ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА РАДА
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА
ІМЕНІ ЛЕОНІДА ЮЗЬКОВА
ФАКУЛЬТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІКИ
Кафедра публічного управління та адміністрування
Навчальна дисципліна:
Теорія держави і права
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Правова держава: поняття та ознаки»
Виконав:
Вдовин Михаїл Олександрович
студент 1 курсу спеціальності 281 Публічне управління та адміністрування
Науковий керівник:
Туровець Юрій Миколайович,
Доцент кафедри, кандидат юридичних наук, доцент
Хмельницький 2022
ЗМІСТ
| ВСТУП………………………………………………………………………… | 3 | ||
| | | | |
| РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ | | ||
| 1.1. | Історія поняття про правову державу…………………………… | 5 | |
| 1.2. | Сучасне розуміння правової держави............................................. | 9 | |
| | | | |
| РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ | | ||
| 2.1. | Верховенство права.……………………………………………… | 13 | |
| 2.2. | Ознаки правової держави…………………….…………………. | 16 | |
| | | | |
| ВИСНОВКИ…………………………………………………………………... | 19 | ||
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….. | 20 | ||
Вступ
Актуальність дослідження. На сучасному етапі історичного розвитку ми йдемо на зустріч новим поняттям та новим життєвим догмам, які беремо на своє інтелектуальне озброєння. Основоположні права людини та їх захист являється основним завданням нових поколінь державників. Ці права не лишень мають бути усвідомлені людьми і шануватись ними, але й повинні бути закріплені в юридичному полі, гарантуватись державою.
Так формується організація державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону – правова держава. У правовій державі всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Історичні витоки розуміння правової держави знаходимо ще в працях античних філософів (Платон, Аристотель та ін.), поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, тоді як поняття «правова держава» виникло раніше — у XIX столітті [6] Та навіть попри вагомий пласт знань, який був здобутий протягом усієї історії, дискусії щодо правової держави, її специфіки та особливостей точаться і сьогодні.
Особливо гостро проблематика нашої теми стосується і України, адже ми як молода доволі держава досі торуємо свій шлях до демократизації суспільства та законів загалом. Творення та закріплення України як правової держави в тому числі вимагає і змістовного вивчення засадничих понять у цій темі.
Дослідженням даного питання займались такі науковці, дослідники та вчені, як: Касинюк Л.А, Мельник Е.А, Бисага Ю.М, Бєлов Д.М, Лісовська Ю.П. та ін.
Все це зумовило вибір теми нашого дослідження «Поняття і ознаки правової держави»
Об’єкт дослідження — правова держава
Предмет дослідження — поняття та ознаки правової держави
Мета дослідження — дослідити та розглянути поняття та основні ознаки правової держави.
Для досягнення поставленої мети дослідження було визначено такі завдання:
Дослідити історію терміна правова держава
Визначити сучасне розуміння правової держави
Дати визначення верховенству права та окреслити основні ознаки правової держави
На різних етапах наукового пошуку були використанні такі методи дослідження: аналіз наукової літератури для з’ясування змісту базових понять дослідження; систематизація, порівняння, класифікація, узагальнення для обгрунтування сутності та особливостей поняття та ознак правової держави
Теоретична значущість роботи полягає у доповненні наукової інформації щодо поняття та ознак правової держави
РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
Історія поняття про правову державу
Протягом тривалого часу нашої історії змінювалось суспільство, думки та ідеї, погляди на творення законів та розвиток держави. Поступово інтелектуальна еліта приходила до гуманізації, демократизації та лібералізації суспільного життя, шляхом творення правової держави.
Вперше термін «правова держава» сформулював німецький вчений К. Велькер у 1813 р., а в 1829 р. його співвітчизник Р. Моль ввів це поняття в політико-правовий обіг. У Німеччині першим ученням про державу вважають І. Канта, який застосував поняття «правовий закон» і державу визначав як об’єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам, а метою держави вважав панування ідеї права.
Ідея правової держави як юридична конструкція вироблена наукою права у XVIII– XIX ст., у період, коли формувався конституційний устрій європейських країн. В. Гессен писав, що правова держава у своїй діяльності, у здійсненні урядових і судових функцій пов’язана й обмежена правом, стоїть під правом, а не поза і над ним.
