Зміст
Вступ
Розділ І Смертна кара: історія і сучасність
1.1 Різновиди смертної кари
1.2 Страти у сучасному світі
Розділ ІІ У якій мірі є моральним існування смертної кари?
2.1 Противники смертної кари
2.2 Прихильники смертної кари
Розділ ІІІ Скасування смертної кари в Україні та світі
3.1 Погляди сучасної України на скасування смертної кари
3.2 Відношення світу до смертної кари
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Дана робота написана на актуальну тему, оскільки останнім часом все наполегливіше лунають голоси про заборону смертної кари, тобто скасування або, у всякому разі, обмеження смертної кари у всьому світі. Так законодавство багатьох держав взагалі не передбачають застосування даного виду кримінального покарання.
Активна дискусія про смертну кару ведеться значно давно, в тому числі і на сторінках журналів. Частина авторів виступають за збереження смертної кари, а частина авторів – за її скасування. І здається, що до спільної відповіді на питання: «за» чи «проти» смертної кари? Вони не дійдуть ніколи.
Судова статистика щодо застосування смертної кари на території колишнього СРСР залишається фактично втаємниченою по теперішній час. Лише деякі знайомі з масштабами і реаліями її застосування, інші ж змушені задовольнятися особистими емоціями, уявленнями про роль смертної кари в суспільстві, зокрема, про зв`язки між її застосуванням і рівнем правопорядку.
Тривала політика секретності і умовчань призвела також до того, що багато людей в нашій країні, в тому числі і судді, які застосовували смертну кару – взагалі не замислювались над цією проблемою. Для них смертна кара – лише один із ступенів звичної сходи кримінальних покарань. Проблему скасування або збереження смертної кари вони вважали досить вузькою і другорядною.
Потрібно помітити, що скоротилося число осіб, засуджених до смертної кари, тобто в самому загальному плані можна констатувати, що на порозі ХХІ століття людство послідовно почало йти до її помітного обмеження.
Статистичні дані прямо вказують на це явище. Так, з 1990 року страту скасували понад 30 країн. 1998-2000 роки певною мірою стали переломними. У 1998 році число засуджених до страти складало 3899, а в 1999 – 3857, в 2000 році – 3058. Навіть за цими даними видно зниження числа засуджених до смертної кари. На даний момент можна сказати з упевненістю, що в більшості країнах смертну кару відмінили. А в тих країнах де смертна кара залишилась як вид покарання, найчастіше застосовують помилування, ніж страту засудженого. Однак потрібно сказати, що масові помилування ведуть до негативних наслідків. Людська історія нагадує нам про те, що питання про смертну кару не приватне і не другорядне. Якщо заповідь «не убий» - головне у відносинах між людьми, то жодне суспільство не може ухилитися від відповіді на питання: чи буде воно право на вбивство? І не тільки наше моральне почуття піднімає цю проблему, не тільки масштаби страт і їх роль в історичних подіях надають їй особливої гостроти.
Як пояснити той факт, що настільки багато представників людства, якими пишаються і яким вдячна їх країна та народи світу, деяких з них вони називали своїми пророками – виступали проти смертної кари? Ф. Достоєвський, Л. Толстой, В. Гюго і т.д. Список можна продовжувати. Адже вони знали самі похмурі сторони життя, а багато хто на собі відчули міць людського зла.
Смертна кара це питання про етичні основи і моральної позиції держави, про межі повноважень, якими суспільство наділяє своїх чиновників, про те, чи можуть ці повноваження настільки радикальним чином перевищувати норми між людського спілкування?
І в сходах кримінальних покарань смертна кара – не щабель, а прірва. Її неможливо порівняти ні з яким терміном позбавлення волі – навіть з довічним. Таке покарання не лише для засудженого, але й для усіх членів його родини. Її виконання завжди пов`язане з болісними моральними проблемами.
Кожен, хто відчуває свою відповідальність за дано суспільства, повинен розуміти – Що ж таке смертна кара? Які цілі вона переслідує? До яких наслідків призводить?
Отже, в даній роботі розглянемо більш докладно страту: історію і сучасність.
РОЗДІЛ І СМЕРТНА КАРА: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
1.1 Різновиди смертної кари
Смертна кара-знищення життя людини державою відповідно з законом, після винесення смертного вироку компетентним судом. Є одним із найдавніших покарань відомих кримінальному праву України, та існує вже багато століть: починаючи з давніх часів. Я розглядала різні види смертної кари які існують в світі. Одним із видів є повішання. Сучасна технологія його така: засудженого вішають на мотузці, обвиваючи шию, і смерть настає в результаті тиску мотузки на тіло під дією сили тяжіння. Смерть приходила в результаті пошкодження спинного мозку або здавлення трахей. На практиці повішання зберігається як єдиний вид вищої міри покарання в законодавстві таких країн як, Бірма, Англія, Японія, Ізраїль, Ірландія, Турція, Малайзія, Гренада, Нова Зеландія, Сінгапур, Сент-Вінсент і Гренадіни. На практиці лідерство по повішанню тримає Південно-Африканська Республіка: тут за період 1985 року-перша половина 1988 року було повішено 537 чоловік. Ще як вид смертної кари є кара на електричному стільці. Вперше вона була введена в США. При карі електрострумом відбувається видима руйнуюча дія,так як обвуглюються внутрішні органи, часто після включення рубильника формально вже стримані ремнями, кидаються вперед; можуть мати місце дифікації, мочеспускання, рвота кров’ю. На короткий проміжок часу подається електричний струм великої напруги. Смерть наступає в результаті зупинення серця й параліча дихання. Проте як і інші види покарання, екзекуція електричним струмом також немає абсолютної надійності. Хоча до цих пір в США електричний стілець є найбільш поширеним способом приведення вироку в дію. Також ми можемо розглянути кару в газовій камері. Цей вид кари застосовується в США. Її технологія кари така: засудженого прив’язують до крісла в герметичній камері,на груди закріплюють статоскоп з’єднаний з навушниками в сусідньому приміщенні для свідків. В камеру подається газ, цианід, який отруює засудженого при вдиханні. (Також одним із видів є гільйотинування/відрубування голови/. Тут все залежить від сили і вміння палача. Коли велика французька революція прийшла до ідеї масового терору, з’явилась хронічна нехватка катів і необхідність постійно гострити тупі мечі. Тоді на ешафоті історії з’явився доктор Жозеф Гільотен(1738-1814 рр.) депутат національного збору, котрий винайшов механізм відсікуючи голови тяжким лезом /приблизно 160 кг/, падаючи зверху направляючим лезом.
Якщо людство ще не дозріло до відміни смертної кари, то воно намагається зробити цей процес менш болісним. Саме тому з’явилась ідея введення смертної ін’єкції засудженому. В Техасі, в одному з 19 штатів США, де способом виконання кари являється смертельна ін’єкція, використовується комбінація трьох речовин: натрія теопек пала, брому і хлористого калію. Крім цих видів смертної кари існували і кваліфіковані. До них належали: спалення, четвертування, саджання на кіл,з акопування живим у землю, під вішання на гак за ребро, розп’яття, кастрація.
1.2 Страти у сучасному світі
У розвинених країнах страті завжди передує тривалий судовий розгляд на різних рівнях, підсудному надаються можливості для подачі апеляцій. Часто це наводить до того, що між виголошенням вироку і його виконання проходять роки або навіть десятки років. Наприклад, в США Джек Олдермен був засуджений до смерті за вбивство своєї дружини 14 червня 1975 року у віці 24 років, а страчений лише 16 вересня 2008 року у віці 57 років, більш ніж через 33 роки. Страту може виробляти уповноважений представник держави, інакше ця дія вважається вбивством і карається законом.
У більшості сучасних держав страта виконується не публічна, тобто на ній мають право бути присутні лише визначені законом особи(наприклад, згідно кримінально-виконавчому кодексу Росії - прокурор, представник в’язниці, в якій проводиться страта, і лікар). У ряді випадків страта може бути змінена довічним висновком або привабливим терміном позбавлення волі за рішенням суду. Засуджений судом до страти також може бути помилуваний вищою посадовою особою держави.
При написанні своєї роботи я цікавилась таким питанням як, страта в європейському баченні: і отримала інформацію про те яке ставлення має кожна європейська держава до смертної кари.
Албанія.
29 червня 1995 року Албанія взяла на себе зобов’язання протягом трьох років з моменту приєднання підписати, ратифікувати на застосування Протокол №6 Європейської Конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та ввести мораторій на виконання смертного вироку. Доповідачі, яким було доручено здійснювати нагляд за Албанією. Зобов’язань на угод отримали від президента Республіки запевнення, що Албанія в зазначений період дотримується офіційного мораторію на виконання смертних вироків. Однак, згідно деяким інформаційним джерелом, тир особи були недавно засуджені до страти згідно закону Албанії про анти-геноцид.
Бельгія.
Проекти закону про повне і цілковите скасування смертної кари в Бельгії було прийняте недавно палатою заступників. Законодавство Бельгії до сьогоднішнього дня передбачає смертну кару за цілий ряд злочинів, хоч за останній час виконання смертних вироків не відбулось. Бельгія підписала Протокол №6 ЄКПЛ.
Естонія.
В Естонії зберігається мораторій на виконання смертних вироків, який було проголошено президентом Мері під час його вступу на посаду президента. Остання страта мала місце у вересні 1991 року. Вісім засуджених до страти знаходиться сьогодні у в’язниці. Сім із восьми засуджених до смертної кари злочинців зверталися з апеляціями або до Верховного суду, або до президента Республіки. Що стосується восьмого злочинця, вбивцю, кий відмовився просити про помилування, то він становить серйозну проблему. Естонія підписала Протокол №6 ЄКПЛ 14 травня 1993 року. У лютому 1996 року Рада по запобіганню злочинам, резидент якої є Юстиції, і бралась для вивчення можливої ратифікації Протоколу. Рада дійшла висновку про те, о смертна кара має бути скасована в Естонії, але це може бути здійснено лише після зміни Кримінального кодексу Естонії, з тим, щоб можна було виносити за злочин вирок про довічне ув’язнення. Уряд з таким висновком погодився.
Латвія.
Хоч вона й взяла на себе зобов’язання 31 січня 1995 року під час процедури вступу ратифікувати Протокол №6 протягом періоду, який у визначенні Революції 1031(1994). Асамблеї нормально не має перевищувати одного року від часу вступу, Латвія ще не підписала, і, тим паче не ратифікувала протокол. Навпаки, Латвія після вступу до Ради Європи виконала два смертні вироки З 1994 по 1996 рік було винесено вісім смертних вироків, всі за вбивство при обмежуючих обставинах; сьогодні двоє злочинців очікують на виконання вироку.
Іспанія.
Іспанія, яка зберегла смертну кару лише як покарання за найбільш важкі воєнні злочини під час війни повністю скасувала її у 1995 році голосуванням у парламенті.
Литва.
Литва під час свого вступу до Ради Європи не брала формальних зобов’язань скасувати смертну кару та встановити мораторій на виконання смертних вироків. За період 1994 – 1996 року було виконано три смерті вироки на одного злочинця, якого було засуджено до страти у 1993 році, було помилувано Президентом, його вирок було змінено на довічне ув’язнення. У 1994 -1996 роках суди винесли дванадцять смертних вироків (через розстріл), всі за умисне вбивство при обмежуючих обставинах, - єдиний злочин, за який в Литві передбачається смертна кара.
Молдова.
8 грудня 1995 року парламент Молдови одноголосно проголосував за вилучення смертної кари з кримінального кодексу Молдови та за її заміну тюремним ув’язненням. Від двадцяти п’яти до довічного ув’язнення. У лютому 1996 року дев’ятнадцятьом злочинцям, яких було засуджено до смертної кари, і які очікували на виконання вироку, президентським указом було замінено міру покарання на довічне ув’язнення. 2 травня 1996 року Молдова підписала додатковий Протокол №6 до ЄКПЛ. Країна таким чином, виконала більшу частину своїх зобов’язань від 27 червня 1997 року «протягом і ратифікувати Протокол №6 Європейської Конвенції з прав людини, мирний час, та дотримуватись мораторію на виконання смертних вироків».
Польща.
Тимчасовий мораторій на виконання смертних вироків було запроваджено в Польщі у відповідності до закону про доповнення до кримінального кодексу від 12 серпня 1995 року. Згідно статті 5 цього закону «засуджені до смертної кари особи не будуть страчені протягом п’яти років після набуття чинності цим законом: Однак, польське законодавство передбачає смертну кару за чотири злочини: вбивство, державна зрада. За останні два роки лише чотирьом злочинцям було винесено смертний вирок судами першої інстанції (всім – за скоєне вбивство), рішення якого ще не є остаточним. Від 1980 року у Польщі не здійснюються виконання смертних вироків.
Росія.
25 січня 1996 року Росія взяла на себе зобов’язання протягом одного року з моменту вступу підписати та протягом трьох років ратифікувати Протокол №6 Європейської Конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та ввести мораторій на виконання смертного вироку, який набирає чинності з дня приєднання.
У Великобританії.
У середньовічній Англії вішали за найдрібніші крадіжки, причому у великих кількостях. Лише у лондонському районі тайбен (місце страти для простолюдинів), з царювання Едуарда VI щорік в середньому стратили 560 чоловік. За дисциплінарну провину у війську і на флоті вішали на реї; за фальшивомонетника варили в окропі або в маслі (аж до ХVII ст.). Крім того, застосовувалася спотворювання на зразок урізання носа, вух, язика. В цілому за вироком суду смертю каралися 123 склади злочину.
Повішання за крадіжку було скасоване на початку царювання Вікторії, проте, ця страта як і раніше застосовувалась до тих, що вчинили вбивство, якщо лише вбивці удавалося довести свого неосудність. Такий порядок зберігався на протязі ще 130 років. Остання прилюдна страта в Англії відбулася 26 травня 1868 року: перед Нью Гейтом був повішений. Майки Барреткі, ірландський терорист. За два тижні до того відбулася остання прилюдна страта в Шотландії. Проте, не прилюдні страти проіснували ще дуже довго; так, вішати продовжували і після Другої світової війни.
Останньою страченою жінкою в Англії була Рут Елеіс 10 квітня 1955 року вона застрелила чоловіка на ім’я Девід Блейклі, а вже 13 липня того ж року її стратили у в’язниці Халлоуей в Лондоні. Далі, через 5 років, 10 листопада 1960 року, був повішений Флосі Форсайт, якому було всього 18 років. Останньою британською стратою взагалі страта в Манчестері і Ліверпулі двох піддаників: Пітера Аллена (21 рік); Джона Уалбі. 7 квітня 1965 року вони убили деякого Уеста, а 13 серпня відбулася одночасна їх страта (чомусь у різних країнах). Після цього ще через п’ять років, 18 грудня 1969 року, страта була скасована.
У Франції при стратному режимі царевбивць – стратили через четвертування. Також було широко поширено колесування, повішання за ребро і інші болісні покарання, що особливо завзято вживалися проти гугенотів і бунтарів в царювання Людовіка ХІV. У 1792 році була введена гільйотина, і в подальшому більшість страт, окрім як за вироком військового суду( в цьому випадку був звичайний розстріл), проводилися через гільйотинування (у кримінальному кодексі Франції 1810 років стаття 12 свідчать, що « всякому засудженому до смерті відсікається голова»). Вже 27 січня 1793 року на гільйотині був страчений Людовік ХVІ.
Окремою статтею французького кримінального закону йшло батьковбивство, за яке також засуджували до страти. При цьому перед стратою застосовувалася ганебний ритуал, коли на засуджених надівали червоні сорочки і заставляли йти на страту босоніж, після чого на ешафоті, перед виконанням смертного вироку, їм відсікалося кисть правої руки. Відомо, що Фукье – Тенвіль, верховний суддя часів Якобінського терору, повелів одягнути в червоні сорочки 53 людини, страчено нібито за замах на Робесп’єра.
20 лютого 2007 року Франція ввела конституційну заборону на страту. За дану поправку в 66-ту статтю конституції проголосували 828 депутатів Національної асамблеї і сенаторів, проти – 26. Франція таким чином, стала останньою з країн ЄС, та рівні конституції тим, що заборонили використання страти.
У державах Німеччини традиційно відсікали голову причому знаряддям обезголовлювання часто служила не сокира, а меч. Окрім цього в середньовіччі існували і інші страти. Так, найбільші жахи полювання на відьом (страта через спалювання і інші) були не в Іспанії, а в Германії XVII століття, причому протестанти нічим не поступалися католикам. Страта через спалювання застосовувалась також за виробництво фальшивих монет і підпал. За подружню зраду четвертували. При цьому для жінок, що зробили подружню зраду, а також для матерів, що убили свого дитяти, була передбачена особлива вища міра: утоплення.
Існували і інші види страти(колесування, поховання живцем, посадження на кіл і т.д.). Нерідка перед самою вищою мірою застосовувались тортури і інші покарання, що калічать.
У ХХ столітті вже при Гітлері, була введена страта через повішення і гільйотина. Марінус ван де Люб’є і Юліус Фучик були повішені не на звичайний мотузок, а на тугих струнах, що підсилювало муки. У армії застосовувався розстріл. Газова камера - найзнаменитіший засіб масового знищення, застосовувалося в основному в концентраційних таборах, але багато ревізіоністів заперечують її існування, притому і як засіб саме страти по суду вона ніколи не застосовувалася. Всіх засуджених до смерті нацистських злочинів в Нюрнберзі повісили причому Кейтелю, Йодею і Герінгу було відмовлено в заміні повішання розстрілом, чого вони добивалися, як військовослужбовці. Подальші Нюрнберзькі процеси ухвалили ще декілька смертних вироків, частина з яких були проведені у виконанні також через повішання.
Страта на території знов створеної ФРН і західного Берлін була скасована в 1949 році (хоча деякі з нюрнберзьких страт були приведені у виконання в 1951 році, це було лише правосуддя США, що здійснилося на території Німеччини). УГДР страта була скасована в 1987 році ( до 1966 року вживалося гільйотина, замінена того року розстрілом).
РОЗДІЛ ІІ У ЯКІЙ МІРІ Є МОРАЛЬНИМ ІСНУВАННЯ СМЕРТНОЇ КАРИ?
2.1 Противники смертної кари.
Смертна кара(вища міра покарання) – страта злочинця, чи неугодної влади особи, засудженої на смерть за скоєння особливо тяжких злочинів чи дій, що протирічать державній політиці країни.
В багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Смертна кара вважається недопустимою на території Ради Європи. Деякі країни скасували смертну кару за винятком особливих обставин, таких як наприклад, зраду під час військових дій. І інших країнах смертна кара була скасована на практиці, але законодавчо все ще залишається вищою мірою покарання. Такі держави, як Китай, США та інші зберегли смертну кару за злочини, окремо визначені законодавством.
У країнах, які практикують смертну кару, метод страти визначається законодавчо. Традиційно найпоширеніші види смертної кари: повішення, розстріл, обезголовлення. У США з 20-го століття стали широко поширеними також електричний стілець і смертельна ін’єкція.
Ставлення до смертної кари не є одностайним у багатьох суспільствах – там, де вона практикується, шириться рух за її скасування; у країнах, де вона скасована, існує певна кількість прихильників її відновлення.
Усюди скасовували смертну кару виходячи з гуманістичних принципів, а не внаслідок народного волевиявлення. В жодній країні Європи, де було скасовано смертну кару, з цього приводу не було проведено референдуму, і в усіх цих країнах на момент скасування згідно опитувань більшість населення підтримувало збереження такого виду.
Безперечним є той факт, що у всьому світі розширюється тенденція до скасування смертної кари. За даними 2012 рік смертну кару скасували, повністю виключивши її зі свого законодавства, 69 держав, і ще тринадцять країн не передбачають застосування смертної кари за злочини, скоєні в мирний час, залишивши цей різновид покарання на випадок війни. У 23 країнах смертні вироки або не виносяться, або не виконується вже понад 10 років. Таким чином – сьогодні не менше ніж 105 держав, а це більша половина всіх країн світу, відмовилися від застосування смертної кари.
Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (1948) передбачає у статті 2 «виконання смертного вироку як виключення з права на життя». Прийнятий 19 грудня 1996 Міжнародний Пакт про цивільні та політичні права встановлює заборону на застосування смертної кари стосовно неповнолітніх, осіб, молодших за 18 років і вагітних жінок. Однак головними міжнародними документами, що стосуються реального скасування смертної кари, є прийнятий 28 квітня 1983 року протокол №6 до Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка передбачає повну заборону смертної кари за злочини, скоєні в мирний час, і Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про цивільні та політичні права(набрав чинності 11 липня 1991 року).
Американський дослідник Боуерс у своїй книзі «Громадська підтримка смертної кари: помилкова думка» приходить до висновку, що підтримка смертної кари громадською думкою США є «абстрактною, ідеологізованою, ірраціональною, не заснованою на практичному досвіді, ця підтримка різко зменшується або зникає, коли йдеться про конкретні злочини й конкретних підсудних, про відповідальність за застосування смертної кари…»
Виправдання смертної кари суспільною думкою, як правило, базується не на повному знанні(а частіше на не повному незнанні) предмету обговорення та пов’язаних з ним проблем.
Дані судової практики застосування смертної кари з відомих причин завжди були секретними і не підлягали науковому, статистичному і кримінологічному аналізу, не друкувались і були доступні лише вузькому колу посадових осіб держави. Всі ті мало чисельні дослідження, які проведені в межах радянської юридичної науки, обмежувались, як правило, питаннями загальної дискусії і не носили емпіричного характеру (радянські слідчі і кримінологи були позбавлені статистичних даних про застосування смертної кари в країні і фактично ізольовані від досягнень світової теорії і практики). В той же час проблеми смертної кари в багатьох країнах світу давно вже були і є в цей час центром дискусій ( в них, зокрема, беруть участь і політичні діячі),їм присвячуються серії статей багатотиражних видань.
В ряді країн дослідження проводяться на рівні наукових і політичних закладів (Англійською Королівською комісією, Комісією по карному праву Германії, Австралійським інститутом кримінології, Міністерством національної оборони Канади, Інститутом порівняного права Паризького університету, Канцелярією Прем’єр-міністра та науково-дослідним інститутом Міністерства юстиції Японії, Арабським дослідницьким та учбовим центром з питань безпеки і т. д.), а ї результати стають надбанням суспільства в цілому. В світі кожен рік друкується біля 50 тематичних робіт з різних аспектів проблеми. Зокрема, біля 80% всіх робіт надруковані в США.
Хоча уряд цієї держави і не має спеціальної програми підтримки проведення та фінансування досліджень з цієї проблеми, однак існують багато чисельні федеральні проекти, які здійснюються кваліфікованими фахівцями.
На такому фоні наша країна виглядає не ліпшим чином. Тому що займаються цією справою погано. До цього часу відсутні нормативні положення про обов’язковість інформування населення в сфері застосування смертної кари, включаючи число осіб, засуджених до цієї міри, число фактично виконаних вироків, число тих, хто чекає виконання смертної кари, число скасованих смертних вироків, число помилуваних і т. д. Обнародування таких даних – це не чиясь примха. Це ті міжнародні стандарти, яким ми повинні відповідати вже давно( див: резолюція ЕКОСОС ООН 1984/50 від 25 травня 1984 р. «Міри, що гарантують захист прав тих, кого засуджено до смертної страти»). На сьогодні залишаються таємницею всі питання, пов’язані з процедурою виконання виключної міри покарання та статусом осіб, що виконують її. Відсутність інформації про витрати, спричинені смертною карою, про судові помилки, можливість яких, знаючи нашу дійсність та недосконалість всього державного механізму, ми допускаємо (якщо вони є, тоді чому про них мовчить держава, відповідальна за неправильні дії своїх органів в сфері карного правосуддя?). Інформованість у відношенні альтернативних варіантів смертної кари також може впливати на суспільну думку (в нашому опитуванні 79% громадян замість смертної кари бачать довічне ув’язнення, а це і є реальний резерв прибічників відміни смертної кари). Важко давати оцінку громадській думці в той час, коли настільки великий рівень не інформованості опитуваних з проблем смертної кари(в нашому опитуванні – 90%).
У сучасній правовій науці ХІХ – початку ХХ століття до течії за відмову від застосування смертної кари можна віднести академіка Н.С. Таганцева, історика Фельдштейна Г.С., філософа і публіциста Соловйова В.С., Кістяківського О.Ф., російської ідеолога Бердяєва Н.А., та ряд інших.
Сучасні противники смертної кари, такі як Клігман А..,Черніковський З.М., Братусь Б.С., Кудрявцев І.А., академік Сахаров А.Д., Карпець І.І. та інші засновують свою позицію на тому, що смертна кара в принципі противна людській природі, соціальної сутності людини саме тому, що вона, виправдовуючи доцільністю позбавлення державою людини життя, у підсумку озлоблює людське суспільство. Ці вчені роблять висновок про те, що інститут смертної кари вимирає, але до повного вимирання ще далеко. Звернемося до аргументів, на яких базується теорія відмови від застосування смертної кари:
1. Людська цивілізація на сучасному рівні її розвитку покликала затвердити абсолютну святенність людського життя, і принципову неприпустимість смертної кари. Позбавлення державою життя членом суспільства, нехай яка вчинила саме – найогидніше та тяжке діяння, - це не що інакше як відплата, пряма помста, реагування на зло ще більшим злом.
2. Відмова від смертної кари – це прояв гуманізму.
3. Смертна кара – це не засіб вирішення конфлікту який виник у суспільстві.
4. Чи не досягається мета покарання – виправлення і моральний вплив на злочинця.
5. Систематичні дані про злочинність в тих країнах, де скасовано смертну кару, не говорить про зростання злочинності.
6. Смертна кара за скоєний злочин вже не може відновити положення, яке існувало до його вчинення, не відшкодовує заподіяної їм шкоди, тобто,не усуває причин, які породили злочин.
7. Відмова від смертної кари призведе до переорієнтації зусиль правоохоронних органів і всього суспільства на усунення причин правопорушень.
8. За допомогою смертної кари не можна домогтися реальних успіхів у боротьбі зі злочинністю.
9. Серйозним аргументом проти смертної кари є її незворотність, остаточність, тому що не можна скидати з рахунків трагічні ситуації зустрічаються судових помилок.
10. Смертна кара передбачає наявність постійного діючого апарату виконавців.
11. Відмова від смертної кари, закріплення цієї відмови в Конституції дає гарантію процесу демократизації.
У цьому контексті дуже цікавим видається висловлювання кандидата юридичних наук, адвоката А.В. Клігмана, який вважає, що відмова від смертної кари – та ціна, яку суспільство має заплатити за свою провину в тому, що його член переступив сувора заборона. Для тих, хто своїми діями поставив себе поза суспільством, слід ввести довічне ув’язнення.
Більшість вчених - юристів, та й просто громадян сходяться на думці про те, що можна відмовитися від смертної кари, знайшовши їй заміну.
2.2 Прихильники смертної кари.
Відразу ж постає питання – чи можна назвати гуманної мірою довічне ув’язнення і що держава хоче досягти цієї мірою? Говорити, що досягається мета виправлення та перевиховання, - невірно. Якщо людина перевиховався, його треба звільняти з ув’язнення. Говорити, що досягається безпека суспільства теж не можна, бо настане вік, коли його суспільна безпека буде дорівнює нулю і його можна випускати на волю, але … не годиться – закон забороняє. Чи вправі держава узаконювати довічне мучительство, гуманно це?
Більшість прихильників смертної кари свою позицію засновують саме на цьому доказу, вважаючи, що набагато гуманнішим – розстріли людини, яка вчинила злочин відразу після суду, ніж приректи його на повільну й болісну смерть. Сучасні прихильники смертної кари (Карпець І.І., Кулешов А., Квашіс В.Е., Безуглов А.А.) підтримують застосування цього виду покарання, розглядаючи його не лише як правове обмеження, але в як фізичне знищення злочинця, яке гарантує суспільству повну безпека від подібного діяння цієї особи. Ось які аргументи вони наводять:
1. Кожен знаходить звання людини одночасно зі своєю появою на світ. Але якщо протягом свого життя він здійснює вчинки, негідні цього звання, суспільство має право і зобов’язана забрати його з-поміж себе. Назавжди.
2. Функція виправлення переноситься на тих, хто може і готовий зробити подібний злочин, тобто ця функція трансформується у функцію, що попереджає, профілактичну.
3. Скасування смертної кари в рамках нині діючої системи покарань неминуче породить відчуття безкарності.
4. Заміна смертної кари довічним позбавленням волі вважається недоцільним з економічної точки зору.
5. Уникнення судових помилок представляється у підвищенні професіоналізму суддів, адвокатів, слідчих і прокурорів, а також в ускладненні процедури розгляду з особливо тяжких злочинів.
Опитування проводиться методом анонімного анкетування тисячі респондентів – жителів Рівного: осіб різного віку ( від 18 до 70 років),різних професій, з них – 60% жінок. При цьому використовувались варіанти відповідей «так», «ні», «важко відповісти» без попередньої співбесіди.
Тематика опитування – ставлення респондентів до смертної кари. Дослідження проводилось за наступними темами: схвалення застосування вищої міри покарання в цілому, а також у відношенні до конкретних видів злочинів та до кола осіб, зокрема; вплив смертної кари на вирішення проблеми злочинності в державі; мета використання вищої міри покарання; доводи на користь застосування смертної страти; публічне виконання страти та відношення до цього; альтернативна вищої міри покарання; рівень знань громадськістю конкретних проблем смертної кари та джерела його інформованості.
Більша частина опитаних (97%) була стурбована станом злочинності в Україні і не впевнена в своїй безпеці. Для боротьби зі злочинністю респонденти (79%) вважали необхідним введення більш жорстких методів покарання. При цьому (94%) вважали, що судові органи не ухвалюють суворої міри покарання. Схвалили використання смертної страти 81% опитаних і 62% вирішили необхідним використання її ще в більшому об’ємі.
Більш ніж 90% опитаних вважали слушним застосування смертної кари за злочини, пов’язані з убивством людини. Недопустимим вважали покарання стратою жінок – 60%, осіб похилого віку – 50%, неповнолітніх – 87%. Більша частина опитаних (53%) висловила сумнів у тому, що застосування смертної кари може істотно знизити число злочинів та вирішили проблему злочинності взагалі. Більшість респондентів (81%) вірять в її спроможність превентивно впливали на осіб, здатних на злочинні дії; достатньо високо (77%) оцінювати її виховну роль на населення взагалі. Лише 46% респондентів вважали, що смертна страта має такий вплив на них, що стримує від можливого злочину. При цьому 79% опитаних були впевнені, що є злочинці, яких неможливо реабілітувати та виправити. Більша частина – 65% (при цьому затруднялись з відповіддю 21%) вважала можливим застосування смертної кари і тоді, коли є ймовірність допущення судової помилки.
Не дивлячись на те, що 80% респондентів вважають вирок смертної кари як відплату за скоєний злочин, вже ж більша частина з них (71%) впевнена в недопустимості її виконання публічно. Як можливу альтернативну цієї міри покарання більшість (79%) допускали довічне позбавлення волі. Практично всі опитані (90%), основному маючи уявлення про смертну страту з дуже невеликої кількості матеріалів в засобах масової інформації і розуміючи, що вони мало поінформовані про це, все ж були впевнені (78%), що законодавчі органи в питанні використання вищої міри покарання повинні дотримуватись громадської думки.
Крім цього, під час опитування було встановлено факт ідентичного підходу до проблеми смертної страти населенням в цілому та представниками правоохоронних органів зокрема. Розбіжність виявилась лише в ступені - оцінки – для представників правоохоронних органів була характерна більша категоричність в поглядах на цю проблему.
Закономірним є питання, наскільки правосвідомість засуджених в даному питанні відрізняється від правосвідомості законослухняних громадян. З цією метою нами було опитано 100 в’язнів. На питання, чи впливає на виховання населення наявність в законі вищої міри покарання, лише 30% відповіли ствердно. Половина засуджених вважає, що вища міра покарання має попереджувальний вплив на осіб, які здатні на злочинну діяльність, і 46%--особисто на них самих. Серед опитуваних—60% тих, хто висловився за збереження смертної страти (серед законослухняних громадян—81%). Таким чином, позиція населення з даного питання значно жорстокіша. Однак і серед в’язнів аболюціоністів було меншість.
Здавалося б, що апелюючи отриманими результатами опитування, які демонструють широку підтримку громадськістю вищої міри покарання, можна було б стверджувати, що не пройшов ще час для відміни смертної кари і що в умовах, коли за її застосування виступає більшість, виключення цієї міри покарання із законодавства було б актом недемократичним.
Якщо 81% опитаних припускає, що вища міра покарання має попереджуючий вплив на осіб, які здатні до злочинної діяльності, то лише 46% з цієї кількості вважає, що смертна кара має такий же вплив особисто на них самих. Хіба цей факт не свідчить про те, що люди в основному утримуються від скоєння злочинів, які караються смертною стратою не тому, що бояться саме цього покарання, а тому, що в силу самої цінності життя вони без особливих мотивів на скоєння подібних дій не наважуються. При цьому з ряду причин вони переоцінюють роль смертної кари як залякуючої міри, якщо це стосується інших осіб.
РОЗДІЛ ІІІ СКАСУВАННЯ СМЕРТНОЇ КАРИ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ.
3.1 Погляди сучасної України на скасування смертної кари
Відсутність смертної кари є обов’язковою умовою для перебуванні держави в Раді Європи. Це стало однією з причин скасування смертної кари в Україні, де мораторій на виконання смертних вироків уперше почав діяти в 1995 року, незадовго до вступу в цю міжнародну організацію. Проте через кілька місяців смертні вироки знову продовжили виконувати, дійшовши висновку, що рішення про мораторій було прийнято без дотримання належної процедури. Такий стан речей міг призвести до виключення України з Ради Європи, але в 1997 році мораторій на виконання смертних вироків знову почав діяти, і з тих пір в Україні вже ніколи нікого не страчували. 30 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв’язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного списку кримінальних покарань України.
Видом смертної кари, який застосовувався раніше в новітній Україні, завжди був розстріл, як і в усіх інших державах, що утворились у результаті розпаду СРСР.
Смертна кара в Україні не є проблемою кримінально-правовою.
В 1991-1998 рр. в Україні було винесено не менше 1166 смертних вироків. Українські кати вчинили не менше ніж 612 страт. Фактично щотижня в Україні виносилося три смертних вироки, щомісяця ми страчували шістьох…
До останнього часу основний масив інформації, що стосується практики застосування смертної кари в Україні, залишався надійно прихованим від сторонніх очей під грифом «державна таємниця». Публікувалися тільки дані про загальну кількість винесених і виконаних смертних вироків, однак усі спроби дізнатися правду не лише про процедуру страти, але хоча б про прізвища страчених, про місце й час виконання вироку як і раніше, незважаючи на всі міжнародні зобов’язання України, наштовхуються на глуху стіну мовчання і ворожої підозрілості української влади. Після оголошення смертного вироку український засуджений більше ніколи не розгляне справу в касаційному порядку, заочно, і практично завжди – без присутності не лише засудженого, але і його адвоката. Остаточне й таке, що не підлягає оскарженню, рішення Колегії з карних справ Верховного суду України буде ухвалено швидко. Ні про який повторний аналіз доказів, слухання свідків, потерпілих, обвинувача, обвинувачених і захисту й мови немає. Після формальної процедури в 75-90 відсотках випадків ухвалюється рішення про те, щоб залишити смертний вирок без змін. Із цього моменту засуджений наче перестає існували, адвоката тепер можуть допустити, а можуть і не допустити у в’язницю, листи та передачі забороняються, у разі переведення ув’язненого в іншу в’язницю родичів про це не сповіщають. Більшість адвокатів, які захищали осіб, засуджених до смертної кари, були надані звинуваченим державою, оскільки самі звинувачені в 60-75 відсотках випадків не мають можливості найняти собі адвоката. Ось за цим показником Україна мало відрізняється від Сполучених Штатів. З моменту підтвердження смертного вироку Верховним судом України послуги призначеного адвоката більше не оплачується.
Далі справа надається у Відділ помилувань адміністрації Президента України. Відділ виносить свої рекомендації Президенту України. Всі укази Президента «Про відхилення клопотання засудженого про помилування» - для тих, хто таке клопотання подав, або «Про незастосування до засуджених акту помилування» - для тих, хто відмовився писати прохання про помилування, є секретними. Офіційно ніколи не повідомляється про те, кому вирішив не зберігати життя Президент.
Смертна кара в Україні не є проблемою кримінально-правовою, це типова політична проблема. Особливо виразно це виявилося після вступу України до Ради Європи і 1995 році. Не зайвим, на мій погляд, буде нагадати, що в процесі профільними комітетами Ради Європи заявки України про вступ до цієї організації, як найважливіший аргумент «за» прийом нашої країни до РЄ було сприйнято лист про наміри Української держави поважати права людини. Серед інших зобов`язань у гуманітарній області в листі було чітко сказано про те, що «Україна зобов`язалася ввести протягом одного року з моменту вступу до РЄ. Вказаний гарантійний лист підписали тоді президент України Леонід Кучма, голова Верховної Ради Олександр Мороз, прем`єр-міністр України Євген Марчук. 1996 року Україна шокувала всю Європу, виконавши 167 страт і оголосивши 169 нових смертних вироків. Наша країна опинилася на 5 місці у світі за кількістю виконаних смертних вироків, а за частотою виконання смертних кар на душу населення випередила навіть Китай.
Сам факт перебування в камері смертників є тортурами, і не може бути витлумачений інакше, як порушення прав людини. Уже існують прецеденти, коли засуджені вигравали судові позови проти країн у Європейському Суді з прав людини.
В 1997 році Президент України Леонід Кучма оголосив в державі мораторій на смертну кару. Цьому кроку передував вступ України восени 1995 року у Раду Європи. Тоді Україна взяла на себе зобов’язання відмовитися від смертної кари.
У лютому 2000 року Україна ратифікувала Протокол до Конвенції про захист прав людини, який свідчить, що «смертну кару потрібно відмінити. Ніхто не може бути засуджений до подібного покарання».
5 квітня 2001 року Верховна Рада прийняла новий Кримінальний кодекс, який заборонив смертну кару в принципі. Цей законодавчий акт набув чинності з 1 вересня 2001 року.
У травні 2002 року Україна приєдналася до Протоколу N13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Цим протоколом наша держава зобов’язалася не застосувати смертну кару ні за яких обставин.
Через рік, в 2003 р. заступник Міністра юстиції України Валерія Лутковська констатувала, що статистика не підтверджує збільшення кількості особливо тяжких злочинів після скасування смертної кари в Україні. Для України «проблемою є не жорстокість покарання, а уникнення повторних злочинів», - пояснила вона. «Водночас, ми маємо головний наслідок – держава не перетворюється у потенційного вбивцю», - заявила заступник Міністра юстиції.
Проте, наприкінці листопада 2007 року депутати від Комуністичної партії України запропонували Верховній Раді ввести в перелік покарань, передбачених в Кримінальному кодексі за особливо тяжкі злочини, смертну кару.
У лютому 2008 року Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності рекомендував парламенту прийняти у першому читанні законопроект про введення смертної кари. На засіданні комітету зазначалося, що, незважаючи на загальну світову тенденцію відмови від смертної кари, кримінальне законодавство багатьох країн передбачає застосування такої вищої міри покарання. Доповідачі звертали увагу на те, що загальна декларація прав людини не забороняє смертну кару, а міжнародним пактом про цивільні і політичні права дозволяється її застосування за найбільш тяжкі злочини.
За словами депутатів на засіданні комітету, дані громадської організації «Міжнародна амністія», свідчать про те, що 78 країн і територіальних формувань зберігають і застосовують смертну кару. Серед них – США, Китай, Японія, Єгипет.
Смертна кара як покарання була впроваджена в українську правозастосувальну практику іноземними нормативними актами, в тому числі Російським імперським законодавством. Що стосується періодів революційних рухів і політичної нестабільності, то в історії не лише нашої держави, але й практично всіх інших країн світу, виключна міра покарання нерідко з`являлась як наслідок політичної боротьби в суспільстві. В радянському періоді українська держава продемонструвала в боротьбі зі злочинністю своє безсилля і слабкість, а компенсувати це намагалася тотальним застосуванням смертної кари до своїх громадян.
3.2 Відношення світу до смертної кари
Останнім часом ведеться дуже цікава дискусія навколо проблеми смертної кари. Ця проблема є складною і багатогранною. Вона зачіпає політико-правові, соціально-економічні, морально-релігійні культурно-психологічні та інші сфери нашої життєдіяльності.
Як прибічники, так і противники відміни смертної кари, хоча і висловлюють тверді переконання в правоті своїх позицій, однак, демонструють слабке знання організаційної сторони застосування цієї міри і пов`язаних з цим проблем. Символічний характер смертної кари в поєднанні з відносною інформованістю опитуваних осіб ставить під сумнів вірогідність відповідей в таких дослідженнях. А це в свою чергу ставить під сумнів надійність суспільних позицій як основи для законодавчих змін. Підхід до вироблення політики, яка основується на висновках багатьох, якщо не більшості таких опитувань, що не відображають реального становища, є необґрунтованим.
Більшість країн, які відмінили смертну кару, зробили це, не дивлячись на міцну підтримку суспільства в відношенні її збереження. Мало цього, відміна в багатьох країнах смертної кари веде до різкого зменшення її прибічників. Наприклад, в країнах Євросоюзу в 1950 р., тобто через рік після відміни смертної кари в країні, на питання: «Ви за смертну кару, чи проти?», - 55% опитуваних відповіли «за», лише 30% - «проти». Уже в 1973 р. – «за» - 30%, в 1980р. – 26%, в 1983 р. – 24%, в 1986 р. – 22%, в той час як 55% опитуваних заявили, що вони проти смертної карти.
Наскільки важливою є в цьому питанні громадська думка? Тим більше, що вона непостійна, не аргументована. Не пояснює, чому саме підтримує смертну кару, за які злочини, з якою метою і для яких злочинців. Коли в Україні двічі відміняли смертну кару (4 січня 1918 р. та 26 травня 1947 р.), то завжди при цьому «йшли назустріч побажанням трудящих». Пізніше, дуже скоро (28 листопада 1918 р. та 12 січня 1950 р. відповідно), її відновлювали і знову ж таки – «йшли назустріч побажанням трудящих». Це що, громадська думка? Треба розуміти, що репресивний апарат завжди працює «від імені і за дорученням народу», суспільна думка просто використовується. “ Країни, які зберігають смертну кару, дуже часто відстоюють свої позиції заявами, що смертна кара застосовується ними відповідно до міжнародного права щодо прав людини, Їхні вчорашні дії відверто суперечать цим твердженням,”-сказала Гвадалупе Маренго.
Питання про смертну кару - одна з найголовніших у правосвідомості. Рішення про її скасування-важливе свідчення трансформації правової культури суспільства, стабілізація влади, розвиток національної державності буде сприяти зміцненню соціальних і правових норм, дозволить полегшити процес переконання громадської думки проти смертної кари.
ВИСНОВКИ
Отже, смертна кара-одне з найдавніших покарань, відомих кримінальному праву різних країн світу, протягом тривалого періоду багато разів змінювалося ставлення до цього виду покарань. В своїй роботі я намагалася навести аргументи різних сторін і бачень,
Держава повинна направляти суспільну думку, а не йти за нею. Тим більше, що вона (держава) має перевагу, пов`язану з можливістю посилатись на авторитеті органи та достовірні дослідження, які приходять до єдиного висновку: смертна кара є ілюзорним вирішенням однієї з найбільш гострих соціальних проблем – проблеми злочинності.
Громадська думка не повинна брати на себе зобов`язання, покладені на політиків та на осіб, що приймають конкретні рішення. Отже, хіба підтримка суспільством смертної кари повинна виправдовувати відстрочення її відміни? Посилання на громадську думку в такій ситуації – це своєрідне виправдовування бездіяльності конкретних осіб та їх бажання перекласти відповідальність на чужі плечі. На даний момент Україна відмовилася від смертної кари, замінивши її довічним ув’язненням, що є більш гуманним ніж позбавлення життя. І питання існувати чи ні смертній карі в світі так і залишаться риторичними, бо кожна країна має своє законодавство, яке залежить від багатьох чинників.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Збірник «Смертна кара: за чи проти, М.: Юридична література», 2007 р. – 385с.
Ковальський В.С. «Науково-практичний коментар кримінального кодексу України.» - К.: «Світ», 2006р. – 416с.
Кульчицький В.С. Історія держави і права України; Львів.: «Світ», 2001 – 760с.
Малько А.В. «Смертна кара як правове обмеження «Держава і право» - 1993р.: №1. – с.77-78
Міхлін А.С. «Поняття смертної кари» // «Держава і право», 2001р., 110с.
Полонська – Василенко. «Історія України.» У двох томах. – Київ.: «Всесвіт», 2002р. – 318с.
Полубинська О.Л. «Ціль покарання.» М.: «Юность», 2006. – 617с.
Пригарін С.,Бугров Е. «Камери смертників» // «Поза законом» - 1999р. – №9(63) с.18-24.
Приставкін А. Аргументи проти смертної кари» // Новини, - 2000 р. – с.26-31
Франк Г.В. Вища міра.// Труд. 24 грудня – 2006р. – №3 – с.19-23.
«Юрінком». Редакція «Бюлетеня законодавства і юридичної практики України» - К.; 2008.