 с.
3. https://nmuofficial.com/zagalni-vidomosti/kafedri/department-tuberculosis-pulmonology/istoriya-kafedry/
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Пневмоектомія#Покази
5. https://anatom.ua/basis/text/all/2-18/
6. https://www.youtube.com/watch?v=85UkNzrQp7I
7. https://surgery-four.pdmu.edu.ua/storage/common/docs/Wfb11tJm4LreIOT6nWPtywlB248Qzh0DOvOAy9xR.pdf