На початку ХХ ст. С. Котляревський підкреслив: «Ідея правової держави увійшла в обіг сучасного цивілізованого суспільства» і «переконання, що держава повинна прийняти обличчя правового, лишається непорушним»[3]
Але таке ґрунтовне поняття як правова держава бере початок ще з античних часів. Саме в працях інтелектуалів тих часів можна знайти витоки цих ідей.
Підґрунтям, функціональною ідеєю, яка увійшла в теорію правової держави є саме ідея панування юридичного закону, а не влади правителя. Один з видатних давньогрецьких мудреців Солон своєю реформою втілив ідею поєднання права та силу влади у пануванні законів. Головним у законах Солон вважав забезпечення компромісу [4]
Аристотель, Платон, Геракліт, Цицерон у пануванні законів вбачали запобігання сваволі і міць держави. Платона можна вважати одним з перших давньогрецьких філософів, який у систематичній формі подав своє розуміння держави. Суспільно-політичним питанням Платон присвячує два найбільших своїх твори – «Держава» та «Закони». Платон висунув свій проект ідеальної держави, який є першою соціальною утопією в історії суспільства. Ідеальна держава, згідно з філософією Платона, повинна бути заснованою на засадах справедливості. Але Платон передбачав жорстку ідеологічну диктатуру влади. Платонівська держава – це теоретична схема утопічної держави, в якій життя суспільства підпорядковується державному контролю. Ідеї піднесення ролі прав у Стародавній Греції, Стародавньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гуманістичної основи. Це були ідеї, що відбивали інтереси лише панівної частини тогочасного суспільства – рабовласників. Доля ж сотень тисяч рабів майже не бралася до уваги.
Важливий крок у напрямку формулювання теорії правової держави зробив давньоримський вчений Марк Тулій Цицерон. Він писав: «Закон – опора того високого становища, яким ми користуємося у державі, основа свободи, джерело правосуддя: розум, душа, мудрість і сутність держави зосереджені у законах». Філософ розглядав державу як публічно-правову спільність, як справу народу.
На його думку, народ – це не всяке об’єднання людей, зібраних докупи хоч би в який спосіб. Народ – це об’єднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права і спільності інтересів. Перевершивши своїх учителів: Платона, Аристотеля, Полібія, Цицерон показав державу як правову форму організації загальної справи.
Поширення християнства в Європі спричинило певні зміни в оцінці ролі права. Видатний християнський теолог IV – V ст. н.е. Аврелій Августин піддає гострій критиці право рабовласницького Риму як таке, що суперечить праву, наділеному «божественною благодаттю» . Згодом ці ідеї знайшли яскравий прояв у трактаті християнського мислителя Фоми Аквінського, у якому стверджувалася ідея держави і права як тих, що є елементом Божого управління Всесвітом і засобом сприяння загальному благу.
Отже, закладається ідея не просто значущості права в житті держави, а права як інструменту забезпечення добра і справедливості для всіх людей. Та відомий філософ Гоббс вважав, що державній владі має підпорядковуватись і церковна влада . Гоббс відстоював теорію сильної централізованої влади, створеної шляхом суспільного договору. Така влада забезпечує політичний порядок і виживання людства. Суспільний договір дає мир «лише одним шляхом, а саме шляхом зосередження усієї влади й сили в одній людині, або в зборах людей, які більшістю голосів могли б звести всі волі громадян в єдину волю».
У ХVIII ст. розвиток ідеї правової держави в Європі значною мірою обумовлюється прагненням протидіяти всевладдю чиновницько-бюрократичних апаратів тогочасної монархії. Так, Локку належить заслуга висунення вперше в історії політичної думки ідеї розподілу верховної влади на законодавчу, виконавчу і федеративну, так як за умов їхньої незалежності одна від одної можна забезпечити права особистості.
Значний вклад у розвиток ідеї правової держави зробив видатний німецький філософ Еммануїл Кант. У правовій філософії Канта – одного з перших авторів, який обґрунтував буржуазний лібералізм, – яскраво вирізняється конфлікт ліберальних і естетичних нотаток. Він – прихильник справедливості, а водночас не залишає людині можливості відстоювати справедливість, протистояти тиранії: справедливою організацією суспільства, на його думку, повинно бути встановлення «вічного миру».
Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку ХХ ст. здійснено українськими вченими-юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським. Після революції 1905 р. Б. Кістяківський у відомому збірнику «Вехи» публікує статтю «На захист права», у якій виступає переконаним прибічником непорушності права і застерігає інтелігенцію, яка у своїй революційній діяльності вважала за можливе не зв’язувати себе правовими нормами і навіть боротися проти «деспотизму закону».
Таким чином, слід зазначити, що: – історія вчення про правову державу охоплює систему ідей, думок, концепцій, без знань і врахування яких є неможливим теоретичне розроблення концепції правової держави; – без теоретичної моделі правову державу не втілити в практичне життя під час розбудови державності й правової системи України [5]
Сучасне розуміння правової держави
В сучасній юридичній літературі правова держава визначається неоднозначно, з різними акцентами в її суттєвій характеристиці. На думку одних авторів в правовій державі домінантним вважають верховенство закону, другі — державний суверенітет народу, треті — основні права людини, четверті — відносини влади та індивіда на основі права. Правова держава, як вважає В. Яковлєв — це образ життя суспільства та його громадян, заснований на верховенстві закону.
В науковій літературі нового покоління правова держава визначається неоднозначно. З точки зору В. Хропанюка, правова держава — це така форма організації та діяльності державної влади, яка базується на взаємовідносинах з індивідом та їх об’єднаннями на основі норм права. На думку С. Комарова правова держава — це форма здійснення народовладдя, політична організація громадян, яка функціонує на основі права, інструмент захисту та забезпечення прав, свобод та обов’язків кожної особи. З точки зору О. Малько, правова держава — це організація політичної влади, яка створює умови для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а також для найбільш послідовного зв’язку за допомогою права державної влади з метою недопущення зловживання. Правова держава в багатьох нині діючих конституціях сучасних держав, в тому числі і Конституції України, проголошується як держава соціальна.
Деякі автори стверджують, що поняття «соціальна правова держава» вперше застосував у 1929 р. німецький правознавець Х. Хеллер як альтернативу диктатурі буржуазії та диктатурі пролетаріату. Але німецький вчений Л. Штайн у своїй роботі «Сучасне і майбутнє правової науково державної Німеччини» підкреслював, що «соціальна держава покликана обов’язково підтримувати абсолютну рівність в правах для усіх суспільних класів, для окремої особи завдяки своїй владі. Вона зобов’язана … сприяти економічному та суспільному прогресу всіх своїх громадян, тому що в кінцевому результаті, розвиток одного виступає умовою розвитку іншого, і саме в цьому сенсі говориться про соціальну державу».
Вважаємо, що соціальна правова держава — це держава, яка: забезпечує такий стан в суспільстві, за яким взаємовідносини між класами, націями, іншими соціальними групами не доводяться до громадянської війни, революції, соціальних вибухів, соціальних потрясінь; сприяє забезпеченню гідного рівня життя усім своїм громадянам; проявляє особливу турботу про соціально незахищених громадян (інваліди, пенсіонери, хворі тощо); приділяє велику увагу проблемам освіти, охороні здоров’я, побуту людини.
В соціальній правовій державі людина визнається вищою цінністю. Що ж стосується принципів правової держави, то це вихідні, основоположні, орієнтовні начала, які випливають з її природи. Це — складова частина теорії правової держави, яка має безпосередній вихід на суспільну практику, спрямовану на діяльність людей. Тому вельми важливо, щоб теорія виробила, а практика конституційно закріпила такі правові та політичні підвалини, які не тільки об’єктивно обумовлені, але й об’єктивно необхідні для суспільства у складний історичний період. В теорії правової держави його принципи по-різному характеризуються. Так, В. Кудрявцев і О.Лукашева сформували п’ять основоположних принципів правової держави: панування закону в усіх сферах суспільного життя; зв’язок держави та її органів через закон; непорушність свободи особи, її прав та інтересів, їх охорона та гарантованість; взаємна відповідальність держави та особи; ефективність форм контролю і нагляду за здійсненням законів та нормативно-юридичними актами.
