Ім'я файлу: Лек Операції в ділянці голови (2).doc
Розширення: doc
Розмір: 119кб.
Дата: 10.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Протокол_дослідження_свиней-.docx
ргр4 Орел.docx
Розширення: doc
Розмір: 119кб.
Дата: 10.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Протокол_дослідження_свиней-.docx
ргр4 Орел.docx
Лекція № 7
Тема: Операції на голові.
План лекції:
1. Загальні анатомо-топографічні дані.
2. Шкірні зони іннервації.
3. Екстирпація очного яблука.
4. Попередження росту рогів у телят.
5. Ампутація рога.
6. Уведення вгамувального кільця бугаям.
7. Ринопластика.
8. Трепанація додаткових пазух носа.
9. Усунення вади у корів-сисунів.
10. Ампутація вушної раковини у собак.
1. Загальні анатомо-топографічні дані.
Межу між головою та шиєю визначає лінія, яка проходить від потиличного гребеня вниз по передньому краю крила атланта і далі, до кута нижньої щелепи.
Враховуючи фізіологічні особливості різних частин голови, її поділяють на два анатомотопографічні відділи: лицьовий та черепно-мозковий. Перший з них є початком харчотравного і дихальних трактів, другий — містить головний мозок. По верхня голови розділена на ділянки. Від черепно-мозкового відділу лицьовий відділяється умовною лінією, яка з’єднує задні краї орбіт і далі проходить по верхньому краю виличної дуги до заднього краю гілки нижньої щелепи.
Лицьовий відділ включає: поверхневі шари м’яких тканин, по рожнини носа з придатковими пазухами, ротову порожнину, глотку, ділянку орбіти, щелепові суглоби, міжщелепову ділянку з гортанню.
Зовнішні орієнтири. У жуйних важливим орієнтиром лицьового відділу є лицьовий горб, у коня — лицьовий гребінь, у свині — підочна ямка. Також у всіх тварин легко пальпуються щелеповий суглоб, міжщелеповий та нижньощелепові кути, кінці носових кісток, підочноямковий та підборідковий отвори, передній край зовнішнього жувального м’яза та зовнішній край аркади верхньощелепових зубів. Крім того, у жуйних — передній край альвеоли першого премоляра, а в коня — черевце спеціального підіймача верхньої губи та судинна вирізка.
Поверхневі шари м’яких тканин лицьового відділу голови мають видові і навіть породні особливості.
Шкіра, за виключенням ряду порід свиней та великої рогатої худоби, — невеликої товщини, досить рухома в ділянках щоки та міжщелепового простору, але малорухома на спинці носа, а на носо-губному дзеркалі у великої рогатої худоби та кінчиках носа в свиней і собак — зовсім нерухома.
Підшкірна клітковина — слаборозвинута, особливо в ділянках носа й носогубного дзеркала. У ній проходять численні кровоносні та лімфатичні судини, нерви.
Поверхнева фасція через підшкірну клітковину міцно зв’язана зі шкірою. Між її листками лежить підшкірний лицьовий м’яз, який в ділянці щоки переходить у підшкірний м’яз губ. Підшкірні м’язи добре розвинуті у всіх тварин, за виключенням дрібних жуйних, а в собак підшкірний лицьовий м’яз є продовженням поверхневого шару шийних поверхневих м’язів. У всіх тварин обособленою частиною підшкірного м’яза лиця є виличний м’яз, який тягнеться у вигляді стрічки від вилицевої дуги до кута рота. Особливо він розвинутий в жуйних, собак і котів. В останніх двох видів виличний м’яз починається спереду основи вушної раковини й складається з двох частин — передньої й задньої.
Підфасціальний простір заповнений пухкою сполучною тканиною з численними дрібними судинами й нервами. Підфасціальний простір особливо розвинений в міжщелеповій ділянці.
М’язи лицьового відділу являють собою потужний шар, який лежить на лицьових кістках і тісно зростається з глибокою фасцією.
Черепно-мозковий відділ голови включає черепну коробку з її вмістом та ділянку вушної раковини. Він має такі межі: передню — лінія, що з’єднує верхні краї орбіт; латеральну — вилична дуга, верхній контур нижньощелепового суглоба і зовнішній край основи вушної раковини; задню — потиличний гребінь.
Зовнішні орієнтири. Легко пальпуються потиличний (у великої рогатої худоби — задній лобний чи міжроговий гребінь з роговими відростками) і зовнішні лобні гребені, виличний відросток лобної кістки та скронева ямка. Ділянка черепа має дещо випуклу поверхню в коней, свиней, дрібних жуйних та м’ясоїдних, а рівну — у великої рогатої худоби.
У жуйних та свиней на середині відстані між орбітою та медіанною лінією голови знаходиться надочноямковий отвір і однойменний жолоб, які легко пальпуються через шкіру. У коня цей отвір знаходиться близько до основи виличного відростка лобної кістки, на рівні медіального краю орбіти та відстані 1,5 см вперед від заднього краю виличного відростка. У м’ясоїдних цей отвір відсутній. У собак на потиличній кістці визначається різного ступеня розвитку залежно від породи зовнішній сагітальний (чи стріловий) гребінь.
Поверхневі шари представлені відносно товстою та малорухомою шкірою, яка міцно зростається з підшкірною клітковиною та поверхневою фасцією. В усіх тварин більш розвинута підфасціальна клітковина, в якій розгалужуються численні судини й нерви.
Глибока фасція (апоневроз) — складається із кількох листків і покриває всю черепно-мозкову ділянку голови та переходить на основу вушної раковини. Вона щільно зв’язана зі шкірним м’язом лоба, що добре розвинутий в жуйних (дещо слабкіше в свиней та відсутній в інших видів) у вигляді досить масивного м’язового шару; знаходиться між основою рогового відростка та орбітою, без певних меж переходить латерально на основу вушної раковини, а орально — в шкірний м’яз спинки носа й зливається з носогубним підіймачем.
Скроневу ямку виповнює висковий м’яз, який починається між лобним і зовнішнім сагітальними гребенями (а в коня і потиличним) та закінчується здебільшого на м’язовому відростку нижньощелепової кістки. Найбільш розвинутий він у собак та кішок.
Окістя черепно-мозкового відділу голови тварин має значну товщину. Підокістна клітковина розвинута відносно слабко, але окістя досить легко відділяється при хірургічних операціях. Кістки черепно-мозкового відділу формують зовнішню стінку черепно-мозкової порожнини та лобної пазухи, а також беруть участь в утворенні клинопіднебінної ямки та орбіти.
Кровопостачання. Основною артеріальною магістраллю для голови є парна загальна сонна артерія. Біля атланто-потиличного суглоба вона відгалужує внутрішню сонну артерію для головного мозку, продовжуючись у зовнішню сонну артерію. Остання проходить уздовж заднього краю нижньої щелепи до ділянки скронево-нижньощелепного суглоба, позаду якого віддає поверхневу скроневу артерію і переходить у щелепну; медіально різко повертається, йде у клинопіднебінну ямку і відгалужує великі кінцеві гілки: велику піднебінну артерію — у тверде піднебіння, кли-нопіднебінну артерію — в слизову оболонку носової порожнини, а далі продовжується як підочноямкова артерія, що через однойменний канал виходить на лицьову поверхню голови, де в різних тварин розгалужується неоднаково.
Лімфовідтік. У ділянці голови розміщені три лімфоцентри: привушний, нижньощелепний і заглотковий.
2. Шкірні зони іннервації.
Головним є трійчастий нерв (n. trigemi-nus), який іннервує всю шкіру голови за винятком задньої частини нижньої щелепи та частково ділянки вушних раковин. Останні іннервуються гілками перших двох шийних нервів.
Ще в черепно-мозковій порожнині трійчастий нерв поділяється на три гілки:
А. Очний нерв (n. ophtalmicus), який виходить у коня через очноямкову щілину, а в жуйних — через очноямково-круглий отвір. Далі він поділяється на 4 нерви: слізний (у жуйних віддає нерв рога), йде в слізну залозу верхньої повіки, шкіру скроневої ділянки та кон’юнктиву латерального кута ока; лобний — в лобну та тім’яну ділянки; носо-війковий — в очне яблуко; підблоковий — до слізної залози третьої повіки, а в дрібних жуйних віддає гілку до рогових відростків.
Б. Верхньощелепний нерв (n. maxi-llaris), який поділяється на: виличний — йде в нижню повіку, а у великої рогатої худоби віддає гілку рога; підочноямковий — віддає спочатку альвеолярні гілки для премолярів і різців, а потім поділяється на зовнішні носові гілки для шкіри спинки носа, внутрішні — для слизової носової порожнини та гілки верхньої губи; крилопіднебінний — розгалужується в слизовій носових ходів, твердому й м’якому піднебінні.
В. Нижньощелепний нерв (n. mandibularis), який поділяється на жувальний, глибокі скроневі, крилоподібні, щелепно-під’язиковий, щічний, вушно-скроневий, язиковий, комірковий альвеолярний нижній нерви.
3. Екстирпація очного яблука.
Ця оперативне втручання передбачає видалення очного яблука.
Показання. Енофтальміт, панофтальміт; травма ока з витіканням його вмісту; глаукома; випадіння очного яблука з пошкодженням зорового нерва; новоутворення.
Фіксація та знеболювання. Великих тварин оперують у стоячому положенні в станку з використанням нейролептаналгезії та місцевого знеболювання, дрібних тварин — у боковому положенні на операційному столі. Здебільшого застосовують наркоз та анестезію очного нерва.
Технікаоперації.На відстані близько 1 см від країв повік, паралельно з ними, розсікають шкіру до кон’юнктиви. За допомогою ножиць останню препарують від шкіри. Потім очне яблуко, оточене кон’юнктивою, захвачують щипцями М’юзо, підтягують зовні і послідовно пересікають ножицями жирову клітковину, м’язи, фасції, очний нерв та гілки очної артерії. Дрібні судини коагулюють, а на очну артерію за можливості накладають лігатуру. Однак здебільшого кровотечу зупиняють тампонадою. Потім в очну ямку вставляють капілярний дренаж, випустивши його кінець назовні, а краї повік з’єднують вузловим швом. Через добу дренаж видаляють, шви знімають на 8— 10-й день. Поступово порожнина очної ямки виповнюється грануляціями, які покриваються кон’юнктивою, а шкіра повік зростається, формуючи анкілоблефарон.
4. Попередження росту рогів у телят.
Показання. Профілактика травматизму при формуванні комолого стада для крупногрупового безприв’язного утримання тварин.
Розрізняють хімічний, термічний та кривавий способи попередження росту рогів, які застосовують у телят 1—3-тижневого віку. Всі способи ґрунтуються на руйнуванні основи шкіри рогового горбика та епідермісу, що його вкриває.
Хімічний спосіб. Попередження росту рогів досягається нанесенням на рогові горбики хімічних речовин, які зумовлюють некроз шкіри. Здебільшого для цього використовують натрію чи калію гідроксид у вигляді спеціальних олівців чи штифтів, які вкладають у дерев’яну чи гумову трубку або ж загортають у папір. Попередньо в ділянці рогового горбика видаляють волосся та зволожують шкіру. Потім прикладають трафарет з отвором для запобігання пошкодження оточуючих тканин і роблять втирання штифтом хімічних речовин до появи крапель крові. На 6—8-й день на обробленій ділянці утворюється сухий некротичний струп, який відторгається через 2—3 тижні.
Для попередження опіків шкіри рук оператор повинен працювати в гумових рукавичках.
Недоліком хімічного способу є те, що нерідко телята облизують оброблені рогові горбики один в одного, внаслідок чого виникають опіки язика. Це спостерігається переважно при нестачі в раціоні телят мінеральних речовин.
Термічний спосіб є більш ефективним, проте викликає сильну больову реакцію, а нерідко опіки ІІ і ІІІ ступенів. Його застосовують у телят віком до 6 тижнів. При цьому використовують різні моделі спеціальних термокаутерів для рогів.
Термокаутер нагрівають до білого кольору. Для руйнування рогоформуючих тканин його протягом кількох секунд помірно притискують до рогового горбика і повертають. Зважаючи на поступове охолодження термокаутера, для обробки другого рогового горбика дещо посилюють тиск на тканини та на 2—3 сек подовжують експозицію. Припечена ділянка набуває світло-коричневого забарвлення, а в утвореному заглибленні з’являється тканинний ексудат. З часом тут з’являється струп, який відпадає через 2—3 тижні.
При недотриманні правил операції з попередження росту рогів хімічним чи фізичним способом не відбувається повного руйнування гермінативного шару епідермісу, що може зумовлювати ріст деформованого рога.
Кривавий спосіб. У телят віком 1—3 тижні руйнують рогові горбики за допомогою трепана із зовнішнім діаметром 2,5 см або ж перфоративного ножа Плахотіна-Шитова.
Техніка операції. В ділянках рогових горбиків вистригають шерсть і шкіру обробляють антисептиком. Помічник фіксує теля за вуха. Хірург приставляє трепан до рогового горбика, швидким рухом по колу прорізує шкіру навколо нього. Далі поворотом трепана на 90° зрізується роговий зачаток разом з окістям лобної кістки. Кровотеча не потребує додаткового втручання. Рану припудрюють антисептичним порошком з інсектицидними властивостями чи антисептиком у формі аерозоля.
5. Ампутація рога.
Показання. Переломи, неправильний ріст і новоутворення рогів, бодливість. Видалення рогів здійснюють безкровним чи кривавим способом.
Безкровний спосіб застосовують у тварин віком 2—2,5 роки шляхом стискування кайми шкіри в основі рога надзвичайно тугим гумовим кільцем (вакуумна гума). Це призводить до знекровлення тканин і наступного відпадання рога. Гумове кільце накладають за допомогою спеціальних щипців, гачків чи шворок. Розміри кільця: діаметр зовнішній — 15—20 мм, внутрішній — 9—10 мм.
Кривавий спосіб, як правило, застосовують у дорослої худоби.
Фіксація і знеболювання. Операцію виконують на стоячій тварині у станку з накладанням носових щипців. Для знеболювання використовують нейролептаналгезію та анестезію нерва рога.
Відкрита ампутація рога.
Двічі ріг змазують 5 %-ним спиртовим розчином йоду, ампутують дротяною чи листовою пилкою. При цьому голову тварини нахиляють у бік рога, який оперують, щоб уникнути затікання крові в лобну пазуху. Для зменшення кровотечі на основу рога накладають джгут. При ослабленні джгута судини, які кровоточать, задовблюють у кістці вістрям скальпеля, а на куксу рога накладають пов’язку з антисептичною маззю.
У випадках локалізації травм, новоутворень поблизу основи рогового відростка та для прискорення загоєння операційного дефекту після його ампутації застосовують так звану “глуху” ампутацію одним із способів.
Ампутація рога із закриттям кістково-шкіряного дефекту невільною шкіряною пластикою.
Знеболювання посилюють одночасною анестезією лобного, підблокового, рогового та гілок дорсальних стовбурів перших шийних нервів. Останні знеболюють шляхом підшкірної інфільтрації тканин розчином місцевого анестетика в кількості 20—30 мл з вентрального та заднього боків основи рога, відступивши від нього на 2—3 см.
Техніка операції за Григореску та ін.. Спочатку роблять два розрізи м’яких тканин завдовжки 4—6 см: один по зовнішньому лобному гребеню, другий — позаду рога по міжроговому гребеню. Біля основи рога їх з’єднують двома напівмісяцевими розрізами. Шкіру навколо рога відпрепаровують у боки, а потім пилкою, зручніше дротяною, ампутують ріг біля самої основи. Кровотечу зупиняють, задовблюючи судини у кістку та торзуючи їх у м’яких тканинах. Рану закривають вузловим швом чи швом з валиками. Шви знімають на 10—12-ту добу.
6. Уведення вгамувального кільця бугаям.
Показання. Приборкування і фіксація племінних биків, здебільшого у віці 12-ти місяців.
Фіксація і знеболювання. Тварину фіксують у станку, до якого міцно прив’язують голову. Попередньо застосовують нейролептик.
Інструментарій. Носове кільце та спеціальні щипці для ведення кільця.
Техніка операції. Місце введення кільця – задньоверхня ділянка перетинчастої частини носової перегородки, в основі якої лежить гіаліновий хрящ. Носову перегородку та верхівку носа знежирюють та обробляють антисептиком. Кільце вкладають у спеціальні щипці. При цьому ліве на півкільце повинне знаходитися в жолобі лівої бранші щипців, а штир рухомого важеля щипців увійти у призначене для нього заглиблення напівкільця. Праве на півкільце повинно знаходитися на площадці рухомого важеля. Розводять бранші щипців і перфорують гострим кінцем напівкільця носову перегородку. Для попередження зміщення браншів, їх фіксують пересувним хомутиком на ручках щипців. Потім щипці знімають, а вільні кінці носового кільця з’єднують гвинтом, головку якого потім відламують плоскогубцями. За відсутності щипців перфорацію здійснюють троакаром. Рана загоюється протягом 8—10 діб.
7. Ринопластика.
Показання. Пластику носо-губного дзеркала виконують у племінних биків у разі розриву носової перегородки й носогубного дзеркала приборкувальним кільцем. Операцію бажано виконувати, коли грануляції рваної рани носа досягають періоду омо-зоління (через 30 діб після розриву).
Фіксація і знеболювання. До операції бика витримують 10—12 год на голодній дієті. Тварину фіксують у станку, голову прив’язують до станка на розтяжку дещо припіднятою. Застосовують нейролептики, краще ксилазин. Після заспокоєння тварини виконують двосторонню анестезію підочноямкових нервів.
Техніка операції. Операційне поле знежирюють та обробляють антисептиком. Скальпелем ощадно зрізують омозолілі краї рваної рани до появи крові. При цьому стежать, щоб ранові поверхні, які будуть з’єднуватися, збігалися за формою та розміром. Посилену кровотечу попереджують накладанням пінцетів-язикотримачів на крила носа і верхню губу. Також можна використовувати гумовий джгут, який проводять через ротову порожнину, схрещують на спинці носа і фіксують за роги. Завдяки цьому перетискуються верхня губна артерія та дорсальна гілка підочноямкової артерії. Для власне ринопластики вибирають один із способів.
За способом Фоменка ранові поверхні перетинчастої частини носової перегородки з’єднують кількома стібками вузлового шва з використанням шовного матеріалу, що повільно розсмоктується. Далі у товщу тканин верхнього й нижнього країв рани в 6—7 точках проводять ін’єкції клею (БФ-2 чи БФ-6). Голку вколюють на глибину 2—4 см, а при її витягуванні витискують у тканини зі шприца клей. Його надлишок разом із згустками крові видаляють лезом скальпеля. Мета ін’єкції клею — прискорити формування рубцевої тканини. Потім на ранову поверхню наносять антибактеріальну пудру чи сорбенти, а на носо-губне дзеркало накладають 3—4 стібки петле-подібного шва, використовуючи міцний синтетичний шовний матеріал. Для попередження ускладнень, пов’язаних з післяопераційним набряком тканин і відповідно наступним звуженням ніздрів, у просвіт останніх вставляють на 1—2 доби гумові трубки. Шви знімають на 10—14-ту добу, а носове кільце знову вставляють через 45 днів.
Дещо більш раціональним є другий спосіб ринопластики (за Магдою, Понома-ренком, Бондаренком). Після антисептичної та хірургічної обробки ранової поверхні, зупинки кровотечі у просвіт рани вставляють зібране носове кільце, притискують його до носової перегородки та фіксують шпагатом до рогів, щоб у подальшому воно незаважало маніпуляціям. Потім подвійною лігатурою із міцного шовного матеріалу, що розсмоктується, накладають три петлеподібних стібка для зближення рани носо-губ-ного дзеркала. Після цього діють за способом Фоменка. Після загоєння рани протягом двох тижнів шовний матеріал розсмоктується, а тому відпадає потреба у зніманні швів. Через 45 днів шпагат, що фіксує носове кільце до рогів, розрізають.
У післяопераційний період з раціону бика виключають солому, полову, борошнисті корми, напувають тварину з відра.
8. Трепанація додаткових пазух носа.
Показання. Гнійне запалення, сторонні тіла та личинки оводів, новоутворення, оперативний доступ до альвеол корінних зубів верхньої щелепи.
Фіксація і знеболювання. Спокійних тварин оперують у стоячому положенні із застосовуванням провідникової анестезії, поєднуючи знеболювання лобного, підблокового й підочноямкового нервів. Тваринам з норовом перед місцевим знеболюванням застосовують нейролептаналгезію.
Техніка операції. Верхньощелепову пазуху в коней трепанують у двох ділянках: аборальну камеру в середині кута між переднім краєм очної ямки й лицьовим гребенем; ораль-ну камеру дещо вище і назад від орального кінця лицьового гребеня. У великої рогатої худоби трепанацію проводять у точці вище і назад від лицьового горба приблизно на 2 см.
Лобно-раковинну пазуху в коней трепанують у лобному її відділі, в точці, що знаходиться посередині відстані між серединною лінією голови та очноямковим отвором. Ділянка трепанації ра-ковинного відділу знаходиться на 3—4 см латерально від серединної лінії та на 2—3 см від передньої межі.
Лобну пазуху у великої рогатої худоби трепанують на середині відстані між надочноямковим отвором і серединною лінією голови, а також дещо вище чи нижче від зазначеної ділянки. Аборальні відділи пазухи трепанують поблизу основи рогових відростків.
У овець лобну пазуху трепанують між серединною лінією голови й надочноямковим отвором.
У всіх випадках тканини розсікають скальпелем до окістя. Розріз має бути у вигляді напів-кола чи кута, які спрямовані донизу. Фіксують пінцетом шкірно-фасціальний клапоть, хрестоподібно розсікають і відшаровують распатором окістя. За допомогою трепана, трефина чи напівкруглого долота в кістці роблять отвір. Після санації пазухи та дренування окістям прикривають рановий дефект, а на шкіру накладають вузловий шов.
9. Усунення вади у корів-сисунів.
Показання. Самовидоювання, висмоктування молока в інших корів, що призводить до порушень статевого циклу, розладів секреції молока, маститів.
Фіксація і знеболювання. Тварин фіксують у станку, застосовують нейролептик та провідникову анестезію язика та жувальних м’язів (знеболювання під’язикового та нижньощелепного нервів).
Техніка операції. За Маккормак (рис. 29). На тіло язика накладають гумовий джгут. На вентральній поверхні язика, на 1,5—2 см від його боків та верхівки, еліпсоподібно на довжину 12—18 см видаляють клапоть слизової оболонки з м’язами. Краї дефекту з’єднують двоповерховим швом. На м’язовий шар накладають безперервний кушнірський шов із розсмоктуючого матеріалу, а на слизову — із шовку. Болте зі співавт. (1990) пропонують закривати дефект одноповерховим вузловим швом із шовку, захоплюючи м’язи й слизову оболонку.
10. АМПУТАЦІЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ У СОБАК.
Показання. Повну чи часткову ампутацію частіше проводять у собак з косметичною метою, у віці від 3—7 днів до 4,5 місяців. У більш старшому віці операція супроводжується істотною кровотечею та ризиком рубцевих вад. Залежно від породи, вушній раковині собаки надають різну форму: німецьким догам і боксерам — довгу і гостру, з дещо опуклим задньозовнішнім краєм; доберман-пінчерам — відносно довгу і загострену, з рівним задньозовнішнім краєм; тер’єрам — коротку, з рівним задньо-зовнішнім краєм.
Рідше ампутацію проводять з лікувальною метою: при новоутвореннях, виразках, некрозах.
Інструментарій. Крім традиційного, спеціальні гвинтові вушні лещата й кишкові жоми.
Знеболювання. Застосовують місцеве потенційоване знеболювання чи загальну анестезію. Для нейролептаналгезії використовують різні комбінації нейротропних препаратів: атропін, аміназин, анальгін, димедрол, дроперидол, комбелен, препарати ксилазину та ацепромазину. Загальної анестезії досягають внутрішньовенним ке-таміновим чи тіопентал-натрієвим наркозом.
При операції з косметичною метою проводять провідникову анестезію. Під зовнішнім краєм вушної раковини голкою проникають під слинну залозу та ін’єктують 3—4 мл місцевого анестетика. Таку ж кількість розчину додатково вводять у напрямку переднього і заднього країв основи раковини.
Техніка операції. Тварину фіксують у боковому положенні або на животі. Слуховий прохід вушних раковин закривають ватно-марлевим чи ватним тампоном, щоб попередити затікання в нього крові. Після визначення лінії ампутації готують операційне поле.
На вушну раковину по лінії ампутації накладають вушні лещата потрібної конфігурації, їх нижній кінець опускають нижче шкірної кишені.
Вушну раковину розправляють і затискають гвинтовими лещатами. Скальпелем чи ножицями безпосередньо по зовнішній поверхні лещат плавно відсікають вушну раковину. Через 5—8 хв лещата обережно знімають, попередньо наклавши на куксу кишковий жом, нижче від місця накладання перших. Ампутована частина вушної раковини може бути шаблоном для ампутації протилежної. Потім на шкіру накладають вузлові чи безперервні шви, при цьому слід користуватись тонкими голками, краще круглими, і шовним матеріалом ¹ 2, а хрящ не проколюють. Все це забезпечує косметичний ефект операції. Спочатку проколюють шкіру внутрішньої поверхні, а потім — зовнішньої, яка є більш рухливою. Після цього кукси вушних раковин обробляють антисептиками, укладають на потилиці та фіксують бинтовою пов’язкою. Останню знімають через 24—48 год, а шви — через 7—10 днів. Упродовж усього операційного періоду шви обробляють антисептиками.
Для попередження післяопераційних ускладнень на ділянку шиї одягають захисний комір, а на задні лапи — чохли зі щільної тканини.
Косметичний ефект операції покращується у випадку закриття ранової поверхні ціакриновим клеєм, при цьому вушну раковину попередньо знежирюють і обробляють антисептиками.
Повна постанова вух після такої косметичної операції відбувається через кілька тижнів.
У окремих порід собак (наприклад, кавказьких вівчарок) ампутацію вушної раковини проводять у 6—7-денному віці, на рівні верхнього краю шкірної кишені, з наступним накладанням вузлових швів.
Неспокійній тварині ін’єктують нейролептик, а також застосовують наркоз. Провідникова анестезія нервів шиї.
Техніка операції. При тимпанії передшлунків у жуйних попередньо роблять пункцію рубця й видаляють гази. Через можливе повторне здуття гільзу не витягають з рубця до завершення операції.
Вибір лінії розрізу визначають залежно від місця локалізації стороннього тіла й стану тканин стравоходу. Найчастіше шкіру розсікають напроти застряглого стороннього тіла. Його положення визначають пальпацією, зондуванням або рентгенографією.
Не розсікаючи шкіру, визначають місцерозташування яремної вени, притискаючи її пальцями до тканин позаду місця закупорки стравоходу. Розріз ведуть паралельно яремній вені. При незміненій стінці стравоходу (свіжий випадок) шкіру розрізають між яремною веною й плечоголовним мускулом (верхній оперативний доступ), а в задавнених випадках, коли передбачається значна зміна тканин стінки стравоходу, розріз роблять між яремною веною й груднино-щелеповим мускулом (нижній оперативний доступ), що забезпечує кращий стік ексудату в післяопераційний період.
При розрізі пошарово розсікають шкіру з підшкірною клітковиною, поверхневу фасцію на довжину 12—15 см. Потім, змістивши вену вверх або вниз, тупим способом відпрепаровують плечо-соскоподібний (плечо-під’язиковий) мускул від одного з вищезгаданих. Зупинивши кровотечу, рану розширюють рановими гачками й знаходять стравохід, орієнтуючись на застрягле в ньому стороннє тіло. При пальпації стравоходу відчувається перистальтичне скорочення. Поруч зі стравоходом проходять трахея й судинно-нервовий пучок.
Стравохід відпрепаровують від навколишніх тканин і підтягують до краю рани. Для попередження потрапляння кормових мас і слини в рану стравохід ізолюють від навколишніх тканин стерильними серветками. Фасцію стравоходу захоплюють двома хірургічними пінцетами в поперечну складку й розсікають ножицями; розріз ведуть уздовж стравоходу до потрібних розмірів. Стравохід, звільнений від фасції, утримують руками й намагаються змістити стороннє тіло. Розріз стінки стравоходу роблять у поздовжньому напрямку (краще, коли обтуруюче тіло невелике, в поперечному напрямку!) над стороннім тілом. При значній зміні стінки стравоходу розріз роблять перед або позаду стороннього тіла, на невеликому протязі. Початковий невеликий отвір збільшують ножицями, при цьому намагаються, щоб розріз був трохи меншим від стороннього тіла. Крім того, довжина розрізу слизової оболонки повинна бути меншою за розріз м’язового шару настільки, щоб рана мала вид човника, поверненого дном у просвіт стравоходу.
Стороннє тіло обережно витягують пальцями або корнцангом (пінцетом) через розріз стравоходу. Якщо тіло велике й може бути розрізане, то його розділяють і видаляють уроздріб!
Після видалення стороннього тіла, якщо стінки стравоходу не змінені, стерильними тампонами, просоченими ізотонічним розчином натрію хлориду, розчинами етакридину лактату 1:1000 або фурациліну 1:5000 видаляють забруднення. На рану стравоходу накладають двоповерховий шов: перший поверх — за Шміденом, застосовуючи шовний матеріал, який повільно розсмоктується; другий — за Ламбером або Плахотіним-Садовським з використанням шовку. На шкірну рану накладають вузловий шов.
У тих випадках, коли тканини стравоходу сильно змінені чи травмовані, рану стравоходу зашивають, а шкірно-м’язовий розріз залишають відкритим. Якщо стінка стравоходу некротизована, то рану стравоходу також не зашивають. Рану заповнюють тампонами або дренажем, просоченим антисептичним розчином або мазями. Для попередження випадання тампонів дренажу, на шкіру накладають рідкий провізорний (тимчасовий) шов.
У собак і кішок оперативний доступ до стравоходу виконують по серединній лінії вентральної ділянки шкіри, при цьому розсікають шкіру, поверхневу фасцію й білу лінію шиї. Потім розсовують у боки груднино-під’язикові м’язи, припіднімають рановим гачком лівий груднино-щитоподібний м’яз і, розрізавши глибоку фасцію, знаходять на лівій поверхні трахеї стравохід. Якщо оперують у передній третині шиї, стравохід слід шукати на дорсальній стінці трахеї. У дрібних тварин розтин стравоходу краще робити не по поздовжній осі, а по поперечній! Цим попереджується звуження (стриктура) стравоходу в післяопераційний період!
Слід пам’ятати, що поряд із стравоходом проходить зворотний нерв, пошкодження якого може викликати асфіксію тварини!
Подальший хід операції такий же, як описано вище.
Післяопераційний догляд. Протягом 24 год тварину не годують і не напувають. У наступні дні в раціон уводять сіно, траву, здрібнені коренебульбоплоди, але не згодовують концентровані корми. Всеїдним тваринам згодовують ріденькі супи й кашки. Шви знімають через 10—12 днів.
У тих випадках, коли рану стравоходу не зашивали, у перші дні корм у вигляді бовтанок з додаванням цукру можна вводити через рану стравоходу за допомогою зонда. У наступні дні тварині згодовують здрібнені коренебульбоплоди, сіно, траву. Після годівлі рану обов’язково промивають 3 %-ним розчином перекису водню, розчином фурациліну 1:5000 або етакридину лактату 1:1000 й на неї наносять антисептичну мазь або емульсію.
Рис. 5. Оперативні доступи до стравоходу в корови:
а — верхній; б — нижній; 1 — груднино-щелеповий м’яз;
2 — зовнішня яремна вена