Український державний університет залізничного транспорту
Економічний факультет
Кафедра «Менеджмент і адміністрування»
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Екологічний менеджмент»
Варіант № 6
Виконала студентка групи
29-Ім-ПУА
Коваль А.О.
Перевірив доцент, к.е.н.
Лук'янова О.М.
Харків, 2020
Економічні збитки як комплексний показник, що відбиває особливості взаємодії виробництва з середовищем.
У системі показників природокористування економічним збиткам віл забруднення навколишнього середовища належить особлива роль. Цей показник відбиває екологічні наслідки антропогенної діяльності, а також концентрує у собі всі негативні економічні наслідки функціонування виробництва.
Порівняння умов виробництва у чистому та забрудненому середовищі дозволяє зробити висновок про те, що зміни якості довкілля супроводжуються зниженням обсягів випуску продукції, а також додатковим вкладанням коштів.
Аналіз витрат у натурально-речовій та вартісній формах свідчить про зміну їхнього складу та структури. На початкових стадіях вивчення впливу забруднення на виробництво головну увагу викликав той факт, що певна частина основних фондів при погіршенні якості навколишнього середовища не могла бути задіяною без ускладнення технологічних процесів, впровадження нової техніки, яка сприяла виробництву, але не була прямо пов’язана з виготовленням продукції. Типовим прикладом таких витрат є очисні споруди на «вході» виробництва. Дослідження натурально-речової та вартісної форм готової продукції показало, що при фіксованому обсязі випуску у натуральному вимірі вартість одиниці продукції зростає. Це веде до додаткових витрат та зниження прибутку як у виробництві, так і у споживачів. Можливі втрати частини прибутку через зниження якості продукції.
Ці складні процеси були вивчені спеціалістами, і в результаті розроблені методики визначення економічних збитків, що завдаються реципієнтам (природним ресурсам, населенню, господарським об’єктам, регіонам).
Головними критеріями визначення економічних збитків є негативні зміни середовища в результаті антропогенної діяльності. Відповідно, при такому підході більш ємним стає поняття забруднення середовища. Економічні збитки, як параметр, який відбиває взаємодію виробництва і середовища, може бути розрахований відносно об’єктів господарської діяльності і елементів довкілля, що передбачає наявність системи показників.
Структура показників, які дозволяють оцінити натуральні збитки від забруднення середовища, вельми різноманітна, і формування її у кожному конкретному випадку прямо залежить від обґрунтованої номенклатури одиничних натуральних збитків, що підлягають оцінці. Кожний показник має самостійне значення і не може розглядатися як проста арифметична сума попередніх. При визначенні економічних збитків у конкретному випадку необхідний індивідуальний підхід.
Для інтегрування і застосування в економічних розрахунках натуральні одиничні збитки мають бути приведені до вигляду, який дозволяє їх порівнювати, тобто необхідно провести вартісну оцінку натуральних збитків. З одного боку, вартісні показники відповідають натуральним збиткам, з іншого -розрізняють фактичний, можливий (потенційний) та відвернений збиток.
Фактичні збитки - це втрати і додаткові витрати, які склалися в умовах забруднення середовища.
Можливі (потенційні) збитки - економічні збитки, які сформуються в результаті надходження забруднюючих речовин від об’єктів у прогнозному періоді.
Відвернені збитки - це зниження можливих (потенційних) збитків в результаті проектування або проведення заходів по захисту довкілля.
Економічні збитки, як комплексний показник, що відбиває особливості взаємодії виробництва з середовищем і здійснює вплив на головні характеристики виробничої діяльності, виконує такі функції:
1) Облікова функція проявляється у тому, що збитки є мірою оцінки впливу господарської діяльності на середовище.
2) Інвестиційна функція виходить з того, що яким би чином не оцінювалися економічні збитки, вони, у всякому разі, визначаються розмірами додаткових вкладень матеріальних і трудових витрат, виступають як поточні витрати та капітальні вкладення.
3) Обмежувальна функція економічних збитків проявляється в тому, що об’єкти-забруднювачі прямо (у вигляді штрафів) або побічно (у вигляді подорожчання вихідної сировини, підвищення захворюваності працюючих та ін.) відчувають наслідки своєї діяльності. Це потребує відповідних заходів (удосконалення технологій, створення маловідходних виробництв, будівництва очисних споруд та ін.) з метою скорочення негативних наслідків власної діяльності.
4) Стимулююча функція тісно пов’язана з розглянутою функцією. Різного роду платежі та штрафи, які визначають на основі економічних збитків, стимулюють скорочення забруднення, і, відповідно, зменшують витрати об’єктів на компенсацію збитків.
В той же час збитки дозволяють приймати обґрунтовані з економіко-екологічної точки зору рішення щодо можливості і необхідності функціонування об’єктів, черговості освоєння інвестицій на об’єктах.
Економічні збитки, як прямі втрати і додаткові витрати, можуть бути завдані населенню безпосередньо, а також опосередковано в результаті зміни умов функціонування господарських об’єктів, як наслідок деградації якості середовища. При цьому, зміни виробничо-економічних та екологічних властивостей, які визначають натуральні збитки, можуть бути тимчасовими та безповоротними, такими, що завдаються безпосередньо природним ресурсам та побічно через умови їхнього існування.
Дослідження схеми формування економічних збитків від забруднення навколишнього середовища, складність системи показників, які застосовуються для оцінювання збитків, потребують обґрунтування необхідності і можливості застосування різних методів вивчення цього показника з метою регулювання функціонування виробництва у конкретних регіонах.
У таблиці 4.2.1 подано методи визначення економічних збитків від забруднення довкілля, види та алгоритми їхніх розрахунків.
На території України існують єдині правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та інших виробництв, а також стягнення відповідних платежів л підприємств, установ і організацій. Плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:
• викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
• скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що здійснюються підприємствами через систему комунальної каналізації;
• розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.
Платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності чи відомчої приналежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства. Розрізняють дві категорії платежів за забруднення навколишнього середовища:
• платежі за нормативно-допустиме забруднення, тобто за викиди (скиди) речовин в межах норм лімітів (ГДВ, ГДС);
• платежі за нормативні постійні та разові (залпові) викиди (скиди);
• штрафні санкції.
Ліміти розміщення відходів у навколишньому природному середовищі визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їхньої токсичності згідно з дозволами на розміщення, що видаються у встановленому порядку і доводяться в тоннах на рік.
Платежі підприємств за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітні вилучаються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Платежі за забруднення навколишнього природного середовища підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) не перераховують у таких розмірах (3,5):
70% - у позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища Рад народних депутатів базового рівня на окремі рахунки;
20% - у позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища держави і обласних Рад народних депутатів па окремі рахунки;
10% - на рахунок державного позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Міністерства охорони навколишнього середовища України.
Плата за забруднюючі речовини впроваджується з метою економічного стимулювання здійснення природоохоронних заходів, впорядкування джерел їхнього фінансування і кредитування та відшкодування народногосподарських збитків, завданих забрудненням.
Платежі та викиди забруднюючих речовин компенсують економічні збитки від негативного впливу на здоров’я людей, об’єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та транспорту.
Отже, основна особливість збитків - це те, що вони завдаються безпосередньо реципієнтам (живим організмам), але для суб’єкта забруднення є зовнішнім (екстерніальним) ефектом, що потребує спеціальних регуляторів для запобігання його прояву у зв’язку з тим, що як реципієнти, так і суспільство в цілому не зацікавлені у формуванні економічних збитків. До таких регуляторів належать платежі за забруднення, фінансування заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків забруднення, скорочення негативних наслідків зміни якості середовища.
Сутність екологічного управління й екологічного менеджменту, їх відмінності.
Жодні технічні і суспільні досягнення не сприятимуть життєдіяльності людини, якщо вони суперечать законам природи. Не можна користуватися природою і охороняти її без знань про її будову та закони розвитку, без урахування антропогенного впливу і гранично допустимих навантажень на екосистеми, які може дозволити собі суспільство, щоб не зруйнувати їх. Сьогодні людина стоїть перед необхідністю реалізації безпечного екологічного розвитку. Для цього їй потрібні нові знання про навколишнє середовище, нові ресурсозберігаючі і безвідходні технології, нові норми поведінки. Всі ці проблеми і становлять предмет екології
Гострота проблем, які неможливо розв'язати колишніми методами, вимагає глибокої перебудови у свідомості та світосприйманні. Це стосується всіх сфер нашого життя, і передусім — системи "економіка—екологія". Пошук нових шляхів розв'язання проблем екологічного характеру змусив звернутися до розробки систем екологічного менеджменту.
Слід розрізняти поняття "екологічне управління" та "екологічний менеджмент".
Екологічне управління — це діяльність державних органів і економічних суб'єктів, спрямована на дотримання обов'язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку й реалізацію відповідних цілей, проектів і програм.
Екологічний менеджмент — ініціативна й результативна діяльність економічних суб'єктів, спрямована на досягнення їхніх власних екологічних цілей, проектів та програм, розроблених на основі принципів екоефективності й екосправедливості. Екологічний менеджмент можна трактувати як екологічно безпечне управління виробництвом, за якого досягається оптимальне співвідношення між екологічними та економічними показниками.
Екологічний менеджмент має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючої системи народного господарства в країні, сьогодні екологічний менеджмент покликаний давати конкретні рекомендації з різних шляхів використання природних ресурсів.
У більш широкому розумінні екологічний менеджмент повинний сприяти розробці основ концепції стійкого еколого-економічного розвитку. Такий розвиток припускає відмову від сформованої на практиці концепції екстенсивного економічного зростання, що лежала в основі розвитку системи світового господарства і природних ресурсів, яка базувалася на уявленні про невичерпність і необмеженість можливостей природного середовища до самовідновлення.
Екологічний менеджмент тісно пов’язаний з економікою країни і формує вихідну інформацію про необхідність використання природних ресурсів при вирішенні завдань ефективного розвитку виробництва. Виникнення нових завдань раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища обумовлено відчутною потребою практики господарювання. Комплексний програмно-цільовий підхід до розвитку нових форм власності і ринкової економіки відбиває взаємозв’язок усіх розділів програми природокористування. Розвитку наукових основ екологічного менеджменту сприяє розробка генеральних схем розміщення продуктивних сил, що включають регіональні аспекти, виробничі особливості, ресурсні потенціали і т.д.
Об’єктивні передумови формування екологічного менеджменту в основному асоціюються із суспільно-трудовою й індивідуальною діяльністю, що є одним з істотних факторів впливу на навколишнє середовище, її зміни в епоху науково-технічного прогресу.
Суспільні й індивідуальні форми праці - основа формування сутності економіки природокористування. У цьому зв’язку важливо розглядати специфічні природні ресурси, ландшафти, біогеоценози, які в своїй основі не мають форми товару, що ускладнює розвиток госпрозрахункових відносин між галузями народного господарства.
Використання природних ресурсів повинно бути в цілому таким, щоб воно сприяло зниженню витрат і підвищенню прибутку в суспільному виробництві. Треба найбільш ефективно застосовувати наявні види сировини й енергії, їхнє вилучення повинно бути заощадливим, щоб не переступати визначених меж, після яких стає неможливим самовідновлення ресурсів. Для цього необхідна всіляка раціоналізація виробництва, його комплексність, що припускає мінімізацію відходів, ліквідацію втрат, широке застосування вторинної сировини. Усі завдання з ощадливого, господарського використання природних ресурсів повинні сполучатися з максимально можливим збереженням навколишнього середовища шляхом, з одного боку, вдосконалення технології і скорочення викидів, а з іншого - всілякого очищення від забруднення, зведення до мінімуму можливого збитку, який завдається здоров’ю і життю людей, засобам виробництва, будинкам і спорудам.
Суспільне виробництво, та й багато інших видів діяльності людей створюють значне навантаження на природу. Необхідно його всебічно обмежити. Це залежить від природоохоронної діяльності суспільства. Сучасна людина в змозі розпоряджатися природою в інтересах суспільства. Вона неспроможна тільки протистояти таким стихійним силам і явищам природи, як землетруси, виверження, повені.
Навряд чи можна беззастережно погодитися з висловом І. Мічуріна, що одержав широку популярність,: » Ми не можемо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї - наше завдання». Очевидно, що потрібно не тільки брати від природи, але і допомагати їй, дбайливо до неї ставитися, відновлювати те, що у неї взято в інтересах виробництва, усього розвитку людського суспільства, захищати її від негативного до неї ставлення.
У процесі розвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребами людей і обмеженими можливостями біосфери, природних ресурсів.
Екологічний менеджмент повинний враховувати ці протиріччя і визначати раціональні співвідношення між рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічними факторами та давати конкретні рекомендації щодо ефективного та раціонального використання природних ресурсів.
Суть екологічного менеджменту полягає в ефективному управлінні своїм підприємством та дотриманні наступних принципів управління:
Принцип перший: Зобов’язання і політика
Організація повинна визначити свою екологічну політику і забезпечити виконання зобов’язань по відношенню до функціонування EMS.
Принцип другий: Планування
Організація повинна розробити план (програму) досягнення цілей і виконання завдань екологічної політики.
Принцип третій: Реалізація
Для ефективної реалізації екологічної програми організація повинна визначити і вишукати можливості і механізми, необхідні для досягнення цілей і виконання завдань екологічної політики.
Принцип четвертий: Оцінка і вимір
Організація повинна забезпечити необхідну оцінку, моніторинг і вимір екологічних показників своєї діяльності.
Принцип п’ятий: Перевірка і поліпшення
Організація повинна перевіряти і постійно поліпшувати свою систему екологічного менеджменту.
У цьому сенсі систему екологічного менеджменту варто розглядати як організуючу структуру, що повинна знаходитися під постійним спостереженням.
Слід зауважити, що витрати українських підприємств на природоохоронну діяльність є недостатніми, що спричинено низькою економічною зацікавленістю у здійсненні заходів щодо природоохоронної діяльності.
Головною метою екологічного менеджменту є охорона природних ресурсів, обмеження викидів шкідливих речовин в атмосферу та водне середовище, забезпечення нормального стану здоров’я працівників, споживачів та мешканців тієї місцевості, де працює підприємство.
Основними принципами екологічного менеджменту є: опора на економічне мотивування; своєчасність вирішення проблем; відповідальність за екологічні наслідки, що виникають у результаті прийняття управлінських рішень будь-якого рівня; пріоритетність вирішення екологічних проблем [5].
Сьогодні екологічний менеджмент має своє нормативно-правове забезпечення як на міжнародному, так і національному рівнях. Підтвердження цього слугують ряд прийнятих актів, законів, але особливе значення для регулювання екологічного менеджменту відіграють стандарти серії ISO 14000, які в першу чергу є основним орієнтиром для держав під час затвердження національних стандартів. Основна мета цих стандартів підтримання заходів з охорони навколишнього середовища, попередження його забруднення зі збереженням балансу соціально-економічних потреб.
Наприклад, міжнародний стандарт ISO 140001:2004, базується на методології «Плануй – Дій – Аналізуй – Покращуй», суть якої полягає в тому, що екологічний менеджмент розглядається як частина загальної системи менеджменту підприємства, яка використовується для розроблення і реалізації його екологічної політики та управління екологічними аспектами (елементами діяльності підприємства, його продукцією чи послугами, які можуть взаємодіяти з навколишнім середовищем). Тобто, даний стандарт показує, що основними елементами екологічного менеджменту є планування, розробка екологічної політики, її втілення і функціонування, також перевірка отриманих результатів, аналіз та подальше удосконалення .
В зарубіжній літературі часто зустрічається визначення «екологічні менеджери». Екологічні менеджери - це різноманітна група людей, включаючи науковців, політиків, працівників громадських організацій, державних службовців та широкого кола осіб або груп, які приймають рішення щодо використання природних ресурсів (наприклад, рибалки , фермери та скотарники). Дійсно, екологічний менеджер охоплює всіх людей певною мірою, оскільки вся діяльність людини в кінцевому підсумку має вплив на довкілля, оскільки люди безпосередньо беруть участь у використанні ресурсів [2]. Але, на жаль такої посади немає на підприємствах, особливо тих, які мають величезні викиди у довкілля. Окрім міжнародного регулювання діяльності підприємств з екологічного менеджменту є засади внутрішньодержавного рівня, які закріплені в законах України. Слід зазначити, що в законодавстві України не вживається термін «екологічний менеджмент» замість нього досить часто зустрічається поняття «екологічне управління». Проте ці поняття не є тотожними і однаковими.
Порівняльна характеристика понять «екологічного менеджменту» та «екологічного управління»
| Ознака | Екологічний менеджмент | Екологічне управління |
| Визначення | Результативна діяльність економічних суб’єктів, спрямована на досягнення їхніх власних екологічних цілей, програм та проектів, створених на основі принципів екологічної ефективності | Діяльність державних органів і економічні суб’єктів, спрямована на дотримання обов’язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку і реалізацію відповідних цілей, проектів і програм |
| Мета | Зниження екологічного ефекту, тобто мінімізація негативних впливів підприємства на навколишнє середовище. | |
| Предмет | Природоохоронні та ресурсозберігаючі напрямки діяльності підприємства | |
| Інструменти екологічної політики | Економічні | Переважно адміністративно-командні та економічні. |
| Мотиви здійснення | Свідомо добровільна діяльність | Обов’язкова діяльність |
| Рівні реалізації | Здійснюються самими суб’єктами господарювання на основі державного регулювання | Здійснюється органами державного управління та суб’єктами господарювання на регіональному і національному рівні. |
Можна зробити висновок, що для екологічного менеджменту є характерним поглиблення, розширення ряду функцій і відповідної діяльності, що у традиційному екологічному управлінні є досить поверхневим і формальним, наприклад, обґрунтування екологічної політики, організації зовнішньої екологічної діяльності тощо .
Екологічний менеджмент на рівні підприємства є стратегічно важливим, бо націлений на реалізацію сталого розвитку, який на даний час можливий тільки при застосуванні нових практик ведення бізнесу,наприклад, об’єднання всіх економічних суб’єктів – виробника, постачальників, споживачів, суспільства та інших зацікавлених сторін, а потім – тісно співпрацювати та забезпечувати успіхи в конкурентній боротьбі та формувати позитивний імідж підприємства. Екологічний менеджмент допомагає підприємствам впроваджувати системи, які допомагають зменшити негативний вплив на довкілля та підвищити ефективність на підприємстві. На основі цього, вважається, що екологічний менеджмент дає ряд переваг для підприємств, що застосовують його у своїй діяльності. А саме при застосування принципів екологічного менеджменту на підприємстві можна мінімізувати вплив на навколишнє середовище, і як наслідок - знизити витрати, покращити корпоративний імідж, продуктивність та прибутки; підвищити розуміння працівників значущості екологічних проблем та їх масштабів.
Отже, основною перевагою екологічного менеджменту в порівнянні з формальним традиційним екологічним управлінням є те, що ефективний екологічний менеджмент є підґрунтям довіри підприємству у відносинах з усіма контрагентами, а особливо з клієнтами, споживачами конкурентами.
Якщо підприємство застосовує екологічний менеджмент, то він підвищує свій імідж та конкурентні позиції, що є дуже важливим для досягнення такої мети як отримання прибутку та соціального ефекту. Вивчення досвіду розвинених країн, які мають значні досягнення у сфері екологічного менеджменту, є необхідною передумовою для реформування та розвитку ефективної системи екологічного менеджменту на українських підприємствах. Тому, на часі важливою є необхідність вдосконалення державної політики в сфері екологічного менеджменту, розробки системи державної підтримки та стимулювання екологічного підприємництва.
Задача