Лекція 3
Готовність дитини до навчання в школі
1.Поняття готовності
2.Труднощі з якими зустрічається першокласник
3.Динаміка зміни стосунків в системі дитина-вчитель.
4.Критерії готовності та їх характеристика
1
! Готовність дитини до системного навчання в школі – це певний рівень фізичного, фізіологічного, психологічного, емоційно-вольового та особистісного розвитку дитини, який дозволить їй успішно навчатися без шкоди для організму.
В нашій країні можна починати навчання можна з 6 або 7 років, але треба йти тоді, коли вона готова йти до школи.
В історії нашої країни можна виділити декілька підходів стосовно вирішення проблеми ,коли починати навчання в школі:
1 Етап: до 80х рр. 20ст. – навчання в школі починають з 7 років
2 Етап: в 80 р. 20ст. – Амонашвілі довів ,що система навчання в школі можна починати з 6 років.
Адже головний мозок 6-річної дитини готовий до сприймання навчального матеріалу, тому що саме в 6 років складається ієрархія мотивів, де домінуючим є пізнавальний.
По всій країні створювалися експерементальні класи для 6-річок де були створені спеціальні умови
(класна кімната, ігрова, спальня, діти знаходяться там з 8 до 17 години) експеримент тривав 4 роки. В результаті було виявлено, що діти не показали ніякої різниці в своїх знаннях з тими дітьми які прийшли в школу в 7 років. Саме тому експеримент було завершено,враховуючи економічні затрати було вирішено що навчання буде з 7 років.
3 Етап: сер80х рр. – навчання ведеться з 7 років
4 Етап: сучасний стан , за освітньою програмою записано що дитина може навчатися з 6років.
Однак перед навчанням дитина проходить псих обстеження і батьки повинні знати,що що дитина може починати навчання як і в 6 так і в 7. Створені підготовчі школи по суботам, в школі по 3 уроки або в дитячих садочках або школах ранньої підготовки. В травні психолог може перевірити готовність дитини до школи.
2. Труднощі з якими зустрічається першокласник
Труднощі:
Змінюється позиція дитини ( з’являється позиція школяра)
Зміна режиму дня
Змінюються стосунки з однолітками та вчитилем
Завантаженість яка призводить до втомлюваності
3. Динаміка зміни стосунків в системі дитина-вчитель.
«я- моя вчителька», «ми- моя вчителька», «ми – наша вчителька»
1 Етап: В 1 класі вчитель є ідеалом дитина прагне наслідувати вчителю хоче щоб вчитель звертав увагу тільки на неї якщо цього не відбувається дитина не ображається.
2 Етап: В 2 класі дитина починає усвідомлювати що є клас що вона його частина що вчитель працює на цілий клас але все одно чекає що вчитель зверне увагу саме на неї.
3 Етап: В 3 класі дитина сприймає себе частиною класу, розуміє що вчитель працює на клас і з’являються критерії зауваження стосовно вчителя.
4. Критерії готовності дитини до школи
1. Фізична та фізіологічна готовність її перевіряє лікар
А) Вага та зір
Б)гострота зору
В)гострота слуху
Г)розвиток м'язової системи
Д)Обізнаність( задають ряд питань і якщо вона не відповідає призначають енцефалограму)
Якщо виявиться Домінування 2 ритмів це свідчення того що дитина буде добре вчитися
Якщо домінує ритми то це показник того, що у неї болить голова, надзвичайно емоційна погано навчатися буде
2. Психологічна готовність (визначає психолог у травні)
А) рівень елементарних знать, обізнаність дитини
Б) достатній рівень розвитку психічних процесів
Примітка: як правило дітей дошкільного віку добре розвинена пам’ять однак найважливішим процесом є мислення
В) довільність псих.процесів (керованість, коли є мета та вольові зусилля)
Д) мають бути сформовані деякі вміння і навички звукового аналізу слів
Е) розвиток дрібної моторики
Є) вміти слідкувати за думкою вчителя (довільна увага
3.Особистісна готовність
А) дитина повинна усвідомлювати нову позицію школяра
Б) у дитини повинні бути сформовані навички до самообслуговування
В) повинна усвідомлювати свою статеву приналежність
Г) вона повинна вміти володіти собою (стримувати свої почуття та емоції)
Д) вона повинна вміти рахуватися з думкою інших людей
Е) вона повинна знати правила та норми поведінки позитивно ставитися до них та дотримуватись їх
Є) вона повинна вміти правильно спілкуватися з вчителем та однолітками
Ж) дитина повинна вміти грати в школу
З) сформованість внутрішніх психічних норм (що таке хороше що таке погане)
4. Слово дорослого - регулятор поведінки
Мотиваційний компонент
- Позитивне ставлення до школи
- Домінування пізнавального інтересу
- Віддає перевагу оцінці в порівнянні з іншими видами заохочення
- Визнає авторитет вчителя
5. Емоційно-вольовий
1) домінування позитивних емоцій (дитина повинна йти до школи з радістю)
2) розширюється спектр емоційних переживань які пов’язані з навчальною діяльністю
3) дитина здатна контролювати або керувати своїми почуттями та емоціями
4) дитина повинна вміти доводити розпочату справу до кінця якщо вона важлива
5) дитина повинна вміти керувати своєю поведінкою та психічними процесами
Теорія Крутецького
Вчений запропонував розглядати готовність з об’єктивної і суб’єктивної сторони
1) Об’єктивна сторона
А) рівень психічного розвитку дитини (увага, пам’ять)
Б) рівень довільності психічних процесів
В) вміння ставити мету і досягти її
Г) вміння висловлювати свою думку
Д) певний рівень знань
2) суб’єктивна ссторона
А) бажання вчитися
Фіз розвиток
Характерне для раннього віку стрімке збiльшення росту та ваги дещо сповiльносться (прискорюючись знову наприкінці дошкільно го віку). Важливого значення набуває певне окостеніння скелету при збереженні хрящової будови його окремих ланок, збільшення загальної ваги м»язiв (розвиток великої мускулатури випереджує формування функцій дрібних м’язiв руки). Удосконалюсться діяльність серцево-судинної системи. Вiдбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку, зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування лiдкiрки, утворюються складні умовні рефлекси, в яких провідну роль вiдiграс слово, тобто штеп сивно формуються друга сигнальна система.
Соц ситуація
Дошкільний вiк характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У неї вже з»являється коло елементарних обов»язкiв. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм, при яких спільні дії поступово замішуються самостійним виконанням вказівок. Стає можливим досить систематичне навчання вiдповiдно до певної програми, хоча її можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л. С. Виготський). Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку. Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім зрослим усвідомленням власного «Я» і своїх вчинкiв, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взасмовідносин. Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьомувiцi освоєння зовнішнього світу.
Гра
Гра та й значення для психічного розвитку дошкільнят. Гра е соцiальним за своїм походженням та змістом історичним утворенням, зумовленим розвитком суспільства, його культури. Це осо блива форма життя дитини в суспiльствi, дiяльнiсть, у якiй дiти в i рових умовах викопують ролі дорослих, відтворюючи ïхис життя, працю та взаємовідносини (11. 1. Блонський, Л. С. Виготський,Г.С. Костюк, О. М. Леонтьев, Д. Б. Ельконін). Ще раз нагадаємо про розширення в дошкільному віці усвідом лованого дітьми світу, зростання їх прагнення до самостійності та активної участі в житті дорослих, які вступають у суперечність з їх німи реальними (і суттєво обмеженими) можливостями. Ця супере чнiсть i знаходить своє розв’язання в діяльності, формою якої є гра.
Характеризуючи гру дошкільнят, зазначимо передусім її рольо вий характер. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри було оволодіння предметами та способами дiй з ними, то тепер на перший план виходить людина, її дії, стани та стосунки з іншими людьми. Оскільки рольова гра існує лише в соцiальному середовищі, то дитина вчиться гратись під прямим чи опосередкованим впливомдорослих, що свідчить про соціальне обумовлений характер рольової гри.
Мотиви гри лежать у самому змісті. Виконувані в ній дії сам по собі цiкавi дитині, вони зумовлені й безпосередніми спонукан нями, потребами та інтересами. Дитину цiкавить не так результат, як сам процес гри. Разом з тим у грі є активне прагнення до певног мети, оперування предметами, розмови, стосунки з іншими людьми тощо, що й зумовлює результативнiсть гри, яка виражається передусім не в матеріальних продуктах, а в тих пізнавальних, емоцiйних та інших надбаннях, що складаються в дитини у процесi iгрової діяльності.
Гра дошкільнят є засобом вiдображення навколишньої дійсності, способом освоїти дiяльнiсть та взаємовідносини дорослих, по іншому недоступнi для дитини.
Зміст ігрових дій визначається тими практичними завданнями, що їх розв»язують люди для досягнення певноï мати. При цьому іг рашки та iншi рiзноманiтнi предмети заміщують ті об»єкти, що ви користовуються в практичних днях дорослого.
Гра завжди будується вiдповiдно до певних правил. Характерна для неї умовність (перейменування використовуваних предметів, що мають заміщувати iншi, тощо) не є обов»язковою для виникнення сюжетно-рольової гри, а з»являється в процесi тi здійснення. Сама уява дитини розвивається умовами ігрової діяльності і є важливим компонентом психічного акту перейменування предметiв пiд час гри (О. М. ЛСОНТЬЕВ).
Гра на цьому етапі символічна за своїм змістом, що суттєво впливає на розвиток дитячої психіки. Так, досвід використання символів, заміщення одних обєктiв iншими допомагає в майбутньому оволодівати соціальними знаками. Розвиток символічної функції i формує класифікаційне сприймання, суттєво розвиває змістовну сторону інтелекту та інші суто людські якостi. Гра сприяє розвитку довільної уваги та памяті у дитини. В умовах гри діти краще зосереджуються та бiльше запам’ятовують. Свідомі цілі (зосередити увагу, запам’ятати, відтворити) раніше і легше виділяються дітьми саме в грі. Особливу спонукальну роль при цьому відіграє потреба в емоційному спілкуванні з однолітками: не спроможних запам’ятати правила гри чи бути уважними до вимог ігрової ситуації просто виганяють. Рольова гра вимагає від кожноï дитини певних комунікативних здібностей, впливаючи тим самим на розвиток мовлення. Вона по зитивно впливає на розвиток інтелекту: в грі дитина вчиться уза гальнювати предмети та дiї, використовувати узагальненi значення слів тощо.
Мислення
Вiд мислення через предметне маніпулювання дитина поступово переходить до мислення уявленнями (коли вона дає предмету не його власну, добре відому їй назву, а іншу, необхідну в даній ігровій ситуації). При цьому конкретний предмет слугує своєрідною зовнішньою опорою думки про уявний предмет та реальних дій з ним. Таким чином, у рольовій грі розвивається здатність дитини діяти у внутрішньому, мисленому плані. Основу переходу до розумових дій становить «згортання» та узагальнення ігрових дій. Цікаво, що діти в цьому віці повністю захоплюються грою, водночас не ототожнюючи її з дiйснiстю.
Поряд з грою суттєву роль у психічному розвитку дошкільнят вiдiграють різні види продуктивноï дiяльностi (малювання, аплікації, конструювання, ліплення).
Трудова діяльність. Дошкільнят вже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в i ровій формі. Відсутність диференціації гри та праці з характерна особливість трудової дiяльностi молодших дошкільнят, яка до пев ної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. Проте в останніх випадках iнтерес до процесу дiяльностi вже поєднується з інтересом до її результатiв i того значення, яке ïхня праця мае для iнших. Діти можуть усвідомлювати обов»язковість трудових завдань і привчаються їх виконувати не тільки внаслідок зацікавленості, а й через розумiшя важливості для інших людей. Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей винятково ви значається тим, як вона організується та мотивується дорослими.
Особливості учіння. Дошкільник набувас власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись з дорослими. Граючи в рольові ігри, викопуючи трудові доручення тощо, тобто вiн повсякчас вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається опа нування форм навчальної діяльності, спеціально спрямованоï доро слими на засвоєння дітьми людського досвіду. Учбова діяльність дітей являє собою спілкування з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керу ють процесом їх формування. Дути засвоюють знання, вмiння i на вички, вчаться необхідним для цього діям та операціям, оволодiва ють способами їх виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об»єктів, виділення та називання їх ха рактерних ознак, групування предметів, розповiдь про сприймане, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слу хання музики тощо.
Роль навчання в розумовому розвитку дитини зростас, якщо за безпечується набування не окремих знань, а певної їх системи і формування потрібних для їх засвоєння дій (О. В. Запорожець та ін.).
Сенсорний розвиток. Сенсорний розвиток дошкільника вклю час двi взасмопов’язані сторони з засвоєння уявлень про різнома нітні властивості зв’язки предметів та явищ і оволодіння новими дiями сприймання, якi дають змогу повніше і диференційованіше сприймати світ.
Вже в ранньому дитинстві у дитини нагромаджується певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень починають виконувати роль зразків, з якими порівнюються властивості нових предметів у процесі їх сприймання. Водночас починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненнi iндивiдуального досвіду дитини, до використання загально прийнятих сенсорних еталонів, тобто до вироблених людством уявлень про основнi рiзновиди кожного виду властивостей i вiдношень (кольору, форми, розмiрiв предметів, їх положення в просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).
Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їхньою систематизацією З одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкільному віці. В основі такого ознайо млення мае лежати органiзацiя дорослими дiй дiтей з обстеження та запам»ятовування основних різновидів кожної властивості, яка здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, коп струюванню, ліпленню та iн.
Паралельно організується запамятовування дитиною слів, якими означують основнi рiзновиди властивостей предметів. Слово-назва закрiплює сенсорний еталон, дає змогу більш точно й усвідомлено його використовувати. Але це відбувається за умови, що назви еталонів упроваджуються на основі власних дій дитини з обстеження та використання вiдповiдних еталонів.
ЗІР…У цьому віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової. Слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізнювати відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, дотикові відчуття тощо. Всі ці змiни с результатом того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та звязкiв.
Дії сприймання формуються залежно від оволодіння тими видами дiяльностi, якi вимагають виявлення і врахування властивостей i предметів та явищ. Так, розвиток зорового сприймання пов’язаний передусім iз заняттям продуктивними видами діяльності (малко ванням, аплікацією), конструюванням), фонематичне сприймання З з мовним спілкуванням, а звуковисотний слух розвивається на му зичних заняттях (за допомогою ігор-вправ, побудованих за принци пом моделювання відношень).
Поступово сприймання виділяються у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів та явиш навколишнього світу, на виконання перших перцептивних завдань. Перцептивні дії, адекватні об’єкту, починають складатись у дітей приблизно у п’ять-шість років, їх характерною ознакою є розгорненість, включення в себе великої кількості рухів рецепторних апаратів, здійсшованих рукою чи оком.
Інтелектуальний розвиток. У тісному зв’язку з удосконален ням сприймання розвивається і мислення дитини. Як уже зазнача лося, наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дійової фор ми мислення починає складатися наочно-образна форма. Тепер відбувається її подальший розвиток. Виникають повi й форми. Мислення стас образно-мовним, тобто таким, що спирасть ся на образи уяви і здiйснюється за допомогою слів. Все це свід чить про те, що мислення набуває певної самостійності, поступово відділяється від практичних дій, стає розумовою дією, спрямованою на розв’язання пізнавальноï мислительноï задачі.
Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме во но допомагає дитині подумки («про себе») оперувати об’єктами, 31 ставляти їх, розкривати їх властивості та відношення, виражаючи цей процес та його результати в судженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти явища навколишньоï дiйсності, з»ясувати їх зв’язки, причини виникнення тощо.
Діти чутливі до суперечностей у своїх судженнях, вони поступово вчаться узгоджувати їх, міркувати логiчно. Необхідною умовою цього є достатня обізнаність з об’єктами, про які йдеться в ïхнiх міркуваннях.
Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискоросться, якщо він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно здійснюваного керування з боку дорослих цим процесом. Розвиток мислення тісно пов’язаний із суттсвими позитивними зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростас словник, об сят його до семи років становить 350034000 слів. Окрім іменників та дієслів у ньому дедалі більше місця займають прикметники, за йменники, числівники та службові слова, їх співвідношення відпові дас мові, якою дитина оволодiвас. Діти загалом опановують фонетичну побудову рідної мови, навчаються вільно артикулювати окремi звуки та поєднувати їх у звукосполучення.
Упродовж дошкільного віку діти досягають значних успіхів в оволодінні граматикою, структурою простих та складних речень.
Вiдбувається подальша диференціація функцій мовлення. До функції спілкування додається планування та регуляція своєї діяль ності за допомогою мовлення. Засобом планування мовлення стас. Коли пересувається з кінця дії на її початок, а засобом довільнот регуляції 3 коли дитина навчасться виконувати вимоги, сформу льовані за допомогою мовлення (А. О. Люблінська, О. Р. Лурія). В останньому процесi складається внутрiшне мовлення, яке стає засобом формування і функціонування внутрiшнiх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення с ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, яке виділяється з практичноï дiяль ностi.
Внутрішнє мовлення. В наслідок інтеріоризації голосного мовлення і засіб перетворення зовнішніх практичних дій на внутрішні. Стосовно дошкільного віку йдеться лише про генетичне ранні i специфічні форми внутрiшнього мовлення (воно виконує психологічно внутрішні функції з опорою на зовнішню діяльність).
У дошкільників починає формуватися довільна увага. Вони вже можуть вирізняти обєкти, що вiдповiдають потребам ïхньої діяльності, й спеціально зосереджуватись на них. Мимовільна увага при цьому не зникає, вона продовжує розвиватися, набуваючи більшої стійкості та обсягу.
Особистість.Уже в дошкільному віці починає реально формуватися особистiсть дитини, причому цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, у свою чергу, детерміновано соціальним оточенням, насамперед типовими для даного етапу розвитку взаємовідносинами з дорослими. Джерелом емоційних переживань дитини с ï дiяльнiсть, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших і стійкiших емоцій, пов’язаних уже не лише з близькими, а й з віддале ними цілями, не тільки із сприйманими, а й з уявлюваними об’єктами. Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю иетою, змістом, якого вона набуває для дитини, і самим процесом її виконання У зв’язку із задоволенням зростаючої потреби дошкільника в товаристві ровесників інтенсивно розвиваються соцiальнi емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Вже виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з людьми формуються й моральні почуття. Урізноманітнюють ся прояви почуття власної гідності. Розвивається як самолюбство, так і переживання сорому, ніяковості. Важливу роль у формуванні моральних почуттів відіграють дитячі уявлення про позитивні зразки поведiнки. Вони дають дитині змогу передбачати емоцiйнi наслідки своєї поведінки, заздалегідь переживати задоволення від схвалення її як «хорошо» або ж невдоволення від оцінки її як «поганої». Таке емоційне передбачення мас вирішальне значення у формуванні в дошкільника моральної поведінки (О. В. Запорожець). Дошкільник починає відокремлювати себе вiд дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому його поведінка зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.
Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки вiдiграє та оцiнка, яку значущі для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.
Орiєнтованість поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно стикаються як мiнімум два бажання: зробити щось безпосередньо («як хочеться») i діяти відповідно до вимог дорослого («за зразком»). Виникає новий тип поведінки, який можна назвати особистісною. Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини починає спричинюватися не окремими спонуканнями, а iєрархічною системою мотивів, де основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи собі ситуативні спонуки. Пов’язано це з вольовими зусиллями, здiйснюваними для досягнення емоцiйно привабливої мети.
Що старшими стають діти, тим рідші у їх поведінці афектні дії, і тим легше вони справляються з виконанням необхідних для досягнення мети дій.
Воля
На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відокре млюючись від дорослого, дошкільник вступає в більш активнi взаємовідносини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підпорядковуватися певним правилам, обов’язковим для всiх, виконувати наперед визначені певні дії. Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. Позитивно впливає на розвиток волі у цьому вiцi продуктивна та трудова дiяльнiсть дитини.
Дошкільник робить перші кроки в пізнанні самого себе, у розвитку самосвідомості. Об’єктами його самопізнання стають окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості. З розвитком довільності психічних процесів стас можливим ïх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.
У спільній грі, під час виконання рiзноманiтних завдань діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, а й себе самих, свої можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги. Самооцінка дитиною власних вчинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає обєктивність дитячих самооцінок.
Характерною є схильність дитини до самоствердження спочатку в очах дорослих, потім однолітків, а тоді вже і у власних очах.