Особливості розвитку мислення у дітей дошкільного віку

Ім'я файлу: реф дит псих.docx
Розширення: docx
Розмір: 48кб.
Дата: 04.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Внесок вітчизняних психологів у розвиток психологічної науки.doc

ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ, СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ І МИСТЕЦТВА
Кафедра дошкільної і початкової освіти

Реферат на тему:

«Особливості розвитку мислення у дітей дошкільного віку»

Черкаси – 2015

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………3

Загальна характеристика мислення дошкільників……………………….4
Наочно-дійове мислення дітей…………………………………………….9
Наочно-образне мислення дітей…………………………………………11
Словесно-логічне мислення дітей………………………………………..16

Висновок………………………………………………………………………...22

Список використаних джерел…………………………………………………24

Вступ

Мислення є соціально зумовленим, пов'язаним із мовленням психічним процесом пошуку і відкриття суттєво нового, опосередкованого й узагальненого відображення дійсності під час її аналізу і синтезу. Виникає воно на основі чуттєвого пізнання і виходить далеко за його межі.

Мислення - процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх Істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.

Основи мислення формуються в ранньому дитинстві. З часом на основі наочно-дійового мислення розвивається наочно-образне, формуються перші узагальнення, що засновані на досвіді практичної предметної діяльності і закріплені у слові.

Загальна характеристика мислення дошкільників

У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні і внутрішні якості, суттєві зв'язки предметів. Старші дошкільники уже здатні робити умовислови і узагальнення, їхнє мислення характеризує допитливість, активність тощо.

Основними напрямами розвитку мислення дошкільника є вдосконалення наочно-дійового мислення, інтенсивний розвиток наочно-образного і початок активного формування словесно-логічного шляхом використання мови як засобу постановки і розв'язання інтелектуальних завдань, засвоєння наукових понять.

У ВІЦІ приблизно 2-х років дитина вже здатна називати один і той самий предмет кількома словами, що свідчить про формування такої розумової операції як порівняння. На основі порівняння розвиваються індукція і дедукція, які до 3-3,5 років досягають значного рівня розвитку. До 4-х років мислення набуває наочно-дійового характеру, який, незважаючи на те що це елементарний рівень, зберігається протягом усього життя. Поступово відбувається перехід до наочно-образного мислення, яке у 4-5 років стає головним.

Найсуттєвішою особливістю мислення дитини дошкільного віку є пов'язаність з дією перших узагальнень(дитина мислить "діючи"). Наприклад, коли 4-5-річній дитині пропонують визначити спільне і відмінне між м'ячиком і кубиком, їй швидше і легше це зробити, тримаючи їх у руках, і дуже важко - подумки. Доросла людина може з'ясувати, яка картинка зображена на кубиках, не складаючи їх, а проаналізувавши фрагменти, зображені на кожному кубику. Дитині зрозуміти це не під силу, їй необхідно скласти кубики.

Не менш характерною особливістю дитячого мислення є його наочність. Дитина мислить, спираючись на доступні факти з досвіду або спостережень. Наприклад, на питання: "Чому не можна гратися на дорозі?" відповідає, наводячи конкретний факт: "Один хлопчик грався, і його переїхав автомобіль ".

З часом дитина розв'язує все складніші і різноманітніші завдання, які вимагають виокремлення і використання зв'язків, відношень між предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, ліпленні, конструюванні, при виконанні навчальних і трудових завдань вона не лише послуговується заученими діями, а й видозмінює їх, отримуючи нові результати. Завдяки цьому знаходить і використовує залежність між, наприклад, вологістю і піддатливістю глини при ліпленні, між формою і стійкістю конструкції, між силою удару по м'ячу і висотою його підстрибування та ін. Розвиток мислення допомагає передбачати результати дій, планувати їх. У дитини активізуються допитливість, пізнавальні інтереси мислення у пізнанні навколишнього світу. Ці інтереси значно ширші, ніж завдання практичної діяльності дитини. Вона весь час ставить перед собою пізнавальні завдання, шукає пояснення явищам, які доводиться спостерігати, іноді вдаючись до експериментів. Усе частіше діти міркують про явища, не пов'язані з їхнім досвідом, про які вони знають із розповідей дорослих, телепередач, книг тощо. Не завжди їхні роздуми бувають безпомилковими, оскільки їм не вистачає для цього знань і досвіду.

Від з'ясування простих зв'язків і відношень дошкільники поступово переходять до пізнання і розуміння значно складніших, прихованих залежностей. Одним із найважливіших видів таких залежностей є відношення причини і наслідку. 3-річні діти можуть знайти лише причини, що проявляються у зовнішньому впливі на предмет (стільчик штовхнули - він упав); 4-річні - починають розуміти, що причиною явищ можуть бути і властивості предметів (стільчик упав, бо у нього тільки одна ніжка); 5-б-річні - враховують і помітні, на перший погляд, особливості предметів і їх постійні властивості (стільчик упав, оскільки він має одну ніжку, у нього багато країв, він важкий і не підпертий тощо).

Спостереження за перебігом явищ, аналіз власного досвіду дій з предметами дає змогу старшим дошкільникам уточнити свої уявлення про причини явищ, наблизитися завдяки цьому до правильнішого їх розуміння.

Розвиток розуміння причинно-наслідкових зв'язків відбувається завдяки переходу дитини від відображення зовнішніх причин до виокремлення прихованих, внутрішніх; шляхом трансформування недиференційованого, глобального розуміння причин у диференційоване і точне пояснення; у результаті відображення не поодиноких причин явища, а його загальних закономірностей.

Розуміння дитиною нових завдань, обумовлене засвоєнням нових знань, є обов'язковою умовою розвитку мислення. Одні знання малюк отримує безпосередньо від дорослих, інші - з власних спостережень і діяльності, керованих і спрямованих дорослими. Однак збагачення знань - не головна передумова розвитку мислення, адже засвоєння їх в розв'язуванням мислительних завдань і відбувається у результаті міркувань. Засвоєне нове знання включається у подальший розвиток мислення, використовується у мис-лительних діях для розв'язування нових завдань.

Ще до вступу дитини до школи у неї формуються первинна картина світу і початки світогляду. Однак пізнання дошкільником дійсності відбувається не у понятійній, а в наочно-образній формі. Засвоєння форм образного пізнання сприяє розумінню малюком об'єктивних законів логіки, сприяє розвитку понятійного мислення, основою якого є формування і вдосконалення мислительних дій, від яких залежить можливість засвоєння і використання дитиною знань. Оволодіння цими діями у дошкільному віці відбувається за законом засвоєння й інтеріоризації зовнішніх орієнтувальних дій. Залежно від характеру зовнішніх дій та їх інтеріоризації мислительні дії дитини відбуваються так, як дії з образами або дії зі знаками-слова-ми, числами тощо.

Діючи з образами подумки, дитина уявляє собі реальну дію з предметами та її результат, розв'язуючи у такий спосіб актуальне для неї завдання. Таке мислення називається наочно-образним. Виконання дій зі знаками вимагає абстрагування від реальних предметів, використання слів і чисел як їх замінників. Мислення, яке виконується за допомогою таких дій, є абстрактним, підпорядкованим правилам логіки, тому і називається логічним.

Абстракція (лат. аbstractio - відведення) - мислене відокремлення ознак і властивостей від предметів і явищ, яким вони належать.

Наочно-образне і логічне мислення уможливлюють виокремлення властивостей для різних ситуацій, правильне розв'язання різних завдань. Образне мислення ефективне при розв'язуванні завдань, які потребують уяви, здатності побачити через призму внутрішнього світу. Так, дитина уявляє перетворення снігу на воду. Часто властивості предметів і явищ є прихованими, їх неможливо уявити, але можна позначити словами, іншими знаками. У такому разі завдання може розв'язуватись, на основі абстрактно-логічного мислення, яке дає змогу, наприклад, з'ясувати причину плавання тіл. Уявити плавання м'яча, дерев'яного поліна не важко, але співвідношення питомої ваги тіла, яке плаває, і рідини можна позначити лише словами або відповідною формулою. Використання образу у такій ситуації є малопродуктивним.

Для використання слова як самостійного засобу мислення, який забезпечує розв'язання розумових завдань без використання образів, дитина повинна засвоїти вироблені людством поняття.

Поняття - знання про загальні, суттєві і закріплені у словах ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Об'єднані у струнку систему поняття допомагають виводити з одного знання інше, тобто розв'язувати мислительні завдання без використання предметів або образів. Так, знаючи, що всі ссавці дихають легенями, і з'ясувавши, що кит - ссавець, легко зробити висновок про наявність у нього цього органа.

До того часу, доки мислення дитини є наочно-образним, слова для неї виражають уявлення про предмети, властивості, відношення, які вони позначають. Слова-уявлення дитини і слова-поняття дорослого істотно відрізняються. Уявлення жвавіше і яскравіше відображають дійсність, ніж поняття, але не такі чіткі, визначені і систематизовані як вони, не можуть стихійно перетворитися на поняття, але їх можна використати при формуванні понять, які діти засвоюють у процесі вивчення основ наук.

Систематичне оволодіння поняттями починається у процесі шкільного навчання. Однак за відповідно організованого навчання деякі поняття можуть бути засвоєні і старшими дошкільниками. Для цього необхідно насамперед організувати особливі зовнішні орієнтувальні дії дітей з матеріалом, який вони вивчають. При цьому малюки, як правило, повинні за допомогою власних дій виокремити у предметах або їх співвідношеннях суттєві ознаки, які мають увійти у зміст поняття. Далі формування понять відбувається при переході від зовнішніх орієнтувальних дій до дій в умі. Для цього зовнішні засоби замінюють словесним позначенням.

При утворенні абстрактних понять і зовнішні орієнтувальні дії, і процес інтеріоризації є іншими" ніж при оволодінні наочно-образним мисленням. Адже абстрагування пов'язане із заміною" реальної дії розгорнутим словесним міркуванням, яке з часом відбувається не вголос, а про себе, скорочується і перетворюється на дію абстрактно-логічного мислення, що відбувається за допомогою внутрішнього мовлення. У дошкільному віці повноцінно виконати такі ДІЇ ще не вдається, дитина здебільшого застосовує їх, міркуючи вголос.

Наочно-дійове мислення дітей

Роль наочно-дійового мислення постійно змінюється у житті дітей дошкільного віку. З кожним роком вони стають дедалі самостійнішими обирають і застосовують способи, прийоми розв'язування практичних завдань, змінюють відношення практичної дії до розумової. Із переходом мислення у внутрішній план (інтеріоризація) перебудовується практична дія. Наочно-дійове мислення є видом мислення, що безпосередньо включений у практичну дію.

Молодші дошкільники не завжди використовують дію, адекватну поставленому завданню. Наприклад, при складанні фігурок на фоні часто безладно пересувають, з'єднують їх, отримують несподівані для себе комбінації; іноді складають зовсім беззмістовні картини (фігурку коня кладуть догори ногами, вершника розміщують головою вниз). Одночасно із задоволенням роблять висновок, що у них вийшла гарна картинка. Тобто конкретне завдання вони розв'язують пробними діями, а результат осмислюють після їх закінчення.

Діти середнього дошкільного віку у процесі дії осмислюють завдання і способи його розв'язування. їхня мова при цьому є опорою дії або супроводжує її.

Співвідношення чуттєвого сприймання, практичної дії і мовлення змінюються й у дітей старшого дошкільного віку. Не вдаючись до практичних маніпуляцій, вони можуть подумки розв'язати запропоноване завдання, потім вголос розповісти про це. Після знайденого в умі рішення дитина швидко розміщує фігурки на певному фоні, а її розповідь після виконаної дії повторює те, що вона сказала на її початку, сама дія нічого не додала до розв'язування завдання.

У дошкільному віці наочно-дійове мислення не зникає, а вдосконалюється, переходить на вищий рівень. У старших дошкільників дійовому розв'язуванню завдання передує словесно оформлене розв'язання його подумки. У зв'язку з цим змінюється і суть дій дитини. Молодші дошкільники розуміють лише кінцеву мету, але не бачать умов її досягнення. Цим зумовлена безладність (пробність) їхніх дій. Уточнення завдання робить дії проблемними, пошуковими. Дії старших дошкільників перестають бути пробними, втрачають евристичний характер, стають виконавчими (до їх початку дитина розв'язує проблему подумки). Відповідно до цього змінюється і її мислення, яке з дійового стає словесним, планувальним. Попри те, дійове мислення не відмирає, а залишається ніби у резерві. За необхідності розв'язання нових розумових завдань дитина знову вдається до нього.

Наочно-образне мислення дітей

У дошкільному віці в дитини переважає наочно-образне мислення, що пов'язано з оволодінням нею новими видами діяльності: малюванням, грою, конструюванням тощо. Воно допомагає малюкам розв'язувати завдання подумки, без участі практичних дій, а завдяки оперуванню лише образами, оскільки є видом мислення, у процесі якого людина оперує наявними у своїй пам'яті образами предметів і явищ.

Здатність до мислення в образах спочатку реалізується як оперування уявленнями про конкретні предмети і їх властивості. При цьому воно втрачає свій зв'язок з практичними діями і безпосереднім сприйманням ситуації. У діяльності дитини постають завдання нового типу, які передбачають непрямий результат дій, досягнення якого потребує врахування зв'язку між явищами, що відбуваються одночасно або послідовно. Такі завдання виникають в іграх з механічними іграшками, у конструюванні та ін.

Молодші дошкільники розв'язують їх за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, тобто на рівні наочно.-дійо-вого мислення. Під час виконання завдань з непрямим результатом діти середнього дошкільного віку починають переходити від зовнішніх до розумових спроб. Після ознайомлення дітей з кількома варіантами розв'язання завдання малюки можуть використати новий варіант, не вдаючись до зовнішніх дій з предметами, а отримуючи необхідний результат подумки.

Розв'язування завдань з непрямим результатом сприяє виникненню наочно-схематичного мислення, яке є наступним етапом у розвитку наочно-образного.

Наочно-схематичне мислення - вид мислення, що забезпечує відображення предметів об'єктивної дійсності, незалежно від дій, бажань і намірів дитини.

Дитина не створює їх, а виявляє і враховує під час розв'язування завдання. Таке мислення зберігає образний характер, однак самі образи стають іншими, у них відображаються не окремі предмети та їх властивості, а зв'язки і відношення між ними.

Наочно-схематичне мислення дошкільників середнього і старшого віку виявляється у багатьох особливостях їхньої діяльності. Один із його проявів - схематичність дитячого малюнка, у якому передається здебільшого зв'язок основних частин предмета і відсутні індивідуальні його ознаки. Проявом схематичності мислення також є легкість розуміння дітьми різноманітних схематичних зображень, успішне використання їх (впізнають схематичне зображення предметів, використовують схеми типу географічної карти для вибору потрібної доріжки у розгалуженій їх системі тощо).

Уміння створювати і використовувати схематизовані образи є великим досягненням у розвитку мислення дитини, оскільки наочно-схематичне мислення відкриває можливості побачити недоступні наочно-образному суттєві сторони явищ.

Досвід дитини збагачується нерівномірно. Із деякими предметами вона має справу часто, неодноразово діючи з ними, розпізнає їх якості, сторони, властивості, що зумовлює їх узагальнене уявлення. Інші предмети менш доступні дітям, внаслідок чого вони пізнають їх однобічно. Образи цих предметів є злитими і конкретними. Оперування такими образами одиничних речей надає мисленню маленької дитини конкретно-образного характеру. Це підтверджують дитячі судження.

Таня (4 роки), побачивши у дівчинки окуляри, запитує: "Чому ця дівчинка бабуся?"; "Кішка може перетворитися на людину?" - запитує дівчинка Юля (4 роки). - "Ні". - "Як шкода... Була б така м'якенька, лагідна...".

Конкретна образність дитячого мислення послужила аргументом для деяких психологів (К. Бюллер, В. Штерн, Дж. Селлі), які вважали образність певним видом мислення, етапом у розвитку вищих його форм. Найхарактернішою ознакою такої образності є синкретизм. Не вміючи виокремити в образі, що зберігся, істотних або основних ознак предмета, дитина вихоплює найакцентованіші для неї деталі. За цими випадковими ознаками дошкільник упізнає конкретний предмет.

Синкретизм проявляється у сприйманні і мисленні дитини. На думку Ж. Шаже, він є основною якістю дитячого мислення, що характеризує його доаналітичний ступінь. Дитина мислить схемами, злитими (нерозчленованими) ситуаціями відповідно до образу, який у неї зберігається на основі сприймання, без його аналізу. Подоланню синкретичності образів сприяє правильно організоване навчання.

Злитість образів особливо помітно проявляється у сприйманні дітьми малознайомого змісту. Наприклад, вони неправильно розуміють синкретично образні літературні вислови, складні метафори, алегорії: "І веселий, і крилатий ходить вітер над землею. Це потужний вентилятор б'є в обличчя струминою" (Є. Тараховська). Прослухавши це, 5-річні діти запитують: "Чому він б'є?", "Кого він побив?", "А де у вітру ніжка?", "Де він ходить?", "Вітер сміється?", "Чому він веселий?". Такі запитання і зауваження дітей свідчать, що слово виражає конкретний образ одиничного предмета, якого воно стосується. Цей образ злитий, нерозчленований (проаналізований), тому використовується цілісно (якщо "ходить", повинен мати ноги, якщо "веселий" - сміється). Уперше образ розпадається не через виокремлення істотної або характерної ознаки предмета чи явища, а ознаки, що отримала в досвіді дитини найсильніше підкріплення. Тому, не вміючи абстрагувати ідею з чуттєво збереженим образом, дитина не розуміє поетичних образів.

На думку Л. Виготського, синкретизм має велике значення у розвитку дитячого мислення, оскільки синкретичні зв'язки є основою виокремлення зв'язків, які перевіряються практикою і відображають дійсність.

У процесі гри, малювання, конструювання та інших видів діяльності дошкільник починає оволодівати побудовою наочних просторових моделей - особливих знаків, у яких відображаються зв'язки і відношення об'єктивних речей. Багато видів знань, які дитина не може засвоїти на основі словесного пояснення дорослих або у процесі організованих ними дій з предметами, вона легко засвоює під час дій з моделями, які відображають істотні ознаки предметів та явищ. Наприклад, під час навчання 5-річних дошкільників математики було надзвичайно важко пояснити їм відношення частин і цілого. У процесі ознайомлення з ними за допомогою схематичного зображення поділу цілого на частини і його відновлення з частин діти легко зрозуміли, що будь-який предмет можна поділити на частини і відновити з них. Ефективним виявилося використання просторових моделей і під час формування у дошкільників аналізу слова у процесі вивчення грамоти.

Отже, за відповідного навчання образне мислення стає основою засвоєння дошкільниками узагальнених знань, а також удосконалюється у результаті використання цих знань при розв'язуванні пізнавальних і практичних завдань. Набуті уявлення про істотні закономірності допомагають дитині самостійно розбиратися у часткових проявах цих закономірностей. Так, засвоївши уявлення про залежність будови тіла тварин від умов життя, старші дошкільники можуть за зовнішніми ознаками встановити, де живе тварина, як добуває їжу.

Розвиток образного мислення дошкільників характеризується тим, що їхні уявлення набувають гнучкості, рухливості, діти оволодівають вмінням оперувати наочними образами: уявляти предмети у різних просторових положеннях, мислено змінювати їх взаємне розміщення.

Модельно-образні форми мислення досягають високого рівня узагальненості, завдяки чому допомагають дитині зрозуміти істотні зв'язки і залежності речей. Однак вони малопродуктивні, якщо дитині необхідно виокремити властивості, зв'язки і відношення, які неможливо уявити наочно, образно. Спроби досягти цього за допомогою образного мислення спричиняють типові для дошкільника помилки. До таких помилок призводять, наприклад, завдання встановити, чи змінюється кількість сипучої речовини при переміщенні її з посудини однієї форми у посудину іншої, чи змінюється кількість глини, пластиліну при зміні виліпленого з них об'єкта. Приблизно так само відповідають дошкільники на питання, де більше пластиліну: у кульці чи у розплесканому шматочку, зробленому з такої самої кульки у них на очах. Це спричинено нездатністю дошкільника виокремити видимий ним рівень речовини у посудиш від загальної її кількості. В образному мисленні вони виявляються злитими, тому кількість не можна побачити, наочно уявити виокремленою від сприйнятої величини. Правильне розв'язання таких завдань вимагає переходу до суджень на основі образів, які використовують словесні поняття.

Отже, наочно-образне мислення долає у своєму розвитку стадію перцептивних перетворень дитиною об'єкта із зовнішньою допомогою, а також стадію перетворення ситуації на образному рівні з власної ініціативи. Перехід від наочно-дійового до наочно-образного мислення може прискорити спеціальне навчання із використанням схем-замінників.

Словесно-логічне мислення дітей

Словесно-логічне мислення за своєю природою є понятійним. Передумови для розвитку логічного мислення, засвоєння дій із словами, числами, як зі знаками, що замінюють реальні предмети і ситуації, виникають наприкінці раннього дитинства, з формуванням знакової функції свідомості. На цьому етапі дитина починає розуміти, що предмет можна позначити, замінити іншим предметом, малюнком, словом. Однак вона ще довго може не застосовувати слово для розв'язання самостійних мислительних завдань.

Словесно-логічне мислення - мислення, що втілюється у поняттях, логічних конструкціях із застосуванням мовних засобів.

Наочно-дійове і наочно-образне мислення тісно пов'язані з мовленням, за допомогою якого дорослі керують діями дитини, ознайомлюють її з практичними і пізнавальними завданнями, пояснюють способи їх розв'язання. Мовні висловлювання дитини, коли вони ще тільки супроводжують практичну дію, не випереджають її, сприяють усвідомленню нею процесу і результату цієї дії, допомагають у пошуку шляхів розв'язання завдань. Зростає роль мовлення з набуттям планувальної функції, коли дитина, здається, думає вголос. Однак і на цьому етапі вона послуговується у своїх мислительних діях не словами, а образами. Мовлення відіграє допоміжну роль.

У психічному розвитку логічне мислення є наступним етапом після образного, на основі якого забезпечує розв'язання більшої кількості завдань, засвоєння наукових понять. Однак це не означає необхідності передчасного формування логічного мислення, оскільки без розвинутих образних форм засвоєння його буде неповноцінним. Розвиток образного мислення допомагає дитині логічно зрозуміти узагальнені схематичні зображення, на яких вибудовується формування понять.

Після оволодіння логічним мисленням образне не втрачає свого значення, оскільки у діяльності, пов'язаній з необхідністю послідовного, логічного мислення, важливу роль відіграє використання образів. Образне мислення є джерелом творчості, функціонування інтуїції, без якої не обходяться наукові відкриття. Воно максимально відповідає умовам життя і діяльності дошкільника, завданням, які доводиться йому розв'язувати у грі, малюванні, конструюванні, спілкуванні. Тому дошкільний вік найбільш сензитивний до навчання, яке ґрунтується на образах. Логічне мислення дитини доцільно активізувати лише з необхідності ознайомлення її з основами наукових понять (з математики, природознавства, мови тощо). Не потрібно мислення дитини підпорядковувати лише логіці.

За допомогою спеціального навчання дитина може засвоїти невластиві її віку методи розв'язання завдань, але це не пов'язано зі сформованістю вікових новоутворень, нового рівня розвитку мислення, усвідомленням суті цього методу.

Дошкільники найчастіше виявляють логічне мислення підчас з'ясування зв'язків між предметами і явищами. Спершу вони встановлюють функціональні зв'язки (призначення, використання предметів), найскладніше - встановити зв'язки простору і часу в логічному (змістовому) значенні, що спричинено їх прихованістю (не проявляються на поверхні явища, хоч доступні чуттєвому практичному досвіду).

Для ранніх форм словесного мислення дітей притаманні заміна малознайомих у завданні та його розв'язанні умов (образів, понять, вимог) більш відомими ("почуття знайомості"), з'ясування простих зв'язків (за необхідністю, аналогією, функціональністю тощо) не лише між істотними сторонами й ознаками різних предметів, а й між випадковими зовнішніми, другорядними. На цій підставі дехто із психологів (В. Штерн) стверджував, що дитина прагне пов'язувати все підряд, що свідчить про неінформованість логічних міркувань. Насправді це стосується лише малознайомого і складного змісту, яким доводиться оперувати маленьким дітям.

Своєрідність розумового процесу, в результаті якого маленька дитина робить несподівані для дорослих висновки, зумовлена відсутністю у неї знань, потрібних для встановлення істотних зв'язків між умовами (сторонами) явища; невмінням послідовно мислити, використовувати логічно виправдану систему розумових дій. Для логічних міркувань, порівнянь, узагальнень, формування висновків дитині потрібно володіти не лише кожною окремою операцією, а й загальним способом розумової діяльності.

Обов'язковими ланками розумового процесу є: синтез І первинний (сприймання завдання як цілого), аналіз (поділ завдання на частини, виокремлення його умов, даних); синтез 11-вторинний (розв'язування, нове розуміння завдання). Розумовий процес маленької дитини відбувається від синтезу І до синтезу II. Аналіз - найістотніша лавка мислення у дошкільників - це виокремлення однієї, часто випадкової ознаки предмета або умови.

Дитина молодшого дошкільного віку, йдучи від яскравого предмета, легко встановлює зв'язки, які шукає. Однак часто вони не відповідають дійсності, що породжує алогічність дитячих суджень. Спеціальне навчання дітей - шукати і встановлювати найістотніші ознаки предметів і явищ, знаходити істотні залежності між ними - швидко розвиває у них логічні форми мислення. Для розуміння розвитку словесного мислення у дітей істотне значення має аналіз їхніх запитань.

Найхарактернішою ознакою дошкільного віку, як відомо, є допитливість, яка формує розумовий розвиток людини. У своєму розвитку дитина долає певні стадії відповідно до вікових особливостей людської психіки. Допитливість - це якість особистості, яка має високі пізнавальні потреби на всіх етапах життя і в різних видах діяльності, спрямовується на пошук невідомого, непізнаного, незрозумілого. Вона є джерелом активності людини, прагненням глибоко і різнобічно пізнати дійсність.

Допитливість сприяє виникненню і забезпеченню функціонування пізнавального інтересу, е причиною виникнення і формою його існування. Реалізуючись в інтересі, допитливість немовби зберігає його, не дає змоги згаснути, постійно збуджує механізм пізнання. Допитливість дорослої людини завжди вибіркова, дитини дошкільного віку - може спрямовуватись на значну кількість предметів, часто протилежних за змістом і функціями (Л. Проколієнко).

Допитливість є не лише якістю особистості, а й розумовою дією, способом пізнання, стимулом і способом мірку* вання. Приховані сторони і властивості дійсності, які не можна відчути, безпосередньо сприйняти, людина осягає за допомогою мислення. Тому виховання мислення дитини - одна з основних умов формування допитливості. Адже дитина прагне пізнати причинно-наслідкові зв'язки у природі, взаєминах людей за наявності у неї потреби їх пізнати, можливості зрозуміти їх.

Виявом природної пізнавальної потреби дитини є запитання, кількість і багатоманітність яких різко збільшується після 3-х років. Запитання дитини свідчать, що вона цікавиться чимось невідомим, шукає і пробує зрозуміти його.

Перші запитання дитини ще не мають пізнавальної спрямованості. Запитавши дорослого: "Для чого ця машина?" або "Що це таке?", 3-річні діти, часто не вислухавши відповіді, переключаються на інше заняття, а отримавши відповідь, можуть неодноразово повторити це запитання. Перші дитячі запитання є формою активного спілкування дитини з дорослими* Пізнавальними вони стають пізніше, виникають на основі набутих знань, прагнення глибше проникнути у відомі або приховані сторони явища і встановити зв'язки у його глибині. Із розповідей дорослих, їхніх відповідей на свої питання дитина починає розуміти, що за межами того, що вона бачить і знає, є певні обставини, які спричинюють видимі факти. Своїми запитаннями "чому?", "навіщо?", "як?", "для чого?" 5-річні діти, наслідуючи дорослих, прагнуть дізнатися про ці обставини, побачити і зрозуміти те, чого не бачать. Відповіді дорослих щоразу переконують їх у наявності цих зв'язків. Намагаючись дізнатися про невідоме дошкільник запитує дорослого: "Чому дерева шумлять?", "Чому і звідки дме вітер?", "Куди тече вода в річці? Чому вона не стоїть на місці?" тощо.

Такі запитання надзвичайно безладні і різноманітні. До 5-6-ти років дитина і не пробує узагальнити, пов'язати набуті знання. Маючи справу з дивним, незрозумілим, новим, вона запитує про те, що її цікавить. Попри різноманітність і безладність, дитячі запитання мають чітко виражений пізнавальний характер, істотно відрізняються від запитань дітей раннього віку. 5-7-річні діти чекають відповідей, висловлюють сумніви, заперечують. Старші дошкільники зіставляють відповіді дорослих з тим, що їм відомо, порівнюють, сумніваючись та сперечаючись.

Дитина ставить питання і тоді, коли хоче переконатися у правильності свого висновку, звертається до дорослого, щоб той визнав її компетентність. З віком кількість таких питань збільшується, вони стають основними. Формування у дитини якісно нового мислення пов'язане з освоєнням мислительних операцій, які починають використовуватися у дошкільному віці як способи розумової діяльності. Основою всіх мислительних операцій є аналіз і синтез. Дошкільник порівнює об'єкти за більшою кількістю ознак, ніж у ранньому дитинстві, помічає навіть незначні подібності чи відмінності між зовнішніми ознаками предметів, висловлюється про них.

У дошкільному дитинстві змінюється характер узагальнень. Діти вдаються до найпростіших дослідів, експериментують: кидають у ванну з водою предмети, щоб дізнатися, чи будуть вони плавати; ставлять склянку з водою у морозильник, щоб одержати лід. Такі досліди підводять їх до висновків, узагальнених уявлень. Поступово переходять від оперування зовнішніми ознаками до розкриття більш істотних для предмета ознак. Новий рівень узагальнення допомагає їм освоїти операцію класифікації- зарахування об'єкта до групи на основі ви до-родових ознак. Розвиток уміння класифікувати предмети пов'язаний з освоєнням узагальнюючих слів, розширенням уявлень і знань про світ, умінням виокремлювати у предметі істотні ознаки. Чим ближчі предмети до особистого досвіду дошкільника, тим точніші узагальнення він робить. Дитина насамперед вирізняє групи предметів, з якими активно взаємодіє (іграшки, меблі, посуд, одяг); потім -суміжні класифікаційні групи (дикі і домашні тварини, чайний і столовий посуд тощо).

Розвиток мислительних операцій забезпечує формування дедуктивного мислення- вміння узгоджувати свої судження, уникати у них суперечностей. Спочатку дитина, навіть оперуючи загальними положеннями, не може їх належно обґрунтувати або висловлює випадкові обґрунтування, поступово набуваючи вміння робити правильні висновки.

Отже, у спілкуванні з дорослими, у іграх і діяльності дитини розвиваються види її мислення, формується культура розумової праці, що забезпечить продуктивну інтелектуальну діяльність у дорослому віці.

Висновок

Розвиток мислення дитини-дошкільника зумовлюється і ускладненням його практики, засвоєнням способів розумової діяльності. Велику роль при цьому відіграє мовлення. Збагачення словника, засвоєння граматичних структур, уміння слухати, розуміти і будувати речення - необхідні умови розвитку логічних форм мислення у дошкільника.

Опанування навичок мислення може відбуватися різними способами. Одні вчені віддають перевагу організації орієнтувальної діяльності дітей, активізації їхнього мовлення (П. Гальперін, Д. Ельконін, Г. Мінська); інші - опануванню системи послідовних розумових дій, тобто роботи над алгоритмами (Л. Ланда, Ф. Фрадкіна), побудові аналітико-синтетичної діяльності, опануванню методів засвоєння знань (Н. Менчинська, Г. Костюк, Г. Люблінська). Завдяки кожному з них можна досягти значних успіхів у розвитку різних форм мислення дошкільників. Чим послідовніше старання, тим більша здатність дитини дивуватися, ставити запитання, сприймати і засвоювати нове, застосовуючи різні форми, операції і способи мислення, підвищуючи свої можливості до подальшої розумової праці.

На розвиток мислення впливає також ігрова діяльність. Дошкільник повинен бути готовим до неочікуваяих ситуацій, уміти діяти із замінником предмета відповідно до ігрової назви. Предмет-замінник є опорою мислення: на основі оперування ним дитина вчиться думати про реальний предмет. Розвиток мислення полягає у тому, що дитина поступово перестає діяти з предметами безпосередньо у певній ситуації, а вчиться думати про них, діяти з ними в ігровому плані. Гра готує дитину до мислення з використанням уявлень. Досвід ігрових, реальних взаємин у грі закладає основи особливої властивості мислення, яка дає змогу зрозуміти позицію іншої людини. У цьому полягає суть рефлексивного мислення.

Рефлексія (лат. reflexio - відображення) - здатність людини аналізувати власні дії, вчинки, мотиви І співвідносити їх Із загальнолюдськими цінностями, діями, вчинками, мотивами Інших людей.

Вона сприяє адекватній поведінці людини серед інших людей. Розвитку рефлексії сприяє гра, оскільки у ній виникає реальна змога контролювати виконання дії. Граючись, наприклад, у "хвору дитину", маля "плаче", як це буває насправді, контролює виконання цієї ролі. Подвійна позиція під час виконання ролі (виконавець і контролер) розвиває здатність співвідносити свою поведінку з особистим досвідом, образом, який дитина відтворює і творить одночасно. Рольова гра має великі можливості для розвитку рефлексії. У здатності до неї виявляється можливість розуміти, відчувати іншу людину. Ігрова діяльність створює найсприятливіші умови для розвитку дитини, переходу від наочно-дійового мислення до наочно-образного й елементів словесно-логічного.

Розвитку мислення сприяє і формування у дитини методологічних знань, які одночасно висвітлюють найістотніші відношення предметів, які пізнає дитина, організацію її пізнавального досвіду, упорядкування отриманих знань. Ці знання відображають у найпростішій формі взаємозв'язок предметів і явищ, їх розвиток, можливість якісного перетворення. Наприклад, у дітей формують знання про те, що предмети і явища слід розглядати не самі по собі, а в їх зв'язках з іншими предметами, що передбачає вихід за межі цього предмета і розгляд його у загальній сукупності предметів і явищ. Під час цього дитина має справу з маловідомими предметами, інформація про які є для неї невизначеною, незрозумілою.

Список використаних джерел

1. Артемова Л. В. Вчись граючись. Навколишній світ у дидактичних іграх дошкільників. - К.: Томіріс, 1995 - 112 с.

2. Бауэр Т. Психическое развитие младенца. - М.: Прогресс, 1979. - 320 с.

3. Воспитание детей дошкольного возраста / Под ред. Л. Н. Про-колиенко. - К.: Рад школа, 1991. - 368 с. - С. 129-185.

4. Индивидуальный подход к детям в воспитательно-образовательном процессе детского сада.: Метод. реком. / Под ред. В. К. Котырло, С. Е. Кулачковской . - К.: Рад. Школа, 1989. - 88 с.

5. Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение старших дошкольников. - К.: Рад школа, 1986. - 152 с.

6. Люблінська Г. О. Дитяча психологія.- К.: Вища школа, 1974. - С. 198-232.

7. Проколієнко Л. М. Формування допитливості у дітей дошкільного віку. - К.: Рад школа. -1979. - 88 с.
скачати