Ім'я файлу: Нормативно_правовий_акт_курсова_2022.docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 22.06.2022
скачати

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський коледж

ДВНЗ “ Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника ”

юридичне відділення

КУРСОВА РОБОТА

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
НА ТЕМУ: «Нормативно-правовий акт – основна форма права в Україні: поняття, властивості, види»

Виконала: студентка ІІ курсу

Групи ПР-22

Ільчишин Надія Віталіївна

Керівник: Малиновська І.В.

м. Івано-Франківськ

2022 р.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ…………………………………………………………......................................5

1.1 Поняття та ознаки…………………………………………………………..............5

1.2.Юридична сила нормативно-правових актів…………………………….............9

РОЗДІЛ ІІ.КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ВИДИ ОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ

АКТІВ………………………………………………………………………………….11

2.1.Закон (поняття,ознаки і види)……………………………………………………11

2.2.Підзаконний нормативно правовий акт(поняття,ознаки і види)………………13

РОЗДІЛ ІІІ . НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ - ОСНОВНА ФОРМА

ПРАВА В УКРАЇНІ……………………………………………………………….…17

1.2 Правові акти України: загальні та особливі риси………………………………17

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..…22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….……23


ВСТУП

Актуальність теми Право будь-якої держави - це не тільки сукупність правил поведінки, але й певна система норм, пов’язаних внутрішньою єдністю, яка обумовлена природою розуміння права, його основними принципами, економічною та політичною системами. У державі сучасності право повинно мати не тільки гідний стан, який відповідав би загальноекономічному становищу, а й бути внутрішньо узгодженим виразником, який би не опротестовував самого себе через нутряні незлагодженості. Монолітність права визначена сенсом, змістом та функціями права, що об’єктивно окреслюються згуртованістю суспільних відносин, формами власності, суперництвом між індивідами та різними організаціями.

Нині переважна більшість країн світу - це соціально-демократичні держави, які жадають бути правовими. Україна також належить до цього переліку. Втім фігурувати як правова держава означає дотримуватись та бути гарантом основних прав, свобод людини і громадянина. Найвищою соціальною цінністю правової держави є особа. Для того, щоб охороняти і захищати права людини потрібні акти, які виразно фіксують взаємовідносини держави й особи, допомагають зміцненню законності та правопорядку у суспільстві. Серед системи актів законодавства головне значення виконує закон як найвищий за юридичною силою нормативно-правовий акт.

Методологічною основою курсової роботи є праці таких науковців, як: О.М.Бандурки, О.Д.Тихомирова, С.Д.Гусарєва, М.І.Козюбри, К.Г.Волинки, Л.М.Легіна, В.І.Риндюка, Л.С.Явича, П.М.Рабіновича.

Мета дослідження: дослідити поняття нормативно-правових актів, їх сутність, ознаки, елементи та види, а також їх місце в українському законодавстві.

Завдання роботи:

  1. Розкрити поняття нормативно-правового акту;

  2. Проаналізувати основні його ознаки;

  3. Розглянути класифікацію нормативно-правових актів;

  4. Визначити місце нормативно-правової бази в Україні.

Об’єкт дослідження: дія нормативно-правового акту в Україні та його вплив на українську суспільство.

Предмет дослідження: нормативно-правовий акт, як основна форма права в Україні.

Методи дослідження: методи формальної логіки ( аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія), загальнонаукові та спеціальні методи (історичний, системний, догматичний, метод аналізу визначень) , за допомогою яких детальніше розкрито та усвідомлено зміст досліджуваних питань дипломної роботи.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 25 сторінок.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ

1.1 Поняття та ознаки

«Норма права» є однією з головних правових категорій у теорії права. Норма права є основою для найважливіших юридичних явищ і процесів. Система права, правове регулювання, правові відносини й інші феномени юридичної сфери розкриваються і виявляють себе завдяки правовим нормам, установленим державою. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство.

На їх основі визначаються повноваження державних структур. Цими нормами конкретизуються і реалізуються суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Норма права є первинною клітинкою права та її вихідним структурним елементом.

Слід зазначити, що норми права – це різновид соціальних норм, тому їм властиві ознаки, характерні для всіх соціальних норм.

Водночас правова норма є відносно самостійним явищем, яке має специфічні особливості, що поглиблюють наші уявлення стосовно права, його змісту і сутності, механізму правового впливу, юридичної відповідальності тощо.

Норма права є елементарною часткою права. У зв’язку з тим нормі права як частині цілого притаманні ті самі ознаки та властивості, що характерні для права загалом. [1,162]

На сучасному етапі розвитку національної правової системи України, незважаючи на стрімке зростання ролі міжнародних договорів та визнання практики Європейського Суду з прав людини, зокрема його прецедентного права, домінуючою формою (джерелом) права України виступає нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб’єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права.

Як форма (джерело) права, нормативно-правовий акт з’явився на ранніх етапах розвитку державності, і в більшості країн поступово витиснув правовий звичай і правову доктрину та став основним нормативним регулятором у суспільстві. За словами М.В. Цвіка, з огляду на юридичну форму і зміст, нормативно-правовий акт є найбільш досконалим джерелом права. Його відносять до первинних джерел права практично в усіх сучасних державах, найбільшого поширення він набув у країнах романо-германської правової сім’ї1.

Нормативно-правовий акт має певні переваги перед іншими джерелами:

– він може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій своїй частині, що дозволяє відносно швидко реагувати на соціальні процеси в суспільстві;

– нормативно-правові акти, як правило, відповідним чином систематизовані, що дозволяє легко віднайти потрібний документ для застосування та реалізації;

– нормативно-правові акти дозволяють точно фіксувати зміст правових норм, що сприяє проведенню єдиної політики та не допускає довільного тлумачення і застосування норм;

– нормативно-правові акти підтримуються й охороняються державою.[2, 156]

Обов’язковості нормам надає не стільки держава, скільки психологічно-ментальна установка адресатів (і носіїв) норми – людей, або використовуючи термінологію основоположника психологічної теорії права, їх «переживання» («атрибутивно-імперативне переживання»). Цілком логічно у зв’язку з цим лунають висновки західних фахівців про те, що обов’язковість будь-якого правила забезпечується передусім вірою в його обов’язковість.[3, 126]

Нормативно-правовий акт є особливим різновидом правового акта, який видається тільки правотворчим державним органом. Він належить до офіційних актів компетентних органів, що виражають волю держави. Звідси його верховенство та офіційність.

Як офіційний акт, в якому міститься воля держави, нормативно-правовий акт повинен:

– видаватися в межах компетенції відповідного органу;

– мати документальну форму вираження, передбачену для цього виду актів;

– відповідати конституції, іншим законам держави, підзаконним актам вищестоячих органів;

– бути офіційно опублікованим та введеним дію.

Нормативно-правові акти, зважаючи на притаманні їм характерні особливості, слід відрізняти від інших правових актів. Як у теорії, так і на практиці найбільш вивченими є ознаки нормативно-правового акта, що випливають з характеру норми як загального правила поведінки.

До цих ознак відносяться: відсутність індивідуально-визначеного адресату, невизначеність числа випадків на які розраховане правило та можливість неодноразового застосування, яке не вичерпує дії правила. Вказані ознаки, в більшості випадків, достатньо ясно відрізняють нормативно-правовий акт як сукупність загальних правил від індивідуального акта реалізації норм права. Проте, як свідчить практика систематизації, не всяке правове положення загального характеру є нормативно-правовим актом. Тому необхідно використовувати й інші критерії, що відрізняють його від решти правил загального, але не правотворчого характеру.

Нормативно-правовий акт встановлює загальний, але достатньо визначений критерій поведінки. Якщо в правилах того, чи іншого акта містяться загальні вказівки, які не встановлюють певного, об’єктивного критерію поведінки осіб, то навряд чи можна вважати виконаним завдання правового регулювання окремого виду відносин.

Варто зазначити, що мають місце випадки, коли загальні вказівки про необхідність проведення організаційних заходів, зафіксовані в актах державних органів, видають за правові норми. Такі розпорядчі правила часто звернуті до широкого кола виконавців і мають на меті здійснення неодноразових дій. Вони є однією з форм організаційного керівництва, не встановлюють певну міру поведінки й тому не можуть розглядатися як нормативні. Їх основним завданням є організація виконання вже встановлених у нормативно-правових актах правил, чи конкретних завдань.

Часто за нормативні приймаються акти і правила загального характеру щодо здійснення нагляду та контролю за виконанням правових норм, чи конкретних завдань, що видаються в результаті перевірки виконання законів, указів чи постанов та адресовані до певного кола державних органів, для них характерні такі формулювання як: «прийняти заходи щодо посилення контролю за правильним застосуванням закону (указу, постанови)», «посилити нагляд за правильним та однаковим застосуванням» певного указу чи постанови.

Такі акти, за своїм призначенням, спрямовані на усунення порушень раніше встановлених норм і недоліків їх застосування. [2, 157]

З урахуванням наукових підходів до цього питання вітчизняних і зарубіжних учених-юристів визначимо основні ознаки нормативно-правового акта:

– приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум) і носить офіційний характер;

– завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків, містить правила поведінки загального характеру;

– приймається з дотриманням певної процедури;

– має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити, що дозволяють виділити його з багатьох інших правових актів (найменування акта, назву видав органу, дату прийняття, номер, підпис відповідної посадової особи тощо);

– публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка;

– є обов’язковим для виконання, забезпечується системою державних гарантій, у тому числі й примусовими засобами;

– володіє певною юридичною силою в залежності від місця акта в системі нормативно-правових актів і рівня органу що його видав;

– може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій своїй частині, що дозволяє відносно швидко реагувати на соціальні процеси у суспільстві;

– нормативно-правові акти, як правило, відповідним чином систематизовані, що дозволяє легко віднайти потрібний документ для застосування та реалізації;

– має внутрішню структуру – розділи, глави, статті, частини статей, які містять норми права;

– входить в єдину ієрархію нормативно-правових актів, займає в ній своє місце, взаємопов’язаний з іншими нормативно-правовими актами;

– має певний предмет регулювання у відповідній сфері суспільних відносин;

– діє протягом певного терміну (що вказується в самому акті, або безстроково до його скасування компетентним органом), розрахований на багаторазове застосування, його дія не вичерпується одноразовим виконанням;

– охоплює своєю дією конкретну територію (всю країну, її частину, окрему установу тощо). Відповідно до п. 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб’єктами нормо творення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають не персоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи тимчасові) та характеру відомостей, що в них містяться, в тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту. [5, 34]

1.2 Юридична сила нормативно-правових актів

Юридична сила — основна властивість правових актів діяти та породжувати правові наслідки: виникнення, зміни, припинення правовідносин.

Має два аспекти: співвідношення правових актів між собою та обов'язковість до виконання.

  1. Зі співвідношення встановлюється ієрархія, тобто система підпорядкованості правових актів. Це означає, що кожний акт займає своє місце в загальній системі правових актів. Іншими словами: чим вище місце акту в такій ієрархії, тим вища його юридична сила.

    1. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція — Основний Закон держави, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів.

    2. Далі на вершині цієї системи розмішуються правові акти, видані парламентом — найвищим правотворчим органом державної влади (верховенство закону).

    3. На нижчому щаблі — правові акти, що видаються органами місцевого самоврядування і мають підзаконний характер. Останні не повинні суперечити законам, вони мають видаватися на їх виконання. Юридична сила правового акта залежить від того, який орган державної влади його видав, та повноважень цього органу. Таким чином, визначити юридичну силу акта — значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоящих органів.

  2. Дія закону (нормативно-правового акта) чи навіть окремої його норми — це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому смислі слова), які наділені певними характеристиками.

Межі дії нормативних актів (законів) чи окремих норм визначаються такими критеріями (параметрами):

  1. видом регульованих суспільних відносин (тобто предметом регулювання);

  2. обставинами, настання яких зумовлює необхідність застосування регулятивної функції цих актів;

  3. часовими вимірами;

  4. просторовими вимірами (або територією в широкому розумінні слова);

  5. колом осіб, на яких поширюються норми акта. [6,889]

РОЗДІЛ ІІ.КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ВИДИ ОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Нормативно-правові акти досить різноманітні. Залежно від того чи іншого критерію, покладеного в основу класифікації, вирізняють такі види нормативно-правових актів:

за суб’єктами ухвалення — акти народу в процесі референдуму, державних органів і організацій, недержавних органів і організацій (органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань), спільні акти (нормативно-правовий акт може бути виданий спільно кількома суб’єктами нормотворення, наприклад, кількома державними органами, органами держави і недержавних формувань тощо);

за зовнішньою формою — конституції, закони, кодекси, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази та ін.;

за сферою дії — загальнообов’язкові, спеціальні, локальні;

за ступенем загальності юридичних норм — загальні та конкретизаційні; за характером волевиявлення — акти встановлення, зміни та скасування юридичних норм;

за галузями законодавства — цивільні, кримінальні, адміністративні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні та ін.;

за часом дії — невизначено-строкові (постійні) та визначенострокові (тимчасові). Однак, основну класифікацію нормативно-правових актів на види проводять за їх юридичною силою. За даним критерієм виділяють закони та підзаконні нормативно-правові акти, причому як перші, так й останні також мають свою класифікацію. В табл. 3.1 наведено основні характеристики законів та підзаконних нормативно-правових актів [5, 35]

2.1.Закон (поняття,ознаки і види)

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон – це нормативно-правовий акт, що врегульовує найважливіші суспільні відносини, приймається за спеціальною процедурою органом законодавчої влади або на референдумі в інтересах більшості населення (з урахуванням інтересів меншості), а чинність його норм забезпечується державою.

Основними ознаки закону є:

1) є різновидом нормативно-правових актів;

2) має пріоритет перед підзаконними актами і має відповідати Конституції;

3) врегульовує найважливіші суспільні відносини (ст. 92 Конституції України);

4) приймається за спеціальною законотворчою процедурою органом законодавчої влади або на референдумі;

5) приймаються в інтересах більшості населення (з урахуванням інтересів меншості);

6) чинність норм закону забезпечується державою аж до легального примусу.

Закони можна класифікувати за такими критеріями.

1. За юридичною силою:

1.1. Конституція.

1.2. Конституційні закони вносять зміни в конституцію.

1.3. Звичайні закони. Виокремлюють органічні закони, які передбачені в Конституції.

2. За рівнем систематизації

2.1. Кодифіковані закони: кодекси (Кодекс адміністративного судочинства України), основи законодавства (Основи законодавства України про охорону здоров’я), статути.

2.2. Тематичні.

3. За роллю в системі законодавства:

3.1. Основні – закони, які містять в первинній редакції текст правових норм і здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин;

3.2. Допоміжні: вносять зміни і допонення, скасовують закони, ратифікують міжнародні договори.

4. За поширеністю чинності законів на суспільні відносини:

4.1. Закони загальної чинності.

4.2. Закони спеціальної дії: поширюються на чітко визначених спеціальних суб’єктів правовідносин.

4.3. Закони виняткової дії: передбачають винятки з загальних правил.

5. За часом дії:

5.1. Постійні: мають чинність необмежену часом.

5.2. Тимчасові: передбачають часову обмеженість.

5.3. Надзвичайні закони: для запровадження надзвичайного або військового стану. [7, 157]

За способом розгляду й ухвалення закони поділяються на прийняті на референдумі та ті, що прийняті вищим представницьким органом (парламентом), в Україні – Верховною Радою України. Цей поділ має значення, виходячи з місця і ролі таких законів у системі законодавства, а також порядку їх зміни чи скасування. Абсолютна більшість законів приймається парламентом.

Так, в Україні наразі всі закони прийняті виключно Верховною Радою України, на референдумі не було ухвалено жодного закону.

