Ім'я файлу: 2-6772.docx
Розширення: docx
Розмір: 53кб.
Дата: 13.06.2023
скачати
Пов'язані файли:
№ 1329.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ А.С. МАКАРЕНКА

Кафедра педагогіки

Індивідуальне науково-дослідне завдання на тему:

«Індивідуальний підхід у вихованні дітей»

Підготувала:

студентка 221 групи

факультету іноземної та

слов'янської філології

Прізвище, ім’я

Викладач:

канд. пед. наук, доцент

Чернякова Ж. Ю.


Суми – 2023

План

Вступ

Розділ 1. Питання розвитку особистості та значення його для виховання

    1. Особистість як складна організація біологічних та соціальних чинників

    2. Вікові та індивідуальні особливості.

Розділ 2. Питання виховання особистості

  1. . Сутність виховного процесу

  2. . Індивідуальний підхід у вихованні дітей

  3. . Вимоги до особистості педагога як вихователя

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

  Виховання особистості є одним з найважливіших завдань сучасної освіти. Виховання спрямоване на формування та розвиток психологічних, моральних, соціальних, культурних та духовних якостей людини. Виховання впливає на всі сфери життя особистості: її світогляд, цінності, мотивацію, поведінку, ставлення до себе та оточуючих. Виховання також сприяє адаптації особистості до змінюваних умов суспільства та розвитку її творчого потенціалу.

Індивідуальний підхід у вихованні є одним з принципів сучасної педагогіки, який передбачає врахування неповторності кожної дитини, її психологічних, фізичних, соціальних та духовних особливостей. Індивідуальний підхід сприяє розвитку творчого потенціалу дитини, її самостійності, ініціативності, впевненості в собі. Принцип індивідуального підходу також допомагає вчителю побудувати оптимальну систему виховного впливу на учня, диференціювати методи та форми навчання та виховання залежно від рівня розвитку, здібностей, інтересів та потреб дитини.

Отже, ми розглянемо основні поняття та принципи виховання особистості, виховання залежно від рівня розвитку, здібностей, інтересів та потреб дитини, охарактеризуємо сутність та значення індивідуального підходу у вихованні школярів.

Актуальність даної роботи обумовлена тим, що сучасна освіта вимагає врахування неповторності кожної дитини, її психологічних, фізичних, соціальних та духовних особливостей. Індивідуальний підхід сприяє розвитку творчого потенціалу дитини, її самостійності, ініціативності, впевненості в собі. Проблема індивідуалізації у вихованні та навчанні є актуальною та являється однією із головних передумов якісної освіти та розвитку особистості.

Об’єкт дослідження – виховання та розвиток особистості у школі.

Предмет дослідження – індивідуальний підхід у вихованні школярів.

Мета дослідження – обґрунтувати теоретично доцільність використання індивідуального підходу у процесі виховання школярів.

Завдання дослідження:

  1. Проаналізувати науково-педагогічну літературу, яка стосується теми дослідження.

  2. Розкрити сутність понять «особистість», «виховання особистості», «індивідуальний підхід у вихованні особистості».

  3. Визначити методи реалізації індивідуального підходу під час виховного процесу в школі.

  4. Встановити вимоги до особистості вчителя як вихователя.

Теоретична значимість проєкту – матеріал може бути використано під час підготовки до написання доповідей, курсових і дипломних робіт, під час підготовки лекційних та практичних занять з педагогіки.

Розділ 1

Питання розвитку особистості та значення його для виховання

Розвиток особистості є одним з найважливіших завдань педагогіки, оскільки він визначає якість життя людини, її соціальну активність, творчий потенціал і духовність. Розвиток особистості залежить від багатьох факторів, серед яких виділяють спадковість, середовище, виховання і особиста активність. Виховання є одним з найпотужніших засобів розвитку особистості, оскільки воно спрямоване на формування у дитини певних знань, умінь, цінностей, мотивів, ідеалів і ставлень до себе і оточуючого світу. Виховання можна розуміти як в широкому сенсі (як вплив соціального і природного середовища на особистість), так і в вузькому сенсі (як цілеспрямована діяльність педагога або іншої дорослої людини на дитину).

