Поставка. Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Договір міни.
1. Поняття, сфера застосування та правове регулювання договору поставки. Сторони договору.
За договором поставки, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
По-перше, ЦК України обмежує коло постачальників та покупців особами, які здійснюють підприємницьку діяльність. Під останньою ст. 42 Господарського кодексу України визначає самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Водночас ГК України визнає постачальником (покупцем) як суб'єкта підприємницької діяльності, так і не підприємницької. Зазначена відмінність може бути певним чином узгоджена при використанні ст. 86 ЦК України, яка дозволяє здійснювати підприємницьку діяльність і непідприємницьким товариствам (споживчим кооперативам, об'єднанням громадян тощо) та установам, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
По-друге, якщо за ГК України сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то ЦК України встановлює обмеження менш значні: договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. Тобто ЦК України не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної діяльності закладів медицини, культури, релігійних та інших організацій.
Правове регулювання договору поставки здійснюється Господарським кодексом України (далі – ГК України), Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Законами України «Про здійснення державних закупівель», «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», «Про державний матеріальний резерв»,
2. Порядок укладення та форма договору поставки. Зміст договору.
Договір поставки є одним з різновидів договору купівлі-продажу і аналогічний йому за формою, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин .
Договори поставки (як й інші господарські договори) укладаються в письмовій формі:
повній - шляхом підписання єдиного документа;
скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпрограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).
торін.
Договір поставки укладається в простій письмовій формі, але за бажанням сторін може бути нотаріально засвідчений (ст. 208 ЦК). Договір уважається укладеним із моменту його підписання сторонами, а якщо сторони вирішать засвідчити його нотаріально – тоді з моменту такого засвідчення.
ІСТОТНІ УМОВИ ДОГОВОРУ
При укладанні договору поставки сторони зобов'язані узгодити його істотні умови (ч. 3 ст. 180 ГК):
предмет договору (найменування продукції, що поставляється). Тут наводяться характеристика, марка, модель товару, що поставляється, і т. д.;
ціну договору (установлюється за домовленістю сторін);
строки та порядок поставки. Договір може укладатися: на один рік, на строк більше року (довгостроковий) і на інший строк, визначений сторонами. Також у цьому розділі оговорюється періодичність поставок і порядок проведення відвантаження товару;
якість товару (ст. 268 ГК). Тут указуються якісні характеристики, яким повинен відповідати товар, а також порядок його повернення при невідповідності таким характеристикам;
гарантія якості товару та порядок пред'явлення претензій у зв'язку з недоліками поставленого товару. У цьому розділі прописується порядок розрахунку гарантійного строку та його тривалість, а також порядок усунення виявлених дефектів;
комплектність товару, що поставляється.
За угодою сторін у договорі поставки можуть бути встановлені й інші умови, наприклад порядок приймання-передачі товару, умови розрахунків між сторонами і т. д.
У зміст договору поставки товарів повинні входити такі основні розділи:
— преамбула;
Преамбула — це вступна частина договору, в якій вказується номер, місце і дата підписання договору, визначаються сторони (підприємства, фірми), від імені яких укладається договір.
— предмет договору;
Предметом договору поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.
Предметом поставки може бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Докладний опис предмета договору дає змогу уникнути розбіжностей, а також унеможливити несумлінне ставлення до своїх обов’язків будь-якої зі сторін. Також потрібно узгодити умови щодо кількості, асортименту і якості товару.
— ціни на товари і загальна сума договору;
Ціна визначається сторонами на момент укладання договору. Попереднє узгодження ціни можна проводити як в усній формі, так і за допомогою засобів зв’язку.
Таким чином, узгодження ціни відбувається до укладання договору і за необхідності може бути оформлене у письмовому вигляді.
Договірна ціна може залежати від умов поставки. Якщо договором передбачається доставка продукції силами постачальника на склад покупця, то ціна може бути збільшена на вартість доставки, витрат на страхування вантажів, завантажувальних та (або) розвантажувальних робіт тощо.
Якщо покупець доставляє продукцію самостійно, то ціна може бути збільшена тільки на вартість витрат, пов'язаних із завантаженням.
Зміна ціни, передбаченої договором, допускається у випадках і на умовах, встановлених законом або договором.
При укладанні договору сторони можуть вибрати будь-яку форму оплати, що відповідає чинному законодавству.
— загальний строк дії договору і строки поставки товарів;
Договір поставки може бути укладений:
на один рік;
на строк більше одного року (довгостроковий договір);
інший строк, визначений угодою сторін.
Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць.
Строки поставки товарів — це узгоджені контрагентами дати або періоди, коли товари повинні бути поставлені продавцями в установлені договором пункти. Періодом поставки товарів народного споживання є, як правило, місяць. Сторони можуть узгодити в договорі також іншу періодичність поставки (місяць, декада, доба). Строки поставки товарів повинні забезпечувати ритмічність надходження товарів і безперебійність торгівлі ними. При їх установленні обов'язково враховуються фізико-хімічні властивості товарів, які визначають строки реалізації товарів. Якщо договором поставки не встановлені строки поставки окремих партій товару (періоди поставки), товар поставляється рівномірними партіями щомісяця.
— вимоги до тари й упаковки;
Вимоги до тари й упаковки можуть викладатись у тексті договору або посиланням на відповідні стандарти чи ТУ, а порядок повернення тари зазначається в договорі.
У разі, коли при поставці товарів необхідно їх упаковувати і маркувати, в договорі робиться застереження щодо виду і характеру упакування, її якості, розмірів і способів оплати, а також нанесення на упаковку маркування. До упаковки ставляться загальні і спеціальні вимоги. Відповідно до загальних вимог упаковка повинна забезпечувати збереження вантажів за вибраного способу транспортування. У договорі передбачається відповідальність постачальника за поставку продукції в упаковці, що не відповідає умовам поставки. Одержуючи товари в пошкодженій упаковці, покупець складає комерційний акт, згідно з яким постачальник повинен відшкодувати покупцеві збитки. Інколи пошкодження упаковки прирівнюється до порушення якості товарів.
В обов'язки постачальника входить також маркування товарів. Зміст маркування узгоджується партнерами і зазначається в договорі. При цьому виходять з того, що в комерційній діяльності маркування товарів має:
— бути джерелом товаросупроводжувальної інформації (реквізити покупця, номер договору, номер місця, кількість місць у партії тощо);
— вказувати транспортним організаціям на правила поводження з вантажем;
— попереджувати про небезпеку у випадку неправильного поводження з вантажем.
Покупець відповідно до встановленого договором порядку й у строк зобов'язаний повернути постачальникові багаторазову тару або упаковку, в якій надійшов товарі Інша тара чи упаковка повертаються постачальникові лише в установлених договором випадках
— порядок відвантаження, доставки і здавання товарів;
Порядок відвантаження, доставки і здавання товарів також повинні бути передбачені під час укладення договору. Доставка товарів здійснюється, як правило, постачальником через відвантаження їх транспортом і на умовах, установлених договором. Якщо в договорі не встановлено, яким видом транспорту або на яких умовах здійснюється доставка товарів, право вибору виду транспорту або визначення умов доставки товару належить постачальникові, якщо інше не встановлено законом, не випливає зі звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання.
Витрати на транспортування товарів можуть бути доволі значними, тому ще до укладення договору слід чітко визначити, чи будуть транспортні витрати включатися в ціну товарів за доставки товарів постачальником. Слід також ураховувати те, що днем виконання зобов'язання вважається:
— за відвантаження товарів постачальниками іногороднім покупцям – дата здавання товарів органам транспорту чи зв'язку;
— за здавання на складі покупця чи постачальника — дата підписання приймально-здавального документа.
Якщо відвантаження товарів здійснюється не покупцеві за договором, а названому ним товароодержувачу, який не має договірних відносин з постачальником за договором, то покупець має надіслати йому відвантажувальні рознарядки, копії яких направляються одержувачам товарів.
Відвантажувальна рознарядка — це розпорядчий документ, в якому покупець за договором вказує своєму постачальнику, кому конкретно і за якою адресою, в які строки, в яких кількості й асортименті він має відвантажувати закуплений покупцем товар.
Порядок і строки подання рознарядок передбачаються в договорі. Якщо строк направлення відвантажу вальної рознарядки не встановлено договором, рознарядка надсилається постачальникові не пізніше ніж за тридцять днів до настання періоду поставки. Ненадання покупцем відвантажу вальної рознарядки в установлений строк дає постачальникові право відмовитися від договору поставки або вимагати від покупця оплати товару.
У договорі повинно передбачатися приймання товарів за кількістю і якістю як попереднє, так і остаточне. Попереднє приймання має на мсті встановлення відповідності товару умовам договору. Остаточне приймання означає фактичне виконання договору за кількістю і якістю. Порядок приймання товарів обумовлюється в договорі посиланням на чинні інструкції чи викладається в тексті договору.
— порядок розрахунків;
Розрахунки між підприємствами здійснюються, як правило, в безготівковому порядку через банк способом перерахування грошей з рахунка покупця на рахунок постачальника. В окремих випадках оплата за товари може здійснюватися готівкою. За безготівкових розрахунків найчастіше використовуються платіжні доручення, акредитиви та чеки. За згодою сторін можуть також проводитися заліки взаємних заборгованостей, які можуть здійснюватись і без участі банків (бартерні операції).
У договорі може передбачатися часткова або повна передплата за товари.
— санкції за невиконання сторонами своїх зобов'язань
Санкції за невиконання сторонами своїх зобов'язань і відшкодування збитків. У цьому розділі договору визначаються розміри і максимальні суми штрафів при порушенні сторонами своїх конкретних зобов'язань. До постачальників застосовуються санкції при порушенні ними строків, умов поставки, якості товарів, упаковки, до покупців — за затримання платежів" несвоєчасне повернення тари. Так, за порушення строків виконання зобов'язання стягується неустойка в розмірі 8 відсотків вартості товарів, по яких допущено прострочення виконання. У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів.
У разі якщо точний розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в точно визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, (робіт, послуг).
— арбітраж (вирішення спірних питань).
Урегулювання спорів під час поставки товарів може бути здійснено двома способами: судовим або арбітражним. Способи врегулювання спорів мають бути відображені в договорі.
Порядок розірвання договорів передбачається чинним законодавством або обумовлюється конкретним положенням у тексті договору.
3. Права та обов’язки сторін за договором поставки. Виконання договору. Правові наслідки порушення умов договору поставки.
За договором поставки постачальник і покупець мають взаємні права та обов'язки.
Так, постачальник,незалежно від інших умов договору поставки, зобов'язаний:
1) за свій рахунок упакувати товар (за винятком товару, який прийнято поставляти без упаковки);
2) поставити товар на умовах договору;
3) своєчасно повідомити покупця про готовність продукції до відправлення (відвантаження);
4) нести ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження товару і витрати на його транспортування до моменту надання товару покупцеві в місці, встановленому умовами поставки, і в обумовлений договором строк;
5) забезпечити перевірку якості та кількості товару, що є предметом договору поставки.
До основних обов'язків покупцяналежить:
1) прийняти замовлений товар або товарно-розпорядчі документи на нього у місці й у строки, що відповідають умовам договору поставки;
2) оплатити товар відповідно до договору;
3) нести всі витрати й ризики випадкового знищення та випадкового пошкодження поставленого товару після переходу права власності на нього.
Права покупцяу разі передання товару неналежної якості або некомплектного товару за договором поставки визначаються статтями 678, 684 ЦК України.
Виконання договору поставки полягає у здійсненні сторонами всіх прав та виконанні ними всіх обов'язків, передбачених договором. Відповідно до ст. 540 ЦК України взаємні зобов'язання за договором мають виконуватися одночасно, якщо інше не випливає із закону, звичаїв ділового обороту, договору або змісту зобов'язання. Свій головний обов'язок - передати покупцеві або за його дорученням (рознарядкою) іншому підприємцеві певну продукцію - постачальник здійснює так: він або відвантажує продукцію на адресу покупця чи іншої особи, або повідомляє їх про готовність продукції до здачі. В останньому випадку покупець вибирає продукцію на складі постачальника і вивозить її своїми чи найманими засобами і за свій рахунок,
Зобов'язання мають виконуватися в натурі, належним чином і в установлений строк згідно із законом, договором, а за відсутності таких вказівок - згідно з вимогами, що звичайно ставляться. Під час виконання договорів кожна сторона повинна зважати на інтереси другої сторони, виконувати їх найекономічнішим чином і всіляко сприяти другій стороні у виконанні нею своїх обов'язків.
Розглянемо наслідки порушення сторонами найголовніших умов договору поставки.
Невиконання постачальником свого обов'язку передати покупцеві певну кількість продукції в обумовленому асортименті та у встановлений строк може виявитися у таких правопорушеннях, як прострочення поставки або непоставка та недопоставка. Прострочення поставки або недопоставка - це однотипні правопорушення, бо в разі недопоставки прострочено поставку якоїсь частини (партії) продукції в обумовлений строк. Тому правові наслідки цих правопорушень однакові.
У разі прострочення поставки або недопоставки постачальник сплачує покупцеві неустойку, розмір якої залежить від вартості продукції, непоставленої у встановлений строк. Виходячи з принципу реального виконання зобов'язання, постачальник повинен поповнити недопоставлену кількість продукції в наступному періоді у межах строку дії договору.
Відповідно до пунктів 2 і 3 ст. 719 ЦК України за довгостроковим договором кількість товарів, недопоставлених постачальником в окремому періоді поставки, підлягає поповненню у наступному періоді (періодах) у межах того року, в якому допущено недопоставку товару, якщо інше не передбачено у договорі. Товари, поставлені одному одержувачеві понад кількість, передбачену в договорі або від-вантажувальній рознарядці, не зараховуються на покриття недопоставки іншим одержувачам і підлягають поповненню постачальником, якщо інше не передбачено у договорі.
Поповнення недопоставки продукції здійснюється в асортименті того періоду, в якому вона мала місце, а товарів - в асортименті наступного строку поставки, якщо іншу номенклатуру (асортимент) не буде додатково погоджено між сторонами. Проте покупець товарів може вимагати поповнення недопоставки в асортименті того періоду, в якому вона мала місце. Він також має право відмовитися від продукції, поставку якої прострочено, якщо інше не передбачено в договорі. Продукцію, відвантажену постачальником до одержання повідомлення покупця, останній повинен прийняти й оплатити.
Вищезазначена неустойка за недопоставку або прострочення поставки нині стягується одноразово. Це означає, що обсяг недопоставленої продукції не враховується при визначенні розміру неустойки за такі самі порушення в наступних здавальних періодах. Більше того, тут діє певна заохочувальна норма: в разі поповнення в наступних здавальних періодах недопоставленого обсягу продукції (за умови повного виконання зобов'язань з поставок у цьому періоді) розмір неустойки за недопоставку або прострочення поставки зменшується на 50 відсотків (п. 57 Положення про поставки продукції; п. 49 Положення про поставки товарів).
За ст. 727 ЦК України, встановлена законом, іншими правовими актами або договором неустойка за недопоставку або прострочення поставки товарів стягується з постачальника до фактичного виконання зобов'язання у межах строку дії договору, якщо інший порядок стягнення неустойки не встановлено законом або договором.
Серйозним порушенням договірної дисципліни при поставках є відхилення виготовлювача від вимог щодо якості продукції. Недодержання умов щодо якості продукції тягне за собою різні правові наслідки залежно від характеру правопорушення. Так, дуже часто у продукції виявляються дефекти, які можна й економічно доцільно усунути в місці її одержання. На вимогу покупця їх усувають працівники виготовлювача (у тому числі шляхом заміни деяких частин або
виробу в цілому) протягом 20 днів, якщо інший строк не передбачений нормативною документацією або договором. У разі усунення дефектів силами і засобами покупця виготовлювач відшкодовує йому заподіяні витрати. Якщо виготовлювач усунув дефекти в обумовлений строк, а також якщо покупець не вимагав їх усунення, майнової відповідальності у вигляді штрафів постачальник не несе.
Якщо якість продукції не відповідає стандарту, технічним умовам, іншим нормативним документам, зразкам або умовам договору, покупець має право відмовитися прийняти та оплатити продукцію, а якщо вона вже оплачена, вимагати у встановленому порядку повернення сплачених сум і заміни продукції на доброякісну. За це порушення договору виготовлювач сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції неналежної якості. Разом з тим покупець має право прийняти зазначену продукцію за договірною ціною або для реалізації на комісійних засадах. Передача на розсуд покупця питання про те, прийняти недоброякісну продукцію чи відмовитися від неї, у кожному конкретному випадку може запобігти зайвим витратам виготовлювача, пов'язаним з поверненням, ремонтом виробів тощо.
У разі поставки продукції, яка відповідає нормативній документації, але виявиться нижчого сорту, ніж зазначено в документі, що засвідчує якість, покупець має право або прийняти її за ціною, передбаченою для продукції відповідного сорту (якості), або відмовитися від неї. Одержавши від покупця повідомлення про відмову від продукції недоброякісної або нижчого сорту, виготовлювач повинен протягом 10 днів, а щодо продукції, яка швидко псується, протягом 24 годин розпорядитися нею. Якщо виготовлювач у зазначені строки не розпорядився продукцією, покупець може реалізувати її на місці або повернути виготовлювачеві. Продукція, яка швидко псується, в усіх випадках підлягає реалізації на місці. У разі відмови покупця від недоброякісної продукції або використання її не за цільовим призначенням вона не зараховується у виконання зобов'язань за договором поставки (пункти 41 і 59 Положення про поставки продукції; пункти 34 і 52 Положення про поставки товарів).
Серйозним правопорушенням є поставка некомплектної продукції. У цьому разі на вимогу покупця виготовлювач повинен доукомплектувати продукцію або замінити її комплектною у 20-денний строк після одержання такої вимоги, якщо інший строк не передбачено угодою сторін. До виконання цієї вимоги покупець може не оплачувати некомплектну продукцію, а якщо вона вже оплачена, вимагати повернення сплачених сум. Коли виготовлювач в обумовлений строк не укомплектує продукцію або не замінить її на комплектну, покупець може відмовитися від продукції і стягнути з виготовлювача штраф у розмірі 20 відсотків її вартості, включаючи і вартість частин, яких не вистачає (пункти 42 і 59 Положення про поставки продукції; пункти 35 і 52 Положення про поставки товарів).
Положення про поставки передбачають майнові санкції також за порушення постачальником інших умов договору: за неналежне маркування й упаковку, за поставку продукції без застосування засобів пакетування або тари-обладнання тощо.
За договором поставки певні права та обов'язки має й покупець. Він, зокрема, повинен прийняти продукцію та оплатити її за встановленими цінами. Якщо без згоди покупця поставлено продукцію, не передбачену договором, або з порушенням умов договору, або за відсутності договору, він має право відмовитися
від прийняття її для використання і від оплати. У цьому разі продукція приймається на відповідальне зберігання покупця, а у випадках, визначених транспортним законодавством, покупець може відмовитися прийняти продукцію від органів транспорту.
Якщо договором передбачено вибірку продукції покупцем зі складу постачальника, ініціативу в одержанні її має виявити покупець. У договорі слід чітко визначити порядок вибірки та санкції за порушення покупцем свого обов'язку, оскільки Положеннями про поставки вони не передбачені. У всякому разі постачальник може вимагати від покупця відшкодування збитків, заподіяних невибіркою продукції.
Важливим обов'язком покупця є своєчасна і повна оплата замовленої продукції. Розрахунки між суб'єктами господарської діяльності за поставки продукції, у тому числі продовольства і сільськогосподарської продукції, здійснюються переважно шляхом попередньої оплати, якщо інша форма розрахунків не обумовлена угодою сторін.
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, вона не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.
Сплачена при цьому пеня відноситься на результати фінансової діяльності підприємства-боржника. Покупець відповідає також за прострочення повернення тари, засобів пакетування та деякі інші порушення договору.
Сторонам надається можливість передбачити у договорі відшкодування збитків у твердій сумі, яка підлягає стягненню в разі неналежного виконання контрагентом зобов'язання. Тоді позивачеві не треба доводити фактичний розмір заподіяних збитків.
4. Поняття, загальна характеристика, сфера застосування та джерела правового регулювання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Характеристика договору енергопостачання.
1. Предметом договору енергопостачання є енергетичні та інші ресурси, що поставляються через приєднану мережу. Поняття "енергетичні ресурси" охоплюється іншим поняттям, що вживається частіше - "енергоносії", до яких традиційно належать електроенергія, нафта сира, нафтопродукти, газ природний, а також продукти їх переробки. До "інших ресурсів" належать, зокрема, теплоносії - рідка або газоподібна речовина, що циркулює у трубах або каналах і передає теплову енергію в системах теплопостачання, опалення, вентиляції та технологічних установках; питна вода та інші ресурси.
Енергетичні та інші ресурси поставляються через приєднану мережу, точніше, через мережу, до якої безпосередньо приєднаний споживач - наприклад, питна вода подається за допомогою водопроводу - системи трубопроводів, відповідних споруд та устаткування для розподілу і подачі питної воли споживачам; газ, нафта, відповідно, через систему газо-, нафтопроводу тощо. Якщо енергетичний ресурс постачається не через приєднану мережу (газ - у балонах), відповідні відносини опосередковуються не договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, а договорами купівлі-продажу, поставки.
2. Сторонами договору енергопостачання є енергопостачальник і споживач.
3. Споживач зобов'язаний оплатити прийняту енергію. Згідно із ч. 6 ст. 276 ГК розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Ціни на енергію можуть встановлюватися вільно, на розсуд сторін (див., зокрема, Умови та правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12 серпня 1996 р. № 36), а також державою (див., зокрема, Порядок формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 січня 2001 р. № 47) залежно від категорії споживачів енергії.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
4. Споживач зобов'язаний дотримуватися передбаченого договором режиму використання енергії, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання.
Згідно зі ст. 277 ГК абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу є консенсуальним, двостороннім, оплатним договором і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами.
Сфера застосування договору енергопостачання
Договір енергопостачання розглядається ДК як одного з окремих видів договору купівлі-продажу (§ 6 гл. 30). Вперше правила про нього на рівні закону були встановлені в Основах цивільного законодавства 1991 р., де він називався договором про постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 84). Раніше ці правовідносини, що стосуються практично всіх організацій і громадян, регулювалися підзаконними, в основному відомчими нормативними актами
Договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (договору енергопостачання) присвячено § 5 гл. 54 ЦК, § 3 гл. 30 ГК, закони України від 16 жовтня 1997 р. "Про нафту і газ", від 10 січня 2002 р. "Про питну воду та питне водопостачання", від 24 червня 2004 р. "Про житлово-комунальні послуги", від 2 червня 2005 р. "Про теплопостачання", численні підзаконні нормативні акти.
5. Сторони договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Порядок укладення та форма договору.
Сторонами договору енергопостачання є енергопостачальник і споживач.
ГК закріплює, що енергопостачальником може бути лише юридична особа. ЦК, натомість, такого обмеження не містить. За Законом "Про житлово-комунальні послуги" - актом спеціальним, порівняно з ГК, і прийнятим пізніше - суміжне поняття "виробник житлово-комунальних послуг" визначається як суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги, спрямовані на задоволення потреб фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Тобто, Закон не обмежує коло виробників лише юридичними особами. Тому, на нашу думку, цей термін слід тлумачити ширше і, за аналогією із Законом "Про електроенергетику", розуміти суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх відомчої належності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням енергії. Відповідно, споживачами енергії, за тим же Законом, є суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
6. Зміст договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
7. Особливості прав та обов’язків, а також правових наслідків їх порушення за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Основними обов'язками постачальника є безупинне, з дотриманням погодженого режиму (графіка), надання абоненту енергетичних та інших ресурсів, передбачених договором, у визначеній кількості і встановленої якості.
На відміну від інших різновидів договору купівлі-продажу, у яких повинно бути точно визначена кількість товару, що купується, у договорі постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу вказується орієнтована (як правило, гранична, максимальна) кількість енергетичних та інших ресурсів, що необхідні абоненту.
Характерний для всіх інших різновидів договору купівлі-продажу обов'язок покупця прийняти товар не властивий для договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Абонент, за загальним правилом, не зобов'язаний, а має право одержати визначену договором кількість ресурсів. Отже, зменшення обсягів споживання ним ресурсів не є порушенням договірних обов'язків та не дає постачальнику права стягнення з абонента плати за їх недобір. У свою чергу, постачальник зобов'язаний надати можливість абоненту одержувати ресурси з приєднаної мережі постачальника. Енергетичні й інші ресурси вважаються переданими абоненту з моменту їхнього переходу з приєднаної мережі постачальника в мережу абонента, на межі яких повинні бути встановлені засоби контролю й обліку.
Постачальник зобов'язаний поставляти абонентам енергетичні та інші ресурси визначеної якості2. Якість енергетичних та інших ресурсів повинна відповідати державним стандартам та іншим нормативним документам. Державний нагляд за дотриманням вимог державних стандартів, інших нормативних актів щодо якості поданих ресурсів здійснюють органи Держстандарту України. Порядок визначення показників якості ресурсів обумовлюється сторонами в договорі. Якість енергетичних та інших ресурсів визначається методами, що передбачені державними стандартами та іншими нормативними актами, залежно від призначення їх використання. Засоби вимірювань, необхідні для визначення якісних характеристик ресурсів, повинні бути повірені в органах Держстандарту України.