Найбільш важливим критерієм поділу законів на види, на нашу думку, є їх юридична сила. Співвідношення законів за юридичною силою за їх реалізації в разі можливих колізій у конкретних життєвих ситуаціях дає змогу визначити, який законодавчий акт у цьому випадку слід застосовувати. Згідно з цим критерієм, можна виокремити такі види законів: конституції, конституційні закони, звичайні закони і закони, що затверджують інші нормативні акти.[8, 12]

У літературі наведена думка, що, крім цих видів законів, за юридичною силою в Україні слід виокремити також органічні закони . [9, 5]

Так, Є. Назаренко зазначає, що в Конституції України вказано на необхідність прийняття досить великої кількості органічних законів, які, залишаючись у конституційному полі і спираючись на Конституцію, мають конкретизувати основні права, свободи й обов’язки громадян у різних галузях суспільного життя, а також організацію і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування і відносини людини та держави на основі народовладдя.[10, 34]

Особливе місце серед законів посідає Конституція як основний закон держави, що має найвищу юридичну силу. Тому ст. 8 Конституції України визначає, що всі закони й інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції України та відповідати їй. Слід зауважити, що Конституція України є не просто Основним Законом, а перебуває вище над законами. Конституція України констатує саме існування держави. На основі її норм утворюються і функціонують державні інститути, які уповноважені Конституцією займатися правотворчістю. [11, 15]

2.2.Підзаконний нормативно правовий акт(поняття,ознаки і види)

Так, в юридичній літературі майже не існує розбіжностей стосовно розуміння юридичної природи та сутності підзаконного нормативно-правового акта. У більшості випадків він розглядається як акт, що приймається уповноваженими на це суб’єктами нормотворчості на основі закону і не повинен йому суперечити. [12, 201] В юридичній енциклопедії підзаконний акт розглядається як акт, прийнятий компетентними органами державної влади чи уповноваженими державою іншими суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання. [13, 220]

На думку С. С. Алексєєва, підзаконний нормативний акт – це «нормативний юридичний акт компетентного органу, який оснований на законі та закону не суперечить» [14, 452]

На думку вченої, під поняттям «підзаконний нормативно-правовий акт» в аспекті його загальнообов’язкової дії (громадян, підприємств, установ, організацій, тобто поза межами системи органів влади, які його видали) необхідно розуміти постанови Верховної Ради України нормативного характеру, відповідні офіційні документи Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, що містять правила загальнообов’язкової поведінки, дія яких не обмежується одноразовим застосуванням.

На сьогоднішній день поняття підзаконного акта залишається в Україні на рівні наукової розробки, яка, у свою чергу, потребує конкретизації, що й обумовлює актуальність цього дослідження. Лише таким чином може бути усунено проблеми застосування та реалізації підзаконних нормативно-правових актівв, визначення їх місця в системі нормативно-правових актів узагалі. Визначити авторське поняття підзаконного акта можна шляхом виявлення його основних ознак та відмінних характерних рис. Так, Л. М. Горбунова зазначає, що головними ознаками підзаконних нормативно-правових актів є:

1) підзаконний характер;

2) офіційність;

3) обов’язковість до виконання;

4) породження юридичних наслідків. [15, 67]

С. О. Іванов до основних ознак підзаконного нормативно-правового акта відносить:

по-перше, обсяг та межі повноважень, закріплених Конституцією, законами або іншими нормативно-правовими актами щодо видання нормативно-правових актів, визначення їх видів;

по-друге, визначення юридичної сили (чинності) та видання підзаконних актів за допомогою певних юридичних формулювань, таких як: «на підставі та на виконання закону», «відповідно до закону» тощо;

по-третє, у підзаконних актах проявляються норми законів через їх доповнення, конкретизацію, деталізацію, розвиток тощо;

почетверте, спрощений порядок прийняття, введення в дію, оприлюднення підзаконних нормативно-правових актів у порівнянні із законами (саме тому вони оперативно реагують, ефективно пристосовуються до життєвих змін, різного виду відносин, які виникають, змінюються, зникають у процесі життєдіяльності країни);

по-п’яте, норми підзаконних нормативно-правових актів є нормами видового характеру стосовно норм, які містяться в законах і є нормами родового характеру (тобто шляхом прийняття норм видового характеру розвиваються норми родового характеру, таким чином, підзаконні нормативно-правові акти розвивають закони); по-шосте, підзаконні нормативно-правові акти умовно об’єднані в одну групу, але вони неоднорідні, мають різну юридичну силу, різні форми, назви тощо, але всі вони мають певну ієрархічну структуру, яка в сукупності своїй залежить від закону. [16, 135]

Ознаки, притаманні підзаконним нормативно-правовим актам, можна розділити на дві групи: загальні (видові), притаманні нормативно-правовим актам взагалі, та спеціальні (родові), притаманні підзаконним нормативноправовим актам органів виконавчої влади зокрема. До першої групи ознак можна віднести такі: 1) офіційний письмовий документ, який видається уповноваженим органом; 2) містять, змінюють або скасовують норми права; 3) створюються у встановленому законодавством порядку; 4) мають загальний, неперсоніфікований характер, передбачають неодноразове застосування; створюються із застосуванням певних правил нормотворчої техніки; 5) обов’язковість до виконання забезпечується державою через можливість застосування засобів примусового характеру.