    1. Особистість як складна організація біологічних та соціальних чинників

Дитина уже з народження всіма своїми особливостями (будова тіла забезпечує можливість прямого ходіння, структура мозку — можливість розвитку інтелекту, будова руки — перспективу використання знарядь праці тощо) підтверджує свою належність до людського роду, що фіксується в понятті «індивід».

Індивід (лат. individuum — неподільне) — людина як представник людської спільноти, соціуму (групи, класу, нації тощо).

За сучасним поділом людей індивід займає проміжне місце (людина, індивід, особистість, індивідуальність). Це поняття, хоча ще не є чисто соціальним, все ж має більше соціальних рис, ніж біологічна істота. Індивід є суспільно-історичним творінням, здатним свідомо діяти. Його опис передбачає суму природних нахилів, отриманих знань, соціального досвіду, які проявляються у поведінці та діяльності.

У людини, як дорослої, так і дитини, є як біологічні, так і соціальні риси, які визначають її як біологічну істоту. Біологічні риси - це все те, що стосується організму. Їх досліджує дитяча фізіологія, яка показує, як функції організму залежать від його росту.

У розвитку дитини є два періоди інтенсивного росту тулуба і скелета. Перший період припадає на 6-7 років, другий - на 13-14 років.

У першому періоді хлопчики ростуть швидше за дівчаток, у другому - навпаки. Потім хлопчики знову обганяють дівчаток за фізичним розвитком - стають вищими і сильнішими. Разом з ростом організму відбувається процес статевого дозрівання.

У 6-7 років дитина проявляє перше зацікавлення до своєї і протилежної статей, у 13-14 років настає перехідний вік. Він має три стадії: передпубертатний (зростає інтерес до протилежної статі), пубертатний (з’являється здатність до запліднення у хлопчиків і до народження дитини у дівчаток), постпубертатний (з’являється здатність до нормального статевого життя). До біологічного в людини належить також процес акселерації (прискореного розвитку).

Біологічний розвиток пов’язаний з проявом якостей і особливостей, які не є біологічною природою людини. Наприклад, з 1,5 місяця дитина починає усміхатися до людей, потім поступово навчається говорити, отримує навички поводження з предметами.

Пізніше дитина починає засвоювати моральні правила поведінки, набувати соціальних навичок. Людина набуває соціальних якостей у процесі становлення особистості дитини як майбутнього суб’єкта суспільства. Цей процес відбувається одночасно з біологічним розвитком людини.

Поняття «особистість» означає суспільну істоту людини, яка пов’язана з набуттям різних видів матеріального і духовного досвіду суспільства. Біологічна особливість людини до нього не належить.

Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Формується та проявляється вона у процесі спілкування та свідомої діяльності. Поєднує риси загального спільнозначимого та індивідуального.

Характерні компоненти особистості:

  • скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності);

  • можливості (сукупність здібностей, які забезпечують успіх діяльності);

  • характер (комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе, до суспільства);

  • самоуправління (утвердження самосвідомості особистості, що здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль, корекцію дій і вчинків, планування життя й діяльності).

Ознаки особистості:

  • розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

  • відповідальність (уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

  • свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

  • особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);
    індивідуальність (несхожість на інших).

Особистість характеризують унікальні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони проявляються у її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими. Особливість психіки, особистісна унікальність індивіда визначають індивідуальність.

Індивідуальність— сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей. [2, с. 35 - 38]

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання.

Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються. Розвиток пізнавальних психічних процесів, емоцій і почуттів, волі, потреб, інтересів, ідеалів і переконань, свідомості та самосвідомості, здібностей, темпераменту та характеру, вмінь, навичок і звичок перебуває у складній міжетапній взаємодії. Вищі рівні зароджуються на попередніх етапах, але й особливості попередніх вікових етапів виявляються на наступних етапах. Щоб сприяти своєчасному зародженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах формування її як особистості, треба знати вікові особливості фізичного та духовного розвитку дитини. [7]

Дитина по-різному поводиться у суспільстві. Причинами цього стають як її індивідуально-психологічні властивості, так і зовнішні чинники, які спонукають до певного типу поведінки. Особистість має різні індивідуально-психологічні риси, які зумовлені темпераментом. Темперамент визначає загальний рівень активності людини, зміну психічних станів і вираження емоцій.

Темперамент (лат. — узгодженість, устрій) — стійка характеристика індивіда, яка виявляється в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

Темперамент складається з двох компонентів: активності і емоційності. Активність показує, наскільки людина енергійна, стрімка і швидка або повільна. Емоційність виявляється у способі переживання і вираження емоцій, почуттів і настроїв та їх характері.

Під час з'ясування співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини та її зовнішніх поведінкових виявів використовують характеристики чотирьох типів темпераменту: сангвініка, флегматика, холерика, меланхоліка.

Важливою властивістю особистості, що формується під впливом соціуму, соціальних відносин у безпосередній взаємодії з іншими, є характер.

Характер (грец. Charakter — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються В типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до цих обставин.

Індивідуальність має свою систему відносин з реальністю, яка виражається у ставленні: до людей (дружелюбність або замкнутість, чесність або хитрість, такт або грубість і т.д.); до справи (сумлінність або безвідповідальність, працездатність або ледарство і т.д.); до власності (великодушність або скупість, розсудливість або розтратність, охайність або бруднота і т.д.); до себе (повага до себе або самолюбство, пишання або низька самооцінка і т.д.).

Особистість характеризується соціальною поведінкою, як виявляється через потреби, які можна задовільнити тільки у взаємодії з іншими. Ці потреби проявляються у різних сферах: діловому контакті, дружньому співробітництві з іншими; досягненні самостійності, власної ваги, значення; професійному розвитку та використанні потенційних можливостей; наданні підтримки іншим і т.д. [6]

Близький до розвитку людини інший процес — формування особистості, в якому основним є соціальний чинник.

Формування особистості — процес соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина. Відбувається цей процес завдяки засвоєнню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім’ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя. Педагогічний процес неможливий без глибокого проникнення у внутрішній світ дитини, розуміння неповторності людини — її індивідуальності. Впливати на розвиток людини, формувати особистість необхідно з урахуванням її особистісних психічних якостей. [Волкова, с. 39]

Розвиток та формування особистості відбувається в процесі виховання.

Поняття «виховання» вживається в широкому і вузькому соціальному значенні слова, а також у широкому і вузькому педагогічному розумінні.
У широкому соціальному значенні виховання – це передання соціального досвіду, накопиченого людством, від старших поколінь молодшим. Тобто, цілеспрямований, організований і планомірний вплив вихователів, певного організованого соціального середовища (наприклад навчально-виховних закладів) на вихованця з метою формування його особистості. Поняття «виховання» у такому разі охоплює весь навчально-виховний процес.

У вузькому – спрямований вплив на людину суспільних інститутів з метою передання їй певних знань, прищеплення навичок і вмінь гідної поведінки, формування наукових переконань, суспільних цінностей, моральних та політичних орієнтирів, життєвих настанов і перспектив. Отже, це процес і результат виховної роботи, спрямованої на вирішення конкретних виховних завдань. [11]

Висновки до 1.1.

Отже, особистість - це унікальна індивідуальність людини, що формується під впливом різних чинників. Серед них виділяють біологічні, соціальні, активність особистості, навчання і виховання.

Виховання - це процеси цілеспрямованого і організованого впливу на особистість з метою її розвитку та формування. Виховання спрямоване на формування моральних, естетичних, правових та інших якостей особистості.

Таким чином, особистість як складна організація багатогранно взаємодіє з багатьма біологічними та соціальними чинниками, які впливають на її формування та розвиток.


    1. Вікові та індивідуальні особливості.

Однією з найважливіших тем у педагогіці є тема вікових особливостей дітей. Як ви знаєте, дитинство - це найбільш інтенсивний і плідний період розвитку людини, коли формуються її фізичні, психологічні, соціальні і духовні якості. Кожен етап дитинства має свої закономірності, завдання і проблеми, якими повинні керуватися батьки і педагоги у своїй роботі з дитиною. Врахування вікових особливостей допомагає створити оптимальні умови для розвитку дитини, сприяти її самореалізації, адаптації і соціалізації.

В наукових джерелах існує багато класифікацій вікових періодизацій дитинства, які ґрунтуються на різних критеріях: анатомо-фiзiологiчних, психологiчних, педагогiчних тощо.

