ВСТУП
Гострий бронхіт — це гостре запалення слизової оболонки бронхів, яке характеризується збільшенням об'єму бронхіальної секреції, що супроводжується виділенням харкотиння і кашлем, а у разі ураження дрібних бронхів — задишкою.
Захворюваність на гострий бронхіт коливається від 3,2 до 24,9 %, становить 1,5 % від загальної захворюваності і 34,5 % — від захворюваності органів дихання. На гострий бронхіт із тимчасовою втратою працездатності припадає 20—38 % усіх захворювань бронхів і легенів. На рівень захворюваності великий вплив мають епідемічні спалахи грипу й інших ГРВІ, погодні умови, вік, специфіка праці.
Розвитку і виникненню гострого бронхіту сприяє ряд чинників, які тією чи тією мірою знижують загальну і місцеву реактивність організму. Серед них основну роль відіграють такі: клімато-погодні чинники і умови праці, зокрема переохолодження і висока вологість; паління; зловживання міцними алкогольними напоями; інфекція носоглотки; порушення носового дихання; застійні явища в легенях при серцевій недостатності та ін.
Серед етіологічних чинників гострого бронхіту можна виділити такі: фізичні (сухе, гаряче або холодне повітря); хімічні (вплив хімічних сполук типу кислот і основ, діоксид сірки, окисли азоту, кремнію і т.ін.); інфекційні (віруси, бактерії та інші мікроорганізми); алергічні (органічний пил, пилок рослин і т.і.).
Фізичні і хімічні речовини, подразнюючи слизову оболонку бронхів, знижують місцеву резистентність і сприяють розвитку запального процесу інфекційної природи. Велику роль у виникненні гострого бронхіту відіграють віруси і бактерії: збудники грипу, пара-грипу, коклюшу, кору, орнітозу, а також стафілококові, стрептококові, пневмококові та інші інфекційні ураження дихальних шляхів. Гострий алергічний бронхіт треба розглядати як прояв передастми. Частіше він буває у людей з природженою схильністю до алергічних реакцій.
Поняття гострого бронхіту
Бронхіт – це запальне захворювання бронхів різноманітної етіології (інфекційної, алергічної, фізико-хімічної тощо) без вогнищевих та інфільтративних уражень легеневої тканини.
Рівень захворюваності на бронхіт у дітей коливається в межах 15–50%.
За механізмом виникнення бронхіти можуть бути первинними і вторинними; за характером запального процесу – катаральними, гнійними, катарально-гнійними, геморагічними, рідше – фібринозними, гнильними та гнійно-некротичними; за перебігом захворювання – гострими, рецидивними та хронічними; за тяжкістю процесу – легкими, середньої тяжкості, тяжкими; за етіологічною ознакою – інфекційними, неінфекційними (від впливу хімічних і фізичних факторів – токсичними та опіковими) та змішаними.
Клінічні форми бронхіту: гострий, рецидивний і хронічний.
Гострий бронхіт (ГБ) – гостре запалення слизової оболонки бронхіального дерева, що, як правило, завершується повним вилікуванням і відновленням функцій. Частіше ГБ є проявом ГРЗ вірусної, бактеріальної, грибкової, паразитарної чи змішаної етіології. Існує ГБ хімічної, алергійної та іншої неінфекційної природи. Гострий бронхіт, якщо він не супроводжується клінічно вираженими ознаками обструкції, трактується як гострий простий бронхіт. За варіанту гострого обструктивного бронхіту запалення слизової оболонки бронхів супроводжується звуженням і/або закупоркою дихальних шляхів. Обструктивний бронхіт частіше зустрічається в дітей раннього віку (до 3 років) і він переважно зумовлений гіперсекрецією в’язкого й густого слизу та гіперплазією слизової оболонки. Бронхоспазм характерніший для дітей від 4 років. Бронхіоліт є клінічним варіантом гострого обструктивного бронхіту, але, на відміну від нього, характеризується запаленням слизових оболонок дрібних бронхів і бронхіол, що і визначає клінічні особливості захворювання, його тяжкість і прогноз. Гострий бронхіоліт спостерігається в дітей перших 2 років життя.
1.1. Діагностичні критерії гострого простого бронхіту
1. Загальний стан частіше порушений мало, симптоми інтоксикації виражені помірно, ознак ДН немає, температура тіла субфебрильна чи фебрильна.
2. Кашель, який на початку захворювання має сухий, нав’язливий характер, на 2-му тижні стає вологим, продуктивним і поступово зникає.
3. При пальпації і перкусії зміни в легенях відсутні.
4. Аускультативно в легенях жорстке дихання. Хрипи вислуховуються з обох сторін у різних відділах легень, при кашлі змінюються. На початку хвороби хрипи сухі, а згодом з’являються незвучні, вологі дрібно-, середньо- та великопухирчасті хрипи відповідно до діаметра уражених бронхів.
5. Зміни гемограми непостійні, можуть проявлятися прискореною ШОЕ за нормального чи зниженого вмісту лейкоцитів.
6. На рентгенограмі грудної клітки спостерігається посилення легеневого рисунка, тінь кореня легень розширена, не чітка.
Тривалість захворювання в неускладнених випадках становить від 1 до 1,5–2 тижнів. Тривалішим, затяжним перебігом відмічаються бронхіти, спричинені аденовірусами, мікоплазмами, хламідіями.
1.2. Діагностичні критерії гострого обструктивного бронхіту
1
. У більшості випадків для гострого обструктивного бронхіту характерний гострий початок, підвищення температури тіла до фебрильних чи субфебрильних цифр, риніт слизового характеру, сухий кашель, наявність явищ інтоксикації – відмова від грудей, зниження апетиту, поганий сон, дитина стає млявою, примхливою.
2. На 2–4-й день на тлі вже виражених катаральних явищ і підвищення температури тіла розвивається бронхообструктивний синдром.
3. Подовжений свистячий видих «wheezing», який чути на відстані від хворого (синдром шумного дихання), експіраторна задишка, оральна крепітація.
4. Кашель сухий, нападоподібний, довго триває. Наприкінці першого тижня переходить у вологий.
5. При огляді роздута грудна клітка (горизонтальне розміщення ребер), участь в акті дихання допоміжної мускулатури, втягнення міжреберних проміжків.
6. Перкуторно визначається коробковий відтінок легеневого звуку.
7. Аускультативно вислуховується жорстке дихання, видих подовжений, багато сухих свистячих (гудячих) хрипів. Можуть бути середньо- і великопухирчасті малозвучні вологі хрипи.
8. На рентгенограмі грудної клітки спостерігається горизонтальне розміщення ребер, низьке стояння сплощених куполів діафрагми, підвищення прозорості легеневих полів.
9. Зміни в аналізах крові частіше відповідають вірусній інфекції (лейкопенія, лімфоцитоз).
Бронхообструктивний синдром триває протягом 3–7–9 і більше днів залежно від характеру інфекції та зникає поступово, паралельно до стихання запальних змін у бронхах.
Фізіотерапевтичне лікування гострого бронхіту
ГБ – це нетяжке, схильне до самовиліковування захворювання. У 90-92% випадків причиною гострого бронхіту є вірусна інфекція, тому сучасне етіотропне лікування повинне включати специфічну противірусну терапію та мінімізувати використання антибіотиків.
У дітей та осіб молодого віку без супутньої патології можливо призначення симптоматичних препаратів: жарознижуючих (парацетамол, ібупрофен), протикашльових (кофекс, глауцин, бутамірату цитрат, лібексін), відхаркуючих (амброксол, ацетілцистеїн, карбоцистеїн, бромгексин та ін.).
За наявності синдрому бронхіальної обструкції показане проведення бронхолітичної терапії. Перевагу слід надавати інгаляційним β2-агоністам швидкої дії, які можна призначати до 4 разів на день при застосуванні індивідуального дозованого інгалятора по 200 мкг, або шляхом небулізації р-ну бронхолітика у дозі 1,25-2,5 мг 2 рази на добу (за потребою).
Для пацієнтів з попереднім діагнозом ГБ рутинна терапія антибіотиками не виправдана і не може бути рекомендована. Рішення про призначення антибіотиків повинне прийматися індивідуально з урахуванням прийнятого лікарем курсу терапії і/або досвіду самостійного їх прийому, що проводився раніше, пацієнтом.
Завдання фізіотерапії: підвищити тонус і реактивність організму; перевести пасивну гіперемію в активну, підвищити кровообіг і живлення тканин в зоні бронхіального дерева, сприяти виділенню харкотиння, покращити дихання. Поряд з медикаментозним лікуванням в період загострення (антибіотики, муколітики, відхаркуючі, бронхоспазмолітики) призначають фізіотерапію.
Лікування гострого бронхіту
Лікування гострого бронхіту повинно бути своєчасним з урахуванням етіології і патогенезу захворювання. При вірусному і бактеріальному бронхітах, які розвиваються під час епідемії ГРВІ (грип, парагрип і т.ін.), проводять етіотропну терапію, а також патогенетичне і симптоматичне лікування самого бронхіту.
Хворий на гострий бронхіт повинен дотримувати постільного режиму. Рекомендується пити велику кількість рідини: гарячий чай з варенням, медом, чай з липового цвіту, з сухої малини, підігріті мінеральні води (типу боржому, смирновської, слов'янської тощо), настої потогінних і грудних сумішей. Якщо є біль за грудниною, — гірчичники на ділянку груднини, міжлопатковий простір, банки, зігрівальні компреси, гірчичні ніжні ванни. У разі сухого кашлю на початку захворювання застосовують протикашльові засоби — код-терпін, діонін, лібексин і т.ін.), проте з моменту посилення виділення харкотиння і за його утрудненого відкашлювання вони протипоказані. В цей період призначають відхаркувальні препарати (амонію хлорид, термопсис, бромгексин, ацетилцистеїн). Симптоматичне лікування гострого бронхіту передбачає застосування жарознижувальних, протизапальних і знеболювальних засобів (ацетилсаліцилова кислота, метиндол, цитрамон і т.ін.). Якщо одночасно уражені носоглотка і гортань, призначають камфомен, каметон, інгаліпт. Ці комбіновані препарати містять у своєму складі стрептоцид, камфору, ментол тощо, які дають антисептичний, протизапальний і знеболювальний ефект.
З метою підвищення реактивності організму призначають інтерфероногени (дибазол, елеутерокок, інгаляції 40 % розчину димексиду). За тяжкого перебігу вірусного бронхіту показані інтерферон, імуноглобуліни. Коли доведена етіологічна роль мікрофлори, застосовують сульфаніламідні препарати, антибіотики. Враховуючи високу питому вагу мікоплазмової інфекції в етіології гострого бронхіту, призначають еритроміцин, тетрациклін. При гострому бронхіті ефективні бісептол, сульфатон, при алергічному — інгаляції інталу, бекотиду, фенкаролу. Для зняття обструктивного синдрому вводять бронхорозширні засоби різного механізму дії: симпатоміметичні, холінолітичні, міотропні спазмолітичні, передусім з групи теофіліну. Якщо ознаки обструкції стійко зберігаються, є прояви алергії, призначають інстиляцію кортикостероїдів (гідрокортизон, бекотид, преднізолон). Необхідний прийом вітамінів, насамперед С і А. Після нормалізації температури тіла призначають ЛФК, масаж грудної клітки, фізіопроцедури (ртутно-кварцеве опромінення грудної клітки, діатермія, індуктотермія).
Ультрафіолетове опромінення
Ультрафіолетове опромінення грудної клітки полями, 3-4 біодози через два дні.
Ультрафіолетове опромінення (УФ) — невидиме оком людини електромагнітне випромінювання, що займає спектральну область між видимим і рентгенівським випромінюваннями. Важливими для розуміння дії ультрафіолету є два параметри — довжина хвилі (в нм) та інтенсивність випромінювання (у Вт/м2 або мкВт/см2), які пов’язані з дозою випромінювання (Вт*с/м2 = Дж/м2).
Ультрафіолетові промені мають бактерицидну і імуностимулюючу (у невеликій дозі) дію, загальне опромінення застосовується як протизапальний і загальнозміцнюючий засіб.
Ультразвук
Ультразвук на ділянку грудної клітини, тривалість процедури 10-12 хвилин, процедури проводять щоденно або через день.
Ударно-хвильова терапія
Ударно-хвильову терапію на сегментарну рефлекторну ділянку, процедури проводять один раз в п’ять днів, на курс лікування 5 процедур.
Ударно-хвильова терапія (англ. Extracorporealshockwavetherapy) — інноваційний, високотехнологічний метод терапевтичного впливу на різні тканини в людському організмі з метою досягнення лікувального ефекту для різного типу патологій.
Хоча факти, що вказували на суттєвий вплив ударних хвиль на людський організм відомі з часів Другої світової війни, перше використання ударних хвиль в медицині пов'язане з розробкою методів і засобів для такої неінвазивної процедури, як літотрипсія.
УВЧ-терапія
УВЧ-терапія являє собою метод лікування, при якому на тканини впливають високочастотним електричним полем (основні діапазони - 40,68 МГц і 27,12 МГц), в якому електрична складова переважає над магнітною. Це дія на організм тісно пов'язана з подвійними електричними властивостями тканин. Застосовується як болезаспокійливий і протизапальний лікувальний фактор. .
Чудова здатність УВЧ збільшувати у вогнищі запалення концентрацію іонів кальцію, завдяки чому сповільнюється всмоктування в кров токсичних продуктів запалення і утворюється захисний бар'єр з сполучної тканини навколо запального вогнища, що дозволяє, на відміну від інших теплових і електропроцедур, призначати його при гнійних запальних процесах, але за умови забезпечення безперешкодного відтоку гною.
Отже, УВЧ-терапія може бути показана при гострих запальних процесах.
Показання до УВЧ-терапії: гострі запальні захворювання ЛОР-органів, верхніх дихальних шляхів.
Електрофорез йоду
Електрофорез йоду, хлористого кальцію, еуфіліну на грудну клітину або по Вермелю.
Електрофорез - введення дози ліків в кровотік за допомогою електричного струму. Ліки повільно розсмоктується і безперервно надходить в організм хворого. На шкіру поміщають активний електрод (анод) з прокладкою, змоченою ліками, а пасивний електрод (катод) з прокладкою, просоченою фізіологічним розчином, накладають на зап'ясті. Сила струму встановлюється індивідуально, але в будь-якому випадку - на низькому рівні. Відчувається як легке поколювання в області активного електрода.
Електрофорез сприяє:
спадання набряків і ослаблення подразнення слизової бронхів;
бронходилатації;
підвищенню місцевого імунітету;
активації тканинних відновних процесів;
бактерицидної і стабілізуючій дії лікувальних факторів.
Після процедури відзначаються місцеві почервоніння шкіри і легка набряклість, як наслідок нервово-рефлекторного роздратування тканини електричним струмом.
Позитивні сторони:
легкість застосування;
введення ліків безпосередньо в осередок запалення;
швидке лікувальну дію;
збільшена тривалість терапевтичної дії;
зниження алергічних і побічних реакцій.
При електрофорезі використовують:
бронхолітики міотропної дії, такі, наприклад, як еуфілін;
водні розчини хлориду кальцію (регулює кальцієвий обмін, зменшує запалення) і йодиду калію (чинить муколітичну дію).
За допомогою методу електрофорезу в патологічному вогнищі, особливо розташованому поверхово, можна створити високу концентрацію лікарських речовин, не насичуючи ними весь організм.
Ліки, що вводяться в організм з допомогою постійного струму практично не викликають побічних реакцій, що обумовлено рядом причин.
Метод електрофорезу забезпечує пролонговану дію ліків, що викликано його повільним (від 1 - 3 до 15 - 20 днів) надходженням з шкірного депо у внутрішні середовища організму.
Введення препаратів за допомогою електрофорезу безболісно, не супроводжується пошкодженням шкіри та слизових, не викликає виражених неприємних відчуттів.
Фармакотерапевтична дія ліків може помітно посилюватися внаслідок введення їх в іонізованому стані і на тлі гальванізації.
Найважливішими достоїнствами електрофорезу є швидкість настання ефекту, можливість застосування в гострих стадіях патологічного процесу та більш економне витрачання ліків.
Електрофорез пелоїдів
Електрофорез пелоїдів на міжлопаткову ділянку грудної клітини, щоденно, на курс лікування 15 процедур.
Лікувальні грязі (пелоіди) – це торфові, сапропелеві, намулові сульфідні відклади, сопкові утворення, які складаються з мінеральних та органічних речовин і води, пройшли складні перетворення внаслідок фізико-хімічних, хімічних, біохімічних процесів і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу, яка відповідно до бальнеологічного висновку спеціально уповноваженої установи, придатна для застосування з лікувальною метою.
Магнітотерапія
Магнітотерапію на між лопаткову ділянку, тривалість процедури 20 хвилин, на курс лікування 20 процедур.
Принцип дії полягає в використанні змінного магнітного поля для впливу на фізіологічні процеси в організмі. Індуктор для магнітотерапії поміщають безпосередньо на шкіру або мають у своєму розпорядженні дистанційно.
активізує клітинний і місцевий імунітет;
сприяє посиленню мікроциркуляції і розширенню кровоносних судин;
підсилює регенеративную функцію епітелію бронхів;
нормалізує доставку до бронхів ліків і видаляє продукти запалення;
чинить протикашльову дію, знижує подразнення слизової бронхів;
підсилює газообмін; покращує виведення мокротиння;
підвищує ефект лікування антибіотиками.
Інгаляція
Інгаляції фітонцидів, мінеральної води, дексану, флуімуцилу, тривалість процедури 7 хвилин, на курс лікування 5 процедур.
Інгаляція робиться без допомоги електроприладів. Гідність такої терапії в тому, що з її допомогою можна лікувати вагітних і дітей. Крім того, лікарські засоби, в порівнянні з пероральними препаратами, які використовуються для цієї процедури, добре і швидко засвоюються. Щоб зробити інгаляцію часто застосовують:
відхаркувальні засоби;
розчин натрію хлориду (2%);
трав'яні відвари (ромашка, шавлія, календула, мати-й-мачуха).
Сьогодні особливо популярні ультразвукові інгаляції з застосуванням небулайзерів. Їх характерна особливість в тому, що у них може бути різне призначення. Так, розрізняють небулайзери для:
трав'яних і масляних розчинів;
медичних препаратів;
мінеральних вод.
Масаж
Масаж грудної клітини і спини, тривалість процедури 15 хвилин, щоденно, 10 процедур.
Методика масажу
У положенні хворого лежачи на животі масажуютьспину, застосовуючи погладжування, розтирання, розминку, потім роблять розтирання міжреберря. Масаж грудної клітини виконують в положенні хворого лежачи на спині. Спочатку роблять площинне і охоплююче погладжування грудної клітки (ноги зігнуті в колінних і кульшових суглобах), потім розтирання міжреберря, розминку грудних м'язів, вібрацію грудної клітки.
При розтиранні межреберря руки масажиста розташовуються параллельно ребер і ковзають від грудини до хребетногор стовпа. При масажі різних відділів грудної клітки руки масажиста спочатку знаходяться на ніжно боковому відділі (ближче до діафрагми), а під час видиху рухаються до грудини (до кінця видиху стискають грудну клітку). Потім масажист переносить обидві руки до пахвових впадин і виконує ті ж рухи. Такі прийоми слід проводити протягом 2-3 хв. Рух діафрагми і здавлювання нижніх ребер на видиху покращують вентиляцію нижніх часток легень.
При дії масажем на міжреберні м'язи і паравертебральні сегменти хребта виникає у відповідь реакція органів дихання (легень,діафрагми та ін)
При стисненні грудної клітки відбувається подразнення рецепторів альвеол, кореня легені та плеври, що створює умови для підвищення збудливості дихального центру (інспіраторних нейронів) і активного вдиху.
На ніч рекомендується на грудну клітку зробити компрес із розігріваючими мазями (фіналгон, дольник або слонц). Тривалістьмасажу - 15-20 хв.
Фізіотерапія
Фізіотерапевтичні методи чудово справляються з санацією бронхів.
Фізіотерапія бронхіту у дорослих і дітей трохи відрізняється.
Суть в тому, що дитячий організм, якщо його порівняти з дорослим недостатньо сильний.
Отже, терапія захворювання повинна проводитися з мінімальним навантаженням на тканини і органи дитини. Так, в процесі лікування пацієнтів більш молодшого віку, як правило, застосовується ультрафіолетове опромінення. У цієї процедури є маса переваг:
Активізація захисних сил організму.
Усунення запалення і зняття набряклості.
Підвищений відходження мокроти.
Нормалізація метаболічних процесів.
Стимуляція адаптаційних функцій організму.
Варто зауважити, що при лікуванні запалення бронхів проводиться опромінення грудної клітини пацієнта.
ВИСНОВОК
Фізіотерапія означає лікування організму фізичними засобами, такими як: рухом, теплом, світловий і променистою енергією, водою. Фізіотерапія при бронхіті у дорослих включає в себе ряд комплексних процедур, які застосовуються або поперемінно, декількома курсами, або одним курсом (монокурсом). Дорослим пацієнтам зазвичай призначають комбіноване лікування: фармакологічне - використання лікарських засобів, в поєднанні з додатковими заходами - фізіопроцедурами при бронхіті, які підсилюють медикаментозне вплив і благотворно впливають на гомеостаз (внутрішнє середовище організму).
Профілактика гострого бронхіту полягає, з одного боку, в загартовуванні і зміцненні організму, щоб зробити його менш чутливим до дії зовнішніх шкідливих впливів (охолодження, інфекції та ін.), а з другого — в ліквідації зовнішніх чинників механічного, фізичного або хімічного характеру (пил, шкідливі речовини, куріння і т.ін.), поліпшенні гігієнічних умов праці і побуту. Добре діють водні процедури (обливання, обтирання, душ), тривале перебування на повітрі і заняття спортом. Ретельне лікування захворювань верхніх дихальних шляхів теж є профілактичним заходом Особливу увагу слід надавати стану носоглотки, гортані.
Використана література:
1. Медицинский справочник для фельдшеров. Л.: «Медицина», 1970. -784с.
2. Справочник по наблюдению и реабилитации диспансерних групп детей / Л.М. Слободян, Н.Б. Процайло, И.П. Шматник и др. – К.: Здоровья, 1991. – 152 с.
3. Товстуха Є.С. Фітотерапія. – К.: „Здоров’я”, 1990. -192 с.
4. Зубицька Н.П. Усе знадобиться, що в землі коріниться. - Богдан,- 2001.-176с. 5. Зеликман Т.Я., Ялкут С.И. Гомеопатия в системе фармакотерапии. - К.: Здоровья, 1994,
6. Справочник по детской лечебной физкультуре / За ред. Горяцнова . – Москва : Медицина, 1983 . – 359 с.
7. Лавренова Г.В. Фитотерапия: В. 2-г. - Спб.: СМИО Прес, 1996.
8. Лавренов В., Лавренова Г. и др. Энциклопедия практической медицины . -Д.: Сталкер-, 2001 .-502 с.
9. Руководство по физиотерапии и физиопрофилактике детских заболеваний. Под ред. А.Н. Обросова К.В. Лапиной. – Москва : Медицина, 1963. – 342 с.
10. Лечебная физическая культура : Справочник / В.А. Епифанов, В. Н. Мошков, Р. И. Антуфьева и др. ; под ред. В.А. Епифанова. – Москва : Медицина,1987. – 528 с. ил.
11. Здоров'я матері і дитини : Енциклопедія / За ред.. О.М. Лукянової . – К. : «Українська енциклопедія», 1992. – 702 с. іл.
12. Чиркин А.А. й др. Дианостический справочник терапевта..- Минск.:
Беларусь , 1993. -688 с.
13. Товстуха Є.С. Фітотерапія. - 3-є вид. перер., доп. - К.: Оріяни, 2000.
14. Куничев Л.А. Лечебный массаж. – Киев: Полиграфкнига, 1982. – 324 с.