До другої групи ознак підзаконного нормативно-правового акта можна віднести: 1) офіційний письмовий документ, який видається органом виконавчої влади; 2) містить, змінює або скасовує норми права у рівнозначних підзаконних нормативно-правових актах, актах нижчої юридичної сили; 3) створюються у більш спрощеному порядку; 4) мають підзаконний характер; 4) створюються із застосуванням спеціальних засобів нормотворчої техніки із застосуванням виразів «на виконання закону», «на підставі закону» тощо.

Одним із важливих питань при дослідженні підзаконних нормативно-правових актів, їх значення, місця в системі нормативно-правових актів визначення функцій, які вони виконують у процесі регулювання суспільних відносин. Загальновідомо, що функції – це основні начала, напрями, в яких нормативно-правовий акт у даному випадку здійснює свій вплив на суспільні відносини. Досліджуючи основні функції нормативно-правових актів у цілому, вчена М. В. Вилегжаніна зазначає, що «досконале розуміння значення нормативно-правових актів можливе завдяки застосуванню функціонального підходу, який дозволяє виділити функції, притаманні цьому виду документа» [17, 32].

Підзаконні нормативно-правові акти виконують перш за все регулятивну функцію, яка, у свою чергу, розділяється на функцію первинного (при первинному встановленні норм права підзаконними нормативно-правовими актами) та вторинного (при конкретизації, розвиненні та вдосконаленні норм права, установлених нормативно-правовими актами вищої юридичної сили) регулювання; управлінську функцію:

роз’яснювальну та конкретизуючу функції (норми, які містяться у підзаконних нормативно-правових актах конкретизують, роз’яснюють, удосконалюють норми, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили);

право установчу функцію (реалізуються при введенні норм права підзаконними нормативно-правовими актами); правореалізаційну функцію (норми підзаконних нормативно-правових актів закріплюють певні порядки, положення, реалізація яких практично відтворює норми, установлені Конституцією, кодексами та законами України).

На підставі проведеного аналізу можна дійти висновку, що підзаконний нормативно-правовий акт являє собою офіційний письмовий документ уповноваженого органу виконавчої влади, створений на підставі та на виконання Конституції та законів України, який містить, змінює або скасовує норми права, створюється у встановленому законодавством порядку із застосовуванням спеціальних засобів нормотворчої техніки. Традиційно у правовій системі України виділяють такі види підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади:

постанова – офіційний письмовий документ, нормативноправовий акт вищого органу виконавчої влади України – Кабінету Міністрів України, який має загальнообов’язковий характер та приймається колегіально у встановленому законодавством порядку;

наказ – офіційний письмовий документ, нормативно-правовий акт міністерства, центрального органу виконавчої влади, їх територіальних органів та міністерств, видається на підставі і на виконання нормативно-правових актів вищого рівня, обов’язковий для виконання; розпорядження – офіційний письмовий документ, нормативноправовий акт, який видається головою місцевої державної адміністрації на виконання нормативно-правових актів вищої юридичної сили, обов’язковий для виконання на території місцевості відповідної державної адміністрації. [18, 15]

Додатково слід ураховувати, що складовими частинами цих підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади можуть бути й інші акти, які мають або можуть мати кодифікований характер. До них слід віднести: положення – акти, що містять правові норми, які визначають завдання, структуру, компетенцію і форми діяльності державних органів; правила – нормативні приписи, що мають процедурний характер, визначають порядок організації тієї чи іншої діяльності; інструкції – акти, предметом регулювання яких є управлінські відносини всередині системи органів влади, або регламентація загального порядку виконання якихось робіт; статути – нормативні акти, що регулюють порядок організації та діяльності державних і громадських організацій, які виконують господарські функції у сфері управління тощо. [19, 140]

РОЗДІЛ ІІІ . НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ - ОСНОВНА ФОРМА

ПРАВА В УКРАЇНІ

3.1 Правові акти України: загальні та особливі риси

Проблематика правових актів тією чи іншою мірою була предметом дослідження багатьох авторів, серед яких C.С. Алексєєв, В.В. Копєйчиков, А.С. Піголкін, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, Ю.О. Тихомиров, О.І. Ющик та ін. Водночас на теперішній час це питання залишається лише фрагментарно дослідженим, зокрема існує потреба визначення поняття та системи ознак правових актів.

Термін «акт» походить від латинських слів actus – дія, actum – документ. В академічному тлумачному словнику української мови наводяться такі значення цього слова: 1) дія, подія, вчинок; 2) окремий прояв якої-небудь діяльності; 3) офіційний документ, протокол, запис про який-небудь факт; 4) документ, що засвідчує що-небудь; 5) урочисті збори в навчальному закладі (з приводу випуску, вручення нагород); 6) закінчена частина театральної вистави, драматичного твору. В юридичній літературі поняття правового акта визначається через різні родові поняття, зокрема такі як «дія», «волевиявлення», «документ», «рішення» тощо. С.С. Алексєєв, приділивши значну увагу дослідженню поняття правового акта, в ранніх роботах писав, що термін «правовий акт» може означати зокрема: а) вираження волі, тобто акт як такий (правомірні дії); б) спосіб вираження та закріплення волі, тобто документи; в) те й інше одночасно, тобто акт-документ. Дискусійність останнього з наведених значень поняття правового акта неодноразово відзначалась у літературі. Немає підстав розглядати акт як дію-волевиявлення і як документ одночасно, явище може бути охарактеризоване як дія, результат якої нерідко живе у формі акта-документа. Дещо пізніше в іншій праці С.С. Алексєєв змінив свою позицію щодо значень терміна «правовий акт», зазначивши, що цим терміном позначаються: а) дія (поведінка), як правило правомірна, тобто юридичний факт, що є основою тих або інших правових наслідків; б) результат правомірної дії, тобто юридично значущий, змістовий елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис, акт «автономного» регулювання»), що увійшов до правової матерії внаслідок правотворчої, владної індивідуально-правової або автономної діяльності суб’єктів; в) юридичний документ, тобто зовнішнє словесно-документально оформлене вираження волі, що закріплює правомірну поведінку та її результат. Схожі смислові значення поняття правового акта виділяють й інші дослідники, так або інакше підкреслюючи, що правові акти слід розглядати як акти-дії (волевиявлення) та акти-документи, спрямовані на певні юридичні наслідки (створення норм права, виникнення, зміна або припинення конкретних правових відносин).

