1   2   3   4   5
Ім'я файлу: Види підприємств за формами власності.doc
Розширення: doc
Розмір: 127кб.
Дата: 02.02.2021
Пов'язані файли:
титулка дипломна робота.docx

Види підприємств за формами власності.

ПЛАН

  Вступ. 3
Розділ 1. Економічна сутність відносин власності 5
1.1 Основи аналізу відносин власності 5
1.2 Новітні тенденції у розвитку відносин  власності 11
Розділ 2. Аналіз підприємств в Україні за формами власності 17
2.1 Поняття, види та організаційні форми підприємств. 17
2.2 Особливості правового регулювання відносин власності в Україні 23
Розділ 3. Практична частина. 27
Висновок. 33
Список використаної літератури. 34

Вступ


Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.
Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.
З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонопольне регулювання). Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.
Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.
Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, а й вивчення правових засад господарської діяльності. Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.
Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей класифікації видів підприємств в Україні за формами власності. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
·        вивчити економічну сутність відносин власності;
·        провести аналіз відносин власності;
·        розглянути поняття, види та організаційні форми підприємств.
         Предметом курсової роботи є класифікаційні ознаки підприємств за формами власності.
         Об’єктом курсової роботи є підприємства різних форм власності.
         Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Економічна сутність відносин власності

1.1 Основи аналізу відносин власності


Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.
Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.
Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.
Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина — людина" [5, c.63].
Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина -річ". Як юридично-правова категорія власність відображає майнові відносини, свідомі, польові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.
Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.
По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.
По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних відносин.
Повніше і глибше зрозуміти сутність відносин власності допоможе аналіз їхньої структури [5, c.64].
Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними системоутворюючими і структуровизначальними критеріями: внутрішньогенетичним; суб'єктами і економічними рівнями; об'єктами; типами, формами та видами власності.
Найважливішою для розкриття сутності відносин власності й водночас найскладнішою для розуміння е структура власності з внутрішньогенетичної точки зору. Внутрішню побудову відносин власності через взаємодію відносин привласнення і відчуження розкриває рис. 1.1.
Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів — основа відносин власності.
Привласнення — це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.
Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.
Розпорядження — здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.
Користування (використання) — процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Методи формування і використання

Економічні

Позаекономічні

Система економічної мотивації

Система економічного (матеріального) стимулювання

Система морального заохочення

Система командно-адміністративних методів

Силові методи, механізм силового тиску

Лобізм, „телефонне право” тощо

Механізм примусу

Генетична структура

володіння

розпорядження

використання

Суб’єкти

Відносини привласнення

Об’єкти

Об’єкти

Відносини відчуження

Суб’єкти

від засобів виробництва

від управління

від праці

від продукту

від людини


Рис. 1.1 Генетика відносин власності (методи, механізм, структура) [5, c.64]
Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності. Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і є визначальними. Парною категорією привласнення є відчуження.
Відчуження — процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.
Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта власності одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.
Отже, процеси привласнення і відчуження — це дві діалектичні сторони сутнісних відносин пласкості. Суперечності в системі "привласнення — відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв'язку.
Обирати ті чи Інші форми привласнення і відчуження економічних суб'єктів спонукають як об'єктивні, так і суб'єктивні обставини. Механізм примусу ґрунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів (див. рис. 1.1). Переважання тих чи інших методів визначає політику "пряника" чи "батога" з боку власника до не власника [5, c.65].
За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізноманітнішої функціональної спрямованості.
Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.
Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Серед них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні структури, національний банк тощо), територіально-регіональні (комунально-муніципальні служби та інші органи місцевого самоврядування), галузеві (міністерства та відомства).
Систему суб'єктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішані структури.
Розуміння природи власності доповнює аналіз системи об'єктів власності. Об'єктами власності є засоби виробництва, створені людиною, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності — предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва, включаючи землю, знання як інтелектуальну власність, що розвивається, характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.

Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва.
Кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її існування домінуючий об'єкт власності, який найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень продуктивності суспільної праці, особливості привласнення засобів і результатів виробництва.
Для доцивілізаційного етапу розвитку людства таким об'єктом було природне середовище — земля, тваринний І рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх привласнення — первісною людиною.
Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала земля, яка завдяки розвитку продуктивності суспільної праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відокремлений засіб її виробничої діяльності [5, 2].
Утворювані форми власності реалізують себе не в чистому вигляді. Кожна з них неодмінно несе в собі риси нового й старого у процесі економічного розвитку.
Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі й приватної.
Слід звернути увагу на часто декларований принцип рівності форм власності в ринкових умовах. Про економічну рівність форм власності говорити не можна. Вони характеризуються різними кількісними і якісними параметрами, сферами функціонування і цільовою спрямованістю. Йдеться про законодавчу рівність форм власності, а це означає, що діяльність суб'єктів відбувається в однаковій системі прав, обов'язків і відповідальності. Однак на практиці цей принцип також не завжди реалізується. Наприклад, держава системою пільг сприяє розвитку форм малого бізнесу і обмежує за певних умов діяльність монополістичної власності,
Власність в дії — це процес її реалізації в економічній і соціальній сферах, в життєдіяльності суспільства в цілому. Процес реалізації відносин власності включає два взаємопов'язані і взаємообумовлені аспекти: результативність руху власності та постійне відтворення умов і факторів її розвитку.
Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих теорій сучасного напряму економічного аналізу — неоінституціоналізму.
Право власності — це зовнішня форма, що законодавче, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.
Юридична форма, правова форма самі по собі з'явитись й існувати не можуть. Вони лише закріплюють реально існуюче чи потенційно можливе економічне явище [2, c.58].
Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з приводу привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" - правила коректної економічної поведінки щодо майнових відносин, котрі пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко або неконкретне (наприклад, взаємосуперечливі чи залишають поза увагою деякі сфери майнових відносин, перешкоджають ефективному перерозподілу прав власності), то наслідками цього є ерозія господарської мотивації, а згодом і самої економічної системи.

  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас