ЖИТТЄВИЙ І БОЙОВИЙ ШЛЯХ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ
В історії України дуже важливу роль відігравали гетьмани. Вони були головою держави, встановлювали зовнішньополітичні зв’язки, відігравали важливу роль у внутрішній політиці, здійснювали нові реформи та вели війни для завоювання нових земель.
В історії України особливе місце належить гетьманові Іванові Мазепі. Державний діяч і політик найвищого гатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і гетьман Війська Запорозького. Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України справжню європейську державу, докладав чимало зусиль, щоб піднести престиж українського гетьманства. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала краху. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу. Все це свідчить про актуальність теми даної дослідницької роботи.
Метою дослідницької роботи є дослідження історичної постаті І. Мазепи.
Поставлена мета обумовлює такі завдання дослідження:
Дослідити таку історичну постать, як Іван Мазепа;
Розглянути його життєвий і бойовий шлях;
Охарактеризувати погляди Мазепи на незалежність України;
Аналізувати політику;
Внесок у культурно-просвітницьку сферу.
Об’єктом дослідження є історична постать Івана Мазепи, а предметом – особливості його державотворчої діяльності та зовнішньополітичних зв’язків.
Джерельну базу дослідження складають наукові, публіцистичні та мемуарні праці, документальні збірники з коментарем істориків, матеріали преси та листування. В роботі використано також періодичні видання та бібліографічні довідники.
Життєвий шлях і родина
Гетьман Іван Мазепа був, за словами Самовидця, «роду шляхецького, повіту Білоцерківського, старожитньої шляхти української і у Війську (Запорозькому) значної» і це стверджує інший сучасник Гетьмана – Самійло Величко, який називав Мазепу «значним шляхтичем козацько-руським»
[3, с. 380].
Іван Степанович Мазепа народився 20 березня 1639 року на хуторі Мазепинці Київського воєводства (неподалік від Білої Церкви). Село Мазепинці засноване в XVI столітті. Вперше згадується як хутір Кам'янець, який 1544 року, волею польського короля Сигізмунда I, було передано Михайлу Мазепі. На цьому місці він збудував село, назване згодом (уже після народження Івана Мазепи) Мазепинцями. .
Батько — Стефан-Адам Мазепа — був шляхтичем; покозачився в часи Хмельниччини, став 1654 року Білоцерківським отаманом, високоосвідченним «знатним козаком» - дипломатом (бере участь у переяславських переговорах, у делегації до Батурина, а також виконує функції посла Івана Виговського у 1658, 1659 роках на сеймі у Варшаві).
Мати — Марина Мокієвська — представниця старого шляхетського роду з Білої Церкви; присвятила молоді роки сім'ї, вихованню сина Івана та доньки Олександри.
Мазепа Марина в дівоцтві Мокієвська Марина — ігуменя Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів, основоположниця прикладного мистецтва — шиття золотими та срібними нитками церковного одягу і ікон.
Стефан-Адам Мазепа - у 1572 році отримав від короля Речі Посполитої Сигізмунда II Августа підтвердження на володіння маєтком Мазепинці, а від короля Генріха Валуа — привілей на село Пісочне біля Любомира.
Мати відправила Івана Мазепу на навчання до Києво-Могилянської академії, де він 3 роки вивчав риторику та латину. Добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші, цікавився усіма видами літературної творчості; протягом життя опанував вісім іноземних мов.
Іван Мазепа спадкоємців не залишив-своїх дітей гетьман не мав. Достеменно відомо, що був одружений лише раз. 1668-го він узяв шлюб із трохи старшою від нього вдовою Ганною Фридрикевич, у дівоцтві – Половець. Батько якої був білоцерківським полковником. Завдяки родинним зв’язкам дружини Мазепа зумів швидко просунутися по службі. За деякими версіями їх спільна дитина (донька) померла немовлям. Батьківські почуття Мазепа направив на пасербів – дітей Ганни Фридрикевич від першого шлюбу. Пасинок Криштоф став сотником Седнівським, Марія вийшла заміж за сина білоцерківського полковника Михайла Громики.
Бойовий шлях та гетьманство
Іван Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.
Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його до двору польського короля, великого князя литовського і руського Яна II Казимира. Іван став королівським пажем, зумів швидко завоювати прихильність короля. Він вмів чарувати людей.
Під час служби при дворі Яна ІІ Казимира мав персональний конфлікт зі шляхтичем Яном-Хризистом Пасеком, що ледве не закінчився дуеллю в королівських палатах. Мазепа втратив прихильність короля, змушений був повернутися до України.
З 1663 року Іван Мазепа жив у родовому маєтку в селі Мазепинці; після смерті батька успадкував посаду чернігівського підчашого.
Наприкінці 1669 року вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка, що стало «переломним моментом» у житті та діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддав себе українській державній справі.
У Дорошенка Мазепа був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто командиром гетьманської гвардії, згодом (десь біля 1674 року) виконував обов'язки генерального осавула .
У червні 1674 року Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини, дав татарський ескорт, кілька полонених козаків з Лівобережжя, призначених у подарунок ханові та султанським достойникам. Під час подорожі біля річки Інгул Мазепа попав у руки запорожців, які могли його вбити; кошовий отаман Іван Сірко впізнав Мазепу і врятував. Згодом Сіркові довелося віддати Мазепу гетьману Івану Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційну катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф і переконує Самойловича зробити його довіреною особою [9, с. 147].
Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила 1687 року. Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду
кн. В. Голіциним, так і з її наступником – царем Петром I, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р. Ці здібності проявлялись не один раз. Так підчас повстання на Правобережній Україні в 1702 – 1704 роках Семена Палія (полковника білоцерківського і фастівського) Мазепа переконав Петра I дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України було об’єднано, і заслугу у здійсненні цього приписав собі гетьман Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярності в народі Палія , Мазепа за згодою Петра I наказує заарештувати його й заслати до Сибіру (після переходу Мазепи на бік шведського короля, С. Палія виправдали і він брав участь у Полтавській битві 1709 р.).
Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським “рейментом” [3, с. 376], встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.
Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований. Згодом перепохований в Галаці (нині Румунія). Через два роки турецькі мародери зруйнували могилу. Згодом козаки перепоховали тіло старого гетьмана.
Відносини зі Швецією
Після того, як Мазепа переконався в тому, що цар нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700–1721), 7 листопада 1708 року, коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну. Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: “Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як зможеш” [ 9, с. 150 ]. Це було для гетьмана останньою краплею. В надії запобігти спустошенню свого краю, Мазепа перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тисяч козаків і провідних членів старшини.
Зміст угоди 1708 року передбачав: Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його стан. Усе завойоване на території Росії, але колись належне українському народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада мала обрати нового гетьмана; король шведський не має права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Батурин, Гадяч і Полтава.
Внесок в культуру
Вважаючи себе у цілковитій безпеці, після страти Семена Палія, Мазепа оселився в білоцерківському замку, де починає збирати великі багатства. Завдяки щедрим дарам від царя, Мазепа накопичує близько 20 тисяч маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Людина досвідчена й витончена, Мазепа скеровує значну частину своїх особистих прибутків на будівництво культових споруд, розвиток науки, культури України.
Усвідомлюючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Будував школи , бурси. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагаченні сучасними на той час бібліотеками й рідкими рукописами.
Також гетьман виділяв кошти на реставрацію та будівництво церковних споруд (Києво-Печерська лавра, собор Святої Софії , Феодосіївська церква , Миколаївський собор , церква Всіх Святих та Богоявленська церква) [4, с. 368]. Так він отримавши 1703 р. білоцерківський замок почав будівництво великої кам’яної церкви, але за браком часу будівля залишилася незакінченою і такою збереглася до нашого часу ( Микиліська церква). Його коштом було збудовано 12 і реставровано 20 храмів. Стиль будівель його доби став називатися Мазепинське бароко.
І . Мазепа і Біла Церква
Іван Мазепа народився поряд з Білою Церквою в родовому помісті — селі Мазепинці — і вважав цей край своєю батьківщиною. У 1703 році він оселився у замку й надумав зробити місто своєю власністю. У Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя — тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру.
Головною опорою польської влади в краї була сильно укріплена фортеця в Білій Церкві [4, с. 140 ]. Шляхта сподівалася, що Іван Мазепа поверне Білу Церкву Польщі, але він замислив зробити місто своєю власністю. Відповідаючи на вимоги поляків, гетьман посилався на те, що ніби проти передачі Білої Церкви Польщі заперечують московські бояри, на пропозиції московського уряду писав, що в разі повернення міста ляхам козаки збунтуються, і знову почнеться кривава міжусобна війна. Таким хитрим залякуванням однієї й другої сторони Мазепа поволі закріпив Білу Церкву за собою. Як бачимо найбільш вражаюча риса Мазепи-політика і полягає в умінні захищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою.
З іменем Івана Мазепи пов’язана історія найдавнішої в Білій Церкві культової споруди - церкви святого Миколая (Микильської церкви). Церква була закладена 26 серпня 1706 року, ця дата зазначена на металевій пластинці, знайденої при розкопках фундаменту північної стіни у 1842 році.
25 серпня 2016 року у Білій Церкві відкрили пам’ятну дошку Івану Мазепі. Відкриття дошки пройшло в рамках святкових заходів до 25-ї річниці Незалежності України. Також у 2016 році на честь гетьмана було перейменовано вулицю (вулиця носила назву вулиця Щорса).
За легендою Іван Мазепа зберігав великий скарб, а переходячи на бік шведів не встиг його з собою забрати і заховав в с. Мазепинці, де після рясних дощів виникають провалля й сиві дідусі пригадують старовинну легенду про 22 вози золота, які сховав під рідним обійстям гетьман Мазепа перед тим, як піти назустріч вічній славі, оспіваній Вольтером, Байроном, Гюго та іншими.
Отже, підводячи підсумки можна зробити наступні висновки.
Постать Івана Мазепи одна з найзагадковіших в українській історії. Дискусія щодо оцінки його дій, вчинків і досі триває у науковій, популярній літературі. Причиною тому – великий масштаб цієї особистості, яку важко збагнути, вмістити у певні рамки зрозумілості, осягнення. Гетьмана любили і ненавиділи, поважали і побоювались, цінували і остерігались, прославляли і оббріхували як в часи його кермування, так і пізніше, у наступні десятиліття та століття.
І. Мазепа докладав чимало зусиль , аби піднести престиж українського гетьманства. Всіляко намагався зробити Україну незалежною. Основною метою його державної політики було об'єднання всіх українських земель у складі єдиної гетьманської держави.
Він, усвідомлюючи загрозу політики Петра І, задля існування України підняв прапор національно-визвольної боротьби за свободу України. Вчинок Мазепи надихав нові покоління борців за національне визволення українського народу.
Мазепа намагався створити сильну гетьманську владу , яка опиралася б на аристократичну верхівку створену з козацької старшини.
Іванові Мазепі не вдалося здійснити потаємну мрію свого життя – створення незалежної української держави. Але те, що він як патріот “для общего добра матки моей Отчизны бідной Украины” [4, с. 359] наважився не закрити, а поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, є найголовнішим його скарбом-заповітом нащадкам.
Література
Апанович О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. – К.: Либидь, 1993. – 287 с.: іл.
Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. — Львів.: «Червона калина», 1991. — 255 с.
Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репрентне відтворення видання 1913. – К., 1990. – 524 с.
Дорошенко Д.І. Історія України в 2-х томах. Том II. – К.: Глобус, 1991. – 349 с.
Іван Мазепа: Худож. - док. кн.: Для серед. і ст. шк. віку (Упоряд. і передм. В. О. Шевчука); Худож. Л. А. Кацнельсон. — К.: Веселка, 1992. — 132 с.
Ковалевська О. Збірник “Мазепа”: реконструкція видавничого проекту 1939–1949 років. — К.: Темпора, 2011. — 176 с.
Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. — К.: Видавництво “Україна”, 2003. — 240 с.: іл.
Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либидь,1991. – 512 с.: іл..
Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К.: Либідь, 1994. — 240 с.