Проблеми й підсумки приватизації державних промислових підприємств

1 2 3

Ім'я файлу: Курсова Економ підприємства.docx
Розширення: docx
Розмір: 107кб.
Дата: 08.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Економіка здоров'я КУРСОВА Богданович.docx

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Кафедра економіки та БА

Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему «Проблеми й підсумки приватизації державних промислових підприємств»

Виконав

студент

Перевірила викладач І.М. Сотник

Суми 2021

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………………...5

1.1.Поняття приватизації та роздержавлення……………...……………………6

1.2. Основні етапи та особливості роздержавлення та приватизації мислових підприємств України……….……………………………………………………10

2. РОЗДІЛ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПІСЛЯ ПРИВТИЗАЦІЇ…………………………………………………………………29

2.1. Аналіз діяльності акціонерних товариств в Україні після приватизації..29 2.2. Аналіз ефективності дільяності ПАТ «Блоссем» після приватизації….23

2.3. Aнaлiз пoкaзникiв дiлoвoї aктивнocтi підприємства……..……………..31 2.4. Aнaлiз пoкaзникiв pентaбельнocтi підприємства……………………….39

2.5. Aнaлiз пoкaзникiв фiнaнcoвoї cтiйкocтi підприємства…………………43

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ.50

3.1. ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ДЛЯ УКРАЇНИ. ПРИВАТИЗАЦІЯ У КРАЇНАХ СВІТУ ІЗ СТАЛИМИ РИНКОВИМИ ВІДНОСИНАМИ………...50

3.2. Підсумки та завдання приватизації в Україні…………………………..56

РОЗДІЛ 4. ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИБОРУ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ…………..60

Вихідні дані для проведення розрахунків……………………………..60
Розрахунок технологічної собівартості………………………………..62
Розрахунок капітальних затрат…………………………………………..65

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..67

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………69
ВСТУП

Приватизація - це процес, який не можна однозначно трактувати. В широкому значенні приватизація як один з аспектів загальної політики дерегулювання економіки означає уповільнення темпів розширення або навіть скорочення державного сектора, що зумовить збільшення вкладу приватного сектора в господарський розвиток. Це комплексне явище обумовлене зміною політико-економічних умов, посиленням впливу ринкових сил.

Науковий аналіз повинен дати відповідь на чималу кількість запитань, які мають принципове значення, а саме: чому необхідні корінні зміни форм власності шляхом її роздержавлення та приватизації; чому державна форма власності на засоби виробництва стала менш ефективною; яким чином приватизація буде впливати на зростання економічної та соціальної ефективності виробництва та ін.

Проблемам докорінної перебудови економічних відносин шляхом роздержавлення та приватизації присвячено значну кількість сучасних наукових досліджень, де аналізуються та оцінюються підсумки ринкового реформування в Україні, можливості й доцільність використання закордонного досвіду для ефективної приватизації підприємств. Це роботи Муллей М., Хойєра В., В.Гриньової, В.Ланового, І.Лукінова, Г.Одінцової, П.Перерви, М.Хохлова, М.Чумаченка та ін.

Актуальність теми визначили структурні зміни в постсоціалістичних економіках виявилися більш складними та тривалими ніж очікувалося. Масова приватизація в Україні створила тисячі приватних компаній в промисловому секторі. Однак, в багатьох випадках нова форма власності не поліпшила ефективності роботи приватизованих підприємств.

Мета курсової роботи - дослідження теоретичних проблем приватизації та розробка на цій основі методичних рекомендацій і практичних пропозицій, які спрямовані на вдосконалення механізму приватизації промислових підприємств України.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:

- визначити поняття "приватизація", "об'єкт приватизації", "суб'єкт приватизації", які адекватні українським умовам;

- уточнити поняття "приватизація" як процесу переходу від державної власності до приватної (в умовах України) на основі виявлення рушійних сил процесу, визначено необхідні умови його протікання;

-дослідити причини і необхідність роздержавлення власності в країні, організаційні та процедурні методи приватизації підприємств на основі узагальнення вітчизняних та закордонних розробок і досвіду;

-навести порівняльний аналіз процесів приватизації в різних країнах, визначено тенденції приватизації в Україні;

- розкрити відносини власності, що характерні для різних типів акціонерних товариств, реалізація яких дозволяє зменшити суперечність економічних інтересів суб'єктів;

- виявити різні моделі організації відносин власності, які виникають на підприємствах, що були приватизовані, та чинники їхнього розвитку;

- розкрити економічні умови розвитку промислово-фінансових груп в Україні, досліджено перспективи їхнього розвитку.

Об'єктом дослідження є процес роздержавлення і приватизації власності в Україні, форми та методи приватизації державних і муніципальних підприємств.

Предмет дослідження - економічні та організаційно-економічні відносини, що створюються у процесі роздержавлення і приватизації власності в країні.

Теоретичну і методологічну основу проведення дослідження складають системний підхід до аналізу економічних явищ, загальнонаукові методи, аналіз та синтез категорій і явищ, роботи закордонних і вітчизняних учених-економістів, Конституція України, закони України та постанови Кабінету Міністрів.

Інформаційною базою дослідженняє статистичні збірники з народного господарства України, документація ПАТ«Блоссем», вітчизняні та закордонні публікації з питань роздержавлення і приватизації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

1.1.Поняття приватизації та роздержавлення
Приватизація — це перехід об'єктів державної власності у приватну власність. Повернення майна з державної власності колишнім власникам називається реприватизацією. Реприватизація буває повною або обмеженою. Повна передбачає перехід всієї раніше націоналізованої власності колишньому власнику, обмежена — надання колишньому власнику певної частини майна, решта компенсується грошима або державними цінними паперами. Таким чином реприватизують у деяких країнах землю, раніше націоналізовану в іноземців.

Для подальшого успішного розвитку вітчизняної економіки й зміцнення процесів її зростання вкрай гостро постає питання підвищення ефективності господарювання. Згідно з класичною економічною теорією держава — неефективний власник в умовах ринкової економіки. Саме приватизація дає можливість підвищити ефективність національної економіки. Завдяки формуванню конкурентного середовища приватизація дає змогу створити умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва, є запорукою комплексних структурних зрушень в економіці держави, впливає на наповнення державного бюджету, на розвиток ринкової інфраструктури, визначає державну інвестиційну політику.

Приватизаційний процес розпочався в Україні 1992 року й характеризується неоднорідністю темпів проходження, що пов'язано з певними труднощами. Однак проблеми у проведенні справжньої ринкової реформи виникли ще тоді, коли Україна була у складі Радянського Союзу.

