Ім'я файлу: Інгаляційний наркоз у дітей та його ускладнення. Сучасні газові.
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 09.06.2022
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Полтавський державний медичний університет післядипломної освіти

Кафедра дитячої анестезіології

Реферат

на тему:

Інгаляційний наркоз у дітей та його ускладнення. Сучасні газові анестетики

Виконала:

Лікар-інтерн Корупятник А.С.

Полтава 2022р.

План:

1.Загальне поняття про інгаляційний наркоз. Методи та способи проведення.

2. Стадії інгаляційного наркозу.

3. Ускладнення та їх профілактика.

4. Препарати та дози.

5. Використана література.

1. Інгаляційним наркоз, який досяг шляхом вдихання різних наркот летких рідин (ефір, хлороформ) або вдув в дих шляхи (інсуфляційний наркоз) тв газоподібних реч (азоту закис, циклопропан тощо). При введ в легені парів або газів через маску наркоз наз масковим; якщо безпосередньо в легені через інтубаційну трубку - інтубаційним; при введенні безпосередньо в трахею - ендотрахеальним. При особливих показаннях наркоз можна проводити через трахеостому.

Методи: 1) масковий, 2) ендотрахеальний, 3) ендобронхіальний

Способи: 1. Відкритий спосіб. Хворий вдихає наркотичну суміш атмосферного повітря з наркотичним засобом та видихає її в оточуючу атмосферу операційної. 2. Напіввідкритий спосіб. Хворий вдихає наркотичну суміш, повністю ізольовану від атмосферного та видихає її в оточуючу атмосферу. 3. Напівзакритий спосіб. Вдихання наркотичної суміші повністю ізольоване від атмосферного повітря. Видох здійснюється частково в наркозний апарат, часткове в оточуючу атмосферу. Використовують поглинач вуглекислоти 4. Закритий спосіб. Вдих та видих наркотичної суміші повністю ізольований від оточуючої атмосфери (обов'язково використовують поглинач вуглекислоти).

2. Найбільш типовим є клінічний перебіг інгаляційного ефірного наркозу, в якому виділяють стадії знеболювання.

Стадією називається певний період наркозу, який має характерні клінічні особливості, що залежать від ступеня пригнічення центральної нервової системи. Розрізняють 4 стадії наркозу:

1. Стадія аналгезії – характеризується поступово наростаючим розлитим гальмуванням кори, що проявляється затемненням свідомості, незв’язною мовою на фоні різко ослабленої больової чутливості. Зіниці розширені, добре реагують на світло, обличчя червоне, тонус скелетної мускулатури збережений. Тактильна і температурна чутливість збережені. Перша стадія триває від 3 до 8 хв. У цій стадії можна проводити малі хірургічні операції, перев’язки.

2. Стадія збудження виражена у різних людей неоднаково і виникає через 5-6 хв. Внаслідок розлитого гальмування в корі головного мозку і розвитком розгальмовування підкіркових центрів виникає так званий “бунт підкірки”. Свідомість пацієнта затьмарена, настає різко виражене рухове збудження, підвищується тонус скелетних м’язів. Хворі поводяться, як у стані алкогольного сп’яніння, роблять спроби зіскочити зі столу. Обличчя гіперемоване, зіниці розширені, щелепи зціплені, дихання прискорене, артеріальний тиск підвищений, пульс прискорений. Оперувати в даній стадії не можна.

3. Стадія наркотичного (хірургічного) сну настає, коли гальмівні процеси охоплюють кору і підкіркові центри мозку. Хворий заспокоюється, обличчя набуває нормального кольору, зіниці звужуються, дихання стає рівним, зникають усі види чутливості, розслаблюються м’язи і пригнічуються рефлекси.

Для зручності спостереження за хворими цю стадію поділяють на чотири рівні наркозу: а) перший рівень – поверхневий наркоз (рівень руху очних яблук), який характеризується збереженням рогівкового рефлексу, зникненням поверхневих рефлексів та зниженням тонусу скелетної мускулатури. В цій фазі можна виконувати невеликі операції; б) другий рівень – наркоз середньої глибини (рівень зникнення рогівкового рефлексу). При цьому зіниці звужені, реагують на світло. Дихання сповільнене, тонус скелетної мускулатури знижений. Цей рівень є оптимальним для проведення хірургічної операції. Без міорелаксантів можна оперувати всюди, окрім верхнього відділу черевної порожнини і грудної клітки; в) третій рівень – глибокий наркоз (рівень розширення зіниць) характеризується початком розширення зіниць, обличчя блідне, тонус м’язів різко знижений, переважає діафрагмальний тип дихання, видих довший за вдих, артеріальний тиск знижується. Такий рівень наркозу допустимий на недовгий час (не більше 30 хв) в поєднанні зі штучним диханням й інгаляцією кисню.

Слід пам’ятати, що якщо тільки погіршується дихання і розпочинають розшируватись та слабо реагувати на світло зіниці необхідно припинити подачу ефіру; г) четвертий рівень – надзвичайно глибокий наркоз, характеризується тим, що стан хворого погіршується, зіниці розширюються, рогівка стає тьмяною, зіниці перестають реагувати на світло. Пульс стає частим, слабкого наповнення. Артеріальний тиск прогресивно знижується. Настає параліч сфінктерів, дихального і судинного центрів, що може викликати смерть. Цей рівень недопустимий. Слід пам’ятати, чим глибша хірургічна стадія загальної анестезії тим вона небезпечніша. У сучасній анестезіології із застосуванням м’язових релаксантів операції виконують у третій стадії на 1-2 рівнях.

Стадія пробудження або виходу з наркозу, характеризується розгальмовуванням підкіркових центрів і кори. Всі ознаки наркозу зникають, відновлюються рефлекси, чутливість, м’язовий тонус і свідомість. Слід зазначити, що використання ввідного наркозу і міорелаксантів може змінити клінічний перебіг наркозу і виконання деяких операцій можливе уже в стадії аналгезії.

3. Найбільш небезпечним є порушення дихання, які призводять до гіпоксії. Ознаками гіпоксії є тахіпное, тахікардія, спочатку підвищення, а потім зниження артеріального тиску, ціаноз (губи, нігті, вуха, темна кров у рані). Основними причинами гіпоксії є: порушення прохідності дихальних шляхів, пригнічення дихального центру внаслідок передозування знеболювальних речовин, несправність апаратури. Порушення прохідності дихальних шляхів може виникати внаслідок: западання язика і надгортанника; ларинго- та бронхоспазму; механічного закупорення дихальних шляхів (блювотні маси, серветки та ін.). Основними ознаками погіршення прохідності дихальних шляхів є шумне дихання, напруження м’язів тулуба, посиніння губ, шкіри обличчя, тулуба. При западанні язика або надгортанника потрібно: 1. Запрокинути голову та висунути вперед нижню щелепу, використавши потрійний прийоми. 2. При неефективності цього методу слід за корінь язика ввести повітровід. Кінець повітровода спрямовують спочатку в бік піднебіння, щоб відтіснити язик, а потім повертають до кореня язика. 3. При відсутності повітровода можна скористатися роторозширювачем, який закладають за корені зубів і за допомогою язикотримача захоплюють язик. Ларингоспазм виникає внаслідок гіпоксії, подразнення слизової оболонки анестетиками, кров’ю, блювотними масами. З метою профілактики не слід допускати гіпоксії під час операції, забезпечувати добре знеболювання. У разі виникненні ларингоспазму, бронхоспазму необхідно ввести 1 мл 1 % розчину сульфату атропіну, еуфілін, димедрол, глюкокортикоїди, при відсутності ефекту слід провести інтубацію трахеї, штучну вентиляцію легень. Механічне закупорення дихальних шляхів виникає внаслідок попадання у просвіт дихальних шляхів шлункового вмісту (регургітації та аспірації), зубних протезів, крові тощо. Профілактика цього ускладнення полягає в ретельній підготовці до операції травного тракту. Зупинка серця є найбільш небезпечним ускладненням під час проведення наркозу. Ознаками цієї загрози є: блідість шкіри, ниткоподібний пульс, різке зниження артеріального тиску, розширення зіниць, відсутність їх реакції на світло. Профілактика цього ускладнення полягає у введенні атропіну сульфату, правильному проведенні наркозу, постійному нагляді за частотою пульсу, рівнем артеріального тиску. При незначних ознаках недостатності кровообігу слід припинити подачу анестетика, збільшити подачу кисню, опустити головний кінець столу, ввести внутрішньовенно 50-60 мл 40 % глюкози з аскорбіновою кислотою, 0,3-0,5 мл дигоксину або строфантину. При зупинці серця одразу проводять закритий масаж серця (рис. …); під час операцій на органах черевної порожнини можна виконати через діафрагму непрямий масаж серця; в окремих випадках здійснюють торакотомію, перикардотомію і відкритий масаж серця. Поряд з цим необхідно проводити і штучну вентиляцію легень (рис. ...). Для профілактики ускладнень інгаляційного наркозу необхідно: 1) ретельно готувати хворого до операції; 2) уважно стежити за станом хворого під час проведення наркозу і операції; 3)своєчасно виявляти і надавати адекватну медичну допомогу (уведення медикаментозних засобів, штучна вентиляція легень, переливання кровозамінників.

4. Для проведення інгаляційного наркозу використовують леткі (ті що випаровуються) і газоподібні наркотичні засоби.

А. Леткі наркотичні речовини.

Ефір (Aether pronarcosi) – прозора летюча рідина зі своєрідним запахом і пекучим смаком. Легко займається. Його випускають у флаконах оранжевого кольору по 100 мл. Зберігають у захищеному від світла місці, подалі від вогню. При використанні ефіру сон настає через 10-20 хв і триває 30-40 хв після припинення інгаляції. Ефір є препаратом, що викликає пригнічення діяльності нервових клітин, довгастого мозку, печінки, нирок. Ефір під впливом сонця і повітря стає непридатним. Для перевірки чистоти ефіру використовують різні проби: 1) після випаровування з фільтрувального паперу не повинно бути запаху; 2) після випаровування зі скельця не повинно бути осаду; 3) лакмусовий папір не повинен синіти (не дає кислої реакції); 4) при змішуванні 10 мл ефіру з 1 мл 10 % йодиду калію і експозиції протягом 1 год не повинно бути забарвлення.

Хлороформ (Chloroforneium) – прозора летка рідина, що розкладається під дією світла. Його випускають у флаконах з оранжевого скла по 50 мл і зберігають у прохолодному темному місці. За механізмом дії хлороформ набагато сильніший від ефіру. Препарат токсичний, виводиться з організму нирками. Для проведення перевірки чистоти застосовують такі проби: 1) після випаровування з фільтрувального паперу не повинно бути запаху; 2) змочений лакмусовий папір не повинен червоніти.

Фторотан (Phthorothanum), флюотан, наркотан – прозора рідина з приємним запахом. Не горить і не вибухає. Значно сильніший за ефір, але й більш токсичний. Через 1-2 хв від початку наркозу хворий втрачає притомність, а хірургічна стадія настає через 3-5 хв і супроводжується розслабленням поперечно-смугастої мускулатури. Його часто застосовують у суміші із закисом азоту при оперативних втручаннях на легенях, органах черевної порожнини.

Пентран (Pentran), метоксилфлурон, інгалан – прозора рідина з характерним фруктовим запахом, не займається і не вибухає. Має властивість проникати в гумові вироби наркозних апаратів із наступною дифузією, а тому його подачу слід припиняти за 10-20 хв до кінця операції. За своєю дією значно сильніший, ніж ефір чи хлороформ. Пентран випускають по 50 мл і зберігають у темній оранжевій герметичній посудині.

Трихлоретилен (Trichlorethylenum), трилен – наркотична прозора летка рідина із своєрідним запахом. Його зберігають у пляшечках у прохолодному затемненому місці. Має виражену аналгезуючу наркотичну дію. Його використовують в основному при короткочасних операціях, в стоматологічній і акушерській практиці.

Етран (Etran), пенфлуран – за своєю дією подібний до фторотану. Забезпечує швидку індукцію в наркоз без вираженого збудження. Може поєднуватись із внутрішньовенними анестетиками, закисом азоту. Випускають і зберігають в темних скляних посудинах по 50 мл (Список Б).

Б. Газоподібні наркотичні засоби.

Закис азоту (Nitrogenium oxydulatum) – звеселяючий газ, без запаху, не вибухає, але в поєднанні з ефіром і киснем підтримує горіння. Газ зберігають у сірих металевих балонах у рідкому стані під тиском 50 атм. Закис азоту – інертний газ, в організмі не вступає у хімічні реакції і виділяється легенями у незміненому стані. Для наркозу використовують у поєднанні з киснем у співвідношенні 1:1; 2:1; 3:1; 4:1 – 70-80 % закису азоту і 20-30 % кисню). Без кисню закис азоту токсичний. Зменшення об’єму кисню в суміші менше 20 % недопустиме.

Слід пам’ятати, що в ніякому випадку неможна виключати одночасно закис азоту і кисень. Це може зумовити гіпоксію із-за швидкого виділення закису азота із крові в легені і затруднення дифузії кисню.

Циклопропан (Cyclopropanum) – вогненебезпечний газ. Може вибухати. Застосовують з киснем і в комбінаціях із закисом азоту, ефіром. Наркозна дія настає швидко. Не має токсичного впливу на печінку, нирки, серцево-судинну систему. Бажано застосовувати при травматичному шоку у зв’язку з позитивним впливом на гемодинаміку.

Ізофлуран (Isophluran) – новий галогеномісткий загальний анестетик. Ізофлуран не подразнює слизову дихальних шляхів і не підвищує секреції слоних і бронхіальних залоз. Хірургічна стадія наркозу характеризується зниженням глоткового і гортанного рефлексу та значним розслабленням скелетних м’язів. Його використовують для моноанестезії та комбінованого знеболювання

Основною метою інгаляційного наркозу є забезпечення не тільки надійної анестезії, виключення свідомості, а й оптимальне розслаблення мускулатури (релаксація). Розслаблення мускулатури здійснюється за допомогою м’язових релаксантів (міорелаксантів).

Міорелаксанти. Міорелаксанти (курареподібні препарати). М’язовими релаксантами називають препарати, що мають здатність блокувати передачу збудження в нервово-м’язових синапсах скелетної і дихальної мускулатури. За типом дії їх поділяють на:

а) деполяризаційні препарати – викликають розслаблення мускулатури за рахунок деполяризації кінцевої пластини нервово-м’язового синапсу, подібно до дії надлишкової кількості ацетилхоліну, що призводить до порушення проведення збудження з нерва на м’яз. Препарати цієї групи швидко розкладаються і викликають короткочасний ефект. Найпоширенішими препаратами є дитилін та лістенон

Дитилін (Dithylinum) використовують у 1-2 % розчині з розрахунку 1-2 мг/кг. Через 10-15 с після введення дитиліну настають фібрилярні посмикування м’язів обличчя, шиї, кінцівок, які тривають 10-15 сек, а потім настає повне розслаблення мускулатури і апное.

б) недеполяризаційні (d-тубокурарин, ардуан, павулон, тракріум і ін.). Ці препарати блокують взаємодію ацетилхоліну з кінцевими пластинками нервово-м’язового синапсу, паралізують нервово-м’язову передачу і тим викликають стійку релаксацію скелетних м’язів. Ці препарати відносяться до справжніх курареподібних речовин.

Тубокурарин-хлорид (Tubocurarini chloridum) – релаксант тривалої дії. Дія розпочинається через 2-3 хв і триває 30-45 хв. Вводять внутрішньовенно з розрахунку 0,075–0,15 мг/кг маси тіла. Антидотом є прозерин.

Ардуан (Arduanum) – білий кристалічний порошок в ампулах по 4 мг – використовують при різних хірургічних втручаннях із розрахунку 0,04-0,06 мг/кг, в цих дозах препарат викликає через 2-3 хв повну релаксацію тривалістю до 50 хв. Залишкова дія ардуану знімається прозерином. в) препарати змішаної дії – можуть викликати антидеполяризаційну і деполяризаційну дію. Найбільш широко застосовують імбретил. Імбретил (Imbrethil) випускають в ампулах по 2 мл 0,2 % розчину. Після внутрішньовенного введення 0,04-0,07 мг/кг настає повне розслаблення скелетної мускулатури, що триває 30-40 хв. Препарат погано виводиться з організму, тому повторні дози слід значно зменшувати. За механізмом дії міорелаксантів розрізняють: короткочасну, періодичну, часткову і тотальну м’язову релаксацію. Короткочасну релаксацію використовують у період інтубації, ендоскопії, при вправлянні вивихів і переломів. Періодичної релаксації досягають введенням в основному міорелаксантів з коротким періодом дії, коли потрібно досягнути найбільшого розслаблення мускулатури під час операції. Часткову релаксацію використовують тоді, коли потрібно розслабити мускулатуру, не виключаючи дихання. З цією метою використовують малі дози тубокурарину-хлориду або диплацину. Тотальна релаксація характеризується тривалим і повним розслабленням скелетної і дихальної мускулатури. Вона здійснюється за допомогою недеполяризаційних релаксантів тривалої дії і використовується при великих операціях на органах грудної і черевної порожнини. Слід пам’ятати, що при використанні міорелаксантів необхідно мати поруч все для проведення серцево-легеневої реанімації і бути готовим розпочати її без промидлення.

5. Використана література:

1. Катцунг Б.Г. Базисна і клінічна фармакологія: Пер. з англ .- М., СПб., 1998 .- Т.1 .- 611 з.

2. Морган Д.Е., Михайло М.С. Клінічна анестезіологія: Пер. з англ .- М., СПб., 1998 .- 430 с.

3. Левшанков А.І., Сомов С.В. Порівняльна оцінка сучасних міорелаксантів: Звіт про наук.-дослідже. роботі № 4.99.276п.12 .- СПб.: ВМедА, 2000 (у друку).

4. Фармакологія міорелаксантів .- М.: Медицина, 1989 .- 288 с.

5. Bevan DR, Bevan JC, Donati F. Muscle relaxants in clinical anesthesia .- Chicago; London, 1988 .- 443 p.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас