Ім'я файлу: земельний сервітут.docx
Розширення: docx
Розмір: 41кб.
Дата: 12.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
ВИХОВАННЯ МУЗИЧНО-ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ У ЮНИХ ВОКАЛІСТІВ (НА ПРИКЛ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ФАКУЛЬТЕТ ЕЛЕКТРОНІКИ

КАФЕДРА АКУСТИКИ ТА АКУСТОЕЛЕКТРОНІКИ

РЕФЕРАТ

з Правознавства

на тему: «Земельний сервітут»

студентки групи ДГ-72

Тищенко Олени

Київ-2020

Зміст


Вступ 3

Поняття та види земельного сервітуту 4

Виникнення права сервітуту 6

Припинення права земельного сервітуту 7

Проблеми земельного сервітуту 9

Висновок 13

Вступ

Земля – це основа основ самого існування і буття людини, найголовніше місце для господарської та всякої іншої діяльності. Земля виступає як найважливіший природний ресурс, основа життя, загальнолюдське і загальнонаціональне надбання, як компонент природи і біосферна категорія.

Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально - правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно-правових норм.

У Конституції закріплюється право власності українського народу на землю та інші природні ресурси (ст.13), забезпечується державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання , їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами , юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об’єднання громадян України у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, в тому числі на землю, інших прав майнового характеру.

Оскільки історично так склалося, що земля досить довго була лише власністю держави, то сучасному українському законодавцю треба дуже пильно і серйозно відноситись до цих питань. Навіть і після 14 років незалежності України та проголошення її демократичного розвитку, питання земельних відносин стоять досить гостро і потребують пильної уваги і най скорішого вирішення.

  1. Поняття та види земельного сервітуту

Згідно зі ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника (користувача) земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування суміжною земельною ділянкою або ділянками з метою усунення недоліків своєї ділянки. Сутність земельного сервітуту полягає у тому, що обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями усуває недоліки панівної земельної ділянки. Крім того, важливою умовою є те, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання нею.

Залежно від мети використання обслуговуючої ділянки власником (користувачем) панівної ділянки земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. До постійних належать земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби власника (користувача) ділянки. Зокрема, до постійних земельних сервітутів належить прокладення власником (користувачем) панівної ділянки певного лінійного об'єкта через суміжну (обслуговуючу) земельну ділянку. Прикладом строкового земельного сервітуту може бути встановлення власником (користувачем) панівної ділянки будівельного обладнання і складування будівельних матеріалів з метою ремонту своєї будівлі на сусідній (обслуговуючій) ділянці. Дія даного земельного сервітуту припиняється одразу після закінчення будівництва чи ремонту.

Звичайно, встановлення земельного сервітуту є обтяженням для обслуговуючої земельної ділянки і певною мірою може в чомусь унеможливлювати її використання, але найголовніше є те, що встановлення земельного сервітуту не повинно позбавляти власника обслуговуючої ділянки жодної з його правочинностей, які передбачені правом власності.

На практиці при встановленні земельного сервітуту мають враховуватись інтереси власника (користувача) панівної ділянки та власника (користувача) обслуговуючої, суміжної ділянки. Встановлення в кожному конкретному випадку земельного сервітуту має передбачати такий варіант, при якому власник (користувач) обслуговуючої ділянки буде мати якнайбільше можливостей вилучати корисні властивості зі своєї ділянки, задовольняючи власні інтереси.

Аналогічно римському праву в Україні визнано, що сервітут становить різновид майнових прав. Це є суттєвим визнанням, оскільки на сервітут поширюються всі інші норми та ознаки майнового права.

Суб'єктами сервітуту слід вважати власників майна, обтяженого сервітутом, з одного боку, та осіб, що здійснюють право сервітуту, - з іншого.

За чинним законодавством це повинні бути громадяни чи юридичні особи - власники чи користувачі земельної ділянки або іншої нерухомості. Як і майновий сервітут римського права, сервітут українського права установлюється на користь визначеної земельної ділянки чи іншої нерухомості.

В якості об'єкта сервітуту в українському праві вважаються земельні ділянки.

Право земельного сервітуту визначається не лише як право на майно, а й більш конкретно, як право обмеженого користування чужими земельними ділянками.

Так, згідно з вимогами Земельного кодексу України земельним сервітутом є право обмеженого користування чужими земельними ділянками, встановлене для однієї особи або декількох осіб (приватний земельний сервітут) чи для необмеженого кола осіб (публічний земельний сервітут).

Приватний земельний сервітут встановлюється за домовленістю між особою, що вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки. В разі недосягнення такої згоди, рішення приймається у судовому порядку за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту.

Публічний земельний сервітут встановлюється шляхом прийняття відповідного закону, іншого нормативно-правового акта України чи за рішенням суду.

За призначенням Земельним кодексом України встановлюються такі види земельних сервітутів:

  • проходу - право проходу або проїзду на велосипеді через чужу земельну ділянку;

  • проїзду - право проїзду на транспортному засобі проїзною частиною через чужу земельну ділянку;

  • інженерної комунікації - право прокладання та експлуатації державних, комунальних та приватних ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій через чужу земельну ділянку;

  • водопроводу - право проводити на свою земельну ділянку воду з чужої водойми або через чужу земельну ділянку;

  • водостоку - право відведення води зі своєї земельної ділянки на чужу або через чужу земельну ділянку;

  • водозабору - право забору води для потреб своєї земельної ділянки з чужої водойми та право проходу до водойми;

  • водопою - право поїти свою худобу та право прогону худоби, що веде через водойми;

  • прогону худоби - право прогону худоби та проходу через чужу земельну ділянку;

  • пасовища - право сінокосу та випасу худоби на чужій земельній ділянці в періоди, що відповідають місцевим умовам та звичаям;

  • будівництво - право зведення будівель та споруд на власній земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку, або будівель та споруд, що нависають над сусідньою земельною ділянкою на відповідній висоті, право зведення будівель та споруд на сусідній земельній ділянці;

  • ремонтно-будівельної смуги - право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

  • охорони довкілля - право здійснювати на чужій земельній ділянці заходи щодо охорони довкілля;

  • вилову риби з берега водного об'єкта;

  • проведення науково-дослідних робіт - право тимчасового користування земельною ділянкою для проведення науково-дослідних робіт;

  • інші способи задоволення потреб, які не можуть бути забезпечені без встановлення відповідних земельних сервітутів.

  1. Виникнення права сервітуту

В світовій практиці сервітути встановлювались за домовленістю сторін на підставі договору, за рішенням суду, по успадкуванню, в разі набувальної давності.

Сервітут може бути встановлений за договором, що підлягає державній реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 402 ЦК).

У відповідності зі статтею 98 ЗК: «Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безкоштовне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Право земельного сервітуту є одним із прав на землю, передбачених розділом III ЗК — «Права на землю». Земельний сервітут установлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку (стаття 100 ЗК).

Державна реєстрація прав на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їхні обмеження» від 4 липня 2004 року. У преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає правові, економічні, організаційні основи створення в складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки й інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Так, відповідно до статті 5 цього Закону, систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, що забезпечує реалізацію державної політики в сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (Центр державного земельного кадастру) і її відділення на місцях, що є місцевими органами державної реєстрації прав. Центр державного земельного кадастру при Держкомземі створений за наказом Держкомзему № 110 від 4 листопаду 1997 року з метою впровадження автоматизації ведення державного земельного кадастру на Україні на базі широкого використання комп'ютерної техніки для забезпечення органів державної влади і місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій достовірною інформацією про землю для інформаційного забезпечення ведення державного земельного кадастру.

Таким чином, аналізуючи норми ЦК і ЗК, можна зробити висновок: у випадку коли земельний сервітут установлюється за договором, право земельного сервітуту виникає з моменту державної реєстрації такого договору. Ні Земельний, ні Цивільні кодекси не містять обов'язкових вимог до форми договору про встановлення земельного сервітуту, однак через необхідність його подальшої державної реєстрації логічним було укладення такого договору в письмовому виді. Нотаріальне посвідчення таких договорів можливо, але прямо не передбачено.

  1. Припинення права земельного сервітуту

Стаття 102 ЗК встановлює вичерпний перелік обставин, вна­слідок яких дія земельного сервітуту підлягає припи­ненню. Але в цей перелік не ввійшли деякі очевидні випадки, при настанні яких земельний сервітут не може продовжуватись. Так, в разі припинення існування як фізичного об'єкта земельної ділянки однієї з сторін або обох (наприклад, зсуву) або вичерпання водойми і т. ін., дія сервітуту повинна підлягати безумовному припи­ненню.

Неможливо встановити сервітут на власну земель­ну ділянку, оскільки власник може використовувати ділянку у всіх відношеннях не на праві сервітуту, а на підставі права власності. Внаслідок цього, якщо в одній особі поєднуються суб'єкт права земельного серві­туту і власник ділянки, дія сервітуту підлягає припи­ненню.

Відмова особи, яка володіла правом земельного сер­вітуту, від такого права є формою її добровільного во­левиявлення і є безумовною підставою припинення дії сервітуту.

Як зазначалось, земельні сервітути доцільніше вста­новлювати не в календарні строки, а до настання пе­вної події чи обставини. Однак стаття в якості під­став припинення сервітуту зазначає закінчення його терміну або невикористання його протягом трьох ро­ків. В обох випадках терміни обчислюються з часу дер­жавної реєстрації земельного сервітуту.

Ст. 102 наводить підстави припинення дії земель­ного сертифікату, але не чітко зазначає органи чи осо­би, які приймають рішення щодо його припинення. Оче­видно, такі рішення правомочні приймати — в залеж­ності від суб'єкта власності на землю — приватні вла­сники, органи місцевого самоврядування, відповідні державні адміністрації у формі акцепту, згоди на при­пинення сервітуту.

У судовому порядку дія земельного сервітуту може бути:

- скасована внаслідок неправомірних дій при. його встановленні, виявлення відсутності підстав, неналеж­них сторонах тощо;

- припинення при порушенні, власником сервітуту умов користування ним; при припиненні підстав його встановлення;

- при неможливості подальшого цільового викорис­тання земельної ділянки внаслідок встановленого на неї сервітуту.

Обов'язковою умовою настання юридичних наслід­ків припинення дії земельного сервітуту є повідомлення органів державної реєстрації земельних прав.

Статтею 100 ЗК закріплено: «Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки». ЦК визнає основним призначенням сервітуту задоволення нестатків осіб, здається більш правильним, ніж варіант, що міститься в ЗК, що метою призначення сервітуту визнається можливість обслуговування своєї земельної ділянки. Підхід ЦК знімає цілий ряд питань, що виникають у результаті аналізу видів земельного сервітуту, закріплених у статті 99 ЗК.

  1. Проблеми земельного сервітуту

Напевно, одним із найбільш складних суперечливих питань є право земельного сервітуту. У першу чергу, це пов'язано з тим, що перерозподіл земель (і як наслідок - подрібнення зомельних ділянок) породжує цілу низку проблем, що виникають перед їх власниками та користувачами. Однією з них є безперешкодний доступ до земельних ділянок. Це зумовлено тим, що при паюванні земель та утворенні декількох земельних ділянок на основі однієї або при утворенні однієї земельної ділянки на основі кількох (при виділенні єдиним масивом) часто виникають такі ситуації, коли до іншої земельної ділянки немає доступу, тобто жодна із її сторін не прилягає до дороги або відсутній безпосередній вихід до лінії електропередач, зв'язку тощо.

У зав'язку з цим законодавцем визначено право земельного сервітуту, який має захищати права як власника земельної ділянки, щодо якого встановлюється земельний сервітут, так і особи, на користь якої він встановлюється. Так, земельний сервітут встановлюється за згодою власників суміжних земельних ділянок на основі договору або за рішенням суду.

Договір завжди передбачає згоду обох сторін, а також взаємні права і обов’язки щодо об’єкта договору. Закріплення мож­ливостей встановлення земельного сервітуту за рішенням суду також є важливим мо­ментом у тому випадку, коли немає згоди або необґрунтована відмова особи-власни­ка земельної ділянки, щодо якого необхід­но встановити сервітут.

Слід також зазначити, що сервітути мо­жуть існувати і за відсутності приватної власності на землю, тому що можуть вини­кати на основі інших правових норм вико­ристання землі-постійного користуван­ня чи оренди.

На стадії підготовки матеріалів щодо оформлення прав на земельну ділян­ку необхідно звертати увагу на те, чи є можливість проходу чи проїзду до земель­ної ділянки, за ким закріплені права на дорогу, якою можна дістатися до набутої земельної ділянки чи запланованого до спорудження об’єкта нерухомості, чи не обмежений доступ до воріт подвір’я чи две­рей приміщення внаслідок близького су­сідства суміжної земельної ділянки тощо.

У ст. 99 Земельного кодексу України міститься перелік окремих видів прав сер­вітуту, однак він не є вичерпним. Тому ви­никають труднощі при визначенні, у яких же випадках можуть бути встановлені зе­мельні сервітути, крім зазначених у цій статті.

Стаття 100 Земельного кодексу України визначає порядок встановлення сервітутів. Однією з підстав виникнення права зе­мельного сервітуту є договір, укладений між власниками суміжних земельних ді­лянок. При цьому виникає цілий ряд пра­вових питань. Для укладення договору не­обхідно визначити його істотні умови, фор­му і порядок укладення. Проте все це ніде не передбачено. У Земельному кодексі від­сутня певна форма договору для встанов­лення земельного сервітуту. Законодавчо також не встановлена і типова форма тако­го договору.

Враховуючи, що відповідно до ч. З ст. 100 Земельного кодексу України право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановле­ному для державної реєстрації прав на зе­мельну ділянку, можна дійти висновку про обов’язкову письмову форму договору про право земельного сервітуту.

Слід зазначити, що до цього часу відсут­ня чітко регламентована процедура реє­страції договорів про встановлення права земельного сервітуту, відсутні також типо­ві (базові) розміри плати за користування правом сервітуту, за реєстрацію договору, законодавчо не розроблені і не затверджені журнали (книги) обліку та реєстрації та­ких договорів.

Оскільки наслідком встановлення зе­мельних сервітутів є обмеження прав на землю, то класифікація обмежень прав на землю, пов’язаних із встановленням зе­мельних сервітутів, має проводитися з ура­хуванням викладених критеріїв класифіка­ції земельних сервітутів.

За способом здійснення обмеження прав на землю поділяються на постійні (безпе­рервні), що забезпечують їх суб’єкту мож­ливість безперервно користуватися обслу­говуючою земельною ділянкою (до таких обмежень можна віднести обмеження, які виникають при реалізації права проводити воду з сусідньої земельної ділянки для водо забезпечення своєї будівлі) та непостійні (епізодичні), які не можуть фізично здій­снюватися безперервно, хоча юридично сервітуарій у будь-який момент може ско­ристатися належним йому правом щодо чужої земельної ділянки. Такими обме­женнями прав на землю є обмеження, які виникають при реалізації дорожніх серві­тутів.

За строками здійснення можна виділи­ти такі обмеження прав на землю, як без­строкові, що забезпечують їх суб’єкту можливість безстроково користуватися об­слуговуючою земельною ділянкою, та стро­кові, які забезпечують їх суб'єкту можли­вість лише протягом певного строку кори­стуватися обслуговуючою земельною ді­лянкою.

За ознакою платності обмеження прав на землю поділяються на платні та безоп­латні. Згідно із ч. З ст. 101 Земельного ко­дексу України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлено обмеження прав на землю, пов’язане з зе­мельним сервітутом, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено обме­ження прав на землю, пов’язане з земель­ним сервітутом, плату за його встановлен­ня, якщо інше не передбачено законом.

За способом встановлення обмеження прав на землю можна поділити на обме­ження прав на землю, способом встанов­лення яких є договір, та обмеження прав на землю, способом встановлення яких є судове рішення.

Висновок

Питання права власності взагалі і питання права власності на землю вирішуються в Основному Законі держави крізь призму прав людини. У Конституції закріплюється право власності українського народу на землю та інші природні ресурси (ст.13), забезпечується державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання , їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами , юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об’єднання громадян України у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, в тому числі на землю, інших прав майнового характеру.

Положення Конституції України відносно права охорони власності конкретизуються в різних галузях українського законодавства – у кримінальному, земельному ,

У Земельному кодексі України від 25.10.2001 р., вперше на такому законо­давчому рівні знайшли закріплення поло­ження про приватну власність на землю. Проте детальний його аналіз дає змогу дій­ти висновку, що далеко не всі правові проблеми знайшли в ньому своє детальне вирішення та закріплення.

Врегулювання земельних відносин досить часто стикається з такими земельними відносинами, як сервітут, оренда , право володіння.

Аналізуючи норми ЦК і ЗК, можна зробити висновок:

- ні Земельний, ні Цивільні кодекси не містять обов'язкових вимог до форми договору про встановлення земельного сервітуту, однак через необхідність його подальшої державної реєстрації логічним було укладення такого договору в письмовому виді. Нотаріальне посвідчення таких договорів можливо, але прямо не передбачено;

- не знайшли свого відображення в ЗК норми, які б врегулювали особливості наділення земельним сервітутом кількох людей щодо однієї земельної ділянки;

- остаточно не визначене питання суб'єктного складу осіб, що виступають сторонами в сервітутні відносини. Непослідовність уживання термінів «власник» і «землекористувач» у ЗК не дає нам можливості затверджувати, що дані відносини в однаковій мірі поширюються як на власників, так і на користувачів земельних ділянок;

- ЗК не містить положень, що регулюють питання можливості встановлення земельного сервітуту щодо земель державної або комунальної власності. Подібне питання виникає і з приводу можливості встановлення земельного сервітуту щодо окремих категорій земель, визначених статтею 19 ЗК;

- при регулюванні питань земельного сервітуту з огляду на принцип розумності і справедливості, проголошений ЦК, доцільно було б застосовувати саме його, але, з огляду на правила конкуренції, вироблені правовою доктриною, змушені звертатися до положень спеціального закону, яким у даному випадку є ЗК.

На сучасному етапі в умовах реалізації земельної реформи одним із найпоширеніших порушень земельного законодавства є самовільне зайняття земельних ділянок.

Питання, які стосуються сутності та ха­рактеру цього правопорушення, а також правових наслідків його вчинення, як свід­чить практика, на сьогодні набувають практичної значущості та актуальності.

Характерною рисою самовільного зай­няття земельної ділянки є те, що воно завжди спрямоване і безпосередньо пов'язане з порушенням належних власнику земель­ної ділянки правочинності щодо володін­ня, користування та розпорядження нею, які становлять зміст права власності. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке може бути реалізовано лише її власником.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас