Ім'я файлу: Семінар по темі 4_право.docx
Розширення: docx
Розмір: 80кб.
Дата: 15.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
Реферат психологія.docx
Розширення: docx
Розмір: 80кб.
Дата: 15.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
Реферат психологія.docx
Семінар по темі 4
Право на відпочинок та його захист, робочий час та час відпочинку.
Поняття та види робочого часу. Нормальний робочий час: ознаки та тривалість.
Робочий час – це встановлений законодавством, колективним договором і трудовим договором проміжок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору повинен знаходитися на своєму робочому місці і виконувати трудову функцію.
Чинним законодавством встановлено такі види робочого часу:
Нормальний
Скорочений
Неповний
Нічний
Надурочний
Ненормований
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Для нормального робочого часу характерним є встановлення двох нормативів. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ст. 52 КЗпП встановлює, що тривалість щоденної роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 7 годин.
Звернемо увагу на те, що на рівні закону встановлено тривалість робочого дня лише при 6-денному робочому тижні. При 5-денному тижні тривалість робочого дня визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства.
Скорочений та неповний робочий час: ознаки та тривалість (детальніше чим відрізняється скорочений та неповний робочий час)
Чинне законодавство України не забороняє встановлювати для працівників при укладенні колективного/трудового договору меншу тривалість робочого час.
Так, відповідно до ст. 56 КЗпП за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Праця у цих випадках оплачується пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці – залежно від виробітку.
Неповний робочий час може бути встановлено угодою роботодавця і працівника на певний строк і без зазначення строку. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.
Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими самими правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї самої тривалості, надаються вихідні і святкові дні, час роботи зараховується у трудовий стаж.
Скорочений робочий час
Скорочена тривалість робочого часу – це вид робочого часу, який встановлюється законодавством (ст. 51 КЗпП), є обов'язковим для роботодавця і оплачується як робочий час нормальної тривалості.
Скорочений робочий час встановлюється:
для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;
для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень;
для учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, – не більше половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;
для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень;
для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням (лікарі, вчителі, викладачі тощо) – тривалість, передбачена законодавством.
Отже, неповний робочий день (та його тривалість) встановлюється за згодою сторін будь-якому працівнику, а скорочений (та його тривалість) – встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників. При неповному робочому дні праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому дні – як за повний робочий день.
Нічний, надурочний та ненормований робочий час: ознаки та тривалість. (детальніше чим відрізняються надурочний та ненормований робочий час)
Режим ненормованого робочого дня може встановлюватися для певних категорій працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу, а саме:
для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
для осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
для осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.
На підприємствах, в установах, організаціях список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступень напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.
Ненормований робочий день треба відрізняти від надурочної роботи.
Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливо лише у виняткових випадках, які визначені статтею 62 КЗпП, а саме:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах призначення і відправлення;
5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви.
Слід пам'ятати, що відповідно до статті 64 КЗпП, надурочні роботи можуть проводитися лише з дозволу профспілкового комітету. До надурочних робіт забороняється залучати: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років; осіб молодших вісімнадцяти років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.
Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгуку не допускається. Власник повинен вести облік надурочних робіт, вони не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Проте, це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.
Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема, у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
Також законодавство визначає коло осіб, які не можуть бути залучені до роботи в нічний час.
Так, забороняється залучення до роботи в нічний час вагітних жінок, що мають дітей до трьох років, осіб, молодших вісімнадцяти років, інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Облік робочого часу: поняття та види. (детальніше - робота змінами. різні види та способи обліку робочого часу. гнучкий режим робочого часу. надомна робота. дистанційна робота.)
Облік робочого часу - це фіксування відомостей про явку працівників на роботу і відпрацювання ними встановленої тривалості робочого часу. Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.
У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні роботи, чергування, відрядження тощо.
Розрізняють такі види обліку робочого часу: поденний, щотижневий і підсумований.
