Практика ціноутворення і державного регулювання цін в зарубіжних країнах (США, Канади, Японії, ЄС та Китаю)
Сучасний розвиток соціально-економічних систем зумовлює потребу державного регулювання економічних процесів. Державний вплив на економічні процеси виступає цільовою системою законодавчого, виконавчого та контрольного характеру, яка забезпечує інтенсивне економічне зростання, економічну та соціальну стабільність, належне міжнародне становище держави. Ціни та ціноутворення – індикатор ефективності економічних процесів, який відбиває ефективність державного регулювання економіки.
Аналіз наукової літератури свідчить, що проблема державного регулювання ціноутворення є предметом численних наукових досліджень, які відображають різні її аспекти. Зокрема, проблеми розвитку процесу ціноутворення історично знайшли відображення в працях А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, А.Маршалла, Дж.М. Кейнса, Дж.К. Гелбрейта. Висвітленню проблем теорії та практики сучасного ціноутворення присвячені дослідження В.М. Гальперіна, В.Є. Єсіпова, І.А. Єрухимовича, І.В. Ліпсіца, А.Д. Чудакова, Л.О. Шкварчук. Ефективність управління цінами та ціновою політикою досліджена в роботах Т.Г. Євдокимової, Г.А. Маховикової, І.А. Желтякової, С.В. Переверзевої, Я.В. Литвиненка, В.Л. Корінєва. Обґрунтування стратегії і тактики ефективного ціноутворення розкрито в роботах Т.Т. Негла, Р.Дж. Долана, Г. Саймона. Практичний досвід формування конкурентних цінових переваг підприємства висвітлено в працях М.В. Марна, Е.В. Регнера, К.К. Завади. Дослідження проблем сучасного державного регулювання цін у зарубіжних країнах подано в роботах М.Ю. Лева, Є.Д. Чувиліна, В.Г. Дмитрієвої.
Отже, ефективне ціноутворення сприяє підпорядкуванню виробництва суспільним потребам. А адекватний рівень цін будь-якої економіки забезпечує її економічне зростання, ефективне конкурентне середовище, орієнтує виробництво на інноваційний зміст, сприяє скороченню витрат виробництва, прискоренню обігу виробничого капіталу, підвищенню якості товарів і послуг, а також їх споживчого попиту.
Такий стан проблеми детермінує потребу аналізу особливостей державного регулювання цін у промислово розвинених країнах з метою окреслення шляхів його оптимізації в національній економіці. Теоретичні висновки мають бути зроблені з позицій збереження надбань сучасної економічної науки. Мета статті – виявити та узагальнити особливості державного регулювання сучасного ціноутворення промислово розвинених країн.
В ході наукового пошуку були використані ряд методів дослідження: а) теоретичні– системно-структурний (класифікація, систематизація) та ретроспективний аналіз економічної літератури, нормативно- правових документів, дисертаційних досліджень для визначення концептуальних положень досліджуваної проблеми; б) емпіричні– методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.
Методологічну основу дослідження склали: сучасні філософські положення і принципи єдності теорії та практики про людину як суб'єкт діяльності, її активність у процесі пізнання; загальнотеоретичні висновки філософії, педагогіки, психології про всебічне формування і розвиток людини; концепції демократизації та гуманізації освіти і виховання.
Теоретичну основу дослідження складають праці провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників з: фундаментальних проблем професійної освіти (В.П.Андрущенко, С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремінь, Н.Г. Ничкало, С.О.Сисоєва); теорії організації та змісту освіти (А.М. Алексюк, С.У.Гончаренко В.В.Краєвський, І.Я. Лернер, А.В. Петровський, М.М. Скаткін); проблем теорії і практики професійної підготовки фахівців у технічних університетах
(М.З.Згуровський, О.Е. Коваленко, В.С. Ледньов, Е.В. Лузік, О.Г.Романовський, Л.Л.Товажнянський та ін.); теорії організації та змісту модульного навчання у практиці вищої освіти (А.М. Алексюк, В.І. Бондар, Л.М. Романишина, В.Д.Чернілевський, П.А. Юцявічене та ін.); розвитку економічної освіти молоді (В.Я. Бобров, Г.О. Ковальчук, В.А. Козаков, Н.А. Побірченко, О.О.Романовський, та ін.); основ організації та методичного забезпечення самостійної роботи студентів (А.М. Алексюк, С.У. Гончаренко, В.А. Козаков, А.В. Петровський та ін.); розвитку творчості студентів (І.Я. Лернер, С.О.Сисоєва, М.М. Скаткін ін.); організації групової діяльності студентів (М.В.Артюшина, О.Г. Ярошенко, Л.Б. Волошко, Т.Б.Поясок), використання інтерактивних методів навчання (О.І. Пометун, А.В.Свєтлорусова, П.М.Щербань).
