ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія
управління персоналом»
Навчально-науковий інститут міжнародних відносин та соціальних наук
Кафедра психології
Самостійна робота 3
по змістовому модулю 3
з дисципліни Історія психології
Виконав:
Студентка 2 курсу
групи С-9-21-Б1ПС(4.0д)
спеціальності: 053 Психологія
Головченко Карина Сергіївна
Київ - 2022
1. Розкрити сутність волюнтаристичної філософії та проаналізувати основні положення вчення Ф. Ніцше про людину та «мораль».
Волюнтаристична психологія виникла як певна реакція дослідників на приниження ролі активності душі, вольового начала. ВП розглядає волю як специфічну енергію свідомості, в основі якої лежать імпульсивні чуття, об'єднані в комплекси емоційних переживань. Для волюнтаристичною психології характерні тенденції антиінтелекталізму і ірраціоналізму.Волюнтаризм представляє собоюінтерпретацію діяльності психіки, виходячи саме з вольових процесів в людині.
Філософія Ніцше – це філософія індивідуума та індивідуаліста. А її центральні поняття: надлюдина, воля до влади, мораль панів, мораль рабів, і вічне повернення.
Основні положення вчення Ніцше про людину та «мораль» були такими:
1) людина – біологічний організм, який в процесі розвитку виробляє все більш складні форми пристосування до оточуючого світу, людина в першу чергу - це тіло;
2) головною рушійною силою розвитку є "боротьба за існування"
3) "немає мети" – немає відповіді на запитання "чому";
4) "воля до влади" – основа кожного життя, всього суспільного і культурного процесу, рушійний початок світу;
5) нігілізм Ніцше – «немає абсолютної моралі»
6) сукупна культура – культура "декаденства" (занепаду): зростання ролі інтелекту послаблює основні, першопочаткові інстинкти людини, знищує відчуття злитості її зі світом;
7) мораль відіграє руйнівну роль – вона є покірність, "формальна совість", вироблена людиною в колективах (племенах, державі, церкві) - це інстинкт натовпу;
8) вільна людина аморальна
9) "право сильного" - основа влади чоловіка над жінкою; "жіноче" притлумлює волю до влади
10) високу християнську мораль Ніцше безглуздо називає "мораллю рабів", а як реакцію на неї він проголошує нову "переоцінку цінностей", «мораль панів»
11) Ніцше відкидає ідеї рівності і справедливості як такі, що руйнують цілісність людської природи
12) на місце християнської релігії Ніцше ставить міф про надлюдину – це людина-індивідуаліст, який перемагає світ і звичайних людей з крайньою жорстокістю
13) життя – це "специфічна воля до акумуляції сили", життя як таке "прагне до максимуму відчуття влади".
14) Ніцше не визнавав за кожною людиною права бути особистістю, навпаки, більшість людства для нього - стадо, в масах бачив він і головну загрозу для розвитку творчої особистості;
15) ідея абсолютного детермінізму призвела Ніцше до заперечення свободи волі; оскільки всі людські вчинки зовнішньо зумовлені, моральна оцінка до них не застосовується, тобто людина не несе відповідальності за свої вчинки;
16) Ніцше вважає своїми головними ворогами християнство
Все вчення Ніцше – це заклик до розв`язування низьких інстинктів і фізіологічних потреб, до "звільнення життєвих сил", які ведуть за межі існування морально-правових норм, «по ту сторону добра і зла».
2. Зародження діалектико-матеріалістичних основ психології в середині ХІХ ст.
Термін «Діалектичний матеріалізм» створив у 1887 році Йосип Діцген, соціаліст, який був в листуванні з Марксом з 1848 року. Діалектико-матеріалістична картина світу створювалася переважно в 70-х – 80-х р.р. XIX ст. Фрідріхом Енгельсом. Разом із тим, деякі основи цієї картини світу почали закладатися значно раніше, ще в середині XIX ст. відомим російським мислителем Герценом. Діалектико-матеріалістична філософія, основи якої заклали Карл Маркс та Енгельс, увібрала в себе досягнення попередньої філософської думки, починаючи з ідейної спадщини філософів Стародавньої Греції та закінчуючи працями мислителів 18- 19 ст. Діалектико-матеріалістична філософія виникла в середині 40-х років 19 ст., коли в ряді країн Західної Європи вже затверджувався капіталізм. Наслідком цього стало, з одного боку, бурхливий розвиток капіталу, великої машинної індустрії, а з іншої - формування промислового пролетаріату. Виступи робітників проти свого становища все частіше приймали форму страйків, стихійно спалахуючих збройних виступів. На тлі цих подій і виникає діалектико-матеріалістична філософія, створена К.Марксом і Ф. Енгельсом. Великий вплив на формування нової філософії надали важливі наукові відкриття в галузі природознавства, зроблені в 19 ст. які дозволили обгрунтувати діалектико-матеріалістичний підхід до пояснення розвитку природи. Діалектичний матеріалізм розглядає світ та все існуюче в ньому як матерію в її різноманітних проявах. Матерія існує незалежно від свідомості і перебуває в постійному русі, зміні та розвитку. Діалектико-матеріалістичне розуміння зв'язку мозку і психіки полягає в тому, що психіка як функція мозку розглядається невідривно від відображуваної нею дійсності. Матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип — принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Діалектичний матеріалізм – це наука, яка вивчає корінні питання співвідношення матерії і свідомості і найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.
3. Охарактеризувати важливі положення та ідеї Вюрцбургзької школи щодо розуміння феноменів мислення.
Вюрцбургська школа знаменита тим, що саме в ній вперше було почато експериментальне вивчення мислення. Вона висунула такі положення і ідеяї щодо розуміння феноменів мислення:
1) використання для вивчення вищих психічних процесів методу «систематичної інтроспекції»: виділення і вивчення окремих фаз в процесі мислення – коли випробовуваний, крім усвідомлення і виразу якоїсь думки (як відповіді на поставлене завдання), описує усвідомлювані ним процеси, передуючі завершуючому акту мислення, тобто винесенню судження;
2) введення поняття «детермінуюча тенденція», або «установка свідомості» – результат виконання завдання багато в чому пояснюється «преднастроєністю» індивіда на її виконання, його станом перед початком роботи;
3) опис мислення як процесу рішення задачі, заснованого на особливому психологічному механізмі, що містить ряд змінних – мотиваційну установку на здійснення дії, обумовлену виникненням необхідності вирішити завдання; цільову – визначає детермінуючі тенденції; процесуальну – визначає зміну пошуків операцій, необхідних для вирішення поставленого завдання, яка іноді має афектний характер; несенсорну – має в своєму складі не чуттєві, а розумові компоненти;
4) психічна дія розглядається як акт, що має свою детермінацію (мотив і мета), операційно-афектну динаміку і склад;
5) в процесі мислення відчуття та почуття не грають значної ролі, бо існує такий зміст свідомості, який не залежить від наочності, тобто для розуміння не обов'язковий візуальний образ;
6) на перший план виступили активність свідомості, її процесуальність, розуміння мислення як актів різного типу: розуміння, судження, встановлення відносин, схоплювання сенсу.
4. Розкрити основні положення французької соціологічної школи. Які були уявлення Е.Дюркгейма стосовно людини?
Основні положення французської соціологічної школи були такими:
Людина біосоціальна, тобто має подвійну природу – біологічну та соціальну, що і відрізняє її від тварин. Біологічна частина індивіда має коріння в його організмі, а соціальна формується завдяки суспільству, тому свідомість соціально обумовлена. Колективні уявлення є структурою суспільства, яка закріплюється в мові та передається в індивідуальну свідомість, причому часто це може носити афектний характер. Формування мислення відбувається через механічну взаємодію індивідуальної і суспільної свідомостей і є неусвідомленим. Свідомість змінюється з розвитком самого суспільства. Розумова діяльність людини і її свідомість є біполярними, мають раціональну і ірраціональну сторони.
