Ім'я файлу: логіка. Чучко. Семіотика.docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 14.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
філософське поняття природи.ЧУЧКО.docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 14.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
філософське поняття природи.ЧУЧКО.docx
ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ
Шифр групи ВШБчн-8-20-БПрБ(4,6з)
П.І.Б. студента Мелещук Марина Денисівна
Контрольна робота
З дисципліни: Логіка
На тему: Поняття знака. Види знаків. (21т)
Викладач: Чучко Дмитро Костянтинович
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………3.
Тема 1. Семіотика як наука про знаки……………………………….4-5.
Тема 2. Поняття знака. Види знаків………………………………….5-7.
Тема 3. Структура знакового процесу. Структура значення знака..7-12.
Тема 4. Мова як особлива знакова система………………………….13-14.
підрозділ-Основні властивості знаків, мовних знаків……………..14-15.
підрозділ-Мова права……………………………………………….15-18.
Висновок……………………………………………………………….19.
Список використаних джерел………………………………………...20.
ВСТУП
У контрольній роботі проаналізовано теоретичні засади та тенденції розвитку семіотичної науки. Охарактеризовано низку визначень семіотики як науки про знакові системи, розкрито їх властивості та загальні теорії знаків і систем. Зазначено, що у зв’язку з популярністю семіотики наявні зловживання її термінами, що викликає занепокоєння серед науковців. Окреслено генезис самої знакової теорії та специфіку семіотики як науки, охарактеризовано дослідження її засновників, що репрезентують популярні підходи до галузі. Проаналізовано основні погляди представників різних напрямів. Зосереджено увагу на вітчизняних та іноземних дослідженнях 1950– 1990-х років, що окреслюють проблематику використання структурно-семіотичних методів.
Ключові слова: семіотика, знак, семіологія, знаковий процес, класифікація знаків, функції знаків, видання, мова, синтаксис.
Метою контрольної роботи є дослідження теоретичних аспектів поняття «знак» та його класифікацію.
Для досягнення поставленої мети потрібно розглянути такі завдання:
розглянути семіотику, як науку про знаки;
розподілити знаки, та їх класифікувати;
розглянути функції знаків;
розглянути мову, як знакову систему
розглянути структуру знакового процесу, її виміри та рівні.
Об’єктом дослідження є висвітлення основних факторів функціонування знаку в системі семіотики.
Предметом дослідження виступають класифікації знаків за трактуваннями різних науковців.
У процесі написання контрольної роботи були використані такі методи дослідження: метод збору даних, описовості, історичний, метод аналізу.
Тема 1. Семіотика як наука про знаки
Семіотика - це наука , яка вивчає знаки і знакові процеси.
Семіотика - молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже у творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857-1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839-1914) і Чарльз Морріс (1901-1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав "семіологією". Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін "семіотика". Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю "Основи теорії знаків", що стала першим систематичним викладом семіотики як науки.
Семіотика досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.
Дескриптивна семіотика — це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.
Окрім дескриптивної, науковці також виділяють теоретичну семіотику.
Теоретична семіотика — це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення.
Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування.
До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.
До знаків відносяться, наприклад, слова, дорожні знаки, гроші, нагороди, знаки відмінності, сигнали, жести і багато що інше.
Знак грає ключову роль в семіозисі (знаковому процесі). Семіозис визначається як якась динамічна ситуація, що включає певний набір компонентів.
Тема 2. Поняття знака. Види знаків
Основним терміном у семіотиці є "знак".
Знак- це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування та мислення людей представником якогось іншого об'єкта.
Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.
У семіотиці всі знаки поділяють на мовні та позамовні.
Позамовні знаки, своєю чергою, поділяються на:
знаки-копії (іконічні знаки),
знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси),
знаки-символи.
Знаки-копії (іконічні знаки) - це знаки, значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають.
Знаки-копії об'єднуються за принципом схожості, подібності предмета та його позначення.
Прикладами іконічних знаків можуть бути фотографії, картини, відбитки пальців, відображення у дзеркалі, копії документів тощо.
Знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси) - це знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об'єктами, а також між об'єктом і його властивостями..
Прикладом таких знаків можуть бути займенники, деякі прислівники (тут, зараз, завтра), положення флюгера, сліди на снігу. Дим - знак вогню, розбитий автомобіль - знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка автомобіля - знак злочину, безпідставне звільнення людини "х" з роботи - знак правопорушення тощо.
Знаки-символи - це знаки, що фізично не зв'язані з об'єктами, які вони позначають. їхні значення встановлюються переважно за умовною згодою. У зв'язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила.
Знаки-символи - це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію). "Чистий" знак відрізняється від знака-символа тим, що перший просто позначає об'єкт, проте сам не має особистого змісту, не несе якоїсь додаткової смислової інформації, що її можна інтерпретувати, тоді як знак-символ узагальнено, абстрактно відображає предмети та їхні властивості, а також явище через свій особистий зміст, і встановлює певні відношення схожості, подібності між різними предметами та явищами. Наприклад, знаки-символи української культури - Т. Шевченко, Л. Українка, червона калина, вишита сорочка, писанка, танець "Гопак", бандура та ін.; знаки-символи Української держави - жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн, опис яких дається у ст. 20 Конституції України.
У мистецтві той чи інший образ реальних живих істот або вигаданих об'єктів часто постає як знак-символ абстрактних властивостей - розуму, таланту, сміливості, мужності, хитрощів, скупості і т. д. Наприклад, Шерлок Холмс - символ славетного слідчого (детектива), носія високого рівня логічного мислення.
Знаками-символами можуть стати реальні індивіди, які в силу своїх соціально-психологічних особливостей в певних соціальних умовах є носіями загальних і абстрактних ідей. Наприклад, в історії людства давньогрецький філософ Сократ сприймається як символ мудрості.
Знаки-символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей — мистецтві, науці, філософії, релігії і т. д.
У правовій діяльності також широко використовують знаки-символи. Наприклад, знаки-символи судової влади в Україні: в залі засідань вміщені зображення Державного герба України та Державний прапор України. До символів судової влади відносяться також суддівські посвідчення, нагрудні знаки і мантія, зразки яких затверджуються Верховною Радою України.
Прикладом таких знаків може бути також більшість слів природної мови, дорожні знаки тощо.
Тема 3. Структура знакового процесу. Структура значення знака
Знаковий процес (семіозис) - це процес, у якому щось функціонує як знак. Структуру цього процесу (за традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядають з точки зору чотирьох компонентів: • знакового засобу (того, що є знаком);
• значення (того, на що вказує знак);
• інтерпретатора (того, хто сприймає знак);
• інтерпретанти (дії, поведінки, реакції того, хто сприймає знак). Ці компоненти прояснюють загальну тезу: «Знак указує на щось для когось».
Приклад. Розглянемо знакову ситуацію: «Викладач читає лекцію з логіки студентам». З’ясуємо структуру цієї знакової ситуації: знаковий засіб — текст лекції; значення — зміст лекції; інтерпретатор — студенти, присутні на лекції; інтерпретанта — поведінка студентів на лекції (слухають, конспектують, ставлять запитання тощо).
Як бачимо, головним компонентом знакового процесу є знак. Кожний знак має значення, тобто щось позначає.
Розрізняють два типи значення знака:
• предметне;
• смислове.
Предметне значення (денотат) знака - це предмет, позначений знаком. Приклад. Предметні значення різноманітні: окремі предмети та класи предметів, явища, процеси, властивості предметів та відношення між ними тощо. Смислове значення (смисл) знака - це зміст знака, який засвоюють у процесі його розуміння. Смисл знака - це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, позначеного цим знаком. 1. Розглянемо мовний вираз (знак) «Аристотель». Предметним значенням цього знака є сама людина, яку звали «Аристотель», а смисловим значенням у різних знакових ситуаціях можуть бути ті чи інші властивості цієї людини: «фундатор логіки»; «вчитель Олександра Македонського».
Розглянемо мовний вираз (знак) «студент». Предметним значенням цього знака є певна множина людей, що навчаються у вищих навчальних закладах, а смисловим значенням цього знака є така суттєва характеристика, як «навчатися у вузі». Знак обов’язково має смислове значення. Проте не кожний знак вказує на якийсь реально існуючий предмет. Так, вираз «людина, яка ніколи не робила помилок» нікого не позначає. Таким чином, смислове значення є в кожного знака, а предметне — лише в тих знаків, які позначають реально існуючі предмети.
Мовні знаки, які мають однотипне значення, в логіці називають семантичними категоріями. Головними семантичними категоріями вважають імена та висловлення. Про них йтиметься в наступних лекціях. Виміри і рівні знакового процесу.
Відповідно до трьох зафіксованих компонентів семіозису (знак, значення, інтерпретатор) можна розглянути низку відношень:
• відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов’язані;
• відношення між знаком та його значенням;
• відношення між знаком та його інтерпретатором. Ці три різновиди відношень між компонентами знакового процесу фіксують відповідно три його виміри:
• синтаксичний;
• семантичний;
• прагматичний.
Синтаксичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаками в структурі знакового процесу. Семантичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його значенням у структурі знакового процесу. 7 Прагматичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором у структурі знакового процесу. Найчастіше в знаковому процесі наявні всі три виміри. Проте можливі й такі ситуації, коли деякі виміри зникають. Так, знак може не мати зв’язків з іншими знаками (відсутність синтаксичного виміру). Знак може мати зв’язки з іншими знаками, але при цьому не мати значення (відсутність семантичного виміру). Нарешті, у знака може бути відсутнім інтерпретатор (відсутність прагматичного виміру).
Приклад. Одна давня скандинавська сага розповідає про вчену суперечку, яка відбулася без слів, лише за допомоги певних жестів, між мудрецем-богословом та хоробрим однооким вікінгом. Спочатку мудрець показав один палець. Вікінг у відповідь показав йому два пальці. Мудрець — три. Тоді вікінг показав йому кулак. Мудрець дістав вишню, з’їв її й виплюнув кісточку. Вікінг дістав аґрус і проковтнув його. Суперечка тривала ще довго, доки мудрець не визнав себе переможеним. Його запитали: «Чому?» На що він навів свою версію цієї суперечки. «Мій супротивник — справжній кладезь мудрості! Я показав йому один палець, говорячи: «Бог єдиний!». Але він мудро заперечив мені, показавши два пальці, немовби нагадуючи, що крім Бога-Отця є ще Бог-Син. Тоді я спробував заманити свого співрозмовника в пастку. Показавши йому три пальці, я немовби запитав його: може бути, богів три — Бог-Отець, Бог-Син та БогСвятий Дух? Але він мудро уникнув цієї пастки, показавши мені у відповідь кулак: Бог єдиний у трьох іпостасях. Тоді я показав йому вишню: говорячи, життя солодке, як цей плід. Але він знову посоромив мене, з’ївши аґрус. Він сказав цим: ні, життя краще, ніж солодкий плід, воно ще й з кислинкою, а це робить його ціннішим! Насправді він наймудріший з усіх богословів, яких я знав будь-коли». «Чи правильно мудрець розповів про вашу суперечку?» — запитали у вікінга. — «Я й не думав говорити про Бога, — здивовано відповів той. — Просто цей нахаба показав мені один палець, натякаючи на те, що в мене лише одне око, а я, мовляв, силкуюся з ним сперечатися. Я показав йому два пальці: моє одне коштує твоїх двох. Тоді він показав мені три пальці: мовляв, облиш свої жарти — у нас на двох лише три ока. Що мені залишалося робити? Я показав йому кулак: таких, мовляв, мудреців можуть навчити не слова, а тільки лупцювання. Він відповів мені: так, я проковтну тебе, неначе цю вишню, а твої кістки, як цю вишневу кісточку, виплюну на землю. Тоді я проковтнув аґрус, щоб він зрозумів, що я й кісток від нього не залишу, а проковтну його цілком!»
У наведеному прикладі наявні лише два виміри знакового процесу (суперечки): синтаксичний та прагматичний. Кожний із супротивників бачив взаємозв’язок між знаками, які вони застосовували в процесі суперечки, тобто синтаксичний вимір був наявним. Далі, кожний із супротивників певним чином сприймав знаки іншого й витлумачував їх, тобто був наявний прагматичний вимір. Проте в цій ситуації немає семантичного виміру, оскільки відсутні загальновживані значення, які співрозмовники могли б одночасно приписувати знакам, які вони застосовували в процесі бесіди.
Відповідно до трьох вимірів семіозису виокремлюють три розділи семіотики як науки:
• синтактику;
• семантику;
• прагматику.
У логічній семіотиці відповідно виокремлюють:
• логічний синтаксис;
• логічну семантику;
• логічну прагматику.
Логічний синтаксис - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками в структурі логічної теорії.
Логічна семантика - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення мовних знаків до їхніх значень у структурі логічної теорії. Логічна прагматика - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення мовних знаків до носіїв мови в структурі логічної теорії. Зверніть увагу на те, що треба розрізняти поняття: «семантичне значення знака» і «прагматичне значення знака». Семантичне значення знака є сталим і незмінним у різних контекстах. На відміну від нього, прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також від позамовного контексту (наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промовляння мовного виразу).
Приклад. У кримінології навіть були сформульовані прагматичні парадокси, які пов’язані саме з прагматичним значенням того чи іншого виразу. Одним із таких парадоксів є парадокс суспільної небезпечності діяння. У соціологічному аспекті термін «суспільна небезпечність» означає таку властивість діяння, яка пов’язана з актуальним або потенційним руйнуванням життєво важливих соціальних структур. У цьому розумінні термін «злочин» позначає будь-які дії, які завдають або можуть завдати суттєвої шкоди інтересам суспільства та його членам. У правовому аспекті термін «злочин» означає тільки те, що заборонено законом під страхом кримінального покарання. У такому контексті висловлення «злочин є суспільно небезпечним діянням» перетворюється на висловлення «діяння, заборонене кримінальним законодавством, є суспільно небезпечним». Таким чином, термін «суспільно небезпечне діяння» у правовому контексті змінює свій денотат та смисл і набуває явно вираженого юридичного характеру. Усе це свідчить про те, що терміни «злочин» і «суспільно небезпечне діяння» мають зовсім інші значення в соціологічному та правовому контекстах. Парадокс суспільної небезпечності діяння виникає саме у випадку, коли ці контексти змішують. Крім вимірів знакового процесу, розрізняють також його рівні.
На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений до знакового процесу.
На другому рівні він абстрагується від своєї участі в знаковому процесі та здійснює спробу дослідити його структуру на іншому, вищому, теоретичному рівні.
Таких рівнів семіозису може бути безкінечна кількість. Кожен з них репрезентує різні рівні абстракції при розгляді одного й того самого знакового процесу.
Для розрізнення рівнів аналізу знакового процесу в логіці впроваджено два поняття:
• метамова;
• об’єктна мова (предметна мова).
Об’єктна мова - це мова, за допомогою якої фіксують, описують предметну (позамовну) дійсність.
Метамова - це мова, засобами якої описують та досліджують властивості та відношення об’єктної мови. Отже, якщо об’єктна мова — це предмет аналізу, то метамова — засіб такого аналізу. Змішення метамови та об’єктної мови може призвести до парадоксів та протиріч. Це зауваження більше стосується не стільки мов логіки, скільки природних мов, де немає чіткого розрізнення між цими двома рівнями.
Парадокс - це міркування, яке призводить до двох протилежних висновків. Існує такий варіант парадоксів, коли міркування, яке здається правильним, призводить до висновку, який суперечить життєвому досвіду і загальновизнаним істинам. У логіці королем парадоксів вважають парадокс «Брехун». Його відкриття пов’язують з ім’ям давньогрецького філософа мегарської школи Евбуліда (IV ст.. до н. н. е). Існують різні варіанти формулювання цього парадоксу.
Наведемо один з найпростіших. Уявимо ситуацію, коли якась людина виголошує лише одну фразу: «Я кажу неправду». Одразу ж виникає проблема: як оцінити цю фразу, тобто яку відповідь давати на запитання: «Висловлювання цієї людини «Я кажу неправду» істинне, чи хибне?». Якщо висловлювання («Я кажу неправду») хибне, тоді людина говорить правду і, відповідно, її висловлювання істинне. Якщо ж це висловлювання істинне, а той, хто виголошує його, стверджує, що воно хибне, тоді його висловлювання хибне. Отже, виявляється, що якщо людина, стверджуючи, що «Я кажу неправду», говорить неправду, то вона говорить правду, і навпаки, якщо вона говорить правду, то вона говорить неправду. Стародавні греки приділяли значну увагу розв’язанню цього парадоксу. Так, філософ-стоїк Хрисіпп присвятив парадоксу «Брехун» три книги. Переказують, що якась людина на ім’я Філет Коський була доведена цим парадоксом до розпачу й покінчила життя самогубством. За іншими переказами, учень Евбуліда — Діодор Кронос наприкінці свого життя вирішив не їсти, доки не винайде спосіб розв’язання парадокса «Брехун». Він не зміг домогтися своєї мети й незабаром помер. Середньовіччя тлумачило цей парадокс як «нерозв’язуване речення».
У Новий час на проблему «Брехуна» взагалі не звертали уваги. Лише на сучасному етапі розвитку логіки з’явилася можливість дослідити цей парадокс за допомогою строгих логічних методів. 10 Один із засобів усунення цього парадокса запропонував польський логік і математик Альфред Тарський (1902—1984). Він вважав, що цей парадокс є характерним прикладом тих труднощів, які виникають при змішуванні двох мов: об’єктної мови та метамови. У природній мові між ними різниці не має: і про позамовну дійсність, і про висловлювання, які описують цю дійсність, ми говоримо, використовуючи одну й ту саму природну мову.
Для людини, яка вживає, наприклад, українську мову, не існує великої різниці між такими двома висловлюваннями:
• «Ця людина склала іспит з логіки»;
• «Істинно, що ця людина склала іспит з логіки».
Проте якщо проаналізувати висловлювання уважніше, виявиться, що в першому випадку йдеться про факт складення іспиту людиною, а в другому - про висловлювання щодо людини та складання нею іспиту. Якщо дослідити парадокс «Брехун» з точки зору чіткого розрізнення об’єктної мови та метамови, то виявиться, що твердження «Я кажу неправду» не може бути сформульованим за допомогою об’єктної мови (в нашому випадку — це українська мова). У ньому стверджується хибність того, що сказано за допомогою української мови, а не факт дійсності. Тому його треба віднести до метамови й висловити мовою, яка відрізняється від української. Отже, якщо ми хочемо сказати, що означає зворот «висловлювання, яке є істинним (хибним) у деякій мові», то, крім виразів цієї мови, необхідно використовувати також вирази, які в ній відсутні. Терміни «істинно» і «хибно» виражають не властивості речей, а властивості висловлювань щодо цих речей, тому ці терміни є термінами не об’єктної мови, а метамови.
Тема 3. Мова як особлива знакова система
Знаковий характер мови. У процесі життєдіяльності люди використовують різні знаки та їх системи. Прикладами знакових систем є світлофор, дорожні знаки, п'ятибальна (або дванадцятибальна) система оцінювання знань, форми ввічливості. До знакових систем належить і мова.
Знак — матеріально виражене умовне і довільне позначення чогось.
Знаки не слід ототожнювати із симптомами, тобто прикметами. Знаки створюються й існують тільки в суспільстві. Будь-що може стати знаком, якщо люди про це домовляться.
Для знака характерні такі властивості, як умовність і довільність.
Умовність знака. Полягає вона в наявності згоди, домовленості суспільства чи його частини про інформацію, яку виражає знак.Мові як знаковій системі також притаманна умовність. Щоправда, домовленість про значення слів не є безпосередньою. Вона складалася внаслідок розвитку суспільства. Історичні умови, різні обставини призвели до того, що в конкретній мові за певним явищем як його знак закріпилася певна назва.
Довільність знака. Вона передбачає відсутність органічного, внутрішнього зв'язку між предметом і його позначенням (знаком), між ідеєю про предмет (змістовим боком знака) та звуковим виразником цієї ідеї (формальним боком знака). Знак не породжується предметом, а довільно приписується йому. Мовним знакам, зокрема словам, також характерна довільність. Якби назва речі породжувалася нею, то кожна річ на світі мала б ту саму назву і, відповідно, не було б різних мов.
+Довільність немотивованих, тобто не утворених від іншого слова (непохідних), слів незаперечна. Мовознавці зіткнулися з проблемою довільності мотивованих (похідних) слів. Отже, мова є знаковою системою, оскільки для усіх слів (немотивованих і мотивованих), а також інших її значущих одиниць характерні умовність і довільність. Від інших знакових систем мова відрізняється всеосяжністю, універсальністю. Інші знакові системи мають обмежену сферу дії.
Усі знаки і знакові системи є засобом спілкування. Мова, на відміну від інших знакових систем, які мають чітко обмежену сферу застосування і за її межами не діють, є всеосяжною знаковою системою, що не має обмежень у використанні.
Підрозділ 1. Основні властивості знаків, мовних знаків.
Ф. де Соссюр вважав, що мовні знаки характеризують ся такими рисами, як довільність (умовність), тобто від сутність між позначувальним і позначуваним якогось природного зв'язку (ця риса зближує мовні знаки з немовними), лінійність (звуки в слові вимовляють один за одним у часовій протяжності, а передані письмом ха рактеризуються і просторовою лінійністю), змінність. Що стосується першої ознаки, то вона не є беззаперечною. Якщо немовним знакам властива абсолютна довільність (умовність, конвенціональність), то в мові є й абсолютно довільні знаки, і вмотивовані. Про довільність мовних знаків свідчить той факт, що одні й ті ж поняття в різних мовах передаються різними словами (укр. стіл, англ. table; укр. цвях, рос. гвоздь, англ. nail) і, навпаки, однаковими експонентами позначають різні поняття (рос. луна «місяць», укр. луна «відлуння», укр. магазин «крамниця», англ. magazine «журнал»). До вмотивованих мовних знаків передусім належать звуконаслідувальні слова типу бух, ляп, хлоп, хіхікати. Це зовнішня мотивація. Не можна стверджувати, що Ф. де Соссюр не помічав цих фактів. Він розглядав їх як другорядні й суперечливі щодо їх символічного походжен ня. На його думку, вони не заперечують основної те зи про умовність, довільність мовного знака. Крім зовнішньої мотивації, у мові має місце і внут рішня мотивація, до якої належить морфемна вмоти вованість похідних, особливо складних слів (укр. сімдесят, перекотиполе та ін.). У цьому випадку йдеться не про знаки і позначувані ними предмети, а про мотивування одних знаків іншими. Говорячи про вмотивованість чи невмотивованість як ознаку мовного знака, слід погодитися з висновком шведського лінгвіста Б. Мальберга, що «жоден мовний знак не є абсолютно довільним, але й не є абсолютно вмотивованим». Специфічною ознакою мовного знака є непаралельність плану вираження і плану змісту, яка полягає в тому, що: план вираження (експонент, позначувальне) є лінійним і дискретним, а план змісту має кумулятивну властивість, тобто характеризується структурною глобальністю і часовою безперервністю; один експонент (позначувальне) може мати де кілька позначуваних, тобто тут існують відношення одне — декілька і декілька — одне (явища полісемії, омонімії, синонімії, синкретизму й аналітизму); позначувальне і позначуване характеризуються автономністю розвитку. План вираження може змінюватися при незмінності плану змісту (бъчела —> бджола) і навпаки (міщанин «житель міста» —> «назва соці ального стану людей» — «людина з обмеженими інтересами і вузьким кругозором; обиватель»). Непаралельність плану вираження і плану змісту отримала в мовознавстві назву асиметричного дуалізму мовного знака (термін С. Карцевського), суть якого полягає в тому, що позначувальне (позначення) прагне мати інші функції, а позначуване (значення) прагне виразитися іншими засобами. Будучи парними, вони перебувають у стані нестійкої рівноваги. Саме завдяки цьому асиметричному дуалізмові структури знаків лінгвальна система може еволюціонувати.Підрозділ 2. Мова права
Якщо в природній мові ситуація наявності багатозначних, неточних і незрозумілих висловів є цілком припустимою, то в спеціалізованих мовах наук намагаються запобігти їх виникненню та існуванню. Однозначність, усність і точність — це три вимоги, що висувають до мови будь-якої науки, зокрема до мови права.
Невизначеність правової термінології у більшості випадків як практичної, так і теоретичної діяльності правознавця може призвести до небажаних результатів. Тому мова права містить, як правило, таку термінологію, яка відповідає вищезазначеним вимогам.
Так, наприклад, у судочинстві завжди потрібно знати, чи підпадають дії людини під ту чи іншу статтю закону. Від цього знання безпосередньо залежить життя та доля людини, визначення її винності або невинності. В зв'язку з цим у правових кодексах намагаються однозначно, чітко та ясно зафіксувати термінологію, яка використовується в судочинстві. Зокрема, намагаються чітко вказати, які саме дії підпадають під означення "злочину", "крадіжки", "спекуляції", "хуліганства" тощо.
Однак треба зазначити, що в праві також існують терміни, які можна охарактеризувати як багатозначні, нечіткі або неясні.
Наведемо декілька прикладів.
У сучасній літературі з порівняльного правознавства щодо терміна "загальне право" зазначається: термін "загальне право", як зараз з'ясовується, неоднозначний. Часто під цим терміном розуміють право англо-американської правової сім'ї в цілому. Окрім того, цей термін охоче протиставляють терміну "цивільне право*, під яким розуміють правову систему країн континентальної Європи, що знаходиться під сильним впливом джерел римського права, і споріднені правові системи. Під "загальним правом" у вузькому значенні цього слова розуміють лише право англійських королівських судів. Його слід відрізняти, з одного боку, від "статутного" права, що формується законодавчими актами англійського парламенту, а з іншого боку - від права справедливості".
У кримінально-правовій літературі щодо терміна "склад злочину" існує ціла низка спірних питань. Одне з них стосується його предметного значення, тобто визначення того, яке реальне явище позначає цей вислів.
Так, існує точка зору, що цей термін позначає законодавчу модель злочину, що містить сукупність юридичних ознак, які характеризують окремі елементи злочину і в сукупності утворюють його склад.
Прихильники іншої точки зору вважають, що термін "склад злочину" позначає соціально-правове явище, факт реального життя.
Ще за однією точкою зору цей вислів позначає суто теоретичну конструкцію, наукову абстракцію, яку майже кожен автор, котрий торкається проблеми складу злочину, розуміє і тлумачить по-своєму.
У кримінально-правовій літературі термін "кваліфікація* може набувати різноманітних смислових значень. Він застосовується:
як одноразова правова оцінка вчиненого, що полягає у виборі відповідної норми і фіксації прийнятого рішення в офіційному юридичному акті (судових, слідчих і прокурорських органів);
як процес, спрямований на встановлення юридичної природи скоєного злочину.
Кваліфікацію можна визначити також інакше - як встановлення ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законом, у дії (бездіяльності) особи і констатацію тотожності ознак скоєного діяння складу відповідного злочину".
Наявність в мові права багатозначних, нечітких і неясних термінів не можна однозначно вважати її недоліком. Право - це не стала наука, а наука, що розвивається. її розвиток може супроводжуватися невизначеністю термінології. Однак, застосовуючи подібні терміни у процесах дискусій, суперечок, у науковій діяльності, юрист повинен враховувати їхню невизначеність і оговорювати значення, в якому він їх застосовує, для того, щоб запобігти критичних зауважень або непорозумінь.
Творча активність професійного (правового) мислення юристів полягає у створенні особливої мови як знакової системи (системи мовних виразів), яка служить засобом виразу думок, засобом професійного спілкування, засобом передачі професійної інформації (знання). Ця мовна система складається із спеціальних юридичних термінів, які мають особистий правовий смисл і які об'єднуються між собою в висловлювання за правилами синтаксису певної природної мови. Ця семантична система називається мовою права або юридичною мовою.
Мова права конкретизується в таких формах функціонування, як мова юридичної науки (загальної і спеціальних теорій права), мова законодавства, мова судочинства, мова нормативно-правових актів та ін.
В межах цієї семантичної системи можна визначити такі семантичні категорії: висловлювання, імена (загальні, одиничні, абстрактні, конкретні), юридичні терміни ("право", "юридичний закон", "законність", "правопорядок", "правопорушення", "злочин", "покарання" і т. д.), які мають особистий смисл і предметне значення. Всі юридичні терміни з точки зору семіотики є знаками, мовними виразами, які позначають певний правовий об'єкт.
Референція юридичних термінів, тобто співвідношення терміна з об'єктом пов'язана:
а) з визначенням їх особистого смислу;
б) з точною вказівкою предмета (денотата), який позначається даним терміном.
Денотатом для юридичних термінів будуть:
а) суб'єкти права, носії юридичних властивостей (фізичні особи, соціальні групи людей, державні та недержавні об'єднання);
б) правовідношення;
в) правомірна чи неправомірна поведінка людей;
г) рівень правосвідомості, куди включається правова ідеологія та правова психологія;
д) правова (юридична) наука, яка узагальнює державно-правові явища;
є) об'єктивне позитивне право, тобто система юридичних норм, які встановлюються державою.
Ситуація співвідношення юридичних термінів (мовних знаків) і денотата (предмета, який позначається даним терміном) називається знаковою ситуацією. Наприклад, юридичний термін "злочинець" (або загальне і конкретне ім'я) співвідноситься з людиною (особою "х"), яка має особисте ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) і яка зробила певну дію, скажімо, крадіжку індивідуального майна у громадянина "у".
Прагматичний аспект даної знакової ситуації означає використання мови права (семантичної системи, побудованої за правилами синтаксису) як засобу адекватної і точної вказівки денотату в конкретних умовах.
Логічний аналіз мови права передбачає визначення:
а) структурних рівнів мови;
б) її специфіки як засобу виразу думок і засобу передачі інформації;
в) її можливостей для створення певних знаково-символічних моделей в різних галузях права.
Мова права або юридична мова з точки зору логіки розрізняється за такими характеристиками:
теоретична мова (мова юридичних теорій, мова юридичних законів);
емпірична мова (прикладна мова), тобто, мова правового аналізу, правозастосування, мова тлумачення та ін.;
об'єктний рівень мови права або об'єктна мова — це система знаків і символів природної і штучної (формалізованої) мови, які репрезентують і відображають реальні об'єкти (предмети, явища, процеси), які досліджують (пізнають) юристи у процесі правової діяльності.
метарівень (метамова), тобто система символів і знаків, які використовуються для аналізу самої мови, в тому числі об'єктної мови.
Наприклад, такі юридичні терміни, як "право", "правовідношення", "правопорядок", "закон", "законність" і т. п. належать до об'єктного рівня мови права, а висловлювання: "Слово "право" складається з п'яти букв" — до метарівня. Природна мова, яка є засобом мислення і пізнання для людей, часто виконує функцію "метамови" по відношенню до формалізованої мови.
Відповідно, спеціальна мова права, яка відноситься до природної мови, може бути використана як метамова стосовно формалізованої мови права (при використанні мови кодів, знаків дорожнього руху, мови програмування), мови логіки і математики у правовій діяльності, коли мова права береться як знаково-символічний засіб вказівки і аналізу використання формалізованої мови у правовому пізнанні.
ВИСНОВКИ
Отже, в цій контрольній роботі ми дослідили:
Науку про знаки їх росподіл та класифікацію.
Наука, яка вивчає знаки – Семіотика. Вона вивчає знаки, їхню класифікацію, росподіл, функції, і все, що пов’язано зі знаками. Різні вчені ділять знаки на різні групи, але є три основні групи, яких придержується більшість. Це ікони, індекси і символи.
Структуру знакового процесу, виміри і рівні знакогового процесу.А також розглянули виміри знакового процесу. А насамперед, три його основні виміри це: синтаксичний, семантичний та прагматичний виміри.
Мову як знакову систему та мовні знаки.
Мова є дуже важливо частиною нашого існування. Завдяки мові, ми досягаємо багато різних великих результатів, і тому важливою частиною нашого життя є мова, і саме в цьому розділі ми розглянули що собою являє мовний знак, що таке мова. Також розглянули основні соціальні функції мовних знаків, що входить до мови, що є її структурною частиною. А також розглянули основні поділи мови, це штучний та природний. Що являє кожний з цих поділів, де вони використовуються.
Мову права.
І на кінець, ми розглянули мову права. Мова права, або ж юридинчна мова, хоча вона і є мовою, але не так часто вона використовується, не всі її використовують. Не завжди і не всім її треба й знати, але всерівно вона існує, і вона також використовується, але не в такому широкому аспекті. І коли ми розглядали цю мову ти побачили що вона собою являє. Де вона використовується. Розглянули її характеристику.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1.Научная электронная библиотека eLIBRARY.RU [електронний ресурс]. – Електрон. дан. – Режим доступу : http://elibrary.ru/defaultx.asp. Назва з екрану.
2.Волинські реферати [електронний ресурс]. – Електрон. дан. – режим доступу : http://referaty.com.ua , вільний. Назва з екрану.
3.Allbest ru [Електронний ресурс]. – Електрон. дан. – режим доступу : http://referats.allbest.ru , вільний. Назва з екрану.
4.Інформаційне агенство Уніан [електронний ресурс]. – Електрон. дан. – Режим доступу : http://www.unian.net. Назва з екрану.
5.Книжкова Палата України імені Івана Федорова. [електронний ресурс]. – Електрон. дан. – Режим доступу : http://www.ukrbook.net. Назва з екрану.
6.Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. [електронний ресурс]. – Електрон. дан. – К. : Нац б-ка України ім В.Вернадського. 1997. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua. Назва з екрану.
7.[Електронне джерело у відкритому доступі] https://ru.osvita.ua/vnz/reports/logika/25349/ Назва з екрану.
8.Графічні символи; Кольори та знаки безпеки / А. Рубцов (пер.і наук.-техн.ред.), В. Свірко (пер.і наук.-техн.ред.). — Офіц. вид — К. : Держспоживстандарт України, 2006. — (Національний стандарт України).
9.Данилова Нина Константиновна. "Знаки субъекта" в дискурсе. — Самара : Самарский университет, 2001. — 225 с. — Библиогр.: с. 213-224. — ISBN 5-86465-173-7.
10.Документація та технічні вироби ; Шрифти. — Вид. офіц. — К. : Держспоживстандарт України, 2008. — (Національний стандарт України).
11. https://works.doklad.ru/view/bIbYH6BX8jg.html [електронне джерело у відкритому доступі]