На думку В. Лазарєва можна виділити десять принципів: ідея народного суверенітету; панування закону (права); розподіл влади; принцип вертикального поділу влади (для правової держави з федеративним устроєм) між федерацією та її суб’єктами; реальне забезпечення прав і свобод особи; наявність розвиненого громадянського суспільства; створення інститутів політичної демократії, які перешкоджають зосередженню влади в руках однієї особи чи організації; верховенство і пряма дія конституційного закону, встановлення в законі і проведення у подальшому суверенності державної влади; піднесення суду як одного із засобів забезпечення правової державності; відповідність законів праву та правова організація державної влади. Принципи правової держави групуються з різних причин. Так, А. Соколов розрізняє принципи формального і матеріального характеру. До формальних ознак він відносить принципи розподілу влади, верховенство закону, передбачуваність та визначеність державних розпоряджень, всеохоплюючий і ефективний судовий (правовий) захист; до матеріальних — гарантії людської гідності, свободи, рівності. Принципи правової держави слід також поділяти на принципи його формування та функціонування. Процесу становлення соціальної правової держави притаманні наступні принципи: конституційне закріплення специфіки правової держави, її основних демократичних правових і політичних інститутів; демократизм формування системи державних органів, особливо органів представницької та верховної влади; чітке законодавче розмежування компетенції державних органів, законодавчої, виконавчої, судової, місцевої, контрольної, наглядової влади; юридизація державного апарату та всього суспільства; формування незалежного судового органу, який ні від кого не залежить, підпорядковується тільки закону в юридичному вирішення усіх передбачених правом справ; формування системи адвокатської діяльності, яка забезпечить своєчасний правовий захист інтересів особи в усіх сферах життєдіяльності, але особливо у зв’язку з притягненням до юридичної відповідальності; надання прокуратурі такого правового статусу, який дозволить незалежно і реально здійснювати нагляд за суворим дотриманням законів, які захищають права і законні інтереси особи та держави; створення системи освіти і виховання, яка б забезпечила підготовку і перепідготовку необхідної кількості юристів високого професійного рівня та сприяла б юридичному всеобучу громадян.
До принципів функціонування соціальної правової держави відносяться: джерелом законодавства є народ, його інтереси, його правосвідомість, його воля; законодавство, яке видається, повинно бути правовим, відповідати принципам права, що втілюють баланс інтересів особи та суспільства; верховенство правового конституційного закону та його пряма дія; своєчасне встановлення правового законодавства; стабільне правове упорядкування; безумовне підпорядкування правовому закону усіх без винятку суб’єктів права; взаємна правова (юридична) відповідальність особи та держави; людині, громадянину та її організаціям дозволено все, що не заборонено законом; державним структурам дозволено лише те, що передбачено законами, які чітко визначають їх компетенцію; презумпція невинуватості; немає злочину, який не вказаний в правовому законі; немає покарання, яке непередбачене правовим законом; невідворотність юридичної відповідальності за скоєння правопорушення; ефективний контроль та нагляд за дотриманням правових законів тощо.
Таким чином, соціальна правова держава на сьогодні є однією з розповсюджених форм державного правління, яка продовжує свій розвиток та вдосконалення завдяки процесам глобалізації та демократизації правового простору [4]
РОЗДІЛ 2
ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
2.1 Верховенство права
Одним із найважливіших аспектів у здобутті теоретичних знань у сфері права виступає, насамперед, з’ясування поняття верховенства права, адже процес формування країни, державної влади є складним і має супроводжуватись не лише економічними, соціальними, політичними реформами, а й створенням демократичної правової системи з юридично закріпленим та фактично реалізованим у суспільстві верховенством права. Саме завдяки справжньому та цілісному впровадженню вказаного вище принципу можливий високий та спрямований розвиток суспільства. Ця тема залишається актуальною і нині для більшості правників, тому що ступінь впровадження верховенства права в державі впливає на рівень корупції, можливість забезпечення справедливого правосуддя, прийняття конституційних законів та правильного їх застосування. А тому істотну вагу має створення в державі сприятливих умов запровадження верховенства права у більшості суспільних відносин. Однак важливим для загальної теорії права залишається чітке теоретичне закріплення положень, дефініцій явищ, які безпосередньо впливають на практичну реалізацію верховенства права у процесі організації державної влади.
В часності верховентсво права є одним з головних принципів правової держави. У терміна «верховенство права», подібно до «демократії», стільки ж визначень, скільки є правознавців, що безпосередньо зацікавлені у цьому питанні. Верховенство права посідає особливе місце – воно є виключним та невід’ємним політичним ідеалом сьогоднішнього світу, проте водночас згоди щодо його точного значення немає . «Верховенство права» в найглибшому сенсі означає соціальний консенсус щодо справедливості законів, які мають обмежувати поведінку правителя в певний момент часу. Правитель не є сувереном, сувереном є право, і правитель є легітимним лише доти, доки черпає свої повноваження з останнього. У сучасній літературі існує багато різних визначень верховенства права, що дещо різняться та конкурують. Тим не менш усі вони можуть бути зведені до двох груп, що відомі як процесуальна (формальна) і матеріальна (змістова) концепції. Цей поділ можна вважати навіть стандартом у теорії права. Основну відмінність між ними можна визначити так: процесуальні теорії зосереджуються на належних джерелах і формі законності, у той час як матеріальні теорії включають і вимоги до змісту закону (зазвичай він має узгоджуватися з правовими або моральними принципами)
Отже, під «верховенством права» слід розуміти основоположний принцип правової держави, який ґрунтується на провідних ідеях юридичної теорії та практики і визначає підстави забезпечення та реалізації основних прав і свобод громадян, їх правове положення в суспільному розвитку держави.
Виділяють дві концепції розуміння верховенства права – формальну та матеріальну. Перша вказує на відношення верховенства права з правлінням на основі закону, формальною законністю, поєднанням демократії та законності. Матеріальна ж концепція вказує на зв’язок цього явища з індивідуальними правами, моральними аспектами, людською гідністю, правом на соціальне забезпечення.
Верховенство права у широкому розумінні – це «верховенства права над державою», тобто коли практично ототожнюється із засадами правової державності, а у вузькому сенсі – «верховенства права над законом».
Властивостями принципу верховенства права є відображення способу організації життя суспільства на правових засадах, недопущення свавілля влади, зв’язок із природним правом, становлення його (верховенства права) як правової цінності.
Складники верховенства права – законність, юридична визначеність, заборона свавілля, доступ до правосуддя, дотримання прав людини, заборона дискримінації та рівність перед судом. Досліджений принцип панує як над державними установами/посадовцями, які наділені владними функціями, так і над приватною сферою, а саме над її юридично значущими секторами.
Цінність верховенства права полягає у забезпеченні справедливості, розумності, пропорційності, рівності, правової визначеності тощо. Також важливим є пояснення та розвиток нормативного змісту фундаментальних прав і свобод [1]
2.2 Ознаки правової держави
Правова держава насамперед визначається верховенством права на своїй території. Саме поняття «верховенство права» являє собою стан дотримання усіма громадянами норм права. Адже цей принцип є загальнообов’язковим для виконання як вищими державними органами, так і звичайним громадянином. У підходах до розуміння принципу верховенства права спостерігається досить широкий спектр думок – від ототожнення його з традиційним для вітчизняної (та й не тільки) теорії і практики принципом верховенства закону (щоправда, часто з уточненням – «закону, що виражає волю більшості або всього населення», «правового закону»), до зведення верховенства права до верховенства розуму і справедливості [7]
Отже, історично правова держава формувалася як ідеологічна та політична складова ліберально-демократичного (буржуазного) суспільства. Тому на Заході, насамперед серед політиків, поширена точка зору, що в неліберальних країнах держава не може бути правовою. На думку В. Якушика, насправді, існує багато моделей (типів і різновидів) правової держави, які формуються за конкретних культурно-історичних умов і тому можуть значною мірою відрізнятися одна від одної. Зокрема, дослідник виокремлює такі її історичні типи: рабовласницька, дворянська, ліберальна, соціальна, демократична і гуманістична.
На нашу думку, історично концепція правової держави, дійсно, була продуктом західної цивілізації, проте нині вона набула поширення і за її межами, що породжує розбіжності не тільки в її тлумаченні, а й в практичному застосуванні. Основними принципами і ознаками правової держави є:
1. Верховенство права в усіх царинах суспільного життя, у взаємовідносинах між державою і громадянином. Правова держава – це така держава, яка контрольована правом. Основним засобом такого контролю є конституція, що розглядається як юридичне втілення суспільного договору. Верховенство права також передбачає, що за своїм змістом закони не виходять за ті правові межі, які встановлені для втручання держави в життя індивіда і громадянського суспільства. Тому помиляються ті, хто головним принципом правової держави називає верховенство закону, оскільки воно може бути і в неправовій державі. Верховенство права також означає, що закони поширюються не тільки на звичайних громадян, а й на органи державної влади та на її посадових осіб, починаючи від дрібного чиновника місцевої адміністрації й закінчуючи главою держави. Нині верховенство права також передбачає пріоритет міжнародного права над національним, якщо держава підписала і ратифікувала відповідний правовий акт, а також відповідність норм внутрішнього законодавства загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.
2. Правова рівність громадян, які є рівними перед законом, мають однакові права й обов’язки, несуть однакову відповідальність за порушення чинного законодавства незалежно від їхнього соціального походження, матеріального становища, расової, національної, конфесійної та іншої належності.
3. Пріоритет невід’ємних прав людини перед правами будь-якої спільності (класу, нації, конфесії тощо), прав народу перед правами держави. Навпаки, у неправових державах перевагу надають правам спільності, а не правам індивіда, правам держави, а не правам суспільства. Саме це співвідношення пріоритетів найбільш яскраво демонструє відмінності західної і східної, демократичної і недемократичної політичних культур.
4. Гарантування й охорона прав та свобод людини і громадянина, створення умов для їх якомога повної реалізації. Ці права і свободи стають ядром усієї правової системи держави, змістом її діяльності. У третій статті Конституції України зокрема сказано: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. …Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
5. Принцип взаємної відповідальності держави й особи. У правовій державі досягається юридична рівність не тільки громадян, а й громадян і держави. Зокрема, це передбачає юридичну відповідальність її посадових осіб за порушення прав і свобод особи, право в судовому порядку оскаржувати їхні неправомірні дії. Нині громадяни більш-менш розвинених країн можуть позиватися на власну державу не лише до національних, а й до міжнародних судів. Зокрема, кожен громадянин держави–члена Ради Європи має право звернутися до Європейського суду з прав людини. З позовом проти власної держави до нього можуть звертатися лише ті громадяни, які вичерпали усі засоби захисту своїх прав і свобод, що передбачені національною правовою системою. З 1997 р. це стало можливим і для громадян України.
6. Принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких має бути відносно самостійною й врівноважувати інші. В контексті нашої теми на особливу увагу заслуговує принцип незалежності судової «гілки» влади, судів різної юрисдикції, до яких громадяни можуть позиватися на тих посадових осіб, що порушують їхні конституційні права [2]
Висновки
Отже, ми можемо зробити висновок, що поняття про правову державу формувалось протягом тривалого історичного періоду. Перші ідейні витоки правової держави знаходять своє місце у працях античних філософів. Згодом
ідея правової держави як юридична конструкція була вироблена наукою права у XVIII– XIX ст., у період, коли формувався конституційний устрій європейських країн. В. Гессен писав, що правова держава у своїй діяльності, у здійсненні урядових і судових функцій пов’язана й обмежена правом, стоїть під правом, а не поза і над ним. В сучасному світі соціальна правова держава є однією з розповсюджених форм державного правління, яка продовжує свій розвиток та вдосконалення завдяки процесам глобалізації та демократизації правового простору. Однак важливим для загальної теорії права залишається чітке теоретичне закріплення положень, дефініцій явищ, які безпосередньо впливають на практичну реалізацію верховенства права у процесі організації державної влади. Верховенство права посідає особливе місце – воно є виключним та невід’ємним політичним ідеалом сьогоднішнього світу, проте водночас згоди щодо його точного значення немає. Також окрім такого важливого принципу як верховенство права в правовій державі, до основних ознак відносять правову рівність громадян, пріоритет невід’ємних прав людини перед правами будь-якої спільності, гарантування й охорона прав та свобод людини і громадянина, принцип взаємної відповідальності держави й особи, принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Список використаних джерел
ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ЯК ОСНОВОПОЛОЖНИЙ ПРИНЦИП ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ // Юридичний науковий електронний журнал. – 2021. – №4. – С. 73–76
КОНЦЕПЦІЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ: СУЧАСНИЙ КОНТЕКСТ. // НАУКОВІ ЗАПИСКИ НаУКМА. – 2012. – С. 1–6
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ // Юридичний науковий електронний журнал. – 2020. – №2. – С. 72–74
Правова держава: поняття та принципи. // Альманах права. – 2012. – №3. – С. 203–207
РОЗВИТОК ІСТОРІЇ ІДЕЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ. // «Наука. Релігія. Суспільство». – 2008. – №1. – С. 148–152.
Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
Сутність та ознаки правової держави, її прояви в Україні. – 2014. – №40. – С. 185–191