Ім'я файлу: Лекція 1.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 1086кб.
Дата: 24.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.docx
ТЕЗИ- ХАРКІВ-ЦЗ-23.doc

Проблема лідерства та групової динаміки


ПЛАН
  • Сутність лідерства та його види
  • Характеристика лідера
  • Поняття про групову динаміку
  • Сутність лідерства та його види



    • Лідерство - це найбільш очевидний і найменш зрозумілий феномен на землі.

    Справжніх керівників відрізняє наявність специфічної властивості – здатність підібрати для кожної конкретної ситуації щонайкращий механізм впливу на підлеглих, здатність до ефективного лідерства.

    Поняття «лідер» і «керівник» мають багато спільного. Той і інший організують, спонукують групу на вирішення поставлених перед нею завдань, визначають вибір способів і засобів їхнього вирішення. Разом з тим, ці поняття далеко не тотожні. Розходження понять «управління» і «лідерство» пов’язано з існуванням у будь-якій організації двох типів відносин - формальних і неформальних.

    Лідерство - це процес впливу на людей, породжений саме системою неформальних відносин, а управління має на увазі в першу чергу наявність чітко структурованих формальних відносин, через які воно реалізується, а роль керівника ніби визначена формальною структурою його функцій, як правило, право на застосування санкцій є беззаперечним і т.д. Лідерство, навпаки, формується спонтанно, стихійно, на рівні напівусвідомлених психологічних переваг.

    Лідерство - це здатність особи за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації

    Сила і примушення при лідерстві часто замінюються спонуканням і натхненням. В результаті вплив ґрунтується на прийнятті людьми вимог лідера без прямого прояву влади.

Основа лідерства - специфічний тип відносин управління, або лідерський тип. Історично, цей тип виник набагато раніше відносин «керівник-підлеглий", який сформувався в період першої промислової революції. Більшість людей визнає, що лідерство ототожнюється зі зв'язаними з психікою людини відносин між лідером і його послідовниками.

Одним із механізмів, що пояснює виникнення лідерства у груповому процесі, є теорія «соціального обміну» Дж.Хоманса. Згідно теорії, соціальні відносини – це постійний процес обміну, в якому залучені не лише матеріальні цінності, речі, а й емоції, почуття. У процесах обміну людина схильна вести розрахунки, основною метою яких є своєрідне «очікування винагороди». Це очікування як мотив поведінки здатне видозмінюватися від ситуації, але не зникає, залишаючись завжди домінуючою орієнтацією людини.

Виникнення лідерства – це результат своєрідного психологічного обміну цінностями між учасниками взаємодії. Цінності представлені в вигляді значущих особистісних якостей, вмінь, знань, досвіду і реалізуються у міжособистісних взаємодіях з користю як для окремих індивідів, так і для групи в цілому. Тут основна складова обміну – ключові компоненти статусу, репрезентовані авторитетом і визнанням. Ці компоненти поряд із соціальним схваленням, грішми, повагою розглядаються як основні винагороди і цінності в сучасному суспільстві. Оцінка внеску індивіда відбувається не лише на діадному рівні взаємодії, але й охоплює загально-груповий рівень. Чим значуща цінність внеску індивіда в загальні результати, тим вищий його груповий статус (визнання лідерства), який виступає як своєрідна винагорода зі сторони групи

Особистісні риси лідера:
  • впевненість у собі;
  • енергійність;
  • творчий підхід до справ;
  • здатність розуміти і впливати на людей;
  • управлінські здібності;
  • чесність;
  • емоційна стійкість.

    • Сутність лідерства, таким чином, полягає в тому, що послідовники визнають лідера тільки в тому випадку, коли він довів свою компетентність і цінність для них. Лідер отримує владу від послідовників і для її підтримки він повинен надавати їм можливість задовольняти свої потреби. У відповідь послідовники задовольняють потребу лідера у владі над ними і надають йому необхідну підтримку.

    Ідеальним варіантом вважається поєднання формального і неформального лідерства, тобто офіційний керівник визнається членами групи і як лідер. У цьому випадку його формальні права доповнюються можливістю неформального впливу на групу. У тих випадках, коли керівник і лідер не збігаються в одній особі можуть виникати незадоволеність роботою та збільшення конфліктності.

Види лідерства:
  • авторитарний;
  • демократичний;
  • ліберальний.

    • 1. Авторитарне управління - управління, при якому керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення. На підлеглих керівник впливає через накази, розпорядження, які не підлягають обговоренню. Авторитарний стиль управління має різні форми:
  • Патріархальне управління - всі «члени сім’’ї» повинні слухатися керівника, який вважає підлеглих не здатними приймати рішення. Всі підлеглі є «діти» керівника і він має про них турбуватись.
  • Автократичне управління - більш притаманне інституціям (державі, підприємству), ніж окремим особам. Керівництво здійс­нюється апаратом через підлеглі інстанції, які впроваджують рі­шення автократа.
  • Бюрократичне управління - управління, за яким керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі управління організа­цією і мають право на виконання даних їм повноважень.
  • Харизматичне управління - за лідером визнаються видатні, єдині в своєму роді якості. Тому він може побажати будь-якої же­ртви від підлеглих і не зобов'язаний про них турбуватись.

2. Демократичне управління — стиль управління, за яким керівник мобілізує групу на колективну розробку рішень і колективну їх реалізацію. Він організовує систематичний обмін інформацією, думками, на підлеглих діє переконаннями, порадами, аргументами.

Демократичний стиль керівництва характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконання завдань, оцінкою роботи після її завершення. Керівник турбується про забезпечення працівників необхідними ресурсами.

3. Ліберальне управління - відноситься до пасивного стилю керівництва. За цим стилем керівництва відмічається низький рівень вимог до підлеглих. Головні засоби впливу - це прохання та інформація. Ліберальне керівництво ґрунтується майже на повній свободі у визначені своїх цілей і контролі своєї власної роботи.

 

2. Характеристика лідера

Більшість праць, присвячених лідерству, було опубліковано наприкінці 40-х років XX століття. В багатьох з них розглядалась групова взаємодія в бізнесі, промисловості і в урядових установах. Хоча це були розрізнені праці без будь-якого переконливого теоретичного підгрунтя, деякі уявлення про лідерство, лідерську поведінку і про те, як впливає взаємодія лідера і відомих до успіху чи неуспіху групи, було все-таки отримано.

Наприклад, показники інтелекту групи і лідера мало впливають на продуктивність і успішність діяльності групи. Більш того, розповсюджена думка про те, що певне поєднання особистісних якостей дозволяє передбачити ефективність лідерства, не підтверджується наявними експериментальними даними.

Лідери дійсно володіють, мабуть, певними фізичними якостями, яких не мають інші члени групи. Наприклад, лідери в спорті дещо вищі, агресивніші і сильніші, ніж звичайні спортсмени. Було також доведено, що лідерство скоріше залежить від випадку, ніж від визначених психологічних чи соціальних параметрів. Варто тільки індивіду у будь-чому проявити себе лідером, як на нього і в інших ситуаціях будуть дивитися як на лідера.

Для психологів і соціологів очевидно, що виявлення чинників, що впливають на формування керівників і лідерів, рано чи пізно призведе до створення складної моделі, в якій необхідно враховувати характер групи, її структуру, тип завдання, що стоять перед групою, ознаки влади лідера, а також можливі якості і кількість взаємодії між лідером і групою.

Фідлер зі своїми колегами визначили основні параметри, які необхідно враховувати при вивчені лідерства. Це орієнтація лідера на вирішення групою завдань чи орієнтація на характер міжособистісних відношень: авторитарний і демократичний стиль керівництва.

Найбільш характерним показником при визначені лідерства виявився результат опитування членів групи і лідерів, в якому оцінювався ступінь подібності між найменше і найбільше визнаються партнерами.

В результаті було виявлено, що лідер, орієнтований на завдання, тобто той, кого відносно мало цікавлять міжособистісні відношення, діють краще за все у виключно сприятливих (коли його автократичну поведінку будуть терпіти), або в край несприятливих для нього ситуаціях. В проміжних ситуаціях здебільшого ефективне лідерство з „орієнтацією на людину”, тобто демократичне.

Однак виявилось, що жоден тип відношень в групі чи поведінки лідера неможна вважати найкращим. Лідери, які відносяться з повагою навіть до самих безкорисних членів групи і надають важливого значення вироблення добрих міжособистісних відношень, в деяких ситуаціях можуть бути більш ефективними, ніж лідери, які орієнтовані на певну діяльність. Такий тип терпимого керівника здійснює на групу терапевтичний ефект, тобто вплив, який може призвести до позитивних результатів в помірних стресових ситуаціях.