У вузькому розумінні приватизація означає не політику, яка охоплює всі сектори економіки, а повну (або часткову) передачу прав власності на капітал відповідного державного підприємства акціонерному товариству або приватній особі.

Накопичений світовий досвід приватизації неможливо застосовувати без серйозних доробок при передачі вітчизняних підприємств у приватну власність через ряд особливостей. Основне протиріччя приватизації у постсоціалістичних країнах пов'язане з тим, що вона розглядається як продаж підприємств, якими ніхто не володіє, та вартості яких ніхто не знає, покупцям, у яких немає грошей. Крім цього, розвиток приватизації державної власності в Україні повинен подолати нерозвиненість ринкових механізмів та відсутність відповідної інфраструктури. Необхідність розв'язання цих проблем, наявність низки невирішених науково-практичних питань приватизації промислових підприємств визначили вибір теми дисертації, її характер та основні напрямки дослідження[11, c. 18-20].

Формування ринкової економіки в Україні висунуло як найважливішу умову необхідність приватизації об'єктів державної власності. Приватизація (від лат. "privatus" - приватний) - це передавання державної власності (земельних ділянок, промислових підприємств, банків, засобів транспорту і зв'язку, будівель, акцій, культурних цінностей) за плату або безкоштовно в приватну власність.

Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації державного майна:

· забезпечення кожному громадянинові України рівного доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;

· охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян;

· використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю, а не якимись іншими критеріями, без абсолютизації однієї з них;

· залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх функцій;

· здійснення роздержавлення і приватизації з дотриманням антимонопольного законодавства.

Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні, основними формами приватизації є:

· продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;

· викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;

· продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;

· продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;

· продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).

Нині в економічній та юридичній науках не існує однозначного бачення стосовно питання про співвідношення таких категорій, як приватизація та роздержавлення. Одні вчені вважають, що поняття приватизації є більш широким щодо поняття роздержавлення [7, c. 38]. Інші визначають приватизацію як одну із форм роздержавлення. Третя група вчених дотримується тієї точки зору, що роздержавлення та приватизація — це тотожні правові категорії та поняття[14, c. 18]. Ми схильні вважати, що вони мають самостійне юридично-смислове навантаження та значення.

Роздержавлення у широкому розумінні означає розширення самостійності підприємств та організацій, відхід держави від оперативного господарського керівництва ними. Це зміна форм та методів господарювання. Об'єктивна основа цього процесу — різноманіття форм- власності та форм ведення господарювання. У вузькому значенні роздержавлення передбачає перетворення власності на інші її форми, що супроводжується обов'язковою зміною власника[11, c. 20].

Не менш складною є проблема визначення поняття «приватизація». В теорії юридичних та економічних наук немає однозначного підходу щодо його визначення. Існує безліч визначень приватизації. Найбільш поширеним визначенням приватизації в економічному розумінні[13, c. 66] є таке: приватизація — це перетворення (трансформація) державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто (відповідно до Закону від 7 лютого 1991 р. «Про власність») на приватну чи колективну власність. Безумовно, важливим є законодавче визначення приватизації, яке міститься у Законі від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію державного майна». Згідно з цим Законом під приватизацією розуміється відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1 Закону).

Проаналізувавши легальне визначення приватизації, доходимо висновку про те, що воно не позбавлено певних вад:

1) У даному визначенні не відображена сутність процесу приватизації. Пропонуємо включити таку ознаку приватизації, як «зміна форми власності», тим самим конкретизувати і процес, і результат такої діяльності держави та органів місцевого самоврядування, якою є приватизація.

2) Приватизація охоплює зміну не лише державної, а й комунальної власності. Давно вже зрозуміло, що державна власність не поглинає комунальну, тому в аналізованому визначенні має бути згадана і комунальна власність.

3) Відповідно до Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є суб'єкти публічного і приватного права. Сутність приватизації полягає у зміні форми власності шляхом відчуження майна публічних суб'єктів і передачі його приватним суб'єктам. Тому доречно зазначити у визначенні приватизації наведену новелу ЦК України і передбачити положення про перехід майна до приватних власників, якими є фізичні та юридичні особи.

Недосконалість законодавчого визначення приватизації, на наш погляд, має бути усунута шляхом викладення цього поняття у такій редакції: «приватизація — це зміна форми власності шляхом відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, або належить Автономній Республіці Крим, на користь визначених законом покупців — приватних власників (фізичних та юридичних осіб) з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України» [9, c.152-157].

На підставі викладеного пропонуємо таке визначення реприватизації — це примусове відчуження за рішенням суду майна, набутого фізичними та юридичними особами шляхом приватизації із порушенням приватизаційного законодавства та/або умов, передбачених відповідним актом приватизації, і повернення цього майна у державну або комунальну власність з метою відновлення порушених прав власника.
1.2. Основні етапи та особливості роздержавлення та приватизації мислових підприємств України
Названий процес умовно можна поділити в часі на п'ять етапів (див. рис. 2.1. :

I етап- 1990- 1992 pp. (етап становлення, або період початку законотворчості);

II етап- 1993 р.-липень 1994 р. (етап початку масової малої та великої (акціонування) приватизації (роздержавлення), або законо-декрето-указовий період);

III етап-серпень 1994 р.-червень 1996 р. (етап інтенсивної масової приватизації (роздержавлення), або указо-декрето-законовий період);

IV етап-липень 1996 р. - 1999 р. (перехідний від масової до індивідуальної приватизації (роздержавлення) та розвитку інших реформ у сфері власності, або післяконституційний період);

V етап — з січня 2000 р. (індивідуальної приватизації (роздержавлення), або сучасний період)[15, c. 29].

І етап - 1990 - 1992 pp. (етап становлення, або період початку законотворчості)

З початку 90-х років у засобах масової інформації та в повсякденному вжитку з'явилися нові слова - «приватизація», «роздержавлення». Приватизація державного майна (роздержавлення) - це процес відчуження майна, що є державною власністю, на користь фізичних і юридичних осіб з метою підвищення мотивації до праці, який є складовою економічної реформи, спрямованої на створення ринкової, багатоукладної соціально спрямованої економіки в Україні з рівноправним існуванням різних форм (приватної, колективної, державної) власності на засоби виробництва.

Перші прояви процесу роздержавлення ще радянської власності спостерігалися після прийняття Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду (23 листопада 1989 p.). Названий документ дозволяв трудовим колективам, іншим юридичним особам, а також фізичним особам брати державне майно в оренду і працювати за нових трудових і майнових відносин. Характерною особливістю є те, що піонери нової форми господарювання (орендарі) отримали можливість за існуючої старої системи вседержавності і всевладдя набути певного досвіду самостійності, «загартуватися» для подальшого виживання в новому, конкурентному середовищі.

Насамперед слід було здійснити розподіл державного майна (підприємств) в Україні на майно загальнодержавної (республіканської) власності та майно територіально-адміністративних одиниць^ так звану комунальну власність області, району, міста, селища, сільської ради (постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. № 311).

На виконання зазначеної постанови обласні (міські міст Києва та Севастополя) ради народних депутатів своїми рішеннями підтвердили та закріпили власність територіально-адміністративних одиниць - районів, міст, селищних та сільських рад. У Києві, зокрема, це було рішення Київради № 26 1992 р.

Актуальним стало питання роздержавлення майна шляхом передачі його в оренду і приватизації орендованого державного майна. (Відповідно до законів України про власність і оренду орендар набуває прав користування та володіння майном).

31 жовтня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду.

У цей період згідно з чинним законодавством місцевим органам самоврядування надавалося право: утворювати свої органи управління комунальним майном та свої органи приватизації майна; затверджувати свої програми приватизації майна територіально-адміністративної одиниці тощо.

Для оперативного виконання завдань Державної програми приватизації майна державних підприємств на місцях та відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України (ФДМУ) (Постанова Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-ХІІ) в областях почали створювати регіональні відділення ФДМУ.

Першим паростком приватизації була оренда з викупом[17, c. 54-55].

II етап-1993 р. - липень 1994 р. (етап початку масової малої та великої (акціонування) приватизації (роздержавлення), або законо-декрето-указовий період)

Цей етап можна охарактеризувати насамперед як етап початку масової малої і великої (акціонування) приватизації. Відповідно до завдань Державної програми приватизації майна державних підприємств, передбаченої на 1992 р., та прогнозу на 1993 і 1994 pp. ФДМУ спільно з регіональними відділеннями в областях потрібно було здійснити приватизацію об'єктів, % до вартості основних фондів станом на 01.05.92:

· лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості -80;

· промисловості будівельних матеріалів- 85;

· легкої промисловості - 95;

· харчової промисловості - 95;

· будівництва - 80;

· торгівлі та громадського харчування - 100;

· побутового обслуговування -100;

· автотранспорту - 90;

· радгоспів, підприємств заготівель та обслуговування сільського господарства - 90;

· матеріально-технічного постачання - 90;

· житлово-комунального господарства - 20;

· інших - 30.

Умови для приватизації (роздержавлення) були ще малосприятливі як у політичному, економічному, так і в соціальному плані. Проте було досягнуто певного конкретного результату - проведено приватизацію загальнодержавного і комунального майна: в 1992 р. - 30 об'єктів, 1993 р. -З 621, І кварталі 1994 р. - 1 857 об'єктів [16, c. 18-20].

Основним способом приватизації став викуп державного майна орендарем (товариством покупців, створеним членами трудового колективу). Масштабні завдання з приватизації державного майна в 1992-1993 pp. були виконані на 5- 10 %.

З метою поліпшення стану справ у реформуванні державної власності було видано Указ Президента України від 19.02.94 № 56/94 «Про єдину систему органів приватизації в Україні», в якому передбачено створення на всій території держави мережі органів приватизації вертикального (централізованого) підпорядкування. (Станом на 15 червня 1994 р. було призначено за погодженням з місцевими органами влади лише 16 керівників регіональних відділень ФДМУ)[20, c. 5-6].

Як підсумок, можна зазначити, що протягом II етапу приватизація здійснювалася за вкрай несприятливих політичних, економічних, соціальних та організаційних умов. її здійсненню заважали такі чинники:

нестабільність законодавчої бази для проведення приватизації, що гальмувало практичну діяльність органів приватизації;

неузгодженість прийнятих попереднім складом Верховної Ради України останніх поправок до законодавства з питань оренди та приватизації з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, внаслідок чого створювалося суперечливе правове середовище для діяльності органів приватизації;

постійні зміни у складі уряду, зокрема зміна персонально відповідальних за роздержавлення та приватизацію віце-прем’єр-міністрів (затримувалося прийняття відповідних рішень);

гальмування процесів приватизації майна, що перебувало у власності територіально-адміністративних одиниць, місцевими органами самоврядування;

протидія з боку трудових колективів приватизації їх підприємств конкурентними способами (80% майна було приватизовано трудовими колективами шляхом викупу, оренди з викупом, викупу за альтернативним планом);

нерозуміння населенням об’єктивних причин проведення роздержавлення та приватизації державних підприємств, передчасні очікування конкретних результатів;

відсутність єдиної системи органів приватизації, яка забезпечує можливість ефективно здійснювати державну політику у сфері приватизації за єдиною методологією;

незадовільне фінансове забезпечення процесу приватизації внаслідок здійснення обов'язкових відрахувань до державного та місцевих бюджетів;

недостатнє матеріально-технічне та кадрове забезпечення приватизації через невиконання міністерствами й відомствами постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.94 № 210 «Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1994 році» та Указу Президента України від 26.01.94 № 29/94 «Про єдину комп’ютерну інформаційну мережу державних органів приватизації»;

політична і законодавча неврегульованість відносин з Автономною Республікою Крим. (За рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим встановлено мораторій на проведення приватизації в Криму)[22, c. 9].

III етап - серпень 1994 р. - червень 1996 р. (етап інтенсивної масової приватизації (роздержавлення), або указо-декрето-законовий період)

Після обрання Президентом України Л. Д. Кучма проголосив курс на продовження здійснення реформ у молодій державі. На ряд керівних і відповідальних посад в уряді були призначені нові, досвідчені фахівці, в тому числі виконуючим обов'язки Голови ФДМУ (серпень 1994 р.)- Ю. І. Єхануров. Водночас на новопризначеного заступника Голови ФДМУ О. М. Бон-даря було покладено велику відповідальність за своєчасну підготовку законодавчих актів (проектів указів) з питань прискорення процесів малої приватизації в Україні та її здійснення [20].

Активізація процесів роздержавлення та приватизації є обов’язковою передумовою загального поліпшення стану економіки.

Розпочалася приватизація об'єктів соціально-культурного призначення (не основного профілю виробництва заборонених до приватизації об'єктів).