Розвиток ринкових відносин зумовив потребу інституційного обґрунтування державного регулювання цін та ціноутворення національної економіки. Однак для забезпечення ефективності цього процесу доцільно проаналізувати, вивчити та узагальнити особливості державного регулювання ринкових процесів у промислово розвинених країнах та ціноутворення зокрема. Важливо осмислити та узагальнити надбання економічної науки, наукових положень та практичного досвіду ціноутворення розвинених країн, накопичених в умовах ринку для звільнення від застарілих підходів, збереження й використання всього актуального.
Аналіз досвіду розвинених країн свідчить, що рівень, форми й методи державного регулювання ринкових процесів і процесів ціноутворення, зокрема, суттєво відмінні в різних країнах у різні періоди. Водночас, аналіз економічних джерел дозволяє узагальнити економічні функції держави в умовах розвиненого ринку, зокрема, держава:
законодавчо забезпечує нормативно-правові основи розвитку ринкової економіки та законодавчо встановлює інституційні «правила гри» ринкових суб’єктів;
сприяє стабільному економічному зростанню, здоровій конкуренції та підприємництву, обмеженню монополізму, втілюючи в економічні процеси анти циклічні заходи економічного регулювання, попередження кризових спадів, масового безробіття та інфляції за допомогою грошово-кредитної та податкової систем;
засобами прогресивного оподаткування та системою перерозподілу накопичених бюджетних коштів сприяє подоланню недоліків вільного ринку, який не забезпечує соціально необхідну стабільність, платіжний попит малозабезпечених громадян, соціально сприятливий рівень освіти, охорони здоров’я, науки, культури тощо;
компенсує відсутність ефективного впливу ринку та приватного капіталу, зокрема на збереження довкілля, розвиток соціально значущих сфер суспільства, забезпечення оборони та вдосконалення державного управління економічними процесами;
суспільно заохочує споживання корисних товарів і послуг та водночас законодавчо обмежує споживання шкідливих для здоров’я товарів внутрішнього виробництва та імпортованих;
забезпечує заходи регулювання зовнішньоекономічних відносин з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції іноземних виробників та стимулює експортну діяльність національних підприємств.
Досвід розвинених країн світу, зокрема країн США, Канади, Японії, Європи, Китаю свідчить про значний вплив держави на ринкові процеси з метою мобілізації ресурсів суспільства в умовах довготермінового планування для забезпечення базового рівня розвитку людини в суспільстві [1].
Цінове регулювання в розвинених країнах світу – дієвий інструмент економічної стабільності, який реалізується передусім з метою попередження зростання інфляції, монополізму виробників, зростання цін на сировинні та енергетичні ресурси, ефективного кредитування інвестиційних процесів.
У сучасних країнах розвиненої ринкової системи сформована складна система цін, яка зумовлюється як внутрішньою специфікою господарської діяльності підприємств, так і особливостями зовнішнього інституційного поля національних господарств [1, 3].
Уряди втілюють певні адміністративно-правові та соціально-господарські механізми, які дозволяють аналізувати як співвідношення та рівні цін, так і процеси внутрішнього ціноутворення. Способи та методи державного регулювання цін в різних країнах сформувалися історично, мають національні, кліматичні особливості, орієнтовані на сировинні на політико-економічні умови та обумовлені місцем держави в світовій економіці.
Аналіз наукових досліджень дозволяє зробити висновок, що в промислово розвинених країнах державний контроль над цінами товарів національних економік здійснюється від 5% до 50% [1; 3].
Традиційно найменша частка державного впливу на ринкові процеси (близько 5%) належить США. Регулювання цін продукції аграрного сектора здійснює Міністерство сільського господарства. Контроль за цінами інших галузей національної економіки здійснює Антитрестове управління Міністерства юстиції та Федеральна торгова комісія. Штатам надано повноваження контролю тарифів на електроенергію. Державний вплив на ціноутворення в США здійснюється переважно на продукцію природних монополій (енергетика), фермерські ціни, на рівні штатів – електроенергія, міжміські автомобільні та залізничні перевезення. А спеціальні підрозділи Федеральної торгової комісії застосовують пряме державне регулювання цін на електроенергію, комунальні послуги, продукцію аграрного сектора, певні товари роздрібної торгівлі [7].
Хоча уряд Японії дотримується політики обмеження державного впливу на ринкові процеси, однак не віддає на відкуп стихійним ринковим силам та структурам процеси формування цін. Тому близько 20% споживчих цін Японії регулює держава. Уповноваженим органом регулювання ціно творчих процесів, планів, проектів з координуванням цінової політики Японії є Бюро цін при Агенції з економічного планування, яке щорічно публікує аналітичну «Доповідь про ціни» та надає споживачам інформацію про ціни он-лайн. Значна частина регульованих цін Японії припадає на продукцію аграрного сектора – рис, пшеницю, м’ясні та молочні продукти і навіть питну воду. Також держава регулює тарифи на електроенергію, газ, залізничні перевезення. Особлива увага уряду Японії приділяється й регулюванню цін на освітні та медичні послуги. Водночас, для підтримки національного виробника застосовується кількісні обмеження імпорту м’яса, цукру, шовку-сирцю тощо. Держава також створює буферні запаси цих продуктів на період спаду цін та розпродає запаси в період їх зростання. Державними органами Японії встановлюються й рекомендовані ціни, зокрема, на рис та пшеницю – парламентом за поданням прем’єр-міністра, на м’ясні та молочні продукти – міністром землеробства, лісництва та рибальства. Рекомендовані ціни знаходяться під постійним контролем повноважних органів та залежно від економічної ситуації мобільно переглядаються [8].
Аналіз ціно творчих процесів країн Європейського Союзу свідчить про наднаціональний контроль над цінами в рамках співдружності, який здійснюють комісії ЄС, а рішення приймає Рада Міністрів ЄС на рівні міністерств країн - учасниць. В межах Європейського Союзу на національному рівні встановлюється до 15% цін. Зокрема, контроль за цінами країн Європейського Союзу здійснюється на переважну частину продукції аграрного сектора (від 88 до 97%) [4, c.138-154].
Передусім здійснюється нагляд за цінами продукції землеробства (пшениця, ячмінь, жито, кукурудза, рапс, соняшник), крупний рогатий скот, молоко, цукор, оливкове масло. Крім сільськогосподарської продукції в країнах ЄС 1980 року здійснюється над національний контроль за цінами на вугілля, сталь та прокат шляхом квотування, встановлення твердих обов’язкових цін – базисних для всіх країн-членів ЄС. Відхилення цін виробників продукції металургії не може перевищувати 5%.
Крім чорної металургії регулювання цін на продукцію виробників ЄС здійснюється в текстильній промисловості, суднобудуванні, виробництвах легкових автомобілів, побутової техніки, устаткування з числовим програмним управлінням. Значна увага приділяється також контролю за діяльністю підприємств, які об’єднуються, зливаються або опосередковано виявляють вплив на процеси ціноутворення.
Стосовно державного регулювання цін на послуги природних монополій, то за рекомендацією ЄС у більшості країн не практикуються дотації, а обґрунтовуються ціни на товари та послуги суспільного використання. Це стосується електро -, водо, газопостачання, служби зв’язку, транспорту тощо.
З метою підвищення тривалості життя населення в країнах ЄС розробляються нові, більш якісні методики лікування, які потребують більш досконалих лікарських засобів. Однак при цьому збільшується вартість лікування та медичного обслуговування. Для оптимізації ціноутворення на фармацевтичну продукцію прийнята відповідна директива, яка обумовлює продаж лікарських препаратів. Водночас, в країнах ЄС запроваджено різні системи оплати вартості лікарських препаратів населенням: спільне страхування, плата за отримання рецепта та спільна оплата в межах відносних (орієнтовних) цін. Одним із заходів ціноутворення лікарських препаратів є регулювання рівнів рентабельності фармацевтичних компаній. Так, в Іспанії діє принцип обмеження частки прибутку в ціні від 12 до 18%, тоді як у Великій Британії регулюються прибутки компанії в цілому.
Таким чином, процеси ціноутворення ЄС сприяють підвищенню ефективності сучасного ринку, забезпеченню споживачів суспільно значущими товарами й послугами. Водночас, розгляд специфіки ціно творчих процесів країн ЄС дозволяє виявити національні особливості формування цін у Європейській співдружності.