В цілому дані дослідження свідчать про те, що як у лідерів з орієнтацією на завдання, так і у лідерів з орієнтацією на міжособистісні відношення мають свої переваги і недоліки.

З іншої сторони, лідер, який орієнтується на студентів групи, не робить суттєвої різниці між найбільше і найменше бажаними партнерами. Навіть самі невмілі і байдужі, з його точки зору, заслуговують поваги. Він не буде, як лідер, орієнтований на завдання, підкреслювати і акцентувати недоліки в характері чи особистості членів групи, які вносять найменший вклад у вирішення групового завдання, і надмірно переживати, якщо не будуть досягнуті цілі групи, за виключенням випадків, коли невдачі не впливають на відношення в групі. В цілому ж обидва типи лідерства можуть призвести до бажаним і до небажаним наслідкам. Тут важливо відзначити, що показники, згідно яких Фіждлер і його колеги оцінювали орієнтацію лідерів на завдання або на відношення у групі, не співвідносились ними з будь-якими особистісними рисами, наприклад, з потребою у керівництві і з якостями інтелекту (табл. 1, 2).

Лідер, орієнтований на завдання

Таблиця 1

Перевага
Недоліки

Найбільш ефективний, зусилля спрямовані головним чином на завдання.
Може підвищити рівень занепокоєння у деяких студентів групи.

Мало часу витрачає на міжособистісні спілкування.
В жертву доцільності приносить впевненість і спокій студентів групи.

Швидко розподіляє завдання в ситуаціях, що вимагають вирішення чітко сформульованих завдань.
Менше ефективний у помірних стресових ситуаціях, коли студенти групи можуть пориватися до спілкування.

Ефективний в ситуаціях, дуже привабливих для лідерства, тобто коли необхідний сильний вплив лідера, завдання очевидні, і в ситуаціях, надмірно несприятливих для лідера, • при незначному впливу лідера, неконструктивних завданнях або коли студенти групи виявляють непогодження, незадоволення.
Може невдало працювати з підлеглими, які відіграють важливу роль у діяльності, а також не задовольняє потреби інших у повторному лідерстві.

Перевага
Недоліки

Може знизити занепокоєння в ситуаціях, коли завдання не було вирішене.
Не надає значення успішному виконанню завдання.

Краще працює з особами, які не впевненні в собі.
Менше ефективний в екстремальних стресових ситуаціях або там, де лідер повинен володіти більшим впливом (владою).

Може діяти краще в ситуаціях, помірно сприятливих для лідерства, і коли студентами групи зазвичай необхідна більша свобода у прийнятті рішень.
Може викликати занепокоєння у студентів групи з відображеною орієнтацією на завдання.

Таблиця 2

Лідер, орієнтований на групу

В дослідженнях вчених, які проводились на початку 70-х років минулого століття, були отримані результати, подібні з даними Фідлера початку 50-х років. Однак додатково була виявлена ситуаційна природа лідерства.

Під час дослідження малих груп здебільшого виявляється, що зі зміною завдання діяльності здебільшого змінюється і лідер. Отже, лідерство залежить від завдання і передається лише у подібних ситуаціях. Зазвичай вважають, що лідером стає той член групи, який, на думку групи, допомагає досягненню спільної мети. Оскільки різні види діяльності, завдання передбачають досягнення різної мети, то навіть за невеликої зміни завдання група здебільшого починає визнавати лідером будь-кого іншого.

Лідер може вирішувати різні завдання лише в тому випадку, якщо вони подібні за структурою і пред'являють однакові або дуже подібні вимоги як до членів групи, так і до самих лідерів.

3.Поняття про групову динаміку

Групова динаміка – процес, за допомогою якого взаємодія між людьми зменшує напругу кожного з них або приводить їх до взаємного задоволення. Він пояснює:

Вперше термін «групова динаміка» був використаний Куртом Левіном в статті «Експерименти в соціальному просторі», опублікованій в одному з американських наукових журналів ще в 1939 році

Термін «групова динаміка» спочатку використовував­ся для позначення створеної К. Левіним наукової школи (школа групової динаміки), що тлумачила групу як дина­мічне ціле. Описуючи її властивості, вчений використову­вав такі закони:

1. Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона час­то змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впли­вати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індиві­дів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів;

2. Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєдну­ються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчува­ють свою належність, навіть якщо їх поведінка є недруж­ньою.

Пізніше ці міркування і висновки були підтверджені емпірично, що дало змогу з'ясувати закономірності функ­ціонування і розвитку груп різної спрямованості.

Приналежність індивіда до групи, привабливість групи і членство в групі. Індивіда привертає взаємодія з іншими, тому що він отримує від цього задоволення. Крім приватних потреб, властивих даній ситуації, він задовольняє загальні потреби – потреба у владі, приналежності до суспільства, пошані.

Утворення стихійних, або неформальних, груп. Задоволення потреб за допомогою взаємодії пояснює утворення стихійних груп, що є результатом свободи дій індивідів. Кожен знаходить тут те, що йому потрібне.

Група і індивіди взаємно зменшують напругу кожного і дозволяють кожному досягти його власних цілей. Як з'являються загальні цілі?

Мета групи – індуктор взаємодій. Мета, запропонована в групі одними членами, впливає на інших залежно від привабливості групи для її членів.

Роль членів групи і переслідування групових цілей. Повсякденний досвід показує, що не всі дії і взаємодії членів групи приводять до здійснення цілей (наприклад, дискусія не рухається вперед – виступ один з членів групи сприяє її прогресу).

У кожній групі існують групові норми. Поява норм пояснюється декількома аспектами життя групи:

Переслідування загальних цілей – є, індуктивним елементом поведінки її членів. Прагнення до збереження стабільності групи підсилює необхідність одноманітної поведінки і дотримання норм.

Загальні уявлення, життя, що виникають в результаті, в групі. Приналежність до групи впливає на те, як член групи уявляє собі ситуації або віддає перевагу загальним цінностям. Існує групова вибірковість сприйняття, певний спосіб життя і думки.

Наслідування іншим членам залежить від міри привабливості групи для індивіда. Наслідування підтримується потребою в приналежності до групи і потребою в безпеці.

Страх перед санкціями (насмішки, неприйняття і т.д.). Чим сильніше привабливість групи, тим більше страх перед санкціями. Тиск і примушення здійснюються неоднаково по відношенню до всіх членів групи.

Групова динаміка охоплює всі види колективної взає­модії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згурто­ваність, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі.

Механізми групової динаміки забезпечують збалансо­ваність між силами розвитку і стабілізації. Залежно від сповідуваних принципів виокремлюють і класифікують різну їх кількість.

За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують:
  • ідіосинкразійний (грец. idios - особливий, незвич­ний і synkrasis - змішування) кредит лідера. Феномен «ідіосинкразійного кредиту» є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Пере­дусім його надають суб'єкту з високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтуєть­ся на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. Наприклад, лідерам, які зробили вагомий внесок у життє­діяльність групи, дозволено у своїй поведінці відхилятися від групових норм, експериментувати з новими можли­востями. Цей механізм сприяє створенню передумов для переходу гру­пи на вищий рівень розвитку;
  • розв’язання внутрігрупових суперечностей. Виокрем­люють такі типи суперечностей між зростаючими потенцій­ними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інте­грації її з групою; між реальною поведінкою лідера і очіку­ваннями від неї (ця суперечність зводиться до з`ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвит­ку групи). Внутрігруповий конфлікт є потенційною можли­вістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв`язання суперечностей;
  • психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно ко­рисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям «ціннісний внесок індивіда». Розви­ток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація).

    • Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки [4].

    Отже, групова динаміка – сукупність тих динамічних процесів, які одночасно відбуваються в групі у будь-який момент часу і які знаменують собою рух групи від стадії до стадії, тобто її розвиток.

    Групова динаміка – це процеси взаємодії членів групи, які включають:
  • утворення в групі підгруп за інтересами;
  • поява в групі лідерів і їх відхід;
  • розвиток групи;
  • зміна ролей в групі;
  • розпад групи.

    •  

Список використаних джерел
  • Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 174 с.
  • Виноградова О.В., Євтушенко Н.О.. «Групова динаміка та комунікації». - 2018.
  • Берн Э. Лидер и группа. О структуре и динамике организаций и групп. — Екатеринбург : «Литур», 2000. — 320 с.
  • М.О.Сидоров «Групова динаміка і комунікації». К. :НАУ, 2008. - 74с.

    •  

скачати

© Усі права захищені
написати до нас