НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ
Кафедра організації та економіки фармації
ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
студентки 3 курсу
групи М1А
фармацевтичного факультету
(ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ)
Добжанської Анжеліки Павлівни
КИЇВ
2023
ВАРІАНТ-4
Завдання під номером: 4, 9, 14, 19, 24, 29, 34, 39, 44, 49
4. Економічні закони та економічні категорії.
Економічні закони – це найістотніші, стійкі, постійно повторюються об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності в економічних явищах і процесах. Це закони розв итку відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання.
Система економічних законів включає чотири їх типи:
загальні (загальні) закони. Діють протягом існування людства. Закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії робочого часу, закон піднесення потреб, закон розподілу суспільної праці;
особливі закони. Діють в декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, попиту і пропозиції, грошового обігу, закон переважного зростання I підрозділу в порівнянні з II підрозділом. Такі закони відображають внутрішні, необхідні, стійкі і істотні зв'язки, властиві деяким технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формаціях;
до третього типу належать специфічні економічні закони, закони які діють тільки в межах одного суспільного способу виробництва. До них відносяться: основний економічний закон, який виражає глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності, основну мету суспільного способу виробництва. Це такі закони капіталістичного накопичення, народонаселення. В першу чергу вивчаються саме специфічні економічні закони, які якнайповніші виражають соціально-економічну природу і історичне місце тієї або іншої системи виробничих відносин;
стадійні економічні закони – діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва. Наприклад, закон породження монополій концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму або на одному із ступенів стадій. Наприклад, на вищому державно-корпоративному ступені низхідної стадії діють закон планомірності економічного розвитку, закон одержавлення капіталістичної економіки.
Економічні категорії – цей теоретичний вираз, уявні форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують. Кожна економічна категорія відображає діалектичну єдність соціально-економічних зв'язків і відносин між людьми і техніко-економічними зв'язками і відносинами, з речовинною формою процесу праці, з відносинами людини і природи.
Економічні категорії більш мінливі, ніж економічні закони. Внутрішньо необхідний, постійний, істотний зв'язок між економічними явищами і процесами, яка виражається за допомогою економічних законів, одержує віддзеркалення у взаємозв'язку певних економічних категорій. Кожний закон як би групує навкруги себе певну кількість економічних категорій.
9.Як Ви розумієте функцію грошей як міру вартості? Гроші як капітал.
Гроші виконують функцію мірила вартості, засобу платежу, накопичення,обігу, обміну
Капітал в широкому розумінні - це все, шо приносить дохід
Капітал-це запас
Капітал-рух-кругообіг
Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді процента.
14. Перелічіть фази кругообігу капіталу. В чому полягає функція капіталу в кожній з них?
На першій стадії(фазі) обігу відбувається купівля товарів (засобів виробництва і робочої сили), необхідних для виробничої діяльності:
Ця операція не змінює загальної суми засобів, якими володіє господарюючий суб’єкт.
На другій стадії кругообігу (Т… В… Т´) відбувається процес виробництва, де створюються новий товар і нова вартість.
На третій стадіїкругообігу (Т´ – Г´) товарна форма вартості замінюється грошовою. Ця заміна відбувається на новій основі, так як вироблений товар має вже нову, втілену в ньому вартість, більшу за ту, яка була авансована на першій стадії.
Г – гроші; Т – товар; Р – робоча сила; Зв – засоби виробництва; В – виробництво; Т´ і Г´ - відповідно товар і гроші, збільшені на додану вартість.
19. Монополія та конкуренція. Антимонопольна політика держави
Монополія та конкуренція - це два різних види ринкових структур, які описують ступінь концентрації продуктів і послуг на ринку та ступінь конкуренції між підприємствами на цьому ринку. Вони мають велике значення в мікроекономіці та визначають, як регулюється ціноутворення, якість продуктів і послуг, а також інші аспекти ринкових відносин.