Так, в Австрії державою регулюється близько 10% цін на товари й послуги національної економіки. Ціни на товари і послуги державних монополій (тютюнові вироби, сіль, поштові збори, телефонні, телеграфні та залізничні тарифи) встановлює парламент власними рішеннями. Міністерство фінансів законодавчо контролює ціни на алкогольні напої. А контроль за виконанням встановленого рівня цін покладено на місцеві органи земель та поліцію. Штучне завищення цін передбачає законодавчу відповідальність та штрафні санкції [11].
Державному сектору економіки Франції належить незначна питома вага у ВНП. Передусім це – природні монополісти (газова промисловість, транспорт, електроенергетика), а також деякі конкурентні ринкові галузі (національний та комерційні банки, страхові компанії, окремі підприємства). Для монополістів держава встановлює суспільно прийнятні економічні параметри, а для конкурентних галузей забезпечує ефективні інституційні основи. Співвідношення між регульованими та вільними ринковими цінами орієнтовно 20% до 80%. Упродовж 30 повоєнних років державне регулювання ціноутворення було невід’ємною складовою політики «дирижизму». На певних етапах розвитку регулювалися навіть всі ціни. Досвід цінового стимулювання промислового розвитку Франції узагальнює такі етапи:
договірніпрограми(1966-1970 рр.) (підприємства самостійно встановлювали ціни, однак виконували ряд компромісів стосовно рівня заробітних плат та інвестицій);
договірніціни(1971 р.) (встановлення урядом лімітів зростання цін на період їх дії, при цьому зростання цін становило близько 1,5 %);
угоди-програми(1972-1976 рр.) (комбінована система нормування ціноутворення, стимулювання продуктивності праці та заохочення до гнучкого режиму ціноутворення);
всезагальнийконтрольнадцінами(1976 р.) (встановлення повного державного контролю над цінами на чотири місяці, як надзвичайний захід боротьби з інфляцією);
помірні компроміси (1977-1978 рр.) (лібералізація цін, можливість адаптації цін до рівня кожного підприємства).
Процес лібералізації цін тривав у першій половині 80-х років, що дозволило звільнити від державного регулювання 80% цін промислової продукції. Особливості сучасного ціноутворення Франції зорієнтовані передусім на економічний аналіз механізму ринку, встановлення правової відповідальності господарських суб’єктів за порушення конкурентної поведінки, дотримання принципу «економічної свободи» [6].
Досвід державного цінового регулювання Швейцарії свідчить, що законодавчо регулюються ціни майже 50% обсягу товарного виробництва. Особлива увага приділяється державному сектору економіки. Зокрема, аграрному сектору, який захищається від зовнішнього конкурентного тиску шляхом квотування ввозу продукції агропромислового комплексу, переважно овочів і фруктів. Дотаційними у Швейцарії є також тарифи на залізничний транспорт і будівництво доріг. Контроль за рівнем цін здійснюють не тільки державні органи нагляду, але й суспільні організації, як-то Фонд захисту прав та інтересів споживачів [3, c.169-178].
Частка регульованих цін у Данії незначна, складає біля 6%. Ціни формуються переважно в умовах вільної конкуренції. Головний напрям впливу держави на процеси ціноутворення – захист конкуренції від діяльності монополій. Діючий Закон про ціни та прибутки (1974 р.) регламентує певний порядок формування цін. Порушення встановленого порядку обкладається штрафними санкціями та арештом майна. Система державних дотацій у Данії практично відсутня. Однак, існує державна система державної підтримки фермерів (надання державних гарантій на позики, капітальне будівництво, впровадження енергозберігаючих систем, пільгові кредити молодим фермерам, які придбали власне господарство тощо). Відповідно до Консолідованого Закону Данії про захист національного здоров’я значна увага приділяється й ціноутворенню лікарських препаратів та виробів медичного призначення [1, c.169-178].