Наприклад, Е. Ерiксон видiлив 8 стадiй у розвитку людини: немовля (з моменту народження до одного року), раннiй вiк (1 - 3 роки), дошкiльний вiк (3 - 6, 7 рокiв), пiдлiтковий вiк (7 - 12 рокiв), юнiсть (13 - 18 рокiв), рання зрiлiсть (третє десятилiття), середнiй вiк (четверте i п’яте десятилiття життя), пiзня зрiлiсть (пiсля шостого десятку рокiв життя) 1. Кожен вiк або перiод розвитку людини характеризується певною соцiальною ситуацiєю розвитку, основним чи провiдним видом дiяльностi i основними психiчними новоутвореннями.

Для педагога школи теоретичне й практичне значення має перiодизацiя життя й розвитку. Кожна дитина зростаючи, формуючись та розвиваючись, володіє певним набором особливостей, які слід враховувати вчителеві та вихователю у навчально-виховному процесі.

Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо - фізіологічні і психічні якості. Сутність вікових особливостей наочно розкривається на прикладі фізичного розвитку людини. Ріст, зростання ваги, поява молочних зубів, а потім зміна їх, статеве дозрівання та інші біологічні процеси здійснюються в певні вікові періоди з незначними відхиленнями. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини взаємопов’язані між Собою, то з віком відповідні зміни відбуваються і в психічній сфері. Поступово здійснюється соціальне дозрівання, проявляється динаміка духовного розвитку особистості.

Індивiдуальнi особливостi - це унiкальна сукупнiсть фiзичних i психiчних якостей людини, що вiдрiзняють її вiд iнших представникiв свого виду i своєї групи. Індивiдуальнi особливостi формуються пiд впливом спадкових i набутих факторiв i проявляються у розумових здiбностях, характерi, темпераментi, емоцiях, мотивацiї, iнтересах тощо. Індивiдуальнi особливостi визначають стиль думки i поведiнки людини, її потреби i цiлi, її сильнi i слабкi сторони.

Висновки до 1.2.

Отже, діти та підлітки проходять різні вікові періоди, які характеризуються особливостями фізичного, психологічного та соціального розвитку. Кожен з цих періодів має свої особливості формування уваги, пам'яті, мислення, мови, емоцій, характеру, інтересів, потреб та соціальних навичок. Окрім впливу віку на особливості дитини, існують також індивідуальні особливості, якими кожна дитина володіє від народження. Це можуть бути особливостi темпераменту, здiбностей, талантiв, хобi тощо. Індивiдуальнi особливостi дитини залежать вiд спадкових факторiв та факторiв середовища. Вони роблять кожну дитину унiкальною i неповторною.

Таким чином, можна зробити такий висновок: дитина є складною багатогранною особистiстю, яка формується пiд впливом багатьох факторiв. Важливо враховувати як загальнi закономiрностi вiкового розвитку дитини, так i її iндивiдуальнi особливостi для ефективного навчання i виховання.

Розділ 2.

Питання виховання особистості


  1. . Сутність виховного процесу

Людина – найвища цінність суспільства та держави. Людина – це перш за все особистість, тобто складна система біологічних та соціальних факторів. На особистість впливає суспільство. Для цього впливу має бути сформовано систему науково обґрунтовану систему впливів.

За словами Ж. – Ж. Руссо: «Ми народжуємося слабкими - нам потрібна сила, ми народжуємося безпорадними - нам потрібна допомога, ми народжуємося безглуздими - нам потрібний розум. Усе, що ми не маємо при народженні і без чого не можемо обійтися, ставши дорослими, дано нам вихованням». [5]

Н.П. Волкова під вихованням розуміє «соціально та педагогічно організований процес формування людини як особистості».[2, с. 606]

Фіцула М.М. визначає виховання як «один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини.»[10,с. 214 ]

Отже, виходячи із вище відзначеного, узагальнимо, що виховання – це організований процес впливу на особистість через систему соціальних та педагогічних чинників, з метою її розвитку та соціалізації.

Виховання є складним соціальним явищем, його вивченням займається ряд наук, зокрема філософія, психологія, соціологія, біологія, фізіологія, генетика та інші.

Проблема передачі знань наступним поколінням з’явилася з появою людини як суспільної істоти. Проте виховання як цілеспрямований процес бере початок від початку розподілу праці. Саме тоді змістом виховання стала підготовка молодого покоління до життя та праці. А згодом з’явилися і спеціально покликані люди – вчителі, вихователі, педагоги.

Формування всебічно розвиненої та гармонійної особистості під впливом системи цілеспрямованих заходів називається процесом виховання. Основна суть процесу виховання полягає у цілеспрямованості. Виховання не допускає хаотичності, епізодичності, випадковості у системі виховної роботи. Виховання людської особистості починається із сім’ї, особливе місце у цьому процесі належить вихованню у школі, яке покликане не тільки виховувати позитивні якості, а й долати негативні прояви людської індивідуальності, які виявляються під впливом негативних чинників.

Процес виховання має свої особливості:

  • комплексність – особистість формується цілісно, риси та якості особистості виховуються не по черзі, а всі одразу, в комплексі (усі цілі, завдання, форми, зміст підпорядковуються принципу цілісності, а педагогічний вплив має носити комплексний характер);

  • віддаленість результатів – між педагогічним впливом та проявами вихованості / невихованості проходить певний проміжок часу, необхідний для утворення властивостей особистості, результати одного і того ж педагогічного впливу можуть носити різний характер;

  • самокерованість – базується на прямому (вихователь - дитина) та зворотному (дитина - вихователь) зв’язках виховних ситуацій. [5]

Виховний процес характеризується динамічністю, безперервністю, безупинністю. Його рушійними силами є суперечності, що сприяють просування від одних задач до наступних. Суперечності за своєю природою бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні суперечності носять тимчасовий характер, проте можуть мати негативний вплив на виховний процес.

Структурними компонентами виховного впливу на особистість є мета, завдання, зміст, методики організації, результат та його корекція. [5]

Волкова Н. П. виділяє такі етапи процесу виховання особистості:

1. Оволодіння знаннями, нормами, правилами поведінки.

2. Формування почуттів.

3. Формування переконань.

4. Формування умінь та звичок.

Провідне місце у вихованні займає свідомість.

Свідомість включає такі структурні компоненти: відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість і є провідною у діяльності людини.

Висновки до 2.1.

Отже, слід зробити висновок, що виховання – це складний цілеспрямований процес, який має своїм завданням виховання гармонійно розвиненої особистості. Воно має чітко організовану структуру, проходить за кількома етапами характеризується динамічністю, безперервністю, безупинністю.

  1. . Індивідуальний підхід у вихованні дітей

Перетворення, що відбуваються у суспільстві зумовили появу нової парадигми освіти, метою якої є створення соціально-педагогічних умов, які б забезпечували виховання гуманної, всебічно-розвиненої особистості, здатної до адаптації та інтеграції у соціокультурному оточенні. Проблема індивідуального підходу у вихованні та навчанні є не новою, але достатньо складною та багатогранною, тому в сучасних умовах оновлення і реформування системи освіти набуває актуальності та гостроти. Проблемі індивідуального підходу у вихованні дітей надавали увагу багато представників прогресивної педагогіки.

Під індивідуалізацією слід розуміти організацію процесу навчання на основі врахування індивідуальних особливостей учнів. Відомо, що «індивідуальний підхід» як принцип навчання й виховання дітей завжди був присутній у педагогіці. Принцип індивідуального підходу підкреслює необхідність систематичного вивчення не тільки соціально-типового, але й індивідуально-неповторного в особистості кожної дитини, він є активним, формувальним, розвивальним принципом, який передбачає творчий розвиток індивідуальності дитини. Коли ми говоримо про індивідуальний підхід, то маємо на увазі не пристосування цілей й основного змісту виховання до окремої дитини, а пристосування форм і методів педагогічного впливу до індивідуальних особливостей для того, щоб забезпечити повноцінний розвиток особистості. Індивідуальний підхід створює найбільш сприятливі можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарованостей дитини. Проблема індивідуального підходу до дітей не може бути успішно вирішена без знання педагогом психології. [8, с. 103 - 104]

В.М. Єремєєва виділяє чотири аспекти індивідуального підходу: бережливе ставлення до особистостей; урахування їх потреб та інтересiв; стимулювання їх саморозвитку та самовиховання; сприяння їх самореалiзацiї. [3, с. 131 - 134]

Реалізація індивідуального підходу значною мірою залежить від особистісних якостей педагога, його власної педагогічної позиції, культурного й освітнього рівня, від його бажання пізнати дитину в її неповторності.

Індивідуальний підхід вимагає від педагога великого терпіння, вміння розібратися у складних проявах поведінки. За допомогою індивідуального підходу можна знайти «ключ» до кожної дитини. Стрижнем індивідуального підходу до дітей повинні стати увага й любов дорослих, дотримання діалогу в спілкуванні з дитиною. Вихователь для встановлення контактів з нею повинен ураховувати не тільки вік, а й індивідуальні особливості, її настрій і почуття. Якщо в дитини складаються теплі, щирі взаємини з людьми, вона стає більш врівноваженою, легше піддається виховному впливові. [8, с. 107]

Для ефективного впровадження Базової програми в практику роботи дошкільних навчальних закладів і досягнення позитивних результатів діяльності педагогам варто проаналізувати власні підходи до розвитку, виховання і навчання дошкільників. Сучасним працівникам навчальних закладів доцільно планувати свою роботу на основі таких принципів:

1. Націленість на успіх кожної дитини.

2. Створення позитивної атмосфери у процесі навчання й виховання.

3. Використання індивідуального підходу в розвитку, вихованні й

навчанні дітей.

4. Забезпечення розвитку в різних видах діяльності.

5. Створення розвивального середовища, в основі якого − цінності й

принципи демократії [8, с. 108]

Сутність індивідуального підходу виражається в безпосередньому педагогічному впливі на дитину при вирішенні загальних завдань, що стоять перед колективом. При цьому вчитель або вихователь повинні враховувати умови життя і психічні особливості особистості.

Можна сміливо говорити про те, що принцип індивідуального підходу в навчанні, а також у вихованні є головним у педагогічній практиці. При його здійсненні дорослому необхідно:

  • знати і розуміти своїх вихованців;

  • любити дітей;

  • вміти розмірковувати і аналізувати;

  • дотримуватися ґрунтовного теоретичного балансу.

Педагог завжди повинен пам'ятати про те, що дитина є самонаціленним суб'єктом власного розвитку. При цьому йому завжди потрібна підтримка дорослого.

Реалізація індивідуального підходу в навчанні, а також у вихованні неможлива без урахування психофізичних аспектів, до них відносять:

Рівень розумового розвитку. Педагог повинен вивчити рівень розумового розвитку дитини. Це необхідно для його подальшого успішного навчання.

Тип нервової системи. Це другий аспект, який необхідно врахувати при здійсненні індивідуального підходу до дитини. Згідно з висновками, зробленими сучасними дослідниками, властивості, які притаманні нервовій системі людини, мають генотипічну природу.

Тип мислення. Це третій і досить важливий аспект, який педагог повинен врахувати, коли буде здійснювати індивідуальний підхід у процесі навчання. Діти, як і дорослі, вирішують поставлені перед ними завдання по-різному.

Модальність сприйняття. Це четвертий і також важливий аспект, що враховується педагогом при індивідуальному підході до дітей. Спостерігаючи за поведінкою дитини, можна переконатися в тому, що те, яким способом вона пізнає навколишній світ, справляє величезний вплив на її рівень адаптації в суспільстві, фізичний розвиток і успіхи в навчанні.

Стан здоров’я. Цей аспект набуває особливої важливості в тих випадках, коли потрібна організація виховання та навчання дітей з фізичними дефектами і порушеннями в соматичному розвитку.

Педагогу необхідно знати, що порушення психіки у дітей можуть бути пов'язані з такими факторами, як:

- соматичні захворювання;

- дефекти фізичного розвитку;

- стреси і різного роду несприятливі фактори, що стосуються соціальних умов життя.

Вікові особливості. Необхідно пам'ятати про те, що на особистісному розвитку будь-якої людини відображаються її вікові особливості. Залежно від прожитих років відбувається зміна мислення особистості, кола її інтересів і запитів, а також соціальних проявів.

Фізичне виховання. Сучасні вчені виявили пряму залежність між розумовим, фізичним і моральним розвитком людини. Перше з них впливає на формування характеру особистості. Фізична ж досконалість дозволяє розвиватися органам зору, слуху і почуттів. Крім того, воно тісно пов’язане з моральним і трудовим вихованням. При цьому активна діяльність залежить від стану здоров'я дитини, і навпаки.

Моральне виховання. У дитячому та юнацькому віці у дітей відбувається формування моральних норм. Вони набувають досвіду поведінки і виробляють власне ставлення до людей. Проводячи моральне виховання дитини, педагог може суттєво вплинути на формування характеру та волі дитини. [4]

Висновки до 2.2.

Отже, індивідуальний підхід – один із найважливіших принципів навчання та виховання. Дотримуючись принципу індивідуального підходу у вихованні та навчанні дітей, педагог повинен знати:
1. Особливості здоров'я та фізичного стану дитини. Від цього багато в чому залежатиме його увага на занятті, уроці та загальна працездатність.

2. Властивості пам'яті, інтереси та схильності вихованців. Врахувавши ці особливості, стає набагато простіше здійснити індивідуальний підхід до дитини, навантаживши більш сильного додатковими заняттями і надавши допомогу більш слабкому.

3. Розумово-емоційну сферу дітей, виявляючи вихованців з болючою реакцією на зауваження та підвищеною дратівливістю. Розуміння характеру дитини дозволить максимально ефективно організувати колективну діяльність.

Тільки знання особливостей розвитку кожного з дітей, отримане педагогом на основі глибокого вивчення всіх факторів, створить необхідні умови для їх успішного використання в процесі навчання та виховання.


  1. . Вимоги до особистості педагога як вихователя

Кожен педагог незалежно від фаху є вихователем. Він виховує не тільки змістом свого навчального предмета, але а ставленням до справи, власним світоглядом, манерами поведінки і навіть зовнішністю. Діти (та й великою мірою і дорослі) дивляться на педагога як на професіонала виховання, який, навчаючи інших, сам повинен бути близьким до зразка культурної, вихованої людини.

Проблема розвитку у педагогів якостей вихователя є досить складною, що пояснюється деякими факторами. Один з них — орієнтація педагогів на «справу»: викладання предмета чи виховні заходи, тобто оцінка власної праці саме за цими показниками. Інший фактор полягає у загальному акценті педагогіки на вимогливість, який існував довгий час. Вимогливість була практично провідною професійною рисою педагога.

Розглянемо питання професійних якостей педагога як вихователя.

Головним інструментом діяльності педагога як вихователя постають його особистісні риси: темперамент, характер, звички, переконання. Неврівноваженість, дратівливість, невпевненість у собі, образливість, надмірна педантичність, відсутність почуття гумору, завищена самооцінка тощо можуть переважувати знання предмета, ерудицію і зводити нанівець результати значних педагогічних зусиль.

Вимоги до особистості педагога як вихователя:

  • всебічний культурний розвиток;

  • культура мови;

  • охайний та стриманий (у плані моди) зовнійшній вигляд;

  • творча особистість;

  • високий моральний рівень;

  • прагнення до самовдосконалення;

Основні компоненти педагогічної праці:

  • організаційна,

  • конструктивна,

  • проектувальна,

  • комунікативна,

  • гностична діяльність.

Кожна з них потребує відповідних педагогічних здібностей: академічних, дидактичних, організаторських, комунікативних і творчих. [9]

Висновки до 2.3.

Отже, вчитель чи вихователь має володіти певними якостями, здібностями та знаннями, щоб уміло організувати навчально – виховний процес та привернути увагу школярів.

ВИСНОВКИ

Отже, у ході роботи над виконанням індивідуального науково-дослідного завдання було вирішено ряд питань:

1. За темою дослідження було проаналізовано науково-педагогічну літературу, яка розкриває сутність і значення виховання особистості в сучасних умовах, визначено основні поняття, що стосуються процесу виховання особистості, такі як «особистість», «виховання особистості», «індивідуальний підхід у вихованні особистості». Особистість розуміється як цілісна і неповторна людина, яка має свої індивідуальні особливості, потреби, інтереси, здібності, цінності, мотиви, цілі тощо. Виховання особистості - це процес формування і розвитку якостей людини, що визначають її соціальну активність, громадянську позицію, духовну культуру, творчий потенціал. Індивідуальний підхід у вихованні особистості - це принцип педагогічної діяльності, що передбачає врахування своєрідності кожної дитини, її інтересів, здатностей, потреб орієнтованих на розвиток її індивідуальності.

2. Було обґрунтовано методи реалізації індивідуального підходу під час виховного процесу в школі. Серед них можна виділити такі: диференціація виховання за розумовими, трудовими, економічними, теїстичними, естетичними, комунікативними ознаками учнів; індивідуалізація виховання через створення активного освітньо-виховного середовища та облік особливостей кожного учня; опора на здатності та інтереси учня при виборі змісту та форм виховання; стимулювання саморозвитку та самовиховання учня; сприяння розвитку його творчого потенціалу.

3. Було сформульовано вимоги до особистості вчителя як вихователя. Вони полягають у наступному: професійна компетентність; високий рівень знань з предмета, методики його викладання та виховання; постійна самоосвіта та самовдосконалення; орієнтація на нові педагогічні ідеї та інновації; гуманне ставлення до дитини; любов, повага, доброзичливість, чуйність, справедливість, толерантність; уміння знаходити спільну мову з учнями, батьками, колегами; розуміння дитячої психології та індивідуальних особливостей кожного вихованця; творчий потенціал; здатність до творчого мислення, пошуку нових рішень, експериментування; гнучкість, адаптивність, ініціативність; володіння різними методами та формами виховної роботи; уміння створювати ситуації успіху та самореалізації для учнів; культурна особистість; високий розвиток духовності, моральності, естетичності; належний зовнішній вигляд, манери поведінки, мовлення; орієнтація на загальнолюдські цінності та національну своєрідність; виховання у дитини почуття гордості за свою країну, народ, культуру.

Таким чином, можна зробити висновок, що особистістю вчителя-вихователя є людина з високим професіоналізмом, гуманною позицією, творчим потенціалом і культурною самосвідомістю.

СПИСИК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Виховний процес та його основні компоненти. - URL: https://studies.in.ua/ekzamen-pedagogika/1425-vihovniy-proces-ta-yogo-osnovn-komponenti.html (дата звернення: 07. 05. 2023)

  2. Волкова Н. П. Педагогіка: Навч. посіб. Вид. 2-ге, перероб., доп. — К.: Академвидав, 2007. — 616 с. (Альма - матер).

  3. Єремеєва В.М. Проблема індивідуального підходу до особистості у зарубіжній педагогіці: історичний аспект // Проблеми освіти: збірник наукових праць. – Вип. 84. – Житомир-Київ, 2015. – С. 131-134.

  4. Індивідуальний підхід у навчанні та вихованні дітей. – Преса. – 2022. - URL: https://presa.com.ua/navchannia/individualnij-pidkhid-u-navchanni-ta-vikhovanni-ditej.html#sutnist-indyvidualnoho-pidkhodu (дата звернення: 07. 05. 2023)

  5. Історичний розвиток процесу виховання. - URL: Історичний розвиток процесу виховання. — Студопедія (studopedia.com.ua)

  6. Орбан – Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. - Індивідуальні особливості людини і зовнішні поведінкові вияви. - URL: https://pidru4niki.com/1924070139111/psihologiya/individualni_osoblivosti_lyudini_zovnishni_povedinkovi_viyavi (дата звернення: 07. 05. 2023)

  7. Процес розвитку особистості. - Загальні, вікові та індивідуальні особливості розвитку людини. - URL: https://studies.in.ua/pedag_seminar/1317-zagaln-vkov-ta-ndivdualn-osoblivost-rozvitku-lyudini.html (дата звернення: 07. 05. 2023)

  8. Куземко Л.В. Професійна підготовка педагога дошкільної освіти до індивідуальної роботи з дітьми. – Освітологічний дискурс. - №1. – 2010. – С. 103 – 113.

  9. Трухін І.О.,.Шпак О.Т . Основи шкільного виховання. Навч. посібн. – 2004. – URL: http://studentam.net.ua/content/view/10701/85/ (дата звернення: 07. 05. 2023)

  10. Фіцула М. М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищ. пед.закл.освіти. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 528 с. (Альма-матер).

  11. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с. - URL: https://eduknigi.com/ped_view.php?id=35 (дата звернення: 07. 05. 2023)

скачати

© Усі права захищені
написати до нас