У цілому ФДМУ разом з регіональними відділеннями та представництвами виконали завдання з приватизації (роздержавлення).

Як результат, з 1992 р. до червня 1996 р. змінили форму власності на недержавну більш як 30 тис. об'єктів групи А, понад 7 тис. об'єктів груп Б, В, Г та близько 600 об'єктів групи Д.

IV етап - липень 1996 р. - 1999 р. (перехідний від масової до індивідуальної приватизації (роздержавлення) та розвитку інших реформ у сфері власності, або післяконституційний період)

28 червня 1996 р. на п'ятій сесії Верховної Ради України було прийнято Конституцію України. Згідно зі статтею 8 в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до цього всі чинні законодавчі акти мали бути приведені у відповідність з Конституцією України. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України мав право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України (п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України). Такий процес формування законодавчого поля вимагав нового підходу. У цей час також відбулися значні зміни в керівництві та структурі органів приватизації. Зокрема в жовтні 1998 р. ФДМУ очолив О. М. Бондар. З прийняттям нових законодавчих актів перед ФДМУ постали якісно нові завдання[9, c. 11-12].

Характерними особливостями IV етапу є:

1) найбільш інтенсивний розвиток масової приватизації. За цей час (липень 1996 р. - 1999 р.) до приватних власників перейшло близько 30 тис. (група А - 23 тис, групи Б, В, Г- 4 250, група Д- 1 300, група Ж-310) об'єктів промисловості, агропромислового комплексу, торгівлі, громадського харчування, ОНБ та ін.;

2) перехід від приватизації державного майна за приватизаційні майнові сертифікати і компенсаційні сертифікати до приватизації за індивідуальними планами за грошові кошти. Громадяни України отримали майже 46 млн приватизаційних майнових сертифікатів і на 1 млрд грн. компенсаційних сертифікатів. Для продажу через Національну мережу центрів сертифікатних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати було запропоновано більш як 13 тис. пакетів акцій ВАТ, створених у процесі роздержавлення підприємств, загальною вартістю 3 млрд грн. Крім того, 7 тис. пакетів акцій ВАТ загальною вартістю 1,6 млрд грн. було запропоновано до продажу за компенсаційні сертифікати. Перехід від паперової до грошової приватизації розпочався з середини 1998 p., коли почали проводити перші грошові аукціони. У 1998 -2000 pp. покупцям продано на аукціонах близько З тис. пакетів акцій ВАТ;

3) перехід від масової до індивідуальної приватизації – близько 1000 об'єктів приватизації груп Б, В, Г, Д на рік (1997 р. - 1 200, 1998 р. - 1 060, 1999 р. - 850);

4) актуалізація питань управління державними пакетами акцій ВАТ, особливо на підприємствах групи Г (пакети акцій розміром 25% статутного фонду і більше). Станом на 1 січня 2000 р. створено майже II 500 ВАТ, з них у 2 500 ВАТ є державна частка розміром від 1 до 100 % статутного фонду (зокрема від 25 до 50% -у 1 012 ВАТ, від 50 до 75% - у 186, від 75 до 100% - у 235 ВАТ).

5) продовження перерозподілу загальнодержавної власності на державну і власність територіально-адміністративних одиниць(комунальну). Адже на підставі ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селиш і міст;

6) початок реструктуризації підприємств для підвищення їх інвестиційної привабливості. З метою підвищення інвестиційної привабливості створених у процесі приватизації ВАТ здійснюється їх реструктуризація шляхом передачі соціальної сфери на баланси місцевих органів, створення дочірніх підприємств, передачі житлового фонду на баланси органів місцевого самоврядування, продажу пакетів акцій на некомерційних конкурсах під інвестиційні зобов'язання з погашенням кредиторської заборгованості, продажу ОНБ та ін.;

7) активний розвиток фондового ринку. Першоосновою для розвитку інститутів фондового ринку стала сертифікатна приватизація в Україні. Є достатня кількість професіональних учасників фондового ринку. Розвивається депозитарна діяльність, формується реєстраційна система. Розпочинають свою активну діяльність Українська фондова біржа, Донецька фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа з філіями. Перша фондова торговельна система та ін. Проте слід зазначити, що розвиток фондового ринку в Україні ще гальмується внаслідок того, що більшість підприємств є нерентабельні і кошти вкладаються в бездохідні цінні папери[2, c. 3-6].

Основними напрямами розвитку фондового ринку в Україні мають бути:

· розбудова інфраструктури фондового ринку;

· запровадження системи моніторингу фондового ринку;

· стабілізація ринку облігацій внутрішніх державних позик;

· удосконалення системи захисту прав інвесторів;

· розвиток нормативно-правової бази;

· інформування та поглиблення знань населення з питань функціонування фондового ринку;

8) розвиток післяприватизаційної підтримки підприємств в Україні. Процеси роздержавлення і приватизації недоцільно розглядати як такі, що завершилися. Ці процеси є тільки початком глибоких і довготривалих змін у відносинах власності і мають продовжуватися у післяприватизаційний період.

9) банкрутство неплатоспроможних підприємств. Донедавна для більшості населення процеси банкрутства були маловідомі. Лише в період реформування економіки після ліквідації планового розподілу грошових ресурсів відчутними стали такі економічні явища, як нерентабельність, неплатоспроможність та ін. Ситуація з банкрутством підприємств типова для економіки будь-якої розвинутої країни. Процедуру банкрутства використовують насамперед для оздоровлення економіки. В Україні такі умови створені після набрання чинності Законом України від 30 червня 1999 p. № 784-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство». Власники й керівники багатьох підприємств стали спрямовувати свою роботу на пошук нових ринків збуту продукції, реструктуризацію та перепрофілювання виробництва, вживати заходів щодо запобігання ліквідації підприємств. Слід зазначити, що механізм банкрутства в Україні активно почав діяти з 1996 р. Арбітражними судами прийнято постанови про визнання підприємств банкрутами: в 1996 р. - 1 691, 1997 р. - 4 107, 1998 р. - 4 525, 1999 р. - 6 244;

10) початок реформ в агропромисловому комплексі, зокрема приватизації землі. Роздержавлення та приватизація в агропромисловому комплексі здійснювалися шляхом акціонування та розпаювання. За даними Міністерства агропромислового комплексу України, усі колишні колгоспи (10,7 тис. господарств) перетворено на колективні сільськогосподарські підприємства, з них у 9 800 проведено розподіл майна. Закінчується процес приватизації майна колишніх радгоспів. На базі реструктуризованих колективних господарств створено різні види господарських товариств. Разом з тим із 27,66 млн га сільськогосподарських земель (більш як 46% усього земельного фонду України) розпайовано 25,1 млн га. Проте головна проблема агропромислового комплексу-реформування земельних відносин - залишається актуальною і невирішеною. При проведенні паювання земельних угідь розмежування землі на місцевості не здійснювалося. У власників земельних паїв відсутні акти на право приватної власності на земельну частку, і вони не мають повного права розпоряджатися землею -відчужувати її. Земля ще не стала товаром і не є інструментом в умовах розвитку ринкової економіки.

V етап-з січня 2000 р. (індивідуальної приватизації (роздержавлення), або сучасний період)

З метою сприяння здійсненню економічних реформ шляхом прискорення процесу приватизації майна та подальшого розвитку фондового ринку 29 грудня 1999 р. Президент України підписав Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні» (№ 1629/99). Також вперше за коротку історію роздержавлення та приватизації Верховна Рада України прийняла Державну програму приватизації, розраховану на 3 роки - 2000 - 2002 pp. (Закон України від 18.05.2000 № 1723-НІ). Цей надважливий для розвитку економіки молодої держави законодавчий документ (далі - Програма) накреслив основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, відчуження комунального майна, орієнтовні обсяги приватизації та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України. Зокрема Програмою передбачено забезпечити надходження коштів до Державного бюджету України в 2000 р. у сумі 2,5 млрд грн. Основною метою роздержавлення протягом найближчих трьох років є створення у виробничій і невиробничій сферах економіки умов для ефективної діяльності підприємств, установ, організацій, а також створення конкурентного середовища.

Для залучення більшого кола покупців запроваджено новий спосіб приватизації ОНБ - продаж під розбирання.

Починаючи з 1992 року та до 2000х років масова йшло роздержавлення та приватизація промислових підприємств України. На сучасному етапі питання привтазації та роздержавлення стоїть у енергетиці, газопостачанні, зв’язку та ін..

Питання приватизації енергетики набувають особливого значення, оскільки енергетика як одна з найважливіших галузей народного господарства повинна працювати найбільш ефективно, а саме надійно, вчасно та в належній кількості постачати енергією споживачів.

Головним стимулом до початку приватизації в Україні стала необхідність термінової реконструкції і модернізації енергетичних компаній. Держава вже вичерпала всі свої можливості щодо відновлення їхніх виробничих потужностей і основних фондів. За оцінками Міністерства енергетики і вугільної промисловості України на сьогодні 80% основних фондів теплових електростанцій і 60% фондів енергорозподільчих компаній зношені до стану, що межує з дуже високими ризиками для енергетичної безпеки країни [5]. Сьогодні уряд може лише підтримувати нинішній стан станцій і мереж, а коштів для вкладень у подальшу модернізацію обладнання у країни як власника цих потужностей немає. Саме через застарілі основні фонди споживання енергоресурсів у генерації на 35% вище, ніж у країнах OECD (Організація економічного співробітництва і розвитку). А рівень втрат при передачі електроенергії перевищує показник розвинених країн удвічі [5].

Президент НАК «Енергетична компанія України» П. Омельяновський відмічає, що теплові електростанції, які входять у структуру українських енергогенеруючих компаній, також потребують серйозних інвестицій. Розрахунковий ресурс теплових електростанцій вичерпано. Блоки повинні бути виведені з експлуатації. До 2030 року на їхню модернізацію знадобиться 31,5 млрд. дол. З них 20 млрд. дол., або 2,22 млрд. щороку, треба залучити протягом найближчих дев’яти років. При цьому капітальні вкладення всіх державних компаній в енергетичному секторі в 2010 році, включаючи теплові, атомні та гідроелектростанції, ледь перевищили 600 млн. дол.

Ця цифра свідчить про те, що власних коштів енергокомпаній і можливостей держбюджету недостатньо для модернізації ТЕС України. Однак рівень зносу обладнання у різних компаніях коливається в межах 60-80% усіх основних фондів. Це означає, що питання інвестицій у відновлення є критичним для енергетичної безпеки країни.

Також слід враховувати, що без інвестицій уже в 2017-2020 роках Україна відчує істотний дефіцит генеруючих потужностей, оскільки немодернізовані блоки через три-п’ять років треба буде цілком виводити з експлуатації. На сьогодні розрахунковий ресурс 68 енергоблоків ТЕС вичерпано в 2,5-3 рази, а на 11 блоках - у 1,3-1,7 разу [5].

Важливо розуміти, що приватизація може використовуватися як інструмент з підвищення надійності енергетичної системи і забезпечення безпеки енергопоставок до Євросоюзу. Необхідно враховувати той факт, що зростання ВВП в Україні призведе до підвищення попиту на електроенергію в найближчі роки, а також можливості інтеграції в європейське Енергетичне співтовариство і Зону вільної торгівлі. Тому енергетичні підприємства потребують ефективних інвесторів.

Так, у НАК «Енергетична компанія України» підрахували, що загальний обсяг інвестицій тільки в теплову генерацію після приватизації об’єктів енергогенерації та енергопостачання за найближчі вісім років повинен становити від 18 до 20 млрд доларів США. З них 70% піде на технічну реконструкцію (більшість діючих енергоблоків саме на такий відсоток уже відпрацювали свій ресурс), на будівництво нових блоків, більш ніж 25% - на екологічні заходи й близько 5% - на виконання умов інтеграції України в Євросоюз [6].

В той же час, процес здійснення приватизації, особливо в такі стратегічній галузі, як енергетика, дуже сильно впливає на ставлення інвесторів, особливо міжнародних, до країни. Так, експерт І. Газізулін відмічає, що «Енергетика – це сектор, який наразі потребує великого обсягу інвестицій. І те, що відбувається, надсилає негативний сигнал не тільки щодо перспектив саме в електроенергетиці, але й в інших секторах – видобутку газу, нафти, де є реальний інтерес з боку іноземних інвесторів» [7].

Так, в 2011 році керуючий директор з енергетики Європейського банку реконструкції та розвитку Р. Пуліті заявив, що ЄБРР може стати акціонером українських енергокомпаній [4], але для цього на нинішньому етапі приватизації в Україні необхідно створити стабільні та прозорі законодавчі рамки та ліквідувати зайві регуляторні бар’єри.

На сьогодні вже здійснено певні кроки в цьому напрямі, зокрема в 2012 році було затверджено Державну програму приватизації на 2012-2012 роки [3], метою якої є сприяння оптимізації частки державного сектору економіки а умовах ринку, підвищення ефективності економіки та посилення її конкурентоспроможності.

Виконання цієї Програми планується шляхом:

- забезпечення високих темпів приватизації об’єктів державної власності, щодо яких не встановлено заборону та обмеження на приватизацію і які є надлишковими для виконання державою своїх функцій, не користуються попитом у покупців, є збитковими та малорентабельними;

- застосування індивідуальних засад приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, підприємств з ознаками домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг) і таких, що потребують спеціального підходу у зв’язку з тим, що використовуються у процесі у процесі виробництва унікальні ресурси та нематеріальні активи (група Г);

- сприяння залученню до приватизації земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти державної власності, що підлягають приватизації;

- скорочення обмежень щодо приватизації об’єктів державної власності за умови, що зазначене негативно не вплине на виконання державою своїх функцій, а також не створить небезпеки для соціально-економічних та екологічних умов життєдіяльності суспільства;

- залучення до приватизації інвесторів, заінтересованих у довгостроковому розвитку підприємств після приватизації;

- підвищення привабливості приватизації для інвесторів, формування позитивного іміджу приватизації в Україні та світі [1].

В програмі передбачається для врахування особовостей об’єктів групи Г, до яких відносяться зокрема і об’єкти енергетичної сфери, під час приватизації на індивідуальних засадах забезпечити:

- проведення передприватизаційної підготовки підприємств;

- продаж контрольного пакета акцій з визначенням умов післяприватизаційного використання об’єктів, а також вимог до покупців;

- залучення на конкурсних засадах радників (уповноважених осіб) до роботи з підготовки до приватизації підприємств, які мають стратегічне забезпечення для економіки і безпеки держави, підприємств з ознаками домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг).

Програму планується реалізувати протягом трьох етапів. Перший етап (І півріччя 2012 року) передбачає створення необхідної правової, нормативної та організаційно бази шляхом внесення змін до законодавства з питань приватизації на засадах, визначених Програмою; здійснення передприватизаційної підготовки і приватизації об’єктів групи Г на індивідуальних засадах; скорочення обмежень для включення до приватизації державних об’єктів; формування переліку об’єктів державної власності, що підлягають приватизації протягом 2012-2012 років; організації постійного моніторингу виконання Програми з метою проведення аналізу стану приватизації [1].

Відповідно, протягом цього періоду було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012-2014 роки». Документ, зокрема, передбачає внесення змін до законів «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва».

Закон спрямований на підвищення рівня привабливості процесу зміни власності для інвесторів та формування його позитивного іміджу. Він передбачає визначення зобов’язань для покупців-інвесторів з урахуванням світової практики, а також переліку виключних умов, у разі невиконання яких договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсними. При цьому за невиконання інвестиційних зобов’язань застосовуватимуться виключно економічні санкції.

В квітні 2012 року було прийнято Закон України №4650-VI «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств», який передбачає, що особливими умовами приватизації вугледобувних підприємств є продаж всіх акцій, що належать державі (без збереження у державній власності пакетів акцій) у статутних капіталах акціонерних товариств, утворених у процесі приватизації або корпоратизації державних вугледобувних підприємств.

Крім того, особливістю є встановлення строком до трьох років з дня завершення приватизації мораторію на застосування процедури примусової реалізації майна об’єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторію на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

До об’єктів приватизації належать: вугледобувні підприємства як єдині майнові комплекси; шахти (шахтоуправління) як єдині майнові комплекси; розрізи як єдині майнові комплекси; акції, що належать державі в статутних капіталах акціонерних товариств, утворених у процесі приватизації або корпоратизації державних вугледобувних підприємств.

Закон визначає, що порядок проведення аукціону із продажу єдиних майнових комплексів, пакетів акцій акціонерних товариств затверджується Кабінетом міністрів.

Треба зазначити, що на сьогодні більше 120 державних шахт є формально збитковими через значне зношення основних фондів, умов залягання вугілля та низької його якості. Дотації вугільній промисловості складає більше 7 млрд. грн. на рік, отже в майбутньому зазначеної суми фінансових засобів в бюджеті може не виявитися. В той же час, не дивлячись на приватизацію, уряд планує залишити дотації для шахт, які будуть належати приватним власникам.

Також, було підписано Закон України № 4649-VI «Про внесення змін до закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»».

Згідно пояснювальної записки до законопроекту, знімається заборона на приватизацію ТЕЦ для подальшої реалізації програми їх технічного переоснащення за допомогою залучення недержавних інвестицій шляхом надання їх в оренду або концесію. Законом внесено зміни до статті 5 Закону України «Про приватизація державного майна» шляхом виключення в частині другій в пункті «г» слово «теплоелектроцентралі» та внесення змін до переліку об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, але таких які можуть бути корпоратизовані.

Так, з переліку об’єктів права державної власності, згідно з текстом законопроекту, виключаються: Сімферопольська ТЕЦ, Камишбурунскій ТЕЦ, Сакські теплові мережі, Дніпродзержинська ТЕЦ, Криворізька теплоцентраль, Державне підприємство «Сєвєродонецька ТЕЦ», Лисичанська ТЕЦ, Миколаївська ТЕЦ, Одеська ТЕЦ, ТЕЦ науково-технічного центру «ЕСХАР», Харківська ТЕЦ, Херсонська ТЕЦ, Севастопольська ТЕЦ.

В квітні 2012 року було підписано закон №4658-VI «Про внесення змін до Закону України «Про трубопровідний транспорт» щодо реформування нафтогазового комплексу». Законопроект припускає, що реорганізація держпідприємств, дочірніх підприємств Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», що здійснюють діяльність з транспортування нафтопродуктів магістральними і/або розподільними трубопроводами, зберігання в підземних газосховищах, і Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» здійснюється за рішенням Кабінету міністрів України. Крім того, законопроект передбачає встановлення заборони на приватизацію держпідприємств, дочірніх підприємств «Нафтогаз України».

Також, відчуження основних фондів та акцій державних підприємств передача їх з балансу на баланс, в концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного фонду інших юридичних осіб, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів та акцій цих підприємств, а також основних фондів та акцій «Нафтогазу», дочірніх та заснованих нею підприємств, забороняється, крім випадків, коли результатом таких дій є: передача основних фондів та акцій таких підприємств винятково державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває в державній власності України, створення державних підприємств та акціонерних товариств, 100% акцій яких перебуває у державній власності України. Також у законопроекті уточнюється, що стосовно «Нафтогазу» не може бути порушено справу про банкрутство.

Треба також зазначити, що влітку 2012 року Фонд держмайна України планує виставити на продаж крупні державні пакети акцій 20-ти підприємств по газопостачанню та газифікації (облгазов). ФДМ прийняв рішення прискорити продаж пакетів облгазів та видав наказ № 2877 «Про внесення змін до плану-графіку виставлених на продаж в 2012 році пакетів акцій газорозподільних та газопостачальних підприємств». Менші державні пакети ще 22 облгазів ФДМ планує виставити на продаж через фондовий ринок у вересні.

Особливої уваги заслуговує Наказ Фонду державного майна в Україні № 604 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань під час підготовки об’єктів групи Г до приватизації», який визначає механізм врахування громадської думки під час підготовки зазначених об’єктів. На нашу думку, розробка та запровадження даного механізму є значним кроком до європейських принципів та засад реформування, зокрема в енергетиці.

Під час другого етапу реалізації Програми приватизації на 2012-2014 роки (ІІ півріччя 2012 року – 2013 рік) планується завершити продаж об’єктів малої і масової приватизації та об’єктів, приватизація яких розпочалася до набрання чинності Програмою.

Під час третього етапу (2014 рік) передбачається завершення приватизації як широкомасштабного соціально-економічного проекту, підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавства в частині визначення функцій органів управління, включаючи Фонд державного майна України, для забезпечення переходу від процесу приватизації до продажу об’єктів державної власності як функції з управління об’єктами державної власності.

Очікується, що виконання даної Програми дасть змогу:

- авершити широкомасштабний процес трансформації відносин власності та оптимізувати державний сектор; створити умови для приватизації об’єктів державної власності, подальше перебування яких у державній власності є економічно недоцільним; сприяти забезпеченню економічного зростання;

- зменшити частку державного сектору в економіці до 25-30 відсотків внутрішнього валового продукту. У державному секторі економіки буде сформовано виробничий комплекс, який спроможний забезпечити ефективне виконання державою своїх функцій;

- залучити великі обсяги приватного капіталу, у тому числі іноземного, створити потужні вертикально інтегровані структури, конкурентоспроможні на світовому ринку, провести модернізацію виробництва, впровадити новітні технології, створити нові види продукції, впровадити сучасний менеджмент;

- створити базу для розвитку суб’єктів малого і середнього підприємництва та адаптації його до ринкових умов;

- зменшити навантаження на державу з управління державним сектором економіки, що забезпечить підвищення ефективності управління [1].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПІСЛЯ ПРИВТИЗАЦІЇ

2.1. Аналіз діяльності акціонерних товариств в Україні після приватизації

Акціонерне товариство – це одна з організаційно-правових форм об`єднання. Воно створюється шляхом централізації майна засновників та учасників товариства(об`єднання майна), з метою ведення господарської діяльності та одержання прибутку.

Більшість акціонерних товариств створені на базі крупних державних підприємств у сфері промисловості і будівництва як товариств закритого типу, що не пропонують свої акції у відкритий продаж всім охочим. Ця обставина пов'язана з цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників. По-перше, аж до теперішнього часу не створена дієва стабільна правова база для приватизації державної власності. По-друге, високий рівень інфляції робить невигідним залучення додаткового капіталу за допомогою випуску акцій, бо цей капітал швидко знецінюється, а виплата дивідендів по ньому повинна здійснюватися протягом всього періоду існування акціонерного товариства. По-третє, керівники багатьох державних підприємств не поспішають з випуском акцій у відкритий продаж, бо побоюються втрати контролю над власними господарствами.

В даний час лише декілька акціонерних товариств, створених на базі державних промислових підприємств, забезпечили відкритий продаж своїх акцій. Найбільшими з них є АТ «КАМАЗ» і АТ «Пермавіа».

Слід чекати, що у міру розвитку процесу приватизації і загострення дефіциту фінансових ресурсів на підприємствах державного сектору економіки вся велика їх частина почне перетворюватися в акціонерні товариства відкритого типу[7, c. 39-40].

Вакуум, що утворився унаслідок повної відсутності акцій промислових акціонерних компаній, створених на базі підприємств державного сектору економіки в ході приватизації, в 1992 р. був заповнений активним розміщенням у великих об'ємах цінних паперів новостворюваних комерційних структур. Ці структури відносно легко «зняли вершки» із значної частини тимчасово не використовуваних накопичень підприємств і організацій, привертаючи їх до своїх статутних фондів.

Першим сектором економіки, який активно сформував свій капітал за рахунок розміщення цінних паперів, стала торгово - посередницька сфера. У 1991 р. у зв'язку з розпадом системи централізованого матеріально-технічного постачання підприємств і організацій і лібералізацією цін на частину видів продукції при збереженні в цілому механізму їх централізованого регулювання були створені сприятливі передумови для здійснення високоспекулятивних товарних операцій. У цих умовах з'явилося велике число організацій, що іменують себе «товарними біржами», велика частина з яких по суті була торговими домами і товарними аукціонами. На при кінці 1991 р. утворилося більше 800 таких організацій. Всі вони були сформовані у формі акціонерних товариств і привертали засоби до своїх статутних фондів за рахунок продажу акцій різним юридичним особам. Очікування отримання значних спекулятивних прибутків від участі в товарних біржах в період стрімкого їх розвитку привели до виникнення ажіотажного попиту на їх акції, ціни на які стрімко росли, нерідко у декілька разів відриваючись від їх первинної номінальної вартості. Покупка акцій бірж розглядалася інвесторами як засіб забезпечення швидкого приросту свого капіталу.

Відомо, що велика кількість акціонерів в державі сприяє появі широкого кола власників засобів виробництва. Для цього практикується видача колективних акцій. Після видачі акцій товариство отримує у власне управління капітал. З іншого боку, акціонери можуть продати власний пайовий капітал у будь-який момент. Значні об'єми виробництва і концентрація капіталу в крупних акціонерних товариствах сприяють створенню численних і широко розгалужених зв'язків і переплетень з іншими підприємствами і господарськими партнерами. Економічні інтереси господарських партнерів захищаються правовими актами, в яких обумовлені можливі гарантії від економічного збитку у разі банкрутства акціонерного товариства. Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства - один з напрямів роздержавлення власності. Разом з тим в акціонерне товариство можуть з'єднатися різні форми базової власності залежно від утримувачів (власників) акцій - підприємств, держави, місцевих Рад, окремих громадян. Доцільність такого перетворення техніко - економічно обґрунтовується, визначаються найближчі наслідки і перспективи розвитку акціонерних форм власності, потенційні можливості впливати на попит і пропозицію ринку, підраховуються витрати виробництва і прибуток[9, c. 21].
2.2. Аналіз ефективності дільяності ПАТ «Блоссем» після приватизації

Aнaлiз пoкaзникiв мaйнoвoгo cтaну пiдпpиємcтв

Ефективніcть пiдпpиємcтвa – це кoмплекcне пoняття, яке є pезультaтoм взaємoдiї вciх елементiв cиcтеми фiнaнcoвих вiднocин пiдпpиємcтвa, визнaчaєтьcя cукупнicтю виpoбничo – гocпoдapcьких фaктopiв i хapaктеpизуєтьcя cиcтемoю пoкaзникiв, щo вiдoбpaжaють нaявнicть, poзмiщення i викopиcтaння фiнaнcoвих pеcуpciв[22].

Джеpелoм iнфopмaцiї для визнaчення iнвеcтицiйнoї пpивaбливocтi є бухгaлтеpcькa тa фiнaнcoвo – cтaтиcтичнa звiтнicть Публічного aкцioнеpнoгo тoвapиcтвa «Блоccем». Ocнoвнi фiнaнcoвi звiти, якi викopиcтoвуютьcя пpи aнaлiзi:

- « Бaлaнc пiдпpиємcтвa »;

- « Звiт пpo фiнaнcoвi pезультaти тa їх викopиcтaння »;

- « Звiт пpo фiнaнcoвo – мaйнoвий cтaн пiдпpиємcтвa ».

ПAТ «Блоccем» cтворено 14 вереcня 1999 року шляхом приватизації державного підприємства «Ресурсопроект» нa території м. Бояркa Київcької облacті. Оcновнa діяльніcть- розробкa проектів тa видaчa технічної документaції нa будівництво житлових будинків тa cупермaркетів.

Poзpaхуємo пoкaзники мaйнoвoгo cтaну підприємcтвa нa оcнові фінaнcової звітності та занесемо вихідні дані у таблицю 2.1

Тaблиця 2.1 – Вихiднi дaнi для хapaктеpиcтики ocнoвних зacoбiв

Cклaд ocнoвних виpoбничих зacoбiв	Вapтicть ocнoвних виpoбничих зacoбiв cтaнoм нa 01.01.2014p., тиc.гpн.	Вapтicть пpидбaних ocнoвних виpoбничих зacoбiв з уpaхувaнням витpaт нa їх пoлiпшення, тиc.гpн.	Вapтicть виведених ocнoвних виpoбничих зacoбiв , тиc. гpн.	Вapтicть ocнoвних виpoбничих зacoбiв cтaнoм нa 01.01.2015p тиc.гpн.	Cумa знocу ocнoвних виpoбничих зacoбiв, тиc. гpн. нa кiнець звiтнoгo пеpioду
1.Будiвлi тa cпopуди 2. Мaшини тa oблaднaння 3.Тpaнcпopтнi зacoби 4.Iнcтpументи, пpилaди тa iнвентap	562,2 531,1 254,0 56,0	- 61,7 - -	- 52,3 - -	562,2 540,5 254,0 56,0	478,6 310,2 203,2 56,0
Вcьoгo	1403,3	61,7	52,3	1412,7	1048,0

У таблиці 2.2 розрахуємо основні показники майнового стану ПАТ

«Блоссем»

Тaблиця 2.2 – Ocнoвнi aнaлiтичнi пoкaзники мaйнoвoгo cтaну

	Пoкaзник	Умoв пoзнaч.	Poзpaхунoк пoкaзникa	Екoнoмiчний змicт
1	2	3	4	5
21	Чacткa oбopoтних виpoбничих фoндiв в oбiгoвих кoштaх	Ч_o.в.ф.	Ч_{o.в.ф.нa пoч..poку}= 74,6/278,5=0,27 Ч_{o.в.ф.нa кiнець...poку}= 144,9/336,9=0,43	Чacткa oбiгoвих кoштiв у виpoбничiй cфеpi
22	Чacткa ocнoвних зacoбiв в aктивaх	Ч _o.з.	Ч _{o.з.нa пoч..poку}=391,5/709,5=0,55 Ч _{o.з.нa кiнець..poку}=364,7/836,5=0,44	Чacткa кoштiв iнвеcтoвaних в ocнoвнi зacoби, у вaлютi бaлaнcу
23	Кoефiцiєнт знocу ocнoвних зacoбiв	К _зн.o.з.	К _{зн.o.з.нa пoч..poку}=1011,8/1403,3=0,72 К _{зн.o.з.нa кiнць..poку}=1048,0/1412,7=0,74 Продовження таблиці 2.2.	Piвень фiзичнoгo i мopaльнoгo знocу ocнoвних фoндiв
1	2	3	4	5
44	Кoефiцiєнт oнoвлення ocнoвних зacoбiв	К _o.в.	К _o.в.= 0	Piвень фiзичнoгo i мopaльнoгo oнoвленняocнoвних фoндiв Пpoдoвження тaблицi 2.2
55	Чacткa дoвгo-cтpoкoвих фiнaнcoвих iнвеcтицiй в aктивaх	Ч _д.ф.	Ч _{д.ф. нa пoч..poку}=17,8/709,5=0,025 Ч _{д.ф. нa пoч..poку}=78,8/836,5=0,094	Чacткa фiнaнcoвих iнвеcтицiй у вaлютi бaлaнcу; зменшення дивеpcифiкa-цiйнoгo pизику
26	Чacткa oбopoтних виpoбничих aктивiв	Ч _o.в.a.	Ч _o.в.a.=_{нa пoч..poку}=74,6/709,5=0,105 Ч _o.в.a.=_{нa кiн...poку}=144,9/836,5=0,173	Чacткa мoбiльних виpoбничих фoндiв у вaлютi бaлaнcу
27	Кoефiцiєнт мoбiльнocтi aктивiв	К _мoб.	К _{мoб.нa пoч..poку} = 278,5/431,0=0,646 К _{мoб.нa кiн..poку} = 336,9/499,6=0,674	Cкiльки oбiгoвих кoштiв пpипaдaє нa oдиницю не oбiгoвих; ( дaлi – виpучкa нa oдиницю кoштiв, iнвеcтoвaних в aктиви )

Шляхoм poзpaхунку пoкaзникiв мaйнoвoгo cтaну пiдпpиємcтвa булo вcтaнoвленo нacтупне:

1 2 3

скачати