При поденному обліку підраховується робочий час протягом кожного дня. Поденний облік полягає в тому, що встановлена законом тривалість щоденної роботи реалізується за розпорядком або графіком роботи без відхилень у кожний робочий день. Застосовується при 6-денному робочому тижні.
Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалізується в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тижня. В такому разі переробка годин вважається надурочною роботою.
Підсумований облік робочого часу означає, що встановлена законом тривалість робочого дня і робочого тижня реалізується за графіком у середньому за обліковий період. При цьому тривалість робочого дня і робочого тижня може відхилятися від нормальної. Недоробка чи переробка робочого часу балансується в рамках облікового періоду, з тим, щоб було додержано норми. Обліковим періодом може бути тиждень, місяць, квартал. Підсумований облік робочого часу вводиться на безперервних виробництвах, коли за умовами виробництва не може бути збережено щотижневу норму робочого часу. Такий облік вводиться відповідно до спеціального законодавства, наприклад, для водіїв і кондукторів трамваїв, тролейбусів, автобусів; працівників будівельних організацій; працівників театрів; працівників сільського господарства та ін. У таких галузях приймаються спеціальні положення про робочий час і час відпочинку. На підставі цих актів рішення приймається на конкретному підприємстві за погодженням з виборним органом профспілки.
Під змінною роботою розуміється метод організації праці у дві, три або чотири зміни, який може бути безперервним або з перервами, за яким працівники послідовно змінюють один одного на одних і тих самих робочих місцях відповідно до графіка змінності (роботи), що вводиться, якщо тривалість виробничого процесу перевищує допустиму тривалість щоденної роботи, а також з метою ефективнішого використання устаткування, збільшення обсягів продукції, що випускається, або послуг, які надаються.
В Україні існує три види обліку робочого часу: щоденний, щотижневий та підсумований (ст. 50, 51, 61 Кодекс законів про працю України).
Щоденний облік застосовується в тому разі, коли працівник має однакову тривалість добової роботи. Щотижневий облік використовується, коли тривалість щоденної роботи може бути неоднаковою, але за тиждень працівник реалізує встановлену норму робочого часу — 24, 36 год. тощо, але не більше 40 год. Підсумований облік робочого часу допускається на безперервно діючих підприємствах, а також при виконанні окремих видів робіт, де за умовами виробництва не може додержуватися встановлена для певної категорії працівників стабільна щоденна або щотижнева тривалість робочого часу.
Для обліку робочого часу працівників підприємств застосовується Табель обліку використання робочого часу, який є основним джерелом інформації з цього питання. Типову форму Табеля обліку використання робочого часу № П-5 затверджено наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року № 489. Табель обліку робочого часу (далі — Табель) — це поіменний список усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу або установи в цілому з відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду. Кожному працівникові надається табельний номер, який зазначається в усіх документах з обліку праці та оплати.
Гнучкий режим робочого часу (ГРРЧ) — це форма організації робочого часу, заснована на встановленні режиму праці із саморегулюванням часу початку, закінчення та тривалості робочого часу впродовж робочого дня.
Умови та порядок запровадження гнучкого режиму робочого часу з урахуванням законодавства визначено в Методрекомендаціях № 359. При цьому правовою підставою для встановлення ГРРЧ є ст. 13 КЗпП, згідно з якою режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку встановлюються в колективному договорі за погодженням сторін, які його підписали.
Особливістю цього режиму є те, що він не впливає на умови нормування та оплати праці працівників, на порядок нарахування доплат та на їх величину, не стосується пільг при обчисленні трудового стажу роботи, у тому числі спеціального, та інших трудових прав працівників.
Надомна робота – це форма організації праці, при якій робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими або робочими приміщеннями власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу.
Під час виконання надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим і не може бути змінене працівником за власною ініціативою без повідомлення роботодавця способом, передбаченим трудовим договором.
Якщо ж з’являється необхідність змінити місце надомної роботи, тоді працівник зобов’язаний повідомити про це роботодавця не менше ніж за 3 робочих дні до такої зміни – способом, визначеним трудовим договором.
