Практичне заняття №1. Сучасні підходи до управління організаціями
1. Соціальна організація її структура, типології та функції.
Суспільство неможливе без організацій - банків, підприємств, університетів, магазинів, транспортної системи тощо. Ми починаємо наше життя в організації і всюди з ними пов'язана наша діяльність: пологовий будинок, дитячий садок, школа, інститут, армія, робота і т. п. Всі вони – різновиди організацій і часто ототожнюються із соціальними інститутами. В широкому розумінні, соціальна організація - це така форма і такий спосіб спільної діяльності людей, за яких вона виглядає чітко впорядкованою, скоординованою, налагодженою.
Однак термін «соціальна організація» використовується у кількох значеннях:
як елемент соціальної структури суспільства;
як вид діяльності певної групи;
як ступінь внутрішньої впорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи.
Отже, можна сказати, що кожна особа ніби обплутана нитками зв'язків, стосунків, взаємин, бачимо, як підтримується зв'язок, як гуртуються групи, як виконуються дії. І вся ця система діє рівно, без плутань. Така система послужила підставою для введення поняття «соціальна організація». В принципі організація являє собою вищий рівень розвитку соціальних систем (елементами яких є люди і відносини, які виникають між ними).
Соціальна організація має такі характерні риси:
володіє цільовою природою, оскільки створена для реалізації певних цілей. Це означає, що організація являє собою засіб і інструмент забезпечення функції об'єднання і регламентації поведінки людей заради такої мети, яка не може бути досягнута кожним поодинці;
це складна взаємопов'язана система соціальних позицій і ролей, котрі виконують члени організації; тут мають місце вертикальні (взаємопідпорядковані) та горизонтальні структури;
наявність механізмів та засобів регулювання, а також контролю за діяльністю елементів організації.
Термін «соціальна організація» має кілька понять:
цільова група, об'єднання людей інституційного характеру, які прагнуть до реалізації певних цілей організованим чином (підприємство, орган влади, союз);
це засоби керування, управління людьми, це способи координації функцій людей, це гармонія сил, напрямів діяльності людей на досягнення певної мети;
система засобів діяльності людей, інститутів, соціального контролю, соціальних ролей, системи цінностей, які забезпечують співжиття членів спільності, забезпечують порядок у суспільному житті (певна структура, тип зв'язків, властивість-атрибут певного об'єкта).
Синтезуючи вищеподані вектори розуміння категорії «організація», можна дати таке визначення: соціальна організація - це велика соціальна група (цільова група), котра створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації керівних органів. У широкому розумінні - це сукупність зразків поведінки, установ, соціальних ролей, засобів соціального контролю, котра забезпечує співжиття членам спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів.
Всі організації мають власні назви, статути, цілі, сфери діяльності, порядок роботи. Але найбільш головне, з точки зору соціології, – це наявність у ній соціальної ієрархії, статусів, розподіл ролей, системи соціальних відносин. Організація в мініатюрі нагадує суспільство. Їй властива ієрархія (вертикальне розміщення людей за рангами) та управління (механізм, який впорядковує взаємодії людей, котрі прагнуть отримати більш високий статус та місце). Порівнюючи із соціальною структурою суспільства, слід зазначити, що люди в ній розподілені відповідно до каст, станів, класів, у соціальній організації ієрархія поділяє людей згідно з посадами.
Найбільш великою організацією суспільства є держава.
Соціальна організація має такі характерні ознаки:
1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.
2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, систему її статусів і ролей — ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких — чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).
3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.
У соціальній організації є: єдина мета (коло діяльності, послуги), система влади та управління, яка вимагає ієрархічного підпорядкування, розподіл функцій (повноважень, обов'язків, субординація посад) між працівниками, система комунікацій (засоби та канали передачі інформації).
В залежності від ступеня формалізації існуючих в соціальних організаціях відносин розрізняють формальні й неформальні організації.
Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). Формальна організація раціональна, для неї характерні виключно службові зв'язки між індивідами.
Неформальні організації. Ґрунтується на товариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і характеризується соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.
Члени неформальної організації більш самостійні в досягненні індивідуальних та групових цілей, володіють більшою свободою у виборі форми поведінки, взаємодії.
Одним із критеріїв, за яким формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все те, що легальне, встановлене розпорядженнями або за допомогою демократичних процедур волевиявлення.
На думку багатьох дослідників, у суспільстві утворюються такі організаційні форми:
1. Ділові організації — фірми та установи, які або виникають самі для комерційних цілей, або створюються ширшими організаційними системами для вирішення окремих завдань. До них належать:
– організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);
— організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);
— організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);
— науково-дослідні організації;
— органи законодавчої, виконавчої влади (уряд, місцева адміністрація, міліція).
У ділових організаціях цілі найманих працівників не завжди пов'язані з цілями власників або держави. Членство в них забезпечує працівників засобами до існування. Основа внутрішнього регулювання — адміністративний розпорядок, принципи єдиноначальності, призначення, комерційної діяльності.
Ділові організації виконують суспільно корисні функції:
– кооперацію,
– співробітництво,
– підпорядкування (співпідпорядкування),
– управління,
– соціальний контроль.
2. Громадські спілки або масові організації, цілі яких виробляються „зсередини” і є узагальненням індивідуальних цілей учасників. До них належать: партії, профспілки, асоціації міст і підприємств, наукові товариства, жіночі ради, громадські рухи, товариства рибалок, мисливців, колекціонерів та ін.
Регулювання в них забезпечується спільно прийнятим статутом, принципом виборності, тобто залежності керівництва від керованих. Членство в таких організаціях задовольняє політичні, соціальні, економічні, аматорські (любительські) потреби та ін.
3. Проміжні форми організацій, наприклад кооперативні (сільськогосподарські, риболовецькі колгоспи, артілі, ланки, бригади тощо), які поєднують у собі основні ознаки спілок, але виконують підприємницькі функції. Їх необхідно відрізняти від споживчих кооперативних організацій (споживспілки, житлокооперативи і т. ін.). У суспільстві виникають організаційні утворення й іншого виду, які не є власне організаціями, але мають деякі ознаки останніх.
4. Асоціативні організації – сім'я, наукова школа, неформальна група. В них помітні деяка автономія від середовища, відносна стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. Регулятивні функції здійснюються спонтанно на основі вироблених колективних інтересів, норм і цінностей. Однак ступінь їх формалізацій незначний. Але більш важлива їх відмінність від організацій перших двох типів полягає в особливостях цільових властивостей: вони будуються на взаємному задоволенні інтересів, коли не спільна мета є фактором об'єднання, а цілі один одного, тобто мета одного учасника є засобом досягнення мети іншого. Кінцеве, ціле тут не тотожне його складовим, але спільні цілі збігаються з індивідуальними.
5. Схожі організаційні ознаки має і такий тип спільноти, як поселення. Спочатку люди оселяються разом, щоб через сусідські зв'язки використовувати діяльнісні спроможності (здібності) один одного, підкоряючись при цьому певній доцільності цілого (дотримуючись планування вулиць, форм і розмірів житла, структури спеціалізації і т. ін.), яка кожному окремо не потрібна. В міру урбанізації фактор цілісності зростає, знеособлюється і виокремлюється ще більше.
Всі зазначені організаційні форми взаємопов'язані і перетинаються між собою. На території більшості поселень розташовані адміністративні організації (міліція, державна адміністрація та ін.), а в деяких – апарат управління і навіть підприємства. Іноді виявляється ефективним їх злиття, коли, наприклад, дослідний інститут створюється на базі наукової школи або Персонал віддаленої метеорологічної станції формується із членів однієї сім’ї. В інших же випадках подібні поєднання вважаються шкідливими, дезорганізуючими.
Найважливішу роль у формуванні ринкових відносин відіграють трудові об’єднання, а тому варто більш детально зупинитися на типології ділових організацій. У таких організаціях, окрім працівників, існують матеріально-технічна база, фінансова та документальна системи. Їх наявність не залежить від складу і стану персоналу, хоча останній певною мірою може впливати на їхні якісні і кількісні параметри.
Окрім того в організації існує система зв’язків і норм, необхідна для виконання трудових функцій у стабільній взаємодії і в єдності мети. Ці норми і зв’язки також в основному нейтральні щодо персонального складу працівників. Останній може навіть повністю змінитися, але норми і зв’язки загалом залишаться тими ж.
Суспільне становище ділової організації та її персоналу часто не збігаються. В нашому суспільстві власником багатьох підприємств і установ досі є держава. Але майнова відповідальність за них лежить на підприємствах і установах, а не на їх персоналі. Це означає, що юридичними особами виступають організації, а не персонал. Дохід, отриманий в результаті виробництва, становить дохід власників, а не їхніх працівників. Водночас організація загалом не можлива без персоналу, оскільки основною продуктивною силою є людина. Якщо вирішальний вплив на будову і функціонування організацій справляє суспільний лад, тип власності, то й в рамках одного й того ж типу суспільства найважливіше значення в діяльності організації має персонал – його склад і стан. Так, згуртованість і (або) конфліктність, стабільність персоналу, рівень кваліфікації, дисциплінованість працівників – усе це прямо визначає ефективність організації.
Емпірична типологія ділових організацій виділяє серед них два типи:
Підприємства (зайняті у виробництві й розподілі матеріальних цінностей та послуг).
Установи (зайняті у сфері розумової праці).
До першого типу належать організації виробничі, торговельні, обслуговуючі.
До другого типу належать освітні, лікувальні, культурні, управлінські, наукові та проектні.
Проблемна типологія визначає інші угруповання. З погляду проблеми „Особистість – суспільство” ділові організації можна поділити на дві групи:
Зайняті задоволенням людських потреб (працюють на кожного).
Зайняті у сфері суспільної інтеграції (працюють на ціле).
До першої групи потрапляють організації, які забезпечують свій прибуток виробництвом матеріальних предметів споживання (одяг, харчування, житло, предметний світ), умовами для рекреації (відпочинок, лікування), поставляють предмети духовних потреб (ідеї, художні цінності, знання).
До другої належать організації, які здійснюють соціальний контроль (орган нагляду), соціальне управління (уряд, місцева адміністрація).
Виділяється також проміжна група організацій, зайнятих соціалізацією (виховні, освітні, інформаційні заклади), що тією чи іншою мірою працюють на обидві функції.
Що стосується місця і участі ділових організацій в суспільних відносинах, то необхідно врахувати, що партнерами організацій можуть бути або інші організації, або масовий споживач, або якісь конкретні категорії населення. Скажімо, очевидними є принципові відмінності між такими парами організацій, як будівельна компанія ЖЕК, оптова база і крамниця, хоча вони займаються спільною справою. В одному випадку контакт виникає між однорідними, організованими об'єктами, в іншому — організація виходить на дискретне, масове середовище, поведінці якого властиві незрівнянно більша стихійність і невизначеність. Більше того, якщо міжорганізаційні відносини в цьому аспекті стосуються проміжних результатів, наприклад, господарської діяльності, то організаційно-масові відносини виникають навколо кінцевого продукту цієї діяльності, до чого, зрештою, зводяться всі попередні зв'язки. Тому вздовж другого з названих типів відносин проходить одна з найважливіших ліній соціально-економічної взаємодії. Саме організації цього типу виступають факторами громадських (суспільних) настроїв, індикаторами задоволеності. Організаційно-масовий тип відносин поділяється на аудиторний (поза організацією) і клієнтурний (всередині неї) різновиди. Значущість такого розрізнення пояснюється залежністю спеціальної відстані від просторової, внаслідок чого вказані відносини мають різний ступінь інтенсивності, неоднаковий зворотний вплив адресата-споживача.
Не можна не враховувати і такої відмінності в контактах: одні організації виникають індивідуалізованим чином (за аудиторними зв'язками, наприклад, таксомоторний парк, міліція, а за клієнтурними — магазин, лікарня), інші — спільно, сукупно (за тими ж групами: газета, громадський транспорт, кіно, театр, вуз).
На особливу увагу заслуговує клієнтурний індивідуалізований тип контакту з огляду на висловлені вище міркування (посилені порівняно з іншими варіабельність, інтенсивність). Така група ділових організацій може бути виділена як спеціальний об'єкт соціологічних досліджень масової свідомості, соціальної ефективності і суспільного виробництва, співвідношення структур кінцевого продукту і потреб. Крім того, як і в інших групах, ці організації мають схожі проблеми і потребують розробки для них типових методів навчання персоналу тактики впливу, сприйняття тощо.
Слід зазначити, що типологія масових громадських організації теж має свою специфіку. До них належать політичні партії, творчі, аматорські об'єднання і т. ін. Вони являють собою різновид громадської організації, що є добровільним союзом різних категорій населення, які об’єднуються навколо конкретних суспільних та групових цілей і діють на основі спільно прийнятих статуту, програм, виборності керівництва. Масові організації є важливою формою громадської самодіяльності і самоврядування, фактором розвитку демократичного громадського суспільства.
За своїм завданням вони поділяються на політичні, професійні, наукові, творчі і т. ін.
За типом членства масові організації поділяються на організації:
– з тільки індивідуальним членством (партії, профспілки),
– з колективним членством (асоціації міст і підприємств),
– зі змішаним членством (наукові товариства),
– без членства (жіночі ради, громадські рухи).
За суспільною роллю виділяються масові організації, орієнтовані на справи всього суспільства і переважно на потреби, інтереси своїх членів.
До першого типу належать партії, які претендують на керівництво суспільством і найважливішими його сферами, а також добровільні спілки, орієнтовані на вирішення якоїсь окремої суспільної проблеми, прямо не пов'язаної з потребами їхніх членів (охорона природи, пам'яток історії і культури, рятування на воді тощо).
До другого типу належать споживча кооперація, товариства рибалок, мисливців, колекціонерів і т. ін., а також організації, утворені для компенсації поширених недугів (товариства сліпих і глухонімих).
Існують також різновиди масових організацій, які поєднують вирішення важливих спеціальних завдань із задоволенням потреб своїх учасників (об'єднання винахідників, спортивні товариства).
Крім масових організацій, діють і інші громадські організації, що обмежені рамками колективів або територій (наприклад, кооператив, акціонерне товариство, садівницьке товариство, колгосп).
Будь соціальна організація відіграє певну роль у суспільному житті, виконує властиві їй функції. Кількість функцій не є строго обмеженим, запропонованим. Одні функції виступають як домінуючих, явних, ти інші виконуються ненавмисно, приховано, неусвідомлено (латентно). Функціональність соціальних організацій може носити як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Тобто одні функції породжені природою самої організації, випливають з цілей і завдань її існування, інші можуть плануватися різними суб'єктами (державою, керівництвом організації або її членами). Ряд функцій носять постійний, стійкий характер, інші можуть бути тимчасовими, швидкоплинними.
Соціологічний аналіз діяльності організацій показує, що в якості основних проявляються такі функції:
1. Виробнича. Більшість організацій виникає як якесь співтовариство людей, покликане ефективно виробляти необхідні суспільству продукти. Вони можуть бути матеріальними (одяг, будинки, продукти харчування, предмети побуту тощо); духовними (кіно, театральна постановка, знання, вірування); соціальними (надання побутових послуг, охорона, лікування хворих, навчання); політичними (ідеї , цінності, програми розвитку суспільства, правопорядок і т. п.). Організації забезпечують зайнятість населення, надають людям роботу.
2. Задоволення потреб. Завдяки організаціям індивіди задовольняють власні потреби в кваліфікованій праці, заробітній платі, творчому застосуванні сил, спілкуванні, кар'єрі, життєвих благах, відпочинку, побут, дозвіллі, зміцненні здоров'я. Інакше кажучи, організації дають людям найважливіші джерела існування. Причому ці джерела гарантовані, носять не епізодичний або випадковий, а систематичний, надійний характер.
3. Інтеграції. Завдяки соціальним організаціям слушні індивіди включаються до безпосереднього процесу життєдіяльності суспільства, відчувають себе його складовою частиною. Соціальні організації є проміжною ланкою між суспільством і особистістю. Це головне поле життєдіяльності людини. Зорганізуватися, люди не тільки здатні спільно ефективно виробляти, а й домагатися життєво важливих цілей - соціальної справедливості, захисту власних економічних і політичних інтересів, охорони навколишнього середовища, протистояти свавіллю з боку окремих індивідів і структур влади. 4. Соціалізації. Суспільство і держава впливають на окрему людину, перш за все через організації (дитячий садок, школу, вуз, підприємство, фірму).
Суспільство не здатне дійти персонально до кожного індивіда, але, завдяки організаціям, має можливість впливати на кожного, соціалізувати будь-якої людини. Саме в організаціях люди втягуються в існуючий нормативно-ціннісний порядок. Вони набувають тут знання, вміння, навички, освоюють культуру, привчаються бути соціальними істотами і діяти за законами соціуму, вчаться взаємодіяти з собі подібними і відчувати свою причетність до даного суспільства.
5. Соціального контролю. Соціальні організації не тільки формують і розвивають особистість, а й здійснюють контроль за дотриманням нею нормативно цінного порядку, прийнятого в суспільстві. Все життя, перебуваючи в орбіті організацій, людина змушена вести себе належним чином - добротно вчитися, працювати, платити податки, не порушувати правових і моральних норм. У разі порушення суспільних і корпоративних норм і правил по відношенню до порушника організації застосовують формальні і неформальні санкції.
1 2 3