Контрольовані державою ціни в Іспанії складають 10% загальної структури споживчих цін. Фіксовані ціни встановлює міністерство економіки та фінансів, передусім на предмети першої необхідності (молоко, хліб тощо). Списки регульованих цін товарів та послуг постійно оприлюднюються в бюлетенях комерційної інформації. Дозвільніціниприродних монополій формує урядова комісія з економічних питань. Належність природних монополій державі зумовлює контроль за тарифами електроенергії, газу, бензину, керосину, дизельного палива, нафти для виробництва добрив, а також послуг залізничних, автомобільних, пасажирських та вантажних перевезень, поштових послуг. Вища рада з цін Міністерства економіки та фінансів встановлює повідомлювальні цінина рослинні масла, фуражне зерно, пастеризоване молоко та мінеральні добрива. Їх зміна можлива лише на основі повідомлення законодавчого органу, але не раніше, ніж за місяць до їх впровадження. Ціни на послуги водопостачання, медичного, оздоровчого обслуговування населення, міські автомобільні та залізничні пасажирські перевезення є місцевими. Їх встановлюють провінційні комісії з ціноутворення [8].
Близько 20% цін споживчих товарів та послуг Греції регулюється державою. Значна увага приділяється регулюванню цін продукції сільського господарства. Так, пшениця, тютюн, родзинки, сільськогосподарська техніка та запасні частини до неї є предметом державного регулювання цін. Тарифи на електроенергію, громадський транспорт, зв'язок, поштові послуги, послуги перевезення авіаліній, каботажного плавання, бензини, мазут, дизельне пальне також регулюються державою. Значному регулюванню цін у Греції піддаються товари та послуги туристичного бізнесу та суміжних галузей, зокрема харчосмакових товарів, безалкогольних напоїв, ресторанів, барів, автостоянок, орендної плати за житло тощо [1, c.88-96].
До методів прямого регулювання цін належать адміністративно-юридичні методи. У деяких країнах на ціноутворення помітно впливає податкове законодавство. Уряд контролює і регулює ціни на товари і послуги, що мають особливо важливе значення для підтримання життєвого рівня населення або є результатом діяльності монополізованих виробництв. Наприклад, в Австралії, де відсутня система державного регулювання цін, у деяких штатах діє контроль за цінами на певні продовольчі товари – хліб, яйця, молоко. Штати країни регулюють максимальний рівень цін на ці товари, хоча обмеження поширюється тільки на оптові ціни. Стосовно інших масових сільгосптоварів і деяких видів сировини чинне законодавство встановлює мінімальні закупівельні ціни [4, с. 51]. У переважної більшості зарубіжних країн державне регулювання цін не є разовою дією, а відбувається постійно з чередуванням періодів його посилення та послаблення. Під час кризових ситуацій, руйнування грошово-фінансових систем, значного дефіциту товарів і великого надлишку грошей в обігу, державне втручання в цінові процеси є більш жорстким та об’ємним. Так, у перші післявоєнні роки у Великобританії державне регулювання цін охоплювало до 60%, а в Австрії – практично 100 % товарів та послуг [1, с.50].
За умов стабілізації економічної ситуації і переходу до розвинутого ринку державний контроль за ціноутворенням поступово зменшується і в основному обмежується відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. Але і після проведення лібералізації, уряди розвинутих капіталістичних країн продовжують здійснювати регулювання цін на товари та послуги, що мають особливе значення для підтримки життєвого рівня населення. У Греції державне регулювання в галузі ціноутворення здійснюється за допомогою механізму визначення цін і контролю за їх дотриманням та політики цін і доходів на конкретних етапах розвитку країни. Ціна приблизно 20% найменувань споживчих товарів і послуг регулюється державними органами. Контроль за дотриманням цін здійснює спеціальна служба – ринкова поліція. У Данії система ціноутворення формується під впливом вільної конкуренції. Питома вага встановлюваних безпосередньо державою твердих (регульованих) цін у загальній структурі цін виробників, а також оптової і роздрібної торгівлі становить приблизно 6 %. В Іспанії держава здійснює регулювання і контроль цін на товари першої необхідності, а також товари і послуги, виробництво яких монополізоване.
Питома вага регульованих і встановлених державою цін – 10 %. В Італії держава в періоди галопуючої інфляції вдається до прямого контролю за цінами. У «кошик» контрольованих за цінами товарів відібрано 33 види продовольчих товарів і 3 види товарів домашнього вжитку, які є основною частиною споживання середньої італійської сім’ї. Для уряду Італії політика прямого контролю за цінами є актуальною у зв’язку з безперервною інфляцією. Основним нормативно-правовим актом у цій сфері є «Закон з контролю за цінами» (1973 р.). У Канаді відсутня єдина система регулювання цін. На більшість товарів і послуг їх встановлюють, орієнтуючись на попит і пропозицію. На думку канадських спеціалістів, існуюча система регулювання цін далека від досконалості й охоплює лише до 10 % товарів і послуг. У Норвегії ціни і торгова конкуренція регулюються законом про контроль за цінами, прибутком і обмеженням конкуренції від 1953 р. У країні заборонено індивідуальні та колективні угоди між виробниками і продавцями про встановлення підвищених цін на товари. Заборонено також будь-які угоди про встановлення несправедливих (підвищених) цін. У Франції діє принцип вільного встановлення цін.
Однак держава може регулювати ціни на сільгосппродукцію, газ, електроенергію, транспорт. До 20 % цін регулюються Постановою про лібералізацію цін (1986 р.) У Швейцарії законодавчо фіксуються ціни майже на 50 % обсягу товарної продукції сільського господарства. Особливу увагу держава приділяє ціноутворенню в галузях, які вона фінансує. Ціноутворення в Японії є тією сферою економіки, де пряме втручання держави мінімальне. Адміністративно регулюються до 20 % споживчих цін, у тому числі на рис, пшеницю, м’ясо, молоко, продукти із них, воду, електроенергію, газ, залізничних транспорт, освіту і медичне обслуговування [5, с. 55-65]. Основними етапами розвитку системи державного регулювання цін і доходів у країнах змішаної економіки, тобто економіки, яка базується на поєднанні державного та вільного ціноутворення, визначено: етап ресурсного забезпечення; етап збалансування ринків; етап сталого розвитку.
На першому етапі в умовах відставання виробничих можливостей від споживчих потреб державне регулювання спрямовувалося на підтримку ресурсного забезпечення, цін і доходів сільськогосподарських виробників на рівні параметрів розширеного відтворення. На другому етапі заходи держави були спрямовані на збалансування внутрішнього ринку, первісно за рахунок регулювання пропозиції сільськогосподарської продукції, у подальшому – і за рахунок збільшення внутрішнього та зовнішнього попиту.
З перевищенням виробничих можливостей над споживчими потребами скорочуються заходи держави, що викривляють дію ринкового механізму, та одночасно державою забезпечується підтримка стабільних умов відтворення у сільському господарстві, дотримання стандартів якості продукції й екологічної безпеки виробництва. Таким чином, механізм державного регулювання цін повинен бути збалансованою системою заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямованих, зокрема, на забезпечення: - рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств і регіонів; - збалансування ринку засобів виробництва і предметів споживання; - протидії монопольним тенденціям виробництва товарів; - об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію,що сприяє еквівалентному обміну; - розширення сфери застосування вільних цін; - підвищення якості продукції; - соціальних гарантій, у першу чергу – для малозабезпечених прошарків населення; - створення необхідних економічних гарантій для виробників; - орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світових цін. Враховуючи світовий досвід державного регулювання ціноутворення реалізації вище зазначених завдань можливе за умови запровадження порядку всебічного використання методів непрямого регулювання цін та тарифів (за рахунок ПДВ, збільшення імпортних поставок, субсидування (агропромисловий комплекс) та ін.).
Разом з тим, варто підкреслити, що у зарубіжних країнах створений ефективний механізм гнучкої системи відстеження (моніторингу) внутрішніх цін на основні види продукції, і що головне – є система заходів притягнення до юридичної відповідальності порушників цінової дисципліни. І нарешті, очевидною і невирішеною проблемою є застарілість та неефективність законодавства про ціноутворення, зокрема, є необхідним прийняття нового Закону України «Про ціни та ціноутворення». Адже норми, що містяться в Законі, застарілі, не відповідають сучасному законодавству, і в силу цього не тільки не сприяють, а й активно перешкоджають розвитку ринкових відносин у державі.
Висновки. Наукова новизна дослідження полягає в систематизації результатів аналізу особливостей державного регулювання сучасного ціноутворення промислово розвинених країн, що дозволяє узагальнити ряд висновків:
Переважна більшість країн розвинутого ринку регулює ціно творчі процеси на законодавчому рівні, орієнтуючись на певні принципи, методи та порядок формування цін.
Уповноважені державні органи промислово розвинених країн здійснюють стратегічне, тактичне регулювання ціноутворення, а також забезпечують формування цін на соціально значущі товари і послуги.
Законодавче забезпечення регулювання ціноутворення у більшості промислово розвинених країн світу було прийнято та діє з середини ХХ століття, а у Великій Британії, США та Франції – з кінця ХІХ століття зі змінами та доповненнями, орієнтовано на особливості економічної політики.
Порівняльний аналіз досвіду ціноутворення ряду розвинених країн світу з досвідом регулювання ціно творчих процесів в Україні свідчить, що незважаючи на низку прийнятих законодавчо документів стосовно проблем національного ціноутворення спостерігається недостатня ефективність регулювання та законодавчого забезпечення зазначених процесів з метою підтримки ділової активності підприємницького сектору економіки. Суб’єкти господарської діяльності в Україні практично не мають повноважень впливу на ефективність національного ціноутворення.
Результатидослідженнямаютьтеоретичнетапрактичнезначення,оскільки можуть бути використані з метою підвищення ефективності національного ціноутворення в Україні, забезпечення інтересів виробників і споживачів доцільно розробити й законодавчо прийняти національну цінову стратегію.
Результати дослідження можуть бути використані в перспективнихподальших наукових розробках при вивченні проблем підвищення ефективності національного ціноутворення, зокрема обґрунтування методологічних основ, модернізації національного механізму формування цін стратегічних та соціально значущих галузей, які безумовно потребують державної підтримки.
Література:
Гладких Д. Державне регулювання економіки за допомогою ціноутворення / Д. Гладких // Економіка України. – 2001. - №1. – С. 50-55
Кульпінська Л.К. Досвід державного регулювання цін у країнах-членах Європейського союзу / Л.К. Кульпінська, В.С. Гвоздь // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. - №6 (97). – С. 52-57.
Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів): Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 №1548 / Кабінет Міністрів України // Урядовий кур’єр. – 1997.
Сафонов І. Удосконалення правового регулювання цін і ціноутворення – важливий засіб державної підтримки аграрних товаровиробників / І. Сафонов // Право України. – 2005. - №9. – С.50-53.
Шкварчук Л.О. Ціни і ціноутворення: навч.посібник / Л.О. Шкварчук .- 3-тє вид., виправлене. – К.: Кондор, 2006. – 460 с.
Щодо цінової ситуації на споживчому ринку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/?lang=uk-UA.
Сутність маркетингової цінової політики [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://pidruchniki.com/1510082740049/marketing/marketingova_tsinova_polit ika_pidpriyemstva
Липсиц И. В. Ценообразование (Управление ценообразованием в организации) / И. В. Липсиц ; 3 изд. переаб. и доп. - М. : Экономистъ, 2004. – 448с.
Методи встановлення цін та їх зміст [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://libfree.com/157968361_marketingmetodi_vstanovlennya_tsini_zmist.html
Евдокимова Т.Г. Теория и практика управления ценами / Т. Г. Евдокимова, Г. А. Маховикова, И. А. Желтякова, С. В. Переверзева. - СПб. : Издательский дом «Нева» - 2008. – 208 с.
Долан Р. Дж. Еффективное ценообразование / Р. Дж. Долан, Г. Саймон. – М. : Издательство «Финансы», 2005. – 416 с.
Методи ціноутворення і стимулювання попиту [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://studme.com.ua/12090613/marketing/metody_tsenoobrazovaniya_
stimulirovaniya _sprosa.htm
Официальный сайт Института США и Канады. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.iskran.ru
Body of knowledge on infrastructure Regulation. [Electronic resource]. - Access: http://www.regulationbodyofknowledge.org/
Система інформаційного забезпечення ціноутворення [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://westudents.com.ua/glavy/37265-rozdl-2-marketingova-tsnovapoltika-ta-zmst.html
Цінова політика підприємства: процес формування [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/econom_pidpr/22045/
United Kingdom's Office for National Statistics (ONS) [Electronic resource]. - Access: http://www.ons.gov.uk/ons/taxonomy/index.
Суть, призначення і структура активів [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.com/20080215/finansi/aktivi_pidpriyemstva
Навчальні матеріали онлайн. Бібліотека економіста [Електронний ресурс] Аналіз кредиторської заборгованості - Режим доступу : 1832012642604/ ekonomika/analiz_ kreditorskoyi_zaborgovanosti.
Драган А.Д. (Бергер А.Д.) Методологія ринкового ціноутворення / А.Д. Драган. // Х Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми економіки підприємств в сучасних умовах», 23-24 травня 2014р. – Київ: НУХТ, 2014.