«Конституційні обов’язки людини і громадянина»

1 2 3 4

Ім'я файлу: Конституційне_право_курсова_Прохорець_Done.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 31.03.2024
скачати
Пов'язані файли:
Ораторське мистецтво контрольна робота.docx

Національний авіаційний університет
Юридичний факультет

Кафедра конституційного

і адміністративного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Конституційні обов’язки людини і громадянина»

Студентки 2 курсу група ПР-201(бз)

Прохорець Інни Миколаївни
Науковий керівник – зав. кафедри

Гусар О.А., к.ю.н., доц.
Київ – 2022

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА РИСИ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ'ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА. 7

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА. 9

РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА. 12

ВИСНОВОК 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 35

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА РИСИ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ'ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА. 6

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА. 8

РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА. 11

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. 12

Стаття 66 КУ. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. 16

Стаття 67 КУ. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. 20

Стаття 68 КУ. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. 22

ВИСНОВОК 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34

ВСТУП

У своїй першій статті Конституція України декларує правовий характер Української держави. Розвиваючи ці програмні положення, ст. 3 Основного Закону проголошує людину та її права найвищою соціальною цінністю в Україні. При цьому права людини виступають детермінуючим критерієм, що визначає зміст і спрямованість діяльності держави. Закріплюється принцип відповідальності держави перед людиною засвою діяльність, а утвердження забезпечення прав та свобод людини визначається головним обов’язком держави.

Однак такі формально юридичні характеристики Української держави, носять, по суті, не стільки констатуючий, скільки програмний, цільовий характер, визначаючи напрям розвитку держави на перспективу. Разом із тим, є очевидним, що надмірна відірваність суспільних реалій від їх правової форми спричиняє нелегітимність влади в очах українських громадян. Влада, яка зневажає невідчужувані права, втрачає свою легітимність, врешті як втрачають легітимність і закони чи інші нормативні акти, видані нею. У контексті сказаного стає очевидним, що реалізація положень ст. 1 і 3 Конституції України стає ключовим питанням збереження національного суверенітету і головною легітимуючою умовою української державності. Таким чином, у сучасній Україні легітимність влади та права людини виявилися нерозривно зв’язаними між собою.

Утвердження в Україні прав людини як вищої соціальної цінності ускладнюється низкою чинників. Чи не найважливіший із них – низька правова культура не лише суспільного загалу, але й багатьох державних службовців, у чиї посадові обов’язки безпосередньо входить захист порушених прав і попередження порушення інших прав. Однак ті, хто покликаний захищати правові цінності, часто використовують їх у суто риторичних цілях, своєю особистою поведінкою демонструючи зневагу до прав людини і пропонуючи суспільству приклад зразків поведінки, які заохочують його моральний розклад.

Проблема конституційних обов’язків як одного із засобів розвитку конституційно-правових відносин, формування правової свідомості людини та громадянина, становлення законності та правопорядку є досить актуальною для вітчизняної правової науки. На рівні із конституційними правами, свободами обов’язки людини, громадянина, як складова конституційно-правового статусу, є регулятором виду і міри поведінки учасників суспільних відносин, засобом правової рівноваги їх матеріальних і духовних потреб, вираженням найбільш істотних зв’язків та відносин між суспільством, особистістю, державою, забезпеченням поєднання громадських та особистих інтересів.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена ще й її недостатньою теоретичною розробленістю на сучасному етапі розвитку і становлення вітчизняної конституційно-правової думки. Потребують більш детального аналізу, зокрема, питання щодо поняття і змісту конституційного обов’язку додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, його структури та форм реалізації. Багатоаспектність і значимість досліджуваної проблеми потребує також наукової розробки практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму забезпечення виконання зазначеного обов’язку. Важливо дослідити даний обов’язок в системі інших конституційних обов’язків, визначити його місце, роль для реалізації конституційного статусу особи.

Значущість названої проблематики посилюється також у зв’язку з необхідністю створення організаційно-правового механізму виконання конституційного обов’язку людини і громадянина додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей як одного із юридичних засобів реалізації, зокрема, органами державної влади своїх функцій, одного із основних чинників стабілізації суспільних відносин в Україні. Зокрема, особливо актуальним ці питання є в сучасний період визнаної багатьма науковцями, практиками колізійності конституційних норм, зумовленої внесенням змін до Конституції України Законом України від 8 грудня 2004 року.

Проблема конституційних обов’язків взагалі, і обов’язку додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, зокрема, є багатоаспектною, що зумовлює необхідність вивчення та узагальнення робіт вітчизняних і зарубіжних вчених – представників різних галузевих юридичних наук. Так, вагомий внесок у дослідження цієї проблеми зробили такі вчені: С. Алексєєв, Н. Боброва, В. Бутилін, М. Вітрук, Л. Воєводін, Б. Ебзєєв, В. Єм, Т. Зражевська, С. Кечек’ян, А. Колодій, В. Копєйчиков, Л. Летнянчин, А. Лєпьошкін, О. Лукашева, В. Лучін, Г. Мальцев, О. Марцеляк, В. Маслєнніков, М. Матузов, Н. Мяловицька, В. Нерсесянц, А. Олійник, В. Погорілко, П. Рабінович, Б. Семенеко, В. Тацій, Ю. Тодика, Б. Топорнін, О. Фрицький, М. Хавронюк, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та інші. В дисертаційному дослідженні використані також положення таких видатних філософів, як І. Кант та Г. Гегель, російських науковців минулого П. Віноградова, Г. Шершеневича та ін.

1 2 3 4

скачати