Зміст
Вступ
Основна частина
Поняття та зміст корпоративних відносин
Об’єкти правового регулювання корпоративних відносин
Висновок
Список літератури
Вступ
Розвиток корпоративних відносин в Україні з моменту здобуття незалежності пройшов декілька етапів. Умовно, їх можна розділити на 4 основних блока, які включають:
- формування законодавства в області корпоративних відносин. Прийняття Законів України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про інвестиційну діяльність», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво» та ін. Ці правові документи, які прийняті на початку 90-х років минулого століття, стали базою для створення, функціонування і розвитку корпоративного управління в Україні;
- корпоратизація та приватизація майна державних підприємств. Становлення класу власників. Завдяки цьому етапу в розвитку корпоративних відносин, який припав на середину-кінець 90-х років ХХ століття, були сформовані основи корпоративної культури, розвивалися відносини приватної власності з колективним регулювання, почав функціонувати ринок цінних паперів;
- формування сучасного корпоративного законодавства. Поглиблення та розширення економічних, соціальних та правових аспектів корпоративних відносин. Цей історичний етап характеризується прийняттям Законів України «Про інститути спільного інвестування» (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок» та ін. Особливістю даного етапу є становлення корпоративних відносин двохтисячні роки , явилось остаточне закріплення прав власності за обраним колом осіб, формування обліку прав власності на корпоративні права, пік інвестиційної активності на фондовому ринку;
- формування антирейдерського законодавства, посилення фінансово-виробничих груп в розподілі активів підприємств, формування спеціальної корпоративної культури. Такий етап розвитку корпоративних відносин, який почався з кінця 2000-х р. і охоплює наші часи, є в свою чергу основою для подальших перспектив корпоративного управління в Україні , які ,на наш погляд ,повинні враховувати позитивний закордонний досвід корпоративного регулювання, впровадження нових фінансових інструментів, подальший розвиток корпоративної культури.
Основна частина
1. 1. Поняття та зміст корпоративних відносин
Поняття та зміст корпоративних відносин визначається по-різному. Ще з часів римського права відомі широке і вузьке тлумачення корпорації і корпоративних відносин. Відповідно до широкого тлумачення корпоративні відносини виникають з приводу створення нового типу (corpus) юридичної особи та функціонування останньої — між засновниками та створеною організацією. Деякі з сучасних прибічників подібної позиції розширюють коло корпоративних відносин всією сферою підприємництва.
У вузькому розумінні корпоративні відносини розглядаються як такі, що складаються всередині корпорації — між її учасниками та організацією в особі її органів і посадових осі]. Корпоративні відносини характеризуються певними ознаками, визначення яких дозволяє зрозуміти природу корпоративних відносин, ці ознаки зумовлені:
— поєднанням елементів майнового (формування майнової бази товариства, розподіл прибутку товариства, зміною статутного фонду товариства та ін.) та організаційного характеру (державна реєстрація товариства, здійснення управління товариством, державне регулювання діяльності корпорацій тощо);
— колом учасників: корпоративні відносини виникають не лише між фізичними та юридичними особами;
— сферою дії: корпоративні відносини можуть виникати як по горизонталі, так і по вертикалі;
— відображення в корпоративних відносинах не лише приватних інтересів окремих осіб (корпорації, акціонерів, менеджерів) або їх груп, але й публічних інтересів держави — щодо дотримання корпорацією встановлених для неї обмежень та обов'язків у сфері господарювання.
Отже, корпоративні відносини є комплексними відносинами, консолідуючим ядром яких виступають відносини власності, на основі яких формуються господарські відносини — як внутрішні, так і зовнішні. Ці відносини пов'язані з особливою категорією інтересів, що іменуються корпоративними. Зазвичай такими інтересами визначаються інтереси корпорації, що інтегрують в собі приватні інтереси учасників, менеджерів (внутрішньосистемні інтереси), публічні інтереси та приватні інтереси пов'язаних з товариством третіх осіб (позасистемні інтереси або інтереси навколишнього середовища).
Здійснення та захист прав учасників корпоративних відносин в Україні відбувається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України, Законів "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р., "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" від 15 травня 2003 р. та інших нормативно правових актів з питань корпоративного права.
Так, ст.167 Господарського кодексу України (ГК) дає визначення поняттю "корпоративні відносини", під якими розуміють відносини, що виникають та припиняються щодо корпоративних прав .
Відповідно до ч. І ст.167 ГК корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що визначають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частини прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. В літературі та господарській практиці корпоративні права поділяються на майнові та організаційні.
Отже, учасниками корпоративних відносин є насамперед ті суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких є частки осіб (фізичних, юридичних, держави) як учасників такого об'єднання. Ними є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, холдингові компанії та інші корпоративні товариства.
Другою стороною в корпоративних відносинах виступають учасники (акціонери, вкладники тощо) товариств. В цих відносинах учасники наділяються суб'єктивними корпоративними правами, для яких характерним є те, що:
1) вони виникають в результаті створення господарського товариства як юридичної особи;
2) виражають відносини між засновником та юридичною особою та її учасниками;
3) мають організаційно*майновий характер, тобто передбачають право на управління, право на доходи тощо;
4) пов'язані зі впливом учасників на формування волі юридичної особи;
5) пов'язані з опосередкованим правом на майно юридичної особи при її ліквідації.
Отже, учасниками корпоративних відносин є господарські товариства, які набули статусу юридичної особи (з дня їх державної реєстрації — ч. 4 ст.87 Цивільного кодексу), а також фізичні та юридичні особи, право
участі яких в діяльності товариства як учасників підтверджене відповідним документом (акцією в акціонерному товаристві, рішенням зборів учасників або статутом товариства з обмеженою відповідальністю, установчим договором повного товариства тощо)
2. Об’єкти правового регулювання корпоративних відносин
Відповідно, об'єктами правового регулювання корпоративних відносин виступають:
— захист прав власності акціонерів (пайовиків) компанії;
— регулювання процесів перерозподілу прав власності між акціонерами;
— узгодження інтересів різних груп акціонерів (пайовиків) та інших учасників корпоративних відносин (кредиторів, менеджерів, найманих працівників).
Діяльність акціонерних товариств і корпоративного сектора економіки в цілому донедавна регулювалася в Україні нормами лише одного Закону "Про господарські товариства", прийнятого ще у 1991 році. 26 статей зазначеного Закону вже давно не відповідають мінімальним вимогам щодо регулювання діяльності акціонерних товариств та захисту прав їх учасників. Законодавчі проблеми вже призвели до численних конфліктів у сфері корпоративного управління, завдали великої шкоди інтересам нашої держави та її інвестиційному іміджу. Внесення окремих "косметичних" змін в Закон України "Про господарські товариства" з того чи іншого питання не дає бажаного результату, оскільки необхідне кардинальне реформування системи правового регулювання діяльності акціонерних товариств та створення системи захисту акціонерів. Багато положень цього нормативного акту вже застаріли або враховують реалії сьогодення не повною мірою, що дозволяє на легітимних засадах відчужувати акції через механізм заснування нових підприємств, застави, банкрутства та непрозорі процедури приватизації державних пакетів акцій, обмежувати права міноритарних власників. Неврегульованими залишаються й питання компетенції органів акціонерного товариства, їх повноважень та порядок і необхідність передачі деяких повноважень. Можливим шляхом вдосконалення правової бази, на нашу думку, є введення в дію Закону України "Про акціонерні товариства".
Актуальними є проблеми корпоративних відносин в Україні, вирішення яких пов'язане з ефективністю корпоративного підприємництва при реалізації інвестиційної функції корпорації на ринку цінних паперів. Зрозуміло, що ринок цінних паперів є важливим елементом економічної системи, а сам він має виконувати важливу інвестиційну функцію, яка пов'язана з реалізацією реального капіталу корпорації, тобто залучення через цей ринок інвестиційних коштів до корпорації.
Першою такою проблемою є невпевненість інвесторів у тому, що кошти будуть ефективно витрачені, а самі вони будуть захищені від зазіхання на їх інтереси з боку інших суб'єктів корпоративного підприємництва. Досвід функціонування корпоративних підприємств в Україні виявив можливості практично абсолютного панування власників контрольного пакету акцій у системі управління корпорацією. У багатьох корпораціях спостерігається навіть дискримінація дрібних акціонерів з
боку акціонерної більшості. Найсуттєвішим у цьому плані є дроблення корпоративного капіталу та зміна фінансових потоків в інтересах деяких акціонерів. Це відбувається шляхом створення дочірніх підприємств та участі у статутних капіталах інших компаній. Вільний обіг акцій корпорації забезпечує найкращі можливості для процесів перерозподілу власності, унаслідок яких корпорації можуть знайти ефективних власників. Процеси перерозподілу власності в корпораціях та їх наслідок — концентрація капіталу — не відображають загальносвітові тенденції розвитку економіки. Про певну нерозвинутість корпоративних відносин свідчить те, що корпорації не виявляють у цілому помітного інтересу до додаткових емісій акцій. Причинами цього є невисокий рівень менеджменту в багатьох корпораціях, а також побоювання щодо приходу нових власників корпорації. Недовіра міноритарних акціонерів і населення в цілому до корпоративного сектора значно обмежує інвестиційні можливості корпорацій.
У господарських товариствах відсутня належна корпоративна культура, не сприймається довгострокове планування, обмежується розкриття корпоративної інформації, не створені сприятливі умови для захисту прав інвесторів.
На мою думку, затверджене Указом Президента України "Положення про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації", яке було призначене для регулювання процесів приватизації, фактично перетворилося на важливіший юридичний документ для створення холдингів приватними компаніями та їхніми об'єднаннями, внаслідок відсутності інших необхідних законодавчих актів, потреба в яких викликана господарською практикою. Цей документ відіграв значну роль у процесі великої приватизації в Україні в 90-х роках і забезпечив можливість проведення грошової приватизації великих промислових об'єктів. Сьогодні актуальним є законодавче оформлення процесу створення керівництвом компаній дочірніх фірм для вдосконалення організаційної та виробничої структури й ефективного ведення підприємницької діяльності головного підприємства, а таку можливість надає перетворення підприємства в холдинг шляхом виділення із його складу підрозділів як юридично самостійних одиниць при збереженні контролю з боку материнської компанії.
Прийняття в Україні нового закону "Про банки і банківську діяльність" сприяло трансформації банківської системи в напрямі створення новітніх банківських інститутів і об'єднань. У світовій практиці це явище набуло поширення ще кілька десятиріч тому, але й досі є предметом наукових дискусій. Відповідно до положень зазначеного закону українські банки мають право створювати банківські об'єднання типу: банківська корпорація, банківська холдингова корпорація та фінансова холдингова група. Визначено, що банки можуть бути учасниками фінансово-промислових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання та вийти зі складу із збереженням взаємних зобов'язань та умов укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків — його учасників. Українська банківська система має нагальну потребу в централізації банківського капіталу, яка може бути, зокрема, забезпечена шляхом створення банківських холдингових компаній. Цей процес вимагає напрацювання відповідної законодавчої бази, де знайшли б однозначне та вичерпне тлумачення нові поняття, їхні характеристики тощо. У діючому господарському законодавстві дано досить вузьке визначення банківської холдингової групи, занадто стислу функціональну характеристику материнського та дочірнього банку як складових холдингової групи та повністю проігноровано перелік операцій і послуг, які новоствореній інституції дозволяється виконувати чи надавати.
Із вступом у дію змін у законі "Про господарські товариства" у 1997—1999 рр., появою ряду інших нормативно-правових документів ситуація у сфері виконання корпоративного законодавства покращилася, однак, як відмічається у економічній літературі, порушення у межах процедурних прийомів корпоративного управління продовжується, зокрема:
— зовнішні інвестори під різними приводами не допускаються у правління корпорацій;
— не дотримуються процедурні вимоги голосування на загальних зборах акціонерів;
— порушуються права дрібних акціонерів при розподілі дивідендів;
— порушуються права акціонерів при обміні акцій на управління корпорацією, є менеджмент, інші юридичні особи, що володіють достатньо великими пакетами акцій.
Корпоративні відносини, що сформувались в результаті реформ в Україні, пройшли значний шлях свого становлення та реструктуризації. Згодом реструктуризація акціонованих підприємств призвела до зосередження корпоративних прав у руках крупних акціонерів та управлінського менеджерського персоналу корпоративних підприємств. Одночасно в Україні нараховується близько 18—19 млн дрібних інвесторів — міноритарних власників, корпоративні права яких суттєво обмежені. Оскільки домінуючою в усьому народногосподарському комплексі України стає корпоративна форма, провідним напрямом державного регулювання має стати розробка та запровадження заходів вдосконалення
корпоративних відносин, фондового ринку, корпоративного управління і контролю. При цьому з огляду на важливість акціонерної власності для економіки країни держава мусить мати у своєму розпорядженні ефективні механізми впливу та регулювання діяльності корпорацій.
Крім загальних питань регулювання діяльності суб'єкті підприємництва, слід вирішувати і специфічні проблеми, пов'язані з тим, що акціонерні товариства є одними з головних учасників фондового ринку. Фондовий ринок як фінансовий макроекономічний інститут залучає фінансові ресурси і стає безпосереднім учасником інвестиційного процесу. Завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити контроль за відносинами, які виникають між учасниками корпоративних відносин.
Висновок
Сучасне корпоративне право України являє собою заплутаний і суперечливий конгломерат нормативних приписів, результатом яких є відсутність визначеності практично в будь-якій сфері регулювання. Для виведення його з кризового стану має бути проведена комплексна фундаментальна реформа. Для виконання цього завдання необхідно затвердити Концепцію розвитку корпоративного законодавства України, а також створити спеціальну робочу групу із провідних фахівців у галузі корпоративного права й суміжних галузей для розробки основних заходів.
Шлях до підвищення ефективності становлення та діяльності корпоративних утворень передбачає вибір правильної управлінської і виробничої стратегії, збалансування реформи в, управлінців, держави та інших учасників корпоративних відносин, поєднання економічної політики з соціальною та їх гармонізацію.
Стан розвитку та регулювання корпоративних відносин в Україні потребує вдосконалення механізмів державного регулювання діяльності суб'єктів — всіх учасників корпоративного сектора, зокрема в сфері корпоративного управління і контролю, розробки та впровадження ряду підзаконних заходів щодо практичного застосування корпоративного законодавства, досягнення умов добросовісної конкуренції для суб'єктів всіх форм власності і правового статусу. Держава має забезпечити прозорість трансформаційних процесів, фондового ринку та діяльності всіх учасників корпоративних відноси
Список літератури
1. Кибенко Е.Р. Корпоративное право: Учебное пособие. — Х.: Эспада, 1999. — 480 с.
2. Васильев А.С., Кузнецов Э.А. Формирование системы корпоративного права в Украине // Рыночная экономика: современная теория и практика управления научный сборник / Под общ. Ред. Кузнецова Э.А. — Одесса, 1998. — С. 213—228.
3. Господарський кодекс України // Офіційний вісник України. — 2003. — №11. — 462 с. (89).
4. Здійснення та захист корпоративних прав в Україні: Монографія / За заг. ред. В.В. Луця. — Тернопіль: Підручник і посібник, 2007. — С. 40—41.
5. Луць В. В. Деякі питання здійснення та захист корпоративних прав в Україні // Наше право. — 2008. — № 2. — С. 26—28.
6.Закон України "Про господарські товариства" №1576— ХІІ від 19.09.91 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №49. — Ст. 682 (з наступними змінами та доповненнями).
7. Цивільний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. // Голос України. — 2003. — 12—13 березня.
8. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу №1201*ХІІ від 18.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 508 (з наступними змінами та доповненнями).