Ім'я файлу: Бочкарьов Д.Д тема2.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 44кб.
Дата: 15.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Бочкарьов-Д.Д (2).docx
Розширення: rtf
Розмір: 44кб.
Дата: 15.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Бочкарьов-Д.Д (2).docx
Міністерство охорони здоров’я України
Запорізький державний медичний університет
Реферат на тему :
“Християнство і наука: історія взаємодії”
Виконав : студент 3 курсу ,19 групи , 2 мед.факультету
Бочкарьов Данило Дмитрович
Вступ
Я вибрав цю тему для реферату, оскільки є досить важливим питанням філософії і вона безсумнівно актуальна. Мета даної роботи полягає в тому, щоб показати як співвідносяться поняття «наука» і «християнство» в європейському розумінні, то як вони впливали на європейську історію і до чого привели її зараз. А також, як з'явилася наука і який це вплинув на християнство.
1. Зародження науки та християнство. Поява науки у Європі
З погляду історії, культурології очевидно, що наука – це явище історичне. Були величезні періоди в історії людства, були різні культури і цивілізації, які не знали науки, які не створили наукової картини світу. Сама собою наукова картина світу виникає дуже пізно і має дуже чітку просторово-часову прив'язку. Наукова картина світу народжується у XVI-XVII століттях у Європі. Це, власне, перша наукова революція.
Становлення європейської науки свідчило про цілковиту раціоналізацію мислення. Відбувалося заміщення сподівань на одкровення та значимість божественного обумовлення процедурами усвідомленого наукового пошуку. Ведучою для європейської науки стала ідея «закону природи», що передбачає не лише наукове відкриття, але його використання. Це було обумовлено духом нової епохи – духом перетворень, підприємництва та конкуренції. Стверджується ідея прогресу, особливу значущість набуває здобуття нового знання, принцип упорядкованості та класифікації, поєднання теорії та практики.
Справа в тому, що до цього часу були пранаукові уявлення, донаукові знання, була натурфілософія. У цих донаукових знаннях було чимало вірних, правильних уявлень про наше світобудову і про людину. Але річ у тому, що далеко не кожен правильний опис реальності, і навіть природи, є сама собою наука. Скажімо, чукча їде тундром і складає пісню за принципом «що бачу, про те співаю». І він співає: "Олень швидкий, сніг білий". Розумієте, це справедливо - і те, й інше. Тобто та картина світу, яку він створив у своїй голові, абсолютно вірна. Але це не означає, що вона наукова.
Наука є там, де людина здатна чітко продемонструвати методи, якими вона видобула ту чи іншу інформацію. У науці дуже важливо вміти продемонструвати метод. І більше того, не просто продемонструвати: наукові тези мають бути тиражовані, вони мають бути перевіряні. Інший дослідник повинен мати можливість піти тим самим шляхом, провести аналогічну технологію та отримати аналогічний результат. Тільки в цьому випадку певна гіпотеза перестає бути просто гіпотезою і стає сприйнятою світовою спільнотою вчених.
Отже, така цілісна наукова картина світу починає складатися в XVI-XVII століттях. Або скажемо інакше: цей час виникнення першої наукової дисципліни, зокрема наукової астрономії (або наукової механіки). І ось тут постає низка запитань: чому саме в цьому регіоні (а саме в Європі) і чому саме в цей час (у XVI-XVII століттях) відбувається цей прорив до нового, наукового світорозуміння? Які були причини?
Ну, відповідь найочевидніша: донаукові знання поступово накопичувалися і в результаті вони призвели до того, що колишня картина, успадкована європейською наукою від античності, виявила свою неспроможність, і тому треба було відкинути систему Птолемея і перейти до системи Коперника.
Друге можливе пояснення (марксистське, власне кажучи): розвивалася економіка, промисловість і потреби нової економіки, нового промислового класу - третього стану (буржуазії) вимагали створення наукової картини світу.
2. Стан християнства у XVI столітті
століття - одне із найбільш релігійних періодів історія людства. Це час релігійних воєн. Це дуже серйозних релігійних зусиль і час радикальної реакцію гуманістичні ідеали.
Отже, саме в епоху максимальної напруги релігійної свідомості, релігійного почуття народжується наукова картина світу у Європі. До речі, це і є, зокрема, час полювання на відьом: саме XVI століття - століття розквіту інквізиції.
Добре, можна сказати так: "Правильно, масові настрої були ультрарелігійними, але ті люди, що створили нову картину світу, вони не йшли на поводі у настрої мас, вони випереджали свій час".
Це був час релігійного інтересу: книгодрукування дало розмаїття літератури, що прискорює засвоєння ідей, у Європі почався рух Реформації з релігійними суперечками між різними напрямками та загальною конфронтацією з Римо-Католицею, яке відповіло Контрреформацією, мобілізацією старих та створенням нових релігійних орденів (єї). Якби в такій духовній атмосфері наука сприймалася як щось нерелігійне (а тим більше протирелігійне), - у неї не було б жодного шансу виникнути і зміцніти. А вона виникає і бурхливо розвивається саме в цей час. При цьому люди, що заклали фундамент європейської науки, цілком свідомо сприймали її як справу, яка має точний і глибокий релігійний сенс. религия христианство наука европейский
3. Взаємини науки та християнства
Геліоцентрична система Коперника, всупереч поширеній помилці, в момент свого створення гірше пояснювала видиму картину небес, ніж Птолеміївська, і довго ще саме з цієї причини не знаходила підтримки у багатьох провідних учених. Але для священика Коперника першочергово важливо було протиставити язичницької, антропоцентричної за своєю суттю системі Птолемея таку систему світобудови, де в центрі не Земля (людина), а Сонце (Бог), і саме через свої релігійні переконання Коперник бачив у цьому наукову істину. Так само і палко віруючий Ньютон зміг сформулювати закон всесвітнього тяжіння саме тому, що для його християнськи налаштованого погляду світ був принципово однорідний: планети і зірки рухаються за тими ж законами, за якими і яблуко з дерева падає, - думка зовсім неможлива для давньогрецького мислителя.
Уявлення про те, що наукове відкриття хіба що природно випливає із накопичених фактів, давно вже застаріло у світлі сучасної філософії науки. А тому очевидно, що якби Майкл Фарадей не був віруючої людиною, він би не відкрив електромагнітну індукцію. Те, що електрична енергія може перетворюватися на магнітну було на той час добре відомо, але Фарадей був упевнений - саме через свої релігійні переконання в гармонійності та свідомості творіння - у тому, що можна і магнетизм перетворити на електрику. Він робив досліди роками, над ним потішались, а він з упертістю фанатика стукав у цю стіну, - зрештою відкрив те явище, на якому працюють тепер усі електростанції. Якби його віра слабша, ми досі мали б електроенергію тільки з хімічних батарей та електростатичних машинок - навряд чи пішов би далеко прогрес.
Для основоположників європейської науки XVI-XVII століть вона мала чіткий релігійний зміст, і ще XVIII столітті М.В. Ломоносов пише: «вивчення натури приємно, корисно, свято», - не відокремлюючи ці моменти друг від друга. Таке походження наукового підходу до світу є як основою його величі, основою його потужного перетворюючого впливу на всі сфери життя людини, а й джерелом збочень. Вже у XVI-XVII століттях формуються пантеїстичні, деістичні, а перспективі і матеріалістичні тенденції у розвитку науки. Зрештою, свій початковий релігійний сенс наука починає реалізовувати через самообожнювання.
Наука робиться релігією людства на кілька століть: у науку досі вірять, науці служать, їй приносять жертви, вона має своїх подвижників і мучеників, через неї чають знайти порятунок від усіх напастей і навіть від смерті, досягти всезнання, всесилля, поширитися по всій Всесвіту і керувати хороводом зірок і планет, як це мріялося, наприклад, Н.Ф. Федорову. Сам той факт, що наука починає від імені деяких своїх представників, а ще більше у свідомості своїх малограмотних шанувальників, протиставляти себе релігії, свідчить, що вона сама претендує на значимість саме релігійну.
В даний час ми є свідками того, як наука на очах змінює свій віковий сенс, свої форми. По-перше, змінюється картина світу, що підноситься наукою: за висловом сучасного фізика «світ зовсім не схожий на величезну машину, швидше - на неосяжну думку». По-друге, як наслідок, це призводить до симбіозу наукових та релігійних елементів у свідомості людини, - але, зрозуміло, релігія тут виступає у найбільш примітивній та низовинній формі. І для масової, і для елітарної свідомості воскресають язичницькі, каббалістичні, астрологічні, окультні байки, причому вони виявляються цілком сумісні з наукою.
Справа саме так, що вірити в будинкових і поклонятися їм - цілком гідно сучасної освіченої людини, а в Христа вірити і жити багатотисячолітньою традицією богопізнання і богоспілкування - це якось примітивно і старомодно. Цілком поважною вважається будь-яка віра: в ворожок, в інопланетян, в астральні тіла, будь-які окультні практики, - крім вищої форми релігійної віри та життя, крім Христа.
Взагалі, на думку багатьох дослідників, слід відрізняти «науку фактів», науку, дійсно, орієнтовану на неупереджене вивчення світу, від «науки-ідеології», яка фактично займається тим, що творить і множить міфи, виконуючи функцію світоглядну. Саме, власне, вираз «науковий світогляд» абсурдний, бо світ у цілому не є предметом наукового дослідження та світоглядні питання наукою вирішуватися не можуть, вони просто виходять за рамки наукового аналізу.
4. Хто посварив релігію та науку?
Відповісти на це питання і просто, і складно. Просто – тому що відповідь на поверхні: французькі просвітителі. Саме вони, французькі просвітителі, посіяли ворожнечу між наукою та релігією. Це, насамперед, Вольтер та Дідро, Гельвецький та Гольбах, інші мислителі та письменники. Наука, на думку, єдине джерело істини. Вони вірили у всемогутність наукового знання. Релігія уявлялася їм непотрібною, мороковістю. Тож у XVIII столітті антиклерикально налаштовані філософи рішуче протиставили науку релігії. Тільки наукове знання дає людству світло істини. «Хай засяє світло розуму і сховається темрява мракобісся», - це гасло в XIX столітті підхопили і прихильники позитивізму - вчення, що проголосив природничо розум вінцем розвитку людства.
Принагідно нашвидкуруч створювався міф у тому, що християнська Церква ненавиділа науку від її зародження, а інквізиція переслідувала і спалювала учених. У хід пішло все: і невідомо коли зникла Олександрійська бібліотека, яку нібито спалили християни, і Галілей, і Коперник, і Джордано Бруно, і навіть страчений за теологічні погляди женевськими кальвіністами Михайло Сервет. І неважливо, що Коперник був шановним вченим, праця якого («Про обертання небесних сфер») була тимчасово заборонена до використання у 1616 році, але сам Коперник обіймав церковну посаду каноніка та помер у мирі з католицькою владою. Неважливо, що сумнозвісний процес над Галілеєм закінчився лише домашнім арештом, а Джордано Бруно був не вченим, а філософом-пантеїстом і був страчений за свої окультні погляди. Безумовно, не слід обіляти чи виправдовувати папську інквізицію, але слід чітко розуміти, що приватний конфлікт католицької влади з вченими щодо геліоцентричної системи світобудови не слід трактувати як конфлікт науки з християнською вірою загалом.
Європейська наука не могла конфліктувати з християнством, бо сама народилася в надрах християнської цивілізації, а європейська вченість найчастіше дбайливо плетилася в тиші монастирів. Так, знаменитий учений та філософ Блез Паскаль поправляв своє здоров'я та писав свої «Елементи геометрії» у французькому монастирі Пор-Рояль. Багато європейських учених були людьми глибоко віруючими, а один із авторів теорії Великого вибуху Жорж Леметр був католицьким священиком, президентом Папської академії наук. Віруючим був і великий російський учений-просвітитель М.В. Ломоносов, який писав, що «Наука і віра суть дві дочки одного великого батька і в суперечку зайти не можуть, ще хто за пихатістю своєю на них ворожнечу склепає».
Саме так: науку посварили із християнською вірою. Спочатку європейська наука, наука Нового часу прагнула знайти істину, розуміючи під нею те «який світ насправді», тобто «як світ бачить Бог» з погляду вічності. Так думали раціоналісти, так думали Ньютон та Кеплер. Так думали деякі французькі просвітителі, які відкинули релігію, але засновували свій культ Розуму на вірі в Бога-Творця. Ці мислителі міркували дуже просто: якщо наука відкриває істину, то релігія закриває істину від людей. Тобто наука та релігія перебувають у протиборстві. І в міру просування вперед наукового знання область, де значуща християнська віра, скорочуватиметься.