Заняття № 2 (лекція)
Тема 1.1: США, Велика Британія та Німеччина на початку ХХ століття
План
Особливості державного устрою та політичного життя.
Особливості соціально-економічного розвитку.
Мета навчальна: розкрити характерні риси суспільно-політичного, економічного та культурного розвитку США, Великобританії та Німеччини з 1900 по 1939р.; на конкретних прикладах показати основні тенденції зазначеного історичного періоду;
Мета розвиваюча: розвивати вміння самостійно мислити; сформувати вміння студентів порівнювати історичні періоди у США, Великобританії та Німеччині, робити об'єктивні висновки щодо особливостей історичного розвитку країн світу;
Мета виховна: виховувати активну життєву позицію.
Основні знання: тоталітаризм, фашизм, періодизація світової історії.
Поняття і терміни: тоталітаризм, світова війна, національно-демократична революція, індустріально розвинені країни, індустріалізація, мілітаризм, технічний прогрес, мілітаризм.
Основні дати й події:
1900 р. – виникнення лейбористської партії в Англії;
1901-1909 рр. – президентство Теодора Рузвельта у США;
1913 -1921 pp. - президентство В. Вільсона;
1921 -1923 pp. - президентство У. Гардінга;
Особистість в історії: Т. Рузвельт, В. Вільсон, Дж. Чемберлен,
Обладнання заняття: політична карта світу, атлас, статистична таблиця.
Тип заняття: засвоєння нових знань і вмінь.
ХІД ЗАНЯТТЯ
І. Організаційний момент
II. Мотивація навчальної діяльності
III. Актуалізація опорних знань
Бесіда
1. Що законодавча влада?
2. Що таке гілки влади?
3. «Нова демократія» , що це на вашу думку?
IV. Вивчення нового матеріалу
1. США
1.1. Особливості державного устрою країни
США стали першою країною, яка здійснила на практиці поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Це було важливим кроком на шляху до створення правової держави. У країні ще з кінця XIX ст. утвердилася президентська республіка. Законодавча влада була делегована Конгресу, який складався з двох палат: Палати представників, що обирались населенням штатів, та Сенату, членів якого обирали (до 1913 р.) парламенти штатів. Палата представників і Сенат мали рівні права у тому, що стосувалося законодавчої ініціативи і прийняття законів.
Головою виконавчої влади був президент. Він обирався загальним голосуванням у всіх штатах. Президент обирався на чотирирічний строк, але міг бути переобраний на наступний термін. За конституцією президент був головою держави і уряду. Йому доручалося верховне командування збройними силами. Утім конституція не давала президентові законодавчої ініціативи (права направляти палатам готовий законопроект); його вето на закон, прийнятий палатами, могло бути «відкинуте» більшістю Конгресу. У той же час Конгрес не міг вплинути на політику президента, за винятком, коли її здійснення було неможливе без сприяння Конгресу (асигнування, укладання міжнародних угод, законодавство, призначення на важливі посади). Для усунення президента від влади конституція вимагала обґрунтованого звинувачення в зраді, хабарництві та інших тяжких злочинах. Це правило застосовувалося й до міністрів уряду. З початку XX ст. влада президента в Сполучених Штатах зміцнювалася.
Третьою гілкою влади США був суд. Паралельно з судами штатів функціонувала федеральна судова система. Верховний суд мав право скасування будь-якого закону за умови порушення конституції. Більш того, Верховний суд отримав повноваження видавати накази, обов'язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і міністрів.
1.2. Політичне життя США Антитрестівська боротьба та реформи Т. Рузвельта.
Після вбивства у 1901 р. Вільяма Мак-Кінлі президентом США став віце-президент Теодор Рузвельт. Президентство Теодора Рузвельта (1901—1909 рр.) проходило в умовах розгорнутого в країні масового суспільного руху, спрямованого проти трестів. У перших рядах цього руху виступали робітники і фермери. У стані неспокою перебувала дрібна і середня некорпорована буржуазія, тисячі представників якої розорилися через конкуренцію з монополістами. Президент США висунув і запровадив програму «Справедливого курсу», яку було розроблено групою політиків на чолі з сенатором з Вісконсіна Р. Лафоллетом. Уряд Рузвельта почав судові процеси проти ряду монополій («Стандарт Ойл», м'ясного тресту та ін.), звинувативши їх у порушенні антитрестівських законів. Викриття в пресі антисанітарних умов на бойнях і заводах м'ясного тресту в Чикаго призвели до прийняття закону про контроль уряду над якістю і санітарними умовами виробництва та продажу харчових продуктів і аптечних товарів. Було також видано закон про охорону природних ресурсів з метою припинення їх розкрадання. Проте дія закону поширювалась не на всю країну, а лише на 235 млн. акрів громадських земель. Згодом Т. Рузвельт сповістив про внесення ним до конгресу біллів про прогресивний прибутковий податок, 8 годинний робочий день та інших. Однак вони так і не стали законами, оскільки їх не прийняли комісії Конгресу або Верховний суд.
У 1903 р. Т. Рузвельтом було створено міністерство торгівлі і праці. Однак його заходи щодо «охорони інтересів населення від свавілля корпорацій» звелись до опублікування кількох документів про розслідування діяльності ряду трестів. Ані публічні судові викриття, ані заходи щодо обмеження зловживань корпорацій не зачепили інтересів монополій. Неоднозначні реформи Т. Рузвельта, а також прямолінійні дії, спрямовані на підтримку великого капіталу за президента В. Тафта, призвели до кризи всередині правлячої республіканської партії. У 1912 р. від неї відокремились радикальні групи буржуазних реформаторів на чолі з Р. Лафоллетом, до яких незабаром приєднався і Рузвельт. Вони створили Національну прогресивну партію.
Програма «Нової демократії» В. Вільсона. Розкол республіканської партії сприяв перемозі на президентських виборах 1912 р. демократа Вудро Вільсона (був президентом у 1913—1921 рр.). Ним була розроблена програма «Нової демократії». За ініціативи Вільсона було прийнято низку законів:
- закріплювалось право на організацію робітничих спілок, страйків і пікетування;
- скасовувалось судове переслідування за участь у страйках, крім випадків, коли було завдано непоправної шкоди підприємству;
- заборонялось використання праці дітей у промисловості;
- відмінявся параграф антитрестівського закону Дж. Шермана 1890 р., за яким страйки профспілок вважались змовою, а самі профспілки - монополіями, що мали на меті обмеження розвитку виробництва;
- встановлювалась система компенсацій за нещасні випадки на виробництві.
Конгрес прийняв закон, який встановив 8 годинний робочий день, плату за його перевищення у півтора рази більшу для робітників, зайнятих на магістральних залізницях; фермерам надавалась можливість брати у держави кредити; закон про товарні склади передбачав видачу позик фермерам під майбутній урожай основних сільськогосподарських продуктів. Проте ні антитрестівський закон Г. Клейтона (1914), ні прогресивний прибутковий податок не скоротили прибутків монополій.
Найважливішою частиною програми «нової демократії» Вільсона стало створення федеральної Резервної системи банків, яка відповідала інтересам великого капіталу і сприяла підкоренню господарського життя країни могутній фінансовій олігархії.
1.3. «Американське економічне диво»
США наприкінці XIX - на початку XX століття здійснили нечуваний економічний ривок, справжнє економічне диво. Країна, випередивши Велику Британію, вийшла на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва і не поступається цією позицією аж до наших часів.
Мовою цифр
У 70-х рр. XIX ст. в США виплавлялося сталі у 7 разів менше, ніж в Англії, а до 1910 р. США випереджали Англію за цим показником уже в 4,5 рази. У 1900 р. на американських заводах працювало 9,4 млн. робітників, а в 1910 р. - вже 17 млн.
Цікаві подробиці Для підвищення якості та здешевлення виробництва автомобілів Форд удосконалював конвеєрне виробництво, стандартизував технологію, заощаджував навіть на фарбуванні машин. Форду належить відомий вислів: Ви можете придбати автомобіль «Форд» будь-якого кольору, за умови, що цей колір - чорний
Цікаві подробиці. Символом масового виробництва товарів для населення став девіз, розміщений на одному з нью-йоркських супермаркетів: «Якщо Ви не знаєте, чого Ви хочете - заходьте до нас, у нас це є».
Наприкінці XIX ст. підприємець Генрі Форд сконструював свій перший автомобіль. Незабаром Форд налагодив його масове виробництво, і вже до 1915 р. з конвеєрів його заводів сходило до 250 тис. машин на рік. Вартість фордівських автомобілів постійно знижувалась, і їх могли купити все більш широкі верстви населення, у тому числі робітники. Якщо в 1910 р. середня ціна автомобіля становила 20 середньомісячних окладів кваліфікованих робітників, то у 1922 р. - лише три.
Одночасно з автомобілебудуванням стрімко розвивалось будівництво автодоріг. На гігантської території США розвинута мережа шосейних доріг та залізниць сприяла становленню внутрішнього ринку.
Бурхливий розвиток промисловості супроводжувався підвищенням рівня життя населення, у першу чергу – робітників, їхнє становище ставало кращим, ніж у робітників європейських країн. Завдяки застосуванню новітньої техніки та технологій, створенню нормальних умов праці її продуктивність у промисловості США була у 4 рази вищою, ніж у державах Європи.
2. Велика Британія
2.1. Велика Британія — зразок конституційної монархії
Велика Британія (іноді називають Англія, з 1921 р. – Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії) була класичним зразком конституційної монархії. Вищу виконавчу владу здійснював монарх. Він мав право оголошувати війну й укладати мир, ухвалювати рішення щодо помилування, схвалювати або відхиляти закон. Виконавчу владу з королем розділяв уряд (Кабінет міністрів). Влада монарха була обмежена вищим законодавчим органом - двопалатним парламентом. Нижню палату парламенту - Палату общин - обирали на основі високого майнового цензу (у 1830 р. з 14 млн. чоловік населення право голосу мали тільки 220 тис.). Верхня палата парламенту — Палата лордів (перів) - затверджувала проекти законів, прийнятих Палатою общин. Членство в Палаті лордів було спадкоємним. Парламентським актом 1911 р. права Палати лордів були істотно обмежені.
Судова влада належала судам різних інстанцій. Цивільні й кримінальні справи розглядалися судами присяжних. Судді призначалися парламентом довічно й могли бути позбавлені посади тільки за його рішенням.
Країна політичної стабільності
Політична стабільність. Велика Британія залишалася країною політичної стабільності, яку забезпечували передові соціальні реформи. Роздуми з приводу. Британський досвід продемонстрував, що між інтересами буржуазії та робітників не тільки немає непримиренних протиріч (як стверджують радикальні революціонери), а навпаки, є спільні інтереси. Підприємці не можуть обійтися без робітників, праця яких забезпечує конкурентоспроможність підприємства та прибутки його власника. З іншого боку, робітники зацікавлені в підприємці, який має кошти для розвитку підприємства та розумно ним керує, що забезпечує достойну оплату праці робітників. Крім того, висока заробітна плата мільйонів робітників забезпечує зростання внутрішнього ринку, що стимулює виробництво товарів.
Звичайно, відбуваються і конфлікти між робітниками, зацікавленими у підвищенні заробітної плати, і власником, що прагне зменшити свої витрати. Проте компроміс між соціальними групами забезпечує обопільне задоволення інтересів. Завдяки соціальному компромісу, еволюційному розвитку Англії, США та інших демократичних країн у них вдалося забезпечити високий рівень та якість життя населення, що було неї досяжним для інших країн, які «лихоманило» від революцій та громадянських війн. Інтереси британських робітників захищали тред-юніони (профспілки).
У країні продовжувала існувати двопартійна система, в якій домінували дві партії: консерватори (торі) і ліберали (віги). Від партії, що перемогла, обирали голову уряду - прем'єр міністра, а партія, яка програла вибори, переходила в опозицію. Ця система існує й зараз.
Консерватори при владі. У 1900 р. до влади в Англії прийшли консерватори, і вони одразу змушені були вирішувати проблему торговельної політики. Впливові кола буржуазії, які страждали від іноземної конкуренції, вимагали митного захисту. Рупором цих кіл став Дж. Чемберлен. Він почав гучну кампанію за відмову від політики вільної торгівлі і впровадження імперського мита.
Англійський парламент - символ класичного парламентаризму Джозеф Остін Чемберлен. Проте представники банків, суднобудування й вугільної промисловості, що здійснювали зовнішньоторговельні операції, відхилили цю програму. Дж. Чемберлен змушений був вийти зі складу кабінету.
Реформи лібералів. За таких умов у 1906 р. до влади прийшли ліберали. Велику роль в їх уряді відігравав Девід Ллойд Джордж, який зайняв посаду міністра торгівлі та відповідав за промисловість. Уряд лібералів за його ініціативою прийняв низку законів у сфері соціального забезпечення. Такі закони сприяли мирному розвитку суспільства, зводили до мінімуму загрозу соціальних конфліктів. Під впливом Ллойд Джорджа у 1908 р. парламент прийняв закон про 8 годинний робочий день для гірників та закон про компенсацію при нещасних випадках на виробництві; були введені податки на високі прибутки та мита на велику спадщину. За це консерватори оголосили його «революціонером», а дії ліберального уряду - «замахом на приватну власність».
Виникнення лейбористської партії. На початку XX ст. на політичній арені Англії з'являється нова партія - лейбористська (заснована в 1900 р. як Комітет робітничого представництва, з 1906 р. називається «лейбористською»). По суті це була федерація різних організацій: тред-юніонів (профспілок), Незалежної робітничої партії, Соціал-демократичної федерації.
Виникнення на політичній арені «третьої сили» викликало занепокоєння у стані торі і вігів, але було вже пізно. Через два десятиріччя основна маса виборців, яка голосувала за лібералів, перейшла на бік лейбористів.
Проблема Ірландії. Гострою проблемою для Великої Британії на початку століття була Ірландія. Так, у перші роки XX ст. в Ірландії виникла партія «Шин Фейн» («Ми самі»), яка вимагала політичної незалежності. Вслід за цими вимогами розпочалися дії: у 1911 р. розпочався страйк залізничників, а у 1912 р. - дублінських трамвайників.
Ліберали зрозуміли неминучість поступок ірландцям. Уряд у квітні 1912 р. вніс у парламент білль щодо Ірландської проблеми, але консерватори зустріли його вороже. Вони вимагали розчленування Ірландії, відокремлення її північної частини - Ольстера, промислово найбільш розвинутої частини країни. Тільки Перша світова війна відтіснила Ірландську проблему на другий план. Проблема Ольстера не вирішена і на сьогодні.
Відставання в економічному змаганні
Англія на початку XX ст. залишалась однією з провідних країн світу, була найбільшою колоніальною імперією, але поступилася США місцем головної індустріальної держали. Це було пов'язано з низкою чинників. Наявність у Великій Британії колоніальних володінь з гарантованими ринками збуту, дешевою робочою силою і сировиною дозволяла отримувати високі прибутки, використовуючи застарілу техніку, що не сприяло оновленню британської застарілої технічної бази.
Вивіз капіталу до колоній та інших країн позбавляв вітчизняну економіку капіталовкладень, що уповільнювало темпи економічного розвитку. Британський уряд, а також британські промисловці, фінансисти, торговці, переконані у довічному зберіганні панування Англії у світовому виробництві та торгівлі, поступово втратили гнучкість у конкурентній боротьбі. Британські товари з кінця XIX ст. витіснялися з ринків німецькими та американськими. Німецькі комерсанти краще за англійців вивчили особливості ринків у різних країнах, ураховували інтереси споживачів.
3. Німеччина
3.1. Монархічний союз під верховенством Пруссії
На початок XX ст. змін у політичному устрої Німецької імперії не відбулося. До неї входили 22 монархії (серед них Пруссія, Баварія, Саксонія) та чотири «вільних міста». Конституція надавала їм деяку незалежність, але це був союз, у якому не було навіть формальної рівності членів.
На чолі імперії стояв король найбільшої держави - Пруссії (60% населення і понад половина території). Йому присвоювався титул імператора. Він був головнокомандувачем збройних сил, призначав урядовців, включаючи голову уряду - союзного канцлера, делегатів Прусії до верхньої палати парламенту, й міг здійснювати безпосереднє керівництво міністрами.
Верхньою палатою Німецького парламенту була Союзна рада - бундесрат. Члени його призначалися керівниками держав. З 58 депутатів 37 представляли Пруссію, інші монархії мали у верхній палаті від 1 до 6 місць. Конституція надавала бундесрату законодавчу та значну частину виконавчої влади, він мав право видавати укази, що мали силу закону.
Нижньою палатою парламенту був рейхстаг. Однак у разі, якщо рейхстаг відхиляв законопроект, уряд міг обійти цю перешкоду.
Імперський уряд був представлений в одній особі — канцлера. Кабінету міністрів не існувало. Міністри були підлеглими канцлера.
3.2. Особливості політичного життя
Роль юнкерства в країні. Правлячим у Німецькій імперії став юнкерсько-буржуазний блок (юнкер – дворянин-землевласник, поміщик). На початку XX ст. великі дворяни-юнкери зуміли не тільки зберегти, а й значно посилити свій вплив і роль у державі. У руках юнкерів опинився уряд та інші органи правління, армія і дипломатія. Дворянство перетворило Пруссію на найбільш реакційну державу Німецької імперії. Між юнкерами і буржуазією виникали жорстокі сутички, але соціально-економічний розвиток і зростання опору робітничого класу були причиною того, що напередодні Першої світової війни склалася тенденція до переплетення інтересів обох соціальних груп. Капіталізація сільського господарства, участь дворян у промислових підприємствах, придбання маєтків підприємцями, родинні зв'язки - усе це зближувало представників найбагатших дворянських і буржуазних родин.
Мілітаризм. Однією з найважливіших рис Німецької імперії була надзвичайно висока питома вага мілітаризму у суспільному житті. На початку XX ст. виникли мілітаристські організації, що налічували десятки тисяч членів, від впливових політиків і громадських діячів до відсталих, безграмотних верств населення. У пропаганді мілітаризму використовувались ідеї необхідності «справедливої перебудови світу» на користь Німеччини, націоналістичні настрої.
Роздуми з приводу
На початку XXI століття націоналізм не сходить з історичної арени; більш того, деякі вчені бачать потенціал подальшого його росту. Без націоналізму не могли бути створені ні, наприклад, Німеччина у XIX ст., ні Польща чи Індія, Словаччина чи Україна у XX ст., ні жодна інша національна держава. Проте використання ідей націоналізму для відстоювання інтересів своєї нації за рахунок інших; пошуки джерел національних проблем не в своєму середовищі, а ззовні; національний егоїзм, ідеалізація власної нації та необ'єктивна критика інших, врешті-решт, завдають великої шкоди самій нації, інтереси якої нібито відстоює такий екстремістський, руйнівний націоналізм.
Доктрина «пангерманізму» стверджувала, що німці мають право панувати над іншими народами. Пангерманісти закликали проводити «політику сили» щодо інших держав, створювати могутні флот та армію, готуватися до війни за переділ світу. «Ми вимагаємо для себе місце під сонцем», - заявив канцлер Бюлов.
3.3. Економічне зростання Німеччини
На початку XX ст. Німеччина висувалася на перше місце в Європі і етап ла другою (після СПІА) індустріальною державою світу. 31870 до 1913рр. обсяг промислового виробництва в країні збільшився в 6 разів.
Нація - велика спільнота людей, яких об'єднує національна самосвідомість, що формується на основі спільного походження та історії, мови, території проживання, культурних традицій, ментальності, особливостей господарського життя. Для різних націй характерні певні особливості національного характеру, темпераменту тощо. Проте немає націй «більш розумних» чи «менш розумних», «агресивних» чи «миролюбних», «добрих» чи «поганих».
Націоналізм - ідеологія та політика відстоювання інтересів своєї нації. Націоналізм є необхідною умовою національного розвитку, створення національної держави. Разом з тим, екстремістський, агресивний, руйнівний націоналізм, що пропагує ідеї відмови іншим народам у праві на існування чи у національному самовизначенні, призводить до міжнаціональної ворожнечі та війн, шкодить дійсним інтересам нації.
Шовінізм - реакційна політика, спрямована на розпалювання ворожнечі й ненависті між народами. Для шовінізму характерні войовнича пропаганда національної винятковості, зверхності над іншими, приниження інших націй.
До того ж у цей час давалися взнаки позитивні наслідки об'єднання країни, а також воєнної перемоги над Францією та отримання величезних репарацій, що були спрямовані на розвиток промисловості. Німецькі підприємці успішно використовували досвід інших країн, впроваджували новітні досягнення науки і техніки, передову технологію.
Зростання промисловості стимулювали великі державні замовлення на виробництво озброєння, будівництво фортець, залізниць і морських портів. Держава заохочувала розвиток важкої індустрії та охороняла її інтереси від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку.
Економічний прогрес Німеччини був обумовлений і традиційними рисами німецького народу - працьовитістю, дисциплінованістю й ощадливістю. Швидке зростання кількості населення (з 40 млн. у 1871 р. до 67 млн. у 1913 р.) сприяло збільшенню обсягу внутрішнього ринку. У країні бурхливо розвивалися нові галузі промисловості - електротехніка та електроенергетика, хімічна промисловість, машинобудування. Швидко росли монополії. Лідерство у виробництві зброї, локомотивів, залізничних рейок захопив концерн промислової династії Круппів.
Розвиток сільського господарства відбувався значно повільніше через збереження напівфеодальної системи поміщицьких (юнкерських) господарств і малоземелля (або безземелля) селян. Прусське юнкерство зосередило у своїх руках майже третину оброблюваної в країні землі. Головною ознакою соціально-економічного розвитку Німеччини була мілітаризація. Воєнний бюджет країни у 1900-1914 рр. напередодні Першої світової війни становив майже половину усіх витрат Німеччини.
Питання й завдання
I. Для перевірки знань
1. У яких країнах існувала двопартійна система?
2. Назвіть основні політичні партії СІ1ІА та Англії.
3. Що свідчило про швидкий економічний розвиток США на початку XX ст.?
4. Які чинники стримували розвиток сільського господарства Німеччини?
II. Для систематизації навчального матеріалу
1. Назвіть відмінності державного устрою Англії та Німеччини на початку XX ст.
2. Визначте особливості політичного розвитку США на початку XX ст.
3. Якими були передумови відставання Англії в економічному розвитку від США та Німеччини?
4. Що сприяло економічному зростанню Німеччини на початку XX ст.?
III. Для обговорення в групі
1. Які чинники сприяли тому, що Англія і на початку XX ст. залишалася політично стабільною країною?
2. Які позитивні та негативні наслідки для робітників мало запровадження конвеєрної системи на виробництві?
3. США стали першою країною, яка здійснила на практиці поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Як Ви вважаєте, чому це є важливим кроком на шляху до створення правової держави?
4. Як впливав розвиток автомобілебудування в США на початку XX ст. на загальний соціально-економічний розвиток країни?
Щупак І.Я.,Морозова Л.В. Всесвітня історія, Новітній період (1914-1929) 10 клас . – с.11-19.
Документи свідчать
Російська вчений-методист Л. Алексашкіна про розвиток компанії Г. Форда
[1896 р.] Г. Форд випробував свій перший автомобіль, виготовлений у майстерні, який, за його визнанням, «нагадував селянський візок». 1903 р. вже було засноване «Товариство автомобілів Форда», а 1906 р. побудоване перше триповерхове заводське приміщення.
До початку Першої світової війни підприємства Форда перетворилися на своєрідну імперію з філіями в Англії, Австралії та інших країнах, де вироблялося 248 тис. автомобілів на рік.
З розповіді робітника автомобільного заводу Г. Форда
Це найнудніша робота у світі... У ній немає ніяких змін, вона нас виснажує. Вона викликає в нас сильну стомленість. Вона уповільнює наші думки. Тут не потрібно думати... Ви просто робите це й робите. Ви це витримуєте заради грошей. Ось за що нам платять - за те, щоб ми терпіли нудність цього... Форд бачить вас скоріше як механізм, ніж людину.
Прочитайте обидва документи. Які позитивні, і які негативні наслідки мало впровадження поточного виробництва і конвеєрного збирання?