Еміль Дюркгейм вважав, що людина – істота подвійна: індивідуальне – біологічне і соціальне. Біологічна природа коріниться в організмі людині, йому відповідає біологічно визначена частина психіки, що керує практичними відносинами індивіда з навколишнім світом. Індивід, згідно Дюркгейму, є ізольованою істотою, індивідуальна свідомість якого знаходиться під впливом об'єктів. Соціальна істота в людині формується суспільством, йому відповідає соціально визначена частина психіки. Суспільство розглядається Дюркгеймом як особлива реальність – духовне утворення – сукупність думок, знань, способів дій певного роду і ін., які відображають різні сторони суспільного життя і звуться – колективними уявленнями – закріплюються в мові та володіють загальністю і необхідністю і є продуктом тривалого розвитку. Вони створюються суспільством, а не особистістю та примусово діють на людину; афектно забарвлені і приймаються кожною людиною без міркування.
5. Зробити порівняльний аналіз поглядів на несвідоме З.Фрейда та К. Юнга.
К.Юнг поділяв структуру особистості на 3 частини: Его (свідомість), особисте несвідоме та колективне несвідоме. Особисте несвідоме – верхній шар психіки, який формується з особистого досвіду людини, в основі якого переживання, які колись усвідомлювались, а потім стали забутими або витисненими. Колективне несвідоме — це якнайдавніша психіка, незалежна від розвитку індивіда та його свідомості, що містить спогади, успадковані від предків у вигляді прихованих слідів пам'яті людського минулого. Інстинкт і архетипи є регуляторами душевного життя: інстинкт визначає специфічну поведінку людини, а архетип — обумовлює конкретне формування свідомого психічного змісту.
З.Фрейд поділяв психіку на структуру з 3 рівнями: несвідомий, перед-свідомий і свідомий. Несвідоме, вважав Фрейд, з’єднує свідомість з фізіологією. Також несвідоме є джерелом інстинктивного заряду мотиваційної енергії. Цензура є посредником між ціма 3 рівнями, проте енергія лібідо яка і є несвідомим, намагається прорватися скрізь цензуру свідомості, з цього і виникають неврози, сновидіння, (обмовки) по Фрейду.
6. У поданому нижче тексті безсистемно перераховані основні поняття провідних закордонних напрямів психології.
Ви повинні проаналізувати текст і заповнити таблицю за поданою формою, відповідно до тих понять, які розроблялись цими напрямами.
Текст: несвідоме, поведінка, несвідоме відчуття тривоги, інсайт, Едипов комплекс, потреба у вкоріненні, стимул, гештальт, супер-Его, потреба в індивідуалізації, лібідо.
| Психоаналіз | Гештальтпсихологія | Біхевіоризм | Неофрейдизм |
| Несвідоме, несвідоме відчуття тривоги, Едипов комплекс, супер-Его, лібідо | Інсайт, гештальт | Поведінка, стимул | Потреба у вкоріненні, потреба в індивідуалізації |
7. Розкрити основні положення прагматизму.
Прагматизм – філософське учення, що розглядає дію, доцільну діяльність як центральну, яка визначає властивості людської суті.
Основні положення прагматизму були такими:
цінність мислення обумовлюється його дієвістю, ефективністю.
- мислення – засіб пристосування організму до навколишнього середовища з метою успішної дії
- зміст знання визначається його практичними наслідками;
- найбільша увага приділяється переконанням, віруванням, як правилам, регуляторам дії та поведінки;
- стрижнева проблема "прояснення" думок і вірувань – зацікавленість не стільки професійним, спеціальним філософським знанням, скільки філософією, максимально наближеною до "конкретного, доступного, до фактів, до дії, влади";
- відмова від вивчення основ буття і пізнання на користь виробки методів вирішення різноманітних проблемних ситуацій життя
- схожі устремління — до конкретності дії, до її ефективності, успіху, до максимального прояснення (у цьому сенсі до прагматизації) вірувань і переконань — певною мірою властиві національному характеру американців та їх культурі;
- спроби досягнти об’єктивної істини марні, бо людина діє в ірраціональному світі.
- ідея про те, що"любов і випадковість" правлять світом.
8. Охарактеризувати вчення про стрес С.Сельє. Що таке дистрес?
Г. Сельє розумів під стресом систему реакцій організму у відповідь на будь яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи пристосування організму до труднощів. Він поділяв стрес на корисний (що підвищує адаптивні можливості організму) та хвороботворним(в результаті якого переживання можуть привести до захворювань внутрішніх органів. Останній він назвав дистресом – шкідливий або неприємний стрес, причина якого у виснажливій реадаптації. Також Сельє виділяв еустрес - позитивний стрес, який є пристосуванням до змін середовища і мобілізацією сил до захисту організму. Психiка людини може бути як причиною виникнення цих стресiв, так i захистом проти них. Людина у стресовій ситуації намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес він назвав загальним адаптивним синдромом, який проходить 3 фрази: фазу тривоги, фазу опори, та фазу виснаження.
Сельє вважав, що для щастя людям потрібні різні ступені стресу, і кожний обирає свій «комфортний» для себе рівень стресу.
9. Розкрити сутність та основну мету психодрами за Дж. Морено.
Психодрама– це терапевтичний груповий процес, в якому використовується інструмент драматичної імпровізації для вивчення внутрішнього світу клієнта з метою розвитку творчого потенціалу людини і розширення можливостей адекватної поведінки та взаємодії з людьми. Вона належить до таких методів рольової психотерапії, в яких роль є основним інструментом терапевтичного процесу, завдяки якому вдається здійснити позитивні зміни в особистості. Вона грунтується на припущенні, що дослідження почуттів, формування нових відносин і моделей поведінки ефективніше при використанні дій, реально наближених до життя. Психодрама базується на ігровому принципі. Морено вважав, що кожна людина є соціальною істотою, тому в групі можно ефективно вирішувати проблеми людини. Тому метою психодрами є пробудження в людині спонтанності, спонукання проявити її сутність на сцені.
10. Нижче подані твердження основних представників гуманістичної психології: К. Роджерса, Г. Олпорта, А. Маслоу. Визначте, хто є автором твердження. Обґрунтуйте вашу відповідь.
«Самоактуалізовані люди мають дивовижну здатність радіти життю. Їх сприйняття свіжо і наївно. Вони не втомлюються дивуватися, вражатися, відчувати захват і трепет перед численними і різноманітними проявами життя, до яких звичайна людина давно звикла, яких вона навіть не помічає..» - А. Маслоу
А.Маслоу створив ієрархічну теорію потреб та самоактуалізації.
«У ранні роки моєї кар'єри я задавав собі питання: «Як я можу зцілити цю людину?» Тепер я формулюю питання наступним чином: як мені побудувати відносини, які ця людина може використовувати для особистого зростання?» - К.Роджерс
К.Роджерс створив феноменологічну концепцію розвитку особистості, за якою поведінка та вчинки людини залежать від феноменального поля, що становить суб’єктивну реальність.
«Особистість – це скоріше перехідний процес, ніж закінчений продукт. У ній є деякі стабільні риси, але в той же час вона постійно змінюється. Саме цей процес зміни, становлення, індивідуації представляє для нас особливий інтерес». – Г.Олпорт
Г.Олпорт створив теорію особистості. Особистість для нього є відкритою, унікальною, індивідуальною та соціальною.
11. Охарактеризувати природничонаукові погляди І.М. Сеченова на психічні явища. У чому була сутність полеміки між І.М. Сеченовим і К.Д.Кавеліним стосовно предмету і завдань психології?
І.М. Сеченов вважав, що Психічні процеси є рефлексами різного ступеня складності. Він створив ідею образу – сигналу, що є джерелом рефлекса і регулює його течію. Він ввів поняття про центри зберігання інформації, попередження і посилення сигналу, що пояснює складну поведінку. Він висунув гіпотезу про те, що завдяки затримці рухової відповіді дія, що не отримала зовнішнього виразу, не зникає, а зберігається в ЦНС в прихованій формі. Це припущення використовувалося ним також для пояснення соціального генезису людського «Я». Воно містило в собі ідею інтеріоризації, а як зразок виступали різні еталони соціальної поведінки.
Сеченов не був згоден з орієнтацією психології на вирішення етичних проблем, він вважав, що психологія є наукою про поведінку, головне завдання якої в дослідженні законів поведінки і психічних процесів.
Кавелін вважав, що роль психології в тому, щоб озброїти суспільство знаннями про психічні явища і закони діяльності нашої душі, спрямувавши розвиток моральності, моральної поведінки людини. Психологія - це наука, в якій повинні з'єднатися фізіологія і філософія, а окремо вони не можуть пояснити всієї складності людської природи, у тому числі і проблему творчості. Кавелін виступав проти розуміння психології тільки як природної науки, доводив необхідність її зв'язку з філософією.
12. Розкрити основні положення психології мови О.О.Потебні. З чим О.О. Потебня пов'язував розвиток народності?
О.О.Потебні досліджував розвиток мови, а також становлення свідомості і самосвідомості, формування навколишньої дійсності. Він стверджував, що творцем мови є народ, що «розподіляє по розділах плоди накопиченого в ході історії загальнонаціонального досвіду». Потебні вважав, що психологія, як і мовознавство, є наукою, про історію душевних явищ в особистом або народном життях. А розвиток індивідуальної психіки, не можлив без впливу інших людей, часу та культури, в яких живе людина. Він прагнув знайти закономірність впливу культури і народу на особистість, і навпаки. Він був ініціатором культурно-історичної психології, про те, що саме мова є органом, який створює думку. Однією з основних в теорій Потебні стала ідея опосередкування (медіацій), за якою людина володіє словом, як знаряддям для вдосконалення думки, що і відрізняє її від тврини. За Потебні, в основі формування національної свідомості, як і людини і народу, лежить оволодіння усною і письмовою мовою. Самосвідомість і свідомість є продуктами мови, але свідомість виникає раніше, ніж самосвідомість.
Потебня виділяв два змісти в слові об'єктивний (укладає одну ознаку предмету) і суб'єктивний (в якому може бути багато ознак). Також Потебня вводить таке поняття як внутрішня форма слова – яка покузує, як представляється людині її власна думка.
Розвиток народності він пов'язував з розвитком мови, появою міфів і релігії. Він стверджував, що в народності форма важливіша за зміст, а національність важлива, перш за все, своєю ідеєю та змістом. Пов'язуючи народність з мовою, він вважав, що це, відчуття спільності, народної єдності.
13. У поданому нижче тексті безсистемно перераховані основні поняття у теоріях провідних вітчизняних психологів.
Ви повинні проаналізувати текст і заповнити таблицю за поданою формою, відповідно до основних понять, які розроблялись цими вченими.
Текст: онтопсихологія; культурно-історична теорія психіки; акмеологія; вищі психічні функції; рушійні сили психічного розвитку; установка; людинознавство; учбове завдання; установочна типологія особистості.
| Д.М.Узнадзе | Л.С. Виготський | Г.С.Костюк | Б.Г. Ананьєв |
| Установка, установочна типологія особистості | Культурно-історична теорія психіки, вищі психічні функції | рушійні сили психічного розвитку, учбове завдання | Онтопсихологія, акмеологія, людинознавство |
14. Сутність періодизації історії психології ХХ ст. А.М.Ждан.
А.М.Ждан поділяв історію психології XX століття на чотири періоди, серед яких:
10-ті - середина 30-х років характеризуються "відкритою кризою в психології". Виникають такі психологічні школи, як біхевіоризм, психоаналіз, гештальтпсихологія, французька соціологічна школа, розуміюча, індивідуальна, аналітична психологія. Постає радянська психологія.
20-30-ті роки: радянська психологія оформляється ідейно, її теоретичні основи пов'язуються з марксистською філософією: це насамперед теорія настановлення, культурно-історична теорія, теорія діяльності та ін. В ній розвиваються прикладні галузі - психотехніка і педологія. Виникають природничонаукові уявлення про фізіологічні механізми психічної діяльності та рухових актів.
Кінець 30-х - 50-ті роки: згасає криза в зарубіжній психології. Інтенсивно розвиваються теоретичні засади радянської психології. Постають нові школи, галузі, напрямки: генетична психологія, персоналістичні концепції особистості та ін. Здійснюються спроби її перебудови на основі павловського вчення, теорії настановлення; постають теорії діяльності, поетапного формування розумових дій і понять.
60-ті - початок 90-х років: пошуки теоретичних підходів у сучасній зарубіжній та радянській психології. Виникають гуманістична психологія, логотерапія, когнітивна психологія, марксистські орієнтовані теорії. В радянській психології відбуваються дискусії з проблем несвідомого, спілкування та ін.