Повноцінне розкриття змісту поняття «правовий акт» є неможливим без аналізу властивих йому ознак. Це, зокрема, такі загальні ознаки:

1. Правові акти мають вольовий зміст. Із цього приводу Л. Дюгі відмічав, що юридичним актом є всілякий прояв волі, що відповідає об’єктивному праву і породжує будь-який стан суб’єктивного права. Цією ознакою правові акти відрізняються від тих, що мають в окремих випадках юридичне значення: а) невольових дій (рефлекторних, інстинктивних рухів, дій недієздатних осіб і тому подібного) і б) подій (народження людини, пожежа, землетрус тощо). Вольовий характер юридичних актів обумовлений двома чинниками – суб’єктивним та об’єктивним. Першим виступає воля уповноваженого суб’єкта, другим – його волевиявлення. Правове значення має, як правило, лише воля, що об’єктивувалася зовні. Лише в окремих випадках (при невідповідності дійсної волі та волевиявлення) юридичне значення може мати невиражена у правовому акті воля. Так, при обмеженому або поширеному тлумаченні норм права, коли сенс норми, яка тлумачиться, вужчий або більш широкий за її текстуальне вираження, інтерпретаційна діяльність спрямована на встановлення дійсної волі суб’єкта правотворчості. Зокрема різні види юридичних актів з недоліками волі і наслідки їх здійснення передбачені нормами цивільного та сімейного права (наприклад, правочини, здійснені під впливом помилки (ст. 229 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-IV, далі – ЦК України), обману (ст. 230 ЦК України), насильства (ст. 231 ЦК України), під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України), фіктивні правочини (ст. 234 ЦК України), удавані правочини (ст. 235 ЦК України) тощо. [20]

Враховуючи те, що вказані вище випадки є швидше винятками, ніж правилом, єдність (тотожність) волі та волевиявлення не слід відносити до ознак правових актів. Вони є неодмінною умовою дійсності цивільно-правових угод, але далеко не всіх інших видів правових актів. Наприклад, для визнання нормативно-правових актів нечинними, збіг (неспівпадіння) волі та волевиявлення не має юридичного значення. Натомість, критерієм такого визнання виступає відповідність (невідповідність) нормативно-правових актів актам вищої юридичної сили, дотримання процедури їх прийняття тощо.

2. Для правових актів характерна вольова спрямованість на певні юридичні наслідки. Цими актами можуть встановлюватися нормативні та (або) індивідуальні юридичні правила. Крім того, такі акти інколи хоча і не закріплюють яких-небудь правових правил, але в той же час спрямовані на виникнення, зміну або припинення конкретних правових відносин. Вольовою спрямованістю на певні правові наслідки правові акти відрізняються від юридичних вчинків (наприклад, знайдення скарбу, наукове відкриття, створення творів науки, літератури, мистецтва і т. д.). Юридичні вчинки є діями, з якими закон або інші нормативно-правові акти пов’язують виникнення правових наслідків незалежно від того, чи була спрямована воля особи на вказані наслідки, чи ні. Слід зазначити, що далеко не всі правові акти насправді приводять до юридичних наслідків, на які спрямовані. Наприклад, положення нормативного правового акта на практиці можуть виявитися нереалізованими.

3. Для правових актів характерним є зовнішнє вираження волі уповноваженого суб’єкта. При їх здійсненні воля суб’єкта права об’єктивується, проступає назовні, виявляється юридично певним чином, у тому числі в необхідних документах. Як зазначає А. Бар’як, правовий акт передбачає усну, письмову або конклюдентну форми. Із цим складно не погодитись, адже без зовнішньої об’єктивації неможливо встановити зміст волі та довести її до відома суб’єктів права. Крім того, визначена, регламентована правом, форма зовнішнього вираження волі уповноваженого суб’єкта забезпечує можливість контролю за відповідністю результату волевиявлення (наприклад, нормативних, індивідуальних правових правил) актам вищої юридичної сили.

В юридичній літературі виокремлюють й інші системні ознаки правових актів. Так, окремі дослідники звертають увагу на їх владний характер, виходячи з того, що відповідні суб’єкти мають владу, необхідну для їх вчинення. Відповідно до такого підходу, владність – необхідна властивість будь-якого правового акта, яка означає спрямованість такого акта на визначені, бажані суб’єктом правові наслідки. Водночас більшість авторів, що дотримуються відповідного підходу, фактично ототожнюють правові акти з нормативно-правовими актами або ж актами правозастосування. Однак це не в повній мірі відображає реальну дійсність, на практиці можна зустріти значну кількість правових актів невладного характеру. До останніх необхідно віднести різноманітні акти реалізації прав та обов’язків суб’єктів, не наділених владними повноваженнями, що є підставами виникнення, зміни або припинення конкретних правових відносин. Так, звернення громадянина до будь-якого органу державної влади – це невладний акт реалізації права. Таким чином, владний характер властивий не всім видам правових актів, а тому відповідна ознака не може бути визнана загальною для них. З тієї ж причини до загальних ознак правових актів не можуть бути віднесені й їх документальне оформлення, загальнообов’язковість. Ці ознаки є властивими також лише окремим видам правових актів.

Усебічний аналіз правових актів передбачає не лише виділення їх загальних ознак, але і розгляд суб’єктно-об’єктного складу, змісту, мети та результатів. У найбільш широкому сенсі слід відзначити, що правовий акт може бути реалізований лише тим суб’єктом, якого у встановленому нормами права порядку наділено такою можливістю. Відповідно об’єктом правового акта є поведінка осіб, на правове становище яких впливає цей акт. Зміст правового акта складає воля уповноваженого суб’єкта. Загалом, форми зовнішнього вираження волі можуть бути як позитивними, так і негативними. Позитивне вираження волі досягається за допомогою мови (в усній або письмовій формах) або конклюдентних дій. В окремих випадках норми права пов’язують здійснення правових актів з негативним проявом волі, який має місце при мовчанні або упущенні. У зв’язку з цим Я.М. Магазинер зазначав, що під дією потрібно розуміти не лише позитивний акт волі (наприклад, сплата боргу), але і негативний акт тієї ж волі, коли суб’єкт утримується від дії (несплата належного боргу). Очевидно, якщо під дією розуміти волевиявлення, то воно може бути представлене як активною, так і пасивною формами правової поведінки, тобто власне діями й утриманням від них (бездіяльністю). Прикладами негативного прояву волі можуть бути також неприйняття спадщини, утримання від вимоги про розірвання строкової трудової угоди у зв’язку із закінченням терміну її дії тощо.

Від правового акта, що є об’єктивованою зовні дією-волевиявленням, слід відрізняти волевиявлення, закріплене в положеннях (нормативних, індивідуальних правових правилах і т. д.), що містяться в акті-документі.

У свою чергу Б.В. Дрейшев, відзначаючи таку відмінність і характеризуючи процес утворення нормативних правових актів, писав, що упродовж правотворчого процесу відбувається формування, по суті, двох волевиявлень. Перше створюється на стадії обговорення й оформлюється у вигляді проекту нормативного акта. Друге спрямоване на об’єктивування волі, що міститься в проекті. Іншими словами, волевиявлення щодо затвердження (прийняття) правового акта нормативного характеру і волевиявлення, яке виражене в положеннях такого акта, не є тотожними, хоча і взаємопов’язані між собою. Лише останнє з вказаних волевиявлень має безпосереднє регулятивне значення. Письмова форма правових актів є найбільш виправданою з точки зору доведення їх змісту до відома адресатів, а також контролю за виконанням юридичних правил (якщо такі встановлюються). Ця форма вирішує структуризацію тексту акта і його побудову за правилами юридичної техніки (поділ на глави, статті, частини і т. п.); формулювання правил поведінки тривалого або разового характеру; використання нормативної мови, специфічних юридичних понять і термінів; дотримання обов’язкових реквізитів, властивих кожному акта.

Водночас правовий акт може мати і змішану зовнішню форму вираження. Наприклад, для судових рішень характерною є усно-письмова форма. Кожний правовий акт здійснюється з певною метою. Правові акти як засоби реалізації тієї або іншої мети мають бути їй співвимірні. Інакше мета може бути не досягнута або досягнута з витратами, що перевищують суспільно корисний результат. Співвимірність правових актів і їх цілей припускає, як мінімум, наявність двох умов. По-перше, мета має бути досяжною, тобто реальною. По-друге, правовий акт повинен відповідати меті за своїм змістом, формою, юридичною силою, сферою дії. Правові акти можуть бути спрямовані або на встановлення, зміну, скасування норм права, призупинення, пролонгацію або припинення дії цих норм, або на виникнення, зміну або припинення конкретних правових відносин. Перша з указаних цілей досягається за допомогою актів правотворчості, друга – завдяки іншим правовим актам (актам правозастосування і актам «автономного» правового регулювання, а також іншим актам реалізації прав або обов’язків). Результатом правових актів є нормативні, індивідуальні правові правила, а також правові відносини, що виникають, змінюються або припиняються.

Таким чином, правовим актом є здійснене в певному порядку волевиявлення уповноваженого суб’єкта права, що встановлює, змінює, скасовує норми права; зупиняє, пролонгує або припиняє дію цих норм, або встановлює, змінює чи припиняє конкретні правові відносини, результати якого (нормативні, індивідуальні правові правила) в необхідних випадках фіксуються в документальній формі.

В юридичній літературі нерідко зустрічаються дефініції правових актів через поняття рішення. Так, інколи зазначають, що правовим актом є рішення, яке виражає волю суб’єкта права, оформлене в установленому порядку, спрямоване на досягнення соціально-позитивної мети (регулювати суспільні відносини), та спричиняє певні юридичні наслідки. Наявність подібних визначень свідчить про пошук у теорії і на практиці категорії, за допомогою якої можливо було б узагальнити в понятті правового акта такі взаємопов’язані явища як акт-дію і акт-документ уповноваженого суб’єкта. У той же час слід враховувати, що у правовій сфері рішення зазвичай інтерпретується як результат ментально-вольового вибору суб’єктом права варіанту своєї поведінки або поведінки підвладних суб’єктів. У цьому сенсі рішення передує правовому акту (дії та документу). Як свого часу стверджував Б.М. Лазарєв, відмінність між ухваленням рішення і виданням акта управління чітко закріплюється, наприклад, у військових статутах стосовно послідовності дій командира: оцінка обстановки, ухвалення рішення, віддання наказу тощо.

Тому більш правильною є позиція, що правові акти є такими актами-діями (волевиявленнями) та актами-документами уповноваженого суб’єкта, які виражають його рішення, що має юридичне значення. Однак саме по собі рішення, окремо від актів-дій (волевиявлень) і актів-документів, навряд чи може бути визнане правовим актом.[21]

ВИСНОВОК

Чинне законодавство України не містить визначення понять
"нормативний припис" та "норма права". Однак на підставі аналізу
практики застосування термінів, слів та словосполучень у
юриспруденції та теорії права можна дійти висновку, що під нормою
права слід розуміти форму прояву права у вигляді санкціонованих
державою обов'язкових правил загального характеру (закон, указ,
декрет, постанова, наказ) в певній галузі суспільних відносин.

Норми права поділяються на норми позитивного регулювання, які
встановлюють можливість або необхідність щось робити; норми
правоохоронні, які забезпечують дію інших норм і встановлюють
відповідальність за їх порушення; норми-визначення;
норми-принципи. Інший поділ передбачає норми імперативні, якими
точно визначаються права та обов'язки суб'єктів права;
диспозитивні, які діють у разі невстановлення сторонами шляхом
угоди своїх прав та обов'язків; бланкетні, які відсилають до
встановлених іншими актами правил. Норми права поділяються також
на норми загальної дії і місцевої дії, постійні і тимчасові,
загальні і спеціальні.

Акти, які містять норми права (нормативні приписи), мають статус нормативно-правових незалежно від того, містяться ці норми (приписи) в інших нормативно-правових актах чи ні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛО

    1. Теорія держави і права : підручник / [О. М. Бандурка, О. М. Головко, О. С. Передерій та ін.] ; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. НАПрН України О. М. Бандурки ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2018. – 416 с.

    2. Теорія держави та права : навч. посіб. / [Є. В. Білозьоров, В. П. Власенко, О. Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.] ; за заг. ред. С. Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. – К. : НАВС, Освіта України, 2017. – 320 с.

    3. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. – К.: Ваіте, 2015. – 392 с.

    4. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с. — Бібліогр.: с. 229–232.

    5. Нормотворча діяльність : навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / В. І. Риндюк. — К. : КНЕУ, 2009. — 162, [6] с. ISBN 978-966-483-287-5

    6. Юридична сила нормативно-правового акта // Велика українська юридична енциклопедіія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 889.

    7. Тополевський Р. Б., Федіна Н. В. Теорія держави і права: навч. посібник. Львів: ЛьвДУВС, 2020. 268 с

    8. Тихомиров Ю., Бошно С. Теоретические основы классификации законов. Право и современные государства. 2018. № 2/3. С. 9–19.

    9. Опришко В. Основні положення проєкту Концепції розвитку законодавства України до 2005 р. Право України. 1996. № 7. С. 3–10.

    10. Назаренко Є. Запровадження в життя Конституції – головна мета сучасного етапу правової реформи державної влади. Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства. Київ, 1997. Вип. 2. С. 36–44.

    11. Шаповал В. Основний Закон України та актуальні проблеми конституційної теорії. Українське право. 1996. № 3. С. 13–21.

    12. Теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. В. Петришин, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський та ін. ; за ред. О. В. Петришина. – Х. : Право, 2014. – 368 с.

    13. Сучасна правова енциклопедія / О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко, Н. М. Оніщенко ; за заг. ред. О. В. Зайчука ; Ін-т законодавства ВР України. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 384 с.

    14. Алексеев С. С. Общая теория права : учебник / С. С. Алексеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ТК «Велби» : Проспект, 2008. – 576 с.

    15. Иванов С. А. Соотношение закона и подзаконного нормативного правового акта Российской Федерации [Електронний ресурс] : монография / С. А. Иванов. – М., 2002 // Электронная библиотека юридической литературы «Правознавець». – Режим доступу: http://www.pravoznavec. com.ua/books/133/17#chlist.

    16. Вилегжаніна М. В. Функції нормативно-правового акта / М. В. Вилегжаніна // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2010. – №2. – С. 31–36.

    17. Гетьман Є. А. Види підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади / Є. А. Гетьман // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія право. Вип. 23. Ч. ІІ. Т. 1. – С. 12–15.

    18. Гетьман Є. А. Кодифікація законодавства України: загальна характеристика, особливості, види : монографія / Є. А. Гетьман. – Х. : Право, 2012. – 192 с.

    19. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 28 грудня 1992 р.

    20. Нормопроектувальна техніка та державна реєстрація нормативно-правових актів : навч.-методич. посіб. / Уклад. : С. Г. Серьогіна та ін. Харків : Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», 2013. 35 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас