Ім'я файлу: Психологія Кулішенко.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 161кб.
Дата: 08.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Біомеханіка Литнєв.docx
Гунедр Ярослав.docx
Психологія Родін.docx
Адиктивна поведінка.doc
Розширення: rtf
Розмір: 161кб.
Дата: 08.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Біомеханіка Литнєв.docx
Гунедр Ярослав.docx
Психологія Родін.docx
Адиктивна поведінка.doc
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ
Кафедра «Професійниої освіти»
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ ПСИХОЛОГІЯ
на тему: «Критерії оцінювання здоров’я людини»
Виконав:
Студент навчальної групи ФВС-21 Кулішенко Артур Ярославович
Перевірив: Мороз Ірина Михайлівна
(посада, прізвище, ім’я, по батькові)
Київ 2023
ЗМІСТ
Вступ
Рівні здоров’я
Основні характеристики і критерії здоров’я
Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення
Структура захворюваності населення України; фактори ризику захворювань населення
Здоровий спосіб життя, його складові
Загартування як найдоступніший спосіб бути здоровим
Фізичне здоров’я, способи його укріплення
Психічне здоров’я та проблеми його збереження в школярів
10. Список використаних джерел
Вступ
Здоров'я людини ґрунтується на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Однак певною мірою воно залежить також від свідомого ставлення людини до себе та оточуючого середовища.
Здоров'я людини - стан повного соціально-біологічного і психологічного комфорту, коли функція всіх органів і систем організму зрівноважені з природним і соціальним середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти. Критерій здоров'я визначається комплексом показників. Однак за найзагальнішими рисами здоров'я індивідуума можна визначити як природний стан організму, що характеризується повною зрівноваженістю будь-яких виражених хворобливих змін. Слід пам'ятати, що здоров'я залежить від багатьох факторів, які об'єднуються в одне інтегральне поняття - здоровий спосіб життя. Його метою є навчити людину розумно ставитися до свого здоров'я, фізичної та психічної культури, загартовувати свій організм, вміло організовувати працю і відпочинок.
Нині серед вчених відсутні єдність і згода стосовно інтерпретації поняття “здоров’я”. П.І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень поняття сутності здоров’я людини. Як відзначає автор, наведений перелік є далеко не повним. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Але здоров’я це не лише відсутність хвороби, це також здатність швидко адаптуватись до постійних змін умов середовища, здатність до оптимального виконання професійних та інших функцій, як суспільних, так і біологічних. Необхідно відзначити, що здорова людина не здатна пристосуватись до будь-яких умов середовища, адаптація завжди має свої межі.
Виходячи з концепції фізичного (соматичного) здоров’я (Г. Л. Апанасенко, 1988) , основним його критерієм варто вважати енергопотенціал біосистеми, оскільки життєдіяльність будь-якого живого організму залежить від можливості споживання енергії з навколишнього середовища, її акумуляції й мобілізації для забезпечення фізіологічних функцій.
1. Рівні здоров’я
Ю.П. Лисицин і співавтори (1985) диференціюють 3 взаємопов’язаних рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.
Перший рівень — суспільний — характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві.
Другий — групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.
Третій — індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах усього суспільства та групи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде окрема людина. Найчастіше у літературі приводиться наступне визначення “здоров’я індивідуума” — це процес збереження і розвитку його психічних, фізичних та біологічних функцій, його працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості життя.
Досить часто у літературі замість поняття “суспільне здоров’я” використовують термін “здоров’я населення”. Водночас, поряд із визначенням поняття “здоров’я населення” деякі вчені користуються поняттям “здоров’я популяції”, тобто здоров’я значних груп населення.
В.П. Казначеев (1993) визначає здоров’я популяції як процес соціально–історичного розвитку психосоціальної та біологічної життєдіяльності населення у низці поколінь, зростання працездатності і продуктивності суспільної праці, удосконалення психофізіологічних можливостей людини.
У свою чергу поняття “ індивідуальне здоров’я” замінюють на термін “здоров’я людини”.
2. Основні характеристики і критерії здоров’я
Відсутність універсального, всебічного та загальновизнаного визначення “здоров’я” можна пояснити не тільки тим, що сучасна медицина зорієнтована головним чином на вивчення проблем хвороб, а не здоров’я, а й складністю й труднощами, з якими пов’язане вивчення самої проблеми здоров’я. Здоров’я людини перебуває у взаємозв’язку з багатьма чинниками, такими, як соціальні, природні, біологічні, психологічні, культурні та ін. Проте більшість дослідників схиляються до думки, що основними ознаками або характеристиками здоров’я є:
1. Нормальна функція організму на всіх рівнях його організації — організму, органів, тканинних, клітинних та генетичних структур, нормальне функціонування фізіологічних та біохімічних процесів.
2. Динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища.
3. Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці.
4. Здатність організму пристосовуватись до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються, здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища організму, забезпечуючи нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі.
5. Відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь–якого порушення.
6. Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.
3. Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення
Протягом тривалого часу лікарями, демографами, соціал–гігієністами, а також біологами вирішується питання: якою мірою і з якою повнотою демографічні показники, такі, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, можуть служити показниками здоров’я населення.
На сьогоднішній день доведено, що цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я тільки демографічні показники, це обумовлено тим, що показники смертності та середньої тривалості життя кращим чином акумулюють в собі всю попередню патологію захворюваності, дуже по–різному розподілену в часі. Іншими словами, смертність не існує поза захворюваністю, тоді як захворюваність довгий час може існувати поза смертністю. Смертність ніби акумулює в собі всі патологічні процеси в організмі людини і відповідні їх захворювання, і в цьому їх єдність. Але не кожне захворювання закінчується смертю, і в цьому їх відмінність.
Таким чином, якісною оцінкою здоров’я населення є смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя.
Разом з тим, методи кількісної оцінки стану здоров’я населення чи його окремих груп нині ще недостатньо опрацьовані. Досить часто на практиці оцінюють стан здоров’я за параметрами захворюваності, при цьому для прийняття рішень використовується сукупність показників, кожний з яких оцінюється окремо. Наприклад, для визначення груп здоров’я осіб працездатного віку використовують характеристики тільки хронічних захворювань: їх виявлення за частотою звертань, частота загострень, ступінь важкості.
Встановлено що, показниками здоров’я людини—індивіда є:
1) відсутність чи наявність хронічного захворювання;
2) функціональний стан органів (з врахуванням способу життя та стану навколишнього середовища);
3) специфічна резистентність, про яку можна судити за показниками захворюваності;
4) психічний та фізичний розвиток.
Показниками здоров’я популяції є:
1) тривалість життя;
2) відтворення потомства;
3) працездатність;
4) захворюваність (відображає ступінь адаптації до умов середовища);
5) задоволення життям.
Вивчення цих показників дозволяє розробити пропозиції щодо усунення несприятливих чинників навколишнього середовища.
здоров’я людина населення захворювання
4. Структура захворюваності населення України; фактори ризику захворювань населення
Нині домінуюче місце в структурі захворюваності та смертності населення посіли хронічні неінфекційні захворювання, передусім хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення. Помітно зросла значущість травматизму, нервово–психічних, ендокринологічних, алергічних, генетичних захворювань.
У структурі захворюваності 1–ше місце посідають хвороби органів дихання, далі йдуть хвороби системи кровообігу, на 3–ому місці хвороби нервової системи та органів чуття. Серед уперше виявлених хвороб на 2–му місці — хвороби нервової системи та органів чуттів і на 3-му — хвороби шкіри та підшкірної клітковини.
5. Здоровий спосіб життя, його складові
Доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя.
Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріально–побутові умови тощо. Істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще приблизно 20%, які визначають сучасний рівень здоров’я населення. Безпосередньо на охорону здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги припадає всього 10% “внеску” в той рівень здоров’я населення, що ми його сьогодні маємо.
До основних складових здорового способу життя належать:
1. Спосіб життя має велике значення для здоров'я людини і складається з чотирьох категорій:
• економічної (рівень життя);
• соціологічної (якість життя);
• соціально-психологічної (стиль життя);
• соціально-економічної (устрій життя).
2. Рівень культури. Слід пам'ятати, що людина - суб’єкт і одночасно - головний результат своєї діяльності. Культура з цієї точки зору - це самосвідоме ставлення до самого себе. Однак люди дуже часто нехтують своїм здоров'ям, ведуть неправильний спосіб життя, не дотримуються режиму, переїдають, курять. Тому для здоров'я потрібні знання, які увійшли б у повсякденну звичку людини.
3. Здоров'я в ієрархії потреб. Не завжди в житті людини здоров'я займає перше місце порівняно з речами та іншими матеріальними благами. У результаті це призводить до шкоди не лише своєму здоров'ю, а й здоров'ю майбутніх поколінь. Отже, здоров'я повинно займати перше місце в ієрархії потреб людини.
4. Мотивування. На превеликий жаль, ціну здоров'я більшість людей усвідомлює лише тоді, коли воно значно втрачено. Тільки тоді виникає прагнення вилікувати захворювання, стати здоровим.
5. Зворотні зв'язки - нерозумне і довге випробування стійкості свого організму нездоровим способом життя (алкоголь, нікотин). Тільки через певний час спрацьовують зворотні зв'язки людини, коли вона кидає шкідливі звички, проте це вже часто запізно.
6. Настанова на довге здорове життя. У повсякденному житті треба вміло мобілізувати резерви свого організму на подолання негараздів життєвого характеру, на зменшення ризику захворювань, що сприяє довголіттю.
7. Навчання здоровому способу життя. Джерелом навичок з цього питання є передусім приклад батьків, допомагає також і санітарна освіта. Важливим фактором, що визначає реакцію людини на екстремальну ситуацію, є її психофізіологічні якості та загальний стан. Вони проявляються через чутливість людини до виявлення сигналів безпеки, перед реакцією на ці сигнали. Показники, які зумовлюють можливості людини виявити небезпечну ситуацію та адекватно відреагувати на неї, залежать від її індивідуальних особливостей, зокрема від її нервової системи. На поведінку людини у небезпечній ситуації впливає й її психічний та фізичний стан.
6. Загартування як найдоступніший спосіб бути здоровим
Під загартовуванням розуміють підвищення функціональних можливостей організму під дією комплексних факторів (режиму дня, раціонального харчування, високої рухової активності тощо). У вузькому розумінні загартовування — це пристосування організму до дії метеорологічних факторів — холоду, тепла, змін атмосферного тиску, руху повітря тощо.
Для забезпечення високого ефекту загартовування проти холоду необхідно дотримуватись таких правил: усі необхідні процедури проводити систематично; поступово збільшувати інтенсивність подразників холоду; враховувати вік, стан організму, реакції на охолодження.
Під впливом подразників холоду відбувається звуження кровоносних судин у місці охолодження та їхнє рефлекторне розширення в інших органах і системах органів (наприклад, у верхніх дихальних шляхах). Витрати тепла організмом у даному місці зростають, що призводить до переохолодження організму і знижує його опірність проти патогенних бактерій. Виникають «застудні» захворювання.
Під час загартовування відбувається складна перебудова всього організму. При систематичному загартовуванні з часом відбувається потовщення рогового шару шкіри, збільшення міцності стінок капілярів, зменшення в 5-8 разів кількості застудних захворювань тощо. Слід пам'ятати, що ефект загартування різко знижується вже через 5-6 днів після припинення загартовування і майже зникає через 2 тижні.
Загартовування повітрям — найбільш поширений і доступний метод загартовування. Велике значення має охолодження саме тих частин тіла, які звичайно закриті одягом. Повітряні ванни проводять під час активного відпочинку, денного сну, перед купанням тощо. Температура повітря при перших повітряних ваннах не повинна бути нижчою +18°С, тривалість— 1-3 хв. Поступово тривалість ванн збільшують до 10-15хв, а температуру знижують до +12-+14°С. Дуже корисним є сон на відкритому повітрі. Певне значення для загартовування проти холоду мають прогулянки в легкому одязі, підтримання на оптимальному рівні мікроклімату приміщень.
Загартовування водою поєднують із загартовуванням повітрям та особистою гігієною. Так, температуру води, якою прополіскують зуби після їжі, потрібно поступово знижувати від +30-+33°С до +13-+14°С. Обтирання тіла після ранкової гімнастики починають із кінцівок, щодня збільшуючи охолоджувану ділянку шкіри. Шкіру зволожують індивідуальною лляною рукавичкою (губкою), потім витирають сухим рушником. При перших обтираннях температура води повинна бути не нижчою за +28°С, кожні наступні 2-3 дні її знижують на 1°С, доводячи до +18-+13°С.
Водні процедури зранку прискорюють включення організму до активної навчальної діяльності. Миття і обливання ніг водою зі зниженою температурою можна проводити і під час вечірнього туалету, але не безпосередньо перед сном, оскільки це може перешкодити засипанню.
Улітку арсенал загартовуючих заходів значно розширюють. До режиму дня включають купання, збільшують у часі повітряні ванни, використовують сонячні ванни, проводять туристичні походи.
Сонячні ванни розпочинають при температурі повітря не нижчій ніж +18-+20°С, за швидкості вітру 3-3,5 м/с. Тривалість першої сонячної ванни 10-15 хв (кожну частину тіла опромінюють не більше як 1,5-2хв). Щодня або через день тривалість ванн збільшують на 5хв, поступово доводячи її до 1,5-2 год.
Купання проводять при температурі не нижчій, ніж: +18°С перед прийманням їжі або через 7,5-2 год. після приймання їжі. Найкращий час для купання з 10 год. до 13 год. Тривалість першого купання становить 1-2 хв., поступово її доводять до 18-20 хв. Купання не дозволяється людям із хронічними запальними процесами вуха, з активною фазою ревматизму та хронічним нефритом.
Вибір методів загартовування визначається особливостями умов життя та індивідуальними особливостями організму людини.
7. Фізичне здоров’я, способи його укріплення
Фізичне здоров'я — стан функціонування організму людини як живої системи, що характеризується повною її врівноваженістю із зовнішнім середовищем та відсутністю будь-яких виражених хворобливих змін.
Необхідною умовою здоров'я є його норма. У кожної людини — своя фізіологічна та патологічна міра відхилення від норми. Норма набула середньостатистичного (кількісного) виразу, що певною мірою має суб'єктивний характер. Так, важливі фізіологічні показники здоров'я (наприклад, роботи серця) можуть змінюватись під впливом сезонних, метеорологічних та інших факторів. Якщо у співвідношенні двох протилежностей — норми та патології переважають елементи норми, людина залишається практично здоровою.
Стан фізичного здоров'я індивідуума встановлюється за низкою антропометричних, клінічних, морфофізіологічних, біохімічних та інших показників з урахуванням статі та віку і залежить від географічних, метеорологічних та соціальних факторів.
Стан здоров'я населення оцінюється за рядом основних комплексних показників: захворюваність, смертність, фізичний розвиток, непрацездатність, середня тривалість життя тощо.
У ст. 49 Конституції України сказано: «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога безкоштовна; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.
Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується "великого спорту". Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи). 3 іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров'я і рівня підготовленості.
Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.
Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Змагальній діяльності у спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.
Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті —досягнення найвищого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником або в інших показниках, прийнятих умовно за критерій досягнень. Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.
Виховна функція передбачає, з одного боку, підвищення ефективності змагальної діяльності, з другого — сприяє всебічному вихованню соціальне активної особистості Однак, спортивна діяльність сама по собі бажаного виховного ефекту не забезпечує Вплив спорту може мати як позитивний, так І негативний ефект.
Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і покликана сприяти всебічному розвитку людини, удосконалювати й фізичні і духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у складних умовах.
Оздоровча і рекреаційно-культурна функції спрямовані на зміцнення здоров'я людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних смаків.
Виробнича функція дозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого психологічного мікроклімату, впровадження норм і правил здорового способу життя.
Висновок
За умов трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування людиною нових життєвих стратегій, компетентності, посилення гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Чим потужніший життєвий ресурс людини, чим ширші її соціальні можливості, тим легше їй здолати кризові настрої, оволодіти конструктивно-перетворювальною позицією. Однак на тлі суспільних негараздів, нестабільності повсякденних умов життя та труднощів пристосування до них, формування самодостатньої, цільної та зовнішньо і внутрішньо гармонійної особистості є вельми складним завданням. Сучасний світ через свою складність, динамічність та суперечливість створює різноманітні проблеми для людини і владно вторгається в її особистісний простір. Соціально-технологічний прогрес спричиняє зростання негативного впливу на особистість інформаційних потоків; збільшення повсякденних фізичних та психологічних навантажень; загострення екзистенціонального почуття страху, невпевненості, розгубленості та розчарування. Усе це негативно позначається на здоров'ї людини загалом і на психічному здоров'ї зокрема. Ураховуючи те, що людське життя є найвищою суспільною цінністю, перед людством постає ряд важливих завдань, серед яких найважливішим є вирішення проблеми збереження здоров'я людини, причому не тільки фізичного, а й психічного. Державою передбачені певні механізми здійснення права людини на здоров'я. однак, що стосується психічного здоров'я, то воно залишається поза увагою. Слід зазначити, що йдеться не про психічно хворих людей, а про право психічно здорової людини зберегти своє психічне здоров'я у будь-яких умовах життєдіяльності Зважаючи на це, сьогодні вітчизняна наука починає успішно інтегруватися у просторі самовдосконалення людини, орієнтуючись на гуманістичні ідеали. Більше того, цей простір , перш за все у філософії та психології, набуває чітко виражених наукових форм. Свідченням цього є порушення руху транс персональної психології, яка включає все цінне у сфері досягнення людиною внутрішньої гармонії та гармонії з оточуючим світом. Збереження фізичного і психічного здоров'я особистості, зокрема підростаючого покоління - одне з найважливіших завдань нашого суспільства і, насамперед, системи освіти.
Однією з найголовніших умов збереження психічного здоров'я школярів є дотримання науково обґрунтованих психогігієнічних норм організації навчання школярів з урахуванням індивідуальних норм навантаження, здатність витримувати навчальне навантаження, не тільки зберігаючи стан повного душевного, тілесного та соціального добробуту, а й збільшуючи при цьому якість власного психічного здоров'я, а також принципів гуманізації освіти. Ці принципи передбачають застосування особистісно орієнтованих технологій навчання, ставлення до учнів як до рівноправних партнерів у спільній діяльності, виявлення поваги і любові до них, створення сприятливих умов для активності учнів.
Отже, головною умовою збереження психічного здоров'я школярів є така організація навчально-виховного процесу, яка сприяє розвиткові особистості школяра.
Список використаних джерел
1. Андрос М.Є. Психічне здоров'я особистості: психологічне консультування керівників шкіл // Освіта і управління. - Том 2. - 1998. - Число 2. - С.64;
2. Нікберг І.І., Сергета І.В., Цимбалюк Л.І. Гігієна з основами екології. Підручник. — К.: Здоров’я, 2001. — 504 с.;
3. Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров’я людини та екологія. – К.: Здоров’я, 1995. – 228 с.;
4. Бачинський Т.О. Соціоекологія. – К.: Вища школа, 1995. – С. 148–163.;
5. Білявський Т.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань. – К.: Либідь, 1995. – 286 с.;
6. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. Посіб. – К.: знання, КОО, 2000. – С. 92–98.;
7. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / за ред. К.М. Ситника. — К.: Вища школа, 2001. — 358 с.;
8. Інтернет-ресурси. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. Посіб. – К.: знання, КОО, 2000. – С. 92–98.
10. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / за ред. К.М. Ситника. — К.: Вища школа, 2001. — 358 с.