| | |
Міністерство освіти і науки України
Назва університету
Назва факультету
Назва кафедри
Реферат
На тему:
Професійний обов'язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних посягань
Студент групи:
ПІБ
Викладач:
ПІБ
Місто 2023
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………3с.
Розділ 1. Потреба запобігання злочинам та захист населення від злочинних посягань юристом
1.1.Мета запобігання злочинам та захист населення від злочинних посягань юристом…………………………………………………………………………..5с.
1.2.Мотиви вчинення правопорушення……………………………………..…9с.
Розділ 2. Ознайомлення населення з різними групами мотивів вчинення злочинів як обов’язок юриста
2.1.Службовий обов'язок юриста - ознайомлення населення з різними групами мотивів вчинення злочинів…………………………………………………..…12с.
2.2.Інформаційна безпека……………………………………………………..…18с.
Висновок……………………………………………………………………….….23с.
Список використаних джерел……………………………………………………25с.
ВСТУП
Актуальність теми : Професійний обов'язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних посягань
Стан дослідження : виявлення стану реалізації досліджуваної проблеми на сучасному етапі розвитку правових норм .
Об’єкт дослідження : обов’язок організації самозахисту населення від злочинних посягань.
Предметом дослідження –проведення організації самозахисту населення від злочинних посягань.
Методи дослідження – теоретичний метод : аналіз і синтез; порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація, систематизація; узагальнення, формалізація, моделювання: наочно-образні, вербальні, знакові (символічні) та інші моделі;
-емпіричний метод: узагальнення незалежних характеристик, аналіз документів і продуктів діяльності, узагальнення досвіду.
Мета дослідження:
-дослідити основні форми організації самозахисту населення від злочинних посягань;
-дослідити особливості організації самозахисту населення від злочинних посягань;
- визначити поняття та основні принципи організації самозахисту населення від злочинних посягань;
- дослідити загальну характеристику самозахисту;
- проаналізувати основні прийоми виконання норм юристами.
У сучасному суспільстві велику проблему становить боротьба із злочинністю. Обов’язок кожного юриста полягає у підготовці громадян до самозахисту від злочинних дій. Варто зазначити що важливого значення набуває просвітницька діяльність. Йдеться про висвітлення серед населення фактів кримінальної практики юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту. Громадяни здебільшого недостатньо обізнані з особливістю поведінки злочинця, його психологією, звичками, причинами вчинення злочинів тощо.
З цього випливає що просвітницька діяльність юриста має спрямовуватися на ознайомлення громадян із загальними проблемами злочинності, із особою злочинця, причинами та мотивами вчинення злочинів.
Розділ 1. Потреба запобігання злочинам та захист населення від злочинних посягань юристом
1.1 Мета запобігання злочинам та захист населення від злочинних посягань юристом
Зазвичай, значна кількість громадян у суспільстві не розуміє природи злочинності та не розрізняє злочини та проступки. Низка хибних уявлень виникає при застосуванні понять "організована злочинність" та "корупція". На побутовому рівні ці поняття часто неправильно тлумачаться, що призводить до дезінформації про діяльність правоохоронних органів. Юристи повинні роз'яснювати ці питання відповідно до закону. Крім того, як службовий обов'язок, вони повинні проводити відповідну роз'яснювальну роботу серед населення. Адвокати також здатні точно і вірогідно пояснити ті чи інші порушення закону, поведінку правопорушника та його особистісні характеристики.
Не всі правопорушники є злочинцями. Останніх набагато менше, і більшість правопорушників перебувають під впливом суспільства. Особливо небезпечними є професійні злочинці. Громадяни повинні знати, що суспільна небезпека, яку становлять такі особи, виникає задовго до вчинення ними злочинних дій. Вона полягає в різних порушеннях кодексу поведінки, які часто називають девіантною поведінкою, що фактично є сигналом того, що починає" формуватися "майбутній злочинець.
Не всі громадяни часто розуміють обставини, які впливають на формування злочинності. Насамперед йдеться про роль сім'ї, в якій людина зростає і виховується. Характерно, що рівень освіти батьків, їхній соціальний статус та відсутність турботи не мають суттєвого впливу на виховання дітей. Практика показує, що найважливішим фактором є здоровий мікроклімат у родині. Духовні потреби дитини не задовольняються, що часто призводить до певної емоційної порожнечі. І здебільшого вона заповнюється тим негативним "матеріалом", який існує в навколишньому світі.
Це здебільшого негативно впливає на виховання особистості. У наш час, у зв'язку з моральним зубожінням суспільства, починають все більше проявлятися негативні риси особистості, що є одним з факторів формування злочинного мислення. До таких рис належать: невміння контролювати власну поведінку, залежність від алкоголю та наркотиків, жадібність, егоцентризм, неповага до інших, байдужість до оточуючих і власної долі, слабкодухість, сліпе наслідування, відсутність чітких життєвих цілей, бідність духовних потреб, лінь, злість, відсутність моральних цінностей, індивідуалізм тощо. Тут існують широкі можливості для просвітницької діяльності юристів щодо різних верств населення, в тому числі молоді. Необхідно аналізувати мотиви діяльності правопорушників, акцентуючи увагу на їхніх особистих зв'язках, оцінювати рівень їхньої моральності, культурного розвитку та психічного стану. Загалом, для запобігання злочинності та захисту населення від злочинних посягань юристи повинні насамперед сприяти вихованню у громадян поваги до закону та формуванню позитивного особистого ставлення до правоохоронних органів.
З огляду на першу концепцію, більшість населення ще не повністю розвинула необхідний дух законослухняності та має сильну неповагу до закону. На противагу верховенству права зростає беззаконня та нігілізм. Саме тому юристи повинні закликати громадян не відповідати злом на зло, оскільки добро переможе зло і рано чи пізно справедливість перемагає.
По-друге, правоохоронні органи України ще не користуються належним авторитетом серед населення. На це є низка об'єктивних і суб'єктивних причин. Дійсно, якщо наша країна вступить до Ради Європи, то структура і статус правоохоронних органів зміниться. Вона стане нішею, яка відповідає вимогам цивілізованих країн Європи. Це пов'язано з тим, що для розв'язання проблем, пов'язаних із самозахистом населення, важливо мати доступ до певної інформації. Слід підкреслити, що одних юристів у практиці самозахисту недостатньо.
Правоохоронні органи повинні роз'яснювати громадянам, що їхнім обов'язком є повідомлення про будь-який злочин або спробу злочину до відповідних органів. Інциденти, про які не повідомляється, є своєрідною "перемогою" злочинця. Одночасне потрібно соромитися повідомляти навіть про незначні злочини, оскільки вони можуть перерости в тяжкі злочини. Громадяни все ще можуть бути пасивними та байдужими, що грає на руку злочинцям, створюючи враження невловимості та заохочуючи до нових злочинів. Необхідно пам'ятати, що кожне суспільство забезпечує власну безпеку. Ця безпека підтримується з певних причин і спрямована на захист громадян.
Загально соціальне запобігання злочинності - це насамперед комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток і вдосконалення суспільних відносин, усунення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому саме раціональній економічній, організаційній, культурно-виховній діяльності державних установ, підприємств, закладів, організацій, товаристві громадських організацій належить вирішальна роль у поступовому зменшенні соціальних сперечань у всіх сферах суспільного життя. Превентивний потенціал цієї діяльності полягає у протидії негативним явищам і процесам, що призводять до відтворення та зростання злочинності, та стимулюванні правослухняної поведінки людей. Загально соціальна превенція - це позитивний ефект добре продуманої соціальної політики, спрямованої не лише на безпосереднє запобігання злочинності, а й на інші цілі. Воно спрямоване насамперед на вирішення загальноекономічних і соціальних завдань держави. Загально соціальне запобігання злочинності означає, що його здійснення сприяє зменшенню соціальних сперечання, кримінальних конфліктів між різними групами населення, безробіття, підвищенню рівня життя, створенню необхідних умов для законного отримання громадянами достатнього доходу, формуванню міцного підґрунтя для нормального функціонування всіх соціальних сфер, виховання дітей та управління.
Для визначення кола осіб, які потребують індивідуальної профілактики, необхідні фактичні, правові та кримінологічні підстави. Фактичною основою для такої профілактики є фактична поведінка особи, в тому числі потенційне правопорушення. Антисоціальна поведінка це справжня ідентичність людини, її предмет і домінуючий внутрішній зміст. Правовою основою є законодавче регулювання індивідуальної профілактики. Чинне законодавство передбачає кілька правових підстав для індивідуальної профілактики, більшість з яких є галузевими і явно недостатніми. Під кримінологічною основою слід розуміти наявність певного рівня кількісних та якісних показників криміногенності особи, що дозволяє виокремити з групи осіб відповідної категорії особу, найбільш схильну до вчинення злочину. Серед напрямів запобігання особистим злочинам - переконання, допомога та примус. Заходи соціальної допомоги - працевлаштування, поліпшення побутових умов, зміна способу життя шляхом підвищення соціального статусу, освіти, отримання престижної спеціальності, лікування, встановлення корисних контактів, вибору життєвих перспектив тощо. На практиці позитивно зарекомендували себе такі заходи, як: індивідуальні і колективні бесіди, обговорення поведінки особи, прослуховування курсу лекцій на правові теми, встановлення над нею індивідуального або колективного шефства, стимулювання участі в громадській діяльності та ін. Криміногенна поведінка особи нерідко свідчить про її життєве неблагополуччя, конфлікти, побутову невлаштованість та про інші труднощі.
1.2 Мотиви вчинення правопорушення
Мотив вчинення злочину в різних ситуаціях може бути усвідомленим або неусвідомленим правопорушником. Однак, як правило, правопорушники визначають свої цілі задовго до вчинення злочину і внутрішньо обґрунтовують обраний мотив. Однак у деяких ситуаціях правопорушник може не встигнути усвідомити мотив вчинення злочину, або ж, попри усвідомлений мотив, може виникнути інший неусвідомлений мотив, який також може підштовхнути правопорушника до антигромадської поведінки. Суспільство має знати, що поява нового мотиву найчастіше відбувається під час опору злочинцю, який іноді є неефективним, оскільки злочинець прагне досягти своєї мети будь-якими засобами.
Для злочинців мотив є рушійною силою, спонуканням і стимулятором активності в достатньо вольовому злочинному діянні. Злочинці обходять всі моральні норми та зациклені на скоєнні злочинів, перемозі над своїми жертвами та отриманні бажаного. У будь-якому випадку мотив вчинення злочину визначається певними моральними цінностями. Тому в будь-якому випадку всі мотиви повинні підлягати морально-етичній оцінці. Мораль засуджує як мотиви дії, так і мотиви бездіяльності. Іноді особа може мати намір вчинити злочин з певною метою. Тому необхідно, щоб усі мотиви були доведені до відома громадськості. На цій основі формується і поширюється громадська думка про особу. Це слугуватиме попередженням і своєрідним захистом від злочинних посягань. Тому громадяни повинні усвідомлювати, що погані мотиви можуть призвести до дій, які завдають шкоди суспільству. І навпаки: добрі мотиви призводять до благородних вчинків.
Коли юристи проводять правову просвіту громадян, вони повинні наголошувати на факторах, які визначають мотиви вчинення злочинів. Перш за все, це стосується характеру правопорушника, його рис, схильностей, захоплень та інтересів. Важливу роль відіграють традиції, які формуються в суспільстві та впливають на особистість. Є свідчення того, що загальнолюдська мораль була усічена, висунуті штучні моральні кодекси, а майбутнє підпорядковане штучним ідеалам. Такий стан речей негативно вплинув на поведінку громадян. Окремі особи вибудовували для себе власну "точку зору"- злочинну. Мотиви їхньої діяльності здебільшого були корисливими та супроводжувалися жорстокістю та цинізмом. Як показує практика, правоохоронні органи мало позитивно впливають на особистість злочинців та мотиви їхньої діяльності.
Найбільш сприятливими мотивами для злочинців є корисливі мотиви, хуліганські спонукання, помста, ревнощі, злість, ненависть, заздрість та незадоволені сексуальні бажання. Такі мотиви визначаються як особистими моральними якостями людини, її психічним станом, так і бажанням розв'язувати життєві проблеми коштом інших. Інші мотиви часто є наслідком власної вини жертви. Наприклад, схильність особи до вчинення злочину могла бути стимульована алкоголем або тим, що з нею проживав член сім'ї, який давно припинив близькі родинні стосунки. У таких випадках мотивація до вчинення злочину виникає несподівано в конкретній ситуації та рідко залежить від самого правопорушника. Тому необхідно пояснити громадянину, що стоїть за мотивом, яку глибинну психологічну і зовнішню соціальну реальність він відображає і який його суб'єктивний зміст.
Цілком можливо, що під час вчинення злочину стануть очевидними будь-які ознаки суб'єктивних аспектів, таких як почуття та емоції під час вчинення злочину. Емоція є однією з найважливіших функцій нервово-психічної діяльності людини і являє собою суб'єктивне переживання, що піддається зовнішнім впливам і пов'язане з когнітивними функціями. У психології виділяють чотири основні форми емоційних станів: почуття, настрій, пристрасть та афект. У випадках, передбачених ККУ, кримінально-правове значення має лише афект сильне душевне хвилювання, викликане протиправною поведінкою потерпілого. Особи, які перебувають під впливом емоційного впливу, не здатні повною мірою усвідомлювати свою поведінку та керувати нею, а також не завжди повною мірою усвідомлюють наслідки такої поведінки. Це дає підстави вважати, що така поведінка є менш суспільно небезпечною, ніж аналогічні діяння, вчинені людьми у спокійному психічному стані. Стан афекту визначається комплексною психолого-психіатричною експертизою. Осудність такої особи може бути виключена лише в тому випадку, якщо вона перебуває в патологічному емоційному стані, тобто якщо вона повністю втратила здатність усвідомлювати характер власної поведінки та керувати нею. Стан фізіологічного афекту не виключає осудності.
Виявлення та знання мотивів злочинної поведінки особи є важливим для захисту особи від цілого ряду посягань. Знання намірів людини може допомогти спрогнозувати поведінку, засновану на певному мотиві. Важливо знати, що багато злочинців мають потребу в об'єднанні з однодумцями. Ця потреба виникає не лише для того, щоб оцінити свою злочинну поведінку та навички, але й для того, щоб запозичити форми та методи та вдосконалити їх на основі набутого злочинного досвіду. Таким чином, інформація про злочинні угруповання є неоціненний в питаннях самозахисту.
Під цілями розуміють подумки передбачувані результати, яких суб'єкт має намір досягти. Мотиви та цілі не тільки взаємопов'язані та взаємозумовлені, але й визначають їх зміст, а іноді та збігаються. Іншими словами, мотив злочинного діяння тісно пов'язаний з особистістю як внутрішньо єдиною і складною системою станів, якостей і процесів. Тому вивчення взаємозв'язку мотивів злочинної поведінки та особистості неповнолітніх є одним із ключових завдань соціально-психологічних та кримінологічних досліджень.
Розділ 2. Ознайомлення населення з різними групами мотивів вчинення злочинів як обов’язок юриста
2.1 Службовий обов'язок юриста - ознайомлення населення з різними групами мотивів вчинення злочинів
Громадянський обов'язок юристів - інформувати громадськість про різні групи, які заохочують злочинність. Знання "законів" і "традицій", які глибоко вкорінені у свідомості та моралі злочинця, без яких він не може жити та від яких він не може відмовитися, є також формою самозахисту. Ця інформація є принципово важливою, оскільки нерозуміння "життя" кримінального середовища, ігнорування або недооцінка певних фактів може призвести до самозаспокоєння і непотрібної тривоги. Завдання адвоката - пояснити, що злочинці мають більш-менш різні спеціалізації. Варто розрізняти злочини, пов'язані з насильством проти особи, державні злочини, політичні злочини, злочини, пов'язані з порушенням громадського порядку, побутові злочини.
Характерно, що коли злочинці спеціалізуються на кишенькових крадіжках, вони рідко скоюють інші злочини, такі як вбивства або розбої. Крім того, спеціалізуючись на певних видах злочинної поведінки, злочинці здобувають певну репутацію та своєрідні "права" в суспільстві. Це можна спостерігати яку досудовій, так і в тюремній ситуації. У першому випадку кожен правопорушник спілкується зі своїми однолітками, дотримується їхніх "законів" і вдосконалює свої "навички". Тому спеціальна підготовка новачків здійснюється під керівництвом професійних злочинців. Своєю "грамотною" поведінкою вони отримують визнання і право діяти в злочинних угрупованнях.
Важливу роль у злочинній діяльності відіграє тривалість такої "роботи". Як правило, він обчислюється з моменту досягнення певного рівня визнання в кримінальному середовищі. На "авторитет" також впливає кількість судимостей, тип скоєних злочинів, спільна "робота" або ув'язнення зі "знаменитостями" кримінального світу та ряд інших факторів. Однак вирішальним фактором є особисті якості людини, зокрема її так звана доброчесність, а також те, що вона не дає хабарів. Це означає, що він не надає інформацію правоохоронним органам і не вивозить незаплановані порції товарів і грошових коштів. З цією метою більшість правопорушників складають своєрідну "присягу".
Громадяни повинні усвідомлювати, що всі правопорушники мають особливу культуру на достатньому рівні. Така культура є важливою для багатьох правопорушників, і злочинці наражаються на великий ризик, коли вживаються заходи для того, щоб ці елементи були засвоєні молоддю. Слід зазначити, що злочинні традиції не є стабільними. За певних соціальних умов злочинні традиції зміцнюються, стають більш активними та впливовими.
Юристи повинні висвітлювати кримінальний світ через призму внутрішнього сприйняття. У багатьох випадках оцінка злочинця може бути зроблена завдяки тому, що спілкування ведеться насамперед на жаргоні, який вказує на приналежність злочинця до певної категорії правопорушників. Значна частина характерної кримінальної витонченості прихована в жаргоні та спеціалізованій термінології. Термінологія варіюється залежно від "спеціалізації" злочинця. Деякі слова і вирази "рафіновані", але в більшості випадків словниковий запас і функції термінології залишаються незмінними. Втім, деякі кримінальні жаргонізми використовують люди з низькою моральною культурою.
Злочинці також мають прізвиська, які відображають їхній авторитет і соціальне походження, щоб зберегти конфіденційність. На жаль, такий спосіб спілкування характерний для деяких молодих людей, які наслідують злочинців і намагаються таким чином самоствердитися серед однолітків. Громадяни повинні вміти розпізнавати злочинців за субкультурними елементами, такими як татуювання. Спочатку татуйовані злочинці претендували на лідерство. Згодом татуювання стали своєрідною містичною мовою для спілкування злочинців зі своїми колегами на волі та у в'язниці. Це пов'язано з тим, що злочинці можуть визначити, чи схильний колишній засуджений до певного типу злочинної поведінки, знаючи символіку намальованого малюнка або літери та її розташування на тілі. Крім того, татуювання слугують для передачі напряму ідеології, соціальних та кримінальних поглядів і цінностей людини. Інтерпретація символіки татуювання часто є ключем до розуміння психології людини та розпізнавання її інтересів, без чого важко виносити будь-які судження. Татуювання - це візитна картка злочинця, тому необхідно вміти її читати. Однак сьогодні засуджені стримано ставляться до татуювань.
Адвокати зобов'язані наголошувати на особливостях "життя" ув'язнених. Життя у в'язниці - це, по суті, "друге" життя, яке суттєво відрізняється від життя на волі з його кримінальними традиціями, правилами та навіть спеціальними законами. Як правило, "друге" життя для тих, хто вперше вчинив злочин, починається ще на стадії слідства, тобто в слідчому ізоляторі. Досвідчені злочинці знайомі з системою передачі інформації та можуть швидко дізнатися про особу, життя та злочини, скоєні новачком. Дійсно, тип злочину і спосіб його вчинення дають своєрідний шлях для спілкування з "професіоналами". Ця інформація передається в різні виправно-трудові установи, де вже чекають на новобранців.
Які практики переважають у цьому "другому" світі? Перш за все, вони не стежать за роботою установи, не виконують різні завдання, не спілкуються тими, хто слухняно виконує розпорядок дня, або, навпаки, чітко виконує вказівки "начальства". Ув'язнені дуже зацікавлені у збільшенні кількості непокірних ув'язнених, щоб забезпечити продовження злочинної традиції. Вони стають основною формою "навчання", шліфування злочинної поведінки та детальної "спеціалізації". Деякі ув'язнені, які продовжують свої злочинні традиції, не хочуть виходити з в'язниці. Вони скоюють нові злочини, щоб продовжувати "навчання" ув'язнених. Як правило, ув'язнені підтримують традиції, які вони засвоїли після відбуття покарання. Їхнє завдання - підтримувати зв'язок з владою, інформувати тих, хто залишився в зоні, пояснювати завдання, які потрібно виконати, і брати участь у їхньому виконанні.
Основною причиною такої ситуації є те, що сучасне українське суспільство ще не виробило ефективної системи профілактичних заходів, яка б принаймні запобігала поширенню "другого" життя у кримінальному світі. Не вся інформація про кримінальне середовище є доступною для громадськості. У зв'язку з цим важливо виховувати юристів, які в рамках своїх службових обов'язків знайомі з різними причинами злочинності. Крім того, вони також обізнані з віктимологічними аспектами самозахисту, про які громадяни також повинні знати.
Як відомо, "віктимологія" - це "вчення про жертву", тобто потерпілого. Суть його полягає в тому, що жертви часто не усвідомлюють своєї вини у скоєних проти них злочинах. Не маючи відповідної інформації, вони потрапляють до категорії несправжніх жертв. Особливо часто це трапляється тоді, коли поведінка жертви є протиправною. Навіть якщо поведінка жертви є законною, злочинець може розцінити її як небажану та неповажну і відреагувати на неї відповідним чином. Неконтрольована поведінка жертви часто призводить до криміналізації за певних умов.
Потерпілі можуть впливати на одноразову поведінку, розвиток довготривалих подій, особисті контакти, частоту і спосіб зустрічей, умови проживання тощо. Допущення віктимізації жертв повторних незначних правопорушень може також призвести до того, що кривдники відчують себе сильними та авторитетними, стануть зарозумілими та почнуть диктувати свої умови. Правоохоронці повинні довести, що найбільшої шкоди жертві було завдано саме через неувагу до власної безпеки, честі та гідності. Це стосується поведінки в повсякденному житті, в особистому житті, в контактах і у відносинах з іншими людьми. У таких випадках контакт ще не є кримінально караним. Однак треба мати на увазі, що злочинне посягання відбувається на завершальному етапі розвитку стосунків між людьми. І легковажність майбутньої жертви не дозволяє оцінити період, протягом якого формується склад злочину. Потерпілі, які не розуміють значення цих стосунків, можуть своїми діями допомагати іншим особам здійснювати їхні злочинні наміри. Однак у деяких випадках майбутні жертви можуть дізнатися про злочинні посягання на них або усвідомити злочинний характер минулих стосунків. Втеча з таких ситуацій може бути дуже складною, що призводить до так званого віктимного ризику.
Характер жертви та її особисті моральні якості мають важливе значення. У багатьох випадках жертви є скандальними, нестриманими, вразливими, грубими, егоїстичними, дріб'язковими, недобросовісними та аморальними. Своєю поведінкою вони загострюють ситуацію, особливо у випадках хуліганства, вбивств з хуліганських мотивів тощо. Звичайно, обираючи свою жертву, злочинці часто вдаються до погроз і залякування, використовують різні небезпечні речовини, які нікому не відомі. Нерідко злочинці шукають жертв серед тих, хто з якихось причин боїться звертатися до правоохоронних органів із заявою про злочин .Це призводить до значного затягування таких нападів.
Таким чином, жертва змушена привертати до себе увагу з метою самозахисту. Кожен громадянин, який більш-менш знайомий з особою потерпілого, може побачити власні недоліки, що є вигідним для злочинця. Тому віктимологічний аспект необхідної оборони має велике значення в освітній діяльності юристів. Вкрай важливо, щоб громадяни розуміли основи самозахисту: необхідну оборону, крайню потребу та затримання злочинця. Ці правові категорії мають першорядне значення, і їх застосування надає легітимності певним ситуаціям.
Громадяни, які не поінформовані про вибір способів і форм самозахисту, можуть вдаватися до самозахисту з використанням мисливських рушниць або газових пістолетів, як це передбачено чинним законодавством. Однак важливо інформувати населення про те, що не всі предмети (наприклад, ножі)належать до холодної зброї, оскільки в деяких випадках ножі є предметами незаконного володіння. Ножі характеризуються певними властивостями, такими як гострота, міцність і зручність у використанні.
Про належність окремих предметів (ножа, кастета) до холодної зброї висновки дає спеціальна експертиза. Цінними для населення є деякі практичні поради стосовно збереження власного життя, здоров'я, майна, захисту своєї честі та гідності, передусім це стосується крадіжок особистого майна, пограбування, зґвалтування, шахрайства, шантажу, хуліганства та інших видів злочинів.
Що стосується власного майна, то найбільш поширеними є квартирні та кишенькові крадіжки, угони автомобілів. Населення від юристів має довідатися про можливі способи охорони квартири чи автомобіля, організацію постійного нагляду за квартирою. Не всі громадяни вбачають небезпеку квартирних крадіжок у накопиченні кореспонденції в поштовій скриньці, відсутності ключів від квартири у кожного члена сім'ї, сумнівному змісті оголошень, які розміщені у під'їздах, запрошенні до квартири незнайомих людей тощо.
Інколи господарі квартири, спокусившись, ідуть на контакт з людьми, які пропонують дешево продати речі чи вирішити проблемні питання, що може бути приводом для проникнення у квартиру. Багато неприємностей таїть запрошення п'яним господарем незнайомих або малознайомих людей додому «на каву». Особливо почастішали пограбування квартир, коли таких людей запрошували на інтимні стосунки.
Громадянам рекомендувати не афішувати свій майновий стан. Так, останнім часом у пресі з'являється багато оголошень про купівлю-продаж різних дорогих речей. При цьому відображається адреса, номер телефону, зручний час для зв'язку і, можливо, вартість, що корисно для квартирних злодіїв. Громадяни не до кінця усвідомлюють дії, які можуть відбуватися при зустрічі з грабіжником у квартирі. З цього приводу є певні рекомендації.
Мешканці часто мало звертають уваги на підвали, гаражі та дачі. Вони зберігають там цінні речі і залишають їх на тривалий час. І такі місця стають притулком для бомжів і наркоманів, використовуються для переховування краденого.
Важливими для населення є рекомендації щодо запобігання крадіжкам особистого майна на робочих місцях, в гардеробах, місцях відпочинку, гуртожитках, готелях, у гостях тощо, що свідчить про те, що це має свої особливості, які варто знати кожному. Злочинів, пов'язаних з викраденням автомобілів, мотоциклів і велосипедів, дуже багато. Тому власникам радять вдатися до деяких варіантів захисту. Важливо повідомляти поліцію про поведінку незнайомців поблизу автотранспорту та переконувати громадськість у доцільності їх затримання. Будьте особливо уважні при покупці автомобіля, оскільки його можуть викрасти та піддати конфіскації у разі виявлення злочину. Серйозною проблемою є крадіжка грошей і цінностей так званими кишеньковими злодіями. З боку вони виглядають ніжними, благородними, вихованими, але можуть вміло обікрасти людину, яка навіть не відчуває цього. Громадяни повинні знати про процес кишенькових крадіжок, де, коли і як. Одним із найтяжчих злочинів є грабіж, який може призвести до пограбування та вбивства. Це означає, що громадяни не повинні створювати ситуацій, які призводять до пограбування чи пограбування в будь-який час і в будь-якому місці.
З юридичної практики правоохоронці знають, що приватні фінансові справи громадян не варто обговорювати зі сторонніми особами, адже інформація поширюється швидко. Особливо сильно на оточуючих сприймає інформація про поліпшення матеріального становища. Ця інформація доводиться до відома осіб, які мають злочинні наміри з метою розбою.
2.2 Інформаційна безпека
Потрібно розрізняти інформаційну безпеку громадян та інформаційну безпеку юристів. Інформаційна безпека громадян полягає в тому, що держава повинна дбати про забезпечення нормальної життєдіяльності членів суспільства. Йдеться про запобігання та захист від різного роду спекуляцій щодо українського суверенітету, наклепу, ворожої політики, дезінформації та поширення дезінформації про історію українців. Особливо шкодять іноземні фільми та відео про аморальний спосіб життя, які впливають на молодь і відвертають її від участі в державотворчому процесі. З точки зору національної безпеки громадян, завдання прокурора полягає в тому, щоб застерегти населення від злочинних посягань і поінформувати населення про методи та форми самозахисту.
Юристська інформаційна безпека - це запобігання фізичної, матеріальної чи моральної шкоди працівникам правоохоронних органів Ні, юристи завжди співпрацюють із правопорушниками, застосовують жорсткі заходи покарання, але у повсякденному та особистому житті адвокати та їхні родини змушені формувати різноманітні соціальні відносини. З адвокатами на кожному етапі Характеризується тим, що злочинці можуть легко отримати доступі використовувати всю інформацію про життя адвоката. Така варварська інформаційна безпека часто закінчується трагічно. Тому йдеться про права і свободи людини та надійний захист з боку правоохоронних органів. Доречно зробити деякі роз’яснення щодо співвідношення між поняттями «права людини» та «свободи людини». Ця проблема досі є предметом дослідження багатьох вчених і не може вважатися повністю вирішеною.
Індивідуальні права пов'язані насамперед з конкретною реалізацією конкретними особами чи державними органами. Звичайно, йдеться про активні, цілеспрямовані дії. І навпаки, бездіяльність розглядається як прав, що потребує самооборони та правового захисту. Що стосується поняття «свобода людини», то це інша історія. Ми думаємо, що це означає, так би мовити, навпаки. У цьому випадку сама дія заборонена, оскільки необхідно дати особі можливість докласти виправдані вольові зусилля, що також підпадає під самозахист. На практиці кожна відповідна обставина може свідчити про порушення або прав чи свобод, або обох одночасно(залежно від втручання чи невтручання третіх осіб, чи держави).
Вираженню самозахисту прав і свобод людини має слугувати такий соціальний механізм, який давав би певну гарантію їх реалізації зі сторони держави. Такою гарантією є внутрішні закони держави й діяльність юридичних органів. Ці функції покладені, передусім, на юриста як на державного службовця з властивими йому високою моральністю (фактичною і практичною), глибоким усвідомленням свого професійного обов'язку.
Права, якими володіє людина, мають здебільшого альтернативний характер. У своїх діях людина може схилятися до добра чи зла, а шлях до досягнення мети може супроводжуватися тими чи іншими перешкодами, які у підсумку негативно впливатимуть на життя, здоров'я тощо. У такому випадку перед людиною постає дилема: чи долати перешкоди, чи пустити все на самоплив? Якщо обрано вольовий шлях учинення добра, то цьому крім моральних норм сприяє ще й позитивне право держави. Так, Конституція України гарантує кожному право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань (ст. 27), вимагати поваги до своєї гідності (ст. 28). Зауважимо, що це стосується і тієї людини, яка живе за законами зла. Треба звернути увагу на духовно-моральне право цієї людини вимагати не порушення її прав, недопущення впливу зла на зло. Відповідний самозахист має відображати духовно-моральні аспекти життя. Згідно з християнською мораллю, не тільки на добро, а й на зло потрібно відповідати добром.
Інформаційна безпека - стан інформаційного середовища, що забезпечує задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин, безпеку інформації і захист суб'єктів від негативної інформаційної дії. Інформаційна безпека тісно пов’язана з інформаційною культурою, під якою розуміється здатність ефективно використовувати його інформаційні ресурси і засоби інформаційних комунікацій, а також застосовувати для цих цілей передові досягнення в галузі розвитку засобів інформатизації і інформаційних технологій. Відзначено, що інформаційна культура також має як об’єктивну (культура володіння інформацією для чогось), так і суб’єктивну (суб’єкт володіння – особистість, суспільство) суті, причому особистість є одночасно як суб’єктом, так і об’єктом інформаційної культури.
Окремо виділяється поняття «культура інформаційного самозахисту »,яке поєднує в собі характеристики матеріального та ідеального світу особистості в цілісному вигляді та формує інформаційну культури людини, як в плані інформаційної культури . Культура інформаційного самозахисту визнає здатність людини поводитися з інформацією без шкоди до себе та інших учасників інформаційних відносин. В умовах змін соціокультурних цінностей наведено причини та наслідки пов’язаності забезпечення інформаційної безпеки. Особи повинні мати комплексний системний характер і реалізовуватися на різних рівнях.
По перше, громадяни повинні розуміти від чого або від кого потрібний їм захист і що загрожує. Також варто пам’ятати , що не існує повної захищеності , але можна створити високий рівень захисту. Серед інформаційних загроз найпопулярніші : фішинг , надсилання заражених файлів електронною поштою, злом акаунтів , віруси та втрата цінної інформації.
Технічну частину системи інформаційної безпеки підприємства складають програмні і технічні засоби запобігання витоку, знищенню і блокуванню інформації, порушенню цілісності і режиму доступу до неї. Цей елемент системи умовно можна назвати "прямим" стримуючим чинником, який може виключити всяку можливість порушити режим використання інформації.
Основна увага автора в цьому матеріалі буде зосереджена на другому, юридичному елементі системи, під яким ми розуміємо нормативне визначення власником (керівництвом) підприємства порядку доступу до інформації і правил її обробки. Цей елемент системи умовно можна назвати "непрямим" стримуючим чинником, який через призму даної теми спрямований на рішення двох головних завдань :
1) прищепити користувачам інформації почуття неминучої юридичної відповідальності за порушення порядку її використання (обробки) ;
2) забезпечити можливість практичної реалізації такої відповідальності шляхом збору належних і допустимих доказів можливих порушень і отже - успішного захисту.
У сучасному інформаційному просторі злочин не потребує попередньої «обробки клієнта» та особистого контакту з потенційною жертвою. Головними інструментами стають комп’ютер і доступ до інформаційно-комунікаційних систем. За допомогою протизаконних програмних засобів одержується доступ до баз даних, банківських рахунків, автоматизованих систем керування.
Так, крадіжки даних платіжних карт або доступу до системи інтернет-банкінгу, викрадення персональних відомостей та комерційної інформації, умисне пошкодження інформаційних систем або засобів комунікації — далеко не повний перелік загроз, які виокремлюються в таке поняття, як кіберзлочинність. Вона набуває світового масштабу, новітні технології перетворюють реальних злочинців на анонімних, а легкість швидкого збагачення зваблює дедалі більше людей.
Кіберзлочинність включає в себе різні види кримінальних правопорушень. Її об’єктами стають персональні дані, банківські рахунки, паролі та інша особиста інформація як фізичних осіб, так і бізнесу та державного сектору. Тому цей вид злочинності становить загрозу не тільки на національному, а й на глобальному рівні.
ВИСНОВКИ
Кожне суспільство носить ц собі серйозну проблему - боротьбу зі злочинністю. В цьому аспекті виникає обов’язок юриста не тільки надати юридичні послуги , але й підготувати громадян нашої держави до їх самозахисту від злочинних дій. Тут виникає потрібність просвітницької діяльності. Мова йде про висвітлення фактів практики юристів поміж населення та ознайомлення їх з способами захисту. Суспільство зазвичай не мають достатньої бази обізнаності з особливостями поведінки злочинця, його психологією, звичками, причинами вчинення злочинів.
Юристи повинні висвітлювати чинники вибору мотиву вчинення злочину під час здійснення правового виховання.
Перш за все це пов'язано з характером злочинця, його особливостями, схильностями, захопленнями та інтересами. Важливу роль відіграють традиції, які формують і впливають на людей у суспільстві. Коли на перший план висуваються штучні моральні норми, а майбутнє підпорядковується штучним ідеалам, постає факт загальної моральної девальвації. Така ситуація негативно вплинула на поведінку громадян.
Професійний обов'язок юриста - інформувати населення про різні групи, які спонукають їх до вчинення злочинів. Тому найпоширенішими егоїстичними мотивами є корисливість, хуліганство, помста, ревнощі, озлобленість, ненависть, заздрість, не реалізовані сексуальні бажання тощо. Визначаються як моральними якостями, психічним станом, так і бажанням розв'язувати життєві проблеми за рахунок інших. Виявлення і знання мотивів злочинних діянь окремих осіб важливе для особистого захисту від різноманітних посягань. Знаючи наміри особи, можна передбачити її дії на основі певних мотивів. Потрібно знати, що у більшості злочинців виникає потреба об'єднання зі своїми однодумцями.
Зокрема, слід розрізняти злочини насильства над особою, злочини посадових осіб, політичні злочини, злочини, пов’язані з порушенням громадського порядку та моралі, побутові злочини тощо.
Юристи зобов'язані наголошувати на особливостях «побуту» ув'язненого, яке навіть дуже відрізняється від звичайного. Цінними для населення є практичні поради щодо захисту життя, здоров’я, власності, честі та гідності. В першу чергу це стосується крадіжок особистого майна, пограбувань, зґвалтувань, шахрайства, вимагання, хуліганства та інших видів злочинів.
Варто рекомендувати громадянам не афішувати свого майнового стану. Так, останнім часом у пресі публікується чимало оголошень про купівлю-продаж різноманітних дорогих речей. При цьому вказуються адреси, номери телефонів, зручний для звертання час, а інколи й вартість, що на руку квартирним злодіям.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Фіолевський Д. П. Юридична етика : підручник. Київ : Алерта, 2011. 288 с.
2. Горшнєв В.М., Бенедік І.В. Юридична деонтологія. - Харків, 1988, 1993.
3. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К., 1999.
4. Етика: Енциклопедичний словник / За ред. Р.Г. Акресяна та А.А. Гусейнова. - М., 2000.
5. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. - К., 2001. 5.
6. Тофтул М. Г. Етика : підручник. Київ : Академія, 2011. 437 с.
7. Нова філософська енциклопедія: У 4т. /Ін-т філософії РАН, Нац. заг. - Навч. фонд;
8. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д.Юридична деонтологія. Основи юридичної діяльності: навч. посібник. Київ: Знання, 2008. 495 с.
9. Лисюченко В.П., Доценко О.С., Ольховик П.В. Управління у сфері правоохоронної діяльності : альбом схем. Київ: Паливода А.В., 2005. 110с.
10. Молдован В.В., Молдован А.В. Юридична деонтологія. Навчальний посібник. Київ, 2010. 128 с.