Ім'я файлу: болонская система.DOCX
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 22.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
емоційний інтелект.DOCX
спостереження.DOCX
Вікова психологія.DOCX
види і форми пам'яті.DOCX

Вступ

На сучасному етапі співробітництво нашої держави з Європою йде по багатьом напрямкам і, безумовно, така важлива сфера, як освіта, не може не піддатися зміні, оскільки необхідність входження України в єдиний європейський простір назріла давно. На основі Болонського процесу лежить поділене багатьма європейськими країнами й академічними організаціями переконання, що в епоху глобалізації необхідно прагнути до максимальної сумісності систем вищої освіти. Це дозволить повною мірою скористатися перевагами культурної різноманітності й розходженнях у традиціях дослідження й викладання, неухильно підвищувати якість освіти, полегшити мобільність студентів і забезпечити молодь повсюдно визнаними кваліфікаціями. У результаті багатьох переговорів на найвищому рівні було підписано Болонську угоду, відповідно до якої наша країна повинна перейти на ті освітні стандарти, які існують у Європі. При цьому змінюється сама ідеологія навчального процесу.

Традиції сучасної української освіти складалися тисячоліттями. Вона відповідає менталітету українців, враховує традиції і досвід багатьох поколінь, органічно вплітається в суспільне життя. Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що викликає збентеження і недовіру праців­ників освіти, учнів і студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання України до Болон­ської конвенції. Тому вивчення основних вимог Болонського процесу, їх аналіз, виділення та окреслення перспектив впровадження в Україні є надзвичайно актуальним.

Головною метою цього процесу є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі.

  1. Сутність Болонського процесу




    1. Передумови виникнення


Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів, що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.

Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Нуньеса Енкабо.

У 1988 році у Барселоні було створено проект Великої Хартії, яка була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи.


    1. Організація Болонського процесу


Болонський процес - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації.

Цілі Болонського процесу.

  • побудова до 2010 р. європейського простору вищої освіти як ключового напрямку розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;

  • формування й зміцнення інтелектуального, культурного, соціального й науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;

  • забезпечення конкурентноздатності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, фінанси, вплив;

  • досягнення більшої сумісності й порівнянності національних систем вищої освіти;

  • підвищення якості освіти;

  • підвищення центральної ролі університетів у розвитку культурних європейських цінностей, у якій університети розглядаються як носії європейської свідомості .

Існує декілька рівнів застосування Болонського процесу: міжнародний, національний, інституційний.

Щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці і декілька структур, що розвивають Болонський процес. Серед структур, що спостерігають за розвитком Болонського процесу можна зазначити такі:

  • Група по перевірці виконання Болонського процесу складається із: усіх країн-учасниць; Європейської комісії; Ради Європи.

  • Асоціація Європейських університетів.

  • Національні спілки студентів Європи.

  • Європейська асоціація закладів вищої освіти.

  • Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО.

  • Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти.

  • Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура.

  • Союз конфедерацій промисловців та роботодавцій Європ у якості консультативних членів.

До цього ж, організовуються чисельні семінари по всій території Європи, що проходять під офіційним знаком "Болонські семінари". На них обговорюються різноманітні документи щодо Болонського процесу, перепони на шляху його впровадження, можливості для співпраці.

На національному рівні здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори конференцій та університетських організацій, студентські спілки, а також, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Багато Європейських країн вже змінило своє законодавство у відповідності з цілями Болонського процесу, а інші готуються зробити це. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ECTS), обговорюючи структуру своїх наукових ступенів та кваліфікацій, фінансування та управління вищою освітою, програми мобільності тощо.

На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, їхні факультети та відділення, студенти, викладацький склад та багато інших діячів. Пріоритети різняться в залежності від країни та закладу.

  1. Болонський процес в Україні


2.1. Впровадження Болонського процесу
Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

Проте, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

  • Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

  • Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу в Україні здійснюється не на бакалавра, а на спеціаліста.

  • Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

  • Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

  • Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

  • Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

  • Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.



2.2. Нововведення в українській освіті.
1. Введення трьохповерхової системи вищої освіти. Мова йде про створення трьохповерхової моделі вищої освіти бакалавриат - магістратура - докторантура. Перед бакалавриатом буде стояти подвійна мета - підготувати студента до подальшого навчання в магістратурі і, у той же час, дати достатні компетенції для працевлаштування по обраній спеціальності відразу після одержання ступеня бакалавра. Термін навчання на цьому рівні повинен становити три або чотири роки, залежно від спеціальності й навчального закладу.

 Магістратура буде готувати студентів по більш досконалих програмах навчання. Власник ступеня бакалавра може змінити свою спеціалізацію при надходженні до магістратури, але, швидше за все, йому доведеться відвідувати додаткові курси, які цілком можуть виявитися платними. Передбачається, що буде існувати два види диплома магістра - "магістр науки" і "магістр за професією". Якщо в програмі навчання першого акцент буде робитися на глибоке оволодіння методикою наукової праці, то в другому випадку - на прикладній підготовці. Однак обидва дипломи будуть дозволяти його власникові надійти в докторантуру. Навчання в магістратурі повинне становити рік або два, залежно від кількості років проведених студентом у бакалавриаті. Так чи інакше, загальний термін навчання в бакалавриаті й магістратурі повинен скласти п'ять років. Це не стосується окремих видів освіти, таких як медичне, художнє й т.п. , де можливий інший термін навчання.

На деяких спеціальностях і напрямках, де розподіл навчання на два рівні виявиться недоцільним, можлива реалізація альтернативного варіанта - введення диплома "інтегрованого магістра". Студент, що навчається по цій програмі, одержує диплом бакалавра, однак він повинен навчатися в магістратурі для одержання професії.

 Нарешті, докторантура, про яку мова йде в болонських документах, фактично є аналогом української аспірантури. Докторант повинен буде протягом трьох років підготувати наукову дисертацію й привселюдно захистити її наприкінці навчання. У результаті йому буде привласнений ступінь доктора. Він зможе захистити дисертацію й пізніше, але фінансування його дослідження з закінченням терміну навчання буде припинено.

Трьохповерхова модель вищої освіти зробить освітні системи порівнянними. Ступеня бакалавра, магістра й доктора будуть зрозумілі в кожній із країн, що беруть участь у Болонському процесі. Це стане основою для визнання дипломів.

2. Введення європейської системи взаємозаліку кредитів (ECTS). Європейська кредитно-трансферна система (ЕCTS) – це система, яка створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освіти результатів навчання студентів, їхнього академічного визнання. Вона розроблена для забезпечення мобільності студентів, спрощує розуміння і порівняння навчальних програм та досягнень студентів як між вітчизняними, так і іноземними навчальними закладами. Шкала оцінювання за системою ECTS подана на Додатку А.

У її основі лежить аудиторне навантаження, самостійна робота студента (у т.ч. написання робіт і підготовка до іспитів), стажування й т.д. Передбачається, що за один навчальний рік студент повинен набрати рівно 60 академічних кредитів. Таким чином, на один семестр доводиться 30 кредитів. Кредити розподіляються між досліджуваними дисциплінами на підставі теоретичного розрахунку трудозатрат студента на одержання знань по кожній дисципліні. Ця модель оцінки трудомісткості добре адаптується до модульної системи навчання, де досліджувані предмети розбиті по тематичним "блокам", кількість яких невелика, і розподіл академічних кредитів між цими "блоками" не становить праці. У предметній системі така процедура істотно ускладнюється: програма навчання, як правило, не акцентує увагу на профілюючих предметах, тому оцінка трудозатрат студента в області його спеціалізації, виражена в кредитах, може виявитися заниженою, що в майбутньому може негативно позначитися на професійній кар'єрі.

Кредити нараховуються після успішної здачі підсумкового випробування (іспит, залік, тест і т.д. ) по дисципліні. Кредити не "згорають" - студент, що накопив деяку кількість кредитів і достроково покинув навчальний заклад, зможе відновити навчання з того рівня, якого він досяг раніше. Студент бакалавриата повинен буде одержати за час свого навчання 180 (три роки навчання) або 240 (чотири) академічні кредити, студент магістратури - 120 (два) або 60 (один). У підсумку, власник ступеня "магістр" повинен мати триста кредитів.

 Європейська система взаємозаліку спростить процедуру складання навчальних планів, що може добре позначитися на академічній мобільності. Вона стане базою для співробітництва вузів, розвитку програм межвузівських обмінів, а також забезпечить прозорість, порівнянність обсягу вивченого матеріалу й, відповідно, можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій.

3. Забезпечення академічної мобільності студентів, викладачів і адміністративного персоналу вузів.

Болонські документи пропонують кожному студентові скористатися можливістю навчатися за межами рідного вузу, причому протягом досить тривалого часу (семестр або навчальний рік). Навчання повинно бути організовано англійською мовою або мовою країни перебування. На цій же мові студент здає підсумкові випробування. Кредити, отримані студентом за кордоном, автоматично зараховуються базовим (тим, куди студент надходив) вузом незалежно від програм двох вузів. Студентові не доведеться здавати пропущені під час своєї навчальної поїздки курси. Проживання, проїзд, харчування, медичні послуги забезпечуються самим студентом. Також не виключено, що вузи будуть стягувати плату за навчання з "мобільних" студентів. Існує й обмеження іншого роду: студент може відправитися на навчання в інший вуз тільки за згодою базового вузу. Якщо ця згода не отримана, базовий вуз має право не зарахувати кредити, отримані студентом за кордоном. Швидше за все, базовий вуз запропонує своєму студентові поїздку в той закордонний вуз, з яким уже встановлені партнерські відносини. Кількість поїздок по програмах мобільності може бути обмежено напрямним вузом.

4. Введення європейського додатка до диплома. З 2005 р. у всіх країнах-учасницях Болонського процесу випускники вузів повинні одержувати безкоштовний Додаток до диплома (Dіploma Supplement), написаний національною мовою, а також на одній з розповсюджених європейських мов. Цей документ буде містити докладні відомості про навчальний заклад, що видав диплом, про характер, рівень і обсяг отриманої освіти. Про накопичені кредити, про національну систему освіти т.п. Додаток до диплома підвищить міжнародну прозорість і спростить процедуру академічного й професійного визнання кваліфікацій, що буде сприяти академічній і професійній мобільності власників Додатка.

5. Контроль якості вищої освіти. "Болонські" документи загострюють особливу увагу на проблемі якості вищої освіти. Необхідно помітити, що в Європі поки відсутнє загальне розуміння словосполучення "якість освіти". Однак більшість експертів і значна частина академічного середовища схиляється до того, щоб під якістю мати на увазі відповідність деяким стандартам. Мова йде про те, що випускник вузу повинен мати певний набір знань і навичок, що відповідають його диплому. Передбачається, що основним механізмом оцінки якості стане акредитація. Акредитація повинна здійснюватися незалежним аккредитаційним органом (модель Франції) або мережею таких органів (модель Німеччини). Ці аккредитаційні структури будуть виробляти мінімальні стандарти для окремих дисциплін або їхніх сукупностей, і здійснювати оцінку відповідності цим стандартам.

6. Створення єдиного європейського дослідницького простору. Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищого утворення, то й створення простору європейської вищої освіти повинно йти одночасно й паралельно створенню простору європейських наукових досліджень. Рішення цього завдання повинно сприяти подоланню наукового регионалізму, характерного для багатьох східноєвропейських країн, особливо для України. Крім того, це може стати одним з варіантів рішення питання про фінансування досліджень. Дослідження, що не по кишені одному вузу можуть бути проведені спільно двома-трьома зацікавленими вузами.

Разом з Британською Радою впроваджуються нові методики вивчення студентам англійської мови, щоб забезпечити можливість ефективного навчання за межами України. Проводиться робота зі співробітництва з INQA щодо розвитку системи страхування якості освіти (QA), впроваджується кредитно-модульна система. Надається підтримка національному органу студентського самоврядування щодо співробітництва з асоціацією національних спілок студентів Європи.

  1. Недоліки і переваги Болонського процесу


Базуючись на здобутках Болонського процесу, Україна прагне стати рівноправним членом у загальноєвропейському просторі вищої освіти, використовуючи прозорі схеми для переходу на його принципи. Головними завданнями Болонського процесу є: забезпечення мобільності студентів та працівників ВНЗ між країнами-учасницями, визнання термінів навчання за такими самими програмами, як за кордоном, розбудова системи кваліфікацій для навчання впродовж усього життя.

Вигоди українського студентства:

1. Можливість навчання за рубежем і пов'язані із цим переваги:

а. Вивчення іноземної мови в мовному середовищі;

б. Можливість одержання подвійного або спільного диплому;

в. Можливість спілкування із закордонними фахівцями й знайомства із закордонними науковими школами. Доступ у кращі європейські бібліотеки;

г. Ознайомлення із закордонними системами освіти та з іншими формами організації навчання. Можливість різноманітити освіту;

д. Установлення наукових і ділових зв'язків за кордоном.

2.Можливість навчання в той момент життя, коли це найбільше зручно, що забезпечується кредитною системою;

3. Отриманий диплом буде визнаватися у всіх країнах Болонського клубу;

4. Більша відповідність вищої освіти загальноєвропейському ринку праці;

5. Накопичувальна система кредитів дозволить підвищувати кваліфікацію протягом всього життя та одержати додаткову вищу освіту.
Висновок
Приєднання України до Болонського процесу треба розцінювати не як якусь революційну подію, що «розтрощить» усі підвалини вищої освіти, а як планомірну інтеграцію вітчизняної вищої школи до європейського і світового освітнього та наукового простору.

Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що викликає збентеження і недовіру праців­ників освіти, учнів і студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання України до Болон­ської конвенції.

Українська вища освіта прагне досягти прозорості в оцінці якості вищої освіти на державному і міжнародному рівнях, більшої відповідності потребам молоді і вимогам внутрішнього та зовнішнього ринку праці, а тому без відворотно обрала курс на європейські норми освіти.

Виходячи з аналізу наукових джерел можна сказати, що необхідна кропітка робота з адаптації основних положень Болонського проекту до особливостей облаштування української вищої школи для збереження наявних у цій сфері безумовних досягнень. Інтеграція України в Європейську систему вищої освіти вимагає зваженості й прагматизму. Необхідно мати зважений підхід до реалізації ідей європейської освіти.

Пропонована структура бакалавриата/магістратури іноді дуже близька, а іноді істотно відрізняється від сформованих в Україні традицій. І тут особливу заклопотаність викликає питання, яку формулу обрати: 3+2 або 4+1? Не говорячи вже про третій варіант: 5+0.

Список використаної літератури
1.ГалазюкО.Д. Проблема диверсифікації методів навчання у контексті участі України Болонський процес // Наука.Релігія.Суспільство. – 2004. - №3.

2. Галкіна Є. Болонські таємниці /dialogs.org.ua

3. Зоріна Є. Приєднатися до Болонського процесу як рівні партнери // Кримські звістки. - 2005. - №228 (3458)

4.Касевич В.Б.,СветловР.В., Петров А.В.,Циб А.В. Болонський процес. СПб.: Вид-воСПбГУ, 2004.

5. [6] Кремень У. Болонський процес: зближення, а чи не уніфікація // Дзеркало тижня. – 2003. – № 48 (473) //mirror.kiev.ua.

6. Лопатін І. Наука сьогодні - факти і що коментарі // Клаптик правди. - 2005. - № 20 (104).

7.Лямзин А. Країни СНД і Болонський процес. / «ПроектАхей» //mmj

8. Основні декларації Болонського процесу (>англ./рус.) /bologna.mgimo

9. Рябоконь Л. Україна приєднується до Болонської конвенції. Що це що означає? / Щоденна всеукраїнська газета «День», 2005. - №87.

10. Семиноженко У. Освіта і національні інтереси: вибір траєкторії. – До.: «День», 2004.

11.Чепурний Про.Циклический інтелект. Болонський процес v парадоксів ворог // Людина й закон. -- 2004. -- №5.

12. Шевченка І. І ось усеЄвропа у гості до нас. Болонський процес // Донецький кряж. - 2005. - № 1860.



скачати

© Усі права захищені
написати до нас