Ім'я файлу: зарубіжний та вітчизняний досвід.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 14.04.2021
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу
кафедра міжнародної електронної комерції та готельно-рестораного бізнесу

 

 

 ДИСТАНЦІЙНИЙ КУРС

"Інформаційні системи, технології та електронная комерція"

спеціальність: 241 «Готельно-ресторанний бізнес»

 

Реферат

на тему "Зарубіжний та вітчизняний досвід впровадження електронного уряду."

 

розробники: студентка групи УГР-31 Щербак Олександра

 

к.е.н., доцент Крівцова Анна Сергіївна


Вступ

Мета – ознайомлення з кращою зарубіжною та національною практикою з впровадження електронного уряду для подальшого її врахування в державній політиці та в державному управлінні у сфері електронного урядування.

Актуальність теми обумовлена:

• зв’язком України з іншими країнами та міжнародними організаціями у сфері е-урядування;

• вимогами стандартизації та уніфікації процесів е-урядування на міжнародному рівні;

• необхідністю економії ресурсів та часу на створення та впровадження національних проектів електронного урядування.

• В рамках цієї теми аналізується, насамперед:

• досвід провідних країн світу щодо впровадження технології електронного урядування, насамперед Південної Кореї, Нідерландів, Великої Британії, США, Франції, Канади, Казахстану, Росії, Молдови, країн Балтії тощо;

• діяльність міжнародних організацій з розвитку інформаційного суспільства та впровадження е-урядування: Європейського Союзу, ICANN, UN ICT Task Force, OECР, WSIS (Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства), МСЕ 123 ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ «ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ» (Міжнародний союз електрозв’язку);

• основні фактори впливу на розвиток інформаційного суспільства та е-урядування;

• стан впровадження е-урядування в Україні в порівнянні з іншими країнами;

• підходи до використання досвіду інших країн, а також національного досвіду при формуванні державної політики та стратегії розвитку інформаційного суспільства та впровадження е-урядування.

Основні підходи та моделі побудови електронного уряду

Історично електронний уряд передував електронному урядуванню і є однією з головних складових останнього. В деяких країнах і сьогодні термінологічно не відрізняють між собою електронний уряд, електронну державу та електронне урядування. В рамках цього розділу буде аналізуватися досвід провадження е-уряду згідно з визначенням, яке офіційно прийняте в національному законодавстві, розуміючи при цьому, насамперед, відповідне впровадження ІКТ в органах виконавчої влади та зміни їх структури та функцій для запровадження задач е-уряду.

За більш, ніж півтора десятиліття з моменту практичного впровадження технологій електронного урядування в різних країнах накопичено істотний позитивний та негативний досвід, коректне використання якого дозволяє економити ресурси, час, зменшити кількість помилок, розв’язати проблеми стандартизації, уніфікації та взаємодії національних систем електронного урядування з міжнародними. При використанні досвіду впровадження електронного урядування інших країн необхідно, насамперед, виділяти та використовувати загальну частину, а саме: світові тенденції, закономірності, принципи, підходи, методи створення та впровадження електронного урядування. Інша складова досвіду стосується особливостей тієї чи іншої країни, її пріоритетів, специфіки розвитку, ресурсних можливостей тощо. Ця складова потребує уважного дослідження і ні в якому разі не може бути просто скопійованою та використаною в іншій країні.

Як вже було вказано разом з позитивним досвідом інших країн необхідно враховувати й загальні труднощі, з якими вони зіткнулись при впровадженні електронного урядування, а, головне, – з підходами до їх вирішення. Так, наприклад, для більшості країн однією з головних проблем було забезпечення взаємосумісності різнорідних інформаційних систем, що створювались в різні роки, за різними принципами, на різних технологічних платформах тощо.

Такий підхід до використання міжнародного досвіду стосується і власного національного досвіду, але в цьому випадку необхідно особливу увагу привертати на особливості того чи іншого відомства та регіону, а також на час, коли було одержано цей досвід. Проблема полягає в тім, що для високодинамічних сфер та галузей діяльності, а саме до них відносяться сфери інформатизації та розбудови інформаційного суспільства, одержаний досвід швидко втрачає своє значення.

Зокрема, судячи з наведених раніше рейтингів розвитку інформаційного суспільства та e-уряду, країни пострадянського простору, хоча не ввійшли до перших рядків, але мають схожий перелік та зміст проблем в галузі розбудови e‑уряду. Їх досвід, насамперед, Росії, Казахстану та Молдови є безперечно корисним для України разом з досвідом інших країн.

Базові моделі побудови e-уряду. Електронний уряд будь-якої країни спрямований на вирішення трьох взаємопов’язаних ключових питань: забезпечення громадян та бізнесу ефективними засобами отримання різноманітних е-сервісів;. забезпечення держапарату ефективними засобами прийняття управлінських рішень та надання адміністративних послуг; організації електронної взаємодії влади, громадян та бізнесу

В залежності від пріоритетності першого чи другого напрямку формуються різні моделі електронного уряду. Модель з пріоритетним забезпеченням держапарату ефективними засобами прийняття управлінських рішень та надання адміністративних послуг. На основі цієї моделі були побудовані електронні уряди США, Канади, Мексики, а також будуються електронні уряди Росії, Молдови, Узбекистану.

В першій групі країн велика частка е-сервісів для населення та бізнесу почала надаватися недержавними установами та приватними структурами ще у 80-х роках минулого сторіччя. В цих країнах широко розвинута електронна комерція, державний апарат має високу технічну оснащеність, розвинуті телекомунікації.

Використання цієї моделі групою зазначених пострадянських країн виявилося недостатньо ефективне. В першу чергу, це обумовлено низьким рівнем стану технічної оснащеності органів влади, високим рівнем бюрократії та корупції, недосконалою нормативно-правовою базою, що стримує впровадження нових технологій. Україна має схожі економічні, політичні та соціальні проблеми. Наявний досвід простого копіювання моделей, методів розбудови е-урядування цих країн підтвердив його неефективність, оскільки не враховуються особливості розвитку України, її ресурсні можливості тощо. Тому побудова е-уряду за першою моделлю в Україні є ризикованою.

Модель максимального забезпечення рівня доступності до е-сервісів та контролю за владою. Така модель вважається найбільш прогресивною. За цією моделлю будувалися електронні уряди в скандинавських країнах, Японії, Південній Кореї, Сінгапурі тощо. В цих країнах досягнуто високий рівень відкритості інформації, більшість е-сервісів реалізовано через мобільні пристрої, громадяни приймають активну участь у прийнятті державних рішень. Необхідно зауважити, що перехід до цієї моделі проходив після реалізації моделі e-уряду першого типу. Головними умовами такого переходу стала висока ступінь демократизації суспільства, прозорість діяльності влади, технологічна та соціальна готовність населення брати участь в державному управлінні. Особливо важливо те, що в зазначених країнах дуже низький рівень корумпованості влади та чітко побудовані правові відносини між владою та громадянами й бізнесом.

Перехідні моделі. Не тільки Україна, але й багато індустріально розвинутих країн сьогодні не готові перейти повністю на другу модель побудови електронного уряду. Для більш стрімкого переходу до неї застосовується системна державна політика, спрямована на збалансований розвиток шляхів надання е‑сервісів та інформатизацію державних органів через посилення значення організації електронної взаємодії між владою, бізнесом та громадянами. Перехід до другої моделі можливий через поступове зміщення пріоритетів на реалізацію організаційно-технічних рішень що забезпечують комфортніші умови для життєдіяльності громадян та розвитку бізнесу.

Архітектура електронного уряду

Елементи електронного уряду Кабінет Міністрів Ради Європи визначає такі елементи e-уряду [2]:

• портал державних послуг;

• мережева інфраструктура та центри обробки даних;

• інфраструктура інтеграції та пересилання електронних повідомлень;

• Інфраструктура ідентифікації та авторизації;

• стандарти та архітектура в сфері електронного уряду та інформаційні системи, що забезпечують їх функціонування;

• системи, орієнтовані на підвищення ефективності роботи відомств: електронні архіви та управління документами, управління знаннями, національні облікові системи, реєстри, кадастри тощо;

• електронні закупівлі;

• інформаційні системи, створювані на національному рівні в інтересах регіональних 126 ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ «ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ» та місцевих органів влади;

• інформаційні системи в галузі бюджетних (публічних) послуг: освіта, охорона здоров’я, охорона правопорядку.

Перші 5 складових є системотворюючими, наступні 4 – прикладними підсистемами, їх кількість може бути більшою в залежності від розвитку е-урядування в країні. Для пострадянських країн велике значення мають специфічні складові такі, як Інформаційні системи, що забезпечують доступ до е-сервісів окремих груп населення та мешканців сільської місцевості (пункти колективного доступу до Інтернет, системи автоматизації роботи зі зверненнями громадян, електронні приймальні, системи адресної соціальної допомоги малозабезпеченим верствам населення, тощо.

Таким чином, маємо наступні основні підсистеми e-уряду:

• єдина точка доступу до е-сервісів – портал послуг;

• телекомунікаційне середовище (мережева інфраструктура);

• підсистема міжвідомчої електронної взаємодії; • підсистеми on-line ідентифікації та авторизації;

• сукупність загальнодержавних, регіональних та відомчих інформаційних ресурсів;

• прикладні системи, що забезпечують окремі е-сервіси та послуги.

Портал державних послуг – фронт-офіс e-уряду

Портал є загальнодоступним державним веб-ресурсом, який забезпечує у зручній інтерактивній формі електронний діалог громадян, бізнесу та влади. Кількість послуг, що надаються в електронному вигляді через портал різна.

Для оцінки розвитку e-уряду в країні важливим чинником є частка послуг, що надаються в електронному вигляді у відношенні до загальної кількості послуг. Також важливим показником є загальна кількість послуг, що надається державою. Останнім часом, країни з розвинутим e-урядом однією з пріоритетних завдань вважають зменшення їх числа.

Майже всі портали державних послуг організовані на основі категоризації послуг, пов’язаних з такими основними галузями, як охорона здоров’я, освіта, працевлаштування, тощо, а також навколо основних цільових груп (батьки, люди з обмеженими можливостями, молодь та ін.). Більшість з них дозволяє знаходити необхідний сервіс за «життєвими епізодами» (народження дитини, одруження, отримання паспорта, смерть тощо). Наприклад на порталі держпослуг Австрії [5], реалізовано всього близько 200 різних життєвих епізодів.

На ряді порталів є он-лайнові форуми, за допомогою яких громадяни можуть розміщувати питання, пропозиції, запити на послуги для специфічних груп користувачів, таких як іноземні громадяни тощо. Портал держпослуг для громадян в Данії [6] або в Росії [7] містить персоніфіковану сторінку «Мій кабінет», де доступні персоніфіковані послуги для конкретного громадянина. В цілому ряді країн через портали держпослуг доступні всі необхідні он-лайнові форми, які вимагаються від громадян для заповнення при зверненні. Також на порталах можуть бути доступні приклади використання електронних послуг (Case Studies), необхідна довідкова та методична документація.

Портали держпослуг для бізнесу орієнтовані на надання доступу до інформації та послуг, зокрема, для власників та менеджерів комерційних організацій. В деяких країнах ці портали не містять всієї вичерпної інформації, але забезпечують швидкий спосіб пошуку необхідних експертів і контактів в урядових організаціях.

Крім традиційних каналів доступу, таких, як комп’ютер та Інтернет, у ряді країн доступ до порталів можливий і по альтернативних каналах. Наприклад, доступ до порталу держпослуг громадян у Великобританії можливий з використанням каналів цифрового телебачення, мобільних телефонів.

В Україні створення порталу адміністративних послуг активно обговорюється лише з 2010 року, хоча на протязі 2009-2010 рр. Головне управління державної служби проводило роботи зі створення інформаційних складових порталу – реєстру адміністративних послуг. Через необґрунтоване завищення їх кількості з боку відомств та подальшого перерозподілу повноважень центральних органів влади, реєстр став неактуальним. Сьогодні відповідальним центральним органом виконавчої влади виступає Мінекономіки. Вперше у 2012 р. бюджетом передбачені кошти на початок робіт зі створення порталу адміністративних послуг.

В Дорученні Президента України «Щодо забезпечення впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах суспільного життя, реалізації в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» серед першочергових заходів в сфері створення і забезпечення функціонування систем електронного урядування на 2012 р. визначено єдиний державний веб-портал адміністративних послуг.

При побудові національного порталу необхідно максимально використати найбільш вдалі приклади впроваджених за кордоном сервісів та функцій, а саме: Портал [7] державних послуг Російської Федерації:

• інформативний сприятливий інтерфейс;

• розвинута довідкова система;

• відеонавчання по використанню сайту;

• доступ з мобільних пристроїв;

• завантаження необхідних додатків та програм

• електронне ліцензування діяльності та видача дозволів;

• спрощена система видачі електронного цифрового підпису для фізичних та юридичних осіб;

• вичерпний реєстр платних електронних послуг, державних зборів, податків, штрафів.

Телекомунікаційне середовище (мережева інфраструктура) е‑уряду

Забезпечує такі сервіси, як:

• транспорт, такий як VPN-мережа, побудована поверх звичайних телекомунікаційних;

• доступ до каталогів і довідників, включаючи адресні книги;

• сервіси пересилання повідомлень (WWW, FTP, e-mail та ін.);

• доступ до необхідних документів, баз даних, сервіс додатків;

• доступ в Інтернет;

• мережеві сервіси;

• пошукові інструменти.

Для обміну секретною інформацією використовуються, як правило, спеціально створені окремі комунікаційні мережі. Наприклад: Захищена урядова Інтранетмережа (Government Secure Intranet, GSI) у Великобританії надає засоби для обміну інформацією між окремими відомствами всередині центрального уряду, а через зовнішні шлюзи – з іншими загальнодоступними послугами та Інтернетом в цілому. Крім цього, у Великобританії існує Public Sector Network (PSN) – «мережа приватних мереж», орієнтована на використання різними організаціями, що мають відношення до надання державних послуг та роботи держави. Ця мережа також вирішує питання захисту інформації, доступності та ін.

Для обміну даними із закордонними представництвами створюються окремі мережі, як, наприклад, International Network of the Italian Public Administration (RIPA) в Італії, що зв’язує 450 урядових офісів приблизно в 120 країнах.

В Австрії створено федеральний центр обробки даних BRZ на базі Міністерства фінансів. В ньому працює понад 900 фахівців. Центр спеціалізується на створенні інформаційних систем в сфері електронного уряду для всіх сфер державної діяльності. Центр має 1200 точок присутності по всій країні і обслуговує приблизно 56 000 користувачів в межах більш, ніж 320 ІТ-процесів.

Галузь зв’язку традиційно є однією із ключових складових економіки України і щороку демонструє стабільний розвиток. За даними НКРЗ у 2010 р. доходи від реалізації послуг зв’язку склали 47,4 млрд. грн. Частка доходів галузі у ВВП України становить близько 5%. Аналіз, проведений ВАТ «Укртелеком», свідчить про задовільний розвиток мереж в АР Крим, Чернігівській, Харківській, Донецькій областях та у місті Києві. Порівняно з минулими роками дещо покращився розвиток телекомунікаційних мереж у Полтавській, Хмельницькій, Херсонській та Сумській областях. Невелика кількість взаємоз’єднань телекомунікаційних мереж у Тернопільській, Закарпатській, Львівській та Миколаївській областях, що демонструє низькі темпи розвитку мереж операторами телекомунікацій в цих регіонах

У 2011 році було продовжено розвиток національної системи конфіденційного зв’язку (НСКЗ), за даними відкритих джерел на це витрачено 43404000 грн. Головна задача НСКЗ – забезпечення органів державної влади високошвидкісною захищеною телекомунікаційною мережею. Нажаль, ефективність використання НСКЗ сьогодні дуже низька.

Системи міжвідомчої електронної взаємодії уряду

Однією з найважливіших організаційно-технічних задач забезпечення надання державних послуг є організація електронної взаємодії відомчих реєстрів, класифікаторів та баз даних. Особливо важко ця проблема вирішується у пострадянських країнах де міжвідомче інформаційне розмежування є головним інструментом зловживань для корумпованих чиновників та бюрократів. Розглянемо як це вирішується у розвинутих демократичних країнах.

У Великобританії реалізований так званий Урядовий шлюз [9]. Архітектура Урядового шлюзу включає наступні основні компоненти:

• аутентифікація та реєстрація користувачів (Registration & Enrolment, R & E);

• процесінговий центр (Transaction E006Egine, TxE) та система маршрутизації документів;

• інтеграція та система правил на основі протоколу SOAP і стандарту UDDI;

• сервери інтеграції відомства (Department Integration Server).

В Ірландії реалізована мережа гарантованого пересилання повідомлень IAMS (Inter-Agency Messaging Service), яка забезпечує обмін міжвідомчою інформацією, що відноситься до споживачів державних послуг. Вона є основою Брокера державних послуг (Public Services Broker) – системи, що забезпечує надання інтегрованих послуг.

У Німеччині реалізовано [10] Регістр електронних сервісів (German Administration Services Directory – DVDV). Це спеціалізований каталог, який містить список відомств та інших провайдерів державних послуг з сервісами, що надаються ними. Специфічна інформація про електронні сервіси міститься у формі WSDL-файлів (Web Services Description Language – Мова опису веб-сервісів). Запити до такого каталогу сервісів доступні не кінцевим користувачам, а відповідним інформаційним системам відомств та організацій.

В Іспанії використовується мережа SARA, яка пов’язує між собою органи державної влади національного рівня та більш, ніж 1600 муніципалітетів. Цей елемент інфраструктури забезпечує перевірку ідентифікаційних даних, послуги електронного підпису документів, інструмент для електронних повідомлень, каталог адміністрацій тощо.

У Голландії створена Урядова сервісна шина (Government Service Bus – GSB). Вона забезпечує електронний обмін повідомленнями між відомствами, а також доступ до ключових державних облікових систем (регістрів та ін.

Для України вирішення питання міжвідомчої взаємодії знаходиться на стадії постановки задачі. Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації за участю провідних вчених, фахівців в галузі електронного урядування, представників бізнесу, у травні-червні 2012 р. проведені обговорення потенційних моделей системи міжвідомчої взаємодії. Реальним результатом у цьому напрямку у 2012 р. може стати затвердження концептуальних засад організації електронної взаємодії державних інформаційних ресурсів та підготовка технічного завдання на цю систему.

Інфраструктура електронної ідентифікації та авторизації

У досить загальному випадку засіб електронної ідентифікації (e-Identification / e-аuthentification) може містити:

• сертифікат, який використовується для аутентифікації, що гарантує однозначну ідентифікацію громадянина в процесі виконання он-лайнових транзакцій;

• сертифікат цифрового підпису, який використовується в процесі постановки цифрового підпису на документах, що гарантує їх цілісність і факт того, що він був підписаний саме цією особою. Зазначені сертифікати можуть бути розміщені на різних носіях.

Електронні ідентифікаційні карти. Їх використання дозволяє реалізувати двофакторний (двокроковий) процес верифікації. Спочатку перевіряються (аутентифіковані) ідентифікаційні дані користувача. Потім для кожного кроку в процесі виконання електронної транзакції потрібно прикріплення цифрового підпису, що гарантує явне підтвердження авторизації на виконання дії.

Для того, щоб державні організації змогли ефективно використати видані громадянам електронні ідентифікаційні картки, а також електронний цифровий підпис при наданні державних послуг в зарубіжних країнах, як правило, реалізується спеціальна інфраструктура, що централізовано забезпечує відповідні сервіси авторизації та ідентифікації.

Основним завданням такої інфраструктури є перевірка стану та валідності (правочинності) цифрових сертифікатів громадян і юридичних осіб в процесі отримання електронних державних послуг.

У Великобританії [9] реалізується проект «Національна ідентифікаційна схема» (National Identity Scheme), який забезпечує основу інфраструктури управління ідентифікаційними даними. Ключовим елементом цього проекту є національна ідентифікаційна карта. Карта одночасно зберігає біометричні дані, а також перевірені та завірені дані, що забезпечують ідентифікацію, так званий «біометричний знімок». Ця інформація і біометричні дані будуть зберігатися в Національному реєстрі ідентифікаційних даних (National Identity Register – NIR).

В Німеччині реалізований проект electronic Identity (eID) Card. Карта, крім традиційних функцій (ідентифікація по фотографії, ідентифікаційний документ тощо), використовується для взаємної ідентифікації через Інтернет з метою виконання транзакцій, пов’язаних з отриманням держпослуг. Користувач може додатково з картою використовувати персональний ПІН-код, що забезпечує контроль над тим, хто і в якій мірі має доступ до персональної інформації. Додатково карта може використовуватися як інструмент для цифрового підпису документів, що забезпечує їх юридичну значимість. Карта також може містити біометричну інформацію (цифровий образ особи і відбитків пальців), збережену на мікрочіпі, що дозволяє її використовувати як аналог паспорту, наприклад, при поїздках, а також знижує ризики підробки.

В Італії національна ідентифікаційна карта eID містить мікрочіп та зону зберігання електронних даних відповідно до стандартів ICAO (Міжнародної організації авіаперевізників), оскільки карта також використовується як документ для проїзду у транспорті. Карта містить набір персональних даних, включаючи цифровий код, зображення особи, групу крові, скани відбитків пальців.

В Італії також реалізований проект Національної сервісної карти (National Services Card CNS), який ще до широкого поширення національної ідентифікаційної карти дозволяє виконувати он-лайнові транзакції.

Це – смарт-карта з мікропроцесором, аналогічна eID, але вона не може бути використана для фізичної ідентифікації особи. Тим не менш, вона є інструментом аутентифікації, містить сертифікат електронного цифрового підпису, дозволяє юридично значимо підписувати електронні документи.

Електронний цифровий підпис. У Франції для отримання певних електронних державних послуг потрібне використання електронного цифрового підпису. Відповідні цифрові сертифікати повинні бути видані авторизованими провайдерами сертифікатів (Certification Service Providers – CSP) – аналогом українських акредитованих центрів сертифікації ключів.

В Казахстані та Росії виключно електронний цифровий підпис дозволяє отримувати он-лайн послуги. Унікальні персональні номери як засіб ідентифікації. В Ірландії для надання електронних послуг, пов’язаних з соціальним забезпеченням, історично використовувався Персональний номер державних послуг (Personal Public Service Number – PPSN), який був, по суті, загальним ідентифікаційним номером.

Поступово PPSN став використовуватися і для інших державних послуг. Видача цього номера є обов’язковою процедурою і здійснюється при народженні дитини.

В Нідерландах використовуються свої унікальні номери для громадян і бізнесу: Соціальний номер громадянина (Citizen Service Number – CSN); Номер Торгової палати для юридичних осіб (Chamber of Commerce number – CCN).

CSN є унікальним номером і видається кожному громадянинові, що забезпечує ефективність надання державних послуг. Використання такого унікального номера є ключовим елементом підвищення якості надання послуг, зниження витрат в багаторазовому зборі однієї і тієї ж інформації від громадянина. Спеціальна версія CSN використовується для нерезидентів, які працюють в країні.

Метою введення Номеру Торгової палати (Chamber of Commerce number – CCN) є використання унікального номера для всіх юридичних осіб. Однак у ряді випадків використовуються й інші номери, такі як номер, що видається адміністрацією з податків і митницею.

Електронні паспорти. Найбільш передовою технологією он-лайн ідентифікації та аутентифікації є електронні паспорти. На відміну від електронних карток, електронні паспорти містять значно більше інформації про персону. Німеччина була однією з перших країн, яка ввела в листопаді 2005 року електронний паспорт (e-Pass), який використовує мікрочіп. Там зберігаються такі дані, як прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, національність, а також оцифроване зображення обличчя власника. Електронні паспорти нового покоління зберігають також два відбитки пальців у цифровій формі. Відповідно до законодавства вони зберігаються тільки в паспорті та не можуть зберігатися в будь-яких базах даних.

У Франції проект електронних паспортів реалізується з 2006 р. Паспорт використовує безконтактний чіп і містить оцифровану фотографію власника. Також планується, що паспорти нового покоління будуть зберігати відбитки пальців.

В Іспанії всі паспорти, випущені після 2006 року несуть в собі чіп, котрий зберігає біометричні дані, такі як цифрове зображення обличчя людини, а також персональні дані.

В Ірландії електронні паспорти видаються з 2006 р. Вони використовують безконтактні чіпи, які зберігають зашифровану інформацію: біометричні дані, такі як цифрове зображення обличчя людини, а також персональні дані.

Технологія дозволяє зчитувати цю інформацію пристроями, які знаходяться в безпосередній близькості з паспортом. Чіп також зберігає цифровий сертифікат, який використовується для засвідчення даних, що зберігаються в паспорті.

В Україні на сьогодні відсутня загальновизнана система електронної ідентифікації. Це є наслідком неузгодженості (а часто-густо відкритого протистояння окремих відомств та крупних бізнес-груп, які інвестують кошти в розвиток цієї сфери). Більше 10 років вирішується питання хто буде керувати електронною ідентифікацією громадян – Мінюст або МВС.

Нажаль, цей конфлікт супроводжується корупційними скандалами та блокуванням прийняття відповідних нормативних рішень. Більш реальним у найближчий час є вирішення питань електронної ідентифікації та авторизації громадян та юридичних осіб через використання електронного цифрового підпису, за прикладом Великобританії, Франції, Австрії та інших європейських країн.
Прикладні системи, що забезпечують окремі е-сервіси та послуги e-уряду

Системи пересилання електронних документів і почтових повідомлень між громадянами, бізнесом та органами влади. У ряді країн реалізовані додаткові елементи інфраструктури для обміну електронними документами і поштовими повідомленнями між громадянами, юридичними особами та органами влади. Це забезпечує канал офіційної переписки між громадянами, бізнесом та органами влади. У тому числі, забезпечується офіційне повідомлення про отримання документа, що має юридично значущий статус.

Зокрема, такого роду система реалізована в Голландії (GTP – Government Transaction Portal).

У Данії реалізована система e-Boks, призначенням якої є заміна листів в паперовому вигляді в традиційних поштових конвертах на пересилання електронних документів через захищений поштовий ящик. Документи при цьому архівуються на спеціальному сайті [6]. Для користування цією системою юридичним особам та відомствам необхідно вносити абонентську плату, а також плату за кожен окремо посланий документ, але це виходить дешевше і ефективніше, ніж посилати документи звичайною поштою. Для громадян це безкоштовний сервіс. Після введення цього сервісу в 2001 р. він став надзвичайно популярним, і ним користуються 260 з 271 муніципалітетів та 500000 з 5500000 громадян країни. Кожна поштова скринька асоційована з унікальним ідентифікаційним номером громадянина, який за ним закріплено довічно.

Україна за останній рік стрімко просунулась у цьому напрямку. З грудня 2011 р. запущена у дослідну експлуатацію система обміну організаційно-розпорядчими документами (ОРД) центральних органів виконавчої влади. Всі міністерства, центральні органи влади підключені до єдиного інформаційного ресурсу де створюються, реєструються, відпрацьовуються ОРД державних органів. Фактично всі документи зберігаються в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису в єдиному захищеному сховищі.

Створена система спроможна опрацьовувати документи всіх гілок влади, включаючи органи місцевого самоврядування. За тим же принципом можливо розгортання таких сервісів і для громадян та бізнесу.

Системи електронних платежів. Важливим питанням при організації надання е-послуг є надійна та контрольована державою система он-лайн оплати цих послуг. В США саме бізнес у 80-ті роки через стрімке впровадження е-комерції та інших платних е-сервісів спонукав американський уряд провести систематизацію та легалізацію цих процесів.

Звичайний на сьогодні термін «Єдине вікно» зародився у США саме в ті роки, та на початку мав декілька інший сенс. У першу чергу головна задача «Єдиного вікна» була в наданні громадянину можливості отримання любого е-сервісу через єдиний актуальний доступний веб-довідник.

Необхідно враховувати також, що в деяких країнах (Естонія, Латвія) банківські платіжні картки почали використовуватися як засіб ідентифікації особи задовго до впровадження електронних посвідчень (паспортів). І такий досвід може бути дуже корисним для України.

У Данії всі громадяни та юридичні особи зобов’язані мати спеціальний банківський рахунок «NemKonto Easy Account». Система Easy Account System (EAS) заснована на використанні інформації про номери рахунків, номери соціального страхування або номери реєстрації юридичної особи. Якщо якесь відомство виконує переказ коштів громадянину або на адресу юридичної особи, то ці кошти зв’язуються з цими унікальними номерами. Далі платіж здійснюється через систему EAS і банк, що обслуговує відомство, і, в кінцевому рахунку, гроші перераховуються на банківський рахунок громадянина або юридичної особи.

В Україні банківський сектор має набагато більший рівень автоматизації порівняно з державними органами. Стрімко розвиваються карточні платіжні системи. Лише Приватбанк обслуговує більше 17 млн. «активних» (по яким здійснюється банківські операції) платіжних карток. Загальна кількість «активних» пластикових карток в країні перевищила 32 млн. [11].

Оплата комунальних послуг, послуг зв’язку, купівля товарів через інтернетмагазини стає звичайною процедурою, нажаль, поки що для мешканців великих міст. За перше півріччя 2012 р. через Інтернет було куплено 658 тисяч білетів на поїзди, що більше, ніж за весь минулий рік. Крім банківських карток Visa и Mastercard оплата білетів можлива картами НСМЕП та за допомогою платіжної системи WebМoney.
Висновки

Головною метою лекції було ознайомлення слухачів з найбільш поширеними та, ефективними системними, нормативно-організаційними та програмнотехнічними рішеннями побудови e-уряду. Проведений аналіз стану розвитку електронного урядування в різних країнах свідчить про те, що просте копіювання передових практик може бути неефективним у разі, коли не будуть враховані національні особливості економічного, соціального та культурного розвитку суспільства та держави.

Незважаючи на своє відставання в напрямку розвитку електронного урядування, Україна має значний потенціал та можливості уже найближчим часом зайняти гідне місце серед світового співтовариства провідних країн. Впровадження е-урядування в Україні забезпечить якісно новий рівень управління державою та суспільством в цілому, зміцнить довіру до держави та її політики, вдосконалить взаємодію між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, бізнесом, громадянами та державними службовцями.

Але успіх в цій сфері значною мірою визначається наявністю науково-обгрунтованої та забезпеченої ресурсами державної політики впровадження електронного урядування, яка повинна формуватися, у тому числі, з урахуванням найкращого досвіду у цій сфері.

Список вікористаної літератри

1. United Nations E-Government Survey 2012. E-Government for the People. – http:// unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/un/unpan048065.pdf.

2. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи (2004) з питань е-урядування, COUNCIL OF EUROPE COMMITTEE OF MINISTERS. Recommendation Rec(2004)15 of the Committee of Ministers to member states on electronic governance («e-governance»). Інформаційні ресурси Інтернет

3. Агамірзян І., Світовий досвід реалізації концепції електронного уряду. http://www. microsoft.com/Україна/Government/Analytics/WorldExperience/Default.mspx.

4. United Nations E-Government Survey 2012. E-Government for the People. – http:// unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/un/unpan048065.pdf.

5. Портал державних послуг Австрії – https://www.help.gv.at/Portal.Node/hlpd/public/ en.

6. Портал державних послуг Данії - http://www.border.dk/home.

7. Портал державних послуг Росії - www.gosuslugi.ru.

8. Портал державних послуг Казахстану - http://egov.kz/wps/portal.

9. Webcite of the UK government. - http://www.direct.gov.uk/en/index.html.

10.Die Bundesstelle für Informationstechnik des Bundesverwaltungsamtes

http://www. bitbund.de/cln_117/nn_2149348/BIT/DE/Start/node.html?__nnn=true

11. Лишь половина «пластика» используется активно: обзор рынка платежных карт для физлиц на 28 мая 2012 года. http://www.prostobank.ua/plastikovye_karty/stati/ lish_polovina_plastika_ispolzuetsya_aktivno_obzor_rynka_platezhnyh_kart_dlya_ fizlits_na_28_maya_2012_goda.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас