міністерство оборони україни
військовий інститут телекомунікацій та інформатизаціїІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ
Кафедра № 23
(Технічного та метрологічного забезпечення)
Варіант № 3
модульна Контрольна робота
з навчальної дисципліни “Основи охорони праці”
на тему:
“Організація охорони праці на підприємстві”
Роботу виконав
курсант ____ навч. гр. ____________________
Роботу перевірив
ст. викладач кафедри № 23
пр. ЗСУ ______________О. Терещенко
Київ – 2020
ЗМІСТ
ВСТУП
1. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
1.1 Поняття охорони праці та її правове забезпечення
1.2 Загальні гарантії прав працівників на охорону праці
2.ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ, УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ
2.1.Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії.
2.2. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Одним з найважливіших державних завдань є охорона життя та здоров'я громадян в процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці.
Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення у всі сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації.
В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.
ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Охорона здоров'я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності та національної політики.
Стаття 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
1.1 Поняття охорони праці та її правове забезпечення
Право на безпечні та нешкідливі умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів та засобів.
У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці – це правила стандарти, норми, положення, інструкції, та інші документи, яким надано чинність правових норм обов’язкових для виконання.
Охорона праці пов’язана з різними галузями науки такими як медицина, токсикологія, біологія, біохімія, хімія, механіка, фізика, епідеміологія. В останні десятиріччя з’явилась нова наука – ергономіка, що вивчає методи взаємодії техніки і людини. Традиційно вважалось, що людина повинна пристосуватись до роботи. Використовували навіть термін „адаптація на робочому місці”. Ергономіка розробляє досить ефективні заходи щодо адаптації праці до людини внаслідок чого працівник ставиться у найсприятливіші з можливих умов по виконанню функціональних завдань.
Легальне визначення охорони праці дається в ст. 1 Закону України „Про охорону праці”, який містить дев’ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
Охорона праці – це система правових соціально-економічних організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.
За сферою дії нормативно-правові акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевий нормативних актів про охорону праці належать акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всі підприємства.
До державних галузевих нормативно-правових актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, що належать до певної галузі економіки.
Особливістю законодавства України про охорону праці, є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативно-правовими актами прийнятими на конкретному підприємстві, в установі організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством.
За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників. На роботодавця покладається обов’язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання, у вигляді брошур та плакатів.
1.2 Загальні гарантії прав працівників на охорону праці
Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім працівникам, а також передбачає додаткові гарантії для певних категорій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров’я. До таких категорій належать працівники, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище працівників, вони визнаються недійсними.
Важливою гарантією охорони праці є надання працівнику інформації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочому місці. Роботодавець повинен повідомити майбутнього працівника про можливі негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров’я та ознайомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму виконаного роботодавцем обов’язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку.
Гарантією права на безпечні і нешкідливі умови праці є виконання працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров’я, що забезпечується встановленням законодавчих обмежень при укладенні трудових договорів і переведенні працівників на легшу роботу.
Забороняється укладати трудовий договір з особами, яким за медичними висновками протипоказана запропонована робота за станом здоров’я.
Переведення (рис. 1) з метою захисту здоров’я і збереження працездатності людини встановлюються у тих випадках, коли працівники тимчасово або постійно не можуть здійснювати роботу, на яку приймалися, але можуть без шкоди своєму здоров’ю виконувати іншу, легшу роботу. Поняття легшої роботи визначається у кожному конкретному випадку, враховуючи фізіологічні та психологічні можливості працівника належним чином виконувати роботу.
Рисунок 1
Роботодавець видає наказ про переведення працівника. Якщо переведення було тимчасовим, то після закінчення його строку працівник має право на одержання попередньої роботи, оскільки перестали існувати причини, що перешкоджали її виконанню.
Працівникам, що проходять професійне навчання або перекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, проводяться щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячного заробітку протягом строку, визначеного програмою реабілітації. Ці виплати здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року. Фондом оплачуються також вартість придбаних потерпілим інструментів, протезів та інших пристосувань, а також відшкодовуються інші необхідні витрати, пов'язані з його професійною підготовкою.
Законодавством України передбачено гарантії у випадках виникнення загрози життю і здоров’ю працівників, до яких належать право працівника відмовитися від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров’ю, право працівника розірвати трудовий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної відповідальності роботодавця за порушення законодавства про охорону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з державних принципів у сфері охорони праці — пріоритету життя і здоров’я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.
Однією з гарантій, що забезпечує право працівника на безпечні і нешкідливі умови праці, є встановлення юридичної відповідальності за порушення нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, представників професійних спілок, найманих працівників. У разі вчинення цих правопорушень настає адміністративна, кримінальна, цивільно-правова відповідальність та відповідальність за трудовим право. Законодавство України про охорону праці передбачає також сплату роботодавцями штрафних санкцій, що зараховуються до Державного бюджету України. Штрафи накладаються за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці.
Законодавство передбачає методи впливу на роботодавців з метою зростання їх зацікавленості у створенні безпечних і нешкідливих умов праці, дотриманні та виконанні нормативно-правових актів про охорону праці. Такий вплив реалізується шляхом коригування розміру страхового внеску роботодавця, що залежить від класу професійного ризику виробництва, встановлених знижок чи надбавок.
Якщо роботодавець постійно порушує нормативні акти про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство може бути віднесене до більш високого класу професійного ризику, і відповідно розмір страхового внеску збільшується.
Законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування систему, принципи та види соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, суб’єкти та об’єкти страхування, порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я.
Соціальне страхування від нещасного випадку чи професійного захворювання має цільовий характер використання коштів. Вони спрямовуються на сплату соціальних послуг та виплат, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. До них належать, наприклад, виплати: втраченого заробітку; одноразової допомоги; на медичну та соціальну допомогу; за моральну шкоду; пенсії по інвалідності потерпілому; пенсії у зв’язку з втратою годувальника; дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності.
2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ, В УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ
Охорона праці є тією галуззю держави, де найвищі досягнення не можуть бути достатніми для забезпечення повної безпеки і захищеності працівників від професійних захворювань, виробничого травматизму, зменшення факторів шкідливого впливу.
Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами.
2.1 Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії
Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами, що розглядається як необхідна гарантія забезпечення трудових прав працівників у сфері охорони праці.
Конвенція МОП № 155 визначила систему організації охорони праці на національному та виробничому рівні. На роботодавців покладається обов’язок надавати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров’ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представниками працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати виникнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; проводити навчання працівників з питань охорони праці та ін.
Законодавство України відображає значну частину міжнародних стандартів з організації управління охороною праці на різних рівнях. Закон України „Про охорону праціˮ містить окремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:
створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці;
досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва;
проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх проведення;
проведення обов’язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попередження виробничого травматизму;
усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку та ін.
Норми з техніки безпеки містять обов’язкові вимоги, яким повинно відповідати підприємство в цілому, виробничі приміщення, усі види обладнання і технологічні процеси з точки зору безпеки праці, попередження травматизму. Цими нормами передбачається встановлення різних огороджень, захисних пристроїв, проведення профілактичних випробувань, дистанційне управління, видача спеціальних індивідуальних засобів захисту.
Норми з виробничої санітарії містять обов’язкові вимоги щодо території підприємства, виробничих і побутових приміщень, робочих місць і технологічних процесів з точки зору гігієни праці і здоров’я працівників з метою попередження професійних захворювань. Вимоги в галузі виробничої санітарії стосуються розмірів, планування і конструктивних елементів виробничих будівель, вентиляції, опалення, водопостачання, каналізації, освітлення побутових приміщень, пунктів харчування, охорони праці тощо..
Не слід вважати, що норми з техніки безпеки і виробничої санітарії є окремими нормативними актами. В державних міжгалузевих і галузевих нормативних актах можуть одночасно міститися і положення з техніки безпеки і норми з виробничої санітарії.
У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання, їх прийнято поділяти на державні міжгалузеві і галузеві норми.
Власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці з урахуванням рекомендацій нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про працю.
З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій; розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань; організовує проведення атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення негативних чинників; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства; здійснює постійний контроль за додержанням працівниками правил з техніки безпеки і виробничої санітарії.
2.2 Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії
Додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання власником або уповноваженим ним органом своїх обов’язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Законом України „Про охорону праціˮ на працівника покладається обов’язок знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди; особисто вживати заходів щодо усунення будь-яких виробничих ситуацій, які створюють загрозу для працюючих.
Тому усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги, правил поведінки при виникненні аварій.
Перед перевіркою знань з охорони праці на підприємстві організовуються заняття, лекції, семінари та консультації. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва складають члени комісії по перевірці знань з питань охорони праці, узгоджує служба охорони праці і затверджує керівник підприємства. У складі комісії по перевірці знань з питань охорони праці повинно бути не менше трьох осіб, які у встановленому порядку пройшли навчання та перевірку знань з питань охорони праці.
Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються протоколом. Особам, які при перевірці знань показали задовільні результати, видаються посвідчення. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання і перевірку знань, забороняється.
Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань з охорони праці на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах — на керівників цих підрозділів. Контроль за навчанням і періодичністю перевірки знань з питань охорони праці здійснює служба охорони праці або працівники, на яких керівником підприємства покладені ці обов’язки.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. (рис. 2)
Рисунок 2
Вступний інструктаж ― проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на постійну чи тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи за цією професією або посади; з працівниками, які перебувають у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі; з водіями транспортних засобів, які вперше в’їжджають на територію підприємства; з учнями, вихованцями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики.
Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці або особа, на яку наказом по підприємству покладено ці обов’язки, а з учнями в навчально-виховних закладах — викладач або особа, компетентна в питаннях охорони праці, на яку покладено ці обов’язки.
Інструктаж провадиться в кабінеті охорони праці або приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання та наочних посібників за програмою, що розроблена службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі, а також у документі про прийняття працівника на роботу.
Первинний інструктаж ―проводиться на робочому місці до початку роботи з працівником, новоприйнятим на підприємство постійно чи тимчасово; з працівником, який переводиться з одного цеху виробництва до іншого; з працівником, який виконуватиме нову для нього роботу; з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві; зі студентом, учнем, який прибув на виробничу практику, перед виконанням ним нових видів робіт.
Повторний інструктаж ― проводиться на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою — один раз у квартал, на інших роботах — один раз на півріччя. Він проводиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.
Позаплановий інструктаж ― провадиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного процесу, зміні або модернізації устаткування, приладів та інструменту, вихідної сировини, матеріалів та інших чинників, що впливають на охорону праці; при порушенні працівником, студентом або учнем нормативних актів про охорону праці, що може призвести або призвело до травми, аварії чи отруєння; на вимогу працівників органу державного нагляду за охороною праці, вищої господарської організації або державної виконавчої влади у випадку, якщо виявлено незнання працівником, студентом або учнем безпечних методів, прийомів праці чи нормативних актів про охорону праці; при перерві в роботі виконаних робіт більше як на 30 календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — не більше 60 днів.
Цільовий інструктаж ― проводиться з працівниками при виконанні разових робіт, не пов’язаних з їх безпосередніми обов’язками за фахом; ліквідації аварії, стихійного лиха; проведенні робіт, на які оформляються наряд-допуск, дозвіл та інші документи; екскурсіях на підприємства; організації масових заходів з учнями та вихованцями. Проведення інструктажу фіксується нарядом-допуском або іншою документацією, що дозволяє проведення робіт.
Про проведення всіх видів інструктажу, стажування та допуску до роботи особа, яка проводила інструктаж, робить запис до журналу. При цьому обов’язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.
На підприємствах виробничої сфери з числом працюючих понад 50 чоловік власник зобов’язаний створити службу охорони праці, діяльність якої регулюється Типовим положенням про службу охорони праці, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. При кількості працюючих менше 50 чоловік функції служби охорони праці можуть виконувати у порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.
Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства.
ВИСНОВКИ
Отже, охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Розглянувши тему модульної контрольної роботи, мною були виконані основні її завдання: ознайомлення та аналіз поняття охорона праці, процесу закріплення охорони праці в Україні, затвердження охорони праці в необхідних нормативно правових актах держави, основне місце серед яких посідає Закон України „Про охорону праці”; детальне ознайомлення з гарантіями прав працівників на охорону праці, що гарантуються і забезпечуються державою.
Так у першому розділі я більш детально розглянула поняття охорони праці, описуючи загальні засади такого явища та його правове забезпечення. Також розглянуті загальні та додаткові гарантії прав працівників по охороні праці, які передбачаються і гарантуються державою.
У другому розділі розглянуто організацію охорони праці на підприємствах та установах, забезпечення норм і правил з техніки безпеки і виробничої санітарії. Також розкрито питання проведення інструктажів і навчання працівників.
Таким чином, дослідження охорони праці працюючого населення дає змогу з’ясувати та визначити її необхідність та важливість. Трудове законодавство є застарілим, що потребує внесення вагомих змін та реалізації на практиці. Тому дана тема курсової роботи є актуальною та важливою в процесі її вивчення, адже знаючи і дотримуючись правил і норм охорони праці можна уникнути багатьох летальних випадків, які у нас час стали вже постійним явищем.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України від 28.06.1996, станом на 11. 09. 2020 // Відом. Верховної Ради України.
Про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище: Конвенція МОП від 22.06. 1981, станом на від 02. 11. 2011 // Відом. Верховної Ради України.
Кодекс законів про працю від 10.12.1971, станом на 25. 03. 2020 // Відом. Верховної Ради України.
Про охорону праці: Закон України від 14. 10. 1992, станом на 01. 01. 2020 // Відом. Верховної Ради України.
Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 23. 09. 1999, станом на 01. 01.2020 // Відом. Верховної Ради України.
Охорона праці користувачів електронно-обчислювальної техніки : [навч. посібн.] / В.Д. Жеребило, С.Г. Пасічник, В.П. Салюк, О.М. Терещенко. – К. : Вид-во ІСЗЗІ НТУУ "КПІ", 2009.
Терещенко О.М. Основи цивільного захисту : навч. посібн. / О.М. Терещенко, М.О. Клименко. – К. : Вид-во ВІТІ НТУУ "КПІ", 2005.
Задача до модульної контрольної роботи
У виробничому приміщенні з ПЕОМ встановлено чотири світильники типу ЛПО на дві лампи ЛБ 40–4 кожний (2x40 Вт) із загальним світловим потоком 22800 лм (2850 лм/лампа). Приміщення має побілену стелю, світлі бетонні стіни, затемнену робочу поверхню. Більшість поверхонь стін заслоняється встановленим устаткуванням (шафами, полицями, стелажами).
Скориставшись вихідними даними з таблиці, розрахунковими формулами, довідковими значеннями, визначити достатність штучного освітлення для виробничого приміщення, пов’язаного з експлуатацією ПЕОМ. Зробити висновки про отримані результати.
Розрахунок
Достатність загального штучного освітлення у приміщенні визначається за методом коефіцієнту використання світлового потоку, який призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь при відсутності великих предметів, що затемнюють.
При цьому, Е – задана мінімальна освітленість = 400 лк; Kз – коефіцієнт запасу = 1,25; S – освітлювана площа = 30 м2 (при довжині і ширині – 5 і 6 м відповідно); Z – коефіцієнт нерівномірності освітлення = 1,2; N – кількість світильників = 4; n – кількість ламп у світильнику = 2; η – коефіцієнт використання світлового потоку = 0,65.
Необхідний світловий потік лампи у кожному світильнику визначається за формулою:
Отже
Фл = (400·1,25·30·1,2) / (4·2·0,65) = 3462 лм.
Отримане розрахункове значення майже у 1,2 рази більше за фактичне (2850 лм/лампа), тобто маємо недостатнє загальне штучне освітлення. Вирішити питання можливо застосовуванням більш потужних ламп (світильників).