Монополія:
Монополія - це ринкова структура, в якій на ринку існує лише один продавець або постачальник певного продукту чи послуги.
Монополісти мають великий контроль над ціноутворенням і можуть встановлювати ціни на свої товари або послуги на свій розсуд.
Така ситуація може призвести до високих цін для споживачів та зменшення стимулу для інновацій і покращення якості продуктів.
Конкуренція:
Конкуренція - це ринкова структура, в якій на ринку присутні багато продавців, які пропонують подібні або замінювані продукти або послуги.
У конкурентному середовищі підприємства стимулюються змагатися за споживачів, знижуючи ціни, покращуючи якість і інновації.
Конкуренція сприяє ефективному функціонуванню ринку та забезпечує споживачів доступними та якісними продуктами і послугами.
Уряди промислово розвинутих країн усвідомили це ще наприкінці ХІХ ст. Першою країною, де було створене антимонопольне законодавство, були США. Антитрестівське законодавство (antitrust laws) - це збірка законів, що спрямовані проти створення у фірм (трестів) монопольної влади, що небезпечна для суспільства.
Перший закон (закон Шермана) був прийнятий ще в 1890 р. й розповсюджувався лише на сферу торгівлі й комерційної діяльності. Його недоліки були усунуті в подальших законах (1914, 1936, 1950 рр. тощо). Антитрестівське законодавство США значно вплинуло на розвиток антимонопольного законодавства в інших країнах.
З початком ринкових перетворень в Україні відповідний закон був прийнятий і в нашій країні. Хоча українські монополії мають зовсім інше походження (в командній економіці вони створювалися штучно, для зручності керування центром), становлення ринкової економіки передбачає формування конкурентного середовища. В 1992 р. в Україні був прийнятий закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". При цьому монопольним вважається положення на ринку, коли частка підприємця становить більше, ніж 35 % сукупного обсягу продаж на відповідного ринку.
24.Конкуренція, її сутність та основні функції в ринковій економіці.
Конкуренція є однією з основних характеристик ринкової економіки і відіграє важливу роль у її функціонуванні. Основна сутність конкуренції полягає в тому, що на ринку існують багато продавців і покупців, які змагаються за обмежені ресурси та можливості, зокрема за покупку і продаж товарів і послуг. Основні функції конкуренції в ринковій економіці включають:
Регулювання цін:
Конкуренція веде до тиску на ціни, оскільки підприємства змушені конкурувати між собою, щоб привернути покупців.
Це сприяє зниженню цін на товари та послуги, що корисно для споживачів, які можуть отримувати якісні продукти за доступними цінами.
Підвищення якості продуктів і послуг:
Конкуренція стимулює підприємства до покращення якості своїх продуктів та послуг, оскільки це може бути способом залучення і утримання клієнтів.
Консюмери отримують доступ до продуктів і послуг з вищою якістю завдяки цій конкуренції.
Інновації:
Конкуренція стимулює підприємства до інновацій та впровадження нових технологій, щоб зберегти або збільшити свою конкурентоспроможність.
Це сприяє технологічному розвитку і може створити нові можливості для ринку та споживачів.
Вибір споживача:
Конкуренція дарує споживачам можливість вибору серед різних продуктів і брендів, а також можливість знайти найкращі умови покупки.
Споживачі мають більше прав та можливостей при наявності конкуренції, що допомагає задовольнити їхні потреби і бажання.
Ефективність алокації ресурсів:
Конкуренція сприяє більш ефективній розподілі обмежених ресурсів, оскільки підприємства мають стимул виробляти та надавати ті продукти і послуги, які мають найбільше попиту на ринку.
Це допомагає ефективно використовувати ресурси та підтримувати рівень загального добробуту.
Узагальнюючи, конкуренція в ринковій економіці є механізмом, який сприяє розвитку інновацій, зниженню цін, підвищенню якості продуктів і послуг, а також віддає контроль споживачам, щоб вони могли обирати найкращі пропозиції. Ця конкуренція є важливою складовою ринкової системи, яка сприяє ефективному функціонуванню економіки.
29. Бюджетне обмеження і можливості споживача
Бюджет – це певна сума грошей, яка доступна споживачеві на певний період часу.
Кожен споживач використовує дані гроші для задоволення власних потреб (у вигляді витрат).
Бюджетне обмеження – це фінансове обмеження, яке формується з урахуванням доходу споживача та цін товарів і послуг.
Щоб проаналізувати вплив бюджетного обмеження на поведінку споживача, беруть до уваги такі обмеження:
1. Весь бюджет споживач використовує для купівлі тільки двох товарів (X та У).
2. Споживач не може використовувати попередні заощадження та робити нові. 3. Споживач не може брати кредит. Тобто весь дохід споживача має бути рівним його витратам.
Тоді бюджетне обмеження має такий вигляд: ΡX • Χ + Ρ Y • Υ = I.
РХ і РY – ціни відповідних товарів; I – дохід.
На зміну бюджетного обмеження впливають такі фактори:
1. Зміна доходу.
2. Зміна ціни певного товару.
3. Зміна ціни обох товарів.
Також дуже впливають на споживача такі фактори попиту, як число покупців, смак, ціна на товари-замінники.
Зміна ціни проявляється в такому випадку: якщо ціна потрібного товару падає, то здатність споживача його купити зростає.
Проте серед перерахованих факторів найбільший вплив має зміна доходу. маючи 2 товари, споживач визначає більшу корисність одного із них. Тим самим він, наприклад, може купити його на одну одиницю більше, ніж другого товару
34. Управління фірмою. Менеджмент та його основні функції.
Діяльність фірми в ринковій економіці потребує ефективного менеджменту, управління фірмою з орієнтацією на її середовище.
Менеджмент (англ. management, від manage — керувати, від лат.manus — рука) — це керування людьми, управління соціально- кономічними процесами на рівні організації, фірми, підприємницької структури.
Управлінська праця за своєю природою і змістом є творчою, інтелектуальною працею, властивою будь-якому комбінованому робочому процесу.
Предметом управлінської праці є трудова діяльність людей.
Засобами управлінської праці вважають усі засоби роботи з інформацією, зокрема засоби зв’язку, організаційної, обчислювальної, комп’ютерної та іншої техніки.
Технологія управлінської праці у власному розумінні цього поняття — це опрацювання інформації та прийняття на її основі управлін ського рішення.
Результатом управлінської праці є досягнення поставленої мети. У ділових фірмах, де дії та рішення менеджерів мають економічний характер, ефективність менеджменту вимірюється за допомогою економічних показників та результатів (доходів, прибутку, платоспроможності, частки ринку, що належить фірмі, та ін.).
Процес менеджменту (управлінської діяльності) передбачає виконання певних функцій:
1)планування — формулювання цілей та загальних напрямів діяльності фірми; розробка системи планів організації;
2)організовування — формування внутрішньої структури органі-
зації; розподіл повноважень і відповідальності між працівниками (виконавцями); постановка перед ними цілей та конкретних завдань;
3)мотивація — спонукання працівників до активної економічної діяльності за допомогою як зовнішніх (матеріального стимулювання
увигляді зарплати, премій, гонорарів, виплати частини прибутку компанії тощо; морального заохочення працівників), так і внутрішніх факторів (формування у працівників внутрішньої потреби у праці);
4)контроль — перевірка і співставлення фактичних результатів діяльності фірми з плановими, корегування дій виконавців;
5)координування — забезпечення узгодженого функціонування
всіх ланок організації шляхом обміну інформацією (установлення комунікацій).
39. Безробіття. Види безробіття. Рівень безробіття.
Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якою частина активних працездатних громадян не може знайти роботу яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції робочої сили над її попитом на ринку праці.
Розрізняють такі види безробіття:
Ø фрикційне - виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін “фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недалекому майбутньому. Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою навіть бажаним, оскільки частина працівників переходить з низькопродуктивної і мало оплачуваної роботи на більш продуктивну і вище оплачувану роботу;
Ø структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім зникає, а на .інші професії, яких раніше не було, - зростає;
Ø циклічне безробіття обумовлене спадами виробництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає;
Ø добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо;
Ø вимушене безробіття - тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал;
Ø приховане безробіття корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми).
Рівень безробіття – відношення кількості безробітних віком 15 років і старше до робочої сили зазначеного віку чи відповідної соціально-демографічної групи.
Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП спрямовувати^ створення нових робочих місць.
В Україні рівень безробіття становить близько 30%, при цьому в пошуках роботи знаходяться 2 млн осіб всередині країни та 2,7 млн українців, які виїхали через війну, але готові повернутися та працювати.
44. Інфляція як соціально-економічне явище і фактор макроекономічної нестабільності.
Інфляція — це багатопланове соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. Інфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют.
Інфляція завжди супроводжується зростанням загального рівня цін, зниженням платоспроможного попиту населення, його життєвого рівня, розвитком тіньової економіки, посиленням злочинності та ін.
Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причинами:
— помилкова грошова політика держави, що призводить до надлишків грошової маси в обігу;
— монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;
— мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бюджет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей;
— збільшення державного боргу;
— зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприємствам, списання їх боргів;
— зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;
— помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізнесу, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.
Інфляція буває двох типів — відкрита і прихована.
Відкрита (цінова) інфляція передбачає тривале й нерівномірне зростання цін на товари і фактори виробництва більш як на 3,5% за рік.
Прихована інфляція передбачає державний контроль за цінами, їх регулювання відносно рівня доходів і пропозиції товарів та послуг. Держава адміністративними заходами стримує виявлення інфляції і таким чином занижує її реальний рівень
49. Форми державного регулювання економіки.
Основними формами правового регулювання економіки в Україні є:
Конституція та закони України;
укази й розпорядження Президента України;
постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств);
нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
У світовій практиці застосовується два типи методів державного регулюванню економіки: адміністративні та економічні.
Сутність адміністративних методів полягає в прямому управлінні економікою, заснованому на застосуванні обов'язкових для суб'єктів ринку державних замовлень, державних санкцій, ліцензій, дозволів, квот, встановленні норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт і послуг, продукції до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо. Вони проявляється багатогранно в залежності від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так, наприклад, ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватись ринком.
Ліцензії як спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів, в Україні запроваджені на пошук та експлуатацію родовищ корисних копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення і реалізацію медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізацію тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання гральних закладів і ще деякі види діяльності. Дозволи (ліцензії) видаються також спеціалізованим підприємствам на здійснення посередницької діяльності при приватизації майна державних підприємств, на здійснення діяльності по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартири (будинки). Вони необхідні на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, експорту деяких видів товарів, на право здійснення операцій з валютними цінностями.
Квотування, як метод державного регулювання, вводиться з метою прямого встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна квота). В Україні квоти запроваджені як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввезення в країну. В даному випадку вони виконували завдання найбільш ефективно і економно використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.
Система санкцій передбачається державою або законодавством проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності. Як економічні санкції, держава може встановлювати сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до державного бюджету тощо. Економічні санкції передбачаються і в міжнародних угодах, пов"язаних з обміном товарів, наданням кредитів та іншими економічними відносинами між країнами.
Адміністративні методи регулювання в розвинених країнах з ринковою економікою використовуються в незначних масштабах, їх сфера діяльності в основному обмежується охороною навколишнього середовища та створенням мінімальних побутових умов для слабо соціально захищених верств населення.
Заходи примусу можна проілюструвати тим, що державні органи всіх розвинених країн зобов'язують промислові підприємства організовувати в себе виробниче навчання молоді, створювати певні побутові зручності для зайнятих, встановлювати очисні споруди.