Якість і кількість енергетичних та інших ресурсів, що поставляються в окремі проміжки часу (чи, інакше, - графік (режим) подачі ресурсів) визначаються за згодою сторін. При цьому подача постачальником ресурсів споживачам проводитися в безперервному режимі, якщо договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу не передбачено такої перерви. Відповідно до п.8.2 Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених наказом Держкомнафтогазу України від 01.11.1994 р. №355 (із змінами та доповненнями), газопостачальні і газозбутові організації повинні подавати споживачам природний газ рівномірно протягом місяця в межах середньодобової норми споживання згідно з договором та узгодженими між сторонами диспетчерськими графіками. Проте договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу може бути передбачена можливість тимчасового припинення постачання ресурсів, наприклад, у разі проведення планових ремонтів технічних установок і мереж; ліквідації аварій; виникнення режимів, безпосередньо не пов'язаних з аварією, за яких провадиться обмеження відпуску енергетичних та інших ресурсів1.
Підзаконними нормативно-правовими актами передбачені й інші додаткові обов'язки постачальника, наприклад: надавати інформацію про послуги, пов'язані з постачанням ресурсів, та про терміни обмежень і відключень; гарантувати безпечне користування послугами, пов'язаними з постачанням ресурсів; повідомляти споживача про зміни тарифів (цін); проводити планову повірку, ремонт і заміну приладів обліку та ін.2
Згідно з ч . 1 ст. 714 ЦК споживач (абонент) зобов'язаний оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу не передбачається обов'язок абонента прийняти ресурси, тому на останнього покладається обов'язок оплатити лише фактично прийнятий товар. Кількість спожитих ресурсів, за загальним правилом, визначається на підставі показань приладів обліку і контролю. Актами цивільного законодавства як виняток передбачається можливість одержання споживачем (в основному абонентом - фізичною особою, що використовує ресурси для задоволення своїх побутових потреб) енергетичних та інших ресурсів без приладів обліку. У зазначеному випадку розмір плати за прийняті ресурси обчислюється відповідно до середньомісячної норми споживання абонентом ресурсів за попередній період (якщо раніше в нього були прилади обліку) чи на підставі встановлених для всіх абонентів норм споживання ресурсів.
Порядок і строки оплати отриманих енергетичних та інших ресурсів визначаються законодавством і угодою сторін і залежать від виду абонента (споживача). Фізичні особи, що використовують ресурси для задоволення власних побутових потреб, зобов'язані їх оплачувати щомісяця не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну2. При виконанні абонентом аналізованого обов'язку беруться до уваги надані йому законодавством пільги по оплаті ресурсів і одержувані субсидії.
Споживач зобов'язаний дотримуватись передбаченого договором режиму використання енергетичних та інших ресурсів. Подібний обов'язок не характерний для інших видів договору купівлі-продажу. Його нормативне закріплення пояснюється специфікою суб'єктного складу і предмета аналізованого договору. Природа товару, яким є ресурси, така, що його належна якість залежить не тільки від постачальника, але і від дотримання абонентом режиму їхнього використання4. У свою чергу, ресурси поставляються споживачу через приєднану мережу, до якої можуть бути приєднані й інші абоненти. Таким чином, порушення споживачем режиму використання ресурсів може стати причиною невиконання постачальником свого обов'язку надати товар (ресурси) установленої якості й у визначеній кількості іншим абонентам.
Споживач зобов'язаний забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання, для чого необхідно: підтримувати їх у належному технічному стані; вживати протиаварійних, протипожежних заходів та заходів щодо безпечної експлуатації власної мережі; узгоджувати з постачальником нові підключення до мережі з метою збільшення споживання енергетичних та інших ресурсів; дотримуватись правил техніки безпеки при користуванні енергетичним та іншим обладнанням.
Актами цивільного законодавства та договором можуть бути передбачені і додаткові обов'язки абонента, наприклад: забезпечувати збереження приладів обліку та повідомляти постачальника про недоліки в їх роботі; раціонально використовувати енергетичні та інші ресурси, не допускати неефективного їх використання та ін.
8. Договір міни (бартеру).
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (частина перша статті 715 ЦК України).
Договір міни спрямований на безповоротне відчуження кожною із сторін належного їй майна. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
Договором міни може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
Предмет договору:
речі - рухоме чи нерухоме майно;
грошова доплата - за товар більшої вартості (винятково грошова доплата не може бути предметом договору міни);
робота, послуга - в обмін на товар (послугу) іншої сторони (частина п'ята статті 715 ЦК України).
Договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості сторін за всіма істотними умовами договору.
До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання (стаття 716 ЦК України).
Форма договору міни
| 1. | Договір міни, що повністю виконується сторонами в момент його вчинення | усна форма (крім договору міни нерухомого майна, та договору міни, укладеного між юридичними особами та в інших випадках, встановлених законом) (стаття 206 ЦК України) |
| 2. | Договір міни між юридичними особами | проста письмова форма (стаття 208 ЦК України) |
| 3. | Договір міни земельної ділянки, цілісного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна | письмова форма, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (статті 209-210 ЦК України) |
Сторони договору міни
Сторона договору міни - фізична особа, яка має достатній обсяг дієздатності, чи юридична особа, для якої відчуження майна за договором міни відповідає цілям її діяльності.
Кожна зі сторін у договорі є одночасно продавцем і покупцем.
Права покупця (продавця):
♦ вимагати передачі товару від продавця відповідно до умов договору.
Обов'язки продавця (покупця):
♦ передати товар;
♦ забезпечити якість товару, переданого покупцеві відповідно умов договору;
♦ попередити покупця про відомі продавцю недоліки товару, а також про права третіх осіб на проданий товар;
♦ зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше його передачі.
Зміна або розірвання договору міни
Зміна або розірвання договору міни допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї зі сторін договір міни може бути змінено або розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною (частини першої та другої статті 651 ЦК України).
Зміна договору міни є зміна зобов'язань сторін відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Розірвання договору міни тягне за собою припинення зобов'язання його сторін. При цьому сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за договором до моменту його зміни чи розірвання, якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга та четверта статті 653 ЦК України).
Договір міни визнається недійсним, якщо він порушує загальні вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. У такому випадку відповідно до частини першої статті 216 ЦК України кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання договору міни, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
9. Договір контрактації сільськогосподарської продукції.
Договір контрактації сільськогосподарської продукції — угода, за якою виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.
До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.
Дарування
Загальна характеристика договору дарування.
За договором дарування дарувальник передає або зобов’язується передати в майбутньому обдаровуваному безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування, як і договір купівлі-продажу, спрямований на припинення права власності у дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи з тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій. Тому чинне законодавство чітко обумовлює, що договір, який встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно Цивільного кодексу України договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний.
Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність. Безоплатність дарування – це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом договору купівлі -продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно передається право власності або інше майнове право від однієї особи до іншої – тільки без зустрічного задоволення».
Подарувати будь-яке майно (рухоме, в тому числі гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори дарування майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за згодою всіх співвласників.
Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Дарунком можуть бути рухомi речi, в тому числi грошi та цiннi папери, а також нерухомi речi, а також майновi права, якими уже володiє дарувальник, а також тi, якi можуть виникнути у нього у зв’язку iз здiйсненням права iнтелектуальної власностi, та iншi права.
Слід зазначити, що дарувальник несе відповідальність за збитки, що завдані обдаровуваному, якщо він знав або повинен був знати про те, що річ йому не належить або був не вправі розпоряджатися майном, але не попередив про це обдаровуваного.
Правовий статус сторін договору дарування.
Сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний, а саме: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальна громада.
Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності - договiр дарування мiж юридичними особами, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статутi дарувальника. Тобто, юридичні особи можуть бути сторонами у договорі дарування тільки у випадках, коли ці договори не суперечать їх меті та предмету діяльності, передбаченому в установчих документах або положеннях про них. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.
Укладати договір дарування може також представник дарувальника на основі письмового уповноваження - довіреності. Однак, якщо у довіреності на укладання договору дарування не встановлено імені обдаровуваного, така довіреність є нікчемною.
Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних (частина друга статті 68, частина друга статті 720 ЦК України).
Однак опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) можуть передавати майно підопічному у власність за договором дарування, а піклувальник може дати згоду на дарування своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами майна підопічному.
Порядок укладення і форма договору дарування.
1 2