Як ми вже згадали, відносини з працівником, який виконує свої трудові функції надомно, повинні оформлятися письмовим трудовим договором за затвердженою типовою формою (поки що не затверджена).
Дистанційна робота – це форма організації праці, при якій робота виконується працівником поза робочими приміщеннями або територією власника чи уповноваженого ним органу, у будь-якому місці за вибором працівника і з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ст. 602 КЗпП).
! Ось вам і головна відмінність дистанційної роботи від надомної: дистанційна робота може виконуватися працівником у будь-якому місці, яке він самостійно визначить, а при надомній роботі місце виконання роботи – фіксоване й узгоджене з роботодавцем.
Заборонено укладати трудовий договір про дистанційну роботу за наявності у роботодавця небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) чинників!
Робочий час дистанційні працівники розподіляють самостійно, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку роботодавця (якщо інше сторони не передбачили в договорі). Проте норма робочого часу, передбачена ст. 50, 51 КЗпП, усе одно повинна виконуватися такими працівниками.
Час відпочинку: поняття, види.
Час відпочинку – це частина календарного періоду, протягом якої працівник згідно із законом повинен бути звільнений від виконання трудових обов’язків і яку він може використати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності.
Законодавством встановлені такі види часу відпочинку:
перерви протягом робочого дня (зміни);
щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);
вихідні дні (щотижневий відпочинок);
святкові і неробочі дня;
відпустки.
Відповідно до статті 66 КЗпП для відпочинку і харчування працівникам надається перерва тривалістю не більше двох годин. Ця перерва не включається в робочий час. Така перерва повинна надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи. Але точний час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього розпорядку. На тих роботах, де через умови виробництва таку перерву встановлювати не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу.
Перерви протягом робочого дня, їх види. (детальніше види перерв протягом робочого дня, підстави їх надання та тривалість.)
Відповідно до законодавства працівникові протягом робочого дня може надаватися перерва для відпочинку й харчування тривалістю не більше 2 годин, яка не включається в робочий час.
Вона має надаватися, як правило, через 4 години після початку робіт. Час початку й закінчення перерви встановлюється статутом, колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть також відлучатися з місця роботи.
На практиці перерва для відпочинку і харчування встановлюється, як правило, тривалістю від ЗО хвилин до 1 години залежно від конкретних умов для цього та графіків змінної роботи, що діють на підприємстві.
Напередодні святкових, неробочих і вихідних днів за погодженням власника або уповноваженого ним органу з профспілковим органом роботи тривалістю більше ніж 6 годин можуть виконуватися без перерви для відпочинку і харчування. Для деяких категорій працівників, крім цього, встановлюються перерви, що мають спеціальне призначення і включаються в робочий час із відповідною оплатою їх. До них належать перерви для:
— годування дитини (ст. 183 КЗпП України);
— обігріву і відпочинку (ст. 168 КЗпП України);
— працівників зі шкідливими умовами праці тощо.
Перерви в роботі для обігріву і відпочинку (спеціальні перерви.)надаються, як правило, працівникам, які працюють на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам і деяким іншим категоріям працівників. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати помешкання для обігріву й відпочинку працівників. Перерви для обігріву застосовуються залежно від температури повітря й сили вітру на місці роботи. Порядок надання перерв для обігріву і відпочинку регламентується колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Перерви, пов'язані зі шкідливими умовами праці, встановлюються правилами з техніки безпеки і виробничої санітарії. Такі перерви надаються на роботах у каналізаційних мережах, місцях, пов'язаних з вібрацією, і т. ін.
Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Перерви для годування дитини включаються до робочого часу та оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час.
Вихідні, святкові і неробочі дні. (детальніше обмеження роботи в вихідні, святкові і неробочі дні, розмір компенсації за роботу в вихідні, святкові і неробочі дні.)
1 